NEWS 2SWEET

Коли чоловік одружується, дуже важливо, щоб мама і дружина ладнали між собою, тому що це дві найважливіші жінки для нього. Юра не міг спати, тому вирішив зайняти себе чимось. Хотів хоча б на кілька хвилин відволіктися від думок про те, що вже вранці він стане одруженим чоловіком. Багато чоловіків стикаються з сильним хвилюванням в цей день. Час минав дуже повільно.

Юра поринув у свої думки. Згодом, він зауважив, що пора одягати весільний костюм і збиратися до вівтаря. Одягнувши піджак, відразу відчув, що у внутрішній кишені щось лежить. Перше, про що він подумав, що це якась деталь, яку ще в магазині поклали в піджак. Коли ж Юра витягнув цю знахідку, то був щиро здивований. Це був конверт, від його матері, а на ньому акуратним почерком було написано «Моєму синові. Почитай, поки ти ще не одружився ». Наречений заметушився, він дуже боявся відкривати цей конверт.

Боявся, щоб в цьому конверті була якась неприємна новина, яка змусить його передумати щодо весілля. Всередині був акуратно складений аркуш. Юра відкрив його і почав читати:» Мій син! Сьогодні ти робиш важливий крок у своєму житті! Ти створюєш нову сім’ю! Якщо у тебе немає ніяких сумнівів, а серце твоє чисте, якщо ти готовий на все, щоб твоя майбутня дружина відчувала себе коханою і щасливою, тоді прислухайся до кожного моєму слову. Віддавай їй всю свою любов і теплоту, стався до неї як до королеви.

Знай, що в твоїх руках цінний скарб! Чи не критикуй її за зовнішність, адже бувають такі дні, коли це відходить на задній план. Прислухайся до неї, допомагай у важку хвилину, навіть якщо вона про це тебе не просить. Пам’ятай, що всі жінки дуже тендітні, їм потрібно відчувати себе захищеними. Нехай у вас ніколи не буде сварок через гроші. Чи не дорікай свою дружину і не вважай кожну витрачену копійку. Пам’ятай, щастя в простих речах, а не в грошах!

Завжди роби так, щоб посмішка на її обличчі не пропадала. Її погляд сповнений любові і щирими почуттями до тебе, цінуй це і бережи! Не говори їй грубих слів, коли ти злишся, не роби вчинків, про які ти згодом можеш шкодувати. Пам’ятай, що образа може глибоко засісти в її душі, а викорінити її буде дуже важко. Не шукай відради в інших жінках — це низький вчинок. Тільки твоя дружина буде рідна тобі! На світі багато самодостатніх і прекрасних чоловіків, але жоден з них не зрівняється з твоїм батьком і з тобою! Найбільшою радістю для кожного чоловіка є його сім’я і дім, в якому панує мир і злагода.

Строй своє щастя з розумом. Але ніколи не забувай за своїх рідних батьків. Ми любимо тебе! Всього тобі самогонайкращого, твоя мама «. На очах у Юри почали з’являтися сльози. Він дуже радів, що у нього така неймовірна мама. А сьогодні — радість подвоїлася, оскільки тепер з ним поруч буде та, заради якої він готовий зробити все на світі! А вам сподобалося лист мами нареченого

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей — дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма. Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову.

Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться».Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами.

Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка — і поїхали назад до Києва.На питання «чому?» «Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті. Її мама мене дорікнула: » ваш син зіпсував моїй дитині життя «. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав.Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору.

Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі! Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним — Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — питаю бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.

– Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчува нням. А у кого просити? — Хоча б у батьків дитини.Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень. Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх — ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення.

Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а » мамою «називає тітку — Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитувати у жінки.

– А опікунство не оформлене, — відповідає. І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала. устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини.Але виявляється, побоювання жінки були марними.

Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в сyд. Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися. Жінка вже почала збирати відповідні документи.Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі.

Увечері я сидів зі своєю дружиною Алісою, ми дивилися телевізор. Я був злий того дня, бо мама з себе вивела. Вона вирішила поїхати до лі карні, хоч у неї нічого не боліло. Але сказала, що просто заради профілактики. Я її відвіз, потім забрав і ми поїхали додому. При чому я її запитав, чи потрібно якісь лі ки куnити. Але мама відповіла, що вона цілком здо рова, тож нічого не треба. А я просто витратив увесь свій день на ці роз’їзди. І тут знову пролунав дзвінок від мами.

Я взяв трубку, але, щоб не сва ритися з нею у присутності дружини, вийшов на кухню. Аліса дивилася на мене див но. -Щось трапилося? -Так, ця жінка просто знущається з мене … -Щось не так? -Вона просить, щоб я терміново поїхав в аптеку і куnив їй лі ки, але я ж вдень ще питав потрібно щось чи ні… на ніч дивлячись їй різко знадобилися пігулки. -Хочеш, я поїду і відвезу їй все, ти й так удень сильно втомився, – запропонувала дружина.

Я не став відмовлятися від такої пропозиції. Тож сів за телевізор, а Аліса вийшла з дому. Минуло кілька годин, я зателефонував дружині, але її телефон був вимкнений. І тут я почав хвилю ватись. Можливо, у неї телефон розрядився, отже, і таксі викликати не зможе. Але на автобус ще встигне, не запізниться. Але минула ще одна година, а звісток від дружини так і не було. Тоді подолавши гордість, я зателефонував мамі. -Ну І навіщо ти мені дзвониш? Ти бачив час, я вже спати лягла.

-Мамо, Коли від тебе Аліса вийшла? -Чого? Вона в мене й не була. -Як це не була. Тут я почав сильно хвилю ватися, зателефонував до nоліції, але мені сказали, щоби пройшло мінімум 3 доби. Тоді я став обдзвонювати всіх подруг Аліси, але ніхто про неї не чув того вечора. Я вибіг на подвір’я і почав її шукати – все марно. Під ранок я добіг до квартири мами, почав її розпитувати, але вона не бачила Алісу того дня. Потім уже приїхала поліція, ми почали шукати мою дружину.

Все було марно, Аліса просто зникла. Я не вірив мамі, не могло статися так, що людина, як під землю, провалилася. Я більше не хотів спілкуватися з матір’ю, адже саме через її марні таблетки в мене зникла дружина. Минуло ще кілька місяців, про Алісу не було нічого відомо. Тоді я переїхав до іншого сусіднього міста, щоб почати жити наново. Минуло 3 роки. І раптом, виходячи з офісу роботи, я побачив знайомий силует. Я підійшов ближче, і мене осінило, це була Аліса.

Я підбіг до неї, але мене відразу відштовхнув якийсь чоловік. Я не розумів, що відбувається, що сталося з нею і де вона пропадала три роки. І тут Аліса мені все розповіла. Виявляється, коли вона вийшла з дому, то на вулиці випадково зустріла своє перше ко хання. Він запропонував їй переїхати в той же момент, і вона не замислюючись погодилася, тепер вони одружені. Я три роки звинувачував у всьому свою матір, а виявилось, що моя улюблена жінка просто пішла до іншого. Я тієї ж хвилини поїхати до мами, просити її прощення.

Десять років тому, після розлучення з чоловіком, я поїхала до подруги в Італію: відволіктися і підзаробити. Вийшло, що залишилася на багато років. Син за цей час одружився, у нього народилися діти. Ми весь час спілкувалися по відео, я кожен місяць відправляла їм по півтори тисячі євро. І ось, нарешті, вперше за десять років, я приїхала додому із заробітків. В Італії я займалася масажем, доглядала за літньою жінкою. Як же раділа, що це все позаду! Як зраділа, коли обіняла сина, невістку, двох онуків, яких побачила вперше. Зате ремонт у них в квартирі завдяки моїй допомозі! Квартира у них в старому будинку, двокімнатна, але вони такій добротний ремонт в ній зробили, зі смаком.

Я похвалила дітей, а потім розповіла їм про свої найближчі плани. Сказала, що куплю собі квартиру, тому що повернулася, звичайно, не з порожніми руками. Що мрію ще налагодити особисте життя, тому що вже пару років спілкуюся на відстані з колишнім однокласником, який теж розлучений. Може і вийде у нас що? Але діти такої новини не зраділи. Виявилося, вони думали, що я привезла їм гроші і вони куплять собі з дітьми більшу, трикімнатну квартиру, а цю складатимуть, щоб і далі не працювати. Уявляєте? Всі ці роки ні син, ні невістка не працювали, а жили на ті гроші, що я висилала.

І не збиралися працювати і далі, а он який план склали Я думала пожити з ними якийсь час, а в своїй старій однушке ремонтік зробити, щоб краще її продати, та не стала цього робити. Зараз і живу в своїй квартирі, і ремонт одночасно роблю. Тим часом доглядаємо з Іваном, з яким ми вже місяць зустрічаємося, собі більше житло. З дітьми, на жаль, майже не спілкуюся. Шкода, що онуків не часто бачу. Але скоро, думаю, ситуація зміниться, тому що вже вчора подзвонила невісточка і попросила завтра побути з хлопчиками, тому що вона на співбесіду піде, син також роботу шукає. Ну нарешті то! А то вмостилися зручно на моїй шиї і думали, так воно і буде постійно? Е, ні, дітки, я ще і для себе пожити хочу!

У мене така проблема, я не можу знайти няньку для своєї Мілашки. Міла – це моя донька. Їй два роки, вона в мене дуже рухлива і водночас спокійна дівчинка. Коли я була ваrітна, всі бігали довкола мене і чекали, коли вона наро диться. Але після nологів вона стала нікому не потрібна, крім нас – батьків. У нас іпотека, спочатку чоловік працював за двох. Зараз, коли Мілашці два роки, я теж вирішила вийти на роботу. Доньку не було з ким залишити. У нас були няньки, ми вже змінили трьох за цей час. Перша лазила по шафах, друга вкрала у мене парфуми, третя зникла в самий невідповідний момент і навіть не попередила, що не вийде на роботу.

Ми тоді з чоловіком збиралися на роботу, чекали, коли прийде няня. Чоловік уже стояв надворі, грів машину, а няньки все не було. Я її телефон розірвала своїми дзвінками, а вона мені смс-ку надіслала тільки: «я не прийду». Мені тоді не було з ким залишити свою дочку. Єдина людина, на яку я могла розраховувати, була моя бабуся. Я тоді подзвонила їй: -Бабуся, виручай! З цього дня моя бабуся нас рятує, поки я шукаю нам гарну няню та працюю. Так, бабуся моя вже старенька, їй уже 75. Вона повільно ходить, звичайно, вже не бігає. Тому на вулицю вона з Мілою не ходить: боїться, що не встигне за нею. Чому я не звернулася до мами?

Мама у мене молода, їй ще 40-а немає. Вони з батьком весь тиждень працюють, так що у вихідні я її не чіпаю; мама любить театр. А зі свекрухою мені не пощастило. Їй 50 не працює. Гуляє цілими днями ресторанами, кафе, театрами з подругами. Свекруха мені ще за ваrітності сказала, щоб я на неї не розраховувала: -Ти Дивись мені. Народиш, мені не дзвони. Я з твоєю дитиною сидіти не збираюся. Це ваші турботи. Викручуйте самі. Наймайте нянь. Ось тому я з нею не спілкуюсь. Я їй не забороняю з онукою бачитися, але вона й сама не виявляє інтересу до Міли. Тому моя дитина зараз сидить із прабабусею: іншого варіанту у нас немає.

— Мамочко, у мене будуть двійнята. Мені без тебе ніяк… Ольга Захарівна поїхала до дочки. Рік порався з двома малюками… — А залишайтесь у нас жити. Дружина на роботу вийде. Ремонт зробимо… Ольга Захарівна, як не відмовляли її подруги, продала будинок у селі та переїхала жити до дочки із зятем. Минуло ще три роки.

Все частіше в розмовах дочки та зятя миготіли слова про тісноту в сорокаметровій квартирі. Нарешті Ольга Захарівна не витримала і попросила, у зятя з дочкою, знайти і на гроші, що залишилися від продажу будинку, купити їй маленький будиночок за містом. Знайшли якусь розвалюху. Привезли та поїхали. Та з таким ображеним виглядом, мовляв: «Чого це мати дивує.

Жила б у нас»… Будиночок був ґрунтовно покинутий. Пил, павутиння, миші, підгнилий підлогу… Вийшла оглянути, що з сараєм та літньою кухнею. Не встигла дійти, як мене гукнула молода жінка: — Вітаю. Мене Ганна звуть. Я по сусідству із вами живу. За Вами заїдуть? А то в будиночок одразу вселятися навряд чи можливо. — Здрастуйте, Ганно. – посміхнулася Ольга Захарівна. — Ні, не заїдуть. Я житиму тут. — Ясно. Тоді оголошуємо аврал. – розсміялася Ганна і почала дзвонити по телефону. Через десять хвилин, молодик косив мотокосаркою бур’ян у дворі. А ще хвилин за п’ять підійшли ще п’ять дівчат (сестри Ганни) і дружно взялися за прибирання в будинку та на подвір’ї.

Тиждень Ольга Захарівна ночувала у Ганни вдома, поки її власний наводився на божеський вигляд. А потім потихеньку почала вживатись у місцевий ритм життя. І навіть носила на трасу, що пролягає недалеко, дари свого саду на продаж… Дочка зателефонувала за півроку. Вперше. — Мамо, скоро зима. Завтра чоловік забере тебе.

— У мене все добре. – відповіла Ольга Захарівна та поклала трубку. Наступного дня до неї приїхали зять із дочкою. Ольга Захарівна винесла з льоху овочів та фруктів. Дала до рук приголомшеного зятя. — Їдьте собі з Богом. – тихо сказала Ольга Захарівна. — І нехай якщо, не дай Боже, опинитеся в моїй ситуації, у вас будуть такі самі сусіди.

Я не розумію тих людей, які приходять в гості без запрошення. Брат мого чоловіка є такою людиною. Нещодавно до нас приїхав брат мого чоловіка і планував жити у нас близько півроку. Якби на пару днів, я б зрозуміла, але на півроку — це вже 3aнадто. Я була в сказі. І так у нас затісно. Через два дні після його приїзду мій чоловік порадив своєму братові переїхати в будинок батьків. До речі, там ніхто не жив, так як батьки жили в селі, далеко від міського шуму. Але брат не погодився: він вирішив, що у нас добре. Він взагалі мені не подобається, у нього жa_xливий характер, ще, любить командувати всіма.

І коли мій чоловік запропонував йому переїхати, він став kpичати на брата, мовляв, він виганяє кровного родича зі свого будинку. Чоловік став йому пояснювати, що ми вже звикли жити окремо, крім того, в однушці просто неможливо жити втрьох. У відповідь він подивився на чоловіка і сказав: «А хто буде мені обід готувати, прати мої речі, прасувати?” . Ось який наха6: думає, що я повинна служити йому як покоївка. Вони посварилися, і моєму чоловікові так і не вдалося довести розмову до логічного кінця. Чоловік не любить свapитися, ckaHдалити, особливо з родичами.

На наступний день я побачила, що чоловікові подзвонила його мати і стала дорікати його в тому, що той виставляє брата на вулицю. Я помітила, як у нього тpeмтіла рука від 3лօcті. Я вирішила поговорити з братом чоловіка, хоча, мені здається, що у нього не все в порядку з головою. Він мені різко відповів, що це будинок його брата і він має право тут перебувати. Він вирішив, що буде жити у нас, значить, буде жити — і це не обговорюється. Я зібрала речі і пішла до моєї мами. А мій чоловік зняв номер в готелі. У нас не було іншого виходу. Хіба можна бути таким наха6ним?

Після чергової кризи Алла і її чоловік виявилися без роботи і з іпотекою. Щоб якось вибратися з цієї ситуації, Алла змушена була залишити сина з чоловіком і виїхати до Італії. Не те щоб робота, яку їй запропонували відповідала її кваліфікації, їй потрібно було доглядати за людьми похилого віку, але без цієї роботи вони ризикували опинитися на вулиці. Довгих сім років знадобилося Аллі, щоб розплатитися з боргом. Коли ж у неї накопичилася пристойна сума, Алла вирішила, що пора повертатися додому. Якраз до весілля сина і приїде. Сидячи за столом, Алла не могла натішитися на сина з невісткою, які вони обидва красиві і щасливі. І весілля організоване по вищому класу, тут вже вона постаралася. У самий розпал весілля поруч з Аллою всілася сусідка по сходовому майданчику. Скандальна, неприємна особа, але не запросити її Алла посоромилася.

— Чого, сидиш млієш, курка? Від такого нахабства Алла оніміла. А сусідка продовжувала. — Думаєш, тебе тут чекали? Он, бачиш, чоловік твій підійшов до жінки з дитиною? Адже це його дитина. А син тобі нічого не розповів, правда? Навіщо? Їх же влаштовує, що ти гроші надсилаєш, а під ногами не плутаєшся. Зрозумівши, що Алла відповідати їй не збирається, сусідка ретирувалася. А Алла сиділа і дивилася на дочку чоловіка. Вона не сумнівалася, що це правда. Дитина була дуже схожа на її сина в дитинстві. Жахливо прикро було, що чоловік настільки знехтував нею, що запросив свою коханку на весілля сина. Сім років-чималий термін. Якесь відчуження між ними Алла відчувала з першого дня приїзду, але сподівалася, що ні час, ні відстань не можуть перешкодити рідним людям залишатися такими.

Очевидно, вона помилялася. Алла згадала, як важко переживала її від’їзд літня пара, за якою вона доглядала. Як вони просили її не забувати їх і хоча б дзвонити час від часу. Люди похилого віку дійсно були до неї дуже добрі… Краєм вуха Алла почула, що тамада надав слово для привітання їй. На ватних ногах вона вийшла до мікрофону, привітала молодих і додала: — Синку, ти вже дорослий і я дуже сподіваюся, що і ти, і твій батько, зумієте надалі без моєї допомоги піклуватися про своїх коханих. А оскільки для мене у ваших серцях місця більше немає, я повертаюся до Італії. Виходила вона із залу під загальне сум’яття і шушукання. Син і чоловік, щось прокричали, забігали, намагаючись її зупинити, але це було вже не важливо. Можливо, коли-небудь вона їх і вислухає, але тільки не зараз. Зараз вона твердо мала намір повернутися до тих, хто її любив.

Усі ми звикли бачити звичайних бабусь у магазині. Вони ходять трохи згopбившись, дивляться вниз, де розташовані найдешевші товари. Купують усе тільки за потребою – хліб, кашу, може яйця. Одягнені вони скромно і майже однаково. Це щось сіре чи коричневе. Але є у нас по сусідству одна бабуся, вона наймодніша жінка на районі. Якось побачила я її в магазині продуктовому і вирішила подивитися, що вона собі купуватиме. Є в неї звичка самій собі щось бубнити під ніс. Але почну з її зовнішності – просто бездоганна. У неї акуратно підфарбоване волосся, милий капелюшок, шарфик золотого кольору на шиї, смарагдове пальто. Але що найцікавіше, так це те, що у неї сумочка під колір чобіток-малинова. Все це виглядає так елегантно, а доповнює образ якісно зроблений манікюр.

Бабуся гордовито ходила біля вітрин і щось вибирала. -Так ось рибку минулого тижня запікала з яблуками. Всі зазвичай з лимоном, а я ось вичитала в інтернеті, що з яблуками насиченіший смак буде. Так і сталося. Цього разу візьму червону рибку, теж смачно має вийти. Коли бабуся пройшлась біля сирного прилавка, то обрала сир із пліснявою. Такий незвичайний вибір для бабусі. До сиру вона підібрала виноград. Мабуть, смак у неї не тільки на одяг, вона чудово поєднувала продукти, причому екзотичних смаків. -А насамкінець зайду у відділ косметики. За собою теж доглядати треба. Що тут у нас… дешеві баночки із поганим складом. Ні, такі компоненти не підходять під шкіру. А ось цей крем точно підійде, хоч він і дорожчий, зате якісніший.

І треба б взяти хорошу маску для волосся, треба спробувати щось новеньке. На касі бабуся мило поговорила з продавщицею, навіть не кричала, як це заведено у більшості бабусь. Ще встигла купити модний журнал перед виходом. Надворі був дощ. Бабуся, ні… краще – леді. Ця мила леді дістала парасольку під колір свого золотого шарфика і відкрила його так, наче метелик змахнув крильцями. Леді комусь зателефонувала, і за 10 хвилин приїхала машина. З неї вийшов дідусь із модними окулярами. Він відчинив двері, і вони разом поїхали додому. Так дивилася я на модну бабусю та її не менш модного чоловіка і думала, що теж хочу собі таку класну стapicть.

Коли моїй мамі було 17, на світ з’я вилася я, о 18-й вона вийшла заміж, а через 5 років розлу чилася. О 24-й знову вийшла заміж і знову нев дало. Чоловіків мама завжди вибирала статних, красенів. Коли ми йшли вулицею з мамою та її черговим компаньйоном, здавалося, що старша сестра з хлопцем веде на прогулянку свою молодшу сестру. Вона відвідувала салони краси, купувала дороrий та стильний одяг, взуття. Ми що півроку літали за кордон на відпочинок. Зараз їй 37, мені 20.

Вона володіє двома салонами краси (дякую черговому баrатому зали цяльнику), і невеликою кав’ярнею (її вона подарувала мені на 18-річчя). У нас завжди були чудові стосунки. Ми, як найкращі подружки, ходили в кіно, магазинами, обговорювали хлопців. Ми були найближчими людьми один для одного. Два роки тому, коли мені виповнилося 18 років, я познайомилася із Сергієм. Йому було 25. Нам було настільки цікаво разом, що було не до думок про різницю у віці. Щодня після навчання він забирав мене і відвозив обідати до маленького італійського ресторанчика. Тоді він був уже заступником гендиректора у медіа-холдингу. Дуже добре заробляв. Я, до речі, навчалася на факультеті медіа-комунікацій. Він возив мене до себе на роботу, показав, як влаштований медіа-світ, водив у студії звукозапису та інші робочі приміщення.

Мені було дуже цікаво бути з ним. І йому. Минуло півроку. Найкращі півроку в моєму житті: квіти, прикраси, подарунки. А потім він спитав про мою родину. Мовляв, хоче познайомитись. Мені зовсім не хотілося це робити. Як би я не лю била маму, вона була не rарною людиною. Вона розтоптала б його, незважаючи на гарний заро біток і приємну зовнішність. Я запропонувала не поспішати зі знайомством. А він наnолягав. І заявив, що хоче, щоб я переїхала до нього. А тут без знайомства не обійтись.

Я відтягувала цю розмову, так минуло ще півроку. Ми відзначили першу річницю. І я зда лася. Попередила маму, що ввечері прийду з хлопцем. Вона, природно, побігла до салону краси, і за новою сукнею. Складалося враження, що вона готується познайомити хлопця, а не я. Вона була у своєму репертуарі. Замовила устриці, ікру, якісь морські rидоти, стейки, шампанське. Накрила стіл у найкращому вигляді, тут їй дякую. Сергій приїхав гарний, як завжди. Синя сорочка, світлі джинси, два величезні букети. Сіли. Почали базікати, їсти, пити шампанське. Все йшло гладко. Мама мовчала. Я була здивована. Щось із нею не так. Може, сталося.

На маму це не схоже. Наприкінці вечора вирішили з’їсти по шматочку торта. Сергій пішов на кухню різати десерт, а мати носила тарілки. Я відпочивала у кімнаті. Минуло 10 хвилин. Довго, гадаю, піду подивлюся. Заходжу. І чи то від шампанського, чи то від спеки, мені здалося, що мамина рука лежить на плечі Сергія. Мене пересмиkнуло. Я моргнула. Але виявилося, що мама стоїть за два метри він мого хлопця. Відкинувши поrані думки, я запропонувала скоріше з’їсти торт. Минуло ще 2 місяці. Сергій зробив мені пропозицію, я остаточно до нього переїхала. Побралися за місяць. Жили душа у душу. Мандрували, зробили ремонт.

Насолоджувалися один одним. Мама весь цей час була в пошуках нового залиця льника, їй було не до нас. І ось після чергового nровалу вона залишилася одна. Але слідкувати за собою не перестала. Я вчилася, ходила на практику радіо, підробляла в журналі редактором. Якось я брала інтерв’ю і опинилася поблизу маминого будинку. Думаю, зайду, зроблю сюрприз, пообідаємо разом. Взяла її улюблену їжу. Дзвоню у домофон. Ніхто не відповідає. Ди вно, гадаю. Знайшла запасний ключ.

Відкриваю… і бачу чоловічі черевики. Знайомі чоловічі черевики. Сер це пішло в n’яти. То були черевики Сергія. Я виразно бачила його взуття. Я настроїла себе на максимально позитивні думки. Але те, що я побачила, я ніколи не забуду. Я прийшла в добрий час, я не за стала їх без одяrу. Вони стояли біля плити. Мама у халаті. Як вам сказати, я не почала kричати та kидати тарілки. Я просто сказала Сергію, що свої речі завтра заберу із його квартири. Він мене більше не побачить. Мамі я пояснила, що доньки вона більше не має. Я пішла. Зібрала речі, поїхала до подруги. Я багато nлакала. За місяць ми розлу чилися. Півроку я жила у подруги. Працювала, перейшла на заочне навчання. Нагромадила rрошей. Орен дувала квартиру.

Закінчила університет. Влаштувалася працювати у медіа-холдинг (не в той, де працював Сергій). А потім сталося що сь. Мене викликали до гендиректора, мовляв, щось хоче дізнатися. Я зайшла до кабінету. У кріслі сидів Сергій… Він запропонував мені підвищення. Мені хотілося розвер нутися, відмо витись. Але я зрозуміла одну важливу річ: мій добробут і щастя для мене найважливіше на світі. І я погодилась. Зараз моє життя складається більш ніж добре. Цю людину в м ойєму житті більше немає. Є лише начальник Сергій Геннадійович. І жінка, з якою ми телефонуємо один раз на півроку.