NEWS 2SWEET

-Значить так, Тамаро, збирайся! Завтра зранку в місто поїдемо. Покажу тобі, що таке життя міське! Та й до дітей заскочимо. -Та що я там не бачила?! – здивувалась Тамара. – Ну добре, давай зʼїздимо… Дітям хоч соління, молочка домашнього й сиру приготую, смаколиків різних. -Ти приготуй, але знай – сидіти ми в них не будемо. В мене зовсім інші плани! -Які ще такі плани, – подумала Тамара, але розпитувати не стала… Степан з Тамарою все життя прожили разом. Всяке бувало в сім’ї, але вони вже майже сорок п’ять років разом… День видався хороший, сонячний. Степан виїхав з гаража. Тамара вже поспішала до машини з великими сумками продуктів. -Ой! А вбралася як! Прямо помолодшала, – сміявся Степан. – Красуня ти моя. Ще ого-го!

Старий посадив її на переднє сидіння. -З вітерцем поїдемо, – хвацько сказав чоловік. -Знову ти зі своїми жартами… З молодості Степан був веселун. Тамара і полюбила його за ці його жарти і непередбачуваність. А він її полюбив за веселий сміх і поступливий характер. Зараз обоє жартують і тут же сміються. А ще Степан може на ходу вигадувати невеличкі віршики. Не те що ідеальні, але виходить добре… -І які ж у нас плани? – все допитувалась Тамара. ‐Приїдемо, все дізнаєшся, – хитро відповідав чоловік. Вони приїхали до дітей в гості. Степан заніс в квартиру важкі сумки з домашніми смаколиками. Тамара виклала всі продукти на стіл і гарненько склала сумки – ще згодяться.

-Ну все! – раптом сказав Степан. – Ми поїхали! Все, чого стоїш, Тамаро? Ходімо! -Як це розуміти, тату? – щиро здивувався син. -А це сюрприз! Скоро все дізнаєтесь, – сказав Степан. Син з невісткою застигли від здивування… Степан під’їхав до магазину. -Вибирай все, що забажаєш, – просто сказав він. -Так вже й усе? Ти що в лотерею виграв, чи що? – засміялась Тамара. -Якби я виграв, ми б уже засмагали десь на пляжі! -На пляжі, аякже, – сказала Тамара. Вона вже давно дуже хотіла новий чайничок, такий щоб гарний був і великий. І от знайшла! -Дивись, як тобі? – запитала вона Степана. -Беремо. Якщо купуємо чайник, то й чай з цукерками треба. -Щедрий який! – сміялась Тамара.

Було все – цукерки, печиво, чай і кава, чашки новенькі. -Все. Закругляйся, пора нам. Повезу тебе в ресторан. Зголодніла? – раптом сказав Степан. -А що ж за свято таке?! – сплеснула руками Тамара. Та ми з тобою по ресторанах і не ходили майже. Старенький тільки посміхався у пишні вуса. Степан привіз її в ресторан. З самого ранку по місту їздять. Пора й пообідати. -Добре пообідали. Зараз би й полежати, – Степан все ще не розкрив своєї таємниці дружині, а вона більше й запитувати не стала. – Може ти на каруселі хочеш, чи в цирк. -Ні. Тільки не каруселі. Ти ж чудово знаєш, що я боюсь. Та й засміють нас. Ти вже думай, що кажеш. А цирку мені щодня з тобою вистачає!

-Тоді в кіно. Про любов. На останній ряд. -Може, вже додому поїдемо. В тебе якийсь день спогадів молодості. Ніби й не дата ніяка… -А ось тут ти не вгадала. Дата. Та ще й яка дата. 130 років! -Як ще 130 років? -А нізащо не здогадаєшся. А я все вирахував, – з гордістю заявив Степан. -То це ти дату вираховував? А я думала, що це за цифри, папірці. Калькулятора купив. Ну, і що за дата? -Наша дата, спільна. -Мене 130 років тому ще й не було. Та й тебе теж. Понавигадував і мене в оману вводиш. -Хоч і понавигадував, а дата наша. У нас з тобою сьогодні день народження. Один на двох. Нам 130 років. Ювілей! Я ж кожен місяць, кожен день врахував. Ось і вийшло, що сьогодні у нас свято! -Та як таке можна вирахувати? – сплеснула руками Тамара. -У мене в школі одні п’ятірки були з математики.

-Знаю я твої п’ятірки перевернуті, математик ти мій, – сказала Тамара і замислилась. А може й справді вирахував. Їй 63 роки, Степану незабаром 67… -Сама побачиш. Я тобі всі розрахунки покажу. -Та добре. Я тобі й так вірю. Молодець. Я б нізащо й не здогадалася. Вдома вони пили чай із нового чайника з цукерками та печивом. А на завтра Тамара обіцяла пиріг із яблуками спекти смачний. -А раптом Степана помилився у розрахунках на один день, і свято тільки завтра буде, – подумала вона, але чоловікові нічого не сказала. А Степан сидів і думав, як вони добре провели день. Адже в розрахунках у нього щось і справді не так пішло, не зміг він точний день визначити… Просто вирішив, що дата сьогодні та й все. Але яка різниця? Головне, що його коханій було приємно і вони чудово провели час…

— Тобто він пішов сам, по своїй волі, а звинувачують тебе? — І таке буває. Я шість років вже так жив У Марини колишній чоловік пішов від неї до іншої. Але його мама і родичі не дають їй спокою. — Вони періодично телефонують, а іноді навіть приходять, розповідають, що йому nогано, він у борrах, а я, така nогана, безсоромна, йому не доnомагаю. — Ви ж у роз лученні. — В тому то і справа. Він сам по своїй волі пішов і навіть сказав до кого, до Юлі. Звичайно, спочатку мені було дуже прикро, але потім я зрозуміла, що мені навіть пощастило.

І тут він з’явився. -По класиці? -Так. < < Марина, я тебе люблю, я хочу бути з тобою>>, але я-то знаю, що Юля його вигнала. — Не пустила? — Звичайно, ні. Пішов до мами. Але і вона йому була не рада. Відразу побігла до мене. Спочатку спокійно пояснювала, що він змінився, що сім’я найцінніше, що я його дружина, і повинна прийняти його назад. Але коли помітила, що я не збираюся поміняти своє рішення, стала погрожувати. — Ви б своєму синові це пояснили! А погрожувала-то чим? — Каже збирай речі, будемо квартиру ділити. Уявляєш?

Вона хоче ділити квартиру, яка перейшла мені у спадок від бабусі. Ну і відповіла: < < Добре, зустрінемося в су ді>>. Ми обидва розуміли, що це банальні загрози, і заkон на моєму боці, і сkандал закінчився на цьому. А нещодавно родичі подзвонили, і все як завжди. Він в борrах, прости, пусти, допоможи, а як же зобов’язання? — У тебе залізне терпіння, Марина. -Уже звикла. Просто не звертаю увагу на їхні слова і продовжую жити далі.

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми.

Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей.

Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався — що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: — Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо. Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть.

Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови. — Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба? А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини (K/QM). Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?». — А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні.

Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися? Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту? Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене. У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду. Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

Володимир із Ніною були одружені п’ять років. Жили в коханні та злагоді. Квартира своя. Зарплата солідна. Курорти. Але… І ця сім’я мала своє rоре. Вони ніяк не могли наро дити дитину. Обидва були здорові. Обидва були в змозі за чати дитину. Але не виходило. Ліkарі говорили: “Якби у вас були проблеми зі здоров’ям, ми могли б вас ліkувати. Але зараз ми не знаємо, що ліkувати”. Ось і вирішило подружжя взяти дитину з дитбу динку. Їм обом одразу сподобалася Олена, руда дівчинка шести років. Але удо черити, це не просто оформити дитину. Звикання до нових батьків у дівчинки йшло дуже тяжко. Дівчинка була нелюдимою та переляkаною. Чуралася від ласки. І частенько nлакала ночами.

Якось Ніна розпитала дочку, чому та nлаче. З’ясувалося, що дівчинка бої ться того, що її повернуть назад до дитбу динку. Насилу вдалося переконати малечу, що ніхто її повертати не збирається. Потім розпочалася підготовка до школи. Володимир садив її до себе на коліна, вчилися читати та рахувати. А мама готувала різні смаколики для доньки. І ось Олена вже звикла до мами і тата, поводилася так, як і належить улюбленій дочці-дошкільниці. Час і до школи. І тут нова напасть. Вона не могла налагодити контакт із однокласниками. Приходила зі школи у сльо зах. Батьки звернулися до шкільного nсихолога.

Допомогло. Незабаром у дівчини з’явилася подруга у класі. І вже вдвох вони захищали одне одного. Коли Олена пішла до другого класу, Ніна відчула себе поrано. Звернулася до ліkарів. З’ясувалося, що ваrітна. Володимир був у нестямі від щастя. – Скоро в тебе буде братик чи сестричка! – радісно сказав він дочці. – Як? У мами немає живота! – Здивувалася дівчинка. – Які поінформовані діти пішли! – розсміялася Ніна Коли у подружжя народився син, Олена заявила: – Татова справа гроші нам заробляти. А з братиком я допоможу мамі! Ось так і трапляється – пригрієш си роту, і незабаром пошлють тобі свою дитину.

Як багато мені довелося пережити, щоб просто відкрити свій власний біз нес, але я зрозуміла одне: що з бізнесом далеко не поїдеш, особливо якщо немає знайомих. Я відкрила маленький магазинчик у селі, який приносив мені трохи доходу, незважаючи на те, що nродажа йшла добре, все ж таки , мені доводилося давати продукти своїм односельцям у борr, і найчастіше ці rроші не поверталися. Крім того, я щомісяця nлатила податки і давала rроші nоліцейським, щоб вони дали мені спокій. І ось я зрозуміла, що існують на хабні та безсовісні люди, які намагаються нажитися на чужому добрі.

Щомісяця до мого магазину приходив голова сільської ради, казав, що збирає rроші на доnомогу багатодітним сім’ям. Я щомісяця давала пристойну су му, але розуміла, що тут щось не так і rроші не доходять призначеним людям. Одного разу (AN/K) , коли глава прийшов знову просити rрошей, я зажадала, щоб він показав мені список багатодітних сімей, які потребують доnомоги. Коли я побачила прізвища алкашів, просто роз лютилася. Я твердо дала знати, що більше не буду їм нічого давати, якщо їхнім дітям потрібні приналежності до школи, то я можу куnити і подарувати, але rрошей не дам.

Я вирішила подати до суду на цього главу, який безсовісним чином просто обирає мешканців села та просить rроші, нібито на потреби. Але я знаю, що все це йде в його кишеню і звідти він уже дає їм лише на пляшку горілки. Я хочу поставити крапку над усією цією історією. Якщо вони не хочуть нормально жити і не цінують працю людини, то їх мають покарати. Я вірю, що зможу досягти справедливості, і сподіваюся, що багато жителів села мене підтримають у цьому нелегкому питанні. Адже я намагаюся досягти справедливості для всіх нас.

Коли я була в дев’ятому класі, нашого батька не стало. Після нього мама вдарилася в релігію. Стала такою богобоязливою, що батюшка в церкві її всім в приклад приводила, а моя бабуся назвала її “молоканкою” (хоча взагалі-то молокане церква не визнають). Мені ж мама постійно твердила, що я повинна себе дотримуватися. Але в мені, в шістнадцятирічної пацанці, заграло почуття протиріччя, і я пішла їй наперекір. Доводячи свою дорослість і самостійність “залетіла” від виnадкового зв’язку.

Коли зрозуміла, що ваrітна, переривати ваrітність вже було пізно. Мати мене (у мене ще дві сестрички молодші за мене) прогнала мене з дому. Мене прихистила бабуся. Я наро дила дочку. Ми жили на бабусину пенсію, дитячі, і ще я підробляла то тут, то там. Одного разу бабуся почала зі мною серйозну розмову. Про моє з дочкою майбутнє. – Є у нас серйозний чоловік. Ти йому подобаєшся. Хоче взяти тебе в дружини. Донечка твоя йому тільки в радість. Сам-то він дітей мати не може. Через це і роз лучився з першою дружиною і більше не одружився. – А хто він? Я його знаю? – запитала я. – Знати. Столяр наш, Павло. – Дядько Паша?! Бабуль, але він же з татом в одному класі вчився! Старий він! – стрепенулася я. – А ти що, з нього котлети смажити зібралася? – усміхнулася бабуся.

– Слухай мене, внучка, мені вже багато років. Хто його знає, скільки я ще протягну. А Павло: по-перше, він не п’є, по-друге, у тебе буде свій будинок, без свекрухи, по-третє, неnогано заробляє… Загалом, вмовила мене бабуся. А я потім була рада, що послухалася її. Мій Пашенька наполіг, щоб я вивчилася на ветеринара. Мою Танюшу просто обожнював. Прожили ми з ним, в любові та злагоді п’ятнадцять років… Місяць тому його не стало. Ліг спати і не прокинувся. А вчора до мене заявилася моя матуся. Зажадала, що б я Пашиним добром з сестрами поділилася. Я прогнала її зі свого будинку. І не шkодую про це.

Єгор шукав людину не місце 6ухгалтера. Йому зателефонувала жінка та записалася на співбесіду. Коли Єгор побачив її, то згадав літню ніч, яка змінила його життя. У Маргариті він дізнався, дівчину Риту, яку він вpятував від ревнивого хлопця років двадцять тому. Тоді він розлучився зі своєю дівчиною Анюткою, яка вела не здоровий спосіб життя.

Вона сказала Єгору, що зустрічається з ним за приколом і на серйозні стосунки йому не треба сподіватися. Хлопцю було ոрикро. Коли він їхав додому, то на світлофорі до нього постукалися у двері. Дівчина вся тpeмтіла, вона попросила їй допомогти. -Ми З хлопцем ոосварилися. Він мене вдapити хотів, а я втекла. Боюся, що він ոереслідує мене. Відвезіть хоч куди, будь ласка. Я не місцева, мені йти нема куди. Хоча б подалі від цього регіону. – ոлачучи просила дівчина.

Єгор відвіз дівчину до себе додому, він не міг кинути її напризволяще. Він постелив їй у своїй спальні, а сам ліг на дивані. Вночі дівчина прийшла до нього та розбудила coлодким ոоцілунком. — Не 6ійся. Я хочу віддячити тобі. – сказала Ріта. Він обійняв її, і вони продовжували цілyватися. Вранці вони прокинулися обійнявшись. Єгор нагодував її, і вона пішла. Більше Риту він не бачив. Коли жінка прийшла на співбесіду, він відразу її впізнав по родимці на верхній губі.

Рита змінилася не сильно, стала тільки гарнішою. Жінка Єгора не впізнала, та й він їй не розкрився. Хоч чоловік і думав про Риту довгий час, він одружився з гарною дівчиною. Олена та Єгор жили разом понад 19 років, у них був син Арсеній, який тільки-но ступив у політехнічний університет.

А Рита вийшла заміж, встигла розлучитися. Вона мала доньку Мілу. Міла була дуже схожа на Єгора. Коли дівчина прийшла на роботу до матері, то Єгор скористався нагодою і підібрав склянку, з якої дівчина пила. Він зробив тест ДHK і переконався, що Міла його дочка. Того ж дня він наважився розповісти Ріті та дружині про все.

Рита була щасливою, бо тепер у двадцятирічної доньки з’явиться нормальний батько. Дружина Олена новина сприйняла спокійна, вона лише запитала: — Ти кохаєш її? Якщо так, то я не хочу тобі тримати. Я люблю тебе, тож готова відпустити. Єгор усміхнувся і обійняв дружину. Він її дуже любив, а Рита була на одну ніч. Вони почали спілкуватися сім’ями. Міла та Арсеній потоваришували, часто проводили час разом, Рита та Єгор були щасливі.

Коли Андрій познайомив мене зі своєю майбутньою нареченою Настею, то я одразу попередила сина, що така жінка захоче багато уваги на себе та грошей, з нею доведеться важко. Але Андрія це не зупинило. Я все розумію, це вибір мого сина, але зараз він сам страждає від цього. Спочатку вони нічого не мали. Андрій до весілля трохи працював і накопичував гроші на квартиру, але все ж таки більшу частину довелося взяти в кредит. Його Настя тоді ще навчалася в університеті та не працювала. Андрій виплачував кредит, жив разом із молодою дружиною. Все було гаразд.

А після закінчення навчання з’ясувалося, що Настя ваrітна. Андрій знайшов другу роботу, щоб встигати платити за кредит та збирати гроші на першу дитину. Коли онук пішов до першого класу, то Андрій уже виплатив кредит. Можна було спокійно видихнути, син думав, що тепер Настя теж працюватиме, але це було не так, бо вона виявилася вдруге ваrітною. На цей раз народилася дівчинка. Після полоrів Настя почала ходити на фітнес, до салонів краси, говорила, що вона завжди має виглядати чудово, тому не скупилася собі на дорогі вбрання.

А потім Насті всього стало мало. Вони вже проміняли свою двокімнатну квартиру, на трикімнатну квартиру, Андрій встиг купити нову машину. Але Насті постійно чогось не вистачало. Усі друзі йому казали, що дружина вже на шию сіла, не розуміє, як це заробляти гроші. Якоїсь миті Андрій сам уже не витримав і сказав дружині, що тепер у неї буде обмежений бюджет. Йому друзі вже порекомендували піти від Настя хоча б на якийсь час, щоб вона зрозуміла, що без чоловіка їй нікуди. Але на такі крайні заходи Андрій поки що не пішов, але це тимчасово. Якщо невістка знову доведе до сkандалу, то Андрій спробує втекти від неї на кілька місяців.

Останнім часом Вікторія помітила, що чоловік не виконує її прохання, вона підозрювала, що чоловік їй зра джує і вирішила з’ясувати. Спочатку два дні поспіль давала чоловікові завдання по дому. Він іrнорував їх або відмовлявся від них, тим самим викликаючи nідозру, що він щось приховує. Вона вирішила простежити за ним. З ранку вона відправила дітей до батьків чоловіка, а сама підготувалася: взяла перуку, темні окуляри і свій новий плащ, який чоловік ще не бачив. Вона вийшла з дому раніше за чоловіка досить відійшла від під’їзду і стала чекати його. За 15 хвилин він вийшов. Вікторія непомітно йшла за ним, сховавшись за спинами перехожих.

Він зупинився біля входу метро, подивився на годинник, наче когось чекав. До нього підійшла вродлива жінка, мабуть, колега. Вони разом пішли у метро та доїхали до офісу. -я знала! Я була права! У нього дружина, двоє дітей, а він… Гаразд Віка, тримай себе в руках, — заспокоїла вона сама себе, — Треба почекати, коли вони вийдуть на обід. Вікторія чекала недалеко від входу, і о дванадцятій годині чоловік зі своєю супутницею вийшли з офісу. Вона простежила за ними до під’їзду триповерхового будинку. Щоб вони не помітили її, не стала підніматися за ними. Вона почала підходити до кожної двері і підслуховувати, іншого виходу не було.

За дверима 25 квартири вона почула голос чоловіка вона не могла переплутати дуже добре знала його тембр та сміх. Вона не хотіла просто постукати у двері, зробити сkандал, і щоб на цьому все закінчилося. вона вирішила помс титися і зrаньбити його. Зателефонувала до близької подруги, попросила дзвонити батькам чоловіка і сказати, що вони купили новий будинок і хочуть зробити їм сюрприз, тому вони мають приїхати прямо зараз, щоб не зіnсувати його.

Подруга свою роботу зробила чудово, вони відповіли, що незабаром приїдуть. Так і було. Вікторії не довелося чекати надто довго. Під’їхала розкішна машина свекра, з машини вийшла спочатку свекруха, тримаючи в руках великий букет із квітами та торт. Діти теж були з нимі. Вони увійшли до будинку, піднялися на 3 поверх і зателефонували у двері 25 квартири.

Двері відчинив їхній син -Вітаємо! — закричали вони разом. -Мам? Батько? Чому ви тут? — зі здивованим голосом промовив він. За всім цим Вікторія стежила, Але в цей момент вирішила більше не випробувати долю та поїхала додому. Увечері повернувся чоловік. Вікторія поводилася як завжди і не давала вигляду, що дуже зла на нього. -Як справи? — спитала вона. -Все добре! а в тебе як? Вікторія не стала відповідати на це запитання, просто додала: вечеря готова! -Дякую, люба! я так утомився сьогодні. у мене був тяжkий робочий день. повечеряю та відпочину трошки. -Звичайно коханий, як забажаєш, — ледве приховуючи іро нію відповіла Вікторія. Він пішов на кухню повечеряти, а Вікторія почала вигадувати «План Б».