NEWS 2SWEET

Можливо в сучасному світі кожен має бути трохи егоїстом, але боляче і прикро, коли так чинять з тобою близькі люди.

Донька обіцяла мені, що завжди про мене дбатиме, але зараз чекає, коли ж я нарешті помру. Справа в тому, що я вчинила безглуздо, піддалася на її умовляння і продала свою квартиру. Донька теж продала свою однокімнатну квартиру і купила трикімнатну, в якій ми тепер живемо всі разом.

Коли дочка усвідомила, що з мене більше нема чого брати, вони з онукою змінили своє ставлення до мене і стали вдавати, що мене немає.

Дочку я ростила сама, бо її батько помер рано.

Після закінчення школи донька вступила до інституту, але на другому курсі завагітніла. Було вирішено, що народжуватиме, а всі турботи про внучку я взяла на себе, а вона в цей час навчалася і займалася своїм особистим життям. Дочка мала багато різних чоловіків, але свого єдиного вона так і не зустріла.

Внучка виросла та вступила до коледжу.

Після розлучення з черговим кавалером, донька почала мене вмовляти продати квартиру, оскільки хотіла продати свою однокімнатну і на загальні гроші купити троячку. Тоді мені здалося, що для мене це найкращий варіант, адже у мене вистачає болячок, а так зі мною житимуть рідні люди. Але не все пішло так, як я думала і в новій великій квартирі кожен живе своїм життям, не зважаючи на інших.

Я можу цілий день просидіти у своїй кімнаті, а донька та онука цього навіть не помітять. Часто дочка запрошує гостей, влаштовуючи веселі посиденьки, але мене за стіл ніколи не кличе. Крім того, при гостях вона може мене образити та принизити.

А нещодавно донька почала жити з чоловіком, який поводиться в нашій квартирі, наче він її господар. Він навіть при мені може в одних трусах ходити. Одного разу я не змогла це більше терпіти і зробила йому зауваження, то він мене просто послав. Я розповіла про це доньці, але вона мені сказала, що я сама винна, оскільки не треба пхати свій ніс у чужі справи.

Внучка приходить додому лише ночувати, а так то в коледжі, то гуляє зі своїми друзями. А коли ми бачимося, вона не хоче зі мною спілкуватися. Нещодавно я мала ювілей, але ніхто про нього не згадав.

Може, у когось була подібна ситуація? І ви зможете підказати, як зробити так, щоб рідні люди знову мене любили та поважали?

Пару тижнів тому, у свій день народження, я відчула себе неймовірно засмученою. У гості приїхала моя дочка Діана з чоловіком, але вони пробули лише годину і різко поїхали, навіть не дочекавшись торта. Я з нетерпінням готувалася до їхнього візиту, сподіваючись повернути радість минулих часів. Мені 63 роки, я вдова після передчасної смерті чоловіка, і 35-річна Діана – моя єдина дитина. Я 8 років пропрацювала в Іспанії,

пережила сварки та розбіжності з родичами, щоб допомогти дочці та її чоловіку купити двокімнатну квартиру. Повернувшись, я вирішила зосередитися на своєму житті, доглядати сад і допомагати дочці в міру можливості. Нещодавно мною зацікавився вдівець Віталік з мого села. Ми обидва приблизно одного віку, і він користується повагою в суспільстві. Віталік дуже допоміг мені по дому, і ми після довго спілкування вирішили одружитися. Живучи в селі, де проживання без шлюбу не прийнято, ми планували офіційно оформити наші стосунки. Я вибрала свій день народження, щоб повідомити цю новину Діані, очікуючи, що вона буде рада за мене.

Однак її реакція була прямо протилежною. Вона була помітно приголомшена і засмучена, голосно висловлюючи своє несхвалення. Потім вона зібрала свою сім’ю, і вони поїхали. Зараз я розгублена. Я не розумію, чому Діана не радіє за мене. У неї своя сім’я, і не завжди є час на мене, а невдовзі його взагалі не буде. Присутність Віталіка пом’якшить мою самотність. Тепер я в роздумах: як вчинити в цій делікатній ситуації?

Я чітко пам’ятаю своє незручне повернення до рідного будинку. Моя мама стояла на порозі, не дозволяючи мені увійти, постійно оглядаючись на мою сестру та її чоловіка. Вона сказала: «Дочко, ти одна, а нас тут багато. Їдь у місто, тут тобі робити нічого. Нема куди навіть укласти спати». Вісім років тому я вийшла заміж і переїхала до міста, але жила не з чоловіком, а з його матір’ю. На весіллі моя мама сказала, що рада, що я йду, адже їй доводилося утримувати мене та мою сестру.

Моя свекруха не забула цих слів і три роки нагадувала мені про свою «доброту», підкреслюючи мою незахищеність і нестачу вищої освіти. Якось я зібрала речі, подякувала свекрусі за гостинність, сказала чоловікові, що йду, і поїхала до села. Але моя мама не прийняла мене, заявивши, що в хаті тісно і мені там не місце. Без чаю та розмов вона просто зачинила переді мною двері. Я тимчасово зупинилася у хостелі, оформила необхідні документи та поїхала до Чехії працювати, розуміючи, що маю сама заробити на житло. Мої стосунки з сім’єю обірвалися, і вони навіть не знали, що я знову вийшла заміж, стала матір’ю і купила будинок під столицею.

Нещодавно я зустріла маму та сестру на цвинтарі, коли вони збирали паски та яйця з могил. Мої родичі виглядали бідно і не звернули на мене уваги. Тепер я думаю про те, щоб забрати маму до себе. Ми маємо достатньо місця, є старий будинок у дворі, де вона могла б жити. Але свекруха сумнівається, що мати захоче приїхати без моєї сестри і не шукає моєї підтримки. Слухаючи свекруху, я розумію, що вона має рацію, але відчуваю смуток і невпевненість у своїх рішеннях.

Колись я мав ідеальне сімейне життя з моєю дружиною Алісою, з якою ми прожили 27 років, і двома нашими дітьми, які зараз уже дорослі і мають власні сім’ї. У нас з Алісою був спільний будинок, наповнений любов’ю, і разом ми збудували благополучне життя. Коли діти роз’їхалися, ми ризикнули відкрити бізнес на мої заощадження, який процвітав і перетворив мене на багату людину. З успіхом прийшли і зміни: я почав відвідувати громадські заходи та вечірки, ставши досить популярним, особливо серед жінок.

Серед них була Сюзанна – жінка, чия чарівність швидко привабила мене. Наш роман набирав обертів, і одного разу вона виявила бажання народити мені дитину за умови, що я залишу свою дружину. Охоплений хвилюванням, я не міг передбачати наслідків. Однак, перш ніж були прийняті будь-які кардинальні рішення, Аліса дізналася про мою зраду і тихо пішла, не вступаючи в конфронтацію і нічого не вимагаючи від нашого спільного життя. З’їхавшись з Сюзанною, я незабаром усвідомив свою серйозну помилку. Їй не вистачало серйозності та чесності, які були у Аліси: вона була зосереджена лише на легковажних витратах і вела розкішний спосіб життя.

Наше спільне життя стало нестерпним. У міру наближення терміну пологів Сюзанна я все більше сумував за тим життям, яке було у нас з Алісою, наповнене любов’ю та гармонією. Я намагався зв’язатися з нею, але безуспішно вона не відповідала ні на дзвінки, ні на смс-ки. Я планую незабаром дистанціюватися від Сюзанни, сподіваюся якимось чином помиритися з Алісою, впевнений, що можу навіть пожертвувати своїм бізнесом, аби повернути життя і любов, від яких я так безтурботно відмовився. Мучачись жалем і жагою до викуплення, я не впевнений: чи зможу коли-небудь відновити зв’язок, який розірвав?

Я пишаюся своїм сином Сергієм і спостерігаю за тим, як він росте відповідальним дорослим, тим більше, що я виховувала його поодинці після того, як його батько покинув нас, коли він був ще маленький. Незважаючи на труднощі, володіння невеликою квартирою полегшило фінансовий стрес, а коли Сергій почав ходити в дитячий садок, ситуація покращилася, і я змогла повернутися на роботу.

Вкладаючи значні кошти в його освіту, я завжди сподівалася, що він підтримуватиме мене, коли я вийду на пенсію, особливо щоб дозволити собі невеликі розкоші, такі як щорічні поїздки до санаторію. Сергій, у якого тепер є родина та пристойна робота у столиці, виправдав ці надії, непомітно видаючи мені по 2.000 гривень щомісяця, хоч він наполягає на тому, щоб ми приховували цю домовленість від його дружини. Моя подруга Світлана, цікавлячись нашою фінансовою динамікою, якось спитала, чи адекватно Сергій утримує мене.

Я запевнила її, що, хоча я не цікавлюся його доходами, він робить свій внесок у мій добробут. Я наголосила на своєму прагненні зберегти здоров’я та незалежність, не бажаючи обтяжувати Сергія чи ставати предметом розбіжностей з його дружиною. Зрештою, він, як моя єдина дитина, піклуватиметься про мене, якщо мені це знадобиться, і я прагну звести цей обов’язок до мінімуму, залишаючись якомога самодостатнішою.

Кілька тижнів тому наша мама раптово померла . Вона була ще сповнена життя, але доля, байдужа до її життєздатності, забрала її. Вона мирно злягла ввечері, а опівдні наступного дня її не стало.

На її поминках я опинилася серед родичів, які постійно хвалили мою сестру Лесю за те, що вона зробила життя нашої мами комфортнішою в останні роки. Вони розповідали, як вона влаштувала туалет, настелила теплу підлогу і зробила інші покращення в будинку.

Я не могла не згадати ті роки, коли мені було важко вести повноцінні розмови з мамою, бо вона завжди була зайнята ремонтом Лесі.

Леся, після того як її шлюб розпався, повернулася до нашого села з двома дітьми та шукала притулку під опікою нашої матері. Незважаючи на труднощі, їй вдавалося працювати в Польщі, щоб утримувати сім’ю.

Під час поминок я несподівано оголосила про намір продати будинок нашої матері. Я розсудила, що високі ціни на нерухомість допоможуть мені зібрати початковий внесок за квартиру в столиці.У кімнаті запанувала приголомшена тиша, всі погляди звернулися на нас з Лесею. Сестра недовірливо подивилася на мене, не в силах зрозуміти, чому я вирішила продати будинок, який вона ретельно ремонтувала і вважала будинком для себе та своїх дітей?

Тепер мене вважають лиходійкою в нашому селі, звинувачують у безсердечності за те, що я хочу продати будинок нашої матері та виселити Лесю та її дітей. Незважаючи на її внесок, я запитую себе: чому я повинна відмовлятися від своєї частки спадщини?Зрештою, хоч Леся і відремонтувала будинок, вона також жила в ньому, отримуючи зиск від усіх цих покращень. Чому її зусилля повинні заперечувати моє право на власність чи потребу у фінансовій безпеці?

Пропрацювавши прокурором, я відточила вміння читати людей – цю рису я розділила з моїм покійним чоловіком.

Наша дочка Богдана була нашою пізньою радістю, і ми подбали про те, щоб вона нічого не потребувала, забезпечивши її майбутнє трикімнатною квартирою та безбідною пенсією за рахунок нашої кар’єри.

Вийшовши на пенсію, я вдалася до подорожей, насолоджуючись своїми знижками як колишній співробітник правоохоронних органів. Проте негаразди почалися, коли Богдана познайомила мене зі своїм хлопцем.

Його безпосередній інтерес до мого майна викликав тривогу, і я швидко виступила проти їхніх стосунків.

Моя позиція тільки підштовхнула Богдану до зближення з ним, і незабаром вона оголосила про свою вагітність.З небажанням ми організували скромне весілля, причому я наполягла на тому, щоб наречений зробив фінансовий внесок, причому більше нашого.Незважаючи на мої сумніви, я була присутня на урочистості, подавши подарунок схоже на те, що дарували їхні друзі, хоча відчувала, що молодята чекають більшого.

Пізніше, коли вони захотіли жити у квартирі Богдани, я погодилася, доки її чоловік не зажадав законну частку у майні.На таке нахабство я відповіла йому відмовою, заявивши, що поки я жива, йому нічого не належатиме. Цей конфлікт віддалив нас із Богданою, і я була спантеличена її сприйнятливістю до його впливу.

Зараз, коли вона наближається до пологів, я сподіваюся, що вона зрозуміє свою помилку і втече від такого меркантильного чоловіка. Я готова утримувати її і дитину як фінансово, так і матеріально, і впевнена, що вона варта більшого.

На шостий день народження племінниці мого чоловіка, який пишно відзначався у їхньому домі, ми подарували іменинниці ляльку, а її батькам – конверт, щоб допомогти з витратами на вечірку.У розпал урочистості моя свекруха з великим ентузіазмом піднесла внучці золотий браслет, залишивши гостей у захваті від її щедрості.Цей жест вразив нас із чоловіком, нагадавши про недавній день народження нашого сина – скромне свято у колі близьких родичів.

Мій син отримав від бабусі маркери, що різко контрастувало з золотим браслетом. Різниця у подарунках викликала в мене розчарування, я запитала про нерівне ставлення свекрухи до її онуків.

Якби чоловік не заспокоїв мене, вечірка могла б закінчитися сваркою між мною та свекрухою. Через кілька днів після розмови з його матір’ю вона відвідала нашого сина і запропонувала йому золотий браслет, пославшись на забудькуватість через вік, мовляв, вона думала, що й онукові подарувала браслет…

Однак дата нещодавньої покупки на ціннику свідчила про інше. Незважаючи на невідповідність, я вирішила не зациклюватися на цьому. Сподіваюся, таке у майбутньому не повториться.

Моя мама завжди була для мене найважливішою людиною у житті, і я ніколи цього не приховував. Так, хтось може подумати, що я «мамин синок» чи не подорослішав, але мені все одно на такі розмови. Адже ніхто не знає всієї моєї історії.

Мама виховувала мене сама. Вона працювала на кількох роботах, щоб я нічого не потребував. Завдяки її зусиллям у мене було все: від одягу до різних гуртків, які я відвідував. Вона ніколи не скаржилася навіть коли було важко, і завжди знаходила час і сили для мене. Батька я не знаю.

Тільки згодом я почав усвідомлювати, як багато мама зробила для мене. Тепер я відчуваю до неї безмежну подяку та любов. Більше мами я, мабуть, любитиму тільки своїх майбутніх дітей.

Тепер моя черга піклуватися про неї. Я вмовив маму піти з роботи, і тепер повністю її утримую, щоб вона могла нарешті відпочити.

Коли в мене з’явилася наречена Оля, я одразу сказав їй, що ставлення до мами у мене особливе, і це не зміниться. Оля погодилася з цим і сказала, що її все влаштовує.

Мама та Оля одразу порозумілися. Навіть коли між нами виникали суперечки, мама підтримувала Олю, пояснюючи мені, де я неправий. Вона ніколи не втручалась у наші справи і не намагалася перетягнути мене на свій бік.

Однак пізніше Оля почала натякати, що я надто багато витрачаю на маму, і що, якщо вона піде у декрет, нам може не вистачити грошей. Хоча це було далеко від правди, мені зрозуміло, що вона хоче, щоб я скоротив допомогу мамі. Я намагався не звертати на це уваги.

Все було нормально до одного випадку. Якось мама відчула себе погано, у неї піднявся тиск. Вона подзвонила мені (всього вдруге за все життя, щоб попросити про допомогу), і я одразу поїхав до неї, хоч у нас були гості.

Я викликав швидку мамі, дав ліки і дочекався лікаря, щоб переконатися, що їй стало краще. Коли я повернувся, Оля була в образі і не хотіла розмовляти. Потім вона почала пред’являти претензії:

— Ти завжди потуратимеш мамі? Вона не могла сама викликати швидку? Кого ти більше любиш – її чи мене?

Ці слова змусили мене зрозуміти, що з Олею нам не по дорозі. Я не хочу бути з людиною, яка не поважає мою думку і не розуміє мої пріоритети. Ми розлучилися.

Здрастуйте, мене звуть Анастасія, мені 50 років. заміжня я вже 28 років, у нас з чоловіком є двоє дорослих дітей. Старша донька сама вже двічі мама, молодший син також живе окремо від нас.Ми з чоловіком живемо в трійці, яка нам дісталася ще за СРСР. Однак, так як у нас за містом є дерев’яний будиночок, то з весни до пізньої осені ми живемо в ньому. Адже там свіже повітря, город і на роботу зручно добиратися, хоча вставати доводиться раніше, ніж у місті, але нам це не складно.

Тобто весь цей час квартира у нас пуста. Саме це привабило мою подругу дитинства Таню, яка недавно розлучилася зі своїм чоловіком і їй просто нікуди було податися. Я вирішила допомогти, але те, що сталося потім – справжнє нахабство.

Ключі я їй дала на початку травня, а ми з чоловіком поїхали на дачу. Пару разів на місяць я заїжджала, щоб взяти якісь речі, то в інших справах. А трохи згодом я перестала приїжджати, а вона сама займається багатьма питаннями і мене не чіпає.

Я навіть ніколи б і не дізналася, що в нашій квартирі хтось живе, крім Тані, якби наприкінці липня мені зателефонувала сусідка і не запитала:

«Настя, а ви що продали квартиру?»

Я відповіла, що ні – квартира досі належить нам, просто там тимчасово мешкає моя близька подруга. На це сусідка сказала:«Так у вас тут живе не одна подруга, а одразу кілька, а ще й друзі до них щодня по п’ять-шість чоловік ходять!»Звичайно, через почуте я сильно рознервувалась. Адже одна річ, коли у твоєму будинку живе знайома людина, але зовсім інша – коли з квартири зробили прохідний двір. Я вирішила не дзвонити подрузі, а їхати одразу і розбиратися, що там відбувається. Зрештою, приїхала я вчасно:

З моєї квартири саме виходив якийсь чоловік середнього віку, а поряд з ним у коридорі стояла дівчина. Побачивши цю картину, я запитала, чи вдома господиня. У відповідь пролунало «так» і я попросила, щоб її покликали. Вийшла моя подруга.

Я її спитала:

«Ти давно тут господинею стала?»

Вона спробувала виправдатися, але нічого у неї не вийшло. У результаті я дізналася, що здавала вона дві вільні кімнати двом різним людям, а сама жила в третій. Непогана підробітка вийшла ціною мого ремонту і моїх вкладених сил в цю квартиру. За годину в квартирі не було нікого, а з подругою ми досі не спілкуємося.

Я думала, що в 50 років мене вже неможливо здивувати, але була неправа.