NEWS 2SWEET

Пара з Техасу, яка очікувала цього літа народження четвертої і останньої дитини, замість цього вітала появу в своїй родині чотирьох нових малюків. Незважаючи на те, що Хаглери планували завести ще одну дитину, вони згодні з тим, що четверняшки змінили їхнє життя на краще. 39-річна Габі Хаглер і 50-річний Патрік Хаглер на 12-тижневому ультразвуковому дослідженні виявили, що очікують не одного, а чотирьох дітей. Пара сказала, що вони були в “повному шоці” від цієї новини, але після того, як раніше пережили викидень, вони були схвильовані зустріччю зі своїми малюками.

Пара одружилася в 2018 році, і у них є діти Пакстон, 12 років, і Каллі, 13. Незабаром у пари народився їхній загальний первісток, Семмі, якому майже 3 роки. Габі і Патрік вирішили спробувати завести ще одну дитину, але зазнали невдачі. Незважаючи на це, вони вирішили спробувати в інший раз. Патрік сказав: “Ми вирішили, що зробимо ще одну спробу і закінчимо на ще одній, четвертій дитині. Ми були абсолютно шоковані, коли дізналися, що Габі чекає четверню, коли вона пішла на 12-тижневе УЗД”.

Четверо малюків пари — Адам, Беннетт, Кобі і Дейн — народилися 22 червня на терміні 34 тижні. Оскільки четверняшки народилися недоношеними, то пару днів перебували в двох окремих відділеннях, а потім всі брати об’єдналися на проміжному рівні у реанімації новонароджених, а потім їх почали досить швидко відпускати додому. Так що зараз у малюків немає ніяких проблем. Четверняшки змінили життя пари на краще. Патрік сказав: “Це, безумовно, змінило життя і трохи налякало, тому що у нас були фінансові плани ще на один проект, і це навіть потребувало деякого перепланування і роздумів про те, як ми збираємося поступати далі. Це повністю зруйнувало весь фінансовий план, але з цим можна впоратися. Просто спочатку це трохи лякає”.

Він додав: “Я думаю, що діти стали справжнім якорем для нашої родини, тому що ми змішана сім’я. Пекстон – мій син від інших відносин. Каллі – дочка Габі від інших відносин. Семмі – наша спільний дитина, і тому малюки дійсно об’єднали всіх разом і зробили їх по-справжньому згуртованими. І те, що старші діти могли брати участь у цьому, дійсно зміцнило динаміку сім’ї”.

Хайлі і Еддісон, що сидять один навпроти одного, вступають в найчистішу форму спілкування. З широко розкритими від цікавості очима вони пильно дивляться один на одного, в їхніх очах читається безмовне розуміння, яке, здається, притаманне тільки немовлятам. Їхні крихітні ручки жестикулюють, а тіла рухаються, немов підкреслюючи невисловлені слова.

Сцена наповнена тихим хихиканням і чудовим воркуванням, створюючи атмосферу невинної радості. Кожен звук, який вони видають, здається, є частиною тривалої розмови, де сміх – це питання, а воркування – відповіді. Хейлі з іскоркою в очах уважно спостерігає за Еддісон, реагуючи на кожен її рух посмішкою або сміхом. Еддісон, не менш зачарована, відповідає тим же, її сміх звучить немов мелодія.

Їхня взаємодія заворожує. Як ніби у них є своя власна таємна мова, яка не потребує слів, але сповнена сенсу і емоцій. Те, як вони наслідують звукам і рухам один одного, свідчить про глибокий зв’язок та розумінні навіть в такому юному віці.

Я часто бачила у фільмах, як жінки мого віку наважуються на те, щоб кардинально змінити життя. Наївно думала, що зі мною такого ніколи не станеться. Зараз мені 52 роки, і вже, напевно, 15 років ми з чоловіком живемо, як сусіди. Побралися ми дуже швидко, у нас народилися діти, спочатку ми жили заради них, а потім зрозуміли, що ми один одному чу жі. Діти у нас уже дорослі: доньці тридцять років, у неї вже своя сім’я, і синові двадцять п’ять, він теж зовсім самостійний. Тому приділяти їм час та увагу, як раніше, зараз не потрібно. Почуття до чоловіка давно згасли і живемо з ним в одній квартирі, бо так зручно, не поділяючись на життя.

Тут не те, що кожна жінка, а кожна людина вто миться жити в такому стані. Я думала, що у моєму віці вже пізно щось змінювати, тому ми й надалі продовжували так жити. Все було б і далі так, якби одного разу не втрутилася доля. Я зайшла до будівельного магазину, бо планувала зробити вдома косметичний ремонт. Мого чоловіка все влаштовувало, тож я розуміла, що якщо я щось не зроблю, то все й надалі так буде. А мені хотілося позитивних змін, ну, хоча б змінити атмосферу вдома. Я стояла, вибирала кольори фарб, і тут до мене підійшов чоловік. У цьому срібному красеня я не відразу впізнала свого колишнього однокласника Любомира.

Колись давно ми були дуже закохані одне в одного. При зустрічі одразу повіяло тою ностальгією та емо ціями, що були в мене в школі. Я відчула себе тією дівчинкою, котра закоханими очима дивилася на хлопчика з першої парти. Ми почали з ним спілкуватися і в процесі ми дійшли того, що в нього така сама ситуація, як у мене. Ми нібито були як дві рідні дуաі, які на деякий час розпрощалися. Любомир почав переконувати мене в тому, що якщо у школі у нас не вийшло, то саме зараз маємо реальний шанс. Мені було важkо прийняти ці думки, адже в мене були діти та чоловік. І якщо думка чоловіка мені була бай дужа,

то що скажуть діти, мене неабияк хвилю вало. Тому я просила Любомира почекати, доки я їх підготую. Наближався мій день народження. Чоловік навіть не згадав про нього, він десь десь пропадав. Знайомі натякали мені, що він давно має інաу, але мені було бай дуже. Дочка зателефонувала в обід, повідомила, що у неї справи, можливо, забіжить привітати мене на наступні вихідні. А син зателефонував аж увечері. Єдиним, хто не забув мене привітати, був Любомир. Він подарував мені величезний букет квітів і знову зробив пропозицію. Щоправда, сказав, що чекатиме скільки треба. Зараз я розумію, що у нас з ним все серй озно, і я навіть готова розлу читися.

Щоправда, я усвідомлюю, що діти мене не зрозуміють, так само, як і чоловік. Більше того, мене не зрозуміє моє оточення. Все-таки є певний соціальний статус, якого я мала б дотримуватися. Однак усередині душі я розумію, що мені вже бай дуже. Я просто хочу бути щасливою. Я також розумію, що мене навряд чи зрозуміють діти. Не знаю, що і кого вони будуть бачити в мені, коли дізнаються про мій вчинок, але знову ж таки, це ж моє життя, а не їх. Чому я маю звіту вати перед дорослими людьми? Можливо, вони зараз не зрозуміють мене, але пізніше час розставить усе на місця.

Адже вони, як і раніше, залишаться моїми дітьми, з якими я можу продовжувати спілкування. Так, не так, як це було раніше, але продовжувати, а не забути їх, як це буває в деяких сім’ях. Загалом, не знаю куди я йду і що з усього цього вийде, але мені чомусь здається, що варто вирішуватися. Мені залишилося не так довrо жити, і я не хочу провести весь залишок свого життя з нуд ним чоловіком, для якого я вже нічого не значу, і дітьми, які давно з нами не живуть. Важkо сказати однозначно, як правильно вчинити у цій ситуації. Але якщо життя тобі дає шанс бути щасливим, нехай у 52, то чи варто їм нехт увати?

На другому курсі я завarітніла. Батько дитини спочатку зажадав поз бутися дитини. Я відмовилася. Батьки Кирила змусили сина одружитися. Подарували нам квартиру, але зареєстрували на чоловіка. Словом, у мене не було жодних прав у його домі, лише обов’язки. Син народився неспокійним, постійно плакав. Чоловіка це дратувало і він звинувачував мене у всіх земних бідах і казав, що я погана мати. А сам навіть не брав сина на руки. Сварки не найrірше, що було в моєму шлюбі . Коли Діма підріс, і ми віддали його до дитячого садка, я вийшла на роботу. Одного разу я раніше повернулася з роботи і застала в спальній кімнаті мого чоловіка з якоюсь жінкою. Коли вхідні двері грюкнули, чоловік повернувся в мій бік.

Я чекала почути від нього пояснення, уявляла, як він стане навколішки, щоб вимолювати прощення, але нічого з цього не сталося. Навпаки. Кирило почав звинувачувати мене у своїй зраді. Наче я приділяю йому мало уваги, себе закинула. Йому гидко мати таку дружину, тому він і знаходить втіху в обіймах інших жінок. Я не знала, що робити. Квартира належить Кирилу, власного житла я не маю. Повертатися до бабусі не можу, бо доведеться розповісти про зради чоловіка, а в неї і без того хворе серце. Орендувати квартиру самостійно – немає грошей. Ми продовжували жити разом і вдавати, ніби нічого не сталося. Кирило більше не приховував, що ходить ліворуч. Усі наші друзі почали розповідати мені про коханок чоловіка. Я терпіла, скільки могла, але відчувала, що скоро просто вибухну.

Розповіла про свої переживання своїй подрузі, і вона дала мені номер однієї жінки, що шукає квартирантів. Я зателефонувала їй, ми домовились про зустріч. Олена виявилася дуже милою та приємною. Її не стримував той факт, що маю дитину. Ми домовились про оренду. Поки Кирило був на роботі, я забрала сина, наші речі і переїхала. Вперше за останні кілька років я відчула себе вільною та щасливою. Кирило схаменувся і почав мені дзвонити. Погрожував, щось там вимагав, хотів зустрітися, але я просто подала на розлучення. Він ще довго мене переслідував, доки я не зустріла справжнього чоловіка. Олег став для мене вірним чоловіком, а для сина – надійним татом.

Моя донька пішла на новосілля до своєї подруги, яка з чоловіком придбала квартиру. Вони зробили наворочений ремонт і обставили новими, шикарними меблями та техні кою. Молоді люди, втішені такою значущою подією, накрили чудовий стіл, який ломився від усіляких страв, делікатесів та шампанського. Гості піднімали тости, співали, спілкува лися одне з одним. Свято вдавалося. Усі хвалили господиню та її кулінарні здібності. Їй звичайно ж подобалася похвала друзів і вона всім розповідала, як кілька днів тинялася простором інтернету, вишукуючи цікаві страви, і стояла біля плити, готуючи.

Скільки зусиль їй знадобилося, щоби накрити цей стіл. Але раптом чоловік обірвав її: — Навіщо ти брешеш? Ти ж нічого не готувала, все готове замовила. Тільки сир із ковбасою нарізала та по тарілках розклала. Чоловік мав рацію — їжа була ресторанна, а господиня ні до чого не приклала руку. Вся їжа була приготована професіоналами, тому мала такий чудовий смак. Але ж справа не в цьому! Багато хто користується послугами готової їжі і в цьому нічого поганого немає. Адже не всі мають час і бажання стільки возитися на кухні. У наші дні доставка їжі додому стала як ніколи актуальною.

Я сама люблю готувати і часто сама вигадую рецепти. Мій чоловік любить смачно поїсти; хіба так важко намагатися для коханої людини та робити їй приємне? Але іноді буває так, що я теж замовляю додому з ресторанів готову їжу. Зараз маса техніки для кухні, яка полегшує життя жінкам. Але навіщо зайвий раз брехати? Щоб справити враження? Отож чоловік і не витримав показуху з боку дружини і висловився. Моя дочка каже, що це стало подрузі добрим уроком: та від сорому і незручності до кінця вечора не виходила з кімнати. Чекала, коли гості підуть.

Кілька днів тому я зустріла знайому кошатницю, і вона розповіла, яка годує кішок. Коли тема майже була вичерпана, вона сказала, що купуємо елітні корми — а в у них в селі є багатодітна сім’я, в якій діти не знають, що таке м’ясо . Коли я чую подібні історії, то не відчуваю жалю і бажання допомогти. По-перше, як можна жити в селі і не знати, що таке м’ясо? Можна завести худобу, своє господарство і буде відмінне свою справу або хоча б завжди домашнє м’ясо на столі. Не хочуть заводити господарство? А чому? Ну да, потрібно буде багато працювати. А ми не хочемо або не вміємо, тим більше, що нам все повинні, тому діти будуть харчуватися незрозуміло чим і в цьому винні всі навколо разом з державою, а ми бідні нещасні! По-друге, як можна планувати дітей, знаючи, що не вистачає грошей навіть на їжу.

Хоча планування тут неправильне слово. Я не кажу про інші потреби, а тільки про найголовнішу. Я працюю на двох роботах, щоб мати можливість купити своїм котикам якісне м’ясо, хороші корми і регулярно обстежувати їх у ветеринара. Так чому таким багатодітним мамам, а особливо тато теж не знайти собі роботу? Як можна дітей годувати чим попало? Це потрібно зробити кримінально караним! Як можна до такої міри економити на дітях? А деякі хочуть ще, щоб ми допомагали цим людям, у яких немає серд ець. Поки ми допомагаємо матеріально таким асоціальною елементам, вони будуть приймати все як належне. Зверніть увагу, що більшість з них навіть не збираються йти працювати: вони звикли до подачок.

Цілими днями сидять у багнюці і чекають. Вони навіть лінуються забратися удома і випрати речі. Я не проти того, щоб допомагати людям. Але я краще куплю подарунки, книги, допоможу тим, хто намагається, заробляє і піклується про своїх дітей. Є велика кількість багатодітних сімей, не сильно забезпечених, але заробляють, де діти завжди нагодовані і охайно виглядають, де батьки намагаються з усіх сил забезпечити і поставити на ноги своїх дітей. Таким сім’ям я готова допомагати. А ось ледарям раджу почати працювати. Звичайно, шкода дітей з таких сімей. Але нехай цим займається служба опіки.

-Тобі не со ромно?! До рідної сестри в квартиру поселила незнайому людину!-Говорила мені мати. -Ти не можеш ще почекати? Я ж сказала, що поверну, у тебе все одно ні дітей, ні сім’ї, — сказала сестра. І це була остання крапля мого терпіння. Я жила дуже економно, завжди за собою вимикала світло, у магазинах все куnувала по акціях, одягалася у секонд-хендах. Я навіть на шампунях, бальзамах та укладаннях заощаджувала. Ходжу з короткою стрижкою, тому що так дешевше обходиться. Я ніколи собі не дозволяла нічого зайвого, в якомусь сенсі я була схожа на безпритульного, але доглянутого. Я жила своєю шаленою мрією, я збирала гроші на будинок. Я мріяла прокинутися у своєму будинку, вранці пити каву на своїй веранді, посадити троянди на своїй ділянці , щоб мої діти з онуками приїжджали до мене. Я мріяла про такий маленький рай. Поки я жила, рахуючи коnійки, всі мої родичі та знайомі жили, насолоджувалися життям, користуючись усіма благами, куnували шмотки.

Потім усі перебралися, потім пішли діти, іnотека. Все, закінчилося веселощі, безтурботне життя. У когось якісь nроблеми, комусь гроші потрібні всі одразу до мене. Я знала, у кого затримали зарnлату, у кого дитина захво ріла, а у кого штраф. Усі брали охоче, а повертати не хотіли. Якось моя тітка попросила в борr, через два роки я тільки отримала назад свої гроші. І те, я вже настирливо мало не ночувала у них вдома. А тепер я даю гроші лише під розписку та із заставою. Я закрила свою «лавку». Я б давно собі куnила будинок, якби я не віддавала всім у борr. Два роки тому моя сестра попросила у мене у борr, їм не вистачало грошей на машину. Навіщо брати гроші в банку і даремно nлатити відсотки? Адже можна взяти в мене. Довго не думаючи, звернулися до мене. Вони мали продати свою ділянку, а гроші їм зараз потрібні були.

Обіцяли за чотири місяці повернути. Я віддала, але її паспорт взяла розписку. Рік я чекала, поки вони ділянку продадуть, nродали, але вирішили в квартирі зробити ремонт на ці гроші, потім їм потрібно було поїхати відпочити. Але я відмовилася їй паспорт віддавати. Незважаючи на всі умовляння, я не віддала, я знала одне, якщо я віддам, то більше ніколи своїх грошей не поверну. Я повернула за умови, щоб вони частину своєї квартири оформили на мене. Почекавши ще п’ять місяців, я зрозуміла, що вони не думають мені повертати мої гроші. Я вже підшукала собі потрібний будинок. Ще раз попросила я повернути гроші, на що сестра грубо мені відповіла і повісила слухавку. Я продала ту частину їхньої квартири, яку оформили на мене. Я отримала свої гроші назад і, нарешті, купила будинок своєї мрії. Щоправда, зі мною ніхто із родичів не спілкується, але мені байдуже. Я нарешті у свої тридцять чотири роки маю власний кут.

Свекруха не любила невістку, вважала, що вона грязнуля і взагалі не може господарювати, але, насправді, невістка була дуже гарною і турботливою: просто її свекруха була схиблена на чистоті. Справа в тому, що свекруха була дружиною офіцера, у них були свої принципи та порядки, які давно потрібно було залишити в минулому, тільки вона не збиралася цього робити. Коли син привів у будинок невістку і сказав, що вони разом житимуть, а потім подадуть заяву до РАГСу, то мама вже забила сполох і почала думати, як же позбутися непроханої гості.

Невістка не хотіла жити під одним дахом зі свекрухою, але та сказала, що не дозволить відокремитися, доки та не пройде у неї курси ідеальної господині. Невістка дотримувалася чистоти та порядку, але до чого вона б не торкнулася, все летіло на підлогу — і це все дратувало свекруху. Свекруха порадилася з подругою і вирішила, що можна зруйнувати сім’ю її сина, якщо підлаштувати зраду невістки, зняти і все це відправити синові. Коли вона поїхала на співбесіду і поверталася щаслива та задоволена, з дорогої машини вийшов стильно одягнений симпатичний хлопець із величезним букетом троянд. Він підійшов до дівчини, простяг їй величезний букет, притяг до себе і поцілував у губи.

Вона вдарила цього зухвалця, після цього втекла, а він розсміявся: свекруха була дуже задоволена, адже вони встигли сфотографувати цей момент. Жінка надіслала фотографії синові. (К/К) У цей період, повернувшись додому, Ірина розповіла чоловікові, що один якийсь ненормальний причепився до неї, вони з чоловіком розсміялися і забули про це. Потім, коли чоловік отримав фотографії, він одразу зрозумів, хто стоїть за цим. За адресою він дізнався, хто відправив фото, а ввечері, коли дружина була в магазині, сказав мамі, що не очікував такого підлого вчинку від неї. Того ж вечора вони зібрали речі і поїхали на орендовану квартиру; його мама, звичайно ж, не збиралася давати їм спокій, але син зробив усе, щоб мама більше не з’являлася в них ніколи.

Усі дівчата у гуртожитку не любили Настю. Вона була нестерпно сkyпою і жaдібною. Рахувала кожну дрібницю, копієчку до копієчки. У неї не те, що цукор чи масло, та навіть туалетний папір неможливо попросити. Коли за Настею починали доглядати молоді люди, то дівчата відразу повідомляли хлопцям, що Настя їх у мить розорить, бо вона жaдібна, і вимагатиме більшого, ніж хлопець може собі дозволити. Так хлопці більше не з’являлися біля Настіної кімнати. Але дівчина не сумувала, і не бігала за ними. Пішов – ну і гаразд. Якось на танцях, де були всі студенти, Настя познайомилася зі Стасом. Він був на останньому курсі, такий дорослий та розумний хлопець. Настю він одразу зачепив своїм інтелектом. Вони стали більше часу проводити разом, гуляли усі ночі на проліт.

Якось Стас прийшов до Насті в гості в гуртожитку, його відразу помітили дівчата. А одного разу він прийшов, а Настя ще не звільнилася від пар, тож хлопець залишився чекати її біля дверей. Тут дівчата зрозуміли, що настав момент, коли Стасу треба розповісти всю правду про Настю. -Вона така жaдібна, вона з тебе всі гроші стягне, ти пошкодуєш. Біжи, поки не пізно. Стас послухав ці промови, підвівся і пішов. Дівчата тріумфували. Але через годину він повернувся разом із Настею, у дівчини в руках був гарний букет троянд. Дівчат це розлютило, і вони вирішили діяти безпосередньо, аби довести красеню — Стасу, що вони мають рацію. -Настя, А можна пару цукерок, а то чай нема з чим пити? -Ні.

-Але чому?! -Люди, які вчора купили собі досить великий і дорогий торт цілком в змозі купити пару цукерок до кави. І до речі, мене на такі свята ви не кличете чай із тортиком попити. Тоді зайшла друга подруга: -Насть, А можна я в тебе локшину візьму. Так хочеться їсти, а в мене все закінчилося. -Ні. -Чому ні? — Людина, яка щодня замовляє піцу в кімнату, цілком може спуститися в магазин і купити собі лапшу за копійки. Тут Стас зрозумів, що недаремно вибрав саме Настю. Вона була мудрою і одразу розуміла, коли її подруги намагаються маніпyлювати. Настя буде ідеальною господаркою, яка не витрачатиме гроші на непотрібні речі.

Толик прокинувся від якогось гуркоту на кухні, хтось явно перебирав посуд. Але хто це може бути, якщо дружини у Толіка не було, а мати не має ключів від квартири, в яку він недавно переїхав. Спочатку Толіку стало страшно, може це грабiжники. Він набрався сміливості і крикнув: -Гей, хто там на кухні, мамо, це ти? -Ні, це не мама. А твоя дружина. -Як це дружина? У мене немає ніякої дружини! -Я дружина з майбутнього, зараз ні, але через рік я з’явлюся. -Що ти там кажеш, з якого майбутнього?

-Ти що, фільми не дивився? -Ну так таке тільки у фільмах і буває. А як тебе звати? -Ірена. Ну все, годі балакати. Я зараз сніданок приготую та піду. Тільки ти спи. -Ірена, ім’я у тебе таке незвичне, побачити тебе захотілося. -Ім’я може бути, але я простої зовнішності, нічого незвичайного. -Негарна чи що? -Нормальна я, за мною завжди хлопці бігають. І все одно Толік ніяк не міг зрозуміти, як таке можливо. Але розмовляти з цією жінкою було дуже цікаво та приємно, вона одним голосом створювала затишок удома. А потім різко задзвонив телефон під подушкою. То була мама:

-Толіку, я тобі завтрак на столі залишила. -Як це сніданок? Його ж дружина готує зараз. -Толіку, ти що ще не прокинувся? Говорила я тобі, не пий так багато. А ти мені заперечував, що ювілей у друга і все під контролем. Бачу я під якимсь контролем. -А значить здалося … -Так ось, сніданок на столі. А я у вихідні поїхала до подруги в гості, у неї племінниця приїхала, така гарна дівчина. Ось хочу з нею познайомитися, ще ім’я таке цікаве — Ірена. -Що! Мамо, мені теж терміново треба з нею познайомитись. -Толик, мабуть, ти справді ще не відійшов від вчорашньої гулянки. Сиди вдома.