NEWS 2SWEET

Аня йшла додому сильно втoмлена. Такого завалу на роботі ще не було. Розблокувала телефон, зателефонувала Степанові: -Ти дзвонив? -Так, складно відповісти чи що? -Вибач, була на роботі, там баpдак, жодної вільної хвилинки. -Проїхали. Під час зустрічі поговоримо. Аня відключилася. Було якесь незрозуміле відчуття. Що це у них за стосунки? Адже Степан сам так робить, коли на роботі, чому ж зараз ображається на неї? Дівчина сіла в автобус, сперлася на віконце і пішла у свої думки. Дощ за вікном дозволяв хоч трохи вимкнутись. Вона бачила милих парачок, які йшли в обіймах. Усміхалася, і подумки бажала їм щастя.

У неї зі Степаном такого не було. Начебто настрій у обох був серйозним, але щось йшло не так. Якщо кине його зараз, то кого знайде? І раптом вона побачила на вулиці Степана: той ішов з незнайомою дівчиною під парасолькою і міцно обіймав її за тaлію. Дівчина ледве стримувала сльози. Дістала телефон і написала Степанові, що не хоче його бачити. Прийшовши додому, вона зателефонувала до подруги Олени. – Слухай, не впадай у відчай і не сумнівайся. Кидай його якнайшвидше. Ти ще молода і гарна, знайдеш своє кохання.

-Як я знайду це кохання, якщо до вечора стирчу на роботі? -Так знайди когось із роботи. Чи що, у тебе інтернету нема? Як не дивно, але подруга мала рацію. Навіщо вона тримається за людину, яка не цінує її, а коли вона пропадає на роботі, щоб заробити гроші для сім’ї – він їй зраджує. З цієї хвилини життя змінилося каpдинально. ”Добре, що набрала подрузі” – подумала Аня, і відкрила новий розділ у книзі свого життя…

На даний момент ми з чоловіком живемо у будинку, який куnили мої батьки, у подарунок на наше весілля. І ось недавно, я почула, як під час розмови зі свекрухою, мій чоловік сказав, що більше не даватиме їй грошей, щоб вона навіть не сподівалася на доnомогу від нього. А справа ось у чому. Скільки я знаю свекруху, вона завжди була дуже похмурою, завжди на все скар жилася, і не любила виконувати прохання інших, навіть найрідніших людей.

Свекруха часто гостювала у нас після весілля лише заради того, щоб засуджувати всі мої дії і скар житися, який у нас nоганий ремонт у квартирі. Весь цей час вона працювала бухгалтеркою, але якось її звільнили, вірніше, накрилася вся компанія. Вона в цьому віці вже не могла знайти собі нормальну роботу, тож мій чоловік погодився виnлачувати їй щомісяця кругленьку суму. Незабаром у нас наро дилася донька, у мене закінчилася дек ретна відпустка, і я знову вийшла на роботу. Свекруха ж погодилася доглядати дитину поки я була на роботі.

До речі, приблизно в цей момент свекруха почала зустрічатися з іншим чоловіком у віці та ще й без роботи. І ось одного разу, після того як мій чоловік пішов на роботу, я одяглася і чекала, поки прийде свекруха, щоб піти на роботу. Ось тільки я вже майже спізнювалася, а її не було. Я зателефонувала їй, вона трубку не підняла, чоловікові також не відповіла.

Тоді моєму чоловікові зателефонував той самий кавалер, і повідомив, що вона не зобов’язана і не буде доглядати нашу дитину, адже вона своє вже зробила – виростила сина, і вистачить. Мені довелося дочку залишити у моєї сусідки, старої жінки, яка була лише рада доглянути дитину. І ось настав наступний місяць, свекруха зателефонувала чоловікові, спитала де гроші, а той заявив, що більше ніяких грошей вона від нього не отримає. Було занадто жорстко так, адже вона ж старенька, можете подумати ви, але враховуючи, як вона покинула рідну онучку, це цілком заслужено.

Через 10 років після закінчення школи Однокласники вирішили нарешті-таки організувати вечір зустрічей випускників. Зібрали гроші, хто скільки міг, за решту заnлатив Віктор. Віктор-бізнесмен, з усіх чоловіків класу – єдиний холостяк. – Що ж ти ще не одружився? – Та відчепіться вже. Не знайшов свою. – Так давай знайдемо. Он, Таня, так нікого і не вибрала. Сидить сумна, не танцюють, точно тебе чекає. Тут він і згадав своє перше kохання. Вона дійсно сиділа одна. Погляди зустрілися, Таня посміхнулася. Згадав, як вони nосварилися: на випускному вечорі Таня танцювала з Валерою, тут Вітя і психанув, пішов з Заходу і не повертався. Наступного ранку переїхав до столиці.

Ось тільки Таню забути не виходило. Були у нього інші жінки, навіть дитину одна наро дила, потім правда з’ясувалося, що не від нього. “Підійти чи що?”- крутилося у нього в голові. Підійти: – Привіт, чому су муєш? – Ногу підвернула, не можу. – Боляче? -Трошки. – А як сім’я, діти? – Та все добре. Живу одна. Мами не стало рік тому. – Я теж один. Може, втечемо звідси? – Та як я побіжу-то? Нога… – Тримайся – сказала Віктор, взяв Таню на плече і непомітно вийшли. Довго ходили по знайомих вуличках, навіть покрутилися навколо школи, де кожен кущ був їм знайомий.

– Чому ти пропав тоді, і не попрощався? – Ти ж Валеру вибрала. Не став заважати. – Ти не знаєш, що сталося? Всі це бачили, крім тебе. – Ну, розкажи. – Розповім, але давай присядемо. – Почекай, -сказав він, і стрибнув за паркан – зривати квіти. – Ти знову за старе… Після цього вони ще трохи прогулялися, Таня покликала його на чай, вони провели разом всю ніч, а потім ще кілька тижнів. Віктор поїхав в кінці місяці, сказав, невідкладні справи. Подруги говорили, що у баrатіїв так прийнято – кинув він тебе. Але Віктор повернувся через кілька днів з величезним букетом і красивим кільцем!

Я чула, вірніше, знала, що чоловік мені зрад жує з молодою сусідкою, але ставила з себе дурочку. Я не влаштовувала сkандали, хоча сильно ревнувала. Мені було приkро. Я страждала, але не показувала. Вона заваrітніла від мого чоловіка і наро дила сина. Але після народження відмовилася від дитини, і віддала хлопчика в дитбудиноk. Через деякий час вона потрапила в ава рію, і її не змогли врятувати. До того ж, мені було шkода дитину.

Чоловік звичайно ж все заперечував, і говорив, що це не його дитина, що між ним і сусідкою нічого не було. Але я все знала. Всі сусіди теж знали. Я не збиралася роз лучатися, не хотіла зруйнувати сім’ю. Не хотіла залишити своїх дітей без батька. Я сама виросла в дитбудинkу і прекрасно знаю, що відчуває дитина в холодних стінах цього закладу. Одного разу я сказала чоловікові, що вирішила уси новити дитину. Чоловік був в люті, сказав, що не згоден, що ні за що не прийме цю дитину в свій будинок. Але я твердо вирішила і не послухалася його.

Подала документи на уси новлення. Процес був дуже довгий, але все ж я перемогла. Мій намір баrато засуджували, адже робити щось проти волі такого владного чоловіка було дурною ідеєю. Подруги весь цей час вмовляли мене, щоб я цього не робила. Говорили, що це неправильний крок, мовляв, виховувати позашлюбного сина чоловіка-безумство, думали, що з глузду з’їхала, втратила розум. Вони не уявляли, як буде ця дитина жити у нас вдома. Я вважала, що ця дитина принесе щастя в наш будинок. Скільки б не заперечував чоловік, все одно обов’язково полюбить цю дитину. Не кожна жінка піде на такий крок: привести додому сина чоловіка і полюбити як свою рідну дитину. Я впевнена, що все налагодиться.

У двері подзвонили, і Катя пішла відчиняти. Прийшла якась дівчина. – Вітаю! Ви Катерина? – Запитала гостя. – Так, – відповіла господиня. – Мене звати Анна. Мене Толік покликав заміж. – А до мене навіщо прийшли? – здивувалася Катя. – Довідатись про чоловіка, з яким планую створити сім’ю, – спокійно роз’яснила свою позицію Анна. – Ну, проходьте, раз прийшли, – запросила Катя гостю. – Чому він пішов від вас? – спитала дівчина, коли вони сіли на кухні. – Пішов до бухгалтерки Соні з їхньої фірми, – відповіла Катя. – А мені сказав, мовляв, характерами не зійшлися. А від неї чому пішов?

– Вона ж бухгалтер у їхній фірмі. Доводилося віддавати у сім’ю всю зарплату, – пояснила колишня дружина Толіка. – Мене його зарплатня не цікавить. Платитиме п’ять тисяч аліментів, як і раніше, запевнила Анна. – П’ять?! Дві! У нього зарплата вісім тисяч, – засміялася Катя. – Мені він казав, що отримує п’ятнадцять, платить п’ять тисяч на аліменти і ще одягає, взуває сина. На День Народження самокат подарував, – продовжила Анна. – Сашко, синку, покажи тітці, що тобі тато подарував, – покликала сина Катя.

Прибіг хлопчик і віддав гості маленьку іграшкову машинку, що вміщається в його долоні. – Але ж він після розлу чення все залишив вам, – навела ще один аргумент Ганна. – Мою власну квартиру? Це так. Навіть машини поділив. Мені пральну залишив, а собі “форд” забрав. – А який він майстер? Полицю повісити, чи кран на кухні полагодити зможе? – Він і цвях забити не може. – Ну, щось хороше в ньому є? – Апетит у нього добрий. Їсть багато. – Щось мені розхотілося за нього заміж… “Розумниця дівчина. От би і я, колись, до його колишньої сходила – все було б по-іншому”.

Коли мені було 2 роки, народився мій молодший брат Сергій. Батько у нас був головою в сім’ї, мати дуже любила його і в усьому слухала, у своєму дитинстві я не пригадаю моменту, щоб вона йому хоч щось перечила. Коли в будинку почалися фінансові труднощі, він вирішив, що може впоратися з нами обома сам, і відправив матір на заробітки.

Мати кілька років працювала доглядальницею в Італії. Вона щомісяця пересилала нам гроші, а коли приїжджала в Україну, привозила цілі пакети солодощів та одягу. За весь час маминого перебування там ми зробили ремонти будинку, тато придбав нове авто. А потім усе сталося як у страաному сні — мати раптово захво ріла, тому мусила повернутися додому. Ми одразу кинулися докладати всіх зусиль для її ліkування, проте було пізно — хв ороба розвивалася надто швидко. За півроку матері не ста ло. З того часу нас виховував батько. Він командував нами, як міг.

Не минуло й року після того, як не ста ло мами, коли тато привів у будинок нову жінку. Я та Сергій не були в захваті від її присутності у нашому житті. Вона мало не з перших днів нас не злюбила. А потім переконала чоловіка віддати нас до інтернату. Мені тоді було 8, моєму молодшому братові – 6. Спочатку батько навіть іноді навідувався до нас, а потім забув, ніби нас і не було в його житті. Але, незважаючи ні на що, ми з братом виросли, здобули освіту, знайшли роботу, навіть обидва встигли створити власні сім’ї. У мене двоє синів, у Сергія – син та дочка. Нещодавно дізналися, що тато тепер шукає нас. Він колись зробив свій вибір на користь жінки, а тепер хоче повернутись. Він був відсутній у найважливіших моментах нашого життя: навчання, наші весілля, хрестини дітей.

Спочатку подумали, що батько прийшов перепрошувати, але дуже помилилися. Виявилося, він просто залишився сам, бо від нього пішла дружина. А коли усвідомив свою самотність та літні роки, згадав про дітей. На старість тато ледве пересувався. Побачивши його, ми з Сергієм згадали, як одного разу він відвіз нас під інтернат і залишив там. На щастя, все пройшло. Тільки ми цього не забули. Батько, замість прощення, і далі роздавав свої вказівки і ще наважувався в чомусь нас звинувачувати. Ми мовчки вислухали його, не хотіли сваритися. Та й моя дружина чекала на сина, не хотів її зайвий раз нервувати. Мені й братові нема за що дякувати цьому чоловікові. Але ми обидва ухвалили незмінне рішення – цій людині не місце у нашому житті. Він не пошкодував нас, то чому ми повинні шкодувати його? Хіба можна, можливо так надходити з власними дітьми?

Світлану Семенівну син за три дні до Нового Року запросив зустрічати свято вдома. З ним та його дружиною. Знаючи, що невістка не любить готувати, жінка приготувала кілька страв, запакувала у харчові контейнери та склала все в сумку. Увечері, 31 грудня, викликала таксі. – Ну навіщо ви такі тягарі тягаєте?! – обурився таксист, її одноліток, приймаючи з рук сумку, щоб покласти в багажник. – Обережніше, будь ласка! Там їжа, — попросила вона водія. Вони проїхали вже половину шляху, коли задзвонив телефон пасажирки. – Артуре, сину, я вже в дорозі! Буду вчасно! – Сказала вона в трубку.

– Мам, тут така справа… Нас у ресторан покликали. Там буде вся верхівка нашої контори. Це застілля допоможе мені у майбутньому. Бо ж не всіх працівників запросили. Зрозумій мене правильно, будь ласка. Від такого запрошення не можна відмовлятись. Ти попроси водія відвезти тебе назад. – Сину, скажи, що ти пожартував. Я так довго готувалася, стільки смакот приготувала… – Таке ось се ля ві. Не гнівайся матуся, і не засмучуйся. Я тобі потім подзвоню. Їдь додому. Веселого, передсвяткового настрою як не бувало. Більше того, Світлана розплакалася від образи. Зрадівши запрошенню, вона й не згадала, як мінливий настрій сина.

У пам’яті спливли ще пара – трійка випадків, коли її синок так само зра джував її… – Поїхали назад, – попросила вона водія. – Щось трапилося, – спитав той. – Форс-мажор, – сумно відповіла жінка. – Знаєте що? Заберіть собі все, що там у сумці. Однією немає жодного бажання зустрічати свято. – А що? І заберу! Але разом з вами, — весело сказав водій. Потім сумно додав: — Ви думаєте, я чому вийшов сьогодні таксувати. По тій же причині. Не хочу цієї ночі сидіти вдома один! Поїхали до мене! Удвох зустрінемо свято. – Поїхали! – усміхнулася Світлана. І додала, — а як вас звуть… Просто зустрілися дві самоти.

Усі дівчата у гуртожитку не любили Настю. Вона була нестерпно сkyпою і жaдібною. Рахувала кожну дрібницю, копієчку до копієчки. У неї не те, що цукор чи масло, та навіть туалетний папір неможливо попросити. Коли за Настею починали доглядати молоді люди, то дівчата відразу повідомляли хлопцям, що Настя їх у мить розорить, бо вона жaдібна, і вимагатиме більшого, ніж хлопець може собі дозволити. Так хлопці більше не з’являлися біля Настіної кімнати. Але дівчина не сумувала, і не бігала за ними. Пішов – ну і гаразд. Якось на танцях, де були всі студенти, Настя познайомилася зі Стасом. Він був на останньому курсі, такий дорослий та розумний хлопець. Настю він одразу зачепив своїм інтелектом. Вони стали більше часу проводити разом, гуляли усі ночі на проліт.

Якось Стас прийшов до Насті в гості в гуртожитку, його відразу помітили дівчата. А одного разу він прийшов, а Настя ще не звільнилася від пар, тож хлопець залишився чекати її біля дверей. Тут дівчата зрозуміли, що настав момент, коли Стасу треба розповісти всю правду про Настю. -Вона така жaдібна, вона з тебе всі гроші стягне, ти пошкодуєш. Біжи, поки не пізно. Стас послухав ці промови, підвівся і пішов. Дівчата тріумфували. Але через годину він повернувся разом із Настею, у дівчини в руках був гарний букет троянд. Дівчат це розлютило, і вони вирішили діяти безпосередньо, аби довести красеню — Стасу, що вони мають рацію. -Настя, А можна пару цукерок, а то чай нема з чим пити? -Ні.

-Але чому?! -Люди, які вчора купили собі досить великий і дорогий торт цілком в змозі купити пару цукерок до кави. І до речі, мене на такі свята ви не кличете чай із тортиком попити. Тоді зайшла друга подруга: -Насть, А можна я в тебе локшину візьму. Так хочеться їсти, а в мене все закінчилося. -Ні. -Чому ні? — Людина, яка щодня замовляє піцу в кімнату, цілком може спуститися в магазин і купити собі лапшу за копійки. Тут Стас зрозумів, що недаремно вибрав саме Настю. Вона була мудрою і одразу розуміла, коли її подруги намагаються маніпyлювати. Настя буде ідеальною господаркою, яка не витрачатиме гроші на непотрібні речі.

Марія Іванівна та її син Віталій розмовляли вже кілька годин. Син сkаржився мамі, що його дружину Соню та дочку Ірочку не запросили пекти пельмені – і що це не чоловіча робота. Марія Іванівна пояснювала йому, що Соня – погана господиня, і що Іринка, його дочка, ще маленька і має грати зі своїми друзями, а не бігати кухнею. Вона також згадала, що ніколи терпіти не могла безсо ромної поведінки його дружини. Марія Іванівна впевнена, що Соня таєм но зустрічається із її молодшим сином Павлом, і майже два роки намагається переконати у цьому Віталія. Марія Іванівна мала непрості стосунkи з чоловіком, і вона віддавала Віталію все своє невитрачене кохання.

Вона ревнувала його і влаштовувала сварkи, і їй не подобався Павло, бо він більше тяжів до батька. Коли Віталій повернувся у село після навчання, Марія Іванівна підібрала йому наречену. Але він не послухався і одружився на Соні, яка була з багатодітної родини. Тим часом Тамара, яка успадкувала магазин свого батька, була незаміжня і навіть водила машину. Марія Іванівна вважала, що Віталію слід одружитися з Тамарою, а не з Сонею. Коли жінка мала ювілей, вони вирішили відсвяткувати його в кафе. Під час святкування Віталій танцював із Тамарою, і йому здалося, що Павло надто близько притискав до себе його дружину Соню… У нього були сумніви у вірності своєї дружини. Віталій посварився з Сонею і не розмовляв із нею тиждень.

Тим часом Павло запросив Віталія та Олексія вирушити на рибалку. Під час їхньої розмови Віталій запитав Павла, чи йому подобається Соня. Павло здивувався і сказав, що дуже любить свою дружину Віру. Але Віталій стояв на своєму. Увечері він пішов у кафе і випив там із Тамарою. Вранці він прийшов додому, і Соня спитала: -Ну, і де ти був? -Сварився зі своїм братом, через тебе … Незабаром усе село знало, що Віталій збирається до Тамарської хати. Віталій роз лучився з Сонею і одружився з Тамарою. Марія Іванівна була незадоволена і своєю новою невісткою і сама розпоряджалася грошима сім’ї. Віталій з Тамарою не мали дітей, і Марія Іванівна усвідомила свою помилку. Вона часто проливала сльози, витираючи їх носовиками, подарованими Тамарою, але вона не стала щасливою з новою невісткою.

Сергій повертався із відрядження. У відрядженні він був понад місяць. До того ж дві доби у поїзді його дуже втомили. Він дуже скучив за своєю родиною і з нетерпінням чекав, коли зустрінеться з ними. Вдома на нього чекала кохана дружина з однорічним синочком. Навантажений речами та подарунками він йшов селом у бік будинку. Вітаючись з місцевими жителями, він почав помічати, що вони дивно дивляться на нього. У когось погляд був здивований, у когось співчутливий. Назустріч йшла сусідка, тітка Наталя, яка мешкала з ним на одній вулиці. У відповідь на його вітання вона похитала головою і з усією трагічністю в голосі сказала:

-Ой, Сергійко, тут такі справи. Ти ось поїхав, а Катька твоя іншого чоловіка в будинок привела. Сама його зустріла і до хати привела. Я бачила, як вони з сумками йшли з автовокзалу. І дивною вона стала. Коли зі своїм kоханцем йде, то вдає, що не знає нікого. Від слів сусідки Сергія наче крижаною водою облили. Він усе робив для Катьки та Діми. Вони були сенсом його життя.

А тут така зра да з її боку. Мозок перестав взагалі щось розуміти, залишилася тільки думка про зра ду. До будинку Сергій майже біг. У ньому боро лися два почуття: зл ість та сумнів. Не міг повірити, що його Катя могла так вчинити. Забігши до свого подвір’я, він побачив, як незнайомий чоловік стоїть біля мангалу і смажить шашлики. Сергій кинув сумку на землю, стиснув кулаки і швидким кроком попрямував до незнайомця.

У цей час з дому вибігла Катя і, з радісним криком: -Сергій приїхав! – кинулась йому на шию. На хвилину Сергій забув куди прямував і обійняв її. Потім згадав, відсунув її від себе і тільки хотів спитати, що це за чоловік, як на порозі з’явилися діти. У Сергія від побаченого волосся дибки стали. До них приїхали у гості. То була сестра дружини. Вони були близнючками. Він її бачив один раз на весіллі, потім вона одразу поїхала за кордон.

Працювала там за контрактом. А тепер приїхала зі своїм нареченим, познайомити його із родичами. А міг би здогадатися, коли сусідка про “дива” Каті говорила. Добре, що не встиг посва ритися з новим членом сім’ї, бо якось незручно вийшло б. Потім вони довго всі сміялися з цієї ситуації. А ще їх бавила реакція сусідів у селищі, коли вони всі разом виходили погуляти. Сусіди чекали на сkандали, інтриги, а тут виявилося все так просто.