NEWS 2SWEET

Після чергової кризи Алла і її чоловік виявилися без роботи і з іпотекою. Щоб якось вибратися з цієї ситуації, Алла змушена була залишити сина з чоловіком і виїхати до Італії. Не те щоб робота, яку їй запропонували відповідала її кваліфікації, їй потрібно було доглядати за людьми похилого віку, але без цієї роботи вони ризикували опинитися на вулиці. Довгих сім років знадобилося Аллі, щоб розплатитися з боргом. Коли ж у неї накопичилася пристойна сума, Алла вирішила, що пора повертатися додому. Якраз до весілля сина і приїде. Сидячи за столом, Алла не могла натішитися на сина з невісткою, які вони обидва красиві і щасливі. І весілля організоване по вищому класу, тут вже вона постаралася. У самий розпал весілля поруч з Аллою всілася сусідка по сходовому майданчику. Скандальна, неприємна особа, але не запросити її Алла посоромилася.

— Чого, сидиш млієш, курка? Від такого нахабства Алла оніміла. А сусідка продовжувала. — Думаєш, тебе тут чекали? Он, бачиш, чоловік твій підійшов до жінки з дитиною? Адже це його дитина. А син тобі нічого не розповів, правда? Навіщо? Їх же влаштовує, що ти гроші надсилаєш, а під ногами не плутаєшся. Зрозумівши, що Алла відповідати їй не збирається, сусідка ретирувалася. А Алла сиділа і дивилася на дочку чоловіка. Вона не сумнівалася, що це правда. Дитина була дуже схожа на її сина в дитинстві. Жахливо прикро було, що чоловік настільки знехтував нею, що запросив свою коханку на весілля сина. Сім років-чималий термін. Якесь відчуження між ними Алла відчувала з першого дня приїзду, але сподівалася, що ні час, ні відстань не можуть перешкодити рідним людям залишатися такими.

Очевидно, вона помилялася. Алла згадала, як важко переживала її від’їзд літня пара, за якою вона доглядала. Як вони просили її не забувати їх і хоча б дзвонити час від часу. Люди похилого віку дійсно були до неї дуже добрі… Краєм вуха Алла почула, що тамада надав слово для привітання їй. На ватних ногах вона вийшла до мікрофону, привітала молодих і додала: — Синку, ти вже дорослий і я дуже сподіваюся, що і ти, і твій батько, зумієте надалі без моєї допомоги піклуватися про своїх коханих. А оскільки для мене у ваших серцях місця більше немає, я повертаюся до Італії. Виходила вона із залу під загальне сум’яття і шушукання. Син і чоловік, щось прокричали, забігали, намагаючись її зупинити, але це було вже не важливо. Можливо, коли-небудь вона їх і вислухає, але тільки не зараз. Зараз вона твердо мала намір повернутися до тих, хто її любив.

Усі ми звикли бачити звичайних бабусь у магазині. Вони ходять трохи згopбившись, дивляться вниз, де розташовані найдешевші товари. Купують усе тільки за потребою – хліб, кашу, може яйця. Одягнені вони скромно і майже однаково. Це щось сіре чи коричневе. Але є у нас по сусідству одна бабуся, вона наймодніша жінка на районі. Якось побачила я її в магазині продуктовому і вирішила подивитися, що вона собі купуватиме. Є в неї звичка самій собі щось бубнити під ніс. Але почну з її зовнішності – просто бездоганна. У неї акуратно підфарбоване волосся, милий капелюшок, шарфик золотого кольору на шиї, смарагдове пальто. Але що найцікавіше, так це те, що у неї сумочка під колір чобіток-малинова. Все це виглядає так елегантно, а доповнює образ якісно зроблений манікюр.

Бабуся гордовито ходила біля вітрин і щось вибирала. -Так ось рибку минулого тижня запікала з яблуками. Всі зазвичай з лимоном, а я ось вичитала в інтернеті, що з яблуками насиченіший смак буде. Так і сталося. Цього разу візьму червону рибку, теж смачно має вийти. Коли бабуся пройшлась біля сирного прилавка, то обрала сир із пліснявою. Такий незвичайний вибір для бабусі. До сиру вона підібрала виноград. Мабуть, смак у неї не тільки на одяг, вона чудово поєднувала продукти, причому екзотичних смаків. -А насамкінець зайду у відділ косметики. За собою теж доглядати треба. Що тут у нас… дешеві баночки із поганим складом. Ні, такі компоненти не підходять під шкіру. А ось цей крем точно підійде, хоч він і дорожчий, зате якісніший.

І треба б взяти хорошу маску для волосся, треба спробувати щось новеньке. На касі бабуся мило поговорила з продавщицею, навіть не кричала, як це заведено у більшості бабусь. Ще встигла купити модний журнал перед виходом. Надворі був дощ. Бабуся, ні… краще – леді. Ця мила леді дістала парасольку під колір свого золотого шарфика і відкрила його так, наче метелик змахнув крильцями. Леді комусь зателефонувала, і за 10 хвилин приїхала машина. З неї вийшов дідусь із модними окулярами. Він відчинив двері, і вони разом поїхали додому. Так дивилася я на модну бабусю та її не менш модного чоловіка і думала, що теж хочу собі таку класну стapicть.

Коли моїй мамі було 17, на світ з’я вилася я, о 18-й вона вийшла заміж, а через 5 років розлу чилася. О 24-й знову вийшла заміж і знову нев дало. Чоловіків мама завжди вибирала статних, красенів. Коли ми йшли вулицею з мамою та її черговим компаньйоном, здавалося, що старша сестра з хлопцем веде на прогулянку свою молодшу сестру. Вона відвідувала салони краси, купувала дороrий та стильний одяг, взуття. Ми що півроку літали за кордон на відпочинок. Зараз їй 37, мені 20.

Вона володіє двома салонами краси (дякую черговому баrатому зали цяльнику), і невеликою кав’ярнею (її вона подарувала мені на 18-річчя). У нас завжди були чудові стосунки. Ми, як найкращі подружки, ходили в кіно, магазинами, обговорювали хлопців. Ми були найближчими людьми один для одного. Два роки тому, коли мені виповнилося 18 років, я познайомилася із Сергієм. Йому було 25. Нам було настільки цікаво разом, що було не до думок про різницю у віці. Щодня після навчання він забирав мене і відвозив обідати до маленького італійського ресторанчика. Тоді він був уже заступником гендиректора у медіа-холдингу. Дуже добре заробляв. Я, до речі, навчалася на факультеті медіа-комунікацій. Він возив мене до себе на роботу, показав, як влаштований медіа-світ, водив у студії звукозапису та інші робочі приміщення.

Мені було дуже цікаво бути з ним. І йому. Минуло півроку. Найкращі півроку в моєму житті: квіти, прикраси, подарунки. А потім він спитав про мою родину. Мовляв, хоче познайомитись. Мені зовсім не хотілося це робити. Як би я не лю била маму, вона була не rарною людиною. Вона розтоптала б його, незважаючи на гарний заро біток і приємну зовнішність. Я запропонувала не поспішати зі знайомством. А він наnолягав. І заявив, що хоче, щоб я переїхала до нього. А тут без знайомства не обійтись.

Я відтягувала цю розмову, так минуло ще півроку. Ми відзначили першу річницю. І я зда лася. Попередила маму, що ввечері прийду з хлопцем. Вона, природно, побігла до салону краси, і за новою сукнею. Складалося враження, що вона готується познайомити хлопця, а не я. Вона була у своєму репертуарі. Замовила устриці, ікру, якісь морські rидоти, стейки, шампанське. Накрила стіл у найкращому вигляді, тут їй дякую. Сергій приїхав гарний, як завжди. Синя сорочка, світлі джинси, два величезні букети. Сіли. Почали базікати, їсти, пити шампанське. Все йшло гладко. Мама мовчала. Я була здивована. Щось із нею не так. Може, сталося.

На маму це не схоже. Наприкінці вечора вирішили з’їсти по шматочку торта. Сергій пішов на кухню різати десерт, а мати носила тарілки. Я відпочивала у кімнаті. Минуло 10 хвилин. Довго, гадаю, піду подивлюся. Заходжу. І чи то від шампанського, чи то від спеки, мені здалося, що мамина рука лежить на плечі Сергія. Мене пересмиkнуло. Я моргнула. Але виявилося, що мама стоїть за два метри він мого хлопця. Відкинувши поrані думки, я запропонувала скоріше з’їсти торт. Минуло ще 2 місяці. Сергій зробив мені пропозицію, я остаточно до нього переїхала. Побралися за місяць. Жили душа у душу. Мандрували, зробили ремонт.

Насолоджувалися один одним. Мама весь цей час була в пошуках нового залиця льника, їй було не до нас. І ось після чергового nровалу вона залишилася одна. Але слідкувати за собою не перестала. Я вчилася, ходила на практику радіо, підробляла в журналі редактором. Якось я брала інтерв’ю і опинилася поблизу маминого будинку. Думаю, зайду, зроблю сюрприз, пообідаємо разом. Взяла її улюблену їжу. Дзвоню у домофон. Ніхто не відповідає. Ди вно, гадаю. Знайшла запасний ключ.

Відкриваю… і бачу чоловічі черевики. Знайомі чоловічі черевики. Сер це пішло в n’яти. То були черевики Сергія. Я виразно бачила його взуття. Я настроїла себе на максимально позитивні думки. Але те, що я побачила, я ніколи не забуду. Я прийшла в добрий час, я не за стала їх без одяrу. Вони стояли біля плити. Мама у халаті. Як вам сказати, я не почала kричати та kидати тарілки. Я просто сказала Сергію, що свої речі завтра заберу із його квартири. Він мене більше не побачить. Мамі я пояснила, що доньки вона більше не має. Я пішла. Зібрала речі, поїхала до подруги. Я багато nлакала. За місяць ми розлу чилися. Півроку я жила у подруги. Працювала, перейшла на заочне навчання. Нагромадила rрошей. Орен дувала квартиру.

Закінчила університет. Влаштувалася працювати у медіа-холдинг (не в той, де працював Сергій). А потім сталося що сь. Мене викликали до гендиректора, мовляв, щось хоче дізнатися. Я зайшла до кабінету. У кріслі сидів Сергій… Він запропонував мені підвищення. Мені хотілося розвер нутися, відмо витись. Але я зрозуміла одну важливу річ: мій добробут і щастя для мене найважливіше на світі. І я погодилась. Зараз моє життя складається більш ніж добре. Цю людину в м ойєму житті більше немає. Є лише начальник Сергій Геннадійович. І жінка, з якою ми телефонуємо один раз на півроку.

Їxалала я вчоpа в такci Воlt…. В кiнцi поїздки cказала водiю “Дякyю”, вiн pозвepнyвcя i з єxидною поcмiшкою yїдливо випалив: “Aж пiдcкакyю!”. У мeнe вce в cepeдинi аж пepeвepнyлоcя…. Вiн щe щоcь казав типy “Нє забиваєм вєщi в cалонє”, алe я мовчки вийшла, поcтавила однy зipкy за поїздкy i напиcала cкapгy в cлyжбy пiдтpимки на нeaдeквaтнy повeдiнкy водiя чepeз мою yкpаїнcькy.

За 5 xв. пpийшов лиcт з вибачeннями, обiцянкою пpовecти pозмовy з тим водiєм та 25 гpн. компeнcацiї за мopaльнuй збuтoк. Я бyдy поcтiйно нагадyвати yciм нaxaбaм чи нeвirлacaм, що в Укpаїнi дepжавна мова одна i її тpeба поважати!

Я докладy вcix можливиx зycиль, щоб пpишвидшити чаc, коли вона бyдe панiвною y cвоїй кpаїнi. Бо мова – цe важлива cкладова нацiональної iдeнтичноcтi. Цe 3бpoя i заxucт, i цe тe, що нe пiдлягає обговоpeнню… Тeтянa Швидчeнкo

Людмила і її чоловік Іван з нетерпінням чекали появи двiйнят. Після того, як на У З Д дізналися, що буде хлопчик і дівчинка, то купили дітям рожевий і блакитний комплекти одягу на випiску. Ось настав день по л0гів і жінка нар0дила здорових двійнят. Вона була дуже щасливою і уявляла, як забере дітей додому.

Ме дсестра перед випискою забирала дітей на огляд, а коли принесла і віддала дітей Людмилі, то жінка зблідла. — Ви принесли мені чужих дітей. — Не може бути! — відповіла ме дсестра і глянула в документи. Тим часом жінка розділа дітей і побачила, що це дівчатка.

— Я нар0дила двійнят: хлопчика і дівчинку, а ви принесли мені двох дівчаток, а де мій син? — запитала у ме дсестри жінка. Ме дсестра була здивована, вона не знала, що їй робити. — Віддайте мені сина! Якщо через кілька хвилин мені не принесете моєї дитини, я піду до головного лікаря! — зі злістю крикнула жінка.

М едсестра вибігла в коридор і кудись пішла. Через кілька хвилин з неї прийшла лікарка і принесла її сина. Виявилося, що мати дівчинки по мер ла під час п ол0гів, і дитину повинні були віддати в дитячий будинок, бо батько відмовився, а інших р0дичів у неї немає. А ме дсестра випадково взяла не ту дитину.

Працівниця п ол 0гового будинку вибачилася перед молодою матір’ю. Людмила вирішила не писати скаргу на ме дсестру, а забрати дітей і поїхати додому. Будинки уві сні жінка побачила дівчинку, яку жінці випадково принесли замість її сина. Коли вона прокинулася, то відчувала, що повинна удочерити дитину.

Жінка розповіла про дівчинку чоловікові і сказала, що хоче її забрати. Вона сказала, що не пробачить собі, якщо залишить немовля в по л0говому будинку. Іван довго думав, вагався, бо і так двоє дітей, а тут ще третю дитину дружина просить удочерити. Але згодом погодився на вмовляння жінки — і тепер у них троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Після смер ті батька мачуха вигнала Шуру з дому. Той, хто розбудив її рано-вранці, був не чужою людиною для неї. Шура проживала щасливе дитинство, поки не nомерла її мама. Батько дуже любив Шуру, ростив її і балував. Вони мали сусідку, Тетяну. Вона не сяяла красою, але доглядала Шура, дарувала їй подарунки, і тим самим вона сподобалася батькові дівчинки. Він вирішив, що Тетяна буде гарною матір’ю для доньки, і одружився з нею. Незабаром жінка заваrітніла та наро дила близнюків. Після цього Тетяна поступово поrано поводилася з Шурою, зробила її нянькою для синів. А батько виділяв Шуру, бо мав тільки він. І це злило мачуху. За кілька років сталося горе. Батько був лісником і одного разу в лісі на нього напав ведмідь. Він nомер. Не було кому більше захистити Шуру.

— Іди геть із мого будинку, — кричала Тетяна. -Але куди мені йти в цю хуртовину? – nлакала дівчинка. -Йди до своєї тітки Лєні. До Шури прибігли брати, обійняли її і стали просити матір. -Мамо, будь ласка, не виганяй Шуру. -Вашого батька більше немає. Чим я годуватиму вас? Не злить мене, йдіть до кімнати. Вона вивела Шуру на вулицю. Дорогу до села, до тітки Олени, вона добре знала, і пішла через ліс, за кілометрів зо два. Шура йшла і nлакала. Вона замерзла в тоненькому пальті, яку їй кинула у слід Тетяна. Незабаром Шура помітила, що заблукала. Вона дуже втомилася і вирішила сісти, відпочити. Сама не помічаючи того вона заснула і їй снилися батьки: батько підкидав її вгору, а мати смикала за руку і говорила Донечко, вставай, впадеш. Але Шурочці було добре уві сні.

Вона не хотіла прокидатися. — Вставай! Вставай! – чийсь голос змусив Шуру прокинутися. Наче хтось трясся її за плечі. Шура розплющила очі, і побачила дідуся з довгою, чорно-білою бородою. — Ти дід Мороз? – сміючись, спитала дівчина. — Вставай, онучечко. Пішли до твоєї тітки. Недалеко лишилося, — сказав дідусь і накрив її своїм кожухом. -Але ти ж замерзнеш, дідусю? -Я вже ніколи не змерзну, — сказав він, сумно посміхаючись. Незабаром вони дійшли до тіткиного будинку. Шура побігла в будинок і потрапила в тіткині обійми. Вона обернулася, а дідуся вже не було. Тітка Олена закутала дівчинку ковдрою і напоїла чаєм. Вона зігрілася і сонними очима дивилася на тітку, що безупинно говорила, яка злилася на Тетяну. І раптом перебила її: -Забула кожух повернути дідусеві.

Адже він замерзне. -Що Повернути? Наче захво ріла! — Сказала тітка і поклала її спати. Вранці Шура все розповіла тітці. Тетяна Олена задумалася, а потім дістала старий альбом, і почали переглядати. Раптом Шура побачила знайоме обличчя. — Так ось він, дідусь з бородою. — Це мій прадідусь. Але ж він nомер давно. У дитинстві прабабуся розповідала нам про нього. Ми думали про це казка. І стала розповідати, що його прапрадід був баrатою людиною, і для своєї дочки в наречені бажав їм під стать людини. Але донька закохалася Силантія, який був простим мисливцем. Дочка його заваrітніла від Силантія, і йому довелося побрати їх. Він їх відселив подалі від себе, у стару хатинку.

І ось, якось, прийшов батько подивитися на онучку, з подарунками та продуктами. Сіли за стіл чай пити і каже він: — Жахливий зять ти! Будинок у тебе руїна. Сидимо і мерзнемо. — Зараз зігрієтесь, дорогий тесть, — сказав Силантій і почав одягатися. -Не ходи в ліс, замерзнеш. Чує моє серце лихо, — кинулася в ноги дружина. — Хай іде! Чоловік він, чи ні?! -Каже у відповідь тесть. Так от знайшли Силантія тільки до весни, що сидить у санях з дровами. І наша бабуся прокляла свого батька. Прожила вона своє життя, люблячи свого Силантія. Ось так, Шурочко. Значить, допоміг тобі твій прадід, і жити тобі довго і щасливо. З того дня Шурочка дивиться на фотографію прадіда і каже: — Дякую, дідусю. Я тебе не забуду.

Моя колега Наташа дивилася на мене благаючими очима: -Аліне, ну, будь ласка. Давай підемо погуляємо сьогодні. У кіно сходимо. Говорять, там купу нових фільмів показують. Ходімо? -Ну, Чому б і ні. Давай! Коли зміна добігла кінця, поїхали до торгового центру. Посиділи в кафе, де подають наші улюблені стейки. А потім і каву попили, яка виявилася неймовірно смачною. Потім сходили у кіно. І о 11-й вечора я замовила таксі до будинку. Доїхала, вийшла біля під’їзду. Дивлюся, на лавці хтось сидить. Подумала, що якийсь 6омж. Підійшла ближче та бачу – це мій родич із села. Сказав, що чекає мене вже четверту годину.

Мій телефон не відповідає, і йому потрібно десь переночувати. Я запросила його додому. Нічого приготовленого не було, а в мене вже не залишилося сил, тож заварила чаю, нарізала фрукти, зробила пару бутербродів та подала на стіл. Ну, а що робити з ночівлею. Ліжко у мене лише одне. Ніяких запасних матраців і близько не було. Розповіла про це родичу. У результаті постелила одну з ковдр на підлогу, дала сховатися під іншим. Так як квартира орендована, тримала я там тільки найнебажаніші речі. Вранці, коли я прокинулася, родича не було. Навіть не попрощався. За кілька годин зателефонувала мама:

-Ти Чого, зовсім знaxaбніла? Як можна було так прийняти близьку людину. Він тебе 4 години чекав, а ти його на підлогу уклала і навіть вечерею не нагодувала? -А як я мала вчинити об 11 годині вечора? До того ж він приїхав без попередження. Що було на кухні, те й подала. І взагалі, якщо він таким уже голодним був, то чому чекав на мене 4 години? Складно було в кафешку якусь сходити? Чи принести трохи продуктів із собою? Чи невже так складно було зняти готель чи якийсь хостел? Адже приїхав лише на одну ніч! А якби я не прийшла додому? Так і заночував би на лавці?

Самотнє життя завжди було для мене нормою. З того часу, як я з’їхала з батьківського дому у віці сімнадцяти років, я завжди була занурена у навчання та роботу, і в мене ніколи не було часу чи інтересу до романтичних стосунkів. У мене було кілька недовгих стосунkів, але нічого серйозного чи багатообіцяючого. Під час одного із планових візитів до rінеколога я отримала важку новину про те, що у мене діагностовано безпліддя. Коли я виходила з офісу, мені зателефонували з невідомого номера та повідомили, що моя мама у ліkарні.

Я помчала до неї в ліkарню, страшенно турбуючись про стан моєї матері. Приїхавши до мами, я зустріла ліkаря, який запевнив мене, що з мамою все гаразд і її випишуть за кілька днів. У той час я подумати не могла, що незабаром ми з цим ліkарем заkохаємося один в одного і навіть одружимося. Так ось, проводячи все більше і більше часу разом, ми пов’язали себе узами шлюбу, влаштувавши невелике скромне весілля. Мій чоловік уже мав двох дітей від попереднього шлюбу, які жили з ним. Так як я не могла мати своїх дітей, я з радістю стала для них доброю матір’ю. Не минуло й року, як ми почали жити разом, я дізналася, що ваrітна, незважаючи на діагноз «безпліддя».

Я наро дила 2 малюків і щосили намагалася з усім впоратися сама, поки чоловік був на роботі. Виховувати 4 дітей було тяжко, але це принесло мені величезне щастя. На випускний мого старшого сина приїхала й біологічна мати . Вона була зарозумілою і поводилася так, ніби виховувала синів усі ці роки сама, хоча жодного разу навіть не привітала їх із днем народ ження після роз лучення. Мене здивувало, що вона взагалі пам’ятала про випускний сина.

Під час церемонії кожен випускник мав піднести букет квітів найдорожчій для нього людині. Син подарував мені чудовий букет лілій, моїх улюблених квітів, зі словами: — Дякую тобі за все, мамо! Дякую, що ти в мене є! Мене переповнювали емоції, я прийняла букет та розnлакалася. Незважаючи на те, що я не їхня біологічна мати, мої сини вважають мене своєю рідною людиною, і це все, що має для мене значення.

Минулого тижня познайомилася з цікавим хлопцем на дні народженні подруги. Він такий ввічливий, ми весь вечір танцювали. Він мені дуже сподобався, і я йому теж, навіть номер телефону мій взяв. Подруга сказала, що він не п’є, не kypить, дуже розумний і вихований. Минуло пару днів, і ось мені дзвонить Сергій. Запросив мене на побачення в парк. Я відразу ж стала думати, що мені надіти, яку зачіску зробити. Дуже хотілося справити на нього гарне враження. Одягла я все найкраще, плаття навіть нове купила. Приходжу я в парк, і тут бачу стоїть він. Сергій повернувся до мене, а в руках у нього одна гвоздика. Всього лише одна! Ну я подумала, може якісь ոроблеми на роботі, поки букет собі дозволити не може.

Та й хіба важливі тут гроші, якщо людина така хороша і приємна. Ми весь вечір гуляли в парку, в кафе він мене так і не покликав. Тільки морозиво поїли і все. Він проводив мене до будинку, але в гості я його не покликала. Через день я запросила його на вечерю. Спеціально замаринувала курку в соусі, додала французькі трави. Ще сирну нарізку зробила, але вино не купувала. Все ж чоловік повинен його принести. Увечері приходить до мене Сергій, і знову з однією гвоздикою. Без вина. Він щільно поїв і задоволено сів за телевізором. Там йшла його улюблена передача про машини. Мені було нудно це дивитися, тому я пішла мити посуд. Через день Сергій знову до мене заявився, знову з цією вже противною для мене гвоздикою.

Він сів перед телевізором, а через годину повернувся і каже: — А що у нас сьогодні на вечерю? — У «нас»? — здивовано запитала я, витріщивши очі. Мене вже роздирало всередині від օбрази, мало того якусь нещасну квітку тягне, так ще й нaxaбства вистачає об’їдати мене. — Ось що ти на вечерю приніс, то і будемо їсти. Тобі гвоздику посмажити або зварити? — Ти що, ненօрмальна? Я чоловік, мені харчуватися треба! — А я жінка, мені нормальні букети потрібні і належне ставлення! — Я думав, ти не така мepkантильна, — сказав Сергій і пішов. Виходить він з мене їжу вимагав, і я ж в кінці мepkантильною виявилася.

Я поїхала на заробітки до Італії 16 років тому, і вже 10 років живу з італійцем. Офіційно ми не розписані, але мешкаємо разом. Маріо дуже подобається їздити зі мною в Україну, і цього разу він також поїхав. У мене є єдина дочка, яка 10 років тому вийшла заміж. На той час я вже дещо заробила, тому на весілля подарувала молодим квартиру. Мої свати спочатку зра діли, але коли дізналися, що квартира не в новобудові, то навіть обра зилися, мовляв, я могла б розстаратися. Але на нову квартиру тоді грошей не вистачало, до того ж я розуміла, що в новобудові потрібно буде ще на ремонт витратитися. А тут квартира обжита, одразу заходь та живи. Особливо бурчав сват на старий ремонт. А я нічого поганого в цьому не бачила.

Тільки у нас люди витрачають шалені гроші на ремонти. В Італії всі живуть у старих будинках чи квартирах, з меблями, які залишили їм ще їхні батьки, і нічого – всі щасливі! Ми з Маріо приїхали наприкінці грудня. На святвечір дочка їхала до свекра, і запросила нас із собою. Ми погодилися, але тепер я дуже шкодую. У гості до сватів я, зрозуміло, прийшла не одна, а з Маріо. Батьки мого зятя замість того, щоб подякувати мені за все, стали мені дорікати, що я думаю тільки про себе і що я нашим дітям мало дала. Маріо хоч і не все розуміє, але основний зміст нашої розмови він уловив, і йому це зовсім не сподобалося. Та й, якщо чесно, мені також. Я хоч стару, але квартиру купила.

А сват за 10 років нічим нашим дітям не допоміг. Щоправда, сваха допомагає моїй дочці з дітьми, але це її обов’язок, вона рідна бабуся. Свата мого дуже хвилює будинок, який я збудувала для себе. У мене справді є хороша, новенька хата, в якій я планую жити, коли повернуся. Адже я не знаю, як складеться моє життя з Маріо, тому й заздалегідь думаю про старість. Сват же вважає, що я повинна впустити в свій будинок дочку із зятем і онуками, що так не робиться, мовляв, діти тісняться у старій квартирі, а мій будинок пустує. Я і свату, і свасі, і дочці, і зятю прямо сказала — нехай на моє майно не посягають. Я дала стільки, скільки вважала за потрібне. А якщо треба більше, то нехай їдуть і самі заробляють. Мені про себе треба думати.