NEWS 2SWEET

Я вийшла заміж за Анатолія шість років тому, він розлучений чоловік із двома дітьми від попереднього шлюбу. Він допомагає своїм дітям матеріально, і я люблю їх, як своїх власних. Але останнім часом нам дуже важко зводити кінці з кінцями. Я хочу мати власних дітей, але у свої 37 років я борюся із безпліддям. Ми винаймали квартиру, але, як я вже зазначила, у нас виникли деякі фінансові труднощі.

Тож, зрештою, Анатолій запропонував нам переїхати до його батьків, аби допомогти їм у господарстві та економити на житлі. Однак моє життя набуло несподіваного оберту, коли не стало мого батька. Він залишив мені свою квартиру і я запропонувала Анатолію переїхати туди. Мені хотілося жити окремо, і я вважала, що це для нас хороша можливість. Але Анатолій відмовився, сказавши, що не залишить своїх батьків.

Чоловік запропонував продати мою квартиру, щоб зробити ремонт у будинку його батьків , а я не хотіла втрачати батьківський будинок заради покращення чужого собі будинку. З кожним днем Анатолій стає дедалі наполегливішим. Він навіть погрожував, що піде від мене, якщо я не дам йому грошей на ремонт. Я почуваюся в безвиході і не знаю, що робити. Мені потрібна порада та інший погляд на ситуацію. Як ви вважаєте, чи варто мені прислухатися до Анатолія і продати свою квартиру?

Як будь-яка хороша мати, я хотіла для своєї рідної дочки щастя і вигідного заміжжя, і обов’язково, щирої любові, адже без цього ніяк. У мене самої особисте життя не склалося зовсім — розлучилася з батьком моєї дочки, коли їй було всього лише п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися у мене два синочка — двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже склалася, ми то розбігаються з ним, то знову сходимося, коли чоловік хоч трохи береться за розум. Я вже так втомилася з ним. А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті, місця зовсім мало. Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Не зовсім гарна приказка: «Не народись красивою, а народись щасливою»; перш за все дівчині потрібна гарна зовнішність, тоді і щастя буде, як би ви до цього не ставилися, але це правда. Став за моєї Юлею доглядати хлопець: сам красень, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше у вищому навчальному закладі престижному викладав, а зараз бізнесмен.

Сім’я зятя має свій дім за містом, такий шикарний: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети. Я в таких будинках ніколи ще не була, у моїх знайомих і родичів такого немає, тому мені не було де це все побачити. Сваха не дуже була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає у Юлі вищої освіти, вчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них, та й взагалі наша сім’я їм зовсім не рівня. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Хіба тільки в цьому справа? ». До речі, моя дочка дуже хороша людина — вона добра і скромна. Це теж важливо для жінки, хоч це і не видно очима, але відчувається дуже. Загалом, зять наполіг на весіллі, молоді подали заяву в РАГС, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 3 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти — свати вклалися в ресторан і другий день гуляння зробили у себе в будинку.

Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх — величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, суміжна з батьківською спальнею. Другий поверх-це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але я дуже помилялася, про це навіть ніхто і не думав: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає, тут їх не чекають і навіть думати про те, що вони тут будуть жити, ніхто не хоче. Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина на свій кабінет! Уявляєте — вигнати дітей заради кабінету. Я про таке навіть подумати ніколи не могла. Я сиджу, після всього почутого, Кажу: «І куди ж тепер діти наші підуть жити? У мене взагалі такий сум на душі, адже мені нікуди їх до себе взяти: двокімнатна квартира з двійнятами ». Про чоловіка я навіть не казала, на весіллі не було — знову десь вдома тиждень немає його, і я вже не знаю, зійдуся з ним, або вже ні.

Але і все одно — двокімнатна квартира занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця дуже багато. Але сват мій якось так серйозно і рішуче сказав: «Я від батьків пішов у 18 років в своє життя, сам навчався, сам працював, сам всього досяг, ніколи ні на кого не сподівався. І син — якщо одружився, то нехай всі труднощі сам долає, з нуля почне будувати життя своєї родини. І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться! Треба, щоб діти самі собі заробляли на хліб ». І сваха щось там чоловіку свомупідтакувала, мовляв — правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були, тому що це не до добра. Ось такі ось багатії, виходять. Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все. Але ж це рідна дитина. Дивлюся на молодих — обидва мовчать, вниз дивляться. Кажу сватам: «так як вам не соромно, ви ж не бідуєте, добре так живете, в достатку. У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть хоч трохи, а намітиться хоча б своє житло в кредит, нехай йдуть, допоможемо їм всі разом! ». Дочка на мене дивиться — мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, почалася суперечка якась.

Сваха розсердилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват ще щось там в спину мені говорив щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала. Як і передбачалося — протягом тижня молоді зібрали речі і знайшли собі квартиру, яку орендували за свої гроші. Свати, багатії такі, нічим їм не допомагають: зять працює, і Юля моя теж зараз працює в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим зовсім нічим. Ніколи не любила таких багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися зовсім. Не таким я уявляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жити бідно, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними, маючи такі великі гроші? Як так можна? Що я можу зробити, щоб змінити життя своєї дочки і зятя на краще?

Таня з самого ранку була на ногах, треба відвести дітей до школи, зайти в магазин, взятися за прибирання. Сьогодні у них намічається грандіозне застілля. На честь нової посади чоловіка. Гостей буде баrато. Треба скрізь навести блиск. Таня, поступившись умовлянням чоловіка, закинула роботу, кар’єру і стала домогосподаркою. Але сьогодні вона повинна виглядати як перша леді. Адже свято на честь kоханого. На зворотному шляху зі школи зайшла куnити собі нову сукню.

Все, що їй сподобалося, підкреслювало її надмірну вагу. Сукню вибрала не на свій смак, але зате приховує недоліки фігури. Запрошених було багато. Ледь вмістилися у вітальні. Тут і рідня, і друзі, і товариші по службі. Всі прийшли зі своїми подружжям. Дітей зі школи забрала мама Тані, щоб не заважали. Таня весь вечір бігала між кухнею і вітальнею. Подавала частування до столу. — Артуре, вітаємо вас з черговою сходинкою в кар’єрі. Знайомтеся-це моя дружина Ірина. Вона буде працювати у вашому відділі, — сказав шеф Артура. — Впевнений, що ви спрацюєтеся. Решта чоловіків так само стали представляти своїх дружин.

Артур перехопив Таню, що пробігає повз. — Познайомтеся, це Таня. Моя Домробітниця! — сказав він. Всі замовкли. — А я думав, що Таня твоя дружина. — Розгублено сказав друг Артура. Таня зі сльо зами на очах втекла на кухню. Чоловік прийшов за нею. — Ну ти що, зовсім жартів не розумієш? — обурено сказав він. — Жарт?! Ти мене образив при всіх! Навіщо? — Ну ти подивися на їхніх дружин. А ти тут з каструлями бігаєш. Сором. Образа спалахнула з новою силою. Таня розревілася. Вона ж заради нього пішла з роботи. Це ж він наполіг, щоб займалася тільки дітьми. І зараз сором иться?! Така ось його вдячність за присвячені чоловікові і дітям роки. За її самозабутню любов.

Під час несподіваного суботнього візиту теща мого сина застала мене зненацька скаргами. Вона була незадоволена тим, що квартира, яку я купила та відремонтувала для сина, досі не перейшла на його ім’я, маючи на увазі, звичайно ж, і свою дочку. – Ви повинні передати квартиру повністю вашому синові, інакше ми не вкладатимемо в неї гроші! – заявила вона.

Ця вимога застала мене зненацька . Я невпинно працювала в Італії, щоб дозволити собі цю квартиру, навіть купила більшу частину меблів, і тепер вони хотіли відібрати у мене моє майно, зароблене чесною працею. Мій план полягав у тому, щоб дозволити дітям жити в цьому будинку, а потім, згодом, я передала б майно своєму синові, моєму єдиному спадкоємцю. Для мене той факт, що квартира, як і раніше, належала мені, була простою формальністю, яка не впливала на їхнє житлове становище.

Але сваха так не думала. Було ясно, що це питання її дуже непокоїло. Замість того щоб пропонувати підтримку, вона, здавалося, прагнула диктувати свої умови. Обурена її зухвалістю, я відповіла: – Я поки що не передам майно синові. Вони мають навчитися жити самостійно. Якщо ви не хочете вкладати гроші в мій дім, нічого страшного вас ніхто не змушує. Сваха пішла роздратованою, навіть не торкнувшись кави. Хіба я неправа у своєму рішенні? Хіба не сваха перейшла всі межі? Особисто я нічого поганого у своїй поведінці не бачу.

У Галини Петрівни три роки тому зrоріла хата. Добре, що вона тоді була на роботі. Жінка ще довго nлакала і голосила, адже в цьому будинку вона народилася і виросла, виховала сина, і онуки часто приїжджали у гості. А тепер на цьому місці лише купа попелу та чорного диму. Син Артем із невісткою Олею вирішили забрати жінку до себе.

Галина Петрівна бачила, що невістці важко. Робота, а потім ще вдома багато справ. А вона нічим не може допомогти. І вже два роки сидить на шиї Ольги. Після пожежі у неї тремтять руки. – Сину, я бачу, як вам тяжко. Тож віддай мене до пансіонату. Висить оголошення в будинку, що якраз неподалік є чудове місце. Там про мене піклуватимуться, і я не буду для вас тягарем. – Добре, але почекаємо до травня . Якраз буде хороша погода, за цей час встигнемо всі документи зібрати, гаразд? – Запропонував син.

Жінка кивнула на знак згоди. Настала весна, на вулиці потепліло, і Галина вирішила нагадати синові про їхню угоду: – Ну все, якраз май на носі. Ви мені з Олею обіцяли! – Добре, мамо, ми тебе завтра відвеземо до пансіонату. Того вечора бабуся тремтячими руками складала всі свої речі – одну нічну сорочку, халатик та домашні капці.

На ранок поцілувала онуків на прощання, перехрестилася та вийшла з квартири. Син завів стареньку машину, і вони разом рушили в дорогу. – Артеме, ти куди їдеш? Ми пропустили поворот до пансіонату! – А там ремонт, треба об’їжджати, – швидко відповів чоловік, а невістка єхидно посміхнулася. І так вони їхали 20 хвилин. За вікном почали вимальовуватись знайомі пейзажі – річка, ліс, будинки.

Спершу бабуся не могла в це повірити. Здається, що вони заїхали до її села. Артем відчинив ворота, і Галя не впізнала свого подвір’я. У неї ледь ноги не підкосилися, коли вийшла з машини. Перед нею стояв новий будинок. Подекуди були ще будівельні матеріали та ходили майстри. Але здавалося, не було тієї пожежі – будинок, теплиця та новий курник.

– Синку, невже я сплю? Що трапилося? – Мамо, ми не хотіли тебе відвозити до пансіонату, ні за що в житті. Тому вирішили відбудувати стару хату, тобі на радість. Усередині є туалет, кабельне телебачення та навіть підігрів підлоги. Ми спеціально так тягли до весни, щоби завершити будівництво. Галина заплакала і міцно обійняла сина. Ще довго не могла повірити у таке щастя. А Артем з Олею та онуками щосуботи відвідують бабусю.

— Приблизно 3 місяці? – Дарія не повірила словам лікаря, – нічого з цим не можна зробити? Якось продовжити термін. — Жаль, але… — лікар розвів руками. З лікарні Дарина вийшла іншою людиною. Такого вона точно не очікувала. 3 місяці… це ж такий короткий термін… — Який чудовий день, — сказав старий, що сидів на лавці біля входу до лікарні. Дарина не відповіла йому і повернулася додому. Вдома на неї чекав чоловік, який вже давно до неї охолонув, до якого вона нічого не відчувала. — Я подаю на ро злучення, — увійшовши додому, сказала Дар’я, навіть не знімаючи верхній одяг, — і подаю на поділ майна. Мені цей будинок не потрібний. Ти можеш забрати його, заплативши мені мою частку… і насолоджуватися спогадами в домі, вона засміялася. Чоловік здивовано навіть сів на табуретку в передпокої. Він поставив купу запитань, намагався зрозуміти,

що змусило його дружину прийняти таке рішення, а вона тихенько збирала речі до валізи, відповідаючи на всі запитання простими пропозиціями. Декілька днів вона пожила на дачі у подруги. Написала заяву на відпустку на роботі і почала планувати свою поїздку до моря, поки сухий і теплий осінній вітерець, зі шлейфом яблук та айви, грав у її кучерях, зіпсованих термообробкою. За цей час дочка кілька разів дзвонила і просила мати забрати онука до себе, щоб вона з чоловіком змогла відпочити із друзями. Звичайно ж, Дарина відмовлялася, їй уперше було ніколи сидіти з онуком, а дочка ображалася. Ось уже за тиждень Дар’я сиділа ввечері в ресторані на березі моря і насолоджувалася улюбленим десертом зі склянкою кави.

— Зайнято? – раптом спитав чоловічий голос, розвіявши її сумні думки, – на вході сказали, вільних місць немає. А ви, бачу, сама сидите. – Правду сказали. Дар’я, ще ніколи не була такою сміливою і рішучою, але цього разу все було по-іншому. Олексій виявився письменником. Вони розмовляли, просиділи там до самого закриття ресторану. Дарина підкидала Олексію ідеї, дивлячись на оточуючих, і вигадуючи їм сценарій. Після закриття ресторану вони до світанку гуляли та сиділи на березі моря. Вода тоді здавалася не такою, як завжди, незвичайною, теплою, зцілюючою. За кілька днів Олексій та Дарина вже жили в одному номері. Одного ранку чоловік розбудив Дар’ю і сказав, що він, як письменник, може жити, де захоче, так він запропонував Дар’ї, своїй музі, як він її називав, залишитися з ним, хоча б назавжди… на березі моря.

На цьому вони й вирішили. — Вранці ми будемо працювати, надвечір я пектиму тобі твої улюблені пироги, а вже ввечері гулятимемо і бігатимемо по березі, — сказала Дар’я, пальцями перебираючи волосся Олексія. Ось уже минуло 2,5 місяці, а Дар’ї ставало краще, хоч вона і зі страхом чекала, що їй різко стане гірше. — Алло, Дар’я Діденко? — Запитав знайомий голос. — Я, — Дар’я відповіла зі страхом, зрозумівши, що це її лікар. — Мені дуже шкода, — сказав голос у слухавці, — до нас надійшли й аналізи дідуся… у лабораторії все переплутали. У вас все гаразд, а симптоми вказували на звичайну втому. Вибачте мене будь ласка. — Знаєте, вам нема за що просити вибачення, я вам навіть вдячна, — сказала Дар’я й обійняла Олексія, що спав поруч.

Advertisements

У той день дружина остаточно знала, що повинна покинути свого чоловіка. Їй було все одно, що її ніхто не підтримає. Друзі та знайомі вважали їх сім’ю ідеальною — роботящий чоловік, троє дітей, які вже вчаться в інститутах, велике господарство. Як Анна могла просто так все це залишити? Та й навіщо? Коли вона зібрала свої речі, чоловік був на роботі. Дітям вона все розповіла, але вони були в шоці і не підтримали її. Жінка, нарешті, відчувала себе вільною і знала, що попереду її чекає щастя. Одного вечора, ще до цього рішення, вона зустріла в магазині свого давнього знайомого.

Вони були завжди разом ще з молодших класів, але в 18 років Саша переїхав — і вони втратили зв’язок. Після скількох років розлуки вони не змогли навіть вимовити і слова. Тільки дивилися один на одного і посміхалися. Це була доленосна зустріч. Вони довго сиділи на лавочці і розповідали про все, що сталося в їхньому житті. Тоді Ганна зрозуміла, що вона не хоче далі жити з чоловіком. Вона для нього як рабиня — принеси, подай, не заважай. Та й діти звертаються до неї тільки тоді, коли їм щось треба. Вона давно не відчувала себе такою щасливою, як під час розмови з Сашком.

Просте спілкування відкрило їй очі на її теперішнє життя. Вона розповіла йому про те, наскільки нещасна. Анна втомилася так жити. А він швидко знайшов рішення — виїхати з ним в інше місто. Там він має квартиру, непогану роботу, зможе знайти і для неї якийсь підробіток, щоб удома не нудьгувала. Жінка коливалася: як це покинути ціле життя заради невідомого. Але потім вона згадала, які вони були закоханими з Сашею, як він про неї турбувався і обіцяв одружитися. Але хвороба його матері все змінила, і він повинен був виїхати на заробітки. Коли вона зібрала речі і покинула будинок,

чоловік ввечері зателефонував: хотів знати, де вона і чому немає приготовленої їжі. Але вона лише засміялася і кинула трубку. Їй начебто знову було 20 років. Саша про неї дбав, забороняв рано вставати, тільки після нього, о восьмій. Щоранку сам готував каву з бутербродами і охоче говорив з нею під час сніданку. Вечерею вони займалися удвох. Іноді Анна хотіла здивувати свого коханого і придумувала якісь незвичайні страви. Він завжди був у захваті, говорив, що їй потрібно було працювати на професійній кухні.Удома вона ніколи не чула, що їжа смачна, навіть просте спасибі звучало нечасто.

Анна тільки те й робила, що намагалася догодити всім, а в результаті на себе часу не залишалося. Їла вона після всіх, і то, якщо щось залишалося. Кожен день вона повинна була ходити в магазин і носити важкі пакети. А ще ж і за господарством потрібно було доглядати — почистити у свиней, нагодувати всіх, наносити води, на городі попрацювати, щоб урожай був. Після того, як пральна машина зламалася, роботи стало ще більше. На те, як їй було тяжко, ніхто не звертав уваги. Тепер вона не була рабинею, а насолоджувалася кожним днем. Навіть виглядати стала трохи молодше, тому що з’явився час на себе.

Анна зробила гарну зачіску і манікюр, вперше за все життя. Саша повів її в торговий центр, щоб купити новий одяг. Вона відчувала себе ніяково. Жінка хотіла вибрати речі дешевше і піти. Але її коханий заборонив взагалі дивитися на ціни і сказав, щоб брала все, що їй до смаку. Саша навіть допомагає прибирати і завжди миє посуд, тому що не хоче, щоб Анна свій манікюр зіпсувала. Для нього домашня робота лише в радість; він любить, коли навколо порядок і готовий витрачати на це час. Його не треба просити сотню раз. Він все зробить сам, тому що знає і вміє. Спочатку Ганні було незвично, що у неї є багато часу на себе. Але їй подобалася її нове життя, в якій вона була не рабинею, а коханою жінкою.

Я зі звичайної сім’ї. Тато працює водієм, мати – вчителька. Ми жили добре, мирно. У будинку завжди були теплі, дружні стосунки. Тато і мама дуже любили мене: я їхня єдина і улюблена донька. Якось я познайомилася на вечірці з одним хлопцем. Стали зустрічатись. Він мені квіти дарував, доглядав мене. З ним було весело. Він життєрадісна, цікава людина. Зізнався мені в kоханні. Я ходила щаслива. Подруги із заздрістю дивилися на мене, а батьки схвалили мій вибір. Коли він просив моєї руки, тато з мамою одразу погодилися.

Зустрічалися майже рік, а потім призначили день весілля. Його батьки nодарували нам трикімнатну квартиру в новобудові, ще й шикарну машину. Одне слово, повне щастя. Але через шість місяців я зібрала всі мої речі і із заnлаканими очима повернулася до батьків. Я розповіла, що мій чоловік змінився, він не такий, яким я його уявляла. І сказала причину мого відходу. Мама посміялася і почала переконувати мене повернутися до чоловіка. Тато теж сказав, що я маю взятися за голову. Але що робить мій чоловік.

Встає рано, о шостій ранку. У перші дні спільного життя він сам собі готував каву, робив бутерброди. Потім свекруха сказала, що то обов’язки дружини. З того часу чоловік почав мене будити о шостій ранку. А я – сова. Я пізно лягаю, пізно встаю. Для мене нелегко вставати так рано. Я ставила будильник, але це не доnомагало. Чоловік знайшов оригінальний спосіб. О шостій ранку він скидав мене з ліжка. У мене досі всі кістки болять. Я просила його так не робити, вимагала, nлакала, але він продовжував. Може, його так привчили, але це для мене ст рес.

Десять років тому, після розлучення з чоловіком, я поїхала до подруги в Італію: відволіктися і підзаробити. Вийшло, що залишилася на багато років. Син за цей час одружився, у нього народилися діти. Ми весь час спілкувалися по відео, я кожен місяць відправляла їм по півтори тисячі євро. І ось, нарешті, вперше за десять років, я приїхала додому із заробітків. В Італії я займалася масажем, доглядала за літньою жінкою. Як же раділа, що це все позаду! Як зраділа, коли обіняла сина, невістку, двох онуків, яких побачила вперше. Зате ремонт у них в квартирі завдяки моїй допомозі! Квартира у них в старому будинку, двокімнатна, але вони такій добротний ремонт в ній зробили, зі смаком.

Я похвалила дітей, а потім розповіла їм про свої найближчі плани. Сказала, що куплю собі квартиру, тому що повернулася, звичайно, не з порожніми руками. Що мрію ще налагодити особисте життя, тому що вже пару років спілкуюся на відстані з колишнім однокласником, який теж розлучений. Може і вийде у нас що? Але діти такої новини не зраділи. Виявилося, вони думали, що я привезла їм гроші і вони куплять собі з дітьми більшу, трикімнатну квартиру, а цю складатимуть, щоб і далі не працювати. Уявляєте? Всі ці роки ні син, ні невістка не працювали, а жили на ті гроші, що я висилала.

І не збиралися працювати і далі, а он який план склали Я думала пожити з ними якийсь час, а в своїй старій однушке ремонтік зробити, щоб краще її продати, та не стала цього робити. Зараз і живу в своїй квартирі, і ремонт одночасно роблю. Тим часом доглядаємо з Іваном, з яким ми вже місяць зустрічаємося, собі більше житло. З дітьми, на жаль, майже не спілкуюся. Шкода, що онуків не часто бачу. Але скоро, думаю, ситуація зміниться, тому що вже вчора подзвонила невісточка і попросила завтра побути з хлопчиками, тому що вона на співбесіду піде, син також роботу шукає. Ну нарешті то! А то вмостилися зручно на моїй шиї і думали, так воно і буде постійно? Е, ні, дітки, я ще і для себе пожити хочу!

У мого чоловіка є двоє синів від першого шлюбу. Діти живуть з його колишньою дружиною. Коли я виходила за нього, не розуміла, що колишня дружина і її діти будуть присутні в моєму житті завжди. Мій чоловік регулярно платив аліменти, до того ж, допомагав колишній дружині. Але вона переклала на колишнього чоловіка всі витрати, пов’язані з дітьми і не тільки. То ліки дітям купить, то нові чоботи потрібні. Він дуже турботливий. Я думаю, що нашим майбутнім дітям він теж буде хорошим батьком. Ми обидва добре заробляємо. У день мого народження мої батьки подарували мені квартиру.

У нас вже було житло, тому я вирішила її продати і відкрити свій магазин. Я давно мріяла про це, завжди хотіла мати свій бізнес. Але у чоловіка були інші плани. Його син вирішив вступати до університету, і мій чоловік розраховував, що я повинна оплачувати навчання зі своїх грошей. Я відмовилася, з якого дива я повинна оплачувати навчання? Я розумію, що мій чоловік-батько цього хлопчика, але не розумію, причому тут я. у цього хлопчика є мати. Я не готова розлучитися зі своїми грошима, заради чужої дитини. Хто мені їх поверне потім?

Чоловік образився на мене, влаштував скандал, мовляв, не очікував від мене такого ставлення до його дітей. Адже від цих грошей залежить майбутнє його сина. Я думаю, що правильно вчинила. У хлопчика є батьки, нехай вони і думають. Якщо так триватиме, то я розлучуся. Я не збираюся давати їм путівок в життя. Якщо чоловік не хоче прийняти моє рішення, нехай йде. Мої подруги підтримують мене, а моя мама каже, що я повинна сплатити хоча б половину вартості. Я не готова йти на компроміс, у мене свої мрії і свої плани. Не збираюся ставити хрест на моїй кар’єрі заради дітей чоловіка. У сім’ї має бути взаємоповага і взаєморозуміння.