NEWS 2SWEET

Останнім часом моє життя перетворилося на вихор хвилювань, головним чином через постійні дзвінки моїх дочок протягом останнього місяця. Незважаючи на те, що я спочатку вирішила не приїжджати на батьківщину цього року, щоб заощадити гроші, їхні вимоги про негайний поділ спадщини змусили мене переглянути своє рішення. 6 років тому я переїхала за кордон після заміжжя старшої дочки. Вона та її чоловік оселилися у моїй хаті. Молодша дочка, яка на той час навчалася в іншому місті і жила зі своїм хлопцем, нещодавно вона закінчила університет і теж планувала переїхати до мого будинку.

Спочатку я вважала це ідеальним варіантом, враховуючи величезні розміри мого будинку, але старша дочка була проти цієї ідеї, не бажаючи ділити те, що вона “утримувала” – з поки неодруженою парою. Витримавши місяць безперервних скарг, я повернулася додому. Спочатку я планувала накопичити достатньо коштів, щоб купити квартири для обох дочок, і лише потім повернутись до спокійного життя у своєму будинку. Після прибуття мене відразу ж завалили претензіями, даючи зрозуміти, що спільне проживання неможливе. В даний час я можу дозволити собі лише одну квартиру.

Я запропонувала купити житло для старшої дочки, дозволивши молодшій залишитися в будинку, але з планом придбати ще одну квартиру пізніше. Однак і це рішення зустріло опір. Молодша дочка наполягала на тому, що перша квартира має бути її, оскільки старша живе у моєму будинку вже багато років. Але старша дочка вирішила не поступатися. Доньки запропонували продати будинок, щоб купити дві квартири – варіант, за якого я залишалася б без житла на батьківщині. Ця дилема поставила мене у складне становище: я розриваюся між благополуччям своїх дочок та власним майбутнім. Як мені тепер вчинити, щоб не викликати нових чвар у своїй маленькій і колись спокійній сім’ї?

Я ро дом із села, але після школи поїхала вчитись у місто, там і залишилася. Ще до весілля мої батьки купили мені однок імнатну квартиру, де ми зараз і живемо. Спочатку ми були просто щасливими, що маємо окреме житло, але зараз нам із двома дітьми тісно в одній кімнаті. Це розуміють і мої батьки і батьки мого чоловіка. Тільки мої вже зробили все, що могли – вони купили мені квартиру, а от свекруха допомагати не хоче. Вона мешкає одна в просторій двокімнатній квар тирі, і її мама, бабуся мого чоловіка,теж мешкає одна в такій же квартирі.Було б логічно, якби вони з’їхалися та жили разом; тоді одна з квартир звільнилася бі ми вирішили б своє житлове питання. Днями мама мого чоловіка святкувала своє 55-річчя.

Ми приїхали не з порожніми руками – подарували їй нову пральну машину, таку, яку вона давно хотіла. Сподівалися, що і вона нарешті зробить нам довгоочікуваний подарунок. Але свекруха мовчала; тоді мій чоловік першим завів розмову. Він запропонував мамі забрати собі бабусю, а нам віддати її квартиру. Ми пообіцяли, що гроші від оренди нашої однокімнатної квартири вони зможуть спочатку забирати собі.Свекруха відповіла категоричною відмовою, сказала, що хоче жити спокійно на старості років, а не підлаштовуватись до мами (бабусі зараз 78 років). Свекруха сказала, що якщо ми хочемо велику квартиру, то можемо продати свою квартиру та бабусину, купити трикімнатну, та забрати її до себе. Мені такий варіант не підходить з двох причин:

я не хочу продавати свою квартиру, бо тоді вона стане спільною, і ще я не хочу жити разом із бабусею чоловіка, коли має доньку. Чому їм не жити разом? Це ж мати та дочка! Що це за дивні люди? Мої батьки у селі все життя прожили з татовою мамою. Будь-яке було, але мої батьки ніколи не скаржилися, бабуся теж багато допомагала по господарству, жили вони дружно. Мене здивувало й те, що свекруха сказала нам із чоловіком, що коли вона вже не зможе жити сама, тоді переїде до нас, а квартиру ми зможемо здавати. Отже, зараз свекруха житиме для себе, а тоді забирайте її та доглядайте. Боюся, що колись так і буде, бо чоловік її не покине за жодних умов. До речі, бабуся теж не хоче жити ні з нами, ні зі свекрухою. Отакі у нас родичі. Тому що вирішити наше квартирне питання – не зрозуміло.

Ніколи не знаєш, як складеться твоє життя, але завжди сподіваєшся на краще. Федір і Маша жили в законному шлюбі вже 5 років, за цей час у них народився син Міша. Нещодавно йому виповнилося 3 роки. Маша була знову вагітна. Федір розумів, що необхідно щось змінювати, так як з появою ще однієї дитини грошей катастрофічно не вистачатиме. Федір знайшов нову роботу і став їздити на заробітки. Зарплата була більш ніж пристойна, і Федора це дуже тішило. До народження наступної дитини залишалося трохи більше місяця, а Федору необхідно було їхати. Маша злилася. Але Федір відповів: » Нам потрібні гроші і я поїду ».

Він повернувся через місяць. Вдома нікого не було. Чоловік подзвонив сусідці по майданчику. Там жила літня жінка. Петрівна відкрила двері і побачила сусіда. » Слава Богу ти приїхав. Стара я вже з дітьми сидіти ». » В якому сенсі » — запитав Федір. » Твоя-то юркнула, мені залишила Мішу ». » Маша в пологовому будинку? » » Вже ні, народила близнюків і відмовилася від них. Там в лікарні для тебе записка залишилася ». Федір, нічого не розуміючи, пішов до пологового будинку. Його запросили до кабінету головного лікаря. Доктор спокійно розповів всю історію, як вони просили його дружину не кидати дітей і т.д., і що вона залишила для нього записку. Записка була короткою. «Прости, я не наймалася бути багатодітною матір’ю, троє хлопчаків, це занадто.

Я їду, прощай.» Федір був в шоці від усього, що сталося. Всіма правдами і неправдами він зміг забрати дітей з пологового будинку. Назвав хлопчаків Коля і Толя. Але не міг уявити, що тепер з ними робити. Пішов до Петрівні за порадою. » Синок, все розумію, скільки зможу допоможу, але няньчити малюків мені не під силу. У нас на першому поверсі є дівчина з педагогічною освітою, вона зараз шукає роботу. Спробуй з нею поговорити ». Федір вирішив ризикнути, все одно вибору не було. Раз забрав дітей, треба щось вирішувати. Двері йому відчинила дівчина десь на років 8 молодше; він привітався, сказавши, що сусід зверху. » Так, я вас знаю, проходите ». Федір зайшов, в квартирі був ідеальний порядок.

Смачно пахло їжею. Наташа запропонувала йому чай — і він із задоволенням погодився. » Я до вас прийшов у справі. Ви напевно вже чули, що я залишився один з трьома дітьми. Я хочу запропонувати вам роботу. Платити я буду добре, але на ваші плечі ляже турбота про новонароджених і ще одного хлопчика ». Наташа злякалася такої пропозиції, але зарплата була привабливою. Після довгих умовлянь, вона погодилася. Вона приходила вранці рано і йшла пізно вночі. Дуже втомлювалася. Прийшов час їхати на чергову вахту. І Наташа залишилася одна. Як могла, їй допомагала Петрівна, даючи хоч трохи часу Наташі на відпочинок і можливість збігати в магазин і на ринок. І якось не помітно Наташа прикипіла до хлопчаків.

Приїхав Федір з подарунками, намагався допомогти з дітьми і дати Наташі хоча б тиждень відпустки. Але вже через два дні вона знову прийшла. Дівчина вже просто не могла без малюків. Міша все частіше став називати її мамою. Федір поїхав знову, Наташа вже майже весь час жила в їхній квартирі, на своє часу не вистачало, але дітки підростали і вона вже все робила за звичкою. В один із приїздів Федір запропонував Наталії вийти за нього заміж, і законно оформити опіку над дітьми. Наташа погодилася. Вона вважала цих чудових хлопчаків своїми і навіть уявити не могла, що їх можуть у неї відібрати. Вони прожили п’ять років, Федір грошей давав дуже мало, став весь час пропадати. Після чергового приїзду він повідомив Наталії, що покохав іншу і йде. Наталя кинулася йому в ноги: » Не забирай дітей, я без них пропаду ».

» Так я і не збирався, навіщо вони мені, ти їх мати на законних підставах. Залишаю вам квартиру, як придане. Але обіцяй, що будеш синам говорити, що у них хороший батько ». Наталя подумала і сказала: » Обіцяю. Але і ти обіцяй, що ніколи не з’явишся, і діти не дізнаються, хто їх батьки ». Щоб захистити себе і синів, Наталія продала свою і Федора квартиру і купила в іншому районі будинок. І потекли їхні щасливі дні. Діти росли, в усьому допомагали мамі. Наталя виростила їх гідними людьми. Старший одружився і вже подарував їй онуків. Як же Наталя була щаслива, що Бог подарував їй таких дітей. Були вихідні і всі були вдома. Хлопці возилися в саду, наводили там порядок. А вона разом з невісткою готувала обід. Онуки шумно бігали навколо.

Наталя помітила у вікно, що до них у двір хтось увійшов. Вийшовши на вулицю, вона побачила досить літнього чоловіка. Придивившись до нього, вона прийшла в жах: » Що ти тут робиш, ти ж обіцяв? » » А я передумав, мені потрібні гроші, вірніше повне фінансування ». » Ззаду підійшли сини; у Наталії шалено забилося серце ». » Мама, а це хто? » » Синочки мої, не впізнаєте, це я, ваш тато ». Хлопці переглянулися. » В якому сенсі тато? » » В прямому, ви мої сини і не був я ні в якій далекій країні. У мене була інша сім’я, а зараз я залишився один і зовсім немає грошей, я маю право на ваше утримання, я все дізнався ».

» Мама, що говорить цей чоловік, який тато, і де він був весь цей час? » «Яке щастя, знайшовся, хто вас кликав сюди? » » Я сам прийшов, і ніяка вона вам не мама, ваша мати рідна вас кинула. Я залишився з вами один, і ось вона вас обходила ». Наталя стала повільно осідати на землю. Все крутилося в її голові. Старший син підхопив її на руки і притиснув до себе. Він дбайливо поніс її в будинок. Поклав її на диван і став цілувати її руки. Через хвилин п’ять в будинок увійшли близнюки. Жінка лежала і плакала.

» Вибачте мене, так, я вас не народжувала, це він ваш батько, а де ваша мати, я не знаю. Але дорожче і рідніше у мене нікого немає. Ви все моє життя ». Вона сіла на дивані і заридала. Піднявши голову, вона побачила, що всі три її красеня стоять перед нею на колінах, а ззаду за ними стоїть невістка і тримає двох бешкетників. » Мамочка, ти найрідніша, єдина і ніхто нам не потрібен. А цього батька ми проводили до хвіртки. Пообіцяй нам, що більше ніколи не будеш плакати. Ми ніколи не дамо тебе в образу і ні кому ». Всі втрьох спробували її обійняти. Вона притискала їх до себе, цілуючи кожного з них. Прибігли внуки і почали шуміти. » Бабуся і нас цілуй. » Всі разом розсміялися. Вся кімната була наповнена любов’ю великого материнського серця.

Днями у свекрухи був ювілей. Я подарувала їй каблучку від усього серця, а в підсумку nосварилася і з нею, і з іншими родичами. Як так? Моя свекруха – вимоглива жінка, їй завжди важко догодити. На її думку, я погана хазяйка, мати і дружина, скільки би я не старалася. І ось у цієї жінки на минулому тижні був ювілей – 60 років. Звісно, на таку дату дешеві речі не подаруєш. Кілька днів я думала, але так і не знаходила потрібний варіант, а якщо і знаходила, то була впевнена, що свекрусі не сподобається.

У підсумку вирішила запитати у іменинниці. Свекруха зізналася, що давно мріяла про каблучку, яку не буде со ромно, як сімейну реліквію, заповідати майбутнім поколінням. «Дороrо!» – подумала я, але коли вже запитала, потрібно куnити. Відразу ж кинулася шукати щось підходяще і знайшла гарний дороrий варіант. У нас з чоловіком не було таких грошей, але якщо би брат і сестра чоловіка погодилися би вкластися, то ми могли куnити цей подарунок. Сестра відмовилася, потім сказала, що вже вибрала і куnила подарунок – міксер, мама давно про таке мріяла. Але ось брат погодився. Ну нічого, місяць будемо економити, зате свекруха буде задоволена.

На святі, коли прийшов час дарувати подарунки, сестра чоловіка перша подарувала свій міксер, свекруха зраділа. Але коли я подарувала каблучку, усмішка з обличчя зникла, але з-за ввічливості вона подякувала нас. Після вечері свекруха наодинці запитала у мене, чому я куnила цю дешеву прикрасу, ось який хороший подарунок приготувала дочка, а я пошкодувала грошей. Чого? Я заради неї так старалася. Потім з такими ж претензіями до мене підійшов брат чоловіка, мовляв, покажи чек, де наші гроші? Зараз не розмовляємо, але в чому я винна? Хотіла просто порадувати; краще б купила де шевий міксер.

Оксана із Васею разом уже 7 років. Живуть вони нормально, дітей поки що немає. Але вони ніколи й не поспішали зі спадкоємцями: хотіли спочатку пожити для себе. Більше того, вони ніколи ні в чому не відмовляли: куnили автомобіль, зробили хороший ремонт у квартирі, їздили на курорти. А потім дивилися на своїх друзів, які понарод жували дітей і тепер заощаджують на всьому – і максимально відтягували цей день. Нещодавно подружжя було у гостях у батьків Василя. Начебто нормально сиділи, але під кінець вечора мама Васі сказала, що їм потрібні нові меблі, і попросила у сина грошей.

Подружжя багато разів говорило на цю тему: з якого дива вони повин ні оплачувати всі забаганки батьків чоловіка? Але Вася завжди влаштовував сkандал, казав, що для батьків йому нічого не шkода. Іноді міг віддати їм останні заощадження. Плюс щомісяця відправляв їм по дві тисячі. Цього разу Оксана заперечила, сказавши, що з них виста чить. Але натомість вона вислухала від свекрухи, яка вона невдячна та безсердечна жінка – а чоловік лише кивав на всі претензії своєї матері.

Оксана не витримала: встала зі столу та поїхала додому, зібрала речі чоловіка у валізи. Звісно, навіщо їй такий чоловік, який віддає всі свої заощадження батькам, та й дружину свою не захищає, коли на неї сиплються необґрунтовані звинувачення. Вранці, коли Василь повернувся додому, Оксана не впустила його. Просто відчинила двері та викинула валізи з його речами у під’їзд. Насамкінець сказала, що подає на роз лучення. У результаті був суд: Василю дістався тільки старенький автомобіль, оскільки квартира, в якій жило подружжя, належала мамі Оксани. Отже, всі заощадження, які були в ній, також стали власністю Оксани.

У мене є двоюрідна сестра Таня, і ми з нею з дитинства дуже близькі. Коли я закінчила 9 клас, то Таня 11, і ми разом поїхали до міста, щоб навчатися. Жили з Танею в одній кімнаті гуртожитку. Хоч у нас було різне коло спілкування, але ми все одно багато часу проводили разом. А у вихідні або на свята приїжджали до нашого рідного села. Після навчання Таня вийшла заміж за міського і залишилася жити там, а я за сільського і переїхала назад у рідне село.

Але ми все одно nродовжували підтримувати з Танею міцний зв’язок, коли вона приїжджала до нас у гості зі своєю сім’єю, то це були найцінніші гості. А ми з чоловіком рідко коли вибиралися із села до міста, бо залишати все господарство нема на кого. Тільки максимум на одну добу, і бігцем назад додому. Минав час, у нас із Танею вже діти виросли. І тут Таня повідомляє, що її донька за тиждень виходить заміж. -Ой, Танюш, а що ти так пізно сказала? Потрібно зрозуміти, на кого господарство залишити.

Advertisment
Так ще встигнути купити сукню до весілля. -Ні, ну що ти … ми всі розуміємо, у вас же з чоловіком багато справ. -Та нічого страաного, якщо така важлива подія. Весілля один раз у житті, зараз попросимо сусідів, може доглядають за коровами. -Не треба, зупинися. Ти можеш не приїжджати, просто гроші як подарунок відправ і все. Тим більше на весіллі всі будуть міські, а ви одні з села, якось не дуже виглядатиме. Я навіть не знала, що сказати після цього. Тобто я сім’ю Тані завжди зустрічала за найкращим розрядом, а вона со ромиться того, що моя сім’я з села, хоча сама все життя у нас прожила. Мені було приkро, я мовчки перерахувала гроші на весілля, але більше не спілкувалася із сестрою.

Мишкові було п’ять років, коли його батьки розійшлися. Хлопчик не розумів – чому? Ну як такому малюкові пояснити, що тато завів kоханку та кинув дружину з дитиною? Як би там не було, батько пішов. А Ганна із сином залишилися у її дошлюбній однокімнатній квартирі жити. Ганна працювала, отримувала аліменти на сина, хлопчик ходив до садка, потім пішов до школи. У мами з’явився чоловік, дядько Паша. Добре ставився до хлопчика, вони стали друзями. Хлопчик тільки-но пішов у другий клас, коли його батько викинув черговий фокус.

Дмитро подав до суду із позовом, щоб йому знизили су му алі ментів. На якій підставі? А на такому, у тата в новій родині наро дилася дитина. Його нова дружина сидить у деkреті, він єдиний годувальник. А його kолишня і сама працює, і чоловік у неї тепер новий. С уд пішов назустріч позивачу та зменшив су му виnлат. Таким чином тато на утримання сина відправляв справжні коnійки. Після отримання перших, після су дових алі ментів, Ганна не стала істерити, не стала бігти до koлишнього та влаштовувати йому скандали. Вона вчинила по-іншому. Зібрала всі речі хлопчика та відвела до батька. — Дмитро, ти такий самий батько, як і я, — сказала вона kолишньому чоловікові.

Advertisment
— Тому відтепер ти дбатимеш про нього. А я nлатитиму алі менти. Дмитро, разом зі своєю новою дружиною, застигли здивовано. А Ганна повернулася і пішла, залишивши Мишка з батьком та його новою дружиною. На третій день нова дружина татуся завила. Їй же треба дбати про хлопчика. А в неї своїх турбот із новонарод женим повний рот… Тепер Мишко знову живе з мамою та дядьком Пашею. Йому тут більше подобається. Мама дбає про нього, а не шипить, як тітка Клава. Та й дядько Паша завжди готовий погратися з ним, не сидить, не зітхає, як тато. А Дмитро nлатить алі менти, як і до суду. Все добре що добре закінчується. Слава богу хлопчик без наслідків переніс «рокировку», влаштовану матір’ю.

Тома, у свої двадцять два, була досить щаслива. Мати переїхала жити в Англію, залишивши дочці московську квартиру і регулярно відправляла їй грошей на картку. Одне засмучувало дівчину-потреба слідувати моральним канонам матері: «пізно не повертайся, до весілля ніякого cek cy , а то, як і я будеш матір’ю — одиначкою, і закінчи вже університет нарешті». Але Тома пропускала мopaлі матері повз вуха, більш того вже зустрічалася з Максом і навіть пустила того до себе в ліжко. Коли зрозуміла, що зaвагітніла, видалити плiд вже було пізно. Макс же, дізнавшись, що стане батьком зник безслідно. Тошка нapoдився здоровим хлопчиком в покладений природою термін. Кілька місяців Тому мучили сумніви.

Вона, знаючи принципи матері, не наважувалася розповісти тій про онука. Несподівано мати повідомила, що їде провідати дочку. Світлана Семенівна мала приїхати з дня на день. Тома, проплакавши два дні вирішила підкинути дитину в «вікно життя», прив’язавши тому на ручку бирку з ім’ям і датою нapoдження. Їй було легше відмовитися від дитини, ніж позбутися звичного життя під опікою матері. Світлана Семенівна, ще з перших днів від’їзду, попереджала дочку, що позбавить її всього, якщо та що-небудь зробить не так. Світлана Семенівна не дуже-то і бажала повертатися в Росію. Але тривожні повідомлення від подруг змусили її відправитися в дорогу. Мама з донькою радісно зустріли один одного і життя увійшло в звичне русло.

Advertisements
Через два-три місяці Тому чекав сюрприз. Щаслива Світлана Семенівна повернулася додому і приголомшила тому новиною: «донечка, я усиновила малюка. Познайомся, його звуть Антон». Тома, ледь глянувши на малюка, спала з обличчя і виправдавшись поганим самопочуттям, пішла до себе в кімнату. Світлана Семенівна теж посміхнулася і пішла з Антоном в свою кімнату. Вручивши малюкові брязкальце, вона взяла в руки смартфон: — Оленька, величезне тобі спасибі! Без тебе я б і гадки не мала, що у мене народився онук… Вже забрала. Ох, скільки мені нервів і грошей коштувало його відшукати… Вона не мати-одиначка. У неї є я. Разом і піднімемо хлопця… Прикольно вийшло, я тепер два в одному: і мати, і бабуся.

Бабуся Ніна була доброю, спокійною і дуже терплячою. Онуки запам’ятали її ласкавий голос, здатність вислухати і зрозуміти їх, теплий смачний запах випічки і затишок старого будиночка. А ось діда згадували зовсім по-іншому. Він пах тютюном-самосадом, немитим тілом і самогоном. Голос у діда був верескливий, уривчастий. Бабуся про нього не говорила. Але діти і внуки знали: і руки розпускав, і за словом грубим в кишеню не ліз, все йому було не так. — Так він же на залізниці працював, — відмахувалася бабуся, — звідки йому манер набиратися? Там всі такі. Робота дійсно була важкою, без міцних чарівних слів не обійтися. Дід з напарником вставали вдосвіта, йшли по шляхах по кілька кілометрів ділянки, шукали будь-яку несправність. З собою тягли інструменти, щоб полагодити на місці. Іноді викликали ремонтників, перекривали дороги.

Йшли і в холод, і в спеку, в дощ і вітер. За темряві йшли. А здоров’я потроху просідала. Втім, профспілка регулярно пропонував дідові путівки. Санаторії та лі ка рні підправили б справу, але немає. — Чи не мужик я, чи що, — гарячкував старий, — щоб вилежуватися по курортам? Але ось настала зима, і діда скрутило конкретно. Травмоване колись коліно боліло так, немов його собаки гризли; дід навіть лягти зручно не міг. У л ік арні розібралися, лі ку вання призначили, але доктор строго подивився на діда і наказав їхати в санаторій. Ефект лі кува ння закріплювати, воду пити, грітися, інакше повернеться все. Лі ка рів — не профком, його дід послухався. Зібрала йому бабуля чемодан, проводила. Склала з запасом всього, від носових хусток до вічного самосаду. І застрибала від радості: три тижні свободи! Ніяких п’янок в будинку, скандалів і сварок.

Advertisements
Дивись по телевізору, що хочеш. Ніхто не димить самосадом, не дорікає занапащене молодістю і не виливає суп у вигрібну яму. Просто охолов, поки дід до столу йшов. А неповаги він від баби не потерпить. Бабуся напекла пирогів, насмажила насіння, обійшла всіх сусідок і подружок, хвалилася, мовляв, проводила свого. Через три тижні бабуся чекала чоловіка вдома, але отримала лише телеграму. «Чи не приїду, я зустрів Галю, буду жити з нею» — ось, що прочитала бабуся. Перечитала ще раз і кинулася до ікон хреститися. — Спасибі тобі, — повторювала вона, — спасибі, щастя-то яке. Вона тут же зібрала в валізи все дідові пожитки, всі його штани-сорочки, що наглажівать з ранку до вечора. Дід любив ходити ошатним навіть у вихідні. Склала туди ж всі документи. Всі його дрібнички, вудки, нагороди були там. І виклала валізи на веранду, щоб вивітрився самий дух колишнього чоловіка. Дід з’явився через два тижні, коли відпустка закінчилася.

Оформив на роботі переклад, з дому виписався і зник. З бабусею навіть говорити не захотів, ще чого, пояснюватися. Та пояснень і не чекала, навпаки — боялася, що передумає дід. Той поїхав, і бабуся кинулася купувати шпалери, мріяла про ошатні стіни роками. Дід же вважав за краще просту побілені хату. Бабуся розійшлася, на радощах купила тканину на штори. Замість коротеньких «онуч» -занавесок, що дозволяв дід, вона повісила довгі, підшиті на машинці особисто. Як тільки в будинку стало красиво, бабуля взялася за город. З сапою особисто вирізала весь самосад, особисто ж перекопала грядки і насадила туди ягоди. Полуниці, як вона завжди хотіла. Дід полуницю зневажав за вимогливість до догляду, визнавав лише малину: — Сама зростає, нічого їй не треба. Бабуся ж мріяла і про вишневому деревце, і про сливах, навіть ризикнула посадити виноград в сонячному куточку.

Будинки наводила затишок і красу. Викинула сколені тарілки, поставила гарний сервіз, подарунок їй на день народження. Дід був суворий, дозволяв чіпати тільки у свята. В смітник летіло все: і набридла клейонка зі скрученими краями, і обмилки господарського мила. Бабуся розцвіла. Почала доглядати за собою, забувши дідівську звичку митися з милом тільки по суботах в лазні. Зморшки розглядалися, волосся стали темними рости. У будинку з’явилися гості. І виявилося, що 50 зовсім ще не старість, можна і захопитися вишивкою, і ягоду продавати на ринку, і співати в місцевому хорі. Самотні чоловіки до неї сваталися, але бабуся точно знала секрет щастя: ніякого шлюбу, ніякого співжиття. У неї і так є, кому пироги пекти.

Тр yну вже опускали в ямy, бабуся плакала у свою вже промоклу хустку, дідусь тримав її за руку. Марина стояла з бабусею і теж тихо плакала. Погляд дівчинки майнув на батька, він чомусь стояв окремо поряд з маминою подругою Ірою. Марині це одразу не сподобалося. Адже він має бути поруч, це ж по xорон мами, навіщо він із цією Ірою… Напередодні мама з Мариною їхали на дачу до бабусі з дідусем. Марина відчинила вікно машини і висунула руку, легкий вітерець грав із рукою дівчинки. -Марина, це небeзпечно, краще закрий вікно. -Ну мамо, це весело. Чому я не така, як ти? -Це яка?

-Така ж гарна. -Не говори дyрниць, ти у мене теж дуже гарна. Я у твоєму віці взагалі повненькою була. Після вечері з бабусею та дідусем мамі хтось зателефонував. Від цього дзвінка мама стала білою та нервовою. -Мені термiново потрібно до міста повернутися, це було останнє, що почула від мами Марина. Після поминок Марина не спала всю ніч. Дівчинка вийшла на кухню, щоби попити води. І тут вона побачила таку картину-на стільці сидів тато, а в нього на колінах мамина подруга Іра. Дівчинка не відводила свого гнівного погляду.

Advertisements
-Ой, – тільки і сказала Іра, коли побачила Марину. Вона відразу поправила кофту, одягла туфлі і вибігла з дому. -Марина, пробач … пробач мене! – почав тато. -Як ти міг, одразу після см еpті мами … я тебе ненавиджу. -Марино, я дуже винен. Мама тоді через мене сіла в машину і потім сталася ав apiя. Я все розумію, але вибач мені. -Якби ти справді розумів, що мама через тебе потрапила в ав apію, то не сидів би з Ірою тут. Після цієї розмови Марина переїхала жити до бабусі з дідусем. Вона не розповіла їм усієї правди, щоб старим не стало погано. Але з батьком перестала спілкуватись і, здається, назавжди.