NEWS 2SWEET

Відпочивали якось ми з другом в Сочі. На пляжі поруч з кафе стояла будка з морозивом. Сидимо в літньому кафе, п’ємо свіжий фрегат, як бачимо, що у будемо з морозивом люди стовпилися. Другу стало цікаво, тому ми пішли в цю купку. На землі лежала дівчина без свідомості. Поруч з нею сиділа жінка і nлакала, вона намагалася привести її до тями. Друг мій не розгубився. Взяв пляшку води, облив її, помацав пульс, а потім зрозумів, що потрібно робити штучний масаж сер ця. Він скомандував мені зателефонувати в աвидку. Через кілька хвилин приїхали ліkарі, вони відвезли дівчину.

Але перед тим, як виїхати, вони подякували моєму другові. Саша врятував життя цій дівчині. Я був здивований. Не героїчному вчинку друга, а тому, що більшість людей просто стояли і дивилися. Хтось знімав, а хтось просто витріщався на тіло дівчини. Може бути, я б теж не зміг відреагувати в такій ситуації, як друг; але головне, що дівчина вря тована. На наступний день ми також сиділи в цьому кафе, снідали. Раптом до входу під’їхали три круті іномарки. – Які чіткі машини. От би і мені одну таку. – сказав Саша.

З іномарок вийшли шестеро чоловіків кавказької зовнішності. Вони прямували до нашого столика. Один з них запитав: – Хто з вас вчора дівчину вряту вав? Я показав на друга. Мені здалося, що вони налаштовані на мирну розмову, хоча і виглядали дуже суворо. Хлопці подякували йому і всунули в руку ключі від однієї з іномарок. Виявилося, що ці хлопці були братами тієї дівчини. Вони не могли не віддячити Сашу, адже він врятував їх єдину сестру. Друг ще довго не міг прийти до тями. Адже він протягом трьох років збирав на машину, але ніяк придбати її не міг.

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного.

Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити. І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни. Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись.

Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така. А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо.

Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв. Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла.

Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар. Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.

Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: – Життя моє перетворилося на жах. – промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла.

Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить. – Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, – сказала моя бабуся. – Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний.

– Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила.

І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!

Нещодавно моя дружина наро дила мені сина. Дитина була дуже бажана, тому я був в повному захваті. Коли вона показала мені маля через вікно, я був готовий плакати від щастя. Ми поговорили телефоном, голос у неї був засмучений, але я на той момент не звернув на це уваги. Потім вона вийшла до нас із пакунком на руках, зобов’язаним синім бантом. Я передав дружині квіти, а вона мені дитину.

Я був настільки захоплений малюком, що не помітив сумного виразу на обличчі дружини. Варто мені було поглянути на дитину, як у мене пропав дар мови. Дитина мала вузькі очі! Першою думкою було те, що дружина мені зра дила. Але у нас у місті немає вузькооких людей. З ким вона могла мені змінити? Занадто багато запитань, а відповіді немає. -Може, сталася якась помилка? – слабо спитав я.

Тут мама схопила мене за руку і захопила подалі, передавши дитину назад дружині. -Наташа Тобі не зраджувала! Це все наші гени! -Чого? -Наташа мені відразу з пологового будинку зателефонувала і розповіла, що дитина вузькоока! Твій прадід просто був одружений з китаянкою, тому час від часу в нашому роді можуть проскакувати такі гени! Мама показала мені стару фотографію, де прадід поруч із китаянкою. Я видихнув з полегшенням. Добре, що мені все розповіли своєчасно.

Чоловік уже два місяці не приносив зарплати додому, і я почала турбуватися. Ситуація ставала все більш напруженою, і в день очікуваної зарплати я вирішила простежити за ним, щоб з’ясувати, що відбувається з грошима. Тихенько слідуючи за ним, я побачила, як він увійшов до супермаркету. Мої сумніви тільки посилилися, і я не могла більше чекати.

Моє серце шалено калатало, коли я увійшла за ним. Страх за сімейний бюджет поєднувався з очікуванням розгадки таємниці. З подивом я спостерігала, як мій чоловік брав із полиць різні продукти, особливо тривалого зберігання – борошно, рис, олію, консерви та багато іншого. Він не зупинявся і не шкодував грошей, намагаючись вибрати найнеобхідніше.

“Він витратив на все це цілу зарплату. Невже в нього є інша сім’я на стороні?” – подумала я, стримуючи сльози розчарування та образи . Коли чоловік сплатив усі покупки, я вирішила підійти до нього. Серце все ще билося сильно, але тепер були не тільки страх і смуток, а й подив. Я спитала його: -Чому ти не приносиш гроші додому? Навіщо ти купив усю цю їжу? Чоловік обернувся до мене, і я побачила в його очах співчуття та чистоту душі, яку давно не помічала. -Я вирішив допомогти бідним і безпритульним, – сказав він м’яко, – Дивись, у нас є дах над головою, їжа на столі, а в них немає нічого.

Я не можу залишатися байдужим до їхніх страждань. Слухаючи його слова, я відчула сором і сильне хвилювання. Раптом мене осяяло: я неправильно судила про свого чоловіка. Всі ці місяці я була зайнята своїми проблемами, образами та очікуваннями, але не помічала, що він і сам проходить через важкі часи і бореться зі своїми сумнівами та страхами. Чоловік продовжував: -Я вирішив витратити свою зарплату на їжу та допомогу тим, хто цього потребує. Я роздавав продукти у церкві та громадських кухнях для бездомних. Нікому про це не розповідав, бо робив це не для похвали, а зі щирого бажання допомогти.

Я відчувала, як сльози навертаються на очах. Сором зникав, і залишилася тільки гордість за свого чоловіка, який, незважаючи на труднощі, не втратив своєї доброти і людяності. Ми повернулися додому разом, і я розуміла, що так довго не помічала його добрих справ та справжніх якостей. Мій чоловік безперечно був особливою людиною, і я глибоко захоплювалася його рішучістю допомагати іншим. З того часу ми стали разом підтримувати благодійні організації та відвідувати громадські кухні, щоб надавати допомогу нужденним. Наша сім’я стала міцнішою, і тепер ми поділяли не тільки радості, а й бажання робити світ кращим.

Одного разу після вечері Зоряна швидко перемила посуд і хотіла вже піти дивитися улюблений фільм, коли чоловік раптом відвів її на кухню. Там він показав на тарілки і зазначив, що мити їх треба більш ретельно, плюс — витирати добре. Через день Олексій забракував випрасуваний костюм. Потім причепився до смітинки на підлозі. Зоряна зрозуміла, що життя з ним не буде і, коли чоловіка не було вдома, зібрала речі і пішла від нього … були настільки безглуздими, що жінка вже не витримувала. А ще недавно вона хвалилася подругам, що нарешті зустріла гідного чоловіка, який не стане по квартирі брудні шкарпетки розкидати.

Завжди причесаний волосок до волоска, в бездоганних костюмах, з ідеальним манікюром. На тлі її колишнього залицяльника Стаса, який міг гумові шльопанці зі шкарпетками носити і в треніках в гості прийти, Олексій здавався чимось нереальним. І Зоряна зраділа. Такий чоловік і не одружений! 32 роки, без кредитів і аліментів.

А коли в гості до обранця прийшла, і зовсім щастя межі не було. Квартира виблискувала ідеальною чистотою, ніякої гори посуду в раковині, як у вищезгаданого Стаса. Він міг кашу гречану поїсти і тарілку в такому вигляді і залишити, а Зоряне потім доводилося все це відмивати. — Дівчата, він такий акуратний, — хвалилася зоряна подругам.

— Навіть у мене вдома і то порядку такого немає. Ніяк не збагну, як такий екземпляр у неодружених затримався! Він і зовні цукерочка! Ні, мені просто пощастило, як нікому! — розповідала Зоряна подружкам. А ті заздрісно зітхали. Їх власні другі половини такою любов’ю до чистоти не блищали. Зоряна вийшла заміж і ось тут-то зрозуміла — насправді їй зовсім не пощастило. Почалося все з волоска у ванній. — Іди, прибери його зі стіни. І почисти потім добре! — сказав їй Олексій. Зоряна знизала плечима, але каприз чоловіка виконала. Потім вона помітила, що після рукостискань зі знайомими Олексій дістає вологі серветки і ретельно протирає долоню.

Після вечері одного разу вона швидко перемила посуд і хотіла вже піти дивитися улюблений фільм, як чоловік відвів на кухню. Там показав на тарілки і зазначив, що мити їх треба більш ретельно, плюс витирати добре. — Так в сушарці поки стоять, самі висохнуть! — пробувала відмахнутися Зоряна, але не тут-то було. Прочитавши їй цілу лекцію про те, як правильно мити посуд, Олексій пішов. На цей раз Зоряна розлютилася. І навіть весь вечір з чоловіком не розмовляла. Але оскільки характер у неї був незлобивий, то швидко відійшла. Однак раділа вона недовго. Через день Олексій забракував випрасуваний костюм. Не сподобалося, як дружина його випрасувала.

Потім прив’язався до смітинці на підлозі. — Так її під мікроскопом тільки можна розгледіти, — сплеснула руками Зоряна. — Дорога, ось через таких от маленьких смітинок потім все навколо і забруднюється! Давай, ще раз підлогу протри! — напучував Олексій. І якщо раніше Зоряна обожнювала посидіти з подружками в кафе, то тепер її і цієї радості позбавили. — Ти ж не знаєш, наскільки там добре помили посуд. Хто до тебе сидів на цьому стільці? — повчав Олексій. — Так якщо твоєї логіці слідувати, то взагалі з дому не треба виходити.

Ну не можна ж бути таким прискіпливим! — обурювалася Зоряна. Тільки чоловіка було не переконати. Непорозуміння виникали через недбало кинутої одягу. — Для речей є вішалки і шафи! Вони не повинні валятися ні на стільцях, ні на диванах! — твердив Олексій. Він вимагав, щоб одяг був складена рівними стопочки. Якось вранці Зоряна шкарпетки чоловікові не ті поклали-чисто зовні вони нічим не відрізнялися, обидва чорні.

Але він різницю помітив і довго обурювався. А вже скільки неприємних моментів їй довелося пережити на кухні! Те, що посуд перемивала, це квіточки. Пюре Олексію здавалося занадто калорійним — мовляв, навіщо кладеш стільки масла і молоко ллєш? А вже коли чоловік з найсерйознішим виразом обличчя сказав, що суп у неї вийшов некрасивим, Зоряна почала сміятися.

— Як це? Суп, що, як людина? Може бути красивим, а може бути ні? Гаразд би сказав, що несмачний, я б ще зрозуміла. Але таку маячню навіщо нести? — сказала вона, стоячи з ополоником. — З чого ти взяла, що це маячня? Суп повинен бути золотистим, приємним на вигляд. А у тебе он какой-то негарний … дивлюся на нього і апетит відразу при одному тільки погляді пропадає, — промовив Олексій. — Але пахне ж смачно! Зоряна провела рукою по волоссю. — Якщо чесно … Не знаю. Треба освіжувачем побризкати і провітрити. Я не люблю, коли вдома як в закладах громадського харчування пахне! — і чоловік вийшов в коридор.

Ну, а з початком сезону в саду Зоряна зрозуміла — вона ще не все про свого благовірного знає. Сад їй подобався — любила в свій їздити, батькам допомагати. І тепер думала, добре, що з’явиться власний острівець затишку — у Олексія там і будинок, і садок. Накупила насіння, почала садити. І тут же була зупинена словами: — Дорога, візьми лінієчку. По ній і саджай.

Щоб все чітко, по сантиметрам, — порекомендував Олексій. Далі більше. Зоряне доводилося стежити, щоб ніде не з’явилася зайва травинка або бур’ян. Відпочивала вона, тільки коли чоловік йшов на роботу — він володів невеликою фірмою з виготовлення меблів на замовлення. А одного разу на вулиці зустріла Стаса. Той, як завжди йшов в своїх улюблених спортивних штанях. Засяяв, побачивши Зоряну.

І та раптом відчула, що хвилини спілкування зі Стасом для неї як ковток свіжого повітря. А там, вдома, з рафінованим і бездоганним Олексієм їй просто не вистачало повітря. Вона опустила очі вниз, щоб не розплакатися. — За звичкою перевіряєш? Так без шкарпеток я, шльопанці на голу ногу! — розсміявся Стас. Він по-своєму оцінив її погляд.

— Та що ти. Я навіть і не думала. Тобто раніше думала, а тепер! Ти хороший, прости, мені бігти треба! — і Зоряна прискорила крок. Невідомо, скільки б ще тривали її душевні терзання. Тільки після чергової нудної лекції чоловіка за причіпки (не так зварила, не до кінця прибрала) вона відчула, що не витримує. І опинилася в лікарні.

Так що додому Зоряна не повернулася. Коли чоловіка не було — речі забрала. І номер змінила. Коли Олексій прийшов до неї на роботу, щоб напоумити, вона категорично заявила: — Іди, шукай собі іншу! З лінійкою нехай ходить, посуд миє по 10 разів, піджаки твої кожен день прасує, супи тобі красиві варить, а з мене досить! Подруги тільки дивувалися — Зоряна розлучення як дня народження раділа. Навіть в ресторан пішла відзначати. І зі Стасом у них знову відносини закрутилися. На кинуті шкарпетки або ще якісь побутові дрібниці молода жінка уваги не звертає. Каже, вистачить, побула в ідеальному порядку. Просто насолоджується життям.

Хочу розповісти вам історію з власного життя. Ви будете вражені розвитком подій, які відбуваються в школі, де вчиться моя дитина.Моя дитина вчиться в школі в другому класі. У колективі більше 20 дітей, де сім’ї з різним матеріальним становищем. У нас є один хлопчик, сім’я якого дуже потребує допомоги.Стьопа сам по собі хороший, і мама його теж адекватна.

Я знаю, що раніше вони жили нормально, а потім в один прекрасний момент тато вирішив, що він награвся батьківством і пішов. Йому не до дитини і колишньої дружини — у нього нова любов, велика і світла.Вона подала на аліменти. Отримує копійки — колишній чоловік хитрим виявився, відразу роботу поміняв, щоб був мінімальний офіційний дохід.

Жінка працює, але у неї на руках хвора мати, пенсії якої ледь вистачає на її лікування. Дитина ходить завжди чисто одягненим, але видно, що шкільна форма вже поношена. На фізкультуру, напевно, місяць ходив в шкільних туфлях — кросівок не було. Його мама ніколи не скаржилася, а про те, як їй важко, розповіла наша спільна знайома.

Як і в будь-якій школі в другому класі 5-6 уроків в день, п’ять днів на тиждень. В кінці дня діти вже голодні, тому се зазвичай обідають в школі.Якось забираю доньку додому, а вона є просить. Ну, я і питаю:- А чого ти голодна? У вас же обід після 4-го уроку? Ти не їла або не годували?- Мам, я сьогодні не їла.-А що сталося? Чи не смачно було?

— Не знаю, напевно, смачно.- Тоді я не розумію: що сталося? — Мам, ти мене тільки не лай. У мами Стьопи грошиків на обід немає, то він після нас доїдає. А сьогодні всі на фізкультурі набігалися і геть усе з’їли, а я запізнилася на обід. Стьопа голодний залишився і мені його так шкода стало, що я йому віддала свою порцію.На мої очі відразу нахлинули сльози. Звичайно, мене не влаштовує,

що моя дитина залишилася голодною, але я щаслива, що в мене росте таке добре дитя. Значить все-таки правильно виховую.Якось у нас в школі проводили батьківські збори, де як завжди почався черговий базар-вокзал. Одна з мам підняла питання про харчування. Сказала, що її не влаштовує, що Стьопа доїдає за дітьми, мовляв своїм виглядом дітям апетит псує і весь час щось випрошує.

Хоча дочка моя розповідала, що він завжди сидить в стороні, поки діти не закінчать обідати. Слава богу, діти виявилися добрішими своїх батьків: хто яблуко суне, хто котлету віддасть.Всі дружно загули, а бідна мама Стьопи почервоніла як рак. Деякі зажадали, щоб взагалі заборонити Стьопі в їдальню заходити. У нас в класі є багатодітна мама Оксана, у її дитини пільгове харчування.

Я не знаю, чому його у Стьопи немає — абодокументи не зібрали, або в списки пільговиків не потрапили. Ось Оксана встає і каже: -Дорогі батьки, помовчіть, будь ласка, хвилину і послухайте мене. Ви себе з боку бачите? Зараз ми обговорюємо заборонити дитині заходити до їдальні, щоб він не доїдав за вашими дітьми! Якими ви плануєте виростити своїх дітей? Як ви думаєте:

чи виростуть ваші діти чуйними і добрими людьми, якщо їх батьки шматком хліба докоряють дитину? На відміну від вас, ваші діти шкодують Стьопу і діляться з ним. Правду кажуть, що діти мудріші дорослих. У нас є два варіанти, щоб вирішити цей конфлікт: продовжити безглуздий базар або скинутися дитині на харчування і з чистою душею перед Богом і своїми дітьми піти додому. Стьопа — хороший дитина.

Він нікого не ображає, з ним все дружать. Він у нас один такий і від 50 грн. ніхто ще не збіднів. У цей момент мама Стьопи хотіла щось сказати, а Оксана відкрила гаманець, дістала двісті гривень і поклала на стіл вчителя. Всі замовкли і настала тиша. Через хвилину піднявся один з батьків і теж поклав гроші на стіл,

а далі спрацювала ланцюгова реакція. До речі, одна заможна жінка фиркнула і вийшла.Зібрали суму, якої вистачило до кінцянавчального року.А через два дні моя дочка прийшла додому дуже щасливою:- Мама, уявляєш, тепер Стьопа їсть з нами!

Хочу поділитися з вами історією з мого життя. Було це років 30 тому. Я був дуже закоханий в свою одногрупницю Софію. Після навчання ми пішли працювати. Повністю відчули смак дорослого життя. Зробив я Софії пропозицію, а вона погодилася. Але її турбувало те, що я приїжджий і не маю свого житла. У гуртожитку жити вона не хотіла. Квартирне питання турбувало і мене. Все-таки я умовив її одружитися зі мною.

Чому умовив? Тому що у неї начебто великого бажання і не було. Мені так здається. Я був із заможної родини, батьки обіцяли допомогти з житлом. Я вірив, що маючи нашу власну квартиру життя буде спокійним і розмірений. Мій батько вирішив робити весілля з розмахом. Але Софія не хотіла святкувати в моєму селі. Мої батьки все ж погодилися організувати весілля в місті і замовити розкішний ресторан. Було запрошено понад 100 осіб. Настав день.

Я заздалегідь приїхав в ЗАГС, нервував і переживав. Вже навіть і гості приїхали. А Софії все не було. Я був нескінченно закоханий і вже придумав собі причин 10, що ж могло її затримати на власне весілля. Моя мама стояла зі сльозами на очах і явно нервувала. Раптом до мене підходить подруга Софії, шепоче мені на вухо, що вона передумала виходити за мене заміж і не приїде. Після цих слів потемніло в очах.

Стало дуже прикро за себе, а найбільше за своїх батьків і гостей, які зібралися і приїхали за сотню кілометрів. Нікому нічого не сказавши, я вийшов на вулицю. Сів на лавочку. Несподівано я почув плач. Повернувшись, я побачив дуже милу дівчину у весільній сукні. Підійшов до неї, поцікавився, що ж змусило її плакати в такий важливий день. Вона почала плакати ще голосніше, сказавши, що наречений вирішив не прийти на весілля.

Загалом, ситуація така ж, як у мене. Втрачати було вже нічого. Я простягнув їй руку, і сказав: «Прошу в тебе руки і серця, будь ласка, будь моєю дружиною! А я обіцяю, що ніколи не змушу тебе так гірко плакати ». Дівчина здивовано подивилася на мене, розгублено кивнула і мовчки простягнула мені руку. Я витер її сльози і ми попрямували до моїх гостів. Я представив їм свою наречену. Оскільки ніхто раніше до цього мою Софію не бачив, нам стали радісно аплодувати. Ніхто нічого не зрозумів, крім мого друга. Він підбіг до мене і зашипів на вухо, що я божевільний. Я попросив його не заважати мені, а бігти швидше в ЗАГС і домовиться про коригування імені та прізвища в журналі реєстрації. Нас розписали; моя наречена виявилася сиротою.

На весіллі з її боку були тільки подруги. У нас було розкішне весілля. Разом ми живемо досі. Ні в чому не потребуємо. Батьки нам тоді все ж допомогли з житлом. А потім у нас народилася дочка. А потім — ще одна. У нас є найголовніше — любов, повага і взаєморозуміння. Чому я вирішив поділитися цим? Тому, що недавно я зустрів Софію. Абсолютно випадково. По ній відразу видно, що життя у неї нелегке. У нас зав’язалася розмова. Вона довго вибачалася, а я просто подякував їй. Адже інакше я б з не зустрів кращу жінку за цій землі.

Цей день Марина не забуде ніколи. Наближався Новий рік. Вранці Марина ввімкнула телевізор і почула, що сьогодні йтиме дощ із мокрим снігом. Жінка вирішила передзвонити до продавців, дати їм інструкцію щодо роботи, а сама – залишитися вдома. Після цього Марина вирішила зайнятися домашніми справами. Вона думала, що проведе весь день у компанії чоловіка, адже у нього також був вихідний. Але вже о 10 годині ранку, Олександр кудись зібрався. Марина вирішила поцікавитися, куди він їде у свій вихідний.

Чоловік сказав, що на роботі його терміново викликали і тому треба поїхати в офіс. Жінка засу мувала, адже у її планах було провести весь день з коханим. Олександр повернувся лише о 8 годині вечора. Він працював в одній електрокомпанії, тому часто доводилося працювати на вулиці. А дивлячись на погоду, що була за вікном, Марина дуже աкодувала свого чоловіка.

Але, на подив жінки, Олександр прийшов додому і виглядав досить пристойно. Одяг чоловіка був чистий і той зовсім не виглядав втом леним. Після свого приходу Олександр відразу ж роздягся і пішов у душ. Тим часом Марина вирішила поглянути на його взуття. Воно виявилося абсолютно чистим. Марина була досить розумною жінкою. Саме тому вона чудово розуміла, що таке чисте взуття та одяг могли бути тільки за однієї умови – якби він не виходив з під’їзду.

Варто зазначити, що Марина також відчула запах жіночих парфумів на сорочці свого чоловіка. Причому запах був дуже знайомим. Вона десь недавно його вчула. І Марина згадала. До них учора забігала сусідка, яка нещодавно переїхала до їхнього дому. Вона одразу ж почала набиватися у подруги до Марини. Саме вона і принесла до її квартири запах цих парфумів.

Також, коли Марина перебирала речі чоловіка, вона не змогла знайти його улюбленого шарфика. Він з ним ніколи не прощався в холодну пору року. Напевно, десь забув. Тут і вирішила Марина розставити всі крапки над «і». Жінка, довго не думаючи, одяглася і пішла на поверх. Саме до цієї сусідки. Коли їй двері відчинила та дівчина, вона одразу ж зляkалася. Марина не збиралася влаштовувати гучний сkандал, тому спокійним голосом почала розмова: «Сkандала не буде, — сказала вона.

— Мій чоловік забув у тебе свій шарф. Поверни!» Удома Лариса жбурнула шарф в обличчя Олександру, який вийшов з ванної, і заявила: «Візьми завтра на роботі відгул. Ми йдемо подавати заяву про розлу чення». Хоч як намагався чоловік вимо лити nрощення, Лариса так і не проба чила. Жити з чоловіком, який готовий бігти за першою найкращою спідницею, вона не хотіла.

Поліна час від часу згадувала той час, коли чоловік говорив, що він допоможе їй з дитиною, і у них не буде ніяких проб лем у вихованні дитини. Вона не хотіла піти в дек рет тоді, коли тільки-тільки на роботі все виходило, але чоловік обі цяв, що він зможе утримувати їх трьох. Час йшов. У Поліни була скл адна вагітн ість. Їй постійно доводилося їздити до лі каря. А коли вона просила про це чоловікові, відповідь була приблизно однаковою: — А нічого, що я працюю? А до лі карні 4 зупинки за все, тобі ж нескладно самої по їхати? Про таксі Поліна і не думала.

Уже на цьому періоді вона помітила, що Максу складно з усім справлятися, а грошей на зайві витрати немає. «Ходити корисно для вагітних!», Втішала себе Поліна, хоча насправді лікар заборонив їй напружуватися фізично і морально. Фізична активність Поліни на походах до доктора не закінчувалася: вдома їй чекали домашні справи. Чоловік навіть не намагався їй допомогти: приходив з роботи і провалювався на диван. Пару раз в тиждень він збирав усіх друзів у гаражі і приходив звідти завжди п’яним і не раніше півночі.

Через свою невирішеною активного життя вона потрапила в лі карню раніше терм іну на збереження. Але сюрпризи на цьому не закінчилися. У Поліни і Макса наро дилася дочка; УЗ Д показало помилкову стать дитини. Після цієї новини Макс почав ще старанніше випивати, а на виписку і зовсім запізнився. Поле і новонаро дженої Маші довелося виїхати на таксі. Зайшовши додому, замість кульок і букетів квітів Поліна виявила пил, бруд, немитий посуд до стелі, брудний одяг на підлозі. Через 15 хвилин прийшла мати Поліни. Вона, нічого не сказавши, почала збирання будинку, а Поля допомагала їй настільки, наскільки могла.

Макс повернувся додому тільки під вечір. Поліна подумала, що зараз краще сфокусуватися на Маші і не звертати жодної уваги на чоловіка. Згодом справи у Полі погіршувалися. На роботі її змусили перейти на віддалену роботу відразу після поло гів, інакше її б звільнили після декр ету. А так як їй ніхто не допомагав з дитиною, їй доводилося працювати повноцінних 8 годин з дитиною в руках. За підсумком вийшло так, що з домашніми справами і з Машею Поліна нічого не встигала і з роботи вона звільнилася добровільно. Потім ще виявилося, що Макс в силах заробити тільки собі на п иво і сигаре ти.

Поліна вирішила знайти роботу в інтернеті, щоб хоч якось заробити на харчування дочки, але і там вибору виявилося небагато. Згодом все інтереси Поліни обмежилися кухнею, дочкою, прибиранням. Вона забила на себе і робила все, аби Макс не влаштовував сварок. Точкою кипіння став випадок, коли Макс, повернувшись з п’я нок з друзями, настав на лего і почав кричати на Поліну, мовляв, він працює з ранку до ночі, а дружина за весь день і лего прибрати не встигла. Поліна прийшла з кухні і почала збирати іграшки з підлоги без єдиного слова.

— Я тебе питаю! Що, не можна було цього раніше робити? — Максик, але я ж і так весь день працюю … — Прибирання і приготування їжі — це і є твоя єдина робота! В той день Макс вперше вдарив дружину. Вона навіть не запл акала. Пішла до себе в кімнату, а Макс закрився на кухні, випив і заснув там же. Тоді Поліна взяла вже давно зібраний валізу з її речами, розбудив дочку і пішла до мами. Потім вона подала на розлучення, зняла собі квартиру, але це вже інша історія.

Сім’я сиділа за столом і обговорювала спадок, залишений їхньою матір’ю, Надею. Михайло, старший брат, хвалився своєю машиною та гаражем, стверджуючи, що заслужив подарунок від матері. Ганна бурчала, нагадуючи йому, що він жодного разу не відвідав їхню матір, поки вона була жива, і дав тільки якусь копійку на поминки. Світлана, ще одна рідна сестра, подала заяву на отримання житла, оскільки мала четверо дітей і їй було тісно в нинішній квартирі.

Віра, наймолодша із сестер, перебила її, запитавши, де вона житиме, якщо Світлана забере будинок собі. У її братів і сестер не знайшлося відповіді, і розмова перейшла у більш напружену фазу, коли вони почали обговорювати, що має отримати Віра. Брати і сестри Віри з самого початку були проти її народження, але їх мати все одно вирішила її народити, незважаючи на літній вік. Надя виховувала Віру сама після розлу чення з Миколою, який все ще був одружений з іншою.

Надя ніколи не розповідала Вірі про Миколу і приховувала від нього свою дочку аж до сме рті. Після того, як не стало Наді Михайло, Ганна та Світлана припускали, що отримають усю спадщину. Але прийшов нотаріус і надав документи, за якими все діставалося Вірі. Та й не лише частка Наді, а й усе майно Миколи. Брати і сестри були здивовані і розсерджені – всі крім Віри, яка була вражена, дізнавшись, що Миколай – її батько.

Микола пояснив, що раніше він не міг брати участь у її житті, оскільки був одружений з іншою, але обіцяв бути поряд з нею в такий складний для неї період. Спадщина викликала розкол у сім’ї. Брати і сестри Віри були обра жені тим, що їм нічого не дісталося, хоча кожен з них мав чимало добра. Для Віри одкровення про батька і спадщину, залишену матір’ю, стали доленосними подіями, які визначили її майбутнє.