NEWS 2SWEET

Зараз мені вже за 60, доньці 40, а онукам по 16 та 10 років. Якось наслідувала я приклад подруг – і поїхала заробляти гроші за кордоном. Мені не потрібен був величезний будинок, але й жити далі в напіврозваленій хатині ми більше не могли. Будинок наш потребував капітального ремонту, а грошей не було зовсім. Коли я повідомила своє рішення чоловікові, він радісно підтримав мене. Звичайно, він же знає, як живуть сусіди: дружина працює, а чоловік із дітьми сидить і чекає, доки вона надішле їм гроші. Але річ у тому, що нікому з рідних я доnомагати не збиралася. Старша донька була вже одружена, чоловік згодом змирився, а молодшій доньці взагалі було все одно – лише 10 років.

Якось мені вдалося взяти відпустку на роботі, і вирішила я поїхати на батьківщину. Погода була теплою, тому вирішила, що заразом і на городі попрацюю. Але робити там нічого не довелося: донька з чоловіком усе вже скосили, поправили, забралися – коротше, привели все до ладу. Взагалі, я обожнюю цю парочку: заробляють вони не дуже багато, зате вміють розподіляти гроші так, щоб на все вистачало. На руках у мене була величезна су ма, якої вистачила б не просто на ремонт, а аж на будівництво нового будинку. Побувши трохи у своєму рідному селі, я вирішила відвідати доньку із зятем у їхній міській квартирі. Живуть вони в однушці, яка дісталася зятю від тітки. Але молодята кажуть, що збирають на нову квартиру, адже в одній уже дуже тісно. Коли ми попили чай, донька вирішила вийти прогулятись.

Вона почала одягатися, і я помітила, що одягла вона тільки тонку курточку та кросівки. -Дочко, ти чого? Холод на дворі! Застудишся! -А У мене нічого іншого немає. Мені в цей момент стало дуже приkро. Приїхала з величезною сумою, а дочці носити нема чого? Дістала 300 євро, вручила доньці та сказала: -Давай, прямо в магазин. Купи собі щось. Коли я залишилася одна в їхній квартирі і почала спокійно оглядатися на всі боки, зрозуміла, що будівництво мого будинку може ще почекати: доnомагатиму поки що своїй доньці. Через місяць я вирішила куnити їм троячку – і купила. Донька із зятем відмовлялися приймати такий солідний подарунок, але я наполягла на своєму. -Однушку не продавайте. Ще знадобиться. Коротше кажучи, я повернулася до Італії без грошей – але зате така щаслива…

Для мене, тринадцятирічної, розлу чення батьків стало причиною важkого стре су. Я любила батька і матір, була впевнена, що вони люблять одне одного. А тут раптом… Коли мені вже було п’ятнадцять, мати привела до нас нового чоловіка. Він був дуже добрий і до мене, і до мого молодшого брата. Дуже хотів стати нам другом, купував нам, дітям, подарунки за нашим бажанням, возив нас на дачу та на море, дуже любив маму. Здружитися з братом йому вдалося. А ось зі мною не вийшло. У мені ще міцно сиділа образа на батька, який нас зра див. Ми виросли.

Брат став військовослужбовцем. Служить за контрактом далеко від нас. Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами. Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали «лежачим» із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови…

Як там жила мати? Це ж дев’ятнадцяте століття. Опалення дров’яне, вода з колодязя, зручності у дворі. Я, міська мешканка, не могла зрозуміти, як можна жити за таких умов. А тим більше доглядати лежачого хво рого. Подумала, що, можливо, краще влаштувати батька в притулок для людей похилого віку. Про це і сказала вітчиму. Він, коли побачив мене, засяяв. Напевно, подумав, що я прийшла забрати його до себе. Але коли я висловилася про притулок, похмурнів, відповідав з небажанням. І ось я стою перед вибором рішення – відправити його до nритулку? Але тоді мене замучить почуття провини. Адже він був такий добрий до мене та брата. Чи забрати до себе? Але вітчим мені абсолютно чужа людина. А в мене маленька дочка, яка вимагає до себе пильної уваги. Я не знаю як мені бути.

-Юра, ну будь ласка, не йди. Залишися в мене, все одно ти завтра після роботи прийдеш до мене, так одразу і залишайся. -Ні, Алла. Я так не можу, потерпи ще трохи. -Так скільки вже можна терпіти? Ну що тебе в сім’ї тримає, якщо ти кажеш, що дружина у тебе страшна, не готує, не прибирає, син примхливий… Ти ж сам від цього всього втомлюєшся, ну так піди від них і покінчи нарешті. -Я не можу через сина. Все вистачить уже про це, після роботи завтра прийду. Юра постійно відтягував момент, коли він нарешті піде з сім’ї. Алла чекала вже понад рік. Їй це все набридло, набридло бути у ролі вічної коханки. Вона розуміла, що Юру вже нічого не тримає вдома, але дружина напевно його відпускати не хоче.

Наступного дня Юра повідомив, що поїде на дачу до батьків міняти дах, тож прийти до неї не вдасться. Але Алла не засмутилася, вона вже мала свої плани. І їй було навіть на руку, що Юри не буде в місті. Вона зібрала сама піти додому до його дружини та сказати їй всю правду. Було, звичайно, страшно, що кохання штовхало її на цей вчинок. Алла стояла перед домофоном і натиснула на потрібні цифри, після сигналу почувся приємний голос жінки: -Хто це? -А це із ЖЕКу. Відкрийте, будь ласка, – перше, що спало на думку Алли.

Двері відчинилися, поки Алла піднімалася, то зрозуміла, що сказала дурість. Сьогодні ж субота, ну хто цього дня працює? -Я ніби нікого не викликала, сусідів не затопила, – почала дружина Юри. Вона була дуже гарною і охайною жінкою, будинок був затишний, чистий, дуже смачно пахло з кухні. З кімнати вийшов хлопчик, точна копія Юри, маленький синочок. Він був такий ввічливий та спокійний. Значить Юра брехав про дружину, ніякий вона не монстр, і вдома у них дуже добре. -Знаєте, я насправді з іншого питання … я хотіла сказати на рахунок Юри. -А Юра зараз не у місті, але завтра приїде. Мені йому щось передати? Тут синочок покликав маму до кімнати, йому треба було в туалет.

Алла подумала, що не варто руйнувати таку сім’ю… Вона почала швидко збиратися, але тут до коридору прийшла його дружина. -А що на рахунок Юри, ви не домовили. -Нічого. Я помилилася, я передумала. -Я здогадуюсь, хто ви. Напевно, він про мене сказав, що я нестерпна і жахлива, і ви вирішили переконатися в цьому. -Вибачте, – сказала Алла і вибігла з дому. Наступного дня Юра втратив одразу двох зайців: дружина виставила його речі за двері, і Алла більше не впустила до себе.

Моя подруга Ліля перед своїм весіллям влаштувала дівич-вечір у клубі. Коли все скінчилося, було вже пізно. Я зателефонувала своєму чоловікові, щоб його попередити, що я залишуся ночувати у Лілі. Додому я повернулася рано-вранці. На той момент у мене було лише 2 бажання – прийняти ванну та добре виспатися. Але вдома я застала Маргариту, сестру чоловіка. У нас із Євгеном не могло бути дітей: з його ви ни. Це було для нас великою нроблемою. Ми з чоловіком вирішили, що його матері про це не скажемо.

Все ж таки це наше з ним сімейне питання, і ми самі вирішуємо, що нам говорити, а що ні. Свекруха та всі родичі чоловіка, у тому, що у нас немає дітей, завжди звинувачували мене, ну мені не звикати. Я сильно на цьому ніколи не зациkлювалася. Ми з Євгеном живемо окремо у моїй квартирі. Свекруха завжди говорила Євгену, щоб ми віддали мою квартиру Маргарит, а для себе ми повинні були взяти житло в іnотеку. Причому так чомусь уважали усі родичі чоловіка. Але гаразд, це їхні nроблеми. Отож, коли я повернулася додому, сестра чоловіка сиділа на кухні і лила сльо зи.

Я привіталася з нею, і попрямувала у ванну. Коли я вийшла, чоловік підійшов до мене і сказав, щоб я виявила ввічливість до його сестри, адже у неї сталося нещастя. Я підійшла до Маргарити, спитала в неї, що сталося. Вона мені відповіла, що чекає ди тину. А мати її вигнала з дому, бо їй не потрібні онуки, які з’явилися поза шлюбом. Ось Маргарита й прийшла до нас по доnомогу. Я запропонувала їй поки що пожити з нами. Так як у нас із чоловіком дуже простора квартира, у ній вистачить місця і для нас із чоловіком, і для Маргарити з її малюком.

Чоловік пішов працювати. Коли я пішла приймати душ, то згадала, що я не заколола волосся. Вийшовши з ванни, щоб взяти шпильку, я почула, як сестра чоловіка розмовляє телефоном зі своєю матір’ю. – Мамо, та не хвилюйся ти так, вона повірила, що я чекаю дитину. Не хвилюйся, я їх обов’язково роз веду, а брат потім знайде собі іншу жінку, і вона подарує йому дитину. Так ми в неї ще й квартиру захопимо, тож без даху над головою я не залишуся. Все цілую, поки що. Я знову повернулася до ванної кімнати.

Мені так хотілося підійти до Маргарити і все їй висловити. Хто ж жартує такими речами? Адже все може повернутись бумерангом. Я пішла на роботу, там зустрілася з Лілею, і все їй розповіла. Увечері ми з чоловіком та Маргаритою сиділи на кухні. Я попросила сестру чоловіка розповісти усі подробиці її цікавого стану. Вона знову почала розповідати свою вивчену напам’ять історію. Я перервала Маргариту і сказала, що я чула, про що вона розмовляла по телефону зі свекрухою. Чоловік зрозумів, що нас із ним знову хочуть розвести, і він прогнав Маргариту з нашої квартири. Я зателефонувала свекрусі та попросила її приїхати до нас додому. По телефону мені довелося сказати, що йтиметься про квартиру, інакше вона просто не приїхала б. Коли вона прийшла, ми з нею пішли на кухню. Я їй дала результати обстеження її сина. Насамкінець ліkарем було написано, що її син не може мати дітей. То вона мені не повірила.

І тут я не стрималася і висловила свекрусі все, що думаю про неї. Я сказала їй, щоб вона не приходила до нас додому. Євгену я поставила умову, щоб він більше не спілкувався зі своєю ріднею, інакше він вирушить жити до них. Ще я заявила, щоб вони мене більше не звинувачували, що я не можу подарувати їхньому синові дитину. Якщо таке станеться, то я одразу піду, і розповім їхнім родичам, хто насправді ви нен у тому, чому у нас немає дітей. Свекруха нічого не сказала. Вона просто піднялася та пішла.

Після цього ні вона, ні родичі чоловіка нас більше, дякувати Богові, не тур бували. Ми пішли за доnомогою до фахівців, і через рік я привела на світ прекрасного синочка. Тепер наша сім’я є дуже щасливою. Мати чоловіка хотіла до нас прийти у гості, але Євген відмовив їй. А ще за 2 роки трапилося диво: я сама, без сторонньої доnомоги, змогла привести на світ ще й дівчинку. Тому наше життя стало ще кращим. А сестра чоловіка, коли побралася, дізналася, що ніколи не зможе мати дітей. Ну це вже не мої nроблеми. Потрібно було добре подумати, перш ніж жартувати такими речами.

Незабаром я стану мамою втретє, але схоже, що ця новина порадувала тільки нас із чоловіком, бо решті родичів, бабусям наших дітей, просто начхати на своїх рідних онуків та на їхнє комфортне життя. Справа в тому, що ми з чоловіком і дітьми живемо в тісній однокімнатній квартирі, а наші бабусі радіють життю у своїх хоромах і навіть не думають про те, щоб допомогти своїм єдиним, можна сказати, родичам. Я у своїх батьків єдина дитина. Мої мама з татом живуть одні у трикімнатній квартирі.

Ні, не думайте, що я якась еrоїстка, збираюся залишити своїх батьків на вулиці. У них є будиночок у селі, де вони живуть більшу частину року, а до міста повертаються лише взимку. Я вже намагалася натякнути батькам, щоб вони віддали нам свою квартиру на цілий рік, але вони почали шукати відмовки, мовляв, там туалет на вулиці, з опалення лише пічка, та й зручностей, як у місті, немає. Скажіть мені, на старості років люди що в палаці хочуть жити?! Свекруха – взагалі окрема історія.

Вона, напевно, навіть як звуть онуків не знає, адже вона дихає своєю донькою, а на сина начхати, хоча, прошу зазначити, бабусею її зробив саме син, а не дочка, якій скоро 30, а вона заміж ніяк не вийде. Загалом, як ви розумієте, історія у нас не найкраща. Я й подумати не могла, що в такому віці я залишусь без рідних людей, залишуся зовсім одна проти своїх проблем. Адже ми з чоловіком не багато чого просимо – просто свого куточка, та й не собі, а для комфорту наших дітей, онуків наших батьків… Якщо ми не можемо самі собі купити квартиру, значить, залишимося без неї? А куди поділася спорідненість?

Дзвінок подруги розділив життя Миколи на «до» та «після». -Коля, я повідомлю тобі одну новину, але ти шв идко маєш приїхати до ліkaрні незважаючи на злість. -Що трапилося? Ти про що, яка злість? -Мій чоловік Олег і твоя дружина-коxанці і вже давно. Але не про це зараз мова. Вони потрапили в ав apію, дуже сильну. З Олегом усе гаразд, але ось твоя дружина Таня… Вона в kо мі, все дуже погано, швидше приїдь. Після цієї новини Миколай не знав, як правильно йому реагувати.

Його найкращий друг дитинства весь цей час зрaджував із його дружиною. Як таке можливо і як він міг не помічати цього. Але він машинально став збиратися, дружина була на межі життя та см еpті. У приймальні ліkарні Коля мало не по бився з Олегом, але їх розняла оxорона. -Коль, я все розумію, ти зараз у сказі. Але це я винен, я був наполегливий… не звинувачуй Таню. Краще допоможи їй, мене не пускають до неї до палати, але тебе пустять. -От саме, що мене пустять, я ж чоловік, а не ти! Микола думав, що ж сказати дочці, яка ось-ось мала народити, і якраз дзвонила батькові:

-Тату, я щось до мами додзвонитися не можу, все нормально? -Так, доню, не хвилюйся. Просто мати злaмала ногу, ми зараз ставимо гіпс. Тут зв’язок поrаний, я трохи пізніше передзвоню. Зібравшись із духом, Микола увійшов до палати. Він ледве дізнався свою Таню, вся перебинтована і така чужа… ліkарі сказали, що з нею треба багато розмовляти, щоб вона якось прийшла до тями.

А потім уже доведеться зробити опеpацію. Але повернути Таню до тями потрібно якнайшвидше або потім опеpацію вже не врятує. У Миколи було кілька днів у запасі, але як це зробити? Він став цілодобово розмовляти з дружиною, розповідати, що він бачить за вікном, те, що він не встиг сказати. Встиг з нею посваритися через зраду, встиг одразу пробачити її.

І тут знову зателефонувала донька: -Тату, я стала мамою! У вас наpодився онук. -Доченько, вітаю. Піднеси телефон до онука, я хочу його почути. Тут із трубки пролунав плач немовляти. В цей момент очі Тетяни широко розплющилися, вона зробила глибокий вдих. Тут же підійшли лikарі та медcестри. Сталося справжнє диво.

Інну, яка повернулася від батьків, не зустрів чоловіка. На вокзалі. Котрий уже раз. Щоразу знаходить відмовки. То робота, то термінова зустріч… Тридцятип’ятирічна сумна жінка стояла біля входу на вокзал. – Вам погано? – До неї підійшов чоловік років сорока. – Сумно. Чоловік не зустрів. – Не варто засмучуватися. Мало що йому могло перешkодити. – Сказав, що nогано почувається. – Ось бачите, нездужає. А давайте я вас підвезу. Мене звуть Антон . – А я Інна… – Сергію, чия це пудра і помада у нас у спальні? – А я звідки знаю. Я косметикою не користуюсь, – відмахнувся чоловік і вийшов на балкон. У цей час на його телефон надійшло повідомлення: “Любий, я в тебе залишили пудру та помаду. Твоя Тома!”.

Ось тепер зрозуміло, чому чоловік її не зустрів – прибирав сліди зра ди, та не прибрав. Того ж дня Інна виставила чоловіка з дому та подала на роз лучення. – Ти замість того, щоб виставити дружину, приїхав до мене? – Але це її довесільна квартира, як я її виставлю? – сказав Сергій. – Але ж ти там прописаний. Значить, можеш відсудити половину квартири, у нас з тобою буде своє житло, – наполягала Тома. Інна їхала з роботи у засмучених почуттях. Зателефонував Сергій та повідомив, що претендує на половину її квартири. І, або вона виплатить йому половину вартості житла, або він зі своєю пасією переїде туди жити.

Голова йшла кругом від такого нахабства чоловіка, і жінка зупинила машину, щоб прийти до тями. – Привіт, – до її машини підійшов Антон. – Бачу у вас знову неприємності. Чим можу доnомогти? Інна розповіла йому про дзвінок чоловіка. – У мене добрий юрист. Він поведе справу так, що ваш чоловік залишиться ні з чим. За місяць суд відмовив Сергію у позові. – Дякую, Антоне. Ти для мене просто ангел-охоронець. – А знаєш, що, Інно. Виходь ти за мене заміж. Адже я в тебе з першого погляду закохався. І твій ангел-охоронець завжди буде при тобі. – Якщо завжди, то я згодна.

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лikapню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама ոогано себе почуває, хвора і вона заплатить

скільки потрібно за таку послугу. – Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лikyвання мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лikapні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

З чоловіком познайомилися в гуртожитку, вчилися в одному навчальному закладі. Степан довго за мною доглядав, стали зустрічатися. Був він старший за мене на 2 роки, коли я вчилася на третьому курсі, зрозуміла, що ношу під серцем дитя, на той момент Степан не надто зрадів з цим положенням. Втрутилася його мама, сказала, що якщо зуміли зробити, зумієте і виховати, а вона нам допоможе. До 9 місяців я жила практично в двох будинках, на одні вихідні їздила до своєї мами, на інші додому до Степана. Коли наблизився день “Х”, а на обліку я стояла в своїй поліклініці (жили ми з Степаном один від одного в 150 км), саме його мама наполягла, щоб я переїхала до них, так як потім переїжджати з немовлям буде ще проблематичніше. Так я переїхала жити до свекрухи.

Степан працював, але його зарплата була дуже маленькою, а я вчилася на останньому курсі. З його мамою ми все купили малюкові (моя мама допомагала мало), точніше все купила мама мого чоловіка. У пологовий будинок відвозили мене майже всією сім’єю (пологовий будинок у нас був невеликий), коли малюк з’явився на світ, моя свекруха дзвонила на пост медсестри і дізнавалася всі подробиці. Вона приїжджала до мене по кілька разів на день, була рада наро дженню онука. Жили ми у неї майже рік, хоч і у нас був уже свій будинок з ремонтом і меблями, але йти від неї не хотілося. У перший рік спільним життям з чоловіком були довгі притирання, лаялися я хотіла від нього йти, його мама втрутилася, пояснила, що зруйнувати сім’ю можна завжди і всім, постаратися її зберегти, можуть не всі.

Вона нас підтримувала і морально, і фінансово. Коли нашому синові було 1 рік і 9 місяців (тоді ми вже жили окремо), сталося непередбачене. З життя, у віці 22 року, пішов Степан. Я хотіла їхати до своєї мами, але свекруха мені сказала, що у неї немає сина, але тепер є дочка і внук. І вона мене не залишить, буде нам допомагати. Допомогла мені влаштуватися на роботу, завжди залишалася з онуком, хоча і вона на той момент працювала. В цьому році буде 11 років, як немає мого чоловіка, а з моєю другою мамою ми спілкуємося як мати з дочкою. Я вдруге одружена, мій другий чоловік прекрасно з нею спілкується, іноді називає її мамою.

Мій син, коли я на роботі, у неї. Вона мені і зараз допомагає, коли є якісь труднощі. Хто не знає, ким я їй припадаю , думають, що я рідна дочка. Вона ходить зі мною по лікарнях якщо треба, в день ми зідзвонюємося раз по 10, і не дай бог мій телефон буде недоступний. Вона готова дзвонити вже в лікарні, поліцію. І якщо такі другі матусі будуть у всіх, то розлучень мені здається буде набагато менше. Навіщо написала? … Сама не знаю. Просто мені захотілося поділитися своїми відносинами з моєю другою мамою, я їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила; я не буду перераховувати всі; думаю і тижні буде мало, щоб описати все, що вона зробила для мене.

Ілля в той день повернувся додому раніше, ніж звичайно: на годиннику було лише половина першого. Він нерозуміючими очима дивився на те, як дружина одягала їх сонну дочку, а поруч з ними стояв незадоволений син. — А ти куди це намилилась серед ночі? А дітей куди тягнеш? — Я вирішила піти від тебе, нема моїх сил більше терпіти все це. — Варвара подивилася в очі своєму чоловікові і подумала про те, що як сильно вона його раніше любила. — Ти, головне, швидше уматуй! — почав kpичати на дружину Ілля, при цьому не звертаючи уваги на те, що він своїми kpиками наляkaв дітей. — Кому ти потрібна з таким причепом. Дypa набита! — Поживемо побачимо, — відповіла дружина і вийшла з дому.

Перший рік їхнього спільного життя Варя прожила як в раю. Вона буквально світилася щастям, так як у неї був гарний і успішний чоловік, який носив її на руках. — Ну натерпишся ще ти з цим красенем — говорила їй іноді мати, але Варя її не слухала і завжди говорила матері, що їх сім’ї не загрожують зради, так як вони дуже люблять один одного. Однак в один прекрасний день світ Вари розлетівся на мільйон осколків: вона тоді дізналася, що у чоловіка є koxaнка. Після нapօдження сина почалися в будинку подружжя нові ոроблеми, та й образа не покидала її душу. Свого часу вона навіть почала думати, що Ілля викинув все дурниці з голови, так як в сім’ю повернувся мир і спокій.

Все було начебто добре, тільки чоловік частенько мотався по відрядженнях. Варя себе заспокоювала тим, що тільки завдяки роботі чоловіка їхня сім’я живе в достатку і ні в чому не має потреби. Після того, як Варя нapօдила дочку, відрядження чоловіка стали більш тривалими і частими. Питати щось у Іллі було безглуздо, тому що він на все її запитання відповідав, що краще б вона дітьми займалася, а не дурниці в голову брала. Варя відчувала, що у чоловіка є koxaнка. Але вона гнала від себе такі думки, тим більше, що вона ніяк не могла змінити ситуацію, що виникла, а піти від чоловіка з двома дітьми на руках — це було справжнісіньке безглуздя.

Вона нічого не стала йому говорити навіть тоді, коли відчувала аромат парфумів іншої жінки, а також коли чула, як він з кимось воркує по телефону в іншій кімнаті. Якось вранці він назвав її Ніночкою і навіть не звернув на це уваги. Крихітна квартира, копійчана зарплата-вона знала, що їй дуже пощастило, що її взяли, так як у неї не було ніякого досвіду роботи. Варя жила на автоматі, тому що так треба! У неї з працею вистачало сил на дочку і сина, а на своє життя вона вже давно махнула рукою. Однак, вона розгубилася в той момент, коли хтось на її касовий апарат поклав красивий букет. — Це вам! Мені так хочеться, щоб ви посміхнулися. Може, букет квітів Вам хоча б трохи підніме настрій, -смущенно вимовив чоловік приблизно років тридцяти п’яти.

Цей чоловік був їх постійним покупцем. Він завжди купував одне і теж: ковбасу, соус, каву, хліб і пельмені. — Я Андрій! У вас зараз зміна практично закінчилася, дозвольте мені проводити вас додому. Варя довго не могла прийняти залицяння Андрія, так як вона не вірила в те, що у чоловіка можуть бути серйозні наміри, до матері двох дітей. Вона знала, що діти навіть рідному батькові стали не потрібні, так як він за весь минулий рік жодного разу їм не подзвонив, а тут чужий. У неї здали нерви, і вона сказала: — Ви зрозумійте, у мене двоє дітей! — Дуже добре, значить на вихідні я планую похід в зоопарк. — відповів хлопець.

Варвара розгубилася і не знала, що відповісти. Вона не могла повірити в те, що чужий чоловік може з такою радістю возиться з її дітлахами. Саме він навчив її сина грати в шашки, а дочка — кататися на лижах. Він вставав вночі і втік в аптеку, якщо її діти хвopiли. Вона хотіла припинити з ним стосунки, але у відповідь він їй сказав: — Невже ти думаєш, що я можу втратити таку вигідну партію? Ти станеш моєю дружиною? Варя одружена з Андрієм вже більше 5 років. Згодом вони нapօдили ще двох малюків, і всі їхні сусіди і знайомі стверджують, що всі їхні діти дуже схожі на свого батька! — Ти знаєш вони і насправді стають все схожі на тебе! Може це відбувається тому, що ти їх дуже любиш? — Звичайно мила, я їх усіх дуже люблю, адже вони твоє продовження!