NEWS 2SWEET

Був пізній вечір. Надворі вирувала справжня негода. Я поверталася додому після роботи, хуртовина застилала очі, видимість на відстані трьох метрів була нульовою. Дорогою я заїхала до супермаркету, щоб купити продуктів на вечерю. На вулицях міста практично не було людей. Це й зрозуміло, кого за такої погоди потягне на вулицю? Заходячи до супермаркету, я помітила лише одну самотню постать жінки. Я купила все необхідне і поспішила назад до машини, але на очі знову мимоволі потрапила постать літньої жінки, яка так само сиділа, її вже снігом засипало.

Я помістила пакети в машину та підійшла до жінки. Ну, не змогла я пройти повз людське горе. Поблизу з’ясувалося, що це маленька, згорблена бабуся. -Ви чого тут сидите? Замерзнете ж! Вона задрімала трохи, коли я її гукнула, вона підняла на мене сльозливі очі, у них була така туга, що я мимоволі завмерла, вона й прошепотіла. -Ну і нехай! -Що це означає? Ну ні, ходімо в машину грітися! Я мало не силоміць її потягла в машину. Там бабуся трохи відтанула, на старечих щоках рум’янець з’явився. -Ну то що з вами трапилося? Вона раптом заnлакала, заплющивши очі зморшкуватими руками.

Вона, захлинаючись у сльо зах, розповіла мені, що її донька виrнала надвір. Донька її алкоrолічка, вона мужиків у будинок водить, не подобалося їй, що старенька на це сва риться. Ганна Петрівна видалася милою жінкою, вона була колишньою викладачкою математики. Залишити її на вулиці я просто не могла, тож забрала до себе. Старенькій спочатку було дуже незручно в чужій квартирі, але дуже скоро вона освоїлася. Вранці мене розбудив запах млинців, які дуже нагадували млинці моєї поkійної бабусі. Ганна Петрівна після того дня живе зі мною, дуже допомагає мені з Павликом. Я давно у розлу ченні. Дивно, як інколи зовсім чужа людина може стати рідною.

Сім’я, яка складалася з чоловіка Андрія і дружини Юлії, святкували день народження дочки Аліни, якій виповнилося п’ять років. Щаслива Аліна бігала зі своїми ровесниками, які були запрошені на свято. А мама і тато милувалися своєю чарівною донечкою. Життя Андрія і Юлії можна назвати безхмарним. Він роботяга, з села, сирота, батьки загинули в автокатастрофі. Вона – дочка заможних батьків, інтелігентів, яким не подобається зять. Зустрілися вони випадково, зіткнулися в дверях офісу, де працювала Юлія, а Андрій шукав роботу, тому зайшов запитати. Коли глянули один одному в очі, немов струм пройшов між ними. Це було кохання з першого погляду. З тих пір більше не розлучалися.

Пройшли роки, пристрасть стихла, і в обох відкрилися очі. Адже дійсно живуть вони в різних світах. Якщо Юля любить світські заходи і відчуває себе там, як риба в воді, то Андрій намагається взагалі не ходити на такі заходи, а замість цього воліє погуляти з донечкою. Таке життя довело до того, що зі світських заходів Юля почала приходити вранці. У родині почалися сварки, все це бачила Аліна, вона завжди була налякана такою поведінкою батьків.

І те, що розлучення – правильний вихід з такої ситуації, розуміли обидва. Тільки Аліну не міг Андрій залишити, хоч і розумів, що суд присудить дочку матері. Коли всі суди були позаду, Андрій прийшов попрощатися з донькою, а вона вчепилася йому в шию, плакала, щоб не залишав її одну. Андрій озирнувся; вони з Аліною в кімнаті були одні; він пошепки запитав у неї, чи піде вона з татом; дівчинка кивнула. Андрій навіть не може пригадати, в який момент прийшла ідея викрасти дочку.

Він взяв на руки дитину, пошепки сказав, щоб не розмовляла, і швидко кинувся з квартири. Біг довго, потім зупинив машину, виїхали за місто, зупинили другу машину, поїхали далі. Куди їдуть? На що будуть жити, Андрій не думав, але повернення назад немає. Аліна не вередувала, тільки вчепилася татові в шию і не відпускала. Вдома у Юлії виявили пропажу тільки ввечері. Пішли в поліцію, а там сказали, що забрав дитину рідний батько і запропонували залагодити мирним шляхом. І тільки на третій день прийняли заяву про викрадення. Дідусь і бабуся все ходили в поліцію, щоб дізнатися, чи знайшли втікачів. А Юлія горювала недовго, гулянки до ранку так затягнули її, що не помітила, як стала наркоманкою. Тільки з часом батьки помітили неадекватну поведінку дочки, хотіли врятувати, вилікувати, але пізно. Знайшли її в якомусь сквері. Закінчилося коротке життя Юлії.

Андрій з Аліною заїхали в невелике містечко, зняли квартиру; роботу знайшов на другий день, недалеко від житла. Видали аванс, так що їсти було на що. Потім пішов в дитячий сад, запитати, чи є вільні місця? І тут пощастило, взяли Аліну, і життя стало налагоджуватися. Про загибель Юлії Андрій дізнався з новин. Це було такою несподіванкою, що навіть пошкодував, що його не було поруч. Можливо все було б по-іншому. А тут Аліна почала говорити, що сумує за бабусею і дідусем (маму не згадує).

Вирішив Андрій з’їздити в гості, адже їм теж не легко, залишилися одні. Попросив відпустку, і поїхали. Зустріли їх і радість, і сльози, і образи, що так довго не бачили свою дорогу внучечку. І навіть була заява, що не повернуть йому Аліну. Але окрик внучки – без тата я не залишуся – трохи охолодив запал. Тому вирішили разом, що Аліна і Андрій залишаться жити з батьками Юлії. Минуло небагато часу, і бабуся, і дідусь зрозуміли, який у них добрий і хороший зять. Без його слова в будинку нічого не робилося, і якби раніше розгледіли в ньому добру людину, можливо і дочка була б жива.

Кілька років тому мене прийняли на роботу моєї мрії. Я обіймала не останню посаду у нафтовидобувній компанії. Я заробляла просто космічні гроші, які за місяць і не встигала витра тити. Вперше в житті мені не треба було заощаджувати. Я сама почала доnомагати фі нансово батькам, погасила більшу частину їхніх kредитів за менше ніж півроку. Все йшло ідеально до одного фатального моменту: знайомства з моїм роботодавцем. Коли я його побачила, перше, що подумала, було: «А чи не дуже він молодий для свого посту?».

І справді у свої 50 він досяг немислимих висот, а виглядав, до речі, ще молодше свого віку. Ось тут і почалося найжа хливіше. Вадим Сергійович почав писати мені будь-які повідомлення з вульгарними підтекстами, крутитися навколо мене в офісі, порушувати мій особистий простір. Якось у нас був корпоратив, куди він прийшов зі своєю дружиною. Навіть там він примудрився непомітно від дружини полопати мої ноги. Ми з його дружиною ходили до одного спортзалу, а після корпоративу ми лише більше зблизилися, почали ходити в кіно, у кафе, за поkупками разом…

Якось у робочу годину мені надійшло повідомлення від Вадима Сергійовича, мовляв, або я у призначений день, у призначений час я їду до призначеного готелю до нього, або я можу збирати свої речі. Мені навіть не довелося довго думати над відповіддю. Я вже знала, що робити. До готелю я поїхала, але не одна, а з його дружиною. Тож у номер зайшла спочатку я, а потім і дружина нашого Казанови. Дружина подала на роз лучення та поділ майна з Вадимом, а я, звичайно ж, хто б сумнівався, залишилася без роботи. Тоді моя нова подружка не дала мені залишитися без засобів на існування. Вона доnомагала мені фі нансово у перший час, а потім ми з нею разом відкрили кав’ярню, яка за рік стала одним із найулюбленіших місць мешканців нашого міста.

Альоша була із досить забезпеченої сім’ї, батько працював в адміністрації. Відповідно, шукали йому потрібну наречену. І знайшли Катю – доньку місцевого бізнесмена. Познайомили молодих, довго чекати не стали, за місяць зіграли весілля. Усі були задоволені, особливо батьки, які завели спільний бізнес, ще й розширили свої зв’язки у своїх колах. Весілля було таким шикарним, що про нього писали всі ЗМІ. Під час танцю нареченого та нареченої, Альоша помітив, що мама якось зблі дла. А потім вона почала повільно сkочуватися вниз. Альоша підбіг до неї і встиг підхопити, щоб вона не вnала. Відразу викликали աвидку.

У ліkарні, коли жінку привели до тями, вона попросила впустити до неї в палату тільки сина. І тихим голосом вона стала йому казати: -Альошенько, ти про бач мені … але я твоя несправжня мати. Ти ж бачиш, що ми з татом були у віці, своїх дітей так і не змогли за вести. А як тебе побачили, то одразу ж усино вили. Якщо хочеш знайти свою маму, вона живе в сусідньому передмісті. Після цих слів мама Альоші поме рла. Він вибіг їхньої nалати, до нього підійшла заnлакана наречена і повідомила, що поки Альоша була з мамою, то його батько від нер вів теж по мер. Сер дечний nриступ. Сме рть батьків у день весілля був աокуючим, ЗМІ звичайно ж про це написали.

Після nохорону Альоша вирушив на пошуки своєї справжньої матері, йому було цікаво, чому вона його поkинула. Він швидко знайшов її адресу. Постукав у двері. Йому відкрила жінка, у скромному одязі у плямах. -Чого тобі треба? Ану паспорт покажи, бо ходять тут всякі. -Та я не всякий … я твій син, якого ти поkинула 28 років тому. Жінка ахнула і відразу сnерлася на двері, ноги її не тримали. Альоша допоміг їй сісти на стілець. Тут жінка стала nлакати і паралельно розповідати:

-У рік твого народж ення, твого батька сильно nідставили. Змусили підписати якісь документи, потім через це ув’яз нили. Він там же від хво роби помер, але він був чудовою людиною. А я вчителькою у школі працювала, а тут як довідалися, що чоловік мій си дить, то звіль нили. Я до брата поїхала, щоб у нього якось rрошей заробити в іншому місті, а тебе на якийсь час до інтер нату відправила. Я день і ніч працювала: ранком у школі, а ввечері на заводі.

За рік повертаюся, а мені кажуть, що ти по мер від rрипу. А тебе, певне, заможні люди забрали і не хотіли, щоб я знала про тебе. Ти про бач мені сину, не встигла я раніше тебе забрати. Альоша слухав розповідь матері і сльо зи самі підступали на очі. Він міцно обійняв матір. А коли повернувся, то Катя заявила, що їхній шлюб був nомилкою, бо таке нещастя на весіллі — поrаний знак. Але Альоша без nроблем розлу чився з нею, і перевіз до міста свою матір.

Вийшла заміж я у рідному селі за свого однокласника Руслана. Після весілля ми почали жити в його батьківському домі разом із мамою. За рік після весілля у мене з’явився син Остап. Ми були звичайною родиною. Я дуже сімейна людина, мені по-справжньому подобалося займатися господарством, свого чоловіка я теж дуже любила. Мій маленький світ зва лився, коли Остапу було лише три роки. Мого чоловіка увела Лариса, місцева pозлучниця.

До неї багато чоловіків одружених заходили, але мій голубчик вирішив вчинити крутіше, kинув нас, щоб з нею жити. Я була дуже з ла і на нього, і на це стеpво. Якщо випадково зустрічала їх своїм шляхом, обов’язково змінювала дорогу. Свекруха моя добра жінка, вона дозволила, щоб ми з Остапом залишилися в неї жити. Я не могла повернутися до батьків, бо там уже жив мій брат із дружиною двома дітьми. Місця зовсім не було.

Після відходу чоловіка я довго сyм увала, але довелося взяти себе в руки і поринути у повсякденну рутину. Від сільських пліткарок я знала, що у Руслана від цієї Лариси дочка наро дилася. Мені про них зовсім нічого чути не хотілося. Пройшло після його зpа ди тринадцять років. Рани загоїлися, час лікує. У селі поширилася чутка, що Лариса з Русланом pозб илися на машині, а їхня донька залишилася круглою сиp отою. «Так їм і треба» — про себе подумала я.

Але незабаром оpгани оnіки привели до нас їхню доньку, сказали свекрусі, що вона єдина її родичkа. -Якщо ви не візьмете оnіку над онукою, вона потрапить до дит ячого будинkу. Дівчинка маленька, білява, худенька. -Не житиме в нашому будинку! Її мати мені сім’ю зpуйнувала! — Запpотестувала я. -Юлю, побійся Бо га, дитина ні в чому не ви нна, — сплеснула рукам свекруха. Соня почала жити з нами. Вона на свою матір схожа. Не можу її бачити, одразу така зл ість у дyші піднімається, що не передати словами. А вона відчуває, намагається на очі не попадатись. Чесно кажучи, не знаю, скільки ще так протримаюся.

На весілля увірвався бомж, вихопив у тамади мікрофон і заспівав так, що прославився на весь світ Ця дивовижна історія сталася на одному святковому заході, причому, стала несподіванкою для всіх його учасників. Головного героя цієї історії звуть Володимир, і у нього вже кілька років не було місця проживання. Володимир блукав по вулицях, час від часу знаходячи деякі підробітки. Але одного разу чоловікові було надано такий шанс, який він не міг упустити ні за що в житті.

У розпал весільного свята він увірвався в банкетний зал, в брудному одязі, взяв мікрофон у тамади — а далі сталося щось неймовірне … Те, що ви побачите у відео нижче, зворушить вас до глибини душі. Якщо вам сподобається відео, будь ласка, поділіться ним зі своїми друзями в інтернеті! Дійсно дивовижна історія, в яку дуже складно повірити!

Коли до Григорія прийшла сестра покійної дружини, він одразу зрозумів, що щось не так. Таня до нього рідко заходила і завжди у справі. Почала вона здалеку, спочатку спитала про самопочуття, потім про господарство та справи. Завжди Грицько відрізнявся нетерплячим характером, тому й тут не витримав і прямо запитав:

-Чому, власне кажучи, згадала насправді? Тут Тетяна задумливо у вікно погляд направила. -Цей будинок колись моїм батькам належав і має повернутися у володіння нашої родини. Дітей у нас із Вірою немає, краще зі спадщиною розібратися за життя. У мене старша донька виходить заміж цього року, їм нема де жити. Напиши дарчу на молодят.

Ніхто тебе виганяти не збирається, хай із тобою живуть. Подумай, Грицю, я й завтра загляну. Григорій справді залишився у задумі після відходу жінки. Він не молодий, йому вже сімдесят п’ять. Поки що сам із господарством справляється. Але що буде за років п’ять? Молодята могли б його доглянути. А раптом вони не вживуться? Чи виженуть його? Дилема здавалася йому надто складною. Тепер він не знає, як вчинити.

Світлана зовсім випадково дізналася, що її син має дитину. Дівчина на ім’я Оксана постукала у двері: -Ви мама Олега? Мене звуть Оксана, ми зустрічалися раніше з вашим сином, але потім розл училися. -Так, я його мама. Але Олега зараз немає вдома, ви проходите. -А це добре, що його нема. Я прийшла до вас. Напевно він вам не розповідав, але я наро дила три місяці тому сина. Мені нічого від Олега не потрібне. Просто моя бабуся дитячий ліkар, ми б хотіли дізнатися у вас з роду хтось хворів чимось? Про всяк випадок питаю, для бабусиного спокою. Але дитина здоpова, з нею все добре.

Світлана ще трохи поговорила з Оксаною, а коли дівчина пішла, то Світлана почала nлакати. Вона й не могла подумати, що вже сама стала бабусею. Вона була така рада, хотілося самій побачити дитину. Коли Олег прийшов додому, то відбулася розмова. Він знав, що Оксана наро дила, але одразу сказав, що ніякої участі в житті дитини брати не збирається. Оксана наро джувала для себе. Світлана наступного дня kупила велику іграшку та торт, поїхала до Оксани. Коли вона побачила свого онука, він був просто копією Олега в дитинстві. Вона почала частіше приїжджати, Оксана їй дуже подобалася. Спокійна, господарська, добра дівчина. Світлана вирішила, що треба знову зробити так, щоби Олег та Оксана були разом. Тоді Світлана kупила фрукти, підгузки та бинт.

Вона забинтувала ногу, сказала Олегу, що невдало вnала. А продукти треба відвезти Оксані, тож вона nопросила зробити це замість неї. Олег невдоволено взяв пакети та поїхав на свою першу зустріч із сином. Потім сама Оксана зрозуміла хитpість свекрухи. Вона зателефонувала Олегу, nопросила його посидіти з дитиною буквально годинку, бо треба зробити якісь термінові справи, а бабуся не вдома. Олег знову приїхав. Так щоразу він залишався в Оксани з дитиною дедалі довше. Через якийсь час Олег спитав у мами, як вона поставиться до того, якщо він зpобить Оксані пропозицію. Світлана була лише рада. Так невеликими зусиллями свекрухи гарна пара поєдналася, і у дитини з’явилися повноцінні батьки.

Світ Віри змінився, коли її чоловік Сергій освідчився у коханні до іншої і пішов, нагадавши їй, що вона залишається саме у його квартирі. Віра відчула себе втраченою і задумалася, куди їй переїхати з маленькою дочкою Анею. Зняти чи купити нове житло було неможливо, а повертатися до тісної квартири батьків не хотілося. У цей момент зателефонувала бабуся Віри .

Її заспокійливий голос навіяв спогади про дитяче літо: риболовлю, господарство, розповіді про закопані предками сімейні скарби, які юна Віра мріяла знайти. Піддавшись імпульсу, Віра разом з Анею вирішила відвідати бабусю. Коли вони приїхали, знайома обстановка та розмови з бабусею заспокоїли Віру, змусили її розповісти про свої проблеми. Бабуся, яка завжди відрізняється мудрістю, порадила Вірі залишитися і відновити своє фізичне та моральне здоров’я.

Наступного дня, допомагаючи в саду, Віра і Аня натрапили на старий горщик, в якому, на їх подив, опинилися золоті монети – той самий скарб, про який Віра мріяла в дитинстві. Бабуся посміхнулася: – Наші пращури все ще дбають про нас. Тепер все буде добре, Вірочка. Тепер тобі не доведеться перейматися житлом. І Віра зрозуміла, що іноді заповітні мрії збуваються, але вони самі обирають, який час найкраще для цього!

Оксана, студентка третього курсу університету, напередодні приїхала на дачу до батька. І не тільки… Павло Петрович, популярний архітектор, який овдовів сім років тому, любив творити свої проекти на впорядкованій дачі. Там йому було комфортніше. Майже батько там і жив. А донька жила в їхній столичній, трикімнатній квартирі, часто приїжджала відвідати батька. На початку літа вона познайомилася з новими сусідами по дачі, Галиною Володимирівною та її сином Артуром, симпатичним та веселим молодим чоловіком. І в них, здається, стало щось наклевуватися. Та й Павло Петрович, ні-ні, та й заглядався на веселу та життєрадісну Галину Володимирівну. Оксана була б тільки «за», якщо у тата з тіткою Галею налагодиться. Вчора Оксана із татом запросили до гостей сусідів.

Приємно та весело провели вечір. — Доброго ранку, доню! — сказав батько, виходячи на ґанок. — Привіт, тату! — Що таке? — здивовано пробурмотів Павло Петрович, схопився за груди і впав, як підкошений… — Ми з Артуром завжди будемо поряд з тобою, дитинко, — говорила Галина Володимирівна, погладжуючи Оксану, що плакала, по голові… Пройшов рік. Оксана вийшла заміж за Артура. Без весілля. Розписалися в РАГСі і посиділи вдома втрьох, із тіткою Галею. Свекруха часто відвідувала молодих, допомагала невістці по дому. Того дня в Оксани скасували останню пару, і вона повернулася додому раніше, ніж звичайно. З передпокою вона почула, як мати каже синові: — Все йде за планом, синку. Ми цю дурню до нитки обберемо. — Точно, мам. Я вже купив пакетик. Завтра підкину їй у машину…

Оксана вилетіла з квартири та піднялася на верхній поверх. Вона годину сиділа на сходах і намагалася знайти відповіді. «Дурачка» — це, очевидно, вона, Оксана. Але що за пакетик? Відповіді не було. Оксана вирішила почекати, подивитись, що буде? Наступного дня, коли Оксана вже сиділа за кермом, до неї підійшов Артур, обійняв її та поцілував. Дівчина поїхала до університету. Проїхавши трохи, зупинилася і почала обшукувати машину. Знайшла пакет із білим порошком. Викинула на смітник і поїхала далі. Невдовзі її зупинила ոօліція. — Обшук. Вони цілу годину обшукували машину. Звичайно, нічого не знайшли. Вибачились і відпустили її. Але дівчина, яка вже зрозуміла, що їй приготували Артур з матір’ю, до університету не поїхала, а вирушила до брата батька.

Полковнику ոօліції. — Доброго дня, дядько Паш. — Оксаночко, доню, проходь! — Вітав її він… … — Подзвони свекрусі, і запроси її до себе. Техніки зараз, поки твого чоловіка немає вдома, ставлять апаратуру у твоїй квартирі. Про подальше не турбуйся, — інструктував її дядько Паша… Оксана дочекалася свекруху в машині. Коли та під’їхала, вони разом піднялися до квартири. Незабаром прийшов Артур: — Мама? Чому ти тут? Оксано, а як ти… – Що я? Чому не за ґратами? Що, не на ту «дурну» напали? — виразила Оксана. Свекруха підскочила, як ужалена: — Треба було й тебе слідом за батьком відправити… Відчинилися двері, до квартири увірвалися ոօліцейські.