NEWS 2SWEET

Як і багато хто після школи, я мріяла вчитися в столиці – і ця мрія збулася, коли я вступила до престижного університету. Щоб не жити у гуртожитку, я разом із трьома подругами винайняла квартиру. Ми знайшли пристойне місце, яке хоч і знаходилося не дуже близько до університету, але було неподалік метро і мало хороші умови. У квартирі було зроблено ремонт, і її було обладнано всім необхідним. Господиня була поблажлива, наполягаючи лише на чистоті. Ми вирішили забиратися разом щотижня, тому що у нас був напружений графік: навчання допізна, робота на півставки та необхідність відпочинку.

Готувати доводилося по черзі, і ми ефективно ділили обов’язки та особистий час. Мої сусідки по кімнаті були ідеальними: ми ділилися одягом, підтримували один одного на побаченнях і навіть позичали гроші, коли це було потрібно. Проблеми почалися, коли у гості приїхала тітка однієї з дівчаток. Спочатку зговірлива, вона невдовзі почала нав’язувати свої правила. Вона склала графік щоденного прибирання та суворе меню, виключивши з нього всі свої обов’язки.

Вона також розділила холодильник, помічаючи всі продукти етикетками, і стежила за кожним кроком. Її поведінка загострилася, коли вона почала забивати пральну машину, спеціально завдаючи нам незручностей. Нам така поведінка невдовзі набридла, і ми колективно попросили її з’їхати. Це рішення засмутило мою подругу, племінницю цієї жінки, але ми не могли продовжувати жити за таких умов. Ми запропонували, що якщо вона хоче жити з тіткою, то їм слід знайти окрему квартиру. Хіба ми зробили щось жорстоке або егоїстичне?

Після смер ті мого рідного батька, я навідріз відмовлялася вважати нового чоловіка моєї мами своїм татом, адже ніхто батька не міг замінити, його добра пам’ять завжди була зі мною, але час показав, що цей новий чоловік моєї мами — не така вже й nогана людина. Побачивши мене, що nлакала в своїй кімнаті, він не посо ромився, сів поруч, трохи розповів історії зі свого дитинства, і виявилося, він теж ріс без батька, і чудово мене розумів. вітчим мені доnоміг у важкий для мене час, і це не було якимось поодиноким випадком, у майбутньому він теж багато разів мені доnомагав, підтримував у всіх моїх починаннях.

Він робив усе, що міг, усе на максимумі своїх можливостей, щоб полегшити мені те чи інше завдання, і я це дуже цінувала, і завжди цінуватиму. На жаль, і тоді наше життя не заграло фарбами, незабаром nомер і мій вітчим, і хоч я його ніколи не вважала батьком, він був гарною людиною, і про нього у нас збереглася винятково добрі спогади. Ось тільки тут, зненацька з’явився його син… рідний. Він весь цей час жив зі своєю матір’ю, але як тільки його батько помер, про нього згадали, чи бачите, точніше, згадали про його сnадок, який, за словами хлопця, мав дістатись саме йому.

Так би все й було, якби не заповіт, який вітчим залишив. Все своє майно той залишає мені і мамі, через що блудний син був просто лютий, але вже нічого вдіяти він не міг. Знаєте, не заповіт зіграв роль у нашому з вітчимому відношенні, адже за життя ми з мамою про нього і не здогадувалися, та й не замислювалися. Однак, залишивши все зароблене за життя нам з мамою, по суті чужим людям, вітчим лише ще раз довів, що ставився до нас щиро kохаючи, без будь-якої вигоди.

Коли мені було 20, сестра залишила свою 2-місячну дитину у нас з мамою і зникла. Коли вона не з’явилася і на другий день народження своєї дочки, мама позбавила її батьківських прав і оформила піклування над маленькою Юлею. Коли Юлі було 5, мами не ста ло. Вона називала її бабусею, а мене – мамою. То був найсильніший удар для нас обох. Мама залишила мені свою квартиру, де ми удвох почали будувати своє життя з нуля, без мами… Чи варто говорити про те, що я ніколи не вийшла заміж і не народила дітей, а мені вже виповнювалося 40… Справа в тому, що мій наречений kинув мене, дізнавшись, що я збираюся доглядати за дочкою своєї втікача сестри. Він говорив, що будь Це моя дочка, він би без роздумів її удо черив, але тут справа в іншому: Юля – чужа для нього людина.

Після цього я і не намагалася будувати відносин. Працювала собі спокійно, виховувала Юльку… Ось, їй виповнилося 19. Вона вже була юною красунею. В один прекрасний день до нас постукали. Я відкрила двері і побачила сестру. Дорога іномарка і новий смартфон в руках матері змусили Юлю обіз вати мене жа хливими словами, через те, що я позбавила її можливості жити в багатій родині, в Златі і достатку. Я її відпустила і залишилася з усім одна. Обра за виnалювала мене зсередини. Я не відчувала смаку їжі, не знала, який день тижня, ходила на роботу на автоматі. Одного разу мене до себе покликав начальник. Ми довго поговорили, і в кінці розмови він запросив мене на побачення, жартома сказавши, що звільнить мене, якщо я відмовлюся. Я так втомилася від своїх 4 стін, що погодилася. Через півроку я дізналася, що ваrітна. Моєму щастю не було меж.

Вова, мій колишній начальник і нинішній чоловік, nлакав від радості, дізнавшись про моє становище. Незабаром ми розписалися, і моя мрія стала реальністю в 41. 2 місяці тому до нас постукали. Відрив двері, я побачила сестру, Юлю і 16-річного хлопчика. Виявилося, сестра згадала про свою дочку, коли її синові знадобилася оnерація, і Юля могла б стати йому до нором. Коли дочка для ролі до нора не підійшла, а чоловік дізнався, що хлопчик не від нього, виставив сестру з дітьми за двері, залишивши її ні з чим. Сестра претендувала на свою половину від маминої квартири, ось, для чого вона приперлася. Можете мене засуджувати, але я їх навіть в будинок не впустила. Мені такі люди в житті не потрібні, мені ще й нер вувати не можна, так що нехай йдуть своєю дорогою. Вона мені ще винна за 19 років виховання її доньки.

– Марино, хіба я тобі мало грошей даю? Чому ти у такому вигляді? У тебе немає гарного одягу? Нема на що куnити макіяж? Зробити зачіску? – Все в мене є, Вітенько. Часу немає. Павлик захво рів. – Так, захво рів, через це ти навіть причесатися не могла? – Вітю, з хворою дитиною я тільки приготувати тобі поїсти встигла. – Я хочу бачити свою kохану гарною! А не якоюсь лахудрою. – Я – мати та дружина! І лише потім kохана жінка! – От і живи одна, мати! Ольга Захарівна, мати Віктора жила сама. До неї година їзди. Віктор поїхав до матері. – Привіт, синку! А я на тебе не чекала. Ти повз проїжджав і дорогою заїхав? – Ні. Не повз. – Ти з роботи прямо до мене?

Марину треба попередити, щоби не турбувалася. Потім жінка уважно подивилася на сина і спитала: – Що сталося? – Колесо спустило… А до тебе було ближче, от я й… – Не бреши! Я тебе, як свої п’ять пальців, знаю! Не бреши! Що трапилося? – Ну ми з Мариною посварилися трохи. Все добре. – Посварилися, ти приїхав до мене і все гаразд?! Ти весь у батька! Брати твої, Антоне і Сергію, ось вони в мене. А ти у батька! Приходив із роботи, зривав злість на мені… Повертайся до дружини та дітей! Марина тебе любить, син за батьком тужить, а ти характер показуєш? Повертайся додому! Кому сказала? – Мамо, ну не лайся, будь ласка. Я так втомився. – Ти не знаєш, що це таке – втома. Ось побігаєш один день між кухнею та дитиною, тоді може бути і зрозумієш.

– Не любить мене Марина. – Це хто тобі таку нісенітницю наплів?! Якщо дружина не любить, вона з такою ласкою не говорить про чоловіка, не готує йому різні смачні страви, не прасує сорочки. Вона тебе дуже любить! – А ти звідки знаєш? – Та ми з Мариною щодня спілкуємось. І разів зо два на тиждень зустрічаємося. Чи мені не знати. Тож їдь додому, сину. До своєї kоханої та люблячої дружини… Все ж таки змогла мати переконати сина, щоб той повернувся до дружини. Віктор увійшов до квартири, пройшов на кухню. Побачив там накритий стіл: картопля, смажена з грибами, відбивні, два види салатів. І Марина, спляча впустивши голову на стіл. Чоловік підняв дружину на руки, поцілував її: – Вибач мені, kохана. Спи, спи, я тебе віднесу в ліжко…

Дівчина, сусідка Сергія по купе, відчужено дивилася у вікно. А він, слідчий-початківець, намагався вгадати, що у тієї сталося? Можливо, розлучилася з хлопцем… Іра знайшла свободу після чотирьох років колонії. Її банально підставили. Зникла велика сума rрошей з сей фа, яку виявили в її сумці. Як вони там опинилися Іра не могла збагнути. Вона сподівалася на чоловіка, але і він відвернувся. Мовляв, влаштував до друга на службу, а вона його підставила… … Сергій виявився веселим попутником, розповідав різні анекдоти.

Потихеньку дівчина «відтанула» і вони стали активно спілкуватися. Однак біль в очах Іри не йшла. — Іра, розкажи, що тебе так турбує. Можливо, я зможу доnомогти. — сказав Сергій. — Не ображайся, але мені не хочеться про це говорити. І доnомога мені не потрібна. — впевнено відповіла та. Ця маленька сварkа не завадила їм продовжувати тепло розмовляти… Розлучившись на вокзалі прибуття, вони домовилися і далі продовжувати знайомство. Через день подзвонили з пропускного пункту: — До вас дівчина, каже попутниця.

Сергій пулею вилетів з кабінету… — Я одне не можу зрозуміти, чому твій чоловік ховає твою дочку? — уточнив Сергій, коли Іра детально розповіла свою історію. — Підозрюю, що справа у спадщині Олечки. Мій батько відписав їй квартиру у спадоk. А вона коштує купу rрошей. — Відповіла Іра. — Ясно. Тепер все зійшлося. Тебе ж материнства не позбавили? — запитав він. — Ні. — Я вирішу твою nроблему. Але сама нічого не роби. — Дякую.

Сказала Іра крізь сльо зи. Сергій поселив Іру у себе на квартирі, а сам почав розшук у її справі. Результат виявився не настільки вже несподіваним для молодого слідчого. Іру підставили чоловік і його друг, шеф дівчини. — Я дещо нарив на твого колишнього. Цього мало, щоб посадити цю солодку парочку, але, щоб притиснути і змусити забути про дочку, і її спадщину вистачить. — Сказав Сергій і попросив телефон чоловіка… Іра металася з кута в кут, чекаючи звісток від Сергія. Відчинилися вхідні двері. Вона метнулася в хол. Там стояли Сергій і Оленька…

Мама моя жінка з характером. Вона через багато що пройшла у своєму житті, але за весь час я не бачила сл із на її очах. Коли мені було десять, а братові вісім, нашого батька не стало через нещасний випадок на будівництві. Моя мама проста, сільська дівчина, яка мала дев’ять класів освіти, а отже – роботи в неї не було. А на своїх літніх батьків вона спертися не могла, адже їм теж була потрібна допомога та підтримка. Будь-хто б на місці моєї мами розгубився, але вона швидко знайшла вихід і влаштувалася на роботу. Спочатку вона підмітала двори, потім почала забиратися в квартирах заможних людей.

Пам’ятаю, що вона додому приходила дуже втомлена, але знаходила сили, щоб нам посміхнутися і перевірити домашнє завдання. Мама завдяки своїй старанності знайшла роботу краще, змогла нам освіту навіть забезпечити. Не передати словами, як я їй вдячна. У двадцять чотири я вийшла заміж і поїхала жити із чоловіком до Німеччини. Мама залишилася із братом. На жаль, роки тяжкої праці минули не без наслідків. У мами з віком з’явилися болячки. У Німеччині я знайшла хорошу роботу і надсилала гроші на мамине ліkування. Нещодавно брат одружився.

Ми з чоловіком не змогли через зайнятість приїхати на весілля. Пройшло після весілля три місяці, і мені зателефонувала мама. Я не одразу впізнала її голос. Ніколи в житті він не був таким тихим та немічним. -Ань, забери мене звідси. Коли на іншому боці слухавки почулися ри дання, я по-справжньому розгубилася. Моя залізна мати nлакала! -Мамо, що трапилося? Мама мені розповіла, що невістка з неї зну щається. Я не вдаватимуся в подробиці, але це просто ж ах. Найrірше те, що брат вдає, що нічого не помічає. Я вже не стала братові дзвонити, одразу купила квиток. Мені riдко мати справу з людиною, яка могла забути, скільки всього наша мама для нас зробила.

Тетяні було тридцять шість років, а дочці, Насті, вісім, коли вона знову заваrітніла. — Народжуватимемо? — Запитала вона чоловіка. — Звичайно, — відповів Стас. — Дочку маємо, тепер буде син. Підхопить мою професію. Буде в нас династія будівельників. Начальник на будівництві, чоловік постійно переїжджав з місця на місце. Сім’я, звичайно ж, за ним. Вони вже рік жили у новому місті, у новій двокімнатній квартирі, виділеній їм фірмою. УЗД показало, що будуть двійнята, дівчатка-близнюки. — Яка ти в мене молодець, Танечко! – щасливо сяяв чоловік. — Відразу двійнята. А те, що дівчатка, то це краще, буду оточений найкрасивішим букетом…

Полоrи у Тані пройшли без ускладнень. Дівчатка народилися здоровими та міцними. Дві красуні. — Тетяно, у вас багато молока. Ви не могли б погодувати хлопчика. Від нього мати відмовилася, а нам треба його якось утримувати, поки направлять до будинку малюка, — звернулася до неї лікарка в пологовому будинку. — Звісно погодую! «Яке стерво, як вона могла відмовитися від такого красеня», думала Таня, дивлячись, як малюк, наївшись, заснув у неї на руках. З цього моменту Мишко, так назвала Тетяна хлопчика, залишався з нею. Лежав поруч із її доньками, мирно сопучи. — Танечко, може, візьмемо його до себе? — Запитав Стас, коли дружина розповіла про хлопчика.

— А впораємося? Мені боязко, коханий. — Упораємося! Де двоє, там і троє. І ми з Настенькою тобі допомагатимемо. Проводити Таню з трьома немовлятами вийшов увесь персонал пологового будинку. А зустрічали ще більше людей. Родичі, друзі, колеги. Навіть господар фірми Стаса прийшов. – Ми вам виділили п’ятикімнатну квартиру у новобудові. Зараз там триває ремонт. Обставимо також за рахунок фірми, — сказав він Тетяні зі Стасом. — Ура! В мене буде своя кімната! — Раділа Настенька. Минули роки. Настенька вже заміжня. Сестрички-близнючки навчаються в університеті, на економістів. Як мама. А син навчається у політехнічному. На будівельника. Пішов стопами батька.

Ми з хлопцем жили в квартирі його матері. На той момент у нас не було житла. Інна Анатоліївна хотіла, щоб син її одружився на дівчині, яку вона вибере, проте Сергій не став її слухати. Свекруха чіплялася до кожного мого кроку. Тривало це до того моменту, поки мій дідусь не пішов жити до моїх батьків. Свою квартиру він подарував мені. Ми з чоловіком зробили в квартирі ремонт, оновили меблі і переїхали. Однак мати Сергія не заспокоїлася. Тепер вона приходила до мене в квартиру і kомандувала. Говорила синові, що я жа хлива дружина і господиня. Все тому, що їй подобається дочка подруги, і вона берегла її для сина. А він узяв і одружився на мені.

Ми з Сергієм розписалися потай від матері. Однак до неї дійшли чутки, і вона приїхала в РАГС з подарунком. З nохоронним вінkом. Медовий місяць ми хотіли провести на березі моря. Інна Анатоліївна заявила, що їде з нами.Ми зробили вигляд, що погодилися. Свекруха думала, що ми їдемо через тиждень. А виліт був увечері наступного дня. Ось ми і полетіли,а вона навіть не дізналася — куди. Історій багато. Якось раз чоловік був на роботі.Вона прийшла додому і почала викидати мої речі з вікна. Добре, що чоловік в цей день повернувся в роботи раніше і виrнав матір з нашого будинку.

Вона пропала на два місяці, але з’явилася знову, коли Сергій був у відрядженні. Я не змогла виставити її. Поrрожувала мені і вимагала переписати житло на неї. Я подзвонила татові і братові. Вони приїхали, Інна Анатоліївна була зайнята пошуком документів і навіть не помітила. Батько був настільки з лий, що викликав nоліцію. Вона почала об ражати нас різними словами. Я написала заяву на неї. Ми поміняли замки. У нас наро дилася дочка. Після цієї події мій чоловік перестав спілкуватися зі своєю матір’ю. Вона nродала своє житло і кудись пропала…

Матері погодяться, що виховання дитини, особливо у ранньому віці, потребує великих зусиль.

Хелена Янг, молода жінка, є матір’ю дев’ятьох дітей, сімом з них ще немає трьох років. Більше того, п’ятьом з дев’яти її дітей не виповнилося і 15 місяців. Янг щойно народила чотирьох дітей, причому два хлопчики – близнюки.

Домогосподарка привернула до себе багато уваги після того, як опублікувала відео, на якому знята вона сама та її численні малюки.

Янг розповіла, як вона вивантажує з машини своїх сімох дітей віком до трьох років, у відеоролику, який набрав понад 6 мільйонів переглядів на TikTok.

Спочатку вона готує велику коляску з ковдрами. Потім Янг обережно виймає своїх чотирьох малюків і дбайливо укладає їх у візок, перш ніж притиснути старшу дитину до грудей.

У ролику Янг та її команда дітей були готові вирушити до Costco після того, як двоє її старших синів самостійно вистрибнули з фургона.

Екскурсія магазинами вразила багатьох людей у розділі коментарів. “Той факт, що ви взагалі вибралися за межі будинку, є підбадьоренням!” – сказав один з коментаторів, який отримав понад 44 тисяч лайків.

“Я не став би виходити з дому без помічників”, – сказав інший.

“Я цілком впевнений, що у мене стався б нервовий зрив посеред магазину”.

ВАУ!!! Знімаємо капелюха перед цією матір’ю!

Роман Авдєєв – відомий російський філантроп, банкір і мільярдер, входить до списку 100 найбагатших людей світу за версією Forbes. Але головним ділом свого життя він вважає не роботу, а свою велику родину. Роман і його дружина мають 23 дитини, 17 з яких – прийомні.

Батько сімейства збудував на своїй ділянці кілька особняків, де обладнав ігрові кімнати, кінотеатр, басейн та навіть гірськолижний схил для дітей.

Багатодітний батько дуже шкодує, що не може поєднати всю сім’ю: дорослі діти навчаються за кордоном і тому повертаються додому лише на літні канікули.

Перш ніж зважитися на усиновлення, Роман і його дружина багато думали і запитували: чи зможуть вони взяти на себе таку величезну відповідальність?

«Ми з дружиною довго обговорювали: можна чи не варто. Тому що була така історія – я довгий час допомагав дитячим будинкам, згодом зрозумів, що це не працює. Переломний момент настав в одному з дитячих будинків, де мене попросили обладнати кухню.

Я з задоволенням погодився, бо чудово розумію, як потрібні дітям навички самодопомоги. Адже в дитячому будинку діти харчуються у їдальні, а коли закінчують школу у 18 років, то практично нічого не вміють робити – ні картоплю чистити, ні мити посуд, ні борщ готувати. І така кухня потрібна саме для того, щоб навчитися цим простим навичкам», – сказав Роман.

Спілкування з вихованцями дитячого будинку справило на мільярдера незабутнє враження. Діти навіть не знали, як виглядає цукор – у їдальні їм уже давали солодкий компот та солодку кашу, тому звичайного цукру вони ніде не бачили.

«Вони не знають елементарних речей: як платити за квартиру, як спілкуватися з людьми, як розрахувати гроші так, щоб їх вистачило на місяць. Ось чому у багатьох випускників дитячих будинків така незавидна доля. І коли я нарешті зрозумів це, вирішив, що назавжди вилучу дітей з цієї системи – це все, що я можу. Я впевнений, що тільки в сім’ї можна виховати цілісну особу».

За словами Романа, погану спадковість можна подолати добрим і правильним вихованням. Роман також радий, що йому так пощастило з дружиною. Саме на її плечі лягають домашні проблеми та ведення домашнього господарства.

Коли у Романа з’являється час, він займається з дітьми математикою. Особливу увагу він приділяє англійській, яка стала для них другою мовою.

У той же час усі діти мільярдера відвідують звичайний муніципальний дитячий садок та звичайну загальноосвітню школу.

Роман Авдєєв започаткував фонд “Арифметика добра”, який займається пошуком прийомних сімей для дітей-сиріт. На рахунку фонду вже 313 дітей, які знайшли родини за його допомогою. Крім того, при фонді працює спеціальний клуб, який допомагає самим прийомним батькам.