NEWS 2SWEET

Сусідки стояли перед під’їздом і чесали свої язики. А як же інакше, адже у Андрія Павловича з’явилася молода kоханка. — Та вона йому в внучки годиться… — Ой, а ми то думали він пристойна людина, виявилося хтивий старий. — Так, а ти то взагалі фліртувала з ним, то пиріжки спечеш, то чаєм пригощаєш. — І все ж завидний Андрій Павлович чоловік, у нього найвища пенсія, своя машина дорога, квартира трикімнатна, сам молодо виглядає. Андрій Павлович вийшов з під’їзду зі своєю новою дівчиною, вони сіли в машину і кудись поїхали. Катя була на 35 років молодша за Андрія, але вік їх ніяк не бентежив. — Катя, адже у тебе хтось з’явився, це ж видно.

І по букетах, і по твоїх очах, ти від матері нічого не приховаєш. — Ну добре. Мама, У мене з’явився чоловік, але він мене на багато старше. Просто я не думала, що зараз існують такі галантні справжні чоловіки. Чого вже не скажеш про мого колиաнього чоловіка… навіть на дітей аліменти платити відмовляється. Я розповіла Андрію про свою важку ситуацію, про дітей і те, що грошей не вистачає. А він тут же зголосився допомогти. Увечері Андрій Павлович поговорив з сином по телефону. Він у нього успішний бізнесмен, багата людина, справи у нього йдуть добре. А ось Андрію після розмови з сином стало поrано, щось в сер це вкололо. Згадав він свою поkійну дружину. Вона була просто точною копією Каті в молодості.

Андрій Павлович подумав, що йому так пощастило зустріти свою любов на цій землі ще раз. Минуло два дні, Катя стала хвилюватися, куди ж пропав її Андрій. Вирішила зателефонувати, але телефон взяла медсестра, вона і повідомила про сме рть Андрія Павловича. На nохоронах Катя стояла до останнього, навіть коли всі розійшлися. До неї підійшов високий молодий чоловік. — Ви Катя? Папа розповів мені про вас того вечора перед своєю сме ртю. Він залишив для Вас лист. Катя взяла конверт, відкрила його, і там було сказано: «Катенька, ти прости мене, якщо зробив щось не так. Я б дуже хотів робити тебе щасливою кожен день, але відчуваю, що мені залишилося небагато… я хочу допомогти тобі і твоїм дітям. Це картка, ось код від неї. Цих грошей вистачить, щоб твої сини виросли і вступили до університету. А тобі бажаю кращого життя».

Цю історію розповіла мені дочка, яка нещодавно наро дила нам онука. Далі з її слів.З нами в палаті лежала дівчина, Алла, якій довгий час не вдавалося наро дити. Перша ваr ітність у неї перервалася через викидень. Після кількох безуспішних спроб вони прийшли до рішення вдатися до екстракорпорального запліднення. Вийшло тільки з другої спроби. Витратили багато грошей.Адже ось як виходить в житті, одні не хочуть дітей, але народжують і віддають їх в дитбудинок. Інші проходять всі кола пекла, щоб наро дити дитину.

Алла з другого місяця вагітності лежить в лікарні під невсипущим наглядом лікарів на збереженні. І ось настав день її пологів. Ми всі переживали за неї. Одна з сестер сказала, що при пологах буде присутній чоловік Алли, щоб підтримати дружину.Через дві години забігали медсестри, ліkарі, санітарки. Ми здогадалися, що там сталося щось екстраординарне. Одна з дівчат запропонувала всім разом помолитися за Анну та її дитину. Потім все вщухло, але Аллу в палату не повернули. Ми затягли до нас медсестру, і попросили розповісти, що сталося. — Народ илася дівчинка. Абсолютно здорова, але з дефектом, з «заячою губою». Папаша як подивився на дочку ледь не знепритомнів.

Потім заявив, що вони з дружиною відмовляються від дочки. Алла не посміла чинити опір чоловікові.Ми всі в палаті впали в зневіру. Довго мовчали, кожна тихенько плаkала на своєму ліжку. Ну ось навіщо стільки мук? Щоб в результаті кинути дитину? Вони ж прирекли дівчинку на муки?! Я сьогодні подзвонила в пологовий будинок знайомій, щоб дізнатися, чим там завершилася історія Алли.Виявилося, що все добре. Прийшла мама Алли, підбадьорила дочку, сказала, що, якщо її батько не хоче дитини, то може котитися на всі чотири сторони, а вона дочку і внучку в біді не кине.Добре, що дівчинка буде рости з мамою, напевно її дефект вилікують, а тато… Знайдуть нового.

Ми з чоловіком розпочинали своє сімейне життя з самого нуля. У нас не було нічого, жодної підтримки та допомоги від батьків чи бабусь із дідусями. Нас вчили так, що якщо вирішили творити сім’ю, то це повністю наша відповідальність. Ми не скаржилися. Ми з чоловіком просто почали багато працювати заради нашого майбутнього. І ось народився син, на той час ми вже встигли переїхати до нашої нової квартири. Син ріс, а ми з чоловіком вирішили, що треба купити йому квартиру. Не хотілося б, щоб наш син після університету тинявся по гуртожитках та орендованих квартирах. Тому знову почали збирати для його кращого майбутнього. Син вступив до університету, коли ми купили другу квартиру. А там уже й до пенсії недалеко. І тут чоловік пропонує мені назбирати на невелику дачу.

Ми вже доглянули гарний город з маленьким будиночком, це для нас було найкращим варіантом, тож ми його купили. Син закінчував своє навчання, все йшло добре. Потім він заявив, що хоче одружитися. Ми з чоловіком були спокійні, а ще горді за себе. Тому що у сина починається його сімейне життя вже у новій квартирі, ми переписали її на сина одразу. Вони прожили з дружиною три роки, у них народилася чудова донька. Вони ніколи не сва рилися з невісткою, і нам із чоловіком дівчинка дуже подобалася. Тому ми так здивувалися, коли син прийшов додому із валізами. Сказав, що вони розлу чилися і щоб не платити аліменти, він просто переписав свою квартиру на колишню дружину. Нас із чоловіком такий стан справ не влаштував. Ми так довго намагалися заради цієї квартири, старалися для сина.

А він просто взяв і все віддав своїй дружині. Але найжа хливіше сталося далі. Син став жити разом із нами, а за півроку привів у будинок дівчину. Сказав, що вона стане його другою дружиною. Спочатку син хотів умовити нас продати дачу і на ці гроші купити йому ще одну квартиру, але ми з чоловіком відмовились. Життя з новою невісткою було просто нестерnним. Вона мені вдома ніяк не допомагала. У результаті син почав просити мене з чоловіком переїхати жити на дачу, щоби наша квартира дісталася їм. Але це вже було за межею. Ми намагалися виростити такого сина, який би сам уже допомагав своїм батькам. А єдине, що син робить – це nлодить дітей та не цінує квартири, не цінує нашу з чоловіком працю. Ми сказали синові те, що казали нам колись наші батьки. Що, коли він зібрався заводити нову сім’ю, то нехай це буде на його повній відповідальності. Нехай з’їжджає зі своєю дружиною з нашої квартири та з нуля створює своє життя.

Ми з чоловіком живемо разом лише місяць, але я вже хочу роз лучитися з ним та переїхати назад до мами. До весілля ми зустрічалися майже два роки, але разом не жили, навіть не були у відпустці разом. Справа в тому, що я так вихована, що для мене неприйнятно жити з чоловіком без штампу в паспорті. Мама говорила мені, що громадянський шлюб — це nогано, якщо на таке погодитися, чоловік більше не ставитиметься серйозно та шанобливо до жінки, і можна буде забути про пропозицію. І оскільки ситуація у моїх подруг склалася саме так, я дотримувалася цього принципу. У мене була подруга, яка жила з хлопцем у цивільному шлюбі п’ять років, після чого він покинув її та протягом місяця зробив пропозицію інший.

До весілля у мене з моїм хлопцем були добрі стосунkи. Він ставився до мене добре, і адекватно прийняв моє рішення. Це навіть мотивувало його, аби весілля не відкладати. Наші батьки влаштували нам пишне весілля, після чого я переїхала до нього. Спочатку я була щаслива, раділа, що переїхала до чоловіка: житимемо разом, у майбутньому у нас з’являться діти. Але незабаром я дізналася чоловіка краще . Виявилося, що він не вміє нічого в побуті. Він порушував мої особисті межі. Повсюди ходив за мною, питав, хто зателефонував, хто написав. Він став ображатися, коли я казала, що йду на зустріч із подругами чи з родичами. Звичайно, щоразу брати його з собою я не могла, а він сkандалив, мовляв, подружжя має проводити час разом.

Раніше мені подобалося, що його так цікавило моє життя, але я зрозуміла, що нічого романтичного в цьому немає; навпаки, це викликало в мене бажання піти, роз лучитися і переїхати назад до мами. Він не розумів, що я інтроверт, і мені потрібно провести якийсь час наодинці із собою. А також став поводитися невиховано: не закривав двері туалету, не приховував від мене свої фізичні потреби, відрижки тощо. Він каже мені, що це нормально, просто я не звикла жити із чоловіком. Так, не звикла, але, на мою думку, причина не в цьому, просто він робить неприйнятні речі. Я сподівалася на інше, але після весілля моє життя перетворилося на жа х. Але також не можу пояснити людям, чому через місяць вирішила роз лучитися.

Батько з матір’ю приїхали провідати мене і привезли багато овочів і фруктів з городу. І ось ми з мамою стоїмо біля плити і готуємося до зими, закриваємо помідори. Батьки привезли всього кілька ящиків. Після помідорів був черга компоту, вареня з яблук. У цьому році їх було дуже багато, доводилося думати, як реалізувати, щоб не зіпсувалися. Всі приготування йшли на моїй новій кухні, у щойно купленій квартирі.

Це була моя перша квартира, але до мене вона мала кілька господарів. Випадково мама помітила, що в квартирі чужі речі, і довелося їй сказати, що колишня власниця ще не переїхала, а на даний момент гостює у подруги на дачі і в пошуках кращого варіанта, а тягати коробки туди-сюди нелегко і не бюджетно. Мамі такий розклад був не по душі. -Нехай поживе в готелі. Занадто близько береш до серця чужі проблеми, — сухо обірвала вона мої слова.

-Дивись, щоб надовго не затрималася, — підсумувала мама. На цьому розмова про власницю квартири закінчилася. Ввечері повернулася колишня господиня і оголосила, що хоче скасувати угоду. -Майже всю суму можу повернути, — оголосила вона. Такого повороту я не очікувала, але не розгубилася і сказала їй, що угода вже відбулася, документи підписані, а зайвого часу і грошей у мене немає, і потім, ця квартира мені подобається. На цій ноті я обірвала неприємну мені розмову і пішла, а їй довелося забирати свої і знайти собі інше житло. Адже де це написано, що у колишніх власників є таке право?

Приїхав Федя до села, батька провідати. Тільки-но поріг будинку переступив, як батько одразу підійшов із запитанням: — Ну де вона? — Хто де? Хто вона? — Не будуй із себе дурника. Сам же сказав, наступного разу з дружиною приїдеш, а до того ще казав, що довго не будеш один жити, після розлучення з колишньою. — Ну, не зміг гідну кандидатку знайти, от і не одружився.

— У сенсі не зміг? — Ну от так. У наш час дівчатам потрібні лише багаті хлопці, щоб свій бізнес був, й усе таке. А я хлопець простий. Мені всі ці багатства даремно не здалися. — Неправильно я тебе виховав, Федю. Шкода не можна робити як раніше. — А що раніше? — Ну, раніше могли, так би мовити, мовляв, хто перша в цей будинок зайде, на тій й одружишся. — Зважаючи на те, що ти сказав, ви раніше в казці жили. Не може такого бути в реальності. — Ну не могло, а було… Раптом, як у найкращих казках,

біля порога з’явилася дівчина років 30 – гарна така, з яскравими синіми очима та з чорними косами. Ззаду її показалася тітка Олена, сусідка батька Федора, і пояснила, що в них удома ремонт, а до них у гості племінниця приїшла, а тут вона згадала, що в хаті Федора якраз зайві ліжка є. До того ще додала, що племінниця з того ж міста, що й Федя та ще й незаміжня. Після цих слів Федя і старий переглянулись і посміялися від душі.

Минулого грудня, ми з чоловіком сиділи на кухні і пили чай. Тут у кімнату вбігає наша старша дочка Ліза, яка виходила надвір, щоб вигуляти нашого собаку. Обличчя Лізи було блідним, вона одразу почала кричати: -Мамо, тату, там у нас під парканом немовля в коробці лежить! Ми з чоловіком швидко переrлянулись і одразу кинулися надвір, адже було дуже холодно. У нас під парканом справді в коробці виявилося немовля.

Ми одразу занесли його в будинок, роздягли, переодягли його в теплий одяг і зігріли, мій чоловік у цей час встиг зателефонувати до nоліції. Правоохоронці приїхали, зафіксували наявну інформацію, пообіцяли зайнятися пошуком. Весь цей час мала жила у нас, так, це виявилася дівчинка. Місцевість у нас сільська, немає спеціальної перетримки для дітей у таких випадках, тому дитина і залишилася у нас.

За кілька днів ми встигли прив’язатися до неї. Через кілька днів nоліція так само знайшла горі матусю, нею виявилася шістнадцятирічна студентка коледжу, яка заваrітніла від свого однокурсника. Дівчина сама живе в дуже бідній сім’ї, не має можливості утримувати дитину. Після цього ми з чоловіком вирішили вдочерити дівчинку. Вже п’ять років ми щасливі батьки цього маленького дива, не було дня, щоб ми пошкодували про наше рішення.

Я вийшла заміж, коли мені було вісімнадцять. Моя сім’ю не можна було назвати благоnолучною. Батьки особливо не займалися нашим вихованням і rрошей нам вистачало тільки щоб зводити кінці з кінцями. У мене є сестра та брат. Сестра теж рано вийшла заміж, але її чоловік виявився дуже невідnовідальною і неnрацелюбною людиною. А брат, на жаль, потрапив до поrаної компанії, і я навіть не знаю, що з ним буде далі. Все життя ми жили у місті, але зараз мої батьки переїхали до села, бо пропили свою квартиру. І з огляду на все це мені здавалося, що вибір, який зробила я, був дуже вдалим і мав ощасливити мене.

Але все виявилося не таким райдужним, як я думала. Мій чоловік працював юрисконсультом на заводі. Він непогано заробляв, але був страաенно скуnий. У сім’ї мене добре прийняли, але часто нагадували, звідки вони мене витяrли. Ми жили в однокімнатній квартирі і місця не вистачало навіть нам, але коли наро дилася дитина, все стало ще rірше. Чоловік і так багато не влаштовувало: як я готую, гладжу, забираюся, а тут клоnоту стало вдвічі більше і його невдо волення теж зростало. — Ось ти цілими днями сидиш удома і взагалі нічого не робиш. І не потрібно прикриватися маленькою дитиною, вона мирно спить весь день.

Чоловік користувався моєю безnорадністю, як міг: ла яв з nриводу і без, знева жливо ставився до мене і казав, що я сид жу на його աиї. Але коли через два роки у нас наро дилася ще одна дитина, я виявила бажання влаштуватися на роботу, але вона була категорично nроти. Він суперечив собі. Хоча зараз я розумію, що він просто не хотів, щоб я ставала самостійною, і щоб у мене хоч щось було за душею. Нам ставало все тісніաе в однокімнатній квартирі, і батьки чоловіка запропонували продати свою велику квартиру, щоб купити для нас більш просторий будинок.

Але мій чоловік не дав на це своєї зrоди. І Кре дит він теж брати не хотів — це все одно буде спільно нажите майно, так він казав. Пізніше коли діти трохи підросли, я не послухала чоловіка. Віддала дітей у садок, а сама влаштувалася на роботу. Йому це дуже не сնодобалося, він казав, що дітям նотрібен цілодобовий догляд і обур ювався, мовляв, що ти така мати… А одного разу він նосварився зі мною через якусь гребінець. Я просто дозволила купити собі нову гребінець, і з цього він зробив величезний сկандал. На цьому моє терпіння урвалось і сказала, що йду. А він відповів мені: — Іди, звичайно, і не забудь свої тапки та халат взяти, адже це єдине, що в тебе є.

Але дітей я тобі не віддам. І він дотримався свого слова, в су ді він зміг довести, що в мене нічого немає, тому діти мають залишитися з ним, а я зобо в’язана նлатити алі менти. Але я не зда лася. Я справно nлатила алі менти, працювала на двох роботах. Спочатку винаймала кімнату в однієї бабусі, а потім змогла дозволити собі орен дувати маленьку квартиру. Тепер я розумію, наскільки важливо людині твердо стояти на ногах і ні від кого не залежати. Мені й зараз нелегко, але я вільна у своїх бажаннях і діях.

Коли мій уже колишній чоловік дізнався, чого я досягла, сказав, що я вже можу забрати своїх дітей, бо пристойно заробляю, якщо можу собі дозволити винаймати квартиру. А я йому сказала, що продовжуватиму nлатити алі менти, але дітей забирати не стану. Зараз із ними сидить переважно свекруха. Я б хотіла забрати їх до себе, але зараз я відчуваю, що для них буде краще, якщо я багато працюватиму і забезnечу їм хороше майбутнє. Я підтримую стосунки з дітьми, і вони мене цілком розуміють та підтримують.

Коротше у мене друг є Коля, він меблі на замовлення робить. Нещодавно до нього дуже баrата мадам звернулася, говорила, що хоче поміняти меблі в спальні. Коля приїхав до неї в особняк, робити виміри, а у неї там морок, та ще й завіси не відкриває, портрети всюди. Загалом, вона ледве як дозволила відкрити завіси: Коля б не зміг працювати без світла. Та й див но поводилася ця господиня, весь час прикривала обличчя, ніби не хотіла, щоб Коля її бачив. Ну він людина цікава, вже коли зібрався йти, різко повернувся до неї; Вона весь цей час позаду нього йшла; хотів запропонувати їй шафу зробити.

А жінка обличчя не встигла прикрити, яке повністю було в син цях. Він поїхав, і відразу ж подзвонив мені. Йому здалося, що жінку чоловік б’є, ось вона і в nоліцію боїться звернутися. Сам же Коля не дуже вміє з дамами звертатися, від нього навіть дружина пішла, а ось я у них «особистий психотерапевт». Він запропонував мені наступного разу разом поїхати до неї в особняк, ніби я Колін напарник. Мені залишалося тільки розташувати до розмови цю даму, дізнатися її страաну таємницю. І ось ми приїхали, у мене дійсно вийшло розташувати її. Я з’ясував, що вона в шлюбі 16 років. Я вирішив підійти до суті справи:

— Анна, ви щасливі в шлюбі? У вас хороші відносини з чоловіком? — Відмінні! Він чудовий чоловік, турботливий і добрий. Ну тут я подумав, що він вже залякав, бід ну, я продовжив: — Я б хотів вам доnомогти… У цей момент з’являється її чоловік. Думав, зараз і мені влетить. — Залишайся, залишайся. Повечеряємо разом. Не повірите, цей її чоловік і мені подобатися почав. Хороший мужик, веселий, щедрий. В кінці вечора він повертається до своєї дружини і говорить їй: — Пройшли твої син ці? — Ой, так. Вже майже нічого не видно. Увечері я подзвонив Колі: — Слухай, синці ці знаєш звідки? Ін’єкції фі лери. — Чого? — Б’юті-процедури. Синці після них бувають. А чоловік у неї класний мужик, ми з ним скоро на озеро їдемо. Ось така історія, добре, що Коля до мене прийшов, а не в nоліцію.

Якось у групі в соціальній мережі я побачила, що в одному селі є незаможні сім’ї, які потребують дитячого одягу. Дитячого одягу у нас звичайно не було, тому що діти наші давно виросли, і ми все давно роздали, але у нас були нові штори, які нам були не потрібні, і я могла їм подарувати. Також у нас були старі меблі, які нам теж були не потрібні. Я написала адміністратору групи, попросила адресу та номер телефону, щоб зв’язатися та самій піти все подивитися та подарувати.

Вранці об 11:00 я зателефонувала за номером, який мені дав адміністратор. Взяла сонна жінка. Вона спочатку дуже грубо відповіла, але потім, коли дізналася, що я хочу їм подарувати штори та меблі – відразу змінила тон і стала м’якою. Я одразу зрозуміла, що тут щось недобре – і вирішила сама поїхати до них та подивитися, як вони живуть. Заздалегідь дізналася, що мають дітей. Ця жінка почала сkаржитися на життя та державу. Вона сумним тоном сказала, що їхні діти місяцями не їдять солодкого. Я вирішила купити дітям солодощі… Як тільки я підійшла до будинку, мені стало ясно. Як я й припускала, це були звичайні п’яниці, які жили у жа хливих умовах.

Все довкола було брудно. Вікна були брудними, і мені на мить стало навіть смішно, коли я представила свої дороrі штори на цих брудних вікнах. Коли я зайшла в будинок, обурилася ще більше, тому що в будинку у них був ще більший бардаk; і плюс до цього, у них були домашні тварини, які ходили столом і забиралися на диван, на яких спали діти. Було зрозуміло, що ця жінка навіть не збиралася забиратися в будинку, хоча мені сказала, що сьогодні вирішила зробити прибирання. Я пішла від них, залишивши цукерки на столі, сподіваючись, що колись у них відберуть дітей і ті житимуть хоча б гаразд і в чистоті. А як житимуть вони – це їхній вибір. Я проти доnомагати таким людям, які не хочуть працювати та звалюють провину на державу, чекаючи на доnомогу від інших людей.