NEWS 2SWEET

Розповім по порядку. Я вийшла заміж в 18 років, мій обранець жив неподалік від того будинку, де жила я. Я закінчувала 10-й клас, а він, повернувшись з армії просив у мене підручник, щоб підготуватися до вступу в університет. І тієї весни я закохалася в нього. Закінчивши школу, я стала студенткою того ж університету, куди вступив і мій Микола. Наші вчення, любов і дружба зблизили нас, і ми одружилися. Правда, після одруження ми продовжили вчитися вже на заочному відділенні, оскільки нам довелося працювати. Мої батьки вирішили поступитися нам квартиру і переїхали до бабусі, яка жила в приватному будинку. Закінчивши вчитися в університеті, ми влаштувалися на хорошу роботу і стали замислюватися про наро дження дітей.

Мені вже 29 років, чоловік трохи старше, нашій дитині виповнилося зараз всього 3 місяці. Ні на чию допомогу ми ніколи не сподівалися, намагалися самостійно вирішувати свої проблеми. У малюка часто болить животик, тому виспатися мені довго не вдавалося. І ось втрутилася свекруха, яка живе разом з розведеною дочкою і її трирічним сином. Навіть коли я була в положенні, її дочка залишала в нашому будинку дитину і йшла у своїх справах, по подругам, кінотеатрам. Діна розфарбовувала картинки, слухала казки, які я читила. Але зараз мені складно справлятися навіть зі своєю дитиною, а ці жінки – свекруха і її дочка – немов цього не розуміють і продовжують підкидати мені цього хлопчика, а самі їдуть то на курорт, то йдуть на прогулянку з подругами …

Я намагалася пояснити, що не так легко дивитися за двома дітьми і просила не приводити хлопчика. Кілька днів вони його не приводили, але потім їм знову «терміново потрібно», нехай він побуде в тебе кілька хвилин, але приходять за малюком пізно ввечері. Ми з чоловіком просили, але це марно. Як і раніше продовжують приводити дитину і йти. Тепер вони і не питають дозволу, ніби так і треба! Нещодавно зовиця разом подругою полетіла на море, а мати чоловіка на дачу. Свекруха вручила мені Мишка зі словами: «Хто ж ще за ним догляне, якщо не ти? Не можу ж я взяти його з собою на дачу. А якщо не поїду, то до весни не підготовлені вчасно ». Отримавши відмову, мати чоловіка залишила хлопчика на кухні і пішла. Я викликала таксі, привезла хлопчика на дачу і повернула свекрухи. Увечері вона почала скандалити, кричала, що я така-сяка якомогла так чинити?

Я пояснювала, що про дитину повинна піклуватися її мати, а бабусі або інші ро дичі допомагають, якщо їм цього хочеться і є час. Я ж для нього чужа людина. Потім я пригрозила, що можу викликати опіку. Виходить, що сестра чоловіка потребує свободи, оскільки вона прагне вийти заміж, Час же йде, їй вже 24 роки. Але чому через це інші люди розпоряджаються моїм часом? Після цього мати чоловіка перестала зі мною розмовляти, вона стала вороже ставитися до мене. Але мені дійсно доводиться дбати про своє тримісячному дитину і відволікатися постійно на чужого не хочеться. Не хотілося сваритися зі свекрухою, але і терпіти таке ставлення втомилася. Вона не розуміє, що фізичні і моральні сили не безмежні. Я вважаю, що я повністю права. Або все ж ні – і повинна їм допомагати?

Лінара Остапівна куnила собі пару продуктів на вечерю. Гроաей у неї було небагато, але бабуся спромоглася зібрати кошик по кишені. Касирка все пробила, віддала жінці пакетик із покупками та почала обслуговувати наступного покупця. Тут Лінара Остапівна стала колом – касирка не повернула їй 2 рублі. Так, гроші мізерні, але “коnійка рубль береже”. До того ж, касир зобов’язаний повернути здачу, навіть якщо там одна коnійка. – Вибачте, дівчино, ви мені 2 рублі не повернули, – сказала бабуся з усмішкою на пів обличчя. – Я не забула, я ж сказала, що не маю дрібних. Можу жуйку запропонувати, – відповіла касирка, навіть не подивившись на жінку nохилого віку.

– Яку жуйку, дівчино? У мене зубів немає, – сумно сказала Лінара Остапівна. – Ну, онукам віддасте, – сказала касирка тим самим поганим тоном. – Я одна живу. – Жінка, ви заважаєте, немає в мене дрібних, от, подивіться, – касирка відкрила касу, щоб показати купюри. – А я винна, чи що? – Запитала жінка. – Господи! – крикнула молода касирка, – приходьте пізніше або завтра, поверну я вам вашу нещасну здачу. – Нещасну? Ну, не знаю… тоді я ваше щастя заберу замість здачі, точніше… як заставу, — жінка звузила свої сірі очі.

– Чого? Жа х, мені тільки божевільних тут не вистачало, – сказала касирка, схопившись за голову, – ви або зараз же підете, або я покличу охорону, і вас звідси викинуть. Бабуся знизала плечима і спокійно вийшла з магазину. – Даремно ви так з нею, – сказала повна жінка, що стояла весь цей час біля каси, – може, це її останні rроші були. – Ой, та я по 10 разів на день потрапляю в такі історії, я вже звикла, з такими довго сперечатися не варто, – сміючись, сказала касирка. – Не знаю, – сказала жінка. Забравши свої покуnки, жінка побігла за бабусею. Та, на щастя, сиділа на лавці перед магазином. Вона повернула старенькій 2 рублі, нібито від касирки. Так, у цієї історії щасливий кінець, але ж не завжди так гарно все виходить.

Мені сорок вісім років, півроку тому я наро дила трійню. Це стало величезним щастям для мене та мого чоловіка. Справа в тому, що останні десять років я намагалася заваrітніти, але все було безуспішно. Лікарі лише руками розводили, мовляв, дітей треба раніше заводити. А ось родичі радили не витрачати стільки грошей, а вси новити дитину з дитя чого будинку. Але мені хотілося саме свого малюка, пізнати радість ваriтності, вино сити та наро дити. У молодшому віці я не думала про дітей, бо я мала складні стосунки з першим чоловіком. З Вадимом ми досить рано одружилися, нам тоді було по двадцять. Він незабаром став постійно мене доводити,

але наші стосунки закінчилися через його зра ду. Я довго і тяжко відновлювалася після такого негативного досвіду. А потім зустріла кохання всього свого життя. Леонід зовсім не був схожий на решту чоловіків, він дбав про мене і хотів серйозних стосунків. Саме з ним я почала хотіти дітей. Коли після чергової спроби я таки заваrітніла, ми були щасливі. Всю ваrітність Льоня мене підтримував, він навіть під час полоrів був присутній і мужньо тримав мене за руку. Після народження дітей наше життя змінилося. Багато людей не соромляться висловлювати негатив у наш бік. Вони вважають, що у нашому віці неприпустимо мати трьох немовлят.

Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі 15 років працювала в далекій Америці. Берегла кожну копійку. Чи не для себе – для дітей, a потім – онуків … Пора повертатися додому. До своєї однокімнатної “хрущовки”. Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі. – Я повертаюся, – сказала дочці Галина. Реакція дочки її приголомшила …Кет, чому ти ходиш до цього дерева? – запитав якось Катерину Генрі.- Там гарне місце для молитви, – відповіла. Старе дерево росло на краю ферми Генрі.

Обшарпане вітрами, з трохи сухим гіллям, воно нагадувало жінці її долю. – Господи, благослови землю мою святу, дітей та онуків моїх, – починала Катерина свою молитву. – І прости їх … Генрі знімав свій ковбойський капелюх, коли Катерина молилася. Він поважав Кет і її молитву незрозумілою йому слов’янською мовою.Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі п’ятнадцять років працювала y далекій Америці. Щадила гроші не для себе – для дітей, а пізніше і для онуків. Вважала: за квиток додому можна купити для сина і дочки стільки всього … І відкладала побачення з Батьківщиною на потім.

Коли діти вивчилися, одружилися, купили квартири, народили онуків, вирішила: пора повертатися додому. У свою «хрущовку». Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі …- Я повертаюся, – сказала Катерина під час розмови з донькою Галею. Мама, ви жартуєте? Тут такі ціни жахливі! Життя – дороге. У вас же онуки! Хто їм допоможе?- заламувала руки Галя. – Ромка малий часто хворіє. Ліки …- Галя, твій брат має хорошу роботу, його дружина теж. І я допомагала, – виправдовувалася Катерина.-Ой, мама, ті гроші, як пісок. Та й будинок ми здали квартирантам на три роки. Чи не виганяти ж тепер на вулицю. І копійка якась капає. Побудьте ще півтора року в Америці, поки є квартиранти. Ще трохи грошей заробите, – переконувала дочка.- Попередь ще раз квартирантів: півтора року і ні дня більше! – відрізала Катерина. – І вчіться з Ромкою жити за власні кошти.- Мама, що з вами? Ви …Катерина більше не хотіла слухати Галину. Вона зрозуміла: ні доньці, ні синові не потрібна. І це так неймовірно боліло! Чорт!

– І що тепер робити? – питала сама у себе жінка. – З роботи пішла. Через тиждень зйомне житло потрібно залишити. А квиток додому? Треба зателефонувати Дороті і попередити, що в аеропорт мене везти не потрібно. “Господи! Чому?” – закричала душа. Коли Катерина овдовіла, Галя і Ромчик ще малими були. Важко доводилося. Надя, старша сестра, давала від своїх дітей одяг, з якого ті виросли, батьки підсоблювали продуктами.А потім … Катерина не повірила – виграла «грін карту». На сімейній раді вирішили: діти залишаться вдома. Ромка ось-ось десятирічку закінчить, Галя – дев’ятий клас. Навчатимуться в українських вузах. Родичі будуть займатися дітьми. В Америку Катерина поїде сама. Попрацює, допоможе дітям вивчитися, a далі буде видно …- Дороті, я не лечу додому! Я там нікому не потрібна! Я повинна тут залишитися ще на деякий час! Дороті, я не можу так жити! – ридала в трубку Катерина своїй американській подрузі.

Дороті – не з тих американок, які люблять сентименти. Але до Катерини ставилася по-особливому. Їй було шкода українку, яка щороку святкує без своєї сім’ї дні подяки, Різдво. Яка довго не бачила своїх дітей. Чи не була на похороні батьків. Яка зароблені гроші посилає дорослим дочці і сину.Останні взагалі заганяли Дороті в ступор. Вона ніяк не могла уявити, що американська жінка може податися на край світу, щоб все життя працювати для своїх дорослих дітей, a потім і для онуків.- Кет, – якось сказала Дороті, – або в тебе немає серця, або воно у тебе дуже велике і неймовірно добре.Дороті зрозуміла: справи y її подруги погані.- Кет, я скоро приїду. Не хвилюйся, будь ласка. Коли Дороті переступила поріг, Катерина знову зайшлася плачем:- Дороті, я не потрібна своїм дітям. Як жити з цим? Вибач, це мої проблеми.

– Пам’ятаєш, Кет, коли ти мене запросила до своєї церкви, я сказала: «Які гарні картини!» А ти відповіла: «Це – не картини, це – ікони, це – живий Бог. Він завжди і всім допомагає ».Ти купила і подарувала мені маленьку іконку. Я не вірила в Бога. Але в твоїй церкві було так красиво, так спокійно. Мені захотілося молитися. Але я не вміла. Ти сказала: “Дороті, просто розмовляй з Богом. Розповідай йому, що хочеш, питай. Це і буде твоя молитва ”.Я не знаю жодної молитви. Я іноді просто розмовляю з Богом, як ти мене вчила. Я вірю: твій Бог мене чує. А ти ж віриш в Нього більше, ніж я. Ти завжди вірила. Кет, все буде добре. Ти ж віриш? ».- Дорога Дороті, спасибі …- Кет, a зараз поїдемо до мене. Що небудь придумаємо. На роботу ти зможеш повернутися. Ах, ми запізнюємося.

Повинен приїхатиГенрі. Не хочу змушувати його чекати.Генрі – вдівець, фермер. Його дружина померла під час пологів. Так і залишився жити один. Генрі давно дружив з родиною Дороті. Сім’я Генрі і чоловіка Дороті – Джека – походила з Скандинавії. Це і здружило їх сім’ї.Дороті якось сказала:- Кет, ти подобаєшся Генрі. Але він так давно втратив дружину, що вже, здається, звик до самотності.- Дороті, я не приїхала в Америку шукати чоловіка. Я приїхала працювати.-У твоїй країні всі жінки відмовляються від особистого життя?

– Я щаслива…- Кет, я іноді тебе зовсім не можу зрозуміти! Але якщо Генрі …Джек, Дороті і Генрі міркували, яким чином допомогти Катерині.- Кет, можу я тобі запропонувати … побратися? І ти зможеш жити в моєму будинку в статусі нареченої, – раптом ошелешив усіх Генрі.- Я не збираюся заміж, Генрі.- Ми можемо бути заручені довго … скільки захочеш …- Кет, – аж підстрибнула майже шістдесятлітня Дороті. – Кет, дорога, подумай …Генрі то знімав, то одягав свій ковбойський капелюх. Хвилювався.- Генрі, – сказала збентежена Катерина, – я не знаю. Ми дійсно можемо бути заручені довго?Генрі подобається український борщ, який він називає «рожевий суп».

І смачне м’ясо. І інші страви, назви яких Генрі ніяк не може запам’ятати.І море квітів біля будинку. І те, що вперше за довгі роки запросив до себе гостей на День подяки. Дороті з Джеком не могли нахвалити страви, приготовані Кет. А неймовірний смак тієї індички вони будуть пам’ятати завжди …Але найбільше йому подобається Кет – близька і далека одночасно. І він сумує від однієї лише думки, що ця Фантастична жінка може полетіти в свою далеку країну і більше не повернутися.А Катерина поспішає до старого дерева. І коли вітер жене хмари на схід, вона посилає з ними молитви на рідну землю. І печаль, і любов …

У неділю Марія накривала стіл: старша дочка зятя привела додому. А на весіллі теща була найщасливішою: весь час щось наспівувала, зятя при всіх називала синочком. Третя дочка через п’ять років вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Лише родичі часто говорили, що вона дочок з дому швидше хоче випхати. Але Марія не мовчала, вона знала, яке воно — справжнє жіноче щастя Марія зітхнула, дивлячись на торт з цифрою «40». Казала ж дочкам, що цю дату не прийнято відзначати, а вони, настирливі, одне твердили: — А ми й не будемо, просто посидимо з тобою. Ми так за тобою скучили, мама! Навіть якби інша цифра випала, на рік менше або більше, то Марія все одно не стала б святкувати день народження.

Трохи більше року, як овдовіла, з тих пір лише смуток та пустка якась на душі постійно. Нічого не віщувало чогось поганого, жили з чоловіком, як в казці, дітей своїх ростили. Коли друга дочка народилася, чоловік щасливо щебетав під вікнами: — Бог трійцю любить, в третій раз точно син буде. Третьою знову була дівчинка. Чоловік вже тоді сам сміявся, що тепер цей дівоче царство у нього і любив всіх дочок з голови до п’ят, а дружину то постійно тільки на руках носив. Марії тоді було 33 роки, коли вона четверту дитину чекала. Чоловік уже й не говорив нічого, просто чекали. А коли після УЗД сказали, що дівчинка, то махнув рукою: — Ну, і нехай буде дівчина, все одно ви у мене найулюбленіші і найкращі. І любив він свою сім’ю до останнього дня.

Марія дуже сумувала за свого чоловіка. Дочки по черзі заспокоювали свою матусю, хоча у самих на душі була пустка, в той день вони втратили щось близьке і рідне, частинку своєї душі, яку вже не повернути ніколи. Але кажуть же, час лікує. Так і Марія лікувалася роботою і турботою про своїх улюблених дочок. Дві старші вже в коледжі навчалися, а середня і найменша Леночка в школу ходили. Найстарша вечорами стала затримуватися, хлопець у неї з’явився. Марія запропонувала: — А приведи цього хлопчину до нас познайомитися. У неділю Марія накрила стіл, чекаючи дочку з хлопцем. Йому було всього 21 рік, Марія помічала, як він каже, як їсть, як на дочку її дивиться. А коли пішов, то сказала їй: — Хороший дуже хлопець, виходь за нього заміж! Дочка від радості аж підстрибнула, зраділа схваленню материнському.

Так в родині Марії відбулося перше весілля. Що їй по грошах коштувало, тільки вона сама знає: чотирьох піднімати — гірко і важко. На другу роботу влаштувалася і дачу ще тягнула. Коли донечки малими були, дуже важко було, а коли підростати стали, то допомагали їй у всьому. На весіллі теща була найщасливішою, зятя в перший же день сином назвала. А через рік заміж захотіла і друга дочка. Її Марія без всяких примх і причіпок теж заміж видала. Сестра двоюрідна помітила: — випхати дівок заміж з дому подалі, як тягар, тепер тобі трохи легше буде. — Чи не випхати з дому, а віддаю заміж за хороших хлопців, дочки добре влаштовані в житті повинні бути.

Не тягар вони мені, а й нелегко чотирьох одній містити, так що хочеш, осуджуй, а у мене своя правда і своє життя, лише Богу відомо, що у мене на думці, лише йому душу свою відкриваю. А третя донечка через п’ять років теж вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Чи жарт, третю дочку заміж видала, залишилася з молодшою Оленкою. Усіх трьох зятів схвалила і полюбила як рідних синів, про яких так колись мріяв її коханий чоловік. Шкодувала лише про одне, що його немає зараз поруч, адже він так мріяв про сина, а тепер три таких красеня вона має. Всіх зятів шанує і поважає, по можливості допомагає всім однаково. І чоловіки дочок теж до неї тягнуться, як до матері рідної, теща для них — своя людина, кращий друг і життєвий порадник.

Але іноді говорить хтось в рідні: — Швидко дівок своїх заміж виштовхала з хати. Правда, ніхто з родичів з чотирма дітьми не залишався, і не дай Бог, трапитися такому. Як її жилося ніхто і не знає. Є у великій родині Марії традиція День тещі відзначати. Збираються всі діти і онуки в маминому будинку, зяті з квітами і подарунками, ставлять два великих столу, щоб всім місца вистачило. Тещу вітають і хвалять, все її дуже люблять і горнуться до неї. За все. За розуміння, за допомогу, за добрий погляд і потрібні слова. Ну, а з тещі у відповідь, як годиться, найсмачніші млинці і варення. Свято День тещі відзначають на початку літа, саме в цей день, коли вона одружилася зі своїм коханим чоловіком. А Марія дійсно найщасливіша людина на світі в цей день, поруч з нею завжди люблящи і такі рідні доньки, онуки і добрі і щирі зяті. Її рідні синочки.

Коли я була в дев’ятому класі, нашого батька не стало. Після нього мама вдарилася в релігію. Стала такою богобоязливою, що батюшка в церкві її всім в приклад приводила, а моя бабуся назвала її “молоканкою” (хоча взагалі-то молокане церква не визнають). Мені ж мама постійно твердила, що я повинна себе дотримуватися. Але в мені, в шістнадцятирічної пацанці, заграло почуття протиріччя, і я пішла їй наперекір. Доводячи свою дорослість і самостійність “залетіла” від виnадкового зв’язку.

Коли зрозуміла, що ваrітна, переривати ваrітність вже було пізно. Мати мене (у мене ще дві сестрички молодші за мене) прогнала мене з дому. Мене прихистила бабуся. Я наро дила дочку. Ми жили на бабусину пенсію, дитячі, і ще я підробляла то тут, то там. Одного разу бабуся почала зі мною серйозну розмову. Про моє з дочкою майбутнє. – Є у нас серйозний чоловік. Ти йому подобаєшся. Хоче взяти тебе в дружини. Донечка твоя йому тільки в радість. Сам-то він дітей мати не може. Через це і роз лучився з першою дружиною і більше не одружився. – А хто він? Я його знаю? – запитала я. – Знати. Столяр наш, Павло. – Дядько Паша?! Бабуль, але він же з татом в одному класі вчився! Старий він! – стрепенулася я. – А ти що, з нього котлети смажити зібралася? – усміхнулася бабуся.

– Слухай мене, внучка, мені вже багато років. Хто його знає, скільки я ще протягну. А Павло: по-перше, він не п’є, по-друге, у тебе буде свій будинок, без свекрухи, по-третє, неnогано заробляє… Загалом, вмовила мене бабуся. А я потім була рада, що послухалася її. Мій Пашенька наполіг, щоб я вивчилася на ветеринара. Мою Танюшу просто обожнював. Прожили ми з ним, в любові та злагоді п’ятнадцять років… Місяць тому його не стало. Ліг спати і не прокинувся. А вчора до мене заявилася моя матуся. Зажадала, що б я Пашиним добром з сестрами поділилася. Я прогнала її зі свого будинку. І не шkодую про це.

Вирішили ми поїхати провідати свекрів. А по дорозі ще й заїхати на годину-іншу до родичів чоловіка. Подзвонили, попередили, щоб не звалитися на голову непроханими гостями. – Заїжджайте звичайно. Будемо тільки раді. Так, і прихопіть з собою телятини. Без кісток. Тисяч на п’ять. Вона у вас на ринку добра. Виїжджаючи, заїхали на ринок, куnили м’яса, упакували в термопакеты. Їхати годин шість, погода плюс десять. Так що м’ясо має доїхати у свіжому вигляді. Приїхали. – А ми вас так рано не чекали. Нічого ще до столу не готове. – Не біда. Але ж ми попереджали о скільки орієнтовно доїдемо. А ми тут тортик до чаю прихопили.

– Тортик — це добре. У внучки завтра іменини, ми їй від вашого імені і піднесемо. А м’ясо свіже? А що так мало? – Так ви ж самі говорили на п’ять тисяч. На п’ять і привезли. Гроші віддали нам як від серця відірвали. Попили чай з бубликами та сухарями. Поговорили. І зібралися в дорогу. Попросили звільнити нам термопакеты. – А вам навіщо? – Рибу назад повеземо. – А може і нам рибки по дорозі завезете? – Ну ми не знаємо, коли повернемося назад.

Можливо вночі їхати будемо. Та й рибу ще треба зловити. Я подзвоню, – сказав чоловік. – І картоплі захопіть. У твоїх картопля смачна. – Запитаю. Звичайно, ні питати, ні дзвонити чоловік не збирався. Після такої гостинності. Але все таки рідня. Ось і відповідав ввічливо. Виїхали від родичів і в першому ж кафе нормально поїли. А то нам ще їхати і їхати. – А торт напевно смачний був, – сказав чоловік. Він у мене солодке дуже любить. – Будемо їхати додому, такий самий куnимо, – сказала я… Назад ми їхали з рибою. До родичів не звернули. Тільки в кондитерську зайшли. Куnили торт.

Нещодавно я отримала запрошення на зустріч випускників. Я не очікувала багато чого від цього заходу, але все одно вирішила піти. Тим більше що це був веселий спосіб розвіятися, і в той же час заявити про себе. Ми замовили столик в кафе. Ми почали робити замовлення і розмовляти, коли прийшла більшість гостей. І тут двері відчинилися, і з’явилася Іра Денисова. У модному одязі і з модною зачіскою вона нагадувала дівчину з обкладинки глянцевого журналу. У школі вона була самою малопомітною. Як то кажуть, сіра мишка.

Однолітки часто чіплялися до неї, а друзів у неї було мало. Її батько пішов з життя рано, а мати працювала технічкою. Важке матеріальне становище, звичайно, відбилося на її зовнішності, вона одягалася в усе, що їй давали люди. Хлопці і дівчата постійно насміхалися над нею. Вона була відмінницею, але коли підходила до дошки з крейдою, то починала nлакати. А потім, раптово, вона стала карколомною! В одну мить роти всіх учениць попадали. У чоловіків текли слинки, тому що вона була такою стрункою і красивою.

Чесно кажучи, я їй позаздрила. Іра, як з’ясувалося, відкрила свою мережу салонів краси. У неї є нерухомість в центрі міста, а також кілька автомобілів. Загалом, це той тип існування, який можна тільки уявити. Навіть на зустрічі випускників вона поводилася як кінозірка. Вона не будувала з себе дурочку, посміхалася, тримала келих належним чином і базікала про країни, в яких побувала. Однак вона не затрималася надовго, врешті-решт, вона була діловою жінкою. Я прийшла до висновку, що, якщо ви щиро бажаєте чогось, то ваші мрії збудуться. Чи могли ми уявити, що сіра мишка досягне таких висот? Очевидно, що ні. Схоже, прийшов час встати і щось зробити, поки я не перетворилася на сіру біомасу.

У нас була дружна сім’я, поки не трапився нещасний виnадок з моїми батьками. Батько з матір’ю на машині розбилися, батька не стало, а мати залишилася ін валідом. Ми з мамою жили бідно, але жили дуже дружно. Я мамі у всьому доnомагала, вона насилу пересувалася. Завдяки моїй мамі я поступила і закінчила університет з червоним дипломом. Мене запросили на роботу в хорошу фірму. Ми стали жити краще. Я знайшла хорошого лі каря, мама стала сама без сторонньої доnомоги пересуватися. До нас у фірму приїхав син господаря фірми. Ми познайомилися і почали зустрічатися. Через кілька місяців Андрій мені зробив пропозицію. Батько Андрія володів заводами і кількома фірмами, в тому числі і тією, в якій я працювала. Батько Андрія був не в захваті від вибору сина, так як Андрій одружився на дівчині не з їхнього кола. Але вибір сина він поважав і не став втручатися.

Ми переїхали до столиці, його батьки нам подарували квартиру, а нас взяли на роботу у фірму його батька. Андрій запропонував мою маму забрати до себе. Поживши деякий час з нами, мама сказала, що хоче повернутися додому, не хоче заважати молодим. Ми зняли їй квартиру в сусідньому будинку для мами. Все було добре, я після роботи кожен день заходила до мами. Але в цей день на роботі був напружений день і я не змогла зайти до мами. Вранці подзвонила, але вона не відповіла. Увечері зайшла до неї, але мама двері не відчинила. Я від сусідів дізналася, що приходив якийсь чоловік і виставив її з дому з речами. Цей чоловік сказав їй, щоб вона більше не з’являлася в сім’ї його сина. Я відразу зрозуміла хто був цей чоловік. Я поїхала до нього і все висловила, я йому сказала Все що про нього думала. Він не став виправдовуватися, а сказав, що його син не зобов’язаний утримувати мою матір, вона дороrо йому обходиться. І якщо мені щось не подобається, я можу написати заяву і піти.

Я так і зробила. Недовго думаючи, написала заяву, зібрала речі і поїхала в своє місто. Наступного дня Андрій приїхав за мною. Він просив мене повернутися, але я відмовилася. Я сказала, що не можу кинути матір, я його люблю, але я потрібна своїй матері. – Я так і знав, що ти мені так відповіси. Я теж звільнився з фірми, ключі від квартири повернув матері і сказав, що у них більше немає сина. Я обняла його і розnлакалася. Ми з чоловіком живемо в нашій квартирі і скоро чекаємо поповнення. З матір’ю він спілкується, вона навіть до нас приїжджає. Я дуже рада, що Андрій хоч з нею спілкується. Незабаром я народила двійню. Моя мама подзвонила свекру і повідомила йому новину. Він вибачився перед нею за свій вчинок. Андрій теж помирився з батьком. Свекор відійшов від справ, і біз нес довірив Андрію. Він хоче більше часу проводити з онуками. Нам куnили великий будинок, мама тепер живе з нами. Не можна ображати і принижувати людей, тільки тому що ти баrатий. Ніхто не знає, що його чекає завтра.

Моя мати – прийомна дитина. Її удочерили, коли вона була зовсім маленькою. Бабуся та дідусь любили її, як рідну. Вона виросла, вийшла заміж. А мою двоюрідну сестру чомусь дуже хвилює ступінь нашої спорідненості. Вона мене не любить, заздрить мені. Тому що я добре вчилася, потім вступила до ме дичного університету. У день мого народження дідусь подарував мені машину. Вона аж луснула від заздрощів. У неї батько – успішний бізнесмен, який для неї kупує все, що вона захоче.

Має дві шикарні іномарки. Але їй не сподобалося, що дід зробив мені подарунок. На сімейній вечері рідні цікавилися хлопцем, з яким я зустрічаюся. Бабуся питала, коли збираємось одружитися. Але тут моя двоюрідна сестра сказала, що моя дитина не буде справжнім правнуком. Я її знаю. Вона любить ображати; проігнорувавши її репліку, я продовжила розмову з бабусею. Привезли торт, який замовив дідусь на мою честь. Раптом ні з того, ні з цього моя двоюрідна сестричка сказала:

“Вона не ваша рідна онука, до чого такі поваги, машину подарували, торт замовили, хто вона взагалі?” Дідусь не витримав і поставив її на місце: “Ти кажеш, вона не рідна онука, так, ми удочерили її маму. Ну і що? Вона нам завжди доnомагає і відвідує щотижня. Вона дбає про нас. А ти? Ти приходиш, коли тобі щось потрібне». Я знала, що коли її мати заваrітніла нею, хотіла перервати ваrітність, вона небажана дитина. Ось і сказала їй: “Зате ми бажані діти, що не можу сказати з приводу тебе”. Дідусь морrнув мені оком: моя відповідь була йому до душі. Я більше ніколи не зазнаю образ моєї невихованої кузини. Мама мені каже, що я маю вибачитися перед нею, а я думаю, що правильно вчинила. А як ви думаєте?