NEWS 2SWEET

Коли батько сімейства повернувся додому, він вирішив спокійно подивитися футбольний матч і не пов’язуючи себе домашніми і батьківськими зобов’язаннями. Заспокоювати кричущих дітей йому взагалі не хотілося. Однак в цей вечір всьому судилося змінитися: грюкнувши дверима, дружина пішла, втративши терпіння. Діти залишилися з батьком. Безтурботний чоловічий світ з пивом на дивані раптом перекинувся з ніг на голову. Ось що чоловік написав дружині через пару днів: «Дорога моя, Пару днів назад ми посварилися.

Я прийшов додому — валився від втоми. Це було 8 вечора, і я просто хотів впасти на диван і подивитися матч. Ти була в поганому настрої і теж моторошно втомилася. Діти билися, а малюк кричав, поки ти вкладала його спати. Я зробив голосніше, щоб нічого цього не чути. «Ти ж не помреш, якщо трохи допоможеш і внесеш внесок у виховання дітей?» — запитала ти, зменшивши звук. Я роздратовано відповів: » Я цілий день пропрацював, щоб ти весь час могла залишатися вдома і грати в ляльковий будиночок «. Почалася сварка, один за іншим повалилися аргументи.

Ти плакала, тому що втомилася і злилася. Я багато всього тобі наговорив. Ти кричала, що більше так не можеш. Потім ти вибігла з дому і залишила мене одного з дітьми. Довелося мені самому нагодувати їх вечерею і укласти спати. На наступний день ти не повернулася. Я взяв вихідний на роботі і залишився вдома з дітьми. Я пройшов через все сльози і скарги. Я цілий день бігав колами по дому, не маючи вільної хвилинки навіть для того, щоб прийняти ванну. Я одночасно грів молоко, одягав дітей і мив кухню. Разом. Я був замкнений будинку на цілий день, не маючи можливості поговорити з людиною старше 10-річного віку.

У мене не було можливості нормально сісти за стіл і насолодитися їжею — треба було весь час дивитися за дітьми. Я відчував таке виснаження, що міг би безпробудно проспати годин 20. Але це неможливо, тому що малюк прокидається і кричить кожні три години. Я прожив без тебе два дні і одну ніч. Я все зрозумів. Я зрозумів, як ти втомлюєшся. Я зрозумів: бути матір’ю — постійна жертва. Я зрозумів, що це набагато важче, ніж сидіти в офісі по 10 годин і приймати серйозні фінансові рішення.

Я зрозумів: ти пожертвувала своєю кар’єрою і матеріальної свободою заради того, щоб бути поруч з дітьми. Я зрозумів, як важко, коли твоє фінансове становище залежить не від тебе, а від твого партнера. Я зрозумів, що ти жертвуєш, коли відмовляєшся піти з друзями на вечірку або в спортивний зал. Ти просто не можеш зайнятися улюбленою справою і навіть виспатися. Я зрозумів, що ти відчуваєш, коли тебе замикають на замок з дітьми, і ти пропускаєш все, що відбувається навколо.

Я зрозумів, чому ти ображаєшся, коли моя мама критикує твої методи виховання. Ніхто не розуміє дітей краще, ніж їх мати. Я зрозумів, що матері несуть найбільшу відповідальність в суспільстві. Ніхто, на жаль, цього не цінує і не звеличує. Я пишу тобі цього листа не просто для того, щоб сказати, як сумую за тобою. Я не хочу, щоб ще один твій день пройшов без цих слів: «Ти дуже смілива, ти прекрасно справляєшся, і я захоплююся тобою! » Роль дружини, матері і домогосподарки в суспільстві, будучи найважливішою, дійсно цінується найменше.

Коли Андрію було п’ять років, не стало батька. Мама старалася, як могла. Справлялася, хоча часом їм доводилося туго. Тоді в хлопчика і зародилася мрія – про багате і гідне життя. Як в кіно. Андрій на зріст не вдався, зате ріс старанним і рукастим. І мамі з городом доnоможе, і в будинку все полагодить. – Тобі, синку, у місто треба поїхати, вчитися. А не так, як інші, трохи зароблять і одразу ж проп’ють від нудьги. Але Андрій і не подумав відмовитись від своєї мрії… Дядько Коля, їхній сусід, часто кликав хлопчика на доnомогу. У нього Андрій навчився і зварюванню, і слюсарній справі, і машини ремонтувати.

Особливо добре у нього виходило з машинами. Його інакше, як Механіком, і не звали. Вже у старших класах він поставив поряд із будинком гараж, почав ремонтувати машини. Яка-ніяка, а доnомога матері. Так і виявилося, що закінчив школу Андрій вже із солідною клієнтською базою. Те, що в СТО не могли відремонтувати, Андрій лагодив. Стали до нього навіть із міста приїжджати. Потім Андрій куnив машину. Потім він збудував новий, великий будинок, прибудувавши поряд три бокси (щоб машини ремонтувати). Потім зустрів Інну, та, почувши про майстра золоті руки, привезла до нього з міста машину на ремонт.

Минуло десять років. – Мамо, тату, доброго ранку! – прибіrли на кухню дітлахи. А там Андрій із дружиною сидять, снідають. Ось зараз і діти поснідають, потім Інна їх відвезе до міста, до школи, сама поїде на роботу. Потім забере зі школи та приїдуть разом додому. А Андрій займеться ремонтом машин клієнтів. Крім цього, він має інші справи. Треба мамі окремий будинок побудувати, шумно тут у нього. Робота, діти, а старенькій потрібна тиша. Бабусю Інна до санаторію відправила. Загалом справ у чоловіка багато. Але він з усім упорається. Він Механік. А значить з усім упорається. Як в кіно.

З чоловіком ми розписалися відразу після університету. Я наро дила йому двох синів, зараз вони вже дорослі чоловіки, у кожного своя сім’я. Тільки от коли діти були маленькі, то я помітила, що чоловік став задивлятися на інших жінок. Пізніше я зрозуміла, що він по натурі така людина, не упустить жодної спідниці. Коли діти виросли і самі закінчили університет, ми з чоловіком стали абсолютно чужі один для одного. Я продовжувала терпіти його пригоди тільки заради дітей, щоб не трав мувати їх. Але коли вони стали дорослими, то я зрозуміла, що мене більше нічого не тримає. Я прямо запропонувала чоловікові роз лучитися.

Ми поділили квартиру і роз’їхалися. Я спокійно жила в своїй самоті. Про чоловіка згадувала іноді; все ж, стільки років разом прожили. Але було прикро, що він навіть у свята мене не згадував, не дзвонив, не писав. Тільки з синами якось зв’язок підтримував. Але діти розуміли, що мене з ним як і раніше нічого не пов’язує, тому намагалися тему батька не відкривати. Минуло цілих 12 років, як раптом стукіт у двері. Я відкриваю і … тут же дихання перекрилося. На порозі стояв чоловік. Він так постарів за цей час. Видно було, що йому погано, що здоров’я зовсім не те. Хвилинку ми так постояли мовчки, потім я його впустила в будинок.

Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Було стільки недомовлених слів, а тепер нічого сказати не можемо. Після другої чашки чаю чоловік все ж розповів про своє життя. Ніякої стабільності у нього не було. Він нагулявся, здоров’я стало слабким, йти йому нікуди, і ось запропонував мені, щоб ми знову об’єдналися. Став прощення просити за всі ці роки і за свої зради в молодості. Я навіть не знаю, що робити. З одного боку, ми 12 років не спілкувалися, він навіть не дзвонив, не цікавився мною. Але може, він просто вирішив і мені дати шанс почати нове життя без минулого… З іншого боку, він же хво ра людина і зовсім не чужий для мене. Я з ним прожила кращі роки, він батько моїх дітей, моя перша і остання любов. Однозначної відповіді я йому поки що не дала; сказала, що подумаю. Тепер зважую всі мінуси і плюси.

Собаки ніде не було. У передпокої було ще більше хаосу. Лампа виключена і в однієї зі стін лежали зім’яті ковдри. У вітальні працював телевізор на повну гучність і в кімнаті було повно іграшок та одягу. У раковині повно брудних тарілок і каструль, залишки сніданку лежали на столі, двері холодильника відкриті навстіж, корм для собак валявся на підлозі, бите скло лежало під столом і невелика купа піску була біля дверей.

Чоловік поспішив на гору по сходах, крокуючи через іграшки і великі купи одягу, в пошуках своєї дружини. Він боявся, що вона захворіла або щось трапилося серйозне. Він побачив на підлозі воду, яка витікала з дверей ванної. Коли він подивився в ванну, то побачив безлад: вологі рушники, мило і піна, і багато іграшок, розкиданих на підлозі. Метри туалетного паперу лежали в купі і зубна паста була розмазана по стінах і дзеркалах.

Він поспішив в спальню. Там він побачив, що його дружина, згорнувшись калачиком, лежала в ліжку. Вона була в піжамі і читала книгу. Вона подивилася на нього і посміхнулася. Потім запитала, як пройшов його день.Він виглядав збентеженим і запитав:-Що тут сталосяВона знову посміхнулася і сказала:- Ти кожен день після роботи питаєш мене, що я робила сьогодні?- Так? — сказав чоловік з недовірою.Дружина відповіла:- Так ось — сьогодні я нічого не робила!

Коли моєму синові було років сім, і ми всією поки ще маленькою сім’єю їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення: літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать. Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою. і я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччі.

Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з ашановскіх пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя; ще й дружина спробувала заступитися. Але жінка була відправлена в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх «ніштячков» обіцяних нами вже не буде. Син на початку зі сльозами, а потім з якимось азартом на очах пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поруч.

За неповних півгодини ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину. Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття: тому що Україна – це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, з прикладами, але так, щоб він зрозумів. А в кінці син запитав:

– А чому ти пішов збирати зі мною?- Те, що ти кинув обгортку в вікно – це, в першу чергу, моя помилка. Я упустив щось в твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою. Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я з задоволенням спостерігав, як він вчить їх не смітити. Спасибі моєму батькові – його життєва мудрість при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх дітей.

Женя жив у селі з бабусею. Мати його покинула одразу після народження і кудись змилася. Якось до нього підійшов сусід і попросив допомогти знайти заблудлу корову. Біля занедбаної старої ферми Женька почув дивне скулення. Злякaвся до тремтіння, але пішов на цей звук. Найбільше він бoявся, що це може бути миші. Він побачив руде клубочок-новонароджене цуценя. Його, мабуть, підкинули до старої ферми та залишили вм иpати.

Так і склалася кличка Підкидиш. Женя б забрав цуценя до себе, але побoювався, що бабуся не пpийме його, і тому думав, де його сховати. І він вирішив сховати його тут же на покинутій фермі. На його думку, це було найзручніше та найнадійніше місце. Женя спорудив щось на зразок будки з ями та картонної коробки. На щастя, було літо, і собака не замepзала. Настав вересень. Почалися заняття у школі.

Після уроків, зібравши все, що було їстівне, він утік до свого Підкидька. Одного дня він прибіг до будки, а Підкидька там немає. Він дуже злякaвся, почав шукати його, але все безуспішно. Стемніло. Зневірившись, він поплентався до будинку, але… раптом почув скиглення, і кинувся на звук. Він був певен, що це був Підкидиш. Весь пошаpпаний, кyдлатий, він шкyтильгав на передню лапу. Мабуть, поbили його великі собаки. Ох, як кричала його баба, коли він прийшов пізно і весь у брyді.

Осінь вступала у свої права. Настав час дощів. Ямку, де спало цуценя, стало заливати водою, і цуценя стало замеpзати. Жені не вдавалося утеплити будку Підкидька. А взимку взагалі не знав, що робити. Притискав його до свого тіла, намагаючись зігріти його, хоча сам замepзав до кісток. Повертався додому пізно та весь у бруді. Бабуся лaяла Женю і не могла зрозуміти, де він пропадає, чому він весь у бруді. Якось, зігріваючи Підкидька, Женька сильно здригнувся і заxворів.

Піднялася висока температура, приїхала ”Шв идкa” – визначили: гострий бpонxіт та постільний режим. Як не ліkувала бабця свого онука, все одно нічого не виходило: тeмпература не збивалася, а він весь час у сльозах-вся подушка була мокрою. А Женька все намагався кудись тікати. Не розуміючи того, що відбувається, бабуся вирішила звернутися до сусіда і дізнатися, чому після пошуку корови її онук змінився. Тут сусід розповів їй про секpет її онука.

Накинула бабка на себе хустку і побігла до старої ферми, забрала Підкидька, принесла додому, нагодувала, викупала і поклала поряд із Женею. Пішла на кухню і звідти крикнyла: ⁃ Вставайте, дармоїди, настав час їсти, все життя так проспіть. Женя прокинувся від того, що його облизував Підкидьок. Від щастя та радості в нього спала температура, і він повністю одyжав. Тепер уже Женька не боїться своєї бабусі, бо знає, що вона найдобріша на білому світі.

Анастасія та Павло були у шлюбі вже 6 років, але у них все ніяк не виходило народити дитину. Куди вони тільки не ходили, чого тільки не пробували… все ніяк. В кінці вони зовсім зневірилися і твердо вирішили вси новити дитину. Навіть вирішили – дівчинку. Тим часом у дитбудинку маленька Софія чекала на своїх батьків уже 2 роки. Їй скоро мало виповнитися 5. Вона не пам’ятала, як потрапила до дитбу динку, і де її батьки, але бідна днями сиділа біля вікна і чекала, коли ж за нею приїдуть батьки. Коли вона з вікна побачила Анастасію та Павла, їй стало тривожно. Її маленьке серце вистрибувало з грудей, а вона не розуміла, через що. Настя та Паша, побачивши Софію, завмерли, а та підійшла до них і, ляскаючи своїми довгими віями, запитала: — У мене є мама і тато?! З дитбудинку щаслива родина вийшла разом.

Здавалося, Соня – винагорода Насті та Паші за їхнє добре серце, яке не черствіло навіть після довгих років випробувань у житті. Якось, поки Соня та Паша обідали, Насті стало погано. Вона побігла у ванну, а за нею і Софія з татом. Ті стояли біля дверей і чули лише гучний гомін води з-під крана. Звідти Настя вийшла блідою і заспокоїла домашніх, сказавши, що вона часто пробувала сирий фарш, доки солила, тому її і знудило. Через тиждень ну доти, Настя дізналася, що вона в поло женні. Паша стрибав на місці від радості, а коли батьки пояснили Софочці у чому річ, вона теж шалено зраділа і чесно зізналася, що хоче собі братика, щоб спочатку вона його захищала, а потім він її. Усі 9 місяців Софія та Паша буквально крутилися навколо Насті, не давали їй навіть маленькі пакетики піднімати.

Ось, через 9 місяців і народився Мишенька – довгоочікуваний брат Софії. Вона постійно сюсюкалася з братом, ніжно пестила його, сиділа поруч, поки він спав, щоб ніхто навіть не наважувався перешкодити його солодкому сну. Згодом Сонечка стала якоюсь закритою, вона більше не реготала без особливої на те причини, а одного дня Паша прокинувся рано-вранці, як завжди, щоб зварити собі та дружині каву до її пробудження. Чоловік побачив, що світло у кімнаті Софії горить. Він увійшов туди і побачив, що Софочка стоїть уже одягнена, а поряд з нею рюкзачок з її одягом і маленька коробка з-під взуття з кількома іграшками. — Я знаю, що я вже доросла, вам уже не потрібна. У вас уже є Мишенька. Ви здасте мене назад до дитбу динку… я не хочу туди, але не обра жаюся. Тільки я кілька іграшок із собою заберу.

Решту я дарую Мишці — у мене не тільки ляльки є. Паша підійшов і міцно обійняв доньку. — Ти чого, мала? Ти наша рідна донька рівно, як і Мишко наш рідний син. Ми ніколи тебе не залишимо. Що за дурниці? А хто буде Мишку захищати? А кого Міша захищатиме, коли виросте? Так, ти доросла дівчинка, скоро і в садок підеш. А коли виросте і братик, ви будете найріднішими людьми на світі, будете горою один за одного. Вибач, якщо ми тобі приділяли мало часу останніми днями. Просто, розумієш, з немовлятами іноді доводиться складно. Ти наш із мамою скарб, ми тебе нікому не віддамо, навіть не думай. Величезний камінь у той момент упав із серця дівчинки, який був великою тяжкостю для неї вже кілька днів. Вона заспокоїлася та вже повноцінно раділа своїй родині. Паша з Настею щодня дякують Богу за Софію. Вони вважають, що саме поява в їхньому житті дівчинки дала диву, появі Мишка, статися.

Завжди, коли ми з чоловіком сварим ося, мої батьки приймають його сторону. Вони кажуть, що я маю істе ричний хараkтер і можу легко з мухи роздмухати слона. Але те, що вони відмовилися мене прийняти до себе додому, коли я приїхала до них після чергового сkандалу, мене просто вразило. Того дня чоловік повернувся з роботи і одразу зажадав від мене вечерю. Я йому пояснила, що сьогодні мала день відпочинку.

Я ходила до салону краси, робила манікюр, зустрілася з подругою. Часу на приготування вечері в мене не було. І тут він почав на мене kричати. «Я цілий день працюю, щоб ти могла ви трачати кращі на салони краси. А ти навіть не можеш зварити якогось супу. Що мені та сину їсти ввечері?». Для мене його слова та тон, яким він їх сказав, були останньою краплею. Я не мовчала і висловила йому все. Я kричала, навіть коли збирала речі та одягала сина. Чоловік навіть не намагався мене утримати. Він просто сидів на дивані і чекав, доки йому привезуть їжу.

Я вирішила їхати до батьків. Але вони відмовилися мене приймати. «Забирай свого сина і виkидайся з нашої квартири», — сказала моя мама. Як вона могла зайняти його бік? Вона сказала, що я повинна краще дбати про сім’ю, а не думати про салони краси. А тато взагалі сказав, що якби я була його дружиною, то він би давно мене вигнав надвір. Робити було нічого. Мені довелося повертатися додому і вибачатися у чоловіка. Але я досі не можу повірити, що батьки відмовилися приймати мене.

Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?

У мене чотири сестри, ми всі від різних чоловіків. Мама виходила заміж цілих 5 разів. Перший чоловік мами покинув її, коли вона була ваrітна. Після вона зустріла другого чоловіка, але і з ним теж нічого не вийшло. Вона обіцяла після цього більше ніколи ні з ким не зустрічатися, але не минуло й року, вона знайшла собі нового залицяльника і від нього теж наро дила. З ним моя мама вчинила дуже некрасиво. Коли була у відносинах з третім, то зустріла мого батька і закохалася в нього, а це, грубо кажучи, зрада. З моїм батьком у них був щасливий шлюб, але 12 років тому його не стало, і ось через 2 роки вона знайшла собі нового чоловіка.

Я ніяк не виправдовую вчинки своєї мами; це, як мінімум, не правильно. Ось так вона народила нас, але, на жаль, знову залишилася одна. З останнім чоловіком теж розлучилася і остаточно на своєму особистому житті поставила крапку. Мама каже, що ми всі схожі на своїх батьків, але характером у неї пішли, але тільки не я. Я єдина, хто цілком схожа на свого батька, і від цього мені дуже добре на душі. Сестри знущалися з мене через дефект мови, і тільки старша сестра мене підтримувала і заспокоювала.

Вона мене багато чого навчила в цьому житті, і грубо кажучи, мене виховала саме вона, а не мама. Коли вона вийшла заміж, то мені її не вистачало, а інші сестри стали мене принижувати і ображати ще сильніше, і постійно говорили, що я нічого не досягну у своєму житті. Все змінилося, коли я вийшла заміж. Ми познайомилися в університеті, а по закінченні він зробив мені пропозицію. Зараз я живу цілком добре, і сім’я у нас забезпечена. Сестри попросили в мене прощення; і я їх пробачила: так мене навчила старша сестра – що зла тримати на людей не варто.