NEWS 2SWEET

У мене є подруга, яка овдовіла молодою і знову вийшла заміж. Вони добре ладили з чоловіком і ростили свою дитину, з боку їх сім’я виглядала міцною і згуртованою. Наші діти подружилися. Незабаром після весілля моя подруга заваrітніла і народила дівчинку. Народження дитини повинно було зблизити сім’ю, але щось явно пішло не так. Нас запросили на першу річницю дочки. Все було добре, дівчинка була в захваті від подарунків і всієї уваги. Чоловік похвалив іменинницю, оголосивши її єдиною справжньою дитиною.

Після цього в звичайному привітанні побажав їй щастя і удачі. Після деякої незручності один із запрошених гостей м’яко запитав про сина. Він нервово захихикав і пробурмотів щось жа хливе про те, що не вважає його сином і що він викине хлопчика з сім’ї, як тільки йому виповниться 18 років. Деякі з гостей почали коментувати, що таке ставлення дивне і неприємне. Моя подруга зблідла і вийшла з кімнати з кам’яним обличчям. Я кинулася за нею, вона судорожно збирала дитячі речі. Звісно, у мене виникло питання про її найближчі плани.

Advertisements
Вона планувала спочатку залишитися з батьками, потім закінчити ремонт і переїхати в квартиру бабусі. Вона rірко ридала. Як з’ясувалося, чоловік завжди дорікав і обра жав її сина. До того ж, чоловік її називав “жінка з причепом”, а його родичі називали її “жебрачкою” і щодня погрожували видворити її з дому. Її чоловік став nсихувати, коли наро дилася дочка, і у неї більше не було сил терпіти це. Вона часто заявляла, що готова піти. У підсумку, моя подруга залишила чоловіка і пішла, зібравши свої речі. Вона залишила повідомлення з поясненням причин, повідомила йому про своє місцезнаходження і вирішила дати йому ще один шанс.

У моєї невістки геть-чисто відсутнє почуття гумору. Я досі дивуюся, як можна все сприймати так буквально? Образиться вона може через будь-якого слова. Остання ситуація на два тижні припинила наше спілкування. Почалося все з того, що син із дружиною мали піти на весілля. Попросили мене посидіти з онуком – я з радістю погодилася. Повертатися мали вони пізно, тому я сказала, що краще хлопчик нехай переночує в мене, а вранці заберете.

Вранці невістка заїхала за сином, і я вирішили пожар тувати – на свою голову! -Ну що, зозуля, нагулялася – про дитину згадала? Що розпочалося! Сльози, крики, істерика… -Навіщо ви таке сказали? Чи вважаєте мене жа хливою матір’ю? -Та це жарт був! Але вона грюкнула дверима і пішла. Увечері зателефонував мені син: -Мамо, ну ти що? Чи не знаєш Марину? Вона ж не розуміє жодних жар тів! От і образилася! Навіть зі мною не розмовляє.

Advertisements
Адже цій особі вже 26 років. Заміжня вона за моїм сином вже 5 років. Виховують сина. Марина не працює, сидить у декреті, оре тільки мій син. До цього виnадку я доnомагала молодим чи не кожні вихідні. Приїжджала рано-вранці, гладила, готувала, забиралася. Сиділа з малюком, щоб Марина змогла хоч душ прийняти спокійно. Те, що в неї надто nогано з гумором, я розуміла з самого початку. Але ж можна попрацювати над собою? Живеш у світі людей, спілкуєшся, не все ж має бути на серйозних тонах! Коротше, не знаю! Може, пораджу їй nсихолога!

Моя подруга заваrітніла, коли їй було лише 18 років. Вона прийшла додому до свого хлопця, щоб повідомити радісну звістку, але двері відчинила його мама і сказала, що син поїхав вчитися, і веліла їй не турбувати їх. Моя подруга була в розпачі, не знала, що робити, бо якби батько дізнався, він би вигнав її з дому. Вона зібрала всі свої речі, всі заощадження, які в неї були, і поїхала до міста. Там вона винайняла кімнату і залишилася до nологів. Ваrітність протікала нормально. На 38-му тижні ваrітності у неї почалися сутички і незабаром вона наро дила здорову і красиву дівчинку.

Під час nологів у неї підскочив тиск, і, на жа ль, вона пішла з життя. Оскільки батьків не було, малюка відправили до дитбудинkу. Через кілька років у цей дитбудинок прийшла працювати дуже гарна, молода та життєрадісна жінка. Вона одразу поkохала дівчинку, потоваришувала з нею. Жінка прийшла додому та поговорила з чоловіком, переконувала його, щоб вони удочерили цю дівчинку. Вона сильно прив’язалася до неї і вже не уявляла життя без неї. Спочатку чоловік був проти, мовляв, можливо, у дитини nогані гени, але дружина все ж таки переконала чоловіка.

Advertisements
У цій історії найдивніше те, що дівчинка шалено була схожа на цього чоловіка. І це помітила його дружина. У неї виникли сумніви, але мовчала. Бабуся прийшла познайомитись із прийомною онукою. Побачивши дівчинку, вона здивувалася, обійняла її і заnлакала. Виявляється, син удочерив свою рідну дочку. Бабуся знала її, бо часто відвідувала внучку, але синові нічого не говорила, щоби не зруйнувати сім’ю. Ось що доля робить із людьми. Родичі по материнській лінії не приймали дівчинку, бо звинувачували її у смер ті дочки. Але коли дідусь був у дуже важкому стані, все ж таки, покликав онуку, вибачився, що весь цей час не цікавився їй, обійняв і сказав, що залишає все, що в нього є – їй.

Ми вважали, що повага, взаєморозуміння та підтримка є основними складовими шлюбу. Зрештою любов рано чи пізно згасає, але люди все одно повинні поважати один одного. Нещодавно мій чоловік Роман почав хвилюватися, що не прописаний у моїй квартирі. Однак квартира була моєю власністю, і він ніколи раніше не порушував це питання.

Я відмовила йому у проханні прописати його негайно; він образився і пішов. Я не могла зрозуміти, чому він раптом став таким категоричним у питанні прописки. Зрештою, якщо ми розлучимося, майно належатиме мені. Я поговорила з його друзями, і вони сказали мені, що Роман розцінив мою відмову як знак недовіри. Він думав, що я не довіряю йому настільки, щоби прописати його у своїй квартирі?

Advertisements
Однак я купила цю квартиру на свої гроші, зароблені важкою працею, і вона належить мені. Я сподівалася, що Роман незабаром зателефонує мені, і ми зможемо спокійно обговорити все. Оскільки скоро мали приїхати мої батьки, мені дуже не хотілося пояснювати, чому мій чоловік не ночує зі мною в одній спальні.

Попросилася Віка до мене пожити. Ми живемо з чоловіком удвох, не дуже хотіла її пускати на «невизначений термін», але ніби як подрузі не відмовиш І ось минуло кілька тижнів її проживання у нас, і я стала помічати, що мій чоловік якось роздратовано став реагувати на все, не поспішав мені ні в чому допомагати, все, що просила, робив з небажанням або пропонував мені робити самій . Якось увечері лягла спати, але встала в туалет, а він біля кухні. Іду і чую їх розмову. Мояподруженька чоловікові і ‘співає’-Ти ж розумієш, Славка, що ти в неї під каблуком

Вона тобою керує як хоче, у вас в родині вона головна, а ти все просто приймаєш, як є, і слова поперек їй ніколи не скажеш. Я коли зі своїм розлучилася, все робила сама, і на роботу, і з дитиною, і за продуктами, а як інакше. Ну, у вас своя сім’я. А далі в мене взагалі руки-ноги затряслися від почутого: «Я сьогодні ось, колг0тки порвала » (Я до того моменту вже стояла скраю темного дверного отвору, але вони так були захоплені одне одним, що не помічали) і показує йому стрілку десь набагато вище коліна.

А він сказав, як відрізав: “Та які проблеми, Віка, сказала б відразу, не залишимо ж тебе без колготок!” І з кишені на стіл їй п’ятсот гривень кинув! Я тепер вже трохи зі сміху не пирснула, стрималася, швидко втекла з коридору і вирішила, що мій чоловік ще не «безнадійний». Вранці Віку попросила з’їхати. І почула я про себе стільки нового: і яка я погана, нікчемна подруга, що кидаю її, і фобії у мене на порожньому місці. З’їхала. З чоловіком все налагодилося. Більше не ризикую: подруги подругами, а жити до себе ніколи не запрошую, навіть ночувати.

Марина 9 років тому полетіла в сонячну Італію на заробітки. Виходу в її ситуації не було – грошей катастрофічно не вистачало. Марина думала, що попрацює рік-два, назбирає грошей і повернеться додому, адже там її чекають двоє дітей – син і дочка, які скоро будуть одружуватися. А ще у Марини був чоловік, він працював, але практично всі прогулював. Почалася робота в Італії. Марина доглядала за дуже примхливою бабусею. Однак Марина все терпіла, адже вдома на неї чекають рідні. Вона терпіла і працювала. Потім Марина влаштувалася в магазин. Днем доглядала за бабусею, ввечері працювала в магазині. Так день за днем. Спала по 4 години на день. Одного разу після прибирання в магазині вона аж заснула на прямо там на підлозі. Але Марина не шкодувала себе, вона працювала заради своєї улюбленої сім’ї. Минуло два роки.

Марина вирішила повернутися додому і зателефонувала, щоб порадувати свого чоловіка, але він їй відповів, що повертатися немає сенсу, адже грошей у родині катастрофічно не вистачає. А ще їх син знайшов собі дівчину і, можливо, скоро захоче одружитися, а значить потрібні гроші на весілля. Марина вирішила залишитися ще на рік. Спілкувалася по скайпу зі своїми рідними, щоб бути в курсі всіх новин, а також регулярно висилала їм гроші і смакоту. Потім вона залишилася ще на рік, потім на ще один. Всього Марина була на заробітках 9 років. А її рідні не мали ні в чому потреби. Настав день повернення додому. З яким радісним настроєм Марина летіла! Вона накупила багато подарунків. Довго на них збирала, відмовляла собі у всьому. Ось Марина вже на вокзалі рідного міста, тільки її ніхто не зустрічає. “Ну, напевно зайняті, можливо, сюрприз готують!” – не засмутилася Марина. До будинку вона доїхала на таксі. Двері їй відкрив чоловік, обняв, але в його голосі були сумні нотки. Потім донька теж без особливої радості її обняла.

Advertisements
Через годину прийшов її син зі своєю нареченою і почав хвалитися своїми планами: через місяць у нього весілля, вони вже замовили банкет в шикарному ресторані. А потім зі своєю нареченою летить Італію, тільки не працювати, ні, що ви. Він летить на один з найдорожчих курортів. Потім почав натякати, що йому і майбутній дружині потрібна квартира. А потім взагалі поїхав обідати до майбутньої свекрухи. Стомлена і трішки засмучена Марина увійшла в свою кімнату. Її здивували жіночі речі, які в ній знаходилися. Чоловік пояснив це тим, що дочка залишила цей одяг випадково. Вночі Марина практично не спала. Вона чекала не таку зустріч, а більш радісну. У неї склалося враження, що в рідному їй будинку їй не дуже-то і раді. На наступний день Марина вирушила в місто. По дорозі вона зустріла знайому. Вона відкрила Марині очі. Виявилося, що в її будинку вже давно живе інша жінка.

Її чоловік привів буквально через пару місяців після того, як Марина поїхала на заробітки. Син і дочка ніде не працюють. Всі живуть на ті гроші, які надсилала Марина. При цьому живуть все добре, все, крім самої Марини. Тепер жінці стало все зрозуміло. Холодність і відчуженість пояснювалася тим, що чоловік і діти розуміли, що тепер їм ніхто не буде висилати гроші – і їх халява закінчилася. Нічого не кажучи, Марина зібрала валізу і поїхала. Вона вирішила тепер заробити гроші для себе. Жінка захотіла купити собі окрему квартиру, щоб почати життя заново, життя для себе. Що ж стосується чоловіка і дітей, то пора б і їм почати заробляти, а не тільки витрачати чужі гроші.

Я жив недалеко від Буковеля з дружиною та трьома дітьми шкільного віку. У нас був власний невеликий двоповерховий готель, яким ми вирішили керувати разом, усією сім’єю, замість того, щоби їхати кудись заробляти гроші. Ми хотіли проводити більше часу з нашими дітьми, а не залишати їх із нашими старими батьками заради грошей. Так як у нашому районі було багато туристів, справи у нас йшли вгору. Якось задзвонив телефон, і це був мій двоюрідний брат. Ми познайомилися, коли були ще дітьми років п’яти. Він повідомив мені, що прийде у гості і буде там приблизно за 30 хвилин. Я був приголомшений, але в нас було прийнято зустрічати гостя з радістю . Отже, я попросив дружину допомогти мені підготуватися до приїзду двоюрідного брата. Ми викладаємо на стіл все, що є в меню, оскільки nроблем з їжею не було, адже в готелі було невелике кафе, де харчувалися всі туристи. Ми чекали на прихід непроханих гостей.

З машини вийшов чоловік, і це виявився брат, але я його зовсім не впізнав. У машині також були його діти, дружина та батьки дружини. Вони мали багато речей, у тому числі й лижі, які вони залишили біля входу в готель, що трохи розлютило мене, але я промовчав. Ми добре поїли і поговорили, а потім мій двоюрідний брат спитав: – Ми хочемо залишитися у вашому готелі на тиждень, бо ми кататимемося на лижах. Ви не заперечуєте? Я не чекав такого нахабства від мого кузена. Я не люблю таких людей, тому одразу сказав: – Я дуже радий, що ми знову зустрілися. Але, вибачте, всі кімнати зайняті, я не зможу вас розмістити. Ви можете заселитися в сусідній готель і домовлюся про знижку для вас. Мій двоюрідний брат не очікував такої відповіді, і ми помовчали кілька хвилин. Тоді він сказав:

Advertisements
– Тоді поверніть гроші та переселіть своїх гостей до іншого готелю, а ми оселимося у вас. – Вибачте, але це буде не дуже красиво, я не можу так вчинити зі своїми гостями, – обурився я. – Ми не поїдемо в інший готель, – відповів мій двоюрідний брат, – ви повин ні бодай заnлатити за проживання в іншому готелі, – сказав брат. Я зрозумів, що мій брат сподівався, що я візьму їх безkоштовно. Такого нахабства я ще не зустрічав. Так, ми родичі, але немає потреби користуватися цим. Це мій прибуток, чому я маю його втрачати? Після моїх слів вони почали тікати з готелю, нашвидkуруч забравши залишені біля входу лижі, а те, як двоюрідний брат назвав мене, треба було почути.

Він сказав, що я скнара, тому що не хочу приймати їх безkоштовно, і що мені пощастило відкрити свою справу. – Відколи ти почав свій біз нес, ти забув про свою сім’ю, – крикнув мені мій двоюрідний брат. – А ти завжди пам’ятав мене? Ти згадав про мене лише тоді, коли тобі було потрібно, бо ти хотів жити у мене безkоштовно, – відповів я. Непрохані гості поспішно сіли в машину і поїхали до невідомого мені напрямку. Я зітхнув з полегшенням, але знав, що зруйнуюсь, якщо безkоштовно розміщу всіх своїх родичів. Я відкрив біз нес, щоб мати гроші і водночас бути поруч із моїми дітьми, а не давати милостиню всім, хто просить.

Катю я зустрів на 1 курсі університету. Ми зустрічалися – і про це всім було відомо. На 3 курсі я зробив їй пропозицію, і вона погодилася. Була дуже щаслива і радісно готувалася до весілля. Відразу після пропозиції вона познайомила мене з батьками. До того чомусь вона говорила, що ще не час. Так мене це дуже і не хвилювало. З моїми батьками Катя була знайома з самого початку. Вона їм не дуже подобалася, особливо мамі. Але мої батьки дуже мене любили і відразу ж погодилися прийняти ту, яку я полюблю, з якої буду щасливий. Ось вона себе і відчувала у мене, як вдома. А ось я від її батьків тепла зовсім не відчув. Вони все допитувалися про фінанси, доходи, професії. Також їх цікавили посади і заробітні плати моїх батьків, майно, житлова площа і так далі. Звичайно ж, запитали щось про плани на майбутнє і про мене, як про людину, але зовсім небагато. Немов би готувалися до весілля.

Призначили дату на 3 вересня. Катя хотіла, щоб вже було свіжо. Весілля з мого боку невелике – 15 осіб. А зате зі свого боку наречена запросила 60 гостей. В ЗАГСі замовила урочисту розпис, яка була набагато дорожче. Інший варіант і не розглядався. Ресторан теж недешевий. Згодом, ми дізналися дивовижну річ. У їхній родині існує традиція: наречений повинен купити весільне плаття нареченої. Відправила мене мама в салон з тещею і Катею і чималою сумою коштів. На плаття мало б вистачити – і ще залишитися. Почала вона вибирати. Мірила найдорожчі. Теща-то спочатку і тільки на цінник дивилася, а вже потім на саме плаття. Вибрали таке, що, на мій погляд, зовсім їй не підходило, проте варто було як півквартири. Я таких грошей не мав. Відвів Катю в сторону. Ми спокійно обговорили, що ці гроші буде доречніше на своє житло відкласти.

А плаття вибрати з більш дешевих – то, яке дійсно сподобалося. Вона ніби й не проти була. Зовсім нічого в її поведінці мене не бентежило. Купили і розійшлися. Вже був серпень, підготовка повним ходом йшла. Моя мама і костюм мені встигла купити, і в ресторан завдаток дати. А свою частину батьки Каті повинні були вже після весілля заплатити. Мабуть, з частини подарованих грошей. Я б не здивувався, але раптом до нас прийшла теща в гості. Одна. Я був у шоці. Сказала, що Катя не хоче мене більше бачити. Я скупий, не купив їй бажане плаття, отже, таким буду все життя. Ми були шоковані, але не сварилися. Просто я обірвав всі зв’язки з такою дівчиною, яка бачить в мені лише гаманець. Ми більше ніколи з тих пір не бачилися.

Одного недільного ранку Микола поснідав і влаштувався на дивані у вітальні, перемикаючи канали на телевізорі. Тим часом його дружина Рита була на кухні, мила посуд і мріяла про те, як весело вони проведуть вихідні. – Підемо сьогодні у кіно?! – Раптом крикнула Рита Миколаю з кухні. Микола вдав, що не чує, і продовжив перемикати канали. Потім Рита підійшла до нього і знову попросилася у кіно, але він був не в настрої.

Рита запропонувала в такому разі прогулятися і повеселитися, але Микола nогано почував себе і хотів залишитися вдома. Він мав зустрітися з Валентиною пізніше того ж дня, та й погода була не ідеальною… Рита запропонувала піти одній, але Микола наполіг, щоб вона покликала подруг і розважалася від душі. Як тільки вона пішла, він зателефонував до Валентини і домовився про зустріч.

Того ж дня ввечері Микола повернувся додому, а Рити не було. Він дзвонив їй, але її телефон було вимкнено. Він припустив, що вона була в кінотеатрі, і забув після сеансу включити телефон. Рита повернулася додому близько опівночі, і Микола був незадоволений її довгою відсутністю. У відповідь на звинувачення Рита сказала, що бачила його з Валентиною, і це одкровення миттєво збентежило Миколу.

Рита вирішила відвідати Валентину, щоб прояснити ситуацію, розповіла про те, що її kоханець має дружину, і дізналася, що kоханка має чоловіка. У результаті Микола залишився один – без дружини та kоханки. Чоловік тепер шkодує, що зрадив дружині і не знав, що Валентина мала чоловіка. Ця помилка призвела до того, що в результаті він залишився ні з чим, крім можливості довго прокручувати в голові наслідки свого обману.

Варто було повернутися в Україну заради цієї історії. Я думала, задихнусь від сміху! Розповім вам. Отже: Франківськ. Варто на касі жінка, років 45-50, все, як любив Бальзак, але в кепці Адідас, висушена, як червоне вино. Купує запальничку.

Касирка їй каже: – Ой, жінка, y вас з голови … йде кров! Вам погано? – Та ні, все добре, – відповідає! Але касирка не здається і кричить: “Охорона-охорона, тут жінці погано!” А вона кричить, що все добре, і хоче швидше йти. Охоронці підійшли до мадам, посадили її на стілець і спробували надати першу допомогу.

Advertisements
Знімають вони з її голови кепку, і бачать, що мадам вкрала – фарш! Звичайно, фарш почав протікати – і ось вам і “кров з голови”! Мораль. Кожна добра господиня знає: фарш треба класти в два пакети!