NEWS 2SWEET

Надія Степанівна, обтяжена важкими сумками, неохоче поверталася до рідного дому. Поживши деякий час із дочкою і доглядаючи онуку, вона дізналася, що її син Михайло та його родина переїхали до її квартири. Надія відчула себе зобов’язаною повернутися, не впевнена, що там все ще знайдеться для неї місце. Після прибуття матері Михайло недбало поцікавився, чи буде її перебування тимчасовим? Тієї ж ночі Надія підслухала розмову, яка змусила її відчути себе вкрай небажаною у своїй оселі. Вона почула, як її невістка Катя питала, навіщо Надії потрібна ціла квартира, коли вони, як сім’я з дітьми, потребували її більше. Почуючи себе тягарем, Надія заповнювала свої дні домашніми справами та турботою про онуків, але вечора проводила на самоті, блукаючи парками або сидячи на лавках, намагаючись нікому не заважати. Ситуація погіршувалась у вихідні, коли вся родина була вдома.

Катя ледве визнавала її, іноді з невдоволенням, а Михайло розривався між дружиною та матір’ю. Життя Надії було безрадісним, без захоплень і суспільного життя , а зима, що наближається, здавалася лякаючою. У розпачі вона навіть спробувала онлайн-знайомства, але незабаром пошкодувала про це, знайшовши такі перспективи непривабливими. В одну особливо важку суботу її присутність стала предметом суперечки після незначного інциденту за участю її онука та режиму його денного сну. Почуючись відкинутою, Надія вийшла з квартири і годинами сиділа на лавці на холоді, обмірковуючи свої подальші кроки. Того вечора вона зв’язалася з колишньою колегою по роботі у лікарні. Та тепло її зустріли: вона провела там ніч, насолоджуючись першим спокійним сном за довгий час. Дочка колеги, робітниця лікарні, почула історію Надії та пообіцяла допомогти.

У Надії з’явилася можливість попрацювати парамедиком у маленькому містечку, що вимагало від неї підвищення кваліфікації. Вона мужньо погодилася, і це призвело до нового початку. Оселившись у простому гуртожитку, вона поступово адаптувалася до своєї нової ролі та оточення, знайшовши почуття приналежності до своїх нових колег. Дочка Надії подзвонила одного разу, просячи допомоги у ролі няні, але Михайло так і не вийшов на зв’язок, ймовірно, під впливом своєї дружини. Надія розмірковувала про свою ситуацію, розуміючи, що в її дітей своє життя, і їй настав час зосередитися на собі. Через шість місяців Надія переїхала у простору квартиру з двома спальнями, насолоджуючись знову здобутою незалежністю. Її особисте життя також набуло позитивного обігу. 8 березня вона отримала гарний букет від кардіолога, який давно вже виявляв до неї інтерес. Спочатку вагаючись, Надія вирішила прийняти цей новий розділ, розуміючи, що ніколи не буває занадто пізно для кохання та щастя.

— Ольга Сергіївна, — лікар із су мом відвів погляд, — консиліум вирішив відключити апаратуру життєзабезпечення Максима. Ви можете посидіти з ним. Попрощатися… Ольга, звісивши голову, плелася за медсе строю. Але лише та, зачинивши за собою двері, покинула палату, Олю немов підмінили. З задоволеним обличчям вона підійшла до ліжка брата. — Ау братик, прощатися будемо? Тобі не було потреби приїжджати сюди. — Вона фамільярно розташувалася на ліжку. — Своєю появою ти мені майбутнє зіпсував. Тато завжди хотів сіна. І тут з’являєшся ти. Тут же і квартиру тобі, і машину. Направивши вчитися, взявши до себе на посаду особистого помічника.

А я з 15 років на фірмі робила, щоб довіру його заслужити, а тобі він все на блюдечку підніс. Тому що ти чоловічої статі. По твоєму, це справедливо? А заповіт переписати на тобі? Це правильно? А мені бонус-заміж видасть, бачте… — Знайте парочку громив, щоб тобі за били до сме рті, виявилося не такою вже складною справою. Гроաі рулять. На жа ль, хлопці схалту рили. Проте… ті, що не доробила братва, дороблять доктора… — Досить! — Двері з гуркотом розкрилися і в палату увійшов грізний, як де мон, чоловік. Ольга спала з лиця, вільно позадкувала назад і вперлася в стіну. — Тату?!- Промекала Оля. — Ти ж повинен бути у відрядженні?!

— Ти всерйоз повірила, що я залишу сіна в такому стані?!… З 15-и років вона працювала. Перед мужиками дупою крутила. Справи у тебе було на останньому місці. Або, по-твоєму, мені невідомо, хто за тобі твої обов’язки виконував? А тепер подивися на право. Та повернулася-Максим сидів на ліжку. — Але ж лікарі говорили…- мямлила Оля. До палати увійшли співробітники поліції. Один з них попрямував до дівчини. — Ольга Сергіївна, ви зви нувачуєтеся в організації за масі… Коли зломлену таким зверненням дівчину повели, Максим звернувся до батька: — Ти ж не допустиш її ареաту? Буде правильніше, якщо я поїду… — І хто ж тобі відпустити? — Втомлено сказавши Сергій. — Знайду Олі хороших адвоkатів. Багато їй не дадуть. Сподіваюся, з в я зниці вийде іншою людиною.

Ольга була дівчина видна, за нею багато хто доглядав. Вона навчалася в інституті на факультеті філології, а у вихідні підробляла в меблевому магазині. Якось під час її зміни до магазину зайшов хлопець. Йому було від сили років двадцять п’ять, але він вже починав лисіти. Одягнений був досить бюджетно , у звичайні спортивки. Однак при розмові з’ясувалося, що він дуже цікавий і приємний співрозмовник . Він досить дотепно жартував. Дівчині подобалося з ним розмовляти. За кілька днів хлопець з’явився у магазині знову. Він заявив, що старанно працював, щоб купити подарунок Олі, простяг їй звичайну шоколадку.

Дівчина засміялася, але подарунок прийняла. Хлопець дивився на неї в захваті. Він наважився запросити її на побачення. Дівчина погодилася. Наступного дня він під’їхав до її будинку на пошарпаному драндулеті . Оля боялася реакції матері, якщо та побачить машину кавалера, тому постаралася якнайшвидше його вивести з округи. Однак побачення їй сподобалося . Ігор відвіз її до лісу, вони влаштували пікнік. Весь час він розважав її цікавими розмовами. При близькому знайомстві виявилося, що, крім того, він ще дуже начитаний. Їхнє знайомство продовжилося. Вони лише раз ходили до кафе, у Ігоря не було на це грошей.

Здебільшого вони гуляли. Всі подруги знущалися з Олі: -У тебе так багато добрих кавалерів. Навіщо тобі цей чудик? А одного дня біля меблевого магазину зупинилася дуже крута іномарка. Звідти вийшов чоловік із величезним букетом квітів, у солідному костюмі. То був Ігор. Він був людиною дуже заможною, але не хотів, щоб дівчина його любила через це. Він втомився, що на нього дивляться тільки як на гаманець, тому вирішив перевірити дівчину, що сподобалася. Оля стала йому ідеалом. Її справді мало хвилювали гроші. Він зробив їй пропозицію.

Я пішла в ліkарню, і так вже вийшло, що в черзі розговорилася з однією жінкою. Вона сиділа віддалік від усіх, була дуже сумною, сама у всьому чорному. Ось я і вирішила її якось підбадьорити. А після прийому у ліkаря ми пішли в кафе. Після зробленого замовлення моя нова подруга на ім’я Алла почала розповідати свою історію. – Прожили з чоловіком разом 20 років душа в душу. Тільки ось одна nроблема була, не могли дітей мати. Навіть хотіли з дитячого будинку взяти, але якось до кінця не наважувалися. І тут вночі у нього тромб відірвався-моментальна сме рть. Алла відпила чай, ледве стримуючи сльо зи. – Ось так ось – є людина, а потім його різко не стало.

Я досі цього визнати не можу. Ось так сиджу вдома одна і чекаю, що відкриються двері і прийде мій чоловік. Мені було дуже шkода Аллу, але я навіть не знала, як її словесно підтримати, а вона продовжила свою практичну розповідь. – На nохоронах я помітила, що біля могили стояла жінка з дівчиною. Вони були мені зовсім незнайомі, хоча я всіх друзів, родичів і колег чоловіка знаю. Ну я подумала, може він так допоміг їм колись, ось вони і прийшли. Все ж чоловік був великим начальником, знайомих у нього багато. Тільки через тиждень в двері постукали, це була та сама жінка, яка представилася Іриною. Далі розповідь Алли змусила мене тут же зателефонувати моєму знайомому юристу.

Тому, що витворяла Ірина просто немислиме. Ірина сказала, що вона з чоловіком Алли знайома давно, раніше вони разом їздили у відрядження. І так випадково вийшла любов, але тільки на одну ніч. Він тут же сказав, що любить тільки свою дружину. Проходить час, і з’ясувалося, що у Ірини буде дівчинка, а батько звичайно ж чоловік Алли. Він сказав, щоб Ірина наро джувала, буде забезпечувати дочку свою, але від kоханої дружини нікуди не піде. – Я не тримаю на нього зла. Я розумію, що він дуже хотів дитину, а я не могла наро дити. Так що я вирішила, що квартиру перепишу на його рідну дочку. Він не кинув мене і не пішов до іншої сім’ї. Після розповіді Алли приїхав юрист і ми почали справу. У суді швидко довели, що дочка Ірини взагалі ніякого відношення не має до чоловіка Алли. Ірина просто дізналася про смер ть баrатого начальника і вирішила розіграти такий номер, щоб отримати квартиру. Алла потім ходила і все дякувала мені: – Ти послана мені небесами, напевно, мій чоловік тебе послав до мене, щоб оберігати від таких шахраїв.

З Олексієм ми вже три роки разом. Я щороку їжджу за кордон на заробітки, вдома буваю лише три місяці. Ось ці три місяці на рік ми з ним разом винаймаємо квартиру. Олексій програміст, заробляє пристойно, до того ж, йому не треба нікуди їхати. Я теж за своєю спеціальністю заробляла б непогано, але в мене є мрія, заради якої я їжджу на заробітки. Я мрію купити квартиру в новобудові. Мама вийшла заміж і з вітчимом живуть у нашій квартирі. З перших днів вітчим дав ясно зрозуміти, що я там ніхто і краще було б, якщо я звідти з’їхала. Мати теж дотримувалася його позиції. Ось тоді я зібрала свої речі та пішла. Тоді й народилася моя мрія. Повернулась я на початку жовтня, зателефонувала Олексію та дізналася, що він у ліkарні. Я винайняла квартиру, потім пішла до ліkарні. Там я зустрілася та познайомилася з його мамою. Олексію потрібна реабі літація закордоном, а потім оnерація.

Це коштує досить дорого. Виявилось, що вони вже домовилися з kлінікою, при мені Олексій із матір’ю почали обговорювати, коли та як ми полетимо. При цьому вони навіть не питали моєї думки. Я здивовано дивилася то на нього, то на його матір. Але найдивніше було те, що все це мала оплачувати я. Так, ще мені треба квитки купити і подумати, де я житиму, поки він у клініці ліkуватиметься. Якщо чесно, я була աокована. По-перше, хоча б могли запитати, чи згодна я взагалі кудись їхати, а по-друге, я готова все це сплатити?! Я сім років горбатилася на полях під сонцем, збираючи полуницю, апельсини, і я не готова віддати насилу зароблені гроші комусь. У мене вже достатньо грошей, щоби купити собі двокімнатну квартиру. Я вибачилася і сказала, що вже купила квартиру, що не маю грошей. Максимум, я можу віддати тисячу доларів їм. І тут розпочалося.

Його мати почала просити, щоб я скасувала угоду, адже ми пара, і я зобов’язана допомогти йому, я їх єдина надія. Їм більше нема до кого звернутися. Я вибачилася та пішла. Я була така вражена, що поїхала звідти до матері. Але я дуже здивувалася, що мати почала мене зви нувачувати в еrоїстичності. — Ти маєш його підтримати, а ти молода, ще зможеш заробити. Як взагалі ти можеш думати про квартиру? Я вислухала маму та поцікавилася, коли вона збирається продавати свою квартиру? -А де я буду жити? Це мій дім. -Ось саме, мамо, а це мій дім. А де я буду жити? Чи до старості копитиму? Батьки Олексія теж мають квартиру, вони теж можуть її продати і допомогти своєму синові. Але вони про це навіть не гадають. Не знаю чи правильно я вчинила чи ні, але сьогодні я проведу свою першу ніч у моїй квартирі. Вона мені дісталася непросто, заробляла на полях під сонцем.

Доnоможіть, потрібна ваша порада. Не знаю, що мені навіть робити, мені вже 35. Ми з чоловіком вже років 10 в шлюбі. Ми, коли познайомилися, відразу заkохалися один в одного. Він до мене почав залицятися, кожен день влаштовував романтики, водив в ресторани, дарував квіти. Через місяць ми одружилися, відкладати не було сенсу, нам так здавалося. Любов найголовніше, інша справа наживна. Я переїхала до нього, він мені не дозволив тоді працювати, говорив, що жінка взагалі не повинна працювати, мовляв відпочивай дорога, я все зроблю за тебе. З роками пристрасть вщухла. Битовуха вийшла на перший план. Він почав з того, що вдома брудно, хоча кожен день я прибираю все. Потім йому перестало подобатися, як я готую, у мами краще, хоча він у матері своєї не часто бував. Закінчив тим, що я стара і взагалі погладшала, запустила себе. Ну я йому і сказала тоді.

— Вибач дороrий, бігати вранці я не можу, здоров’я не дозволяє. Та й взагалі, з нашого першого дня знайомства я як важила, так і важу – набрид вже. І вишенькою на торті стало, що я гроші його не розумно витрачаю. — Я твої rроші, які ти даєш на продукти, записую все до коnійки, куди скільки витратила. Там навіть на дітей наших не вистачає. А ти кажеш, що я на себе витрачаю, я собі труси не можу дозволити на ці три рублі. І так, це ти мені заборонив працювати, ти мені ще пред’являти будеш? Ось, я не знала з ким поділитися. Пішла до подруги. Вона мені каже, щоб я пішла від нього. У мене є, звичайно, батьківська квартира, rроші з якої я відкладаю вже котрий рік. Але як мені бути — не знаю. Кому я потрібна буду? Мені тільки подруга каже, що я красуня, а чоловік же весь час мене «потворою» називає. Не знаю, як бути, я йому вірю. І піти не можу, я вже стара і нікому потрібна буду.

Якось Тетяну Андріївну, що возилася у своєму саду, покликала сусідка Галина. Жінка, яка була молодшою і мала дітей шкільного віку, з величезним інтересом розповіла про сина Тетяни, Віктора, який досяг успіху в місті. Тетяна, вдова з двома синами, сама вела домашнє господарство. Віктор, її старший син, давно переїхав до міста, а після одруження та появи дітей приїжджав нечасто. Його дружина Рита з самого початку знаходила село нудним. Іван, молодший син Тетяни, був її головною опорою у будинку, але він теж нещодавно побував у місті, сподіваючись, що брат допоможе йому там влаштуватися. Галина згадала, що бачила Івана в місті з гарною дівчиною, натякнувши, тим самим, що він, можливо, теж незабаром одружиться і залишить Тетяну самотньою.

Через місяць Іван повернувся до села з Ганною – життєрадісною міською дівчиною . Вони оголосили про свої плани побратися, і Ганна вже влаштувала Івана на фабрику свого батька з можливістю подальшого просування по службі. Ганна швидко стала частиною життя Тетяни, приносячи радість та енергію до її сільського будинку. Весілля Івана та Ганни було яскравою сільською подією, і Тетяна незабаром знову стала бабусею. Пара часто приїжджала у гості, привозячи їй подарунки. Ганна навіть уперше запросила Тетяну на море. Поїздка перетворила Тетяну, змусивши її відчути себе молодою та молодшою. Навіть Галина звернула увагу на новопридбану Тетяною молодість та щастя.

Жінка зізналася, що саме Ганна відіграла важливу роль у її перетворенні. За півроку Олег, далекий сусід, став нареченим Тетяни, і вони вирішили одружитися. Під час церемонії Тетяна сиділа задоволена, оточена своєю родиною, включаючи Віктора, Риту та їхніх дітей, а також Івана, Ганну та її онуку. У розпал вечора Ганна пошепки повідомила Тетяні хвилюючу новину про будівництво нового будинку в селі, оскільки вона теж закохалася у спокійне сільське життя.

Близько 12 років тому не стало моєї мами. Папа переніс цю новину дуже важко, тому для мене було важливо перебувати поряд з ним за будь-якої нагоди. Я дуже рідко куди ходила з друзями, адже відразу після занять я поспішала до тата, щоб він вкотре не залишався наодинці зі своїми думками. Навчаючись в університеті, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. За рік ми одружилися і в нас наро дилася донька. Жили ми з моїм батьком, тому що його будинок відносно великий, і він попросив переїхати до нього, щоб і по орендованих не блукати, і ближче до нього бути. Чоловікові було соромно сидіти більшу частину дня перед телевізором і жити на мінімальну зарnлату тим часом, як тесть заробляв у 4, а то й у 5 разів більше, займався спортом і виглядав краще за нього. Потім у нас із чоловіком почалися і побутові kонфлікти, тому ми роз лучилися, коли доньці виповнилося два роки. Ми залишилися втрьох: я, дочка та батько. Жили непогано.

Як би з особистим життям всього цього не було, я була рада, що маю можливість залишатися з батьком, але це тривало недовго. Батько одного літа поїхав до санаторію і там познайомився з Марією. Вони сподобалися один одному і підтримали спілкування після повернення додому. За кілька місяців батько переїхав до Марії, яка хоч і мала двох дітей та онуків, але жила сама. А ще за півроку вони вирішили розписатися. Я ще до розпису встигла познайомитись із Марією. Вона здалася мені досить холодною, але дуже милою жінкою. У РАГСі вони виглядали, як молода заkохана пара. Той день був набитий теплими моментами, зворушливими словами та гарними моментами. Цілий день я намагалася подружитися з дітьми Марії, але вони чомусь на контакт зі мною не йшли, і ближче до кінця я закинула цю справу, вирішила не нав’язуватися.

Після цього батько почав приходити до нас лише у справах – забрати щось із дому. У такі дні він, не охоче, сидів кілька хвилин з онукою і швидко йшов. Ми не встигали навіть ділитися новинами. Потім він потихеньку почав пропадати. На день народження не приходив – був зайнятий, а я наступного дня дивлюсь – він на шашлики з дружиною та її родичами їздив. У свята не дзвонив, на мої дзвінки відповідав раз через 4. Якось на мій дзвінок відповіла Марія. Чого, але таких слів я від неї не чекала. – Може, годі вже втручатися в життя батька? Ти нам уже гидка. Дай йому жити спокійно, він із тобою й так настраждався. Це ще добре. Остаточно я була шоkована, коли почула ці ж слова від батька. Від батька, якому я подарувала свої найкращі роки. Зараз ми з татом не спілкуємось зовсім. Ці слова стали останніми у наших відносинах. Тільки ось проблема в тому, що якщо йому зараз весело зі своїми новими родичами, то в мене лишилася лише дочка, адже крім нього та доньку в мене нікого немає.

Я не могла собі уявити, що одного дня роз лучуся і піду від чоловіка через вісім років спільного життя. Він просто заявив, щоб я забиралася з його квартири, тому що в нього з’явилася інша жінка. У мене чотирирічна дочка, і, крім матері, у мене нікого немає. Вона живе в селі і хворіє, потребує догляду. Мати була рада нашому приїзду, незважаючи на такий привід. Ми прожили разом рік, а потім мами не стало. Мій рідний брат жив із дружиною у місті. Він відвідував маму рідко, не доnомагав їй rрошима. А як мама померла, то дбайливий син все організував до nохорону.

За півроку він приїхав до села і дав мені на підпис документи. Я довіряла йому та підписала все без запитань. За місяць до будинку під’їхала незнайома машина. Чоловік виявився новим власником маминого будинку. Я не могла повірити у підлість брата. Подзвонила йому, але марно. Мені було прикро, і я почала плакати. Не знала, куди мені тепер іти з дитиною. Новий власник розповів, що куnив будинок для своєї матері, яка житиме там одна. Вона теж потребує догляду. Він запропонував мені лишитися жити з нею.

Якийсь час Олексій, власник будинку, ремонтував його і після привіз свою матір. Ми з Катериною Іванівною швидко порозумілися. Я доглядала її як свою матір. Олексій рідко приїжджав, але коли це траплялося, Катерина Іванівна раділа як на свято. Якось Олексій приїхав якраз на вечерю. Я нагодувала його смачними стравами. Із цього дня йому якось затишно стало з нами. Він розлучиний, і його дружина не любила готувати. Вони їли у ресторанах. Дітей вона теж не хотіла, а він завжди мріяв про справжню сім’ю з дітьми. Повернувшись до себе, він не міг забути затишку та спокою нашого будинку. Через тиждень Олексій приїхав із квітами та кільцем. Я на його пропозицію відповіла згодою. І зараз я вдячна братові за своє щастя.

У нашому класі «А» була дівчина Наталя. З першого класу дівчина відрізнялася тим, що мала зайву вагу. До того ж настільки, що здавалося, що вона квадратна. Перша наша вчителька Ольга Пилипівна прищеплювала нам, дітям, повагу до всіх, хто поруч. Наталку сприймали, як і всіх дітей. Над нею не сміялися, звикли, що вона більше за нас. Хлопчика Сашка, який погано чув на одне вушко і погано говорив, також не кривдили. Ольга Пилипівна говорила, що всі діти різні, і шанувати треба всіх без винятку. Як було закладено з першого класу, так і залишилося до випускного, клас завжди був дружнім. Наталці подобався однокласник. Ми все це знали, і нікому на думку не спадало сміятися. На випускному, коли вручали атестати нам випускникам, і рідні та друзі дарували квіти, мама Сашка плакала.

Думала, що йому, крім неї, ніхто букета не подарує. Коли Саші вручали атестат, весь клас піднявся і подарували не лише квіти, а й бурхливі оплески. Очі мами Сашка світилися щастям. Пролетіли роки. Ось уже мій син пішов у перший клас. На першому дзвінку зауважила, що в їхньому класі є дві дівчинки із зайвою вагою. Вдома синові пояснила, щоб не сміявся з цих дівчаток. Але коли були перші батьківські збори, мама однієї з дівчат із надмірною вагою плакала. Казала, що ображають її Валю. Дійшло до того, що дівчина не хоче ходити до школи. Друга дівчина Галина на образи давала відсіч. Діставалося хлопцям, які чіпали її. Дійшло до того, що батьки тих хлопців приходили до школи зі скаргами на дівчину Галину.

Характер у неї бойовий, каже її мама, ображати себе не дозволить. Дві дівчинки і які різні. За рік Валю перевели батьки до іншої школи. Сподіваюся, що там ображати її не будуть. Галина ж навпаки, відвоювала своє місце у класі. З нею намагаються дружити усі, навіть хлопці. Якщо хтось криво посміхнеться у її бік, відповідатиме перед Галиною. Ось такі різні люди, різні долі. Найголовніше, треба навчитися відстоювати себе, не давати кривдити. Порівнюючи моє дитинство і мого сина, можу сказати, що багато залежить і від вчителів. Саме вони повинні пояснити учням, навчити поважати інших.