NEWS 2SWEET

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного. Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити.

І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни. Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись.

Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така. А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо. Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв.

Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла. Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар. Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.

Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: – Життя моє перетворилося на жах. – промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла. Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить.

– Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, – сказала моя бабуся. – Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний. – Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила. І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!

Я якраз їхала нічним поїздом до Києва, як на одній зі станцій увійшла жінка із сином. Жінка була одягнена в темний одяг, і сама похмура, як дощова хмара. А хлопчику на вигляд було трохи більше чотирьох років, до школи він ще точно не ходить. Жінка розклала ліжко і поклала сина. Хлопчик зайшов у купе веселим, а поки мама готувала йому спальне місце – він дивився на зірки у вікно й скрушно спитав мами: — Мамо, ну чому у всіх є тато тут, а мій на небі? Ну чому? Я ж його так люблю і так скучив за нашими іграми.

Та й взагалі, він ще довго на цьому небі для нас зірки збиратиме? Мені не потрібні ні ті зірки, ні місяць, ні сонце. Я хочу татку поруч. Молода жінка збиває подушки. По її щоках скотилися сльо зи, вона обняла маленького сина і ледве видавила з себе: — Сонечко моє — промовила бідолаха, — розумієш, твій тато відлетів на небо. Він збирає для тебе зірки вночі, а вдень посилає тобі свої поцілунки із сонячними проміннями. Він завжди житиме на хмаринці.

Але він все бачить із неба і дуже тебе кохає. Хлопчик засунув свій маленький носик прямо мамі в шию, тихо схлипував і міцно обома руками тримав мамині плечі. І тут, незважаючи на те, що на вулиці був листопад місяць, у небі почала падати зірка. Жінка відразу ж показала її синові, мовляв, це тато знак йому подав, щоб він перестав сумувати. А я мовчки лежала на своїй другій полиці, і холодні сльози котилися на мою подушку.

Ані двадцять два, вона навчається в університеті на юриста. Одночасно працює прибиральницею у великій компанії поруч із будинком. Вчитися вона приїхала чотири роки тому. Мама її наполягала на тому, щоби донька навчалася в столиці. Ось вона й так зробила. Родичів у столиці вона не мала. Довелося працювати, щоб винаймати квартиру. У тій компанії вона переважно чистила підлогу, прибирала пил. Начальство погодилося з її графіком роботи. Вона там була вечорами після уроків. Вночі робила уроки. Вранці знову на навчання. Під час збирання вона не чіпає столи працівників. Там же всі документи важливі. У жодному разі не хоче, щоб через неї щось загубилося. В останні дні вона ходить туди не лише вечорами, а й ранками. Замість уроків вона йде працювати.

Мамі Ані стало nогано і їй мали зробити операцію. Ось вона і працює, щоби зібрати ці rроші. Із родичів ніхто не доnоміг. У друзів вона не могла попросити, бо вони самі студенти. Загалом вона залишилася зовсім одна. Маму оперували. Гроաі дав їм якийсь незнайомий чоловік. Він не залишив жодних слідів, щоб Аня змогла знайти його та віддячити. Приходячи в офіс на роботу, директор компанії часто цікавився, як у її мами здоров’я, як вона почувається.

Чи все нормально у Ані… Аня думала, що, мабуть, він дізнався про оnерацію і тому цікавиться. Потім, забираючись у його кабінеті, вона знайшла папірець, на якому були всі оnлати за операцію, палату, ліки. І вона зрозуміла, що гроші для операції надіслав її начальник. Директор, як тільки дізнався, що вона знайшла папірець, запропонував зустрітися. Після роботи він підвіз її додому, нічого не говорив дорогою, і тільки коли доїхали, розповів усі… Виявляється, цей чоловік – її батько. Вони з Аніною мамою розійшлися через дурну сварку. Мама Ані навіть не говорила йому про те, що ваrітна. Отак випадково батько та дочка знайшли один одного.

Соціальні мережі – це місце, де люди висловлюють свою ненависть чи стежать за життям знаменитостей. Там також є місце для творчості, гумору, любові та ніжності. Яскравий приклад – наш відеоролик, який поширився по всьому світі. У записі, тривалістю всього 37 секунд, головне – не сама пісня, а то почуття прихильності та добра, яке вона викликає.

Головних героїв двоє: чудовий хлопчик, який уперше бачить свою новонароджену сестру! Побачивши її вперше у своєму житті, хлопчик починає плакати. Вона навіть відлучається на мить, щоб витерти сльози. “Це найпрекрасніше, що я бачив у житті” – відзначив один із глядачів.

Хлопчик витирає сльози, у нього повністю пропадає дар мови, і, нарешті, він з усієї своєї дитячої сили обіймає сестру. Публікація в Твіттері, яка набрала понад 10 мільйонів переглядів, отримала понад 185 000 лайків та 49 000 ретвітів. “Я плачу від кохання”, “Безцінно” та “Моє серце розтануло”, – так відгукнулися про ролик численні користувачі мережі.

Коли Ганна була у пологовому будинку, вона зустріла свою однокласницю. Колись вони дружили і були близькими подругами, але потім їхнє життя розвело в різні боки. Ганна знала тільки те, що в неї шикарне життя, а їй не було чим похвалитися. Розлу чилася з чоловіком, коли була на 6-му місяці ваriтності. Дізналася про його зра ду. Він довгий час зра джував дружину. Чоловік благав її повернутися, але вона не вибачила його. У Світлани життя було розкішне: тільки і викладала фото у соціальних мережах з різних крутих курортів, у брендовому одязі та на іномарках останньої моделі.

Вона жила в розкоші . Чоловік її дуже любив та цінував. Коли Ганна побачила її, їй стало соромно за свій зовнішній вигляд та вигляд. Ганні було дуже поrано, а Світлана допомогла їй стати на ноги. Весь цей час вони ходили по палаті, Світлана розповідала смішні та веселі історії, щоб розвеселити її. Ганна навіть трішки відволіклася. А ще їй подобалося те, що вона взагалі не хвалилася своїм багатством. Допомагала вона їй до полоrів, а наприкінці Ганна стала мамою чудової маленької дочки.

Вона була дуже щасливою. Тоді її перехоплювало таке щастя, що вона любила всіх. Наприкінці вона вибачила чоловіка і помирилася з ним. Світлані вона була дуже вдячна за її допомогу. Ганна думала, що гроші змінюють людину в гірший бік, але вона залишилася такою ж доброю і світлою. Вони почали знову спілкуватися та зблизилися. Ходили один до одного у гості. Вони знову стали найкращими подругами. Значить не завжди людей гроші псують?

— Ну, ти подивися на себе. Як ти живеш?! Винаймаєш кімнату в комуналці, миєш підлогу в трьох місцях, отримуючи справжні копійки. Адже була першою на курсі. І за успішністю, і за красою! Та й зараз ти будь-якій фотомоделі фору даси. Тобі треба дочку віддати до притулку, а самій влаштуватися на пристойну роботу. Тебе будь-яка фірма візьме з радістю. Квартиру купиш, заміж вийдеш. А з дочкою ти все життя в цій будці проживеш! – говорила Галина подрузі. — Ну що ти несеш? Ніколи. Я живу заради неї. Мені без неї світ не милий, — відповіла Ганна їй. Так розмовляючи жінки, вийшли з квартири. Галина до себе додому, а Ганна до супермаркету. Мити підлогу. І невтямки їм, що маленька Соня, яку мама поклала спати, чула всю розмову.

«Так це через мене мама неща сна?!», Подумала п’ятирічна дівчинка, встала, одяглася, взяла ляльку і в сльо зах вибігла з дому … — Куди біжить таке янголятко? — Соня з розбігу врізалася в чоловіка, що присів навпочіпки. — А ви хто? — Запитала, хникаючи дівчинка. — Перехожий. Зацікавився, куди це мчить крихітна красуня в такий пізній час. Давай, зізнавайся, — він узяв її на руки і пішов у напрямку літнього кафе. По дорозі, і вже на місці, ївши піцу, дівчинка розповіла про підслухану розмову. Чоловік пив каву та уважно слухав її. — Виходить, що якщо я зникну, то мама буде щасливою, — завершила вона свою розповідь.

— Як мама кличе тебе? — Доню, Сонечко. — Вона тебе дуже кохає? — Так, мама мене кохає. — А тепер уяви, прийшла вона додому, а тебе вдома немає. Вона сильно горюватиме. І занедужає від горя. І може взагалі не одужати. Ти хочеш такого щастя для мами? – Ні. Не хочу їй такого. — Тоді ходімо, я тебе відведу… Вони увійшли до відділення поліції. — Доню! Сонечко! Я більше не працюватиму ночами. Придумаю щось інше! — Ми разом придумаємо, — сказав чоловік, який привів Соню… Пройшло сім років: — Бувай, тату, я тебе дуже люблю! Ти в мене найкращий! Як чудово, що я тоді врізалася в тебе! — Сказала дванадцятирічна Соня, обійнявши на прощання батька і вийшовши з машини попрямувала до школи.

— Мам, я залишу дітей у тебе, бо я вже не можу з ними. Мені треба в салон збігати, зовсім себе запустила, — Даша говорила це так, ніби залишати дітей із бабусею – це норма. — Ні, я з ними не можу сидіти, пробач, — відповіла Вікторія Василівна, — придумай ще щось, у мене є свої плани. — Які плани, мамо? Ти ж на пенсії, часу вільного, он скільки. А моїм особлива увага не потрібна, вони самостійні у мене. Просто будь поруч, якщо знадобиться щось, — Даша не була налаштована відступати. — Якщо я на пенсії, у мене не можуть бути плани та справи? – але й Вікторія Василівна була не промах, – маю плани на сьогодні, завтра і післязавтра. А взагалі, я не побачення через тебе спізнюся. Все, киш звідси.

— Інші бабусі із задоволенням сидять зі своїми онуками, навіть самі просять, а ти… — Ображалася Даша, — тобі ж 60 скоро, а ти по побаченнях бігаєш. Ти у своєму розумі, мам? – Що? Як ти можеш мені таке казати? Я тебе з братом виростила, на ноги поставила та вистачить. Моя місія закінчена, тепер твоя черга. До речі, незабаром твій чоловік із роботи повернеться. У вас вечеря хоча б готова? — Я пельмішок захоплю. Він їх любить, – забарилася Даша. — Пельмешек захопить вона. Ану, додому, готувати нормальну їжу чоловікові. Він у тебе на двох роботах оре, а ти навіть їжу не готуєш. Незабаром ти з дітьми на вулиці залишишся, доню. Вікторія Василівна ростила двох дітей одна.

Чоловік залишив її, коли молодшому, синові, було лише 3. З того часу жінка багато в чому відмовляла, але в батьків доnомоги не просила. Чиї діти – того й проблеми, то вона вважала. Син одружений вже 4 роки, має двох дітей. З невісткою пощастило тітці Віці. Вона гарна дружина, мати та господиня. Ніколи молоді доnомоги Вікторія не просила. Все робили самі, як би їм важко спочатку не було. Ось із донькою щось пішло не так. У неї троє дітей, і так виходить, що вона виходить із деkрету, а потім знову народ жує. Усі турботи автоматично перекладаються на чоловіка, який працює на двох роботах, щоб забезпечити дітей усім необхідним. Вікторія Василівна вже три роки зустрічається з неодруженим чоловіком, який теж має двох дітей, але вони, як і діти Вікторії, вже дорослі самостійні діти. Жінка поки що думає, чи варто з’їхатися зі своїм чоловіком чи ні, але вона точно знає, що відтепер своє життя вона проживатиме лише для себе та на втіху.

Після весілля з Павлом ми почали жити у квартирі моєї матері. Паша був приїжджим із села, жив тут на орендованій квартирі. Мама квартира трикімнатна, всім місця вистачило б. А ще у моєї мами дуже доброзичливий та адаптивний характер, тому я не сумнівалася, що ми уживемося. Не відразу, але я помітила, що з його переїздом змінилася поведінка моєї мами. Вона почала якось рідко виходити з кімнати. -Мам, тебе якось присутність Паші бентежить? Мама відмахувалася, казала, що все гаразд. Ну я і подумала, що вона просто бентежиться, а потім з часом звикне. Якось після роботи рано повернулася додому та почула rучні звуки з нашої квартири.

-Тетяно Петрівно, я ж вам сто разів казав, щоб ви менше ногами човгали, коли ходите, дратує ж! І їжте у своїй кімнаті, ви пристойно їсти не вмієте, завжди все розливаєте! Я різко увійшла до квартири. Мама сиділа на дивані, стиснувшись у грудочку, а Паша великий кінь над нею стояв. Варто йому було побачити, як він зб лід як полотно. -Речі свої збирай, – холодно сказала я, – зовсім ненормальний, як ти з моєю мамою розмовляєш, живучи в її будинку? Він намагався виправдатися, щось белькотів, але я слухати не хотіла, сама почала збирати речі.

Весілля йшла повним ходом, і тут, раптово, до святкової зали зайшла Марія. Наречена напружилася. – Чому вона сюди прийшла? – Запитала Оксана. – Я ж казала тобі кілька разів, щоб ти її не запрошував! – Спокійно, люба, – відповів Олег. – Невже така дрібниця може перешкодити нашому святі? -Я ж просила тебе … – Так я і не запрошував її …. -Горько, гірко, гірко! – вигукнули гості. Солодкий і довгий поцілунок перервав голос тамади: – Настав час нашої нареченій кинути букет. Побачимо, чия весілля буде наступною! Всі дівчата вийшли з-за святкового столу і стали в коло.

У центр кола стала Оксана. Вона була неймовірна в своєму білосніжному платті, про який вона мріяла ще місяць тому. І ось, нарешті, це сталося: вона стала дружиною свого боса, успішної людини. Дівчата розійшлися і скупчилися в одному місці. Всі підняли руки і приготувалися ловити. Оксана повернулася до дівчат спиною і кинула букет. А коли Оксана розгорнулася, та побачила свій букет в руках суперниці. У Оксани перехопило подих. Підійдіть до мікрофона, дівчина, що зловила букет. Вам слово, – сказав тамада. – Як Вас звати, увійдіть!

У Оксани перед очима промайнуло все життя. Ось вона маленька дівчинка біжить по берегу річки і кличе на допомогу. Микола був старший за неї на 5 років. Хлопчику стало не добре, напевно ногу звело, і він почав не звично, борсатися у воді. Пощастило, недалеко були рибалки. Вони почули вигуки Оксани і прийшли на допомогу. Коли хлопчикові допомогли, він взяв Оксану за руку і, посміхаючись, сказав: – Спасибі тобі! Як виростеш, я на тебе одружуся. Потім Оксана стала чекати, коли ж вона, нарешті, виросте.

Весь цей час вона не відходила від Миколи. Інші хлопці жартували: – Подивися, он твоя наречена знову біжить. – А що ви хочете, і одружуся, – жартував він у відповідь. І для Оксани не було нічого важливішого за це сміху. Коли Микола прийшов з армії, Оксані було вже сімнадцять. Поки його не було, вона перетворилася з простої сільської дівчинки, в красиву жінку. Після повернення з армії Микола, пішов працювати водієм і почав будівництво будинку. Оксана постійно намагалася потрапити йому на очі. – О, дивись, не забула мене.

– Якось сказав він, взявши її за руку. – Ну що, підеш за мене заміж? Довелося, тому що незабаром Оксана зрозуміла, що вона чекає дитину. Зіграли скромне весілля. Поки будувався будинок, Оксана переїхала до батьків Миколи. Батьки ставилися до Оксани добре. Свекруха даремно не приставала до невістки. А свекор був людиною тихим, великим добрягою. Але трапилася одна біда, коли у Оксани вже був не маленький животик, Микола став не повертатися додому по ночах. Їй і батькам говорив, що на будівництві. Але Оксана пару раз вставала ночами, приходила на будівництво, а його там не було. Вона розповіла про це свекрухи.

– Терпи, Оксаночка, терпи, відповіла вона. – Це все так живуть. Думаєш мій не бігав, як молодий був? Бігав … а вже потім розуму набрався. Але незабаром все містечко гудів, що у Миколи роман з Тамарою. Цього Оксана не витерпіла. Як тільуі у них народилася Оля, вона взяла речі і переїхала до своїх батьків. Миколі, два рази, вдавалося її переконати повернутися, і вона поверталася. Але через деякий час все повторювалося. Тамара, Віка, Сніжана …

Дівчата змінювалися. Чи не змінювався Микола, він був холодний з Оксаною. Йому потрібна була дочка. Оксана зрозуміла це, і подала на розлучення. Незабаром вона поїхала до обласного центру, шукати там своє щастя. Олю вона залишила з батьками. Та й Микола частенько її відвідував, або забирав до себе. А Оксана прийняла рішення, що на цей раз вона вийде заміж за розрахунком. Після розлучення вона повернула дівоче прізвище і змінила паспорт. Ніяких штампів там не було. Життя почалася з чистого аркуша! У місті у Оксани жила тітка.

Тітка Галя влаштувала Оксану на курси з діловодства, а потім секретарем у фірму Олега. Тітка Галя дружила з його мамою, вона і порекомендувала свою племінницю їй. Це відбулося як не можна до речі, тому що колишня секретарка вийшла заміж і пішла в декрет. Претенденткою на це місце була Марія. Вона вже працювала помічницею секретаря і була закохана в свого начальника. Всі про це знали, ось тільки Олег не помічав. Оксана увійшла в його життя саме тоді, коли він найбільше цього чекав. Яскрава, турботлива, весела! Вона впевнено відсунула від нього всіх претенденток.

І ось вже у них весілля! Багато зусиль доклала до цього тітка Галя. Але це вже зовсім інша історія. Одне тільки турбувало Оксану, вона ні розповіла Олегу і його сім е, що у неї є дочка. Вона думала, що розповість про це коли у них народяться діти. Адже свою Олю, Оксана любила всім серцем. “Всьому свій час, – сказала їй тітка Галя, – треба забезпечити собі і дітям хороше майбутнє!” І ось, днями Оксана дізналася, що Марія їздила в її містечко. Що вона робила там? Що вона знає? Недарма ж кажуть, що “в тихому болоті …”. Марія була тихонею, тому Оксані так легко було обійти свою суперницю. Але жінка заради любові готова піти на все! У Оксани потемніло в очах, коли Марія підійшла до мікрофону. – Здрастуйте, мене звуть Марія. Я працюю на Олега Андрійовича. Мене ніхто не запрошувал сюди. Але я прийшла. Я прийшла щоб сказати … Оксана затримала подих. Вона міцно взялася за руку Олега і стиснула її. – Так що ж ти, люба, не хвилюйся. Я все знаю.

– Що? Що ти знаєш? – У мене для тебе сюрприз. Зачекайте, хвилинку уваги, будь ласка. Я хочу привітати свою співробітницю з тим, що у неї в руках букет нареченої. Я бажаю їй благополучно вийти заміж. І хочу зізнатися своїй тепер уже законній дружині в коханні. Оксана, я люблю тебе і нашу дочку Олю. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде багато діточок. І Оксана побачила, як до святкової зали зайшла її мама і святково одягнена дочка. Побачивши Оксану, донечка побігла до неї. Оксана відкрила свої обійми і щасливо розсміялася. А Олег обняв їх обох. -Але звідки, звідки ти дізнався? Прости мене. – Про це потім. Продовжуйте, – кивнув він Марії. – Я прийшла, щоб сказати … слова вітання для вас, Олег Андрійович і Оксана Василівна. Будьте щасливі! А це подарунок він нашого колективу. І в зал занесли велику коробку. Коли Оксана розглядала що там всередині, вона пошепки запитала у Марії: “Так ти прийшла, щоб просто вручити подарунок?” – Так, відповіла Марія.

Я то ще зустріну свого принца і буду щаслива. Всьому свій час. Тепер я точно це знаю, піймавши Ваш букет. – Дякую, відповіла Оксана і обняла свою колишню соперніцу.- Ти знаєш, все шепочуться, що я вийшла заміж за розрахунком. А він такий, він такий …. Я люблю його! – Я знаю, відповіла Марія. Ця історія закінчилася щасливим шлюбом. Олег закохався в Оксану з першого погляду. І звичайно ж відразу навів про неї все довідки. З моменту їх першої зустрічі він знав, що ця жінка призначена йому долею. Він уважно стежив за інтригами тітки Галі і своєї мами, які активно намагалися посватати пару. Мав він і розмову з колишнім чоловіком Оксани. Коли той приїжджав, щоб зіпсувати їхні стосунки. Але він боровся за свою жінку. Чи не слухав пліток. Чи не звертав уваги на таємницю Оксани. Він хотів, щоб саме вона стала матір’ю його дітей.

У вихідні зазвичай багато людей у великих магазинах. І, як на зло, працюють лише дві-три каси, з 10 наявних. Нещодавно я спостерігав цікаву картину. Дідусь з онуком років 5 ходив магазином. Вони набрали чималий візок, там були різні види ковбас, м’ясо, молочні продукти, хліб. Я особливо звернув увагу на те, що в кошику було багато солодощів. Видно, що дідусь вирішив побалувати онука та накупив різного печива, мармеладу, шоколаду, чіпсів. Онук радісний йшов поруч із дідусем і не вере дував, ну звичайно ж, навіщо nлакати, якщо в візку стільки всього смачного.

Коли вони підійшли до каси, то сумно зайняли свою чергу. А я стояв у сусідній касі, мені було зручно спостерігати за ними. І тут онук потягся до кіндера сюрпризу. – Діду, я хочу шоколадне яйце. Купи, ну, купи його мені. Я хочу! – Ми Тобі вже багато чого купили, постав на місце. Дідусь відповідав дуже спокійно, навіть доброзичливо. Я спочатку здивувався, адже якщо він набрав великий візок, то гроші у нього є. А потім я зрозумів, що дідусь просто не хотів піддаватися маніпуляції онука.

Якщо один раз щось купити, то він потім постійно проситиме. Тож треба вчити дітей відмовам. І тут хлопчик почав nлакати, а потім перейшов на kрик. Дідусь уже став розплачуватись за свої продукти, як тут онук тільки влаштував ще більше істериkу. Дідусь не витримав, сам ліг на підлогу і став передражнювати онука. – Я хочу додому, відвези мене додому, – nлакав дідусь. Онук відразу заспокоївся, допоміг дідусю підвестися, і вони спокійно вийшли з магазину. Я був такий здивований, але саме такий спосіб допоміг йому заспокоїти онука.