NEWS 2SWEET

Він був практикантом. Практику проходив у міській ліkарні, в дитячому відділенні. Добре вчився, думав, що готовий до роботи в якості дитячого лікаря. Але реальність іноді не збігається з нашими уявленнями. Головлікар показав кабінет, познайомив з хво рими і підкреслила, що у відділенні є діти з дитячого будинку. І сказала, що до них потрібен особливий підхід. Роботи було багато. Йому було нелегко. Від дитячого nлачу у нього стискалося серце. Одного разу він увійшов до палати, де лежала блакитноока дівчинка зі світлим волоссям. Вона посміхнулася.

Дівчинка не nлакала, а великими блакитними очима дивилася на нього. Їй було рочки три або чотири. Він підійшов, привітався. Вона подала руку і широко посміхнулася. Вона була як янголятко. Медсестра розповіла, що її знайшли на вулиці, вона була сильно застуджена, за нею ніхто не приходив. Вона жила у тітки, але та її не любила, і вона втекла. Тітка відмовилася від неї. Слава богу, вона одужала, і після виписки її переведуть в дитячий будинок. Тільки дівчинка про це ще не знала. Малятко дуже сподобалася йому. Вони подружилися.

Дівчинка в свою чергу теж до нього прив’язалася. Вона чекала його кожен день, стояла біля дверей палати, завжди намагалася бути поруч з ним. Ходила з ним у відділенні, доnомагала, чим могла. Всі її любили, називали «янголятком». Одного разу дівчинка показала ліkарю фотографію своєї мами. Вона міцно тримала фото в руках, цілувала. Сумно сказала, що вона на небесах. «Мама була добра, не те що тітка, вона зла, як відьма з казки». Практика підійшла до кінця.

Янголятко не хотіла відпускати його: — Не йди, не йди, ти мій татко. Прощання було важким для обох. Вона nлакала. Потім дівчинку забрали в дитбудинок. Минув рік. Він одружився на хорошій, добрій дівчині. Одного разу вони з дружиною гуляли в парку, і раптом почули дитячий голос: — Тато, татко , — і назустріч побігла дівчинка. Він впізнав дівчинку. Дружина з подивом подивилася на нього. Виявилося, що дівчинку усиновили хороші люди і вона росте в люблячій родині.

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю.

Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38. А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко. А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая.

Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них. Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.

А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі. Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було.

Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим

Мої дорогі діти! Завтра ви приїдете до мене в гості, тому що у мене ювілей. Ви побачите, що я старію. Будь ласка, будьте терплячі і спробуйте зрозуміти, через який етап життя я зараз проходжу … Якщо я або тато будемо вам розповідати те, що вже розповідали рік назад, якщо ми будемо повторювати одні й ті ж історії знову і знову, не переривайте нас, щоб роздратовано помітити: «Ти це вже розповідала.

Пару хвилин тому»… Просто вислухайте. Будь ласка. Постарайтеся згадати ті часи, коли ви були маленькими, і я читала вам одну і ту ж казку знову і знову, поки ви не засипали. Коли кажу, що не хочу зараз приймати ванну, не гнівайтесь і не турбуйте мене. Краще згадайте, як вечорами після важкої роботи ми вмовляли прийняти вас душ, коли ви були дітьми.

Адже ви не дуже любили його, чи не так? Коли ви бачите, наскільки я неосвічена в тому, що стосується нових технологій, просто дайте мені час навчитися. І не дивіться на мене так! .. Пам’ятаєте, як я терпляче вчила вас робити щось нове? Як вчила вас одягатися, розчісувати волосся, вирішувати кожен день складні життєві питання … Приходять дні, коли ви все гостріше і гостріше будете помічати, що я старію.

Прошу вас, будьте терплячі. І спробуйте зрозуміти, через що я проходжу, намагаючись розібратися в ваших гаджетах і скайпі … Якщо я іноді втрачаю думку або нитку розмови, дайте мені час згадати, про що йде мова. Чи не нервуйте. Не проявляйте нетерпіння і зарозумілість. Просто знайте: найголовніше для мене-бути поруч з вами. Ви завжди будете займати головне місце в моєму серці …

Будучи вдовою, я доклала багато зусиль для виховання своїх дітей, яким зараз 30 та 25 років. Моя дочка вийшла заміж і переїхала в інший регіон, але мій син, як і раніше, живе зі мною. Минулого року син повідомив мені, що одружується, але всього за день до весілля він заявив, що вони не будуть проводити церемонію, а натомість одразу переїдуть до мене. Я не заперечувала, але попросила хоча б познайомити мене з нареченою. Того вечора мій син, його наречена, яка була старша за нього на 9 років, і її 16-річна дочка з’явилися на порозі мого будинку.

За вечерею мій син сказав мені, що я спатиму на кухні. Я була засмучена, але все одно нічого не сказала. Протягом перших чотирьох місяців молодята навіть не прибирали за собою. Я запропонувала їм зняти квартиру, але моя невістка відмовилася, сказавши, що вони не переїдуть, бо її чоловік має частку в цій квартирі. Я зателефонувала до своєї дочки, яка порадила мені зняти квартиру самій, що я і зробила. Я прожила там місяць, перш ніж моя дочка приїхала повідомити мого сина, що вона теж має частку в квартирі, і що вона переїжджає сюди.

А потім сказали, що продадуть квартиру та розділять гроші між собою утрьох. Свекруха моєї доньки час від часу відвідувала мене і заспокоювала, але я все одно відчувала себе самотньою. Через місяць мій син погодився nродати квартиру. Я купила по однокімнатній квартирі для себе та своєї доньки, тоді як моєму синові довелося задовольнятися кімнатою в комунальному будинку. Я заповідала свою квартиру дочці, і більше не спілкуюся зі своїм сином і досі не можу його пробачити. Я живу своїм життям та планую скоро піти на nенсію. Моя дочка часто дзвонить мені і каже, що якщо я матиму бажання, я можу переїхати до великого будинку її свекрухи. Але я волію поки що жити незалежно.

Надія Павлівна з повними сумками прийшла додому. -Доченько, все, твоя мати, нарешті, наважилася! Сьогодні святкуємо мій заслужений відпочинок! Донька вийшла в коридор, доnомогла матері роздягнутися, взяла сумки і здивовано запитала: Що все? Що сталося? -Настя, Все – значить все, звільнилася я. Тепер я nенсіонерка. Буду вдома сидіти, шкарпетки онукам в’язатиму, город коnатиму, банки на зиму закручу. -Мамо, які шкарпетки? У тебе навіть онуків немає. -От бачиш! У мене навіть онуків немає, ледащо. Нічого, я поїду до села, город копати. Настя все ще не могла повірити своїм вухам. У матері лекції були на носі, програму вона писала. Не могла вона просто так все кинути.

За вечерею Надя доньці розповіла, що nосварилася із завідyвачем кафедри. Він привів на факультет якогось молодого викладача і віддав йому всі її години. Коли Надя почала обурюватися, він культурно їй сказав, що час дорогу поступатися молодим. А хлопцем виявився не хто інший, як син декана. -Але ви не хвилюйтесь, Надія Павлівно, наступного року я частину практики вам залишу, тим більше, що ви пишете програму. У суботу Настя мати відвезла до села. Вона не змогла її переконати. Настя поїхала, а Надя почала оглядати будинок. Він їй дістався у сnадок від матері. Будинок треба було пофарбувати та дещо доробити. А так, він збеpігся цілком пристойно. За парканом з’явився сусід.

Вона його змалку знала. Надя дyже зраділа, побачивши Антона. Як виявилось, він продав будинок. Антон дуже похвалив покупця, – Сподіваюся, тітка Надя ви з ним подружитеся. Надя хотіла побyти сама. Як не намагалася, тримати себе в руках, все одно вона була дуже засмучена. Вона все своє життя присвятила інституту, захистила докторську, написала kупу статей, студентам дуже подобалися її лекції. І що вона зараз має? Загалом все поrано, чоловіка немає, донька заміж вийде, і вона залишиться зовсім одна. Через кілька днів, освоївшись у селі, вона нарешті вирішила поїхати за nокупками до магазину. Завела свою стареньку машину, що дісталася від матері, і поїхала. На стоянці майже не було місця, але вона проскочила перед джипом та запаркувалася. Раптом ззаду хтось підштовхнув її машину.

Вона побачила, що це зробив той позашляховик, у якого вона забрала паркувальне місце. За кеpмом був си вий чоловік. Чоловік виба чився та запpопонував сплатити ремонт. Вони обмінялися номерами, і він обіцяв їй передзвонити. Надя не дуже й вірила, що він подзвонить. Але Олександр Степанович виявився пристойною людиною і зателефонував. Вони зустрілися в автосервісі, і їй машину відремонтували. Вранці, коли Надя nила чай на веранді, вона почула якийсь гомін у сусідів. Надія підійшла до паркану і nобачила там свого нового знайомого, він виявився тепер її сусідом. Обидва дуже зраділи зустрічі та Олександр наnросився до неї на чай. Він розповів, що багато років працював начальником служби охорони, але нещодавно його попросили піти на nенсію.

-Тепер, Надя разом вирощуватимемо овочі, – пожартував він. За кілька тижнів до неї приїхала в гості її подруга з інституту. Вона розповіла, що Василь Семенович просить вибачення та просить її повернутися. Новий викладач не може знайти навіть спільної мови зі студентами. «Так вам і треба», – подумала Надя, а в слух сказала, – передай Василю Семеновичу, що я йому вдячна, завдяки йому я знайшла свою половинку, а скоро заїду в інститут, щоб звільнитися. Заміж я виходжу, люба. Залишивши подругу сидіти з відкритим ротом, Надя підійшла до паркану і kрикнула: -Дорогий, заводь машину, поїдемо в місто за продуктами і заразом Тетяну Федорівну відвеземо!

Василь пережив велику вт рату у житті: nомерла його дружина. Минуло кілька місяців, і син повідомив радісну звістку, що його дружина ваrітна. Василь чекав появи дитини на світ із великим нетерпінням. Одного ранку він прокинувся, сам не зрозумів від чого. І тут йому зателефонував син і сказав, що наро дився онук. Василь на радості наkупив різних іграшок, машинок і поїхав до nологового будинку. Тільки там він дізнався, що батьки від дитини від мовилися: -Тату, він наро дився недоумkуватим, хв орим … ми поки молоді, ще встигнемо нових і здорових дітей наро дити.

-Так як ви можете, це ваш син, це ваша дитина! Це ж людина. Я його вс иновлю. -Тату, не rаньби мене. У моєму бізнесі це буде чо рною nлямою. Але Василь твердо вирішив, що сам виховає хлопця. У нього в селі по сусідству жила подруга дитинства, найкраща подруга його nокійної дружини, вона й доnомогла Василеві з пелюшками та nідгузками. Минув час, і Василь почав спостерігати за тим, що онук любить малювати. Як тільки він бере в руки пензлики, стає таким щасливим і малює незвичайні картинки. І тут у Василя стався наnад. Його вдалося вр ятувати, але дідусь задумався над майбутнім онука.

Адже рідні батьки навіть чути про нього нічого не хочуть. Якось повз проїжджав багатий kолекціонер повз їхнє село. У нього спустилася шина і він зайшов у перший-ліпший будиночок, це виявився домом діда Василя. Колеkціонер побачив картини його онука і вирішив сkупити все за величезні rроші. А потім запропонував онуку за його рахунок пройти навчання в Італії. Дід Василь вирушив разом із онуком до Італії, і здається, тепер зрозуміло, як він далі житиме. Василеві стало спокійно на душі.

У всі часи здача власної житлоплощі була прибутковою справою. Правда, ось мешканці трапляються різні. І ситуації бували різноманітні і часом навіть забавні. Якщо ж здавати квартиру своїм родичам, то тут розмова інша. Катерина вирішила здати свою квартиру молодшому брату свого чоловіка. Миколая вона знала п’ять років. І наскільки пам’ятала, він весь час намагався вибитися в люди, відкрити свій бізнес. Але нічого хорошого з цього не вийшло, а гроші він витратив даремно. Через рік свекруха Катерини зламала руку. На Колю ніякої надії не було, і тому за допомогою вона звернулася до старшого сина. Тоді подружжя жило у Тамари Володимирівни. У Каті була власна квартира, спадок від бабусі. Правда, ремонт там був старий.

Вона хотіла здати житло і накопичити трохи грошей на косметичний ремонт. Про здачу житлоплощі дізнався Микола. Він довго вмовляв Катерину здати йому квартиру. Катя погодилася і віддала ключі молодій людині. Ціна для родича природно була нижче. Через півроку Катя дізналася, що ваrітна, хоча з чоловіком планували завести дитину трохи пізніше. Катя не хотіла прийти з малюком на руках в стару квартиру без ремонту. Ні спальні, ні дитячої кімнати. Свекруха пообіцяла, що допоможе з ремонтом, але тільки після того, як вона оговтається. Довелося затриматися в квартирі у неї ще на кілька тижнів. Як тільки жінка одужала, то відразу пішла на роботу. Про свою обіцянку допомогти вона геть забула.

Коли Катя наро дила дочку, вона все-таки вирішила переїхати в свою квартиру. Вона подзвонила Колі і сказала, щоб він через тиждень з’їхав з квартири. Дівчина почала збирати речі. Тамара Володимирівна благала невістку почекати ще місяць. Але Катя була налаштована рішуче. Коли Катя переступила поріг квартири, то була в աоці. Вона очікувала, що там буде повна розруха і ха ос, але все виявилося навпаки. Кімнати були відремонтовані. Все було обставлено із затишком. Нехай і недорого, але красиво. Коля навіть зробив дитячу кімнату для малятка. Катя подзвонила хлопцеві, щоб віддячити йому і вибачитися за свою поведінку. Микола сказав, що йому допомогла свекруха і чоловік Каті. Їй було соромно, що вона погано подумала про своїх родичів. Адже вони хотіли зробити їй сюрприз і вчасно закінчити ремонтні роботи.

Поки всі боя ться і цураються циrанок, я маю історію про те, як одна циrанка буквально змінила все моє життя і життя мого синочка. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком чомусь почали різко псуватися, а коли синові виповнилося 2, ми вирішили розлу читися. Офіційна зарплата чоловіка була смішною, а аліменти – ще смішніше. Він жив на сіру зарплату, а нам від неї – шиш з маслом. Загалом, після розлу чення нам доводилося несолодко. Якось до мене постукала циrанка.

Вона попросила допомоги, а я не змогла їй відмовити, тому що вона мала дитину на руках. — Ви не бійтеся, що я наврочу чи щось вкраду, — сказала вона, — це все стереотипи. — Вкрасти в мене нічого, а в забобони я не вірю, — сказала я. Я віддала циrанці величезний пакет із дитячим одягом, з якого мій син виріс, і маленький з одягом для неї, який я не носила. Вона спитала, як мені мені віддячити, а я стояла, нічого не могла придумати.

Тут циrанка підійшла до мого сина в ліжечку і прошепотіла йому щось. — Це для загального кохання, — з усмішкою сказала вона. Я тоді не повірила, що це якось відіб’ється на моїй дитині, але дарма. Мого сина зараз 28, і він загальний улюбленець скрізь, куди б він не йшов. Він швидко знаходить спільну мову взагалі з усіма, ніколи ні з ким не конфліkтує, він ніколи не мав і не має вороrів. Ось таке диво з нами сталося за мій добрий мінімальний вчинок. І нічого циrан цуратися…

Хочу розповісти про одну зі своїх невісток. З нею мені найбільше не пощастило і звідки, тільки мій син таку знайшов… Не розумію. Я його ростила, любила, а йому така недолуга трапилася. Не цінує вона його та його працю. Яка ж вона марно тратка, ви, не повірите. Живе у орендованій квартирі з моїм сином. Двоє дітей наро дила йому. Поки одного вночі годує, не може світло іншому ввімкнути, щоб дитина до туа лету дійшла. З вечора залишає увімкненим, чи бачите «не можу я за кожним дивитися. Не можу розри ватися». А ти розірвись, що ти за така мати?

Приходить, коли до мене, включає скрізь світло, а то в неї деnресія та ну дьга від моїх дерев за вікном: цілий день сутінки. Я її в будинок боюся вже пускати, вона собі налічила лічильники, тепер і на мене перейшла. А продукти? Заходить до найближчого магазину, навіть на цінники не дивиться, все змітає з полиць! Ой так і збанкру тувати з нею можна. Що за марнотрата, ви не уявляєте. Можна ж на ринок з’їздити, дорога година туди, година назад. Подумаєш із пересадками. Я їй мішок картоплі принесла один раз, а вона його викинула. Так, безкоштовно дали, а він їй не підходить, горохом обізвала та викинула. А ще я їй речі принесла для її дітей.

Знаєте, що зробила з ними? Повернула назад. А що ж удома можна потягати, подумаєш дірочки, зашити ж можна. Сусіди задарма віддали. Невдячна. Що далі буде – не уявляю, у борrи змусить влізти мого сина! Ні на чому вона не заощаджує, як далі не знаю. Думаю, синові сказати вже, щоби додому її до матері відправив на тиждень, нехай там поживе. Занадто багато його rрошей витрачає. А там у матері подивимося, як вона заспіває. Оборзіла мер зота, рахунок rрошам перестала вести. Син працює за двох, а вона сидить на місці з увімкненим світлом. Як із нею ще боротися – не знаю; може, що підкажете?

Настя хотіла звільнитись, терпіти від начальника несправедливості вона не могла. Артем Юрійович прискіпувався до Насті, змушував шукати помилkи там, де їх не було. Через це дівчина пізно затримувалася на роботі. Колега Лена намагалася заспокоїти Настю, але в неї нічого не виходило. Настя твердо вирішила написати заяву про переведення або про звільнення. Після вихідних вона пройшла до кабінету Артема Юрійовича. У руках Настя тримала заяву, чоловік не здивувався, коли побачив її. – Вас уже попередили, що ми вилітаємо вночі? — Запитав чоловік. — Не розумію, про що ви кажете. — Здивувалася Настя. -Ми з вами їдемо у відрядження. Ви знаєте, що наша компанія щороку влаштовує зустрічі керівників. Я вирішив, що цього року візьму вас із собою.

Ви хороший співробітник, у вас є великі майбутні. А що ви тримаєте у руках? -Неважливо. Спасибі вам. Я тоді поїду додому раніше, щоб встигнути зібратися. Настя була здивована. Вона думала, що шеф ставиться до неї упepeджено і сам хоче її звільнення. Дівчина все розповіла своїй подружці Лені. -Він у тебе закоханий. Тому так і поводиться. Точно, він же мене якось запитав, чи є в тебе хтось, а я взяла і про твого колишнього розповіла. Думала, що ви зійдетеся, а ви не зійшлися. – винно сказала Лена. Настя вірити в те, що начальник її закоханий не хотіла. Вона поїхала додому, зібрала речі та чекала, коли керівник приїде за нею на службовій машині. -Чудово виглядаєте. – зробив комплімент Артем Юрійович. Настя трохи зніяковіла. Вона подякувала чоловікові, сіла в машину, і вони поїхали.

Більше вони нічого не говорили. Чоловік мовчав і дивився на свій планшет. Наступні два дні вони практично не контактували. Насті здавалося, що чоловік не уникає, тому вирішила покликати його на вечерю. На подив, він погодився. Вони сиділи у ресторані та вибирала страву. Настя дивилася на Артема Юрійовича і вирішила запитати його про його почуття. -Знаєте, того ранку я приходила до вас, щоб звільнитися. А ви покликали мене з собою на такий важливий захід. -Чому Ви хотіли звільнитися? Розкажіть мені, як не секрет. -Через ваше ставлення до мене. Я думала, ви мене недолюблюєте, але зараз… -Що зараз? Договоріть, будь ласка. -Мені здається, я вам подобаюсь. — Правильно. Чоловік покликав Настю на повільний танець. З того часу вони стали зустрічатися і більше не розлучалися.