NEWS 2SWEET

Коли мій чоловік обережно запитав, чи може його мати пожити у нас на деякий час, я відразу ж відмовила. Він пояснив, що у неї немає де жити після розлучення з дядьком Павлом.

Хоча у неї була власна квартира, вона зараз зайнята моєю золовкою і її двома маленькими дітьми, тож для свекрухи не залишилося місця.

Протягом багатьох років наші стосунки з свекрухою були напруженими. Вона не допомогла нам фінансово, коли ми купували будинок, обравши підтримати свою дочку.

В результаті нам довелося купити невеликий будинок у передмісті, який ми істотно розширили та перетворили за останні десять років.

В той час моя свекруха жила у достатку з другим чоловіком Павлом і ніколи не працювала, оскільки він повністю її забезпечував.

Тепер, коли її шлюб опинився під загрозою — ходили чутки про іншу жінку у Павла — вона стала непотрібною. Мій чоловік стверджував, що ми залишилися її єдиним варіантом, адже у нас достатньо місця, а квартира її дочки вже переповнена.

Проте я залишалася впертою у своїй позиції: це не наші проблеми, і ми не зобов’язані їх вирішувати. Я наполягала, що допомогти свекрусі повинні саме золовка з чоловіком.

Моя відмова була обумовлена її зневажливим ставленням і відсутністю підтримки протягом багатьох років. Я впевнена, що не маємо жодних зобов’язань допомагати їй.

До весілля я знала свою майбутню свекруху тільки за розповідями мого нареченого і нашими нечисленними відеодзвінками. Вона багато років працювала в Італії і повернулася лише за кілька днів до церемонії.

Будучи родом зі скромного містечка і живучи в однокімнатній квартирі, яку купили мої батьки, які працювали на фабриці все своє життя, я відчувала себе досить заляканою, знаючи, що майбутня свекруха побудувала успішне життя за кордоном, включаючи чудовий будинок та купівлю для сина дорогої машини.

Коли вона приїхала, то відразу викликала мене на розмову, змусивши ще більше нервувати через те, що я не виправдаю її очікувань. Під час нашої розмови вона твердо заявила, що ми з моїм нареченим не маємо розраховувати жити в її будинку чи отримувати від неї фінансову допомогу. Вона наголосила, що ми маємо бути незалежними.

Хоча це й лякало мене, але я не стала впадати у відчай, оскільки мої цінності були засновані на любові та самодостатності, а не на матеріальній підтримці.

Дивно, але наступного дня після нашого весілля вона вручила нам ключі від квартири на очах усіх гостей, продемонструвавши свою справжню щедрість. Більше того, вона розпорядилася, щоб мої батьки використали подаровані на весілля гроші для погашення боргів, які вони взяли на себе у зв’язку з церемонією.

Єдине її прохання – бути надійною дружиною для її сина у всіх життєвих злетах та падіннях.

Зараз, через 7 років нашого шлюбу та народження двох чудових дочок, ми з чоловіком процвітаємо в самостійному житті. Я розумію, як мені пощастило, що в мене по-справжньому мудра і добра свекруха.

Я часто сумнівалася у виборі супутника життя, особливо, після народження сина Максима. Мій чоловік Семен приходив додому втомлений, їв, а потім просто лягав на диван, залишаючи мене одну вести господарство і доглядати за сином. Коли я просила про допомогу, він відмахувався, вважаючи це «жіночою справою».

В результаті я жила як традиційна домогосподарка, служачи без взаємності. Спостерігаючи за тим, як Максим починав наслідувати поведінку батька, я жахалася. Розуміючи, який негативний вплив це може мати для майбутнього, я вирішила розірвати шлюб.

Після розлучення Максим змінився в кращу сторону, став допомагати мені по дому. Через роки Максим зробив пропозицію Наді – дівчині з нашого району. Вони одружилися і оселилися в квартирі поруч з моєю, часто відвідуючи мене.

Проте незабаром я помітила, що Надя стала грати підлеглу роль: сама робила всю роботу по дому, наполягаючи на тому, що Максим не зобов’язаний їй допомагати. Стурбована, я поділилася з нею історією свого шлюбу і розлучення, сподіваючись, що вона зрозуміє важливість рівності у їхніх відносинах.

Через два місяці Надя, вже вагітна, зрозуміла, що її чоловік повторює поведінку свого батька. Вона прийшла до мене в сльозах, просячи допомоги і запитуючи, як вирішити цю проблему з Максимом?

Я передбачала все це і тому відчувала відповідальність за те, щоб підказати їй, як впоратися з ситуацією.

У ранок перед своїм весіллям Анатолій був неспокійний від передчуття і нервової напруги, пов’язаної з тим, що він стане одруженим чоловіком.

Готуючись до церемонії, він виявив у кишені свого піджака конверт з написом: “Любий сину. Прочитай це перед весіллям”. Усередині був щирий лист від мами, в якому вона давала сину поради щодо майбутнього спільного життя.

Мама радила Толику берегти свою дружину як королеву і скарб, підкреслюючи, що доброта, ніжність і вірність важливіші за поверхневу красу. Вона закликала його не дозволяти фінансовим проблемам затьмарювати їхні стосунки, цінувати посмішки та захоплені погляди дружини та завжди ставитися до неї з повагою та вірністю.

Лист нагадав Анатолію про унікальність і незамінність його відносин з дружиною, повторюючи той особливий зв’язок, який поділяли його батьки протягом довгих років сімейного життя.

Сльози наповнювали очі Толика, коли він дочитував лист, вдячний за любов матері і готовий прийняти своє нове життя з дружиною – готовий побудувати сім’ю, наповнену щастям і взаємною повагою, пам’ятаючи про неминуще кохання своїх батьків.

Близько року тому у нашому селищі з’явилася багатодітна родина. Двоє старших дітей у сім’ї вже школярі, є ще троє, які поки що з мамою вдома.

Батько сімейства почав працювати на місцевого фермера, а його дружина займається вдома малечею.

Помітивши, що з грошима у сім’ї проблематично, місцеві почали допомагати.

Хтось приносив овочі, хтось домашніх яєць. Багато хто почав приносити сім’ї дитячі речі. Дітей в будинку багато, комусь і підійдуть, тим більше, що перед тим, як віддавати, всі речі прали і упорядковували.

Я також вирішила допомогти. Запитала у невістки, чи не залишився у неї дитячий одяг, який уже ніхто не носить. Попросила добрі речі не викидати, а зібрати, щоб я їх багатодітній родині віддала.

За кілька днів невістка передала мені великі пакети, сповнені дитячих речей. Все було випрано і випрасувано, складено акуратними стопками по сезону. У пакетах був не тільки одяг, а й взуття, іграшки, навіть цукерки, які купила невістка, щоб пригостити чужих дітей.

Перед тим, як йти, я знайшла телефон мами багатодітного сімейства і зателефонувала, уточнивши, чи потрібна їм допомога. Жінка сказала, що одяг потрібний, але прийти за ним вона не може – чоловік на роботі, а дітей залишити нема з ким. Я погодилася відвезти все сама.

Коли під’їхала за адресою, продиктованою мені по телефону, одразу помітила, що подвір’я недоглянуте, поросло бур’янами, висока трава була й перед парканом. У селищі намагаються підтримувати порядок не лише у дворі, а й перед ним, випалюючи бур’яни та розбиваючи біля парканів клумби.

Взявши пакети, я зайшла надвір.

Мені назустріч з дверей будинку вийшла жінка, одягнена в засалений халат, слідом за нею вибігло троє дітей.

Під навісом біля будинку я побачила цілу гору одягу, на вигляд дуже брудного. Помітивши мій погляд, жінка посміхнулася.

— Це вже все брудне та поношене. Прати я не буду, порошок дорогий. Ці речі взимку в печі спалю, одягнутися люди нового принесуть.

Посмішка у жінки під час її розповіді була дуже єхидна.

Мені стало дуже сумно, адже люди від щирого серця хочуть допомогти, а така ось «мати» все сприймає як належне і зовсім не цінує.

Витрачати час, порошок та сили на прання жінці не хочеться, тим більше, що добрі люди все одно допоможуть.

Надавати допомогу такій сім’ї мені зовсім не хочеться, ось тільки постраждають у результаті діти, а вони тут зовсім не до чого.

Для покупки будинку ми звернулися до послуг ріелтора, вирішивши, що це допоможе нам уникнути проблем і непорозумінь і при оформленні угоди, і в майбутньому. Ріелтор перевірив документи і не знайшов ні боргів, ні інших претензій щодо колишніх власників. Оформлення документів зайняло деякий час, але відразу після цього ми переїхали в новий будинок і почали потихеньку жити та налагоджувати свій дачний побут. Через два роки після покупки дачі до мене підійшла сусідка з несподіваною претензією:

— Тетяна, ви повинні віддати нам гроші за паркан, ми за нього заплатили, але половину суми ви повинні нам повернути.

Я була здивована, адже на момент покупки дерев’яний паркан вже був встановлений, і ніхто нам не сказав, що ми повинні за нього платити. У фінансових питаннях я прискіплива людина, тому вимога сусідки мене обурила. Я не вибирала цей паркан і не ставила, то чому я повинна його оплачувати? Паркан був абсолютно не новим, і через пару років ми його взагалі замінили.

Я вирішила розібратися в ситуації і почала з дзвінка ріелтору. Моя розповідь викликала у нього здивування, адже при покупці паркан був, колишні господарі, які продавали дачу, про претензії сусідки нічого не сказали. Оскільки паркан був встановлений ще до угоди, а з її моменту минуло 2 роки, з’ясувати, хто ж платив за його встановлення у мене не вдалося.

Ріелтор пояснив, що оскільки паркан був придбаний вже разом з ділянкою, відповідно, його ціна увійшла в загальну суму за будинок. Порадив саме так і відповісти сусідці, підкресливши, що нас про необхідність встановлення огорожі ніхто не питав, у виборі ми також не брали участі.

Всі ці аргументи сусідка проігнорувала. Жінка обіцяла влаштувати мені неприємності і навіть погрожувала судом. У свою чергу я навела ще один аргумент.

Згідно з будівельними нормами, парканом володіє той, на чиїй землі стоять його конструкції, а точніше, стовпи і поперечини. Я не знаю, як сусідка приймала рішення про їх встановлення під час монтажу паркану, але стовпи опинилися на моїй ділянці, на сусідській ж були лицьові планки. За законом, цей паркан мій і його вартість я оплатила, купуючи будинок. На цьому суперечка з сусідкою була вичерпана, втім, як і будь-які інші стосунки з цими людьми.

У 2020 році я допомогла синові — віддала йому 30 тисяч доларів. Так, це пристойна сума. Тоді Андрій та його дружина Олена якраз думали про покупку власної квартири, бо до цього жили на орендованій. А ви самі знаєте, що це ненадійно. Будь-якої миті господар може попросити їх з’їхати.

До того ж, невістка тоді була вагітна. Я просто не могла допустити, щоб мій майбутній онук чи онука росли у чужому домі!

Крім того, часу на будівництво залишалося мало. За 9 місяців жодну квартиру не збудують та не зроблять ремонт. Тому вони розглядали тільки готове житло з мінімальними доробками, щоб тільки докупити меблі або сантехніку поміняти.

Я вирішила виявити хитрість. Принесла синові 30 тисяч доларів та сказала, що зайняла їх у друзів.

— Мамо, ти нас так виручила. Я обов’язково поверну все до останньої копійки! – говорив син, цілуючи мені руки.

Я планувала витратити ці гроші на свою спокійну старість: купити дачу за містом для відпочинку або зробити ремонт у своїй квартирі, адже багато речей уже давно просилися на звалище.

Тепер ви, напевно, думаєте, що я підла мати, бо обдурила сина. Але, будь ласка, скажіть, що ви зробили б на моєму місці? Я читала безліч історій, де батьки дарували дітям квартири або переказували гроші з-за кордону, а потім отримували лише невдячність. Я не хотіла, щоб і зі мною трапилося щось подібне, щоб син та невістка не оцінили мою допомогу.

Син з невісткою чесно віддавали мені гроші, і я відкладала їх у банк під відсотки. Олена не пішла в декрет, а попросила мене та свою маму по черзі допомагати з онукою Міланою. Все йшло добре до травня. Тоді на роботі в Андрія почалися проблеми: спочатку затримували зарплату, потім взагалі закрили фірму.

Нині син не може знайти хорошу роботу. Тимчасово влаштувався таксистом, працює допізна. Звісно, виплати вони припинили.

Тиждень тому Андрій приїхав до мене один, без онуки, і сказав, що має серйозну розмову.

– Мамо, можеш дати мені номер телефону?

– Чий номер?

– Ну, тих друзів, у яких ти позичила гроші.

– Навіщо тобі?

– Хочу поговорити з ними, пояснити ситуацію та попросити відстрочку.

– Сину, я сама все передам.

– Ні, як чоловік, я повинен сам порозумітися.

– Я про все домовлюсь.

– Мамо, ні! Я обіцяв — я й маю відповідати.

Тут у мене не витримали нерви:

– Сину, жодних друзів не було. То були мої гроші!

– Як так? Ти стільки років тягла з мене гроші?

Син так на мене кричав, що, здавалося, весь будинок чув. Коли він йшов, грюкнув дверима так сильно, що на стіні з’явилася тріщина.

Увечері я намагалася додзвонитися до нього, але він заблокував мій номер. Невістка теж не брала слухавку. Тільки вчора мені зателефонувала сваха:

– Вам не соромно? Ви так підло вчинили з дітьми!

– А вам що? Ви їм на квартиру ні копійки не дали, а мене засуджуєте.

– Фу на вас. Пощастило мати таку родичку. Не смійте навіть відвідувати онуку. Нехай ваші дурні гени не перейдуть до неї!

Отак через гроші я пересварилася з дітьми. Що робити далі – не знаю. Але зрозумійте мене: 30 тисяч доларів це не 30 гривень.

Що ви можете порадити нашій читачці?

Ми з Петром познайомилися ще в університеті і зустрічалися чотири роки. Після того як отримали дипломи, він зробив мені пропозицію.

Через місяць повинне відбутися весілля, і я вже була в передчутті цієї важливої події. Все було готове: сукня обрана, ресторан замовлено, машини заброньовані. Але раптом Петро вирішив поділитись своїм баченням сімейного життя.

– Забудь про «загальний сімейний бюджет». Я таких речей не визнаю. Продукти, комунальні послуги — все навпіл. А на свої забаганки, на зразок косметики та одягу, витрачай свої гроші.

Щиро кажучи, я не очікувала такого почути. Як це? Ми ж збираємося стати однією сім’єю, а тут кожен рахуватиме копійки і ділитиме все навпіл?

Зараз я живу у його квартирі. Коли наші стосунки стали серйозними, Петро запропонував переїхати до нього.

Тепер я не можу спокійно спати. Добре, зараз у мене є робота, я можу дозволити собі дорогий тональний крем чи сукню. Але що буде, коли народиться дитина, і я піду в декрет? Де брати гроші тоді? І ще важливе питання — чи забезпечуватиме він малюка? Речі для дитини, коляска, харчування… Будемо все порівну ділити чи як? Може, на кого більше дитина схожа, той і має давати більше грошей? Абсурд!

Деякі мої подруги, навіть працюючи, одержують від своїх чоловіків все необхідне. Хтось дарує айфони, хтось відвозить на море чи купує машину. І при цьому вони не розмовляють про гроші. А в мене складається зовсім дивна ситуація. Я вирішила порадитись з подругою, натякнувши на цю ідею, але одразу ж пошкодувала.

– Ти серйозно? Ще скажи, що він вимагатиме з тебе гроші за оренду і рахуватиме, скільки гречки ти з’їла! Що це за чоловік, який не може забезпечити жінку елементарними речами? – З докором сказала вона.

Чим ближче день весілля, тим більше у мене в голові виникає питань щодо фінансів. З одного боку, я дуже люблю Петю. Але рахувати кожну копійку – це не варіант. Я не хочу бути нахлібницею, але ця ситуація мене дуже засмучує. Може, подруга має рацію?

Чи є у когось схожий досвід у сім’ї? Поділіться своєю думкою, мені дуже важливо почути різні погляди. Боюся, що можу зробити найбільшу помилку у своєму житті.

Чи варто скасувати весілля чи спробувати обговорити це правило з майбутнім чоловіком ще раз?

Марія прожила з Олексієм цілих 25 років, разом долаючи безліч випробувань, радіючи успіхам один одного та будуючи плани на майбутнє. Вони були дружною родиною, і часто в гостях у них була подруга Марії, Варвара. Марія завжди думала, що стосунки Олексія та Варвари залишалися плаToнічними, начебто вони просто спільні друзі. Проте в один момент Олексій աoкував її зізнанням, що у них з Варварою, виявляється, були стосунки.

Це не називалося зpaдою, а просто «вiднocинами». Зрозуміло, що після такого Марії не залишалося іншого виходу, kpiм розлучення. Ця зрада була величезним удapoм для Марії. Вона відчула, що її життя зpyйнувалocя, а сподівання на щасливе майбутнє зникли. Вона відчувала себе саMoтньою та розчapoваною.

Згодом Марія зрозуміла, що має йти далі і знайти сили для нового початку. Вона почала приділяти час собі та відкрила для себе нові сторони життя. Вона була готова до нових відносин, але на роботі з’явився чоловік, який виявляв до неї інтерес. Вони зустрілися кілька разів, і Марія чесно розповіла йому, що поки не знає, чи готова вона розпочинати нові стосунки.

Її новий знайомий, Володимир, поставився до цього з розумінням. Він сказав, що не вимагає від неї нічого, але йому подобається проводити час з нею. І одного дня Марія виявила у своїй пошті незвичайний лист — весільне запрошення. Запрошення було від її колишнього чоловіка Олексія та його нової партнерки Варвари.

Марія відчула лють у собі. Вона розуміла, що це запрошення надіслано їй лише для того, щоб показати, що в них все добре. Вони, мабуть, просто хотіли поглузувати з неї. Але Марія вирішила не давати такого їм задоволення і показати, що вона не зламана і не залишена осторонь. Вона вирішила піти на це весілля і показати, що вона стоїть на боці переможців.

Марія зателефонувала до Володимира, свого нового знайомого, і розповіла йому про ситуацію. Вона попросила його супроводжувати її на весілля, щоб колишні близькі люди побачили, що в неї все чудово і вона без них щаслива. Володимир погодився та підтримав Марію.

Того дня Марія підготувалася до весілля так, наче це було її власне свято. Вона придбала гарну смарагдову сукню і пішла до візажиста, щоб виглядати на всі сто. Разом з Володимиром вони вирушили на урочистість.

Зал був наповнений ароматом квітів, і гості з нетерпінням чекали появи нареченого та нареченої. Коли двері відчинилися, всі обернулися, очікуючи побачити Олексія та Варвару, але замість них у залі з’явилася Марія, у вишуканій смарагдовій сукні.

Вона була така прекрасна, що навіть наречена блякла на тлі її пишноти. Декілька чоловіків підійшли до Марії, виявивши свої інтереси, але вона з усмішкою відмовила їм, сказавши, що в неї вже є партнер.

І ось Марія вирішила сказати тост, щоб висловити свої думки вголос:

«Любі друзі, я хочу подякувати вам. Завдяки вам, з мого життя зникли найнегативніші люди. Залишилися тільки справжні віддані друзі, а також нові, як Володимир», — вона з теплотою глянула на свого супутника. — «Бажаю вам всього найкращого. І, Варваро, стеж за своїми подругами».

Після свого виступу Марія гордо пішла з зали, взявшись за руку з Володимиром, знаючи, що вона поставила жирну крапку у своїй історії. Вона не дозволила минулому визначити її щастя та самооцінку. Марія прийняла свою силу та гідність, вирішивши не залишатися у тіні колишнього чоловіка та його нової партнерки.

Після весілля стосунки Марії та Володимира стали міцнішими. Вони знайшли в собі взаємну підтримку та розуміння, будуючи спільні плани на майбутнє. Марія зрозуміла, що навіть після таких серйозних випробувань у житті можна знайти щастя та любов.

Вона перестала думати про минуле і зосередилася на власному розвитку та щастя. Марія стала успішною та незалежною жінкою, яка досягає успіхів як у кар’єрі, так і в особистому житті.

Чи можна назвати чоловіка зрадником, якщо він залишив сім’ю? Життя мінливе, і не завжди все так однозначно. Іноді навіть найміцніший шлюб може розвалитися, як картковий будиночок. Але як поступати в таких випадках — вирішує кожен для себе.

У мене є подруга, і її життя довгий час було предметом заздрощів для оточуючих. Вона красуня, у неї чоловік — успішний, не п’є, не палить, займається спортом. У них є доросла дочка, яка навчається в одному з найкращих університетів. Довгі роки вони збирали гроші на квартиру для доньки, щоб вона могла розпочати своє доросле життя з власного житла.

Здавалося б, все складалося чудово. Відносини з чоловіком були стабільними, вони пройшли багато через що разом. І ось настав час пожити для себе. Але щось пішло не так.

Чоловік потай почав спілкуватися з жінкою, яка була на 20 років молодша за нього. Йому здавалося, що з цією незнайомкою у них несподівано багато спільного. Вона ніколи не переставала захоплюватися ним, хвалила за успіхи, питала про його плани на майбутнє. Для нього це було як ковток свіжого повітря серед звичної рутини. Як тут не піддатися спокусі?

Спочатку він намагався чинити опір. Думав, що це неправильно щодо дружини, з якою прожив 20 років. Почуття до неї давно згасли, але почуття обов’язку все ще було сильним.

Однак увага з боку молодої жінки закрутила йому голову. Він намагався контролювати свої емоції, роблячи «маленькі ковтки» цього нового захоплення. Але що більше вони спілкувалися, то сильніше це затуманювало його свідомість. Він намагався забути її, зникав на кілька тижнів, але потім знову не витримував і писав просте «Привіт». А вона завжди була рада його бачити, продовжуючи листуватися до пізньої ночі.

— Може, це скоро пройде? — думали обидва. Але це не минало.

Вони навіть не планували зустрітись. Але одного разу випадково зіткнулися в парку, в обідній час. Обидва одразу впізнали одне одного. За мить уже йшли, обнявшись, наче старі друзі.

— Це доля чи випадковість? — кокетливо спитала вона.

Так минуло півроку і чоловік більше не витримав. Одного вечора він підійшов до мене на кухні і розповів про все.

Він сказав, що збирається переїхати до квартири, на яку ми збирали всі ці роки. Поки доньці вона не потрібна, вона ще вчиться. А раптом у неї з’явиться багатий чоловік, котрий забере її до себе? Тоді квартира їй і зовсім не знадобиться.

Квартира, на яку ми витратили стільки сил та грошей. Наші найкращі роки були вкладені у цю мрію.

Чи мав він право так вчинити? Якщо квартира оформлена на нього, може, так. З якого боку не подивишся, ситуація неоднозначна.

Все життя він забезпечував мене, я нічого не потребувала. Він був дбайливим, оточуючі захоплювалися нашою родиною. Для дочки він завжди був готовий на все. Здавалося, у нас було ідеальне життя.

Тож чи має він зараз терпіти осуд? Хіба не заслужив права на щастя, адже життя коротке?

Але є й інший бік — мій. Звісно, я відчуваю образу. Чоловік йде у квартиру, з якою планував наше спільне майбутнє, але з молодою коханкою. Куди тепер подіти ці 20 років шлюбу? Навіщо були всі ці зусилля? Хто тепер мене оцінить? Подруги радять відпустити та знайти когось, щоб не бути самотньою. Але нащо мені хтось? Щоб знову пережити зраду?

Що ви думаєте про цю ситуацію?