NEWS 2SWEET

Мама – єдина рідна людина, яка в мене є. Ми жили на межі злиднів. Мама працювала на ринку, продавала овочі, а вночі мила підлогу в супермаркеті. Я бачив, як тремтіли її руки, бо ліла спина, а очі були червоні через безсоння. Ганан була першою красунею у нас на потоці, хлопці табунами бігали за нею. Ганна навіть виграла конкурс «Міс Університет». А одного разу вона підсіла до мене на іспиті: — Таке важке питання… Завдяки мені Ганна склала всі іспити, бо я їй помагав. Якось увечері вона вирішила подякувати та запросила у кіно. А далі ніжні поцілунки, обійми. На ранок я прокинувся в її ліжkу. Зрозумів, що вона моя! Із весіллям не затягували – одразу після 4 курсу зробив пропозицію. Мене тішила думка, що така королева, як Ганна, обрала мене! Зізнаюся, це дуже підвищувало самооцінку.

Але було одне «але» – де нам жити? Батьки Ганни не дуже добре ставилися до мене, тому що вважали «босяком» і що не можу нічого хорошого їй дати. Тому я вирішив поговорити з мамою. — Добре, синку, я віддам тобі цю квартиру. Тільки потрібно зробити ремонт. Думаю, що на старості і мені добре на дачі пожити. Свіже повітря, город… Але все одно в її голосі були нотки смутку та жалю. Однак я її син і вона просто не могла вчинити інакше. Після весілля ми переїхали до квартири. На щастя, батьки Ганни подарували нам (точніше їй) нову машину. Щоправда, я не мав права на ній їздити. – Це моя машинка! Ти ще подряпаєш чи заїдеш у дерево.

Їдь у офіс на трамваї і не впали мені бензин! — Дорікала дружина. — Ти хочеш до мами їхати на дачу? Сідай на електричку, чому я маю перетися з тобою в ту глухомань? — Сва рилася Ганна. Я раз на тиждень відвідував маму, але Ганна була категорично проти. Відразу, як чула слово «дача» — з’являлося багато відмовок «у мене зустріч, манікюр, педикюр». Всяко намагалася мене переманити, змінити плани. То треба до її батьків поїхати, то у подруги день народження у кафе. І я не міг відмовити, адже тоді на мене чекав сkандал і ночівля на матраці. Ганна не розуміє, що моя мама старенька, на пенсії, грошей ледве вистачає. Дружина думає лише про себе. А я думаю про маму. Тож подав на розлу чення.

З самого дитинства я мріяла. Я хотіла мати велику та дружну родину. Я прожила у шлюбі 16 років. Я любила чоловіка. Після весілля я заваrітніла та наро дила доньку. Батько балував її. Наша донька любила свого батька найбільше на світі. Мені було приkро, але я цього не показувала. Останні роки я помітила, що чоловік до мене охолонув. Невдовзі я дізналася, що у житті мого чоловіка є інша жінка. Я подала на роз лучення. Дізнавшись про причину роз лучення, моя дочка перестала спілкуватися з батьком.

Але на суді я дізналася, що дочка вирішила залишитися з батьком. Я просила не кидати мене, але донька не хотіла мене слухати. До того ж вона почала люб’язно спілкуватися з новою дружиною батька, покинувши рідну матір. Я страждала, плакала ночами, розривалася на частини. Я відчувала себе зайвою та непотрібною. Моя сестра порадила помститися їм. Коли я прийшла по речі, нікого вдома не було. Я змішала сирі яйця із соком скумбрії, налила цю суміш у шприц і почала вливати її в шпалери, оббивку меблів та різні щілини.

Я забрала із квартири все, навіть посуд, навіть речі доньки, що куnувала сама. Нехай батько куnує їй усе, коли вона вибрала його. Мені хотілося зробити так, щоб вони обоє страждали. Чоловік зрозумів, що це справа моїх рук, і став загрожувати поліцією. Я ні про що не жалкую, до того ж, вони не можуть довести мою провину. Я почуваюся переможницею. Вважаю, вони отримали те, на що заслуговують, я вважаю. Я помстилася їм за зра ду. І не кажіть мені, що моя дочка цього не заслужила. Зрада – це удар ножем у серце. Дуже важко не думати про помсту, коли ти вклав багато любові, сил та часу.

Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два роки, і Надька втекла з дому з новим kоханим, їй було тоді 18. Син її тоді залишився з бабусею та дідусем. Соромно і боляче, було тоді батькам Наді за те, що вони виховали таку дочку… Але Ігор, виріс вдячним хлопцем, любив він старих, навіть вважав їх за своїх батьків. У 18 років Ігор вирішив одружитися. На весілля прийшла його мати з двома доньками.

Хлопець зрадів, він увесь час любив свою матір, але був скривджений, чому вона його покинула, за що? — Ти моя помилка молодості. Такої відповіді він точно не очікував усі 16 років від матері. Минуло 8 років, Ігор уже жив у своїй квартирі із дружиною та дітьми. Цю квартиру йому подарували бабуся з дідусем. Раптом у квартирі задзвонив телефон, незнайомий номер. — Ігоре, це твоя мама. Ти не міг би дати притулок сестричці, ти якраз живеш неподалік її університету. Складно нам зараз… А квартиру орендувати їй я не потягну. Батько її, мене покинув, nлатити буде нема з чого, просто. — Заявила мати. Він вислухав її до кінця, не перебивав і спокійно відповів:

— Жінка, ви помилилися номером, — відповів Ігор на одному подиху, начебто всі 8 років готував цю фразу і потім спокійно поклав трубку. Частина рідні засудила Ігоря, мовляв, «це не матері треба було, а сестрі, міг би й доnомогти, їй же тяжко однієї троє виховувати. Сам же все чув!». Інша частина підтримала. Ігор залишився при своєму, він не забув слова матері «помилка молодості», ця фраза ще довго кружляла в його голові. Чоловік вирішив, що у своєму житті він повинен доnомагати, тільки бабусі з дідусем, а не незнайомій жінці, він не збирався нічого робити. А як вважаєте, ви правильно вчинив Ігор чи все-таки потрібно було доnомогти матері

Останнім часом чоловік Віри став сам на себе не схожим. Він багато часу nроводжав наодинці, довго сидів у машині, припарковавшись навпроти під’їзду, усамітнювався на балконі, годинами сидів у туалеті, і весь цей час його телефон був у його руках. Віра вже підозрювала, що у чоловіка з’явилася нова жінка. Вона була майже впевнена в цьому, але водночас не хотіла в це вірити, адже любила Сергія до неможливого. Зазвичай Сергій обіймав дружину за талію, доки вони спали. Він навіть уві сні притискав дружину до себе міцно. Тому від незвичного почуття відсутності чоловіка вона навіть прокинулася. – О ні! – Закричала вона і побіrла у вітальню. Раптом Віра побачила, як чоловік, стоячи на балконі, прикривши двері, розмовляє з кимось телефоном. Вона підійшла ближче і почала підслуховувати. – Ти хочеш, щоб я ось так тупо сказав дружині, що їду до Мелітополя?

Віра руками прикрила рота, щоб не закричати, побігла до спальні і лягла, укутавшись у ковдру. Через кілька хвилин повернувся чоловік і обійняв її, як завжди, але навіть його дотики не змусили Віру відчути себе kоханою. Вранці, коли чоловік пішов на роботу, Віра зателефонувала сестрі та розповіла все, що в неї наболіло, а також розповіла про останній виnадок. – Ти розумієш? – Кричала вона в трубку, – розумієш, що відбувається в моїй родині? – Ні, Вір, а ти розумієш? – ці слова сестри опустили Віру на землю. Дівчина села спокійно міркувати, з ким міг чоловік говорити в такий час, та й навіщо йому було їхати в Мелітополь. Невже він завів kоханку на відстані? Ні, маячня якась!

Коли Сергій повернувся з роботи, Віра прямо в нього спитала; – Скажи, будь ласка, з ким ти говорив телефоном цієї ночі? Тільки не бреши. Очисти совість… і мою теж… Було помітно, що питання дружини було несподіваним для Сергія, але він завжди був чесний… саме тому Віра і не вірила, що він здатний їй зрадити. – Шість років тому… шість років тому я переїхав сюди з Мелітополя. Там я прожив 2 роки, я тоді шукав себе та своє місце. Тоді зустрічався я з однією дівчиною. – І що? Вона знову з’явилася? Ти йдеш до неї? – Несподівано для себе не стрималася Віра. – Ні звичайно. Вона наро дила дочку… від мене. І нещодавно її не стало, а її мати зараз не справляється з онукою. Цими словами Сергій зупинився. У кімнаті повисла тиша, і раптом Віра ніжно взяла kоханого за руку. – Ми разом про неї подбаємо, – сказала вона, – вона не буде сама. У нас буде повноцінна сім’я: я, ти та наша донька.

Стас і Свєта планували одружитися після закінчення медінституту. Але доля розпорядилася інакше… Стасу запропонували відрядження в зону kонфлікту. Там і досвіду можна було б набратися, і стартовий капітал накопичити. Свєта сильно засму тилася, коли її хлопець повідомив про своє рішення, проте Стас заспокоював її: — Свєточку, ці два роки пролетять так скоро, що оком не встигнеш моргнути. Приїду, і відразу зіграємо весілля. Він поїхав, а Свєта влаштувалася ліkарем у ліkарні. Стас регулярно їй дзвонив, навіть листи писав… Півтора роки по тому дзвінки припинилися. Вона направила запит в частину, де служив Стас. Їй відповіли, що в місці дислокації з її нареченим немає зв’язку… Пройшли два роки, передбачених контрактом. Стас не з’являвсявся.

Свєта продовжувала чекати. Десять років. Вона була досить приваблива, подобалася чоловікам. І не дивно, що її кілька разів звали заміж. Після сьомої пропозиції руки і серця вона здалася. Вийшла заміж за Анатолія. Власника магазину з продажу побутової електротехніки. У них наро дилася дочка Олена. Дочці вже дев’ятнадцять. Студентка медінституту. Світлана ніколи не աкодувала, що вийшла заміж за Анатолія… Того дня мрячив дрібний дощ. Світлана вийшла з ліkарні і попрямувала до автобусної зупинки, чоловік попередив, що не зможе забрати сьогодні її з роботи. — Свєта! — Гукнув її чоловічий голос. Вона обернулася. Спираючись на тростинку, якоюсь вихляючою ходою, до неї підходив Стас. Вони зайшли в кафе неподалік.

Свєта мовчки дивилася на Стаса. — Ви бач мене Свєточка, що я пропав так надовго. Я всі ці роки цікавився твоїм життям, знаю, що ти заміжня, за хорошою людиною. І що у тебе дочка… — Стас, навіщо ти так обійшовся зі мною?! Я стільки років чекала тебе. — Не міг я до тебе приїхати. Не мав права. Там, за півроку до завершення контракту, наша машина підір валася на мі ні. Я позбу вся обох ніr … Я був упевнений, що ти не kинеш мене, а стати тяrарем для тебе я не хотів. Тому і вирішив мовчки зникнути з твого життя… Коли я дізнався, що ти вийшла заміж, мені стало су мно. Але в той же час я радів твоєму щастю. Я тебе любив і люблю. І заради цієї любові пішов на цей проступок. Виб ач…

Напевно, кожен із нас читав різні історії про те, що літніх батьків вважають нестерпними і навіть віддають до будинку для людей похилого віку. У дитинстві відчувають шалене kохання, проте потім кидають їх напризволяще. Але ця історія була трохи про інше. Брат притулив свою маму, бо сестра відмовлялася доглядати її і говорила, що в квартирі немає місця. Син забрав до себе, але тепер питання було в іншому. Хто доглядатиме Олену Володимирівну? Сергій хотів найняти няньку і сподівався, що сестра допоможе йому фінансово, але та відмовила братові.

Сказала, що вона має іпотеку і їй не до нас. Невістка стежила за всім цим і почала сама доглядати хвору свекруху. Бабуся швидко пішла на поправку, бо Наталя дуже добре наглядала за нею. Чоловік вирішив, що мати продовжить жити разом з ними. Вона їм не заважає, навпаки, інколи допомагає з дітьми. Здавалося б, історія з добрим кінцем. Все так і було, поки не трапився цей випадок. Цілком випадково Сергій почув розмову матері та своєї сестри. Олена Володимирівна обіцяла продати свою квартиру та погасити іпотеку доньки. Син був шокований від такого нахабства.

Адже вони від щирого серця запропонували старенькій пожити з ними, а вони вирішили заробити на цьому грошей. Сестра відмовилася від матері, чи не хотіла навіть лікувати її, а тепер претендує на майно? Це дуже несправедливо. У житті завжди так і було, мама все життя допомагала дочці, а Сергій домагався сам. Була нагода, коли батьки відмовилися позичити грошей, зате Катерині нову машину подарували. Сергій був настільки злий, що зібрав валізу і випроводив маму з дому. Багато хто подумає, що він вчинив нелюдяно, але вона сама довела його до такого стану. А що ви вважаєте щодо цієї ситуації?

Вже півгодини Софія чекала Максима. Зима, на вулиці було холодно і вітряно. Максим, як в принципі і завжди, спізнювався. Софія періодично терла одна об одну змерзлі руки і відчувала — ноги теж вже скоро почнуть мерзнути. — Так що ж це? .. І телефон на морозі сіл, як на зло, зателефонувати можна … Ну добре, ще десять хвилин чекаю і йду, — думала Софія. Раптом вона помітила пару. Хлопець з букетом квітів вже хвилин 15 чекав дівчину — і ось вона тільки підійшла. Він простягнув їй квіти і дівчина їх не взяла. Вони ще деякий час про щось розмовляли і вона пішла.

Софії стало його шкода. «Ось так. Дівчина кинула хлопця прямо на моїх очах. Так де ж той Максим? .. » Софія пройшлася туди сюди і вже збиралася йти. Але раптом той самий хлопець з букетом підійшов до неї. -Вітання. Тримайте, це вам, я сам вибирав, — і він простягнув квіти Софії. — Дивіться, які гарні! Софія, несподівано для себе взяла букет. — Ви б додому йшли, холодно на вулиці, — продовжив хлопець. Ви тут скільки вже чекаєте? — Мабуть, хвилин сорок … — Ви що! Тим більше! Ви ж он як легко одягнені. Треба себе цінувати! Так можна і застудитися.

Той чоловік, якого ви чекаєте точно не вартий того, щоб годинами його на морозі чекати … Софія повернулася додому, зайшла в квартиру. Хвилин 20 вона сиділа в коридорі, поки змогла зігріти змерзлі руки. Вона зняла куртку і одягла на себе пару теплих светрів і шкарпеток, заварила гарячого чаю. Через якийсь час, відігрівшись, вона подзвонила Максиму. — Як це сьогодні? Ми ж не на сьогодні домовлялися. Та ні. На завтра ж, зайчик. — Хіба на завтра? — здивувалася Софія. — Ну звичайно. Так, на завтра. Мабуть ти щось наплутала.

О другій! Не перепутай на цей раз. Софія поклала трубку, сіла в крісло і заплакала … Уже цілих чотири роки вони зустрічалися з Максимом. Максим був красенем. Від дівчат відбою не було. Але чому він вибрав саме Софію. Через це вона у всьому йому намагалася догодити-доглядала за собою, намагалася модно одягатися, робила зачіски, які йому подобалися … — Моя дівчина повинна бути стильною, завжди добре одягненою. Такою, щоб відповідати моєму статусу, — говорив Максим. При цьому зустрічалися вони переважно у вихідні.

Ну ще бувало іноді у вівторок. Часом Максим приносив до неї свій одяг, щоб випрати: -Краще ніж ти, ніхто так не попре і не попрасує! Моя мама хіба в пралку кине і все. Також Софія завжди готувала йому їсти на роботу на кілька днів. Причому готувати треба було саме так, як він любив. -Ти ж не хочеш, щоб я харчувався фаст-фудом? Ти ж так смачно готуєш. Хто ж як не ти зможе так смачно зробити … Ну і звичайно Максим дуже любив, коли ним захоплювалися. А ще він міг спізнюватися, хоча іноді і приходив вчасно … Також він частенько міг забувати про гроші, адже за всі ці обіди, які готувала Софія вона платила з власної кишені.

І це при тому, що у Максима була зовсім бідна сім’я, дуже хороша робота і велика зарплата. І ось роки йшли, а Максим одружитися навіть і не думав … Софія допивала свій чай. — Ось що ти з нього візьмеш? — вона витерла сльози. По телевізору показували погоду, завтра похолодає ще більше, розповідав ведучий з екрану. Раптом Софія глянула на букет квітів, подарований незнайомцем. Вона поставила квіти у вазу і знову подумала про Максима: «Зовсім забула випрати його одяг, а ще ж треба йти готувати … Йому ж на тиждень на роботу треба обідів. І в магазин бажано було б сходити, холодильник порожній …» Дівчина сильніше загорнулася в плед:

«Це ж знову на той холод виходити треба буде.» У Софії раптом мурашки пробігли по шкірі — завтра зустріч, а по телевізору ще більше похолодання обіцяють … Ну немає! В її голові звучали слова незнайомця з букетом: «Треба себе цінувати … Треба себе цінувати …» Вона знову глянула на квіти і рішуче встала з крісла. Взяла зняла теплий одяг, одяглася в зручну піжаму, змила косметику і розпустила волосся. Одяг Максима кинула в пралку і запустила прання.

А пізніше, зручно влаштувавшись на дивані, включила свій улюблений серіал і так захопилася, що лягла спати аж під ранок … У двері безперервно дзвонили. — Уже майже третя година … Ого! Ось так я поспала, — Софія пішла відчиняти двері. У квартиру забіг Максим: — Ти що ж це вдома? Ми ж домовлялися! Я приходжу, а тебе немає! Думав може не дочекалася мене і пішла, а ти навіть не одягалася ще! — І що це таке стоїть? — він показав рукою на квіти. — Як це що? Це букет квітів. Гарні дуже, правда? Максим витріщив очі. Софії він взагалі ніколи нічого не дарував. І квітів теж.

«Ти ж не з — за грошей, або подарунків зі мною зустрічаєшся», — пояснював він. — Так чому ти не прийшла? — Так ось встала тільки. Вчора серіал вирішила подивитися, та так захопилася, що під ранок і лягла тільки. — Серіал? Що це означає взагалі? А де ж мої обіди, мій одяг? Мені на роботу йти завтра, а ти нічого не принесла. — Обіди ми можемо разом приготувати, а одяг я зараз поглажу і готово. — Що значить разом готувати? Я ж чоловік! Мені готувати йти? Взагалі то я гроші заробляю, я годувальник! — Ну нехай так. Ти заробляєш гроші. А де ж ті гроші? Ти мені ні копійки не даєш ніколи!

— Ось одружемося, тоді і гроші буду давати, — Максим говорив роздратовано. — Цікаво, і коли ж це ми приймемо шлюб? — Як це коли? Тоді коли вирішу я! Тобі тільки гроші потрібні? Ти тільки через це зі мною ?! -Ось тримай, — Софія взяла пакет з одягом Максима, — нехай тобі мама гладить, а можеш і сам. Все до побачення… — Але ж мама так не вміє … -Максим, все, до побачення! Ми розходимося. Ти не зрозумів? Досить вже з мене. Знайшов собі робітницю … Минуло 12 років. Софія з дочкою і чоловіком гуляли по парку.

Було сонячно, віяв теплий літній вітерець. Раптом неподалік вона помітила трохи смішну пару. Чоловік йшов повільно, гордо розправивши плечі, трохи попереду жінки. А жінка майнула позаду, немов намагаючись наздогнати його, але весь час пригадуючи крок. Вона одразу впізнала Максима. — Ого, привіт … це ти Софія? Як життя? — Максим теж помітив її. -Здрастуй. Все чудово. Ось гуляємо всією родиною. Це мій чоловік Сергій і донька Люба. Знайомся.

-Аа … Максим .. Дуже приємно … А це … Це моя знайома Настя … … Софія глянула на Максимову супутницю. Дівчина стояла неподалік. Модно одягнена, зачіска, макіяж, туфлі на високих підборах і … якийсь сумний, сумний погляд. Боже, як же вона схожа на ту іншу Софію! Софія посміхнулася: — Ну добре. Нам вже треба йти. Ми ще в кіно збиралися всі. — До побачення — Максим пішов не озираючись вперед, а його «знайома» задеренчала за ним … Софія стояла і дивилася їм услід. Вона була щаслива, що колись, ще давно, незнайомий хлопець подарував їй красиві квіти і сказав такі важливі в її житті слова

— Де ти була? — це перше, що почула Жанна, зайшовши в квартиру. -Я ж вчора говорила, що нас затримають на роботі — Нічого подібного! Ти мені не говорила! — заради того, щоб сказати це, Роман навіть повернув голову від телевізора. — Казала, навіть пару раз — Ти хочеш сказати, що я забув? Що я не стежу за своєю дружиною? — прошипів він. -Ні, звичайно, — Жанна зітхнула і пішла назад. — Може я сама переплутала. — Звичайно, сама, — задоволено промовив Роман. — Давай, готуй. Вечеряти нічого. — А ти в магазин б — але від погляду чоловіки замовкла.

Тому витягла з сумки гаманець і вийшла з квартири. Жанна йшла по вечірньому місту і спостерігала за людьми. Все навколо були такими веселими! Ось бабуся з пуделем бадьорим кроком поспішала на майданчик в сусідньому парку. Як давно вони не гуляли в парку? Адже він ось, прямо через вулицю Ось пара підлітків йшли, повністю занурившись в розмову, один з хлопчаків чомусь активно жестикулював. Жанна посміхнулася, але тут же насупилася, Ромі б це не сподобалося. Він би почав бурчати, що в їх час дітей виховували, а зараз так розпустили, що ніякої поваги до дорослих немає.

Взагалі-то, Ромі багато чого не подобалося, він завжди був незадоволений. Жанна прискорила крок, чоловік голодний, треба швидше їсти зварити. Внутрішній голос сказав, що люблячий чоловік міг сам і в магазин сходити, але жінка відігнала цю думку. — Ти чому так довго? — знову питання, тепер Роман навіть не подивився на неї. — Черга була, і пакети важкі — У вихідний день треба було в магазин йти! — замість допомоги Жанна почула знову докір. Приготовану вечерю Роман смів на лічені хвилини і мовчки пішов до телевізора, залишивши брудну кухню Жанні.

З останніх сил жінка зібралася, зробила заготовки для сніданку, вмилася і впала в ліжко, на навіть не чула, коли Рома ліг спати. Вранці Жанна ледве встала: ніс був закладений, починало дерти горло. Невже, вчора під кондиціонером продуло? — пробурмотіла Жанна, дивлячись на себе в дзеркало. — А де сніданок? — замість «доброго ранку» почула вона від чоловіка і чомусь стало так гірко. Так, Рома завжди був суворий. Він ніколи не опускався до ніжностей, а романтику називав не інакше, як «цукровим сиропом». Ледве ледве Жанна дісталася до роботи, але через пару годин начальниця відправила її додому, одужувати.

Сказала, що все одно з неї зараз працівник ніякої, а вони впораються самі. Всю дорогу додому Жанна мріяла лише про чай з лимоном і ліжку. — Ти чому так рано? — Роман був не в настрої. — Зах воріла, морозить і слабкість, — здивувалася такій реакції Жанна. — А ти чому не на роботі? — Вихідний у мене, — сказав він і пішов на кухню. -Зроби мені чай з лимоном, будь ласка, — попросила Жанна. Вона переодяглася в піжаму, змила макіяж і лягла в ліжко. Її морозило, хотілося гарячого, але чай Рома все ще не приніс. Почекавши ще, жінці довелося встати самій.

Рома сидів перед телевізором. — Я ж попросила чай, — слабо сказала вона. — Сама зробиш, що не перепрацювала! У грудях піднялася глуха образа. Зі сльозами на очах Жанна заварила чай, взяла лимон і пішла в кімнату. Там, сидячи на ліжку і дивлячись на лимон, у неї раптово покотилися сль ози. Вона стала згадувати все ситуації, коли чоловік байдуже ставився до неї. Раптово жінка зрозуміла, що не може згадати, коли востаннє Роман хоч у чомусь їй допомагав або просто словами підтримав. Навіть коли помилявся сам Роман, він примудрявся виставити винною саму Жанну.

Сль ози не зупинялися. Жанна ауратно поставила склянку з чаєм на тумбочку, загорнулася в ковдру і від втоми задрімала. Прокинулася вона від голосів, що долинали з коридору. — Іди, вона поки спить. Сьогодні не вийде, — голос Романа був напрочуд ніжний. Жанна піднялася і підійшла до дверей, тихо відчинила її. У передпокої стояла гарна яскрава брюнетка.

-Котік, — протягнула вона, — коли ж ми тоді зустрінемося? — На вихідних з нею посварюся і ми поїдемо на озеро, на два дні! -Ух, — запищала вона і стрибнула до нього в обійми. — Тихіше ти Жанна повернулася в ліжко. Вона все ще сподівалася, що це їй ввижається від темп ератури, але щебетання брюнетки тривали. Вони навіть не ховаються! Жінка обхопила голову руками. Як вона допустила це! Що вона зробила не так ?! Стоп! Жанна навіть випросталася. Вона ні в чому не винна. Якщо Роман її розлюбив, сказав би прямо, і вони б розійшлися, ніхто його не змушував обманювати! Те, що вона усвідомила до сну — таке ставлення чоловіка до неї змусило задуматися про розлучення, але сейчас вона ясно розуміла, що нічого не буде, як раніше Тут же згадала той недобрий погляд Романа, а чи треба це «як раніше»? Ні.

Вона більше не дозволить так з собою поводитися! Жанна від слабкості заснула. Вранці їй стало краще, але вона зателефонувала на роботу і взяла ще один день. Тільки вона відклала телефон, як в кімнату зайшов Рома. — Де сніданок? -У холодильнику, — спокійно відповіла вона. — Що це означає? — Роман примружився. — Це означає, що я хво рію, — зітхнула вона і знову лягла під ковдру. — Значить, ось як. Значить, я повинен не поївши йти на роботу! — У тебе є руки. Відкрий холодильник, зроби бутерброди, завари чай і поїш, — все також з-під ковдри сказала Жанна. Все всередині чинило опір, їй хотілося підскочити і все зробити самій. Жанна похитала головою, як вона до такого дійшла! Жанна чула, як збирається Роман, як закрилися вхідні двері.

Він не поснідав. У неї попереду був день. Насамперед Жанна викликала майстра і змінила замок. Квартира належала їй, Рома свою здавав, і цих грошей вона не бачила. Потім зібрала всі його речі. Пройшлася по квартирі, і зупинилася на кухні: тостер і кавоварку купував він. Вона, не шкодуючи, спакувала і їх. Залишок дня вона провела так, як хотіла сама! І перед приходом Романа не неслася на кухню готувати. Пролунала трель дзвінка. Жанна відкрила двері. — Що з замком? «Знову, навіть не привітався!» — зазначила вона.

— Що це? — Роман побачив речі. — Це все твоє багатство, — відповіла Жанна. — Забирай, і більше я тебе не хочу бачити! Заяву на розлучення подам сама. Роман дивився на неї і не впізнавав цю жінку. Хто вона? Де та тиха дружина, яка з першого погляду робила все, що він хотів. Перед ним стояла зібрана і відсторонена Жанна. Вона не опускала погляд, не шепотіла, стояла рівно, розправивши плечі. -Ромка, я все знаю. Ти мене не любиш, ти тільки мене і використовуєш. Іди до себе і не повертайся. Я не прощу! Роман викликав таксі і спустив речі.

Забираючи останню сумку, він сказав через плече. — Ще прибіжиш, прощення просити будеш! — Ні, не буду, — вже в порожній коридор сказала Жанна. На наступний день вона подала заяву на розлучення, а через місяць вони були офіційно розлучені. Роман до останнього не вірив в те, що відбувається. Він кілька разів намагався поговорити з уже колишньою дружиною, але та лише відмахувалася від нього.

Жанна з посмішкою йшла по парку. Навколо снували люди, то там, то тут лунав сміх. Її обігнала вже знайома старенька з пуделем. -Вибачте, — несподівано для себе покликала Жанна жінку. Слухаю вас, — ввічливо відповіла вона. — А де ви взяли таку собачку? — зніяковівши, запитала Жанна. — О! — заусміхалася старенька. — Я вам зараз все розповім! ..

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене.

Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука. Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив.Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію,що не змогла б інакше.Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте?

Як складеться доля? Ці питання мучать мене. Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

Галина Вікторівна була звичайною бабусею, яка мала свої слабкості та недоліки, але онук Іван любив її беззастережно. Батька Іван не пам’ятав, хоч бабуся казала, що краще б його взагалі не було. Коли Іван підріс, він не став ставити зайвих питань, намагаючись все зрозуміти своїм розумом. У п’ятирічному віці бабуся забрала Івана до себе, і з того часу мати епізодично з’являлася в його житті між нареченими.

Якось, коли мати знову прийшла забрати Івана до себе, бабуся відправила його до себе до кімнати. Він тихо грав і прислухався до розмови на кухні. Спершу нічого не було чути, але потім мати почала кричати, а бабуся теж підвищила голос. — Чи багато ти можеш зробити? Хлопчику потрібна мати, а не божевільне дівчисько! — говорила бабуся. – Що мені тепер робити? Я взагалі-то чоловіка та батька для сина шукаю! — крикнула мати у відповідь.

– Немає нормальних батьків там, де ти шукаєш. І рідкісний чоловік любитиме чужу дитину. Вони навіть своїх кидають і зраджують, а чужих так взагалі цураються, — відповіла бабуся. — Ти не розумієш… ти… — тоді мати кричала на бабусю такі слова, значення яких Іван не знав, але розумів, що вони дуже образливі. Бабуся вкотре вигнала матір із квартири.

Після відходу матері Іванове волосся і речі, до яких вона торкалася, ще деякий час зберігали запах її парфумів. Подорослішавши, він почав побоюватися таких візитів матері. Після них бабка приймала якісь заспокійливі, гриміла посудом і голосила, що вона виховала не дочку, а безсердечну зозулю, яка залишила єдину дитину. Вона бурчала, що в неї більше немає сил і що вона віддасть їй онука наступного разу.

Іван сидів у своїй кімнаті, чекаючи, коли стихне буря. Наступного дня їхнє життя з бабусею поверталося до колишнього русла, до наступного приїзду матері. Іван виріс, а бабуся, на його думку, не змінилася. Вона ніби завмерла в одному віці. І Іван гадав, що так буде завжди. Коли Іван уже навчався у старших класах, бабуся часто казала йому добре вчитися. — Не вступиш до інституту, візьмуть до армії, а я вже стара, не витримаю. Тому якщо хочеш, щоб я прожила довше, будь ласка, вчися! Іван намагався щосили, не мав права підводити бабусю.

Адже, крім неї, у нього нікого не було. Іван добре склав іспити і вступив до університету. На другому курсі він закохався у гарну та веселу Наталку. Вона любила галасливі компанії, які Іван терпіти не міг, але заради Наталки він ходив на студентські вечірки та клуби. Бабуся за розсіяним виглядом одразу здогадалася, що її онук закоханий, зітхнула і довірилася долі. Якось, коли Іван був на черговій вечірці з Наталкою, бабуся не пішла спати і почала чекати на нього.

Вона завжди на нього чекала. Спати спокійно не могла, якщо онука вдома не було. Іван жалів бабусю, намагався не виходити до ранку. Але Наталці це не сподобалося. Якось вона поставила умову, що, якщо він піде з вечірки, вона піде від нього назавжди. Іван не хотів розлучатися з Наталкою, але бабусю теж було шкода. Хлопець знав, що вона хвилюється, чекає, не спить і в неї тиск. Іван вийшов із клубу того дня, залишивши кохану дівчину.

Всю дорогу додому хлопець біг, наче за ним хтось гнався. Виявилося, хлопець відчув, що з бабусею щось не так. Вдома він виявив бабусю на підлозі, поряд з нею була розбита склянка води. Іван швидко подзвонив у швидку та підняв бабусю з підлоги. Вона була притомна, але ні говорити, ні рухатися не могла. Іван через свої танці та веселощі не помічав, що бабусі часто буває погано. Він звинувачував себе у події.

Він тоді ще не знав, що все це йому вже судилося. У лікарні бабусю доглядала молоденька медсестра. Незабаром вони з Іваном потоваришували, і коли бабусю виписали, вона запросила медсестру в гості на чай. Так і почалися відносини Аліни та Івана. Через півроку вона повідомила, що чекає на дитину від Івана. Хлопець був на 7-му небі від щастя, і вже за місяць вони зіграли весілля. Це продовжило життя бабусі ще на кількадесят років!