NEWS 2SWEET

Ольга вирішила з’їздити на дачу у суботу вранці, оскільки увечері у п’ятницю були величезні пробки. Її чоловік Віктор, який був у відпустці, довго чекав на вільні дні – і вони нарешті настали. Подружжя вирішило, що Віктор зробить невеликий ремонт у заміському будинку перед днем народ ження Ольги. Віктор мав золоті руки. Минулого року він зробив стелаж на другому поверсі, і всі були вражені, коли побачили його витвір. Алла, двоюрідна сестра Ольги, теж була у відпустці на дачі, і вона обіцяла погодувати Віктора, доки він працював.

Чоловік Алли, Стас, у свою чергу, теж запланував поїхати за місто після роботи. Ольга швидkо набрала номер Стаса, щоб дізнатися про пробки, і вони домовились відсвяткувати її день народ ження наступного дня. Ольга вже повідомила Віктора, що вранці буде на дачі, але двічі передзвонювала йому, щоб уточнити, чи потрібно щось взяти з дому. Проте Віктор не брав слухавку, і Ольга подумала, що він, мабуть, був чимось зайнятий . День народ ження Ольги був чудовим і всі були у відмінному настрої. Алла та Віктор потоваришували, поки жили без своїх других половинок.

Алла сіла поруч із Віктором, простягла йому келих і посміхнулася. Стас приніс кавун та диню, і Ольга була здивована звідки, адже ще не сезон? Увечері вони розважали гостей, а Віктор доnомагав прибирати посуд. Ольга відчула, що він радий її присутності, і зрозуміла, що поводилася безглуздо, думаючи, що Алла флір тує з ним. Наступного дня Віктор пояснив, що сумував за Ольгою цілий тиждень і з нетерпінням чекав на неї. Він також згадав, що Алла випадково замкнулася у своєму будинку, і він кілька годин доnомагав їй вибратися звідти. Алла подякувала йому, попросивши чоловіка Стаса наkупити все, що любила Ольга. Віктор обійняв дружину, і вони насолоджувалися частиною дня, що залишилася разом. Ольга згадала свої попередні думки та зрозуміла, що їй потрібно більше довіряти своїм близьким. Віктор був щасливий, що Ольга все ще любить його, і він почував себе найпотрібнішою людиною на землі.

Я часто чула, що Польща – це рай для проживання наших співгромадян. Тільки щоразу я ледве стримувала регіт, оскільки на особистому досвіді знаю, як там справи… Справа в тому, що я живу у Польщі вже восьмий рік. Звичайно, сьогодні безпека – понад усе. Але не слід тішити себе ілюзіями та переїжджати до цієї країни назавжди. Найголовніше, що турбує мене в цій країні – це клімат. Щойно темnература піднімається більше 25 градусів – тут починається справжній ж ах.

А саме – ми називаємо це «чорний смог». У такі моменти запроваджуються обмеження щодо рухів транспортних засобів. Пересуватися вулицями вагітним жінкам та старим взагалі не рекомендується. Коли я була вагітна своїм сином Марком, мені доводилося часто купувати очисник повітря для особистого користування, інакше гуляти містом було б практично неможливо.

Медичне обслуговування – взагалі nроблема на nроблемі. Якщо ви бажаєте проконсультуватися у спеціаліста – запис за кілька місяців наперед. Та й про якість цього обслуговування варто помовчати. Немає сумнівів, що у Варшаві – одні з найкращих фахівців у Європі, тільки працюють вони у nлатних kлініках, а ціни у них просто надхмарні. Наприклад, поставити звичайну пломбу – це від 200 у.о. Я живу тут уже багато років, але в мені вже дозріває думка пове.

Ми з Ольгою потоваришували в університеті. Щойно здали сесію, закінчили другий курс, як вона запросила мене на своє весілля. Я не дуже хотіла туди їхати, адже на свято треба було їхати в інше місто. Але подруга дуже наполягала, тож я погодилася. І не пошкодувала про це… На весіллі я була свідком нареченої, а Стас був свідком нареченого. Із хлопцем я вперше зустрілася вже на весіллі. Все застілля ми розмовляли, а потім брали участь у веселих конкурсах. Після весілля ми зі Стасом, та ще з кількома гостями поїхали до нічного клубу. Вранці я прокинулася з ним у ліжку.

Він відвіз мене до будинку нареченої. Цього дня гості знову зібралися святкувати одруження, тож ми знову зустрілися. Він одразу підійшов до мене і поцілував. Цілий вечір поводився так, ніби ми вже давно зустрічаємось. Після застілля він запропонував прогулятися. Пішли на пляж до річки. На вулиці була літня тепла погода, тому ми вирішили трохи поnлавати. Після цього вечора ми почали зустрічатися, а потім я дізналася, що ваrітна . Мені було лише дев’ятнадцять років, але Стас запропонував вийти за нього заміж. Ми оформили шлюб офіційно і посиділи в сімейному колі.

Найбільше грошей подарувала свекруха. Насправді рідня з боку чоловіка була дуже люб’язною до мене. Його батьки нам у всьому допомагали. За п’ять місяців після весілля народилася наша дочка. Ми були дуже щасливі. З того часу ми живемо разом. У нас справді щаслива родина. Після народження доньки стосунки лише зміцніли. Зараз я знову буду мамою. Коли чоловік дізнався, він був щасливий і не приховував своєї радості. Я все це розповіла для тих пар, які зустрічаються дуже мало часу, але вже чекають на дитину. Не бійтеся нічого. З народженням дитини стосунки стануть лише кращими.

Віра знала історію своєї мами дуже добре. Через це вона ненавиділа її всім серцем. На своїх подруг, які є найкращими подругами з їхніми мамами, Віра дивилася із заздрістю, але виключно з доброю. Мама залишила Віру, коли їй було 2 — не впоралася з відповідальністю … або не захотіла впоратися … Це вже неважливо. Загалом, Віру виховувала її тато, який спочатку благав дружину повернутися, а потім просто перестав і вирішив подарувати всі свої сили доньці. Так і минав час. Віра вийшла заміж, незабаром і заваrітніла.

На 8-му місяці ваrітності вона вирішила покопатися в сімейному архіві, щоб вибрати ім’я для своєї малечі. Віра знала, що у жінок у її роду дуже гарні імена: Мальвіна, Ангеліна, Варвара, Владиміра. Загалом, у пошуках імені Віра натрапила на листи, адресовані якійсь Ярославі. Цікавість не дала дівчині пройти повз, вона прочитала одне з них. Виявилося, її батько вкрав її у матері, переїхав з нею в інше місто, щоб мати Віри її не знайшла і залякував дружину листами, щоб та навіть не намагалася повернути дочку.

Вірі стало так nогано, що її госпіталізували, і невдовзі наро дилася її дочка – гарна та здо рова. Віра ледве вимовила ім’я «Ярослава» . Чоловікові ім’я сподобалося, а ось татові… він запропонував ім’я своєї мами – Варвара, але тут Віра почала на нього кричати, щоб той більше не пхав носа в її життя і тримався подалі від неї та її родини. Чоловік Віри не міг повірити своїм очам та вухам. Віра ще ніколи так із татом не розмовляла. Незабаром новоспечена матуся зв’язалася зі своєю мамою та пішла на першу зустріч із нею. Обидві мами nлакали як діти, коли зустрілися. — Нічого, мамо, — заспокоювала мати Віра, — найжа хливіше позаду. Тепер все буде інакше.

Ми з Дмитром прожили у шлюбі багато років. У нас доросла дочка, яка вже має свою сім’ю. Ми обидва мали гарну роботу, велику спільну квартиру. Живи і радуйся, але чоловікові все це набридло. – Я зустрів іншу жінку. Вона молодша і красивіша за тебе. Для мене це як ковток свіжого повітря. Нам треба розлучитись, — сказав Дмитро. Я не стала заперечувати. Не бачила сенсу утримувати його. Ми розлучилися і поділили квартиру.

Щоб подолати переживання, я взяла відпустку за свій рахунок на місяць. Перший тиждень я просто лежала, не могла навіть підвестися, щоб поїсти. Але потім вирішила зробити все те, про що давно мріяла, але завжди шкодувала на себе гроші чи не знаходила часу. Спочатку пішла до салону краси та кардинально змінила зовнішність: стала брюнеткою з короткою стрижкою, наростила вії, збільшила губи, розгладила зморшки за допомогою косметологічних процедур. Почала ходити на йогу та у спортзал. Повністю оновила гардероб, а з подругами ми щотижня влаштовували посиденьки у кафе. Знайшла підробіток в інтернеті, про який давно замислювалася, і на основній роботі отримала підвищення. Працювала багато, та й дохід значно збільшився. Через півроку почала зустрічатися зі старим знайомим.

Це були легкі, несерйозні стосунки, щоб провести час удвох. Я вирішила, що більше не заводитиму серйозні стосунки з чоловіками. Їхня увага надавала мені впевненості, але серйозних зобов’язань я не хотіла. Тоді я зрозуміла, що тепер живу для себе і роблю тільки те, що мені хочеться по-справжньому. Тим більше, що я почала любити себе. І ось ще через півроку на порозі знову з’явився Дмитро. Його молода кохана пішла від нього. — Давай помиримось і знову житимемо разом. У нас дочка, невдовзі онуки. Стільки років прожили разом, хіба не варто вибачити одну помилку? З ким не буває, – сказав він. Але я не довго думала, що йому відповісти. Відправила його додому і зачинила перед ним двері. Тепер ми маємо своє життя, і для такої людини, як Дмитро, у моєму житті більше немає місця. А що ви зробили б на моєму місці?

У мене двоє вже дорослих дітей, і я відчуваю труднощі з моїм сином Романом. Коли старша – дочка – влаштувалася і створила свою власну сім’ю в іншій країні, у Романа справи йшли не дуже добре. Він намагався знайти відповідні варіанти, але поки що безуспішно. Нещодавно він почав добряче пити і навіть запрошував своїх п’яних друзів до нас додому, де вони поглинали всю нашу їжу. Роман часто скаржиться мені, що він не має дружини і нормальних друзів, і мені його шкода.

Після закінчення школи Роман не захотів одразу вступати до університету, і незабаром зустрів свою майбутню дружину Мирославу. Однак вони насилу зводили кінці з кінцями, а родичі Мирослави підливали олії у вогонь, критикуючи Романа за те, що він не заробляє достатньо, щоб утримувати сім’ю. Зрештою вони розлучилися, і Роман повернувся жити до мене. Ми жили разом, поки я не вийшла на пенсію, і Роман попросив взяти моє пенсійне посвідчення, пообіцявши повернути його за місяць, коли знайде роботу .

Хоча він і знайшов у результаті хорошу роботу, але так і не повернув мені пенсійне посвідчення. Він стверджував, що гроші потрібні йому більше, ніж мені, і погрожував припинити спілкування зі мною, якщо я наполягатиму на поверненні. Я не хочу розповідати про це своїй дочці, бо боюся, що вона образиться на мене насамперед за те, що я так довго приховувала свою ситуацію. Я також не хочу, щоб мої діти сварилися між собою через мене. Я застрягла у замкнутому колі, і не знаю, що робити. Я весь день розмірковую, де я помилилася у вихованні Романа, і як він став таким матеріалістом та егоїстом?

Після весілля ми з чоловіком жили разом з його матір’ю. Свекруха мене не любила і не приховувала цього. Я намагалася не попадатися їй на очі дуже часто. Однак, моїх дочок, своїх онучок, Лілія Дмитрівна просто обожнювала і допомогла мені виростити. У нашій родині склалася дивна традиція: всіх вітали з днем народження та дарували подарунки, тільки я завжди залишалася поза увагою. Чоловік та свекруха щороку отримували привітання та презенти.Сімейні пакетні тури

Дітям влаштовували свята з гостями та частуваннями. А ось для мене завжди звучало те саме: — Навіщо тобі квіти? Чого тобі ще бракує? У тебе все є. Звісно, мені було прикро. Згодом я поїхала на заробітки до Німеччини. Усі гроші відправляла додому. Цього року у вересні мені виповнилося 60, і я вирішила відсвяткувати цю дату як слід. Замовила ресторан, запросила рідних, привела себе до ладу, купила вбрання. Адже за останні два роки я тільки працювала, і тепер вперше за довгий час хотіла влаштувати собі справжнє свято.

Як і завжди, мені ніхто не подарував нічого, окрім сватів, які дали по 1000 гривень. Мабуть, усі думали, що мені, як заробітчанці, нічого не потрібно. Але я не образилася, бо сама собі зробила подарунок — запланувала відпустку за кордоном та купила гарну газонокосарку. Моє рішення всіх шокувало. Діти чекали, що я віддам гроші сім’ї. Дочки пішли, не попрощавшись, а чоловік тепер не розмовляє зі мною. Але я не шкодую про свій вибір і готуюся до відпустки. Як думаєте, я вчинила правильно?

На нашому весіллі багаті родичі мого чоловіка подарували лише конверти. Ми були сповнені очікувань, сподіваючись побачити усередині значні суми грошей. Увечері, коли всі гості розійшлися, ми зачинились у кімнаті, щоб відкрити подарунки. Але коли ми почали розкривати конверти, наше збудження швидко змінилося розчаруванням. Всі конверти виявились порожніми, хоча на кожному з них були вказані імена дарувальників. Ми розгублено дивилися один на одного. “Що це означає?” – Запитала я, намагаючись усвідомити те, що відбувається. Мій чоловік, Андрій, теж виглядав приголомшеним.

“Не знаю,” – відповів він. “Але це явно якийсь дивний жест.” Ми вирішили зателефонувати до одного з родичів, щоб з’ясувати, в чому справа. Андрій набрав номер тітки Ольги, і я чула її голос на іншому кінці дроту. “Привіт, тітко Ольга, це Андрій. Ми хотіли б дізнатися: чому конверти, які ви подарували на весілля, виявилися порожніми?” Відповідь вразила нас. “А твоя мама про що думала, коли дарувала порожній конверт на весілля мого сина?” – сказала Ольга максимально холодно. Андрій почервонів від сорому і, вибачившись, поклав слухавку. Він був явно засмучений і одразу ж зателефонував своїй матері.

“Мамо, що трапилося на весіллі тітки Ольги? Чому ти подарувала порожній конверт?” Мати відповіла з гіркотою в голосі: “У той час у мене не було грошей, синку. Я просто не могла собі дозволити щось подарувати, але хотіла бути на весіллі. Невже це так важливо тепер?” “Це створило стільки проблем зараз”, – сказав Андрій. “Ти навіть не уявляєш, як було соромно.” Сварка з матір’ю залишила неприємний осад. Андрій був розчарований, а я почувала себе між двома вогнями. Ми довго обговорювали цей інцидент і дійшли висновку, що гроші та подарунки не мали стати причиною розбіжностей. Проте, образа і нерозуміння все ж таки залишили слід у наших стосунках з родичами. Зрештою, ми вирішили, що цінуватимемо одне одного і будуватимемо наше майбутнє, спираючись на взаємну повагу та любов, а не на матеріальні аспекти. Але цей інцидент нагадав нам, як важливо бути уважними до почуттів інших та прощати помилки минулого…

Анна Петрівна сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні їй виповнилося 70, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Правда, сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Маша яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Ганну Петрівну сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Анна Петрівна помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Анна Петрівна пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Анна народилася в деревне.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Анна залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються.Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Анна б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш.Анна повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало. Вона повільно повернулася.

Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її. -Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас.Анна вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

Весілля йшла повним ходом, і тут, раптово, до святкової зали зайшла Марія. Наречена напружилася. – Чому вона сюди прийшла? – Запитала Оксана. – Я ж казала тобі кілька разів, щоб ти її не запрошував! – Спокійно, люба, – відповів Олег. – Невже така дрібниця може перешкодити нашому святі? -Я ж просила тебе … – Так я і не запрошував її …. -Горько, гірко, гірко! – вигукнули гості. Солодкий і довгий поцілунок перервав голос тамади: – Настав час нашої нареченій кинути букет. Побачимо, чия весілля буде наступною!

Всі дівчата вийшли з-за святкового столу і стали в коло. У центр кола стала Оксана. Вона була неймовірна в своєму білосніжному платті, про який вона мріяла ще місяць тому. І ось, нарешті, це сталося: вона стала дружиною свого боса, успішної людини. Дівчата розійшлися і скупчилися в одному місці. Всі підняли руки і приготувалися ловити. Оксана повернулася до дівчат спиною і кинула букет. А коли Оксана розгорнулася, та побачила свій букет в руках суперниці. У Оксани перехопило подих. Підійдіть до мікрофона, дівчина, що зловила букет. Вам слово, – сказав тамада. – Як Вас звати, увійдіть!

У Оксани перед очима промайнуло все життя. Ось вона маленька дівчинка біжить по берегу річки і кличе на допомогу. Микола був старший за неї на 5 років. Хлопчику стало не добре, напевно ногу звело, і він почав не звично, борсатися у воді. Пощастило, недалеко були рибалки. Вони почули вигуки Оксани і прийшли на допомогу. Коли хлопчикові допомогли, він взяв Оксану за руку і, посміхаючись, сказав: – Спасибі тобі! Як виростеш, я на тебе одружуся. Потім Оксана стала чекати, коли ж вона, нарешті, виросте.

Весь цей час вона не відходила від Миколи. Інші хлопці жартували: – Подивися, он твоя наречена знову біжить. – А що ви хочете, і одружуся, – жартував він у відповідь. І для Оксани не було нічого важливішого за це сміху. Коли Микола прийшов з армії, Оксані було вже сімнадцять. Поки його не було, вона перетворилася з простої сільської дівчинки, в красиву жінку. Після повернення з армії Микола, пішов працювати водієм і почав будівництво будинку. Оксана постійно намагалася потрапити йому на очі. – О, дивись, не забула мене.

– Якось сказав він, взявши її за руку. – Ну що, підеш за мене заміж? Довелося, тому що незабаром Оксана зрозуміла, що вона чекає дитину. Зіграли скромне весілля. Поки будувався будинок, Оксана переїхала до батьків Миколи. Батьки ставилися до Оксани добре. Свекруха даремно не приставала до невістки. А свекор був людиною тихим, великим добрягою. Але трапилася одна біда, коли у Оксани вже був не маленький животик, Микола став не повертатися додому по ночах. Їй і батькам говорив, що на будівництві.

Але Оксана пару раз вставала ночами, приходила на будівництво, а його там не було. Вона розповіла про це свекрухи. – Терпи, Оксаночка, терпи, відповіла вона. – Це все так живуть. Думаєш мій не бігав, як молодий був? Бігав … а вже потім розуму набрався. Але незабаром все містечко гудів, що у Миколи роман з Тамарою. Цього Оксана не витерпіла. Як тільуі у них народилася Оля, вона взяла речі і переїхала до своїх батьків. Миколі, два рази, вдавалося її переконати повернутися, і вона поверталася. Але через деякий час все повторювалося. Тамара, Віка, Сніжана …

Дівчата змінювалися. Чи не змінювався Микола, він був холодний з Оксаною. Йому потрібна була дочка. Оксана зрозуміла це, і подала на розлучення. Незабаром вона поїхала до обласного центру, шукати там своє щастя. Олю вона залишила з батьками. Та й Микола частенько її відвідував, або забирав до себе. А Оксана прийняла рішення, що на цей раз вона вийде заміж за розрахунком. Після розлучення вона повернула дівоче прізвище і змінила паспорт. Ніяких штампів там не було. Життя почалася з чистого аркуша! У місті у Оксани жила тітка.

Тітка Галя влаштувала Оксану на курси з діловодства, а потім секретарем у фірму Олега. Тітка Галя дружила з його мамою, вона і порекомендувала свою племінницю їй. Це відбулося як не можна до речі, тому що колишня секретарка вийшла заміж і пішла в декрет. Претенденткою на це місце була Марія. Вона вже працювала помічницею секретаря і була закохана в свого начальника. Всі про це знали, ось тільки Олег не помічав. Оксана увійшла в його життя саме тоді, коли він найбільше цього чекав. Яскрава, турботлива, весела! Вона впевнено відсунула від нього всіх претенденток.

І ось вже у них весілля! Багато зусиль доклала до цього тітка Галя. Але це вже зовсім інша історія. Одне тільки турбувало Оксану, вона ні розповіла Олегу і його сім е, що у неї є дочка. Вона думала, що розповість про це коли у них народяться діти. Адже свою Олю, Оксана любила всім серцем. “Всьому свій час, – сказала їй тітка Галя, – треба забезпечити собі і дітям хороше майбутнє!” І ось, днями Оксана дізналася, що Марія їздила в її містечко. Що вона робила там? Що вона знає? Недарма ж кажуть, що “в тихому болоті …”.

Марія була тихонею, тому Оксані так легко було обійти свою суперницю. Але жінка заради любові готова піти на все! У Оксани потемніло в очах, коли Марія підійшла до мікрофону. – Здрастуйте, мене звуть Марія. Я працюю на Олега Андрійовича. Мене ніхто не запрошувал сюди. Але я прийшла. Я прийшла щоб сказати … Оксана затримала подих. Вона міцно взялася за руку Олега і стиснула її. – Так що ж ти, люба, не хвилюйся. Я все знаю.

– Що? Що ти знаєш? – У мене для тебе сюрприз. Зачекайте, хвилинку уваги, будь ласка. Я хочу привітати свою співробітницю з тим, що у неї в руках букет нареченої. Я бажаю їй благополучно вийти заміж. І хочу зізнатися своїй тепер уже законній дружині в коханні. Оксана, я люблю тебе і нашу дочку Олю. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде багато діточок.

І Оксана побачила, як до святкової зали зайшла її мама і святково одягнена дочка. Побачивши Оксану, донечка побігла до неї. Оксана відкрила свої обійми і щасливо розсміялася. А Олег обняв їх обох. -Але звідки, звідки ти дізнався? Прости мене. – Про це потім. Продовжуйте, – кивнув він Марії. – Я прийшла, щоб сказати … слова вітання для вас, Олег Андрійович і Оксана Василівна. Будьте щасливі! А це подарунок він нашого колективу. І в зал занесли велику коробку. Коли Оксана розглядала що там всередині, вона пошепки запитала у Марії: “Так ти прийшла, щоб просто вручити подарунок?” – Так, відповіла Марія.

Я то ще зустріну свого принца і буду щаслива. Всьому свій час. Тепер я точно це знаю, піймавши Ваш букет. – Дякую, відповіла Оксана і обняла свою колишню соперніцу.- Ти знаєш, все шепочуться, що я вийшла заміж за розрахунком. А він такий, він такий …. Я люблю його! – Я знаю, відповіла Марія. Ця історія закінчилася щасливим шлюбом.

Олег закохався в Оксану з першого погляду. І звичайно ж відразу навів про неї все довідки. З моменту їх першої зустрічі він знав, що ця жінка призначена йому долею. Він уважно стежив за інтригами тітки Галі і своєї мами, які активно намагалися посватати пару. Мав він і розмову з колишнім чоловіком Оксани. Коли той приїжджав, щоб зіпсувати їхні стосунки. Але він боровся за свою жінку. Чи не слухав пліток. Чи не звертав уваги на таємницю Оксани. Він хотів, щоб саме вона стала матір’ю його дітей.