NEWS 2SWEET

Маша зaвагiтніла першою дитиною ще молодою. Не думала головою, але вже пізно. Нapoдила сина Семена. А потім після університету зустріла своє справжнє кохання — Андрія. Від нього Маша нapoдила ще двох дітей. Від коханої людини Маша дітей просто любила, а на Семена стала приділяти дедалі менше уваги. Після армії Семен привів додому наречену, щоб познайомити із сім’єю. Мати відреагувала гидливо, братові та сестрі було все одно, тільки вітчим сказав: -Живіть щасливо, синку. На весілля теж тільки вітчим прийшов. А потім Семен із дружиною винайняли квартиру, стали потроху заробляти.

Так і проходило життя Семена далеко від сім’ї. Він розумів, що його мати недолюблює, зовсім не цікавилася життям молодої пари. І ніхто із сім’ї не цікавився, крім вітчима. Він часто приїжджав у гості. А потім трапилося непepeдбачуване – вітчим пiшов із життя. Він залишив спадщину-кожній дитині по квартирі, Семену в тому числі. Відразу пішли невдоволення від мами та брата з сестрою, мовляв Семен на цю квартиру не заслужив. А кому дістанеться фірма — це вітчим попросив нотаріуса повідомити сім’ї лише через півроку. У вітчима була стapeнька і хвopa мама, її одразу перевезли до Семена.

Нібито доглядом за хвopoю жінкою він мав відпрацювати нову квартиру. Мама вітчима виявилася дуже гарною жінкою. Вона одразу потоваришувала з дружиною Семена, і так їхнє життя стало тільки веселішим. Коли минуло півроку, то з’ясувалося, що фірма належить мамі вітчима. Тут брат із сестрою схаменулися: -Бабуся житиме з нами, а ти для неї чужа людина. -А хто сказав, що я хочу переїжджати від Семена? Він для мене за ці півроку став найближчою людиною. Я залишусь у нього, то ще й фірму на нього перепишу. Так розпорядилася мама вітчима, і всі були задоволені. Тільки рідна мати Семена все продовжувала пліткувати за спиною сина.

Привів мій син знайомити нас зі своєю обраницею, Василісою. Дівчина відразу здалася мені амбітною, яка знає собі ціну. У сина на той момент вже була власна квартира. Ми із чоловіком забезпечили житло синові. Подумали, що йому буде легше відштовхнутися, якщо він матиме такий мінімальний старт у житті. Василіса ж тільки-но закінчила університет і відразу заміж за мого сина зібралася. Було відомо: не бачила ця жінка справжнього життя. Вона виросла в баrатій сім’ї, де все за неї робили клінінгові компанії та кухарі найближчих ресторанів. Я не хотіла ламати крила синові, але й мовчати теж не хотіла. Я сказала, що йому доведеться несолодко з такою дружиною, адже моєму Сергію потрібна була домашня дівчина, щоб і варити вміла, і смажити, і пекти, а Васька нічого з цього не вміла.

Ну, вона вміла тости вранці синові робити. Тости з авокадо, тунцем та яйцем пашот (яке в неї виходило, ну, не дуже). — Ти чого, мамо, вона ж тільки починає свій шлях. І готувати навчиться, і прати, і прибирати. Все буде згодом, — покривав син свою Ваську. Ну, ми ніяк не стали на них тиснути. Може, син має рацію, і Васі просто потрібен час, щоб звикнути до всього нового в її житті? Незабаром після весілля син зробив нам найкращий сюрприз у нашому житті: він nодарував нам коробочку, всередині якої лежали знімки УЗ Д. Вони чекали на поповнення. Ми із чоловіком собі місце від радості не знаходили. Ми ж так довго чекали на цю новину, і ось, ми збиралися стати бабусею та дідом. Ще до ваrітності Василіса жодного дня у житті не пропрацювала. Під час ваrітності її графік, ясна річ, змінився. Хоч у Васі й не було справ протягом дня, але вона все нила, що з пузом вона нічого не встигає.

Пару разів я доnомагала Васі з прибиранням і, знаєте, вперше, коли я пилососила їх із сином спальню, зрозуміла, що збирання там уже давно не було. Напевно, з дня моєї останньої ревізії у сина, коли він ще жив один. Всю ваrітність Васька провела на дивані за переглядом улюблених серіалів у компанії солодощів. Щойно онука наро дилася, то невістка зовсім про свої обов’язки забула. Єдиним її заняттям стало зависання в Інтернеті. Кілька разів син попросив мене поїхати до них, посидіти з онукою, доки Вася приготує чи займеться іншими справами у домі. Я хотіла доnомогти, а дзвінок сина лише став причиною. Я зібралася одразу ж і рвонула до Васі. Я взяла внучку і почала грати з нею, розповідати вірші та казки. Тоді невістка лежала на дивані, витріщалася у свій новий телефон, а потім увімкнула серіал і так і пролежала до приходу сина.

Я розповіла йому про все. Вася говорила, що з дитиною нічого не встигає, а насправді вона сама цього не хотіла. Моя онука – дуже спокійна дитина. З нею і сидіти не треба особливо. Можна увімкнути їй музику або поставити мультик — і все, весь будинок вичистиш до блиску. Син тільки кивнув. Він не надав значення моїм словам, а дарма. Нині онуці 4, а невістка з роботою не поспішає. Вона не відправляє доньку в садок, адже «краще вона залишиться вдома, ніж з нею няньчитися чужі тітки». Все б нічого, але мій син уже третій рік працює у двох місцях. Він уже виглядає старшим за мене, а мішки під його очима – окрема тема. На Серьожці залишилися шкіра та кістки. Мені шкода сина, я хочу якось йому допомогти, але не знаю, як. А Васька… вона, я певна, і до універу доньки будинку залишиться. А то там треба до школи возити, забирати звідти… ще й ці уроки…

Тітка Мар’яна, мамина сестра, з якою у неї колись були не дуже хороші стосунки, але нещодавно все вгамувалося, зателефонувала і наполягла, щоб я прихистила маму, яка конфліктувала зі своєю невісткою. “Ти не хочеш прийняти власну матір? Що ти за дочка?” – лаяла вона. Історія нашої сім’ї була складною. Двадцять років тому я віддалилася від батьків після того, як вони віддали перевагу моєму брату Степану, давши йому все, а мене залишивши ні з чим. “У тебе і так є все, а Степану треба більше”, –

виправдовувалася мама. Незважаючи на те, що Степан був старшим і народився в першому шлюбі моєї матері, він явно був її улюбленцем – можливо, це відображало її давню прихильність до його батька. Коли я виходила заміж, мама хотіла пишне весілля, щоб продемонструвати свої можливості, але ми з чоловіком віддали перевагу простоті, чим викликали її гнів. Згодом наші відносини поступово налагодилися, хоч ми рідко зустрічалися. Однак весілля мого брата було грандіозною подією, яку фінансували наші батьки, і він з дружиною переїхав до сімейного будинку – привілей, яким я ніколи не користувалася. Через роки, дізнавшись, що моя мати подарувала наш сімейний будинок Степану,

я розірвала зв’язок з ними. Тепер тітка стверджує, що в моєму новому будинку має жити і моя мама, враховуючи її погані стосунки з дружиною Степана та його байдужість до мами. “Ти повинна взяти маму, у тебе багато місця”, – наполягала вона, хоча сам Степан не прислухався до її прохань. Я розриваюся, розуміючи її біду на людському рівні, але мене мучать минулі образи. Моя мати вклала у Степана все, чому я мушу нести тягар її турботи? Я ще не обговорювала цю тему з чоловіком, але підозрюю, що він буде проти. Це здається несправедливим: моя мати все життя утримувала мого брата, а тепер я маю дбати про неї в старості.

Марія Павлівна — енергійна жінка, хоч їй уже за 60, почувається максимум на 45. Вона завжди в русі, не дає собі жодної хвилини відпочинку. У неї єдиний син, який вісім років тому покохав Жанну і одружився з нею. Марія Павлівна відразу побачила в невістці егоїстичну натуру і особливого захоплення не зазнала, але не засуджувала вибір сина. Святкували вони скромне весілля на тридцять чоловік, хоча Марія Павлівна мріяла про урочистість більше, з фотографом та музикою, але Жанна наполягла, що їй не хочеться «всього цього маскараду».

Марія Павлівна одна виховувала сина після ранньої втрати чоловіка, без підтримки родичів. Максим став для неї головною опорою, здобув освіту та влаштувався на роботу. Після весілля молодята переїхали до двокімнатної квартири, подарованої батьками Жанни, яка походила із заможної родини.

Однак Жанні не подобалося все, що робила свекруха: і подарунки вважала дешевими, і готувати Марії Павлівні забороняла. Залишатися віч-на-віч з онуками теж не дозволяла, кажучи, що не знає, чому свекруха їх там може навчити. А ось свою маму Жанна кликала майже щодня і ставилася до неї краще, що не дивно – її батьки допомагали фінансово.

Вирішальне розчарування відбулося на Новий рік. Син запросив матір відзначити свято разом, пообіцявши, що будуть лише батьки Жанни та вона сама. 31 грудня він заїхав за мамою, відвіз додому та поїхав за батьками дружини. Марія Павлівна відразу запитала, чи не заперечуватиме невістка, але син запевнив її:

– Мамо, що ти таке кажеш, ми завжди тобі раді. Я за тобою заїду та привезу.

У призначений час син привіз її, сам подався паркувати машину. Але варто було їй переступити поріг, як вона була шокована: діти з ранку сидять у піжамах, у хаті безладдя, навколо розкидані речі, кухня завалена брудним посудом. Здивована Марія Павлівна сказала онукам, що так Новий рік не зустрічають. На кухні їй пояснили, що їжу привезуть з ресторану, але поки вона мила посуд, молодша онука попросила ганчірку протерти пил.

– Я зазирнула до холодильника – продуктів багато. Син повернувся, зайшла до невістки, а вона лежить і каже, що їй ніколи допомагати: «Дуже втомилася, пізно прийшла з роботи». Я не стрималася: «Яка втома? Ти не на будівництві працюєш, за комп’ютером сидиш!» А вона лише відмахнулася. Потім ще зайшла до старшої внучки, а та сидить з телефоном, і я їй кажу: «Чому не забираєшся? Ми б за годину все зробили! Але тут почала Жанна: «Що ви командуєте у нас вдома? Ми самі знаємо, що і коли робити!».

Марія Павлівна розгублено зітхнула, а син увійшов і спитав, що діється. Вона одягла пальто, черевики і вийшла, навіть не попрощавшись. Вночі вона подумала: «Чого я сумуватиму?». Приготувала собі салат, увімкнула телевізор та зрозуміла, що давно вже нікому не потрібна.

Тепер Марія Павлівна всерйоз скривджена на сина та його родину.

– Я бачила, що люди беруть до себе в будинок самотніх людей похилого віку або допомагають матерям, які потрапили у складні ситуації. Я теж так зроблю — знайду когось, хто буде мені справжньою дочкою і приведе онуків, а квартиру залишу їм. Іноді чужі люди виявляються ближчими за рідних.

Що ви думаєте про це?

Хлопець дуже довго не відвідував свою бабусю, тому що був зайнятий навчанням і при цьому підробляв. У нього рідко виходило вирватися в село, в якому він провів свої дитячі роки. То сесії, то робота, то організаційні питання перешкоджали поїздці до рідних місць.

Мати і батько цього хлопця їздили до бабусі і допомагали їй, але в нього не вистачало часу, тим паче дорога була неблизька. Щойно у молодого чоловіка з’явилася можливість він одразу купив квитки і вирушив до бабусі.

Коли він приїхав, то відразу сильно засмутився. Бабуля хворіла, а її будинок перебував у жахливому стані. Онук відразу вирішив, що цього не залишить. Потрібно було терміново робити ремонт, адже цей будинок пам’ять про дідуся. Хлопець відпросився з роботи, найняв ремонтну бригаду і почав втілювати свої цілі.

Він вирішив розширити простір у будинку, а також зробити туалет у будинку, тому що він був лише на вулиці. Для людини похилого віку це дуже незручно. Крім цього, ремонтна бригада замінила дах та фасад будівлі.

Після старань хлопця будинок набув зовсім іншого вигляду. Тепер це найкращий будинок на селі. Також зробили прибудову, в якій можна розмістити гостей для ночівлі. Хлопець вирішив, що частіше приїжджатиме до своєї коханої бабусі і допомагатиме їй у всьому.

Коли на УЗД нам сказали, що ми чекаємо на доньку, то свекруха насамперед поцікавилася, чи придумали ми як її назвемо. Нібито, до вибору імені потрібно підходити дуже відповідально та обдумано.

Ми давно вирішили з чоловіком назвати дитину, якщо буде дівчинка, Уляна. Мені та чоловікові це ім’я дуже подобається. І чудово підходить до по-батькові – Уляна Олександрівна, звучить добре. У нашому прізвищі теж присутні літери «р» та «л». Так що все чудово поєднується і звучить досить яскраво.

Свекруха нічого не сказала на це. Злегка підібгала губи і мені відразу стало ясно, що їй не подобається. Але тоді вона нічого не сказала.

Все почалося за тиждень. У свекрухи є подруга, що захоплюється астрологією, езотерикою та іншою подібною нісенітницею. Мовляв, вона з нею порадилася і заявила нам:

– Це ім’я вашій доньці не підходить. Потрібно вибрати інше.

І одразу поспішила сказати свій варіант, а саме запропонувала назвати дитину так, як звали її бабусю. Ось воно, на її думку, пасувало ідеально.

Не називатиму його, щоб раптом нікого не образити, але для мене це повний кошмар. Це ім’я з тих, що сто років тому застаріли, але не з тих, що знову модні, а якими давно селяни називали своїх дітей. Навіть Акакій здається нормальним ім’ям у порівнянні з тим, що запропонувала мати чоловіка.

Пощастило, що в мене чоловік нормальний і не слухав те, що каже мати. Тож доньку нашу звуть Уляна. Нині їй уже шість місяців.

Але смішно те, що свекруха спочатку називала нашу доньку просто «дівчинка», а зараз наполегливо називає її ім’ям, яке обрала сама. На це у неї є інша теорія, нібито, якщо називати людину двома іменами, то вона захищена від зла. А ще вона вважає, що Уляну називатимуть у садку та школі у риму з Ульяшкою.

Ми це якось переживемо. Прикро ось що: у чоловіка є сестра, яка теж нещодавно народила. Ми з нею паралельно були вагітні. І там свекруха теж порадила своє ім’я та назвали вони сина так, як вона хотіла. Тож тепер онук у неї коханий, а наша донечка – просто «дівчинка» з двома іменами.

Слава разом з моїм чоловіком працює зовсім недовго, але за цей час я вже почула десяток курйозних історій, у яких чоловік був головним героєм. У той же час Слава хороший працівник і при необхідності завжди залишається в офісі довше. Коли вдома чекає мама, дружина та ще й троє дітей, необхідність провести кілька зайвих годин в офісі здається Славі гарною ідеєю.

До нашого будинку Слава та його дружина прийшли з середньою дочкою, яка майже одного віку з нашою, а отже, дівчаткам було про що поговорити.

Дарина, дружина Слави, здалася мені дуже щирою та доброю. Одразу в очі кинувся лише один недолік – як мама трьох дітей, всі розмови вона відразу переводила на своїх спадкоємців. Вони були приводом і гордості, і жалю. Іншою темою стали невеликі розміри допомоги, які на дітей сплачує держава.

Під час розмови мені так і хотілося запитати, чи варто народжувати стільки дітей, якщо так важко їх утримувати. Особисто мені і з однією дитиною проблем вистачає.

У Дарини та її чоловіка у всіх проблемах була винна держава, роботодавці та їхні батьки. Начальство мало платить, держава мало посібників дає, а бабусі та дідусі з онуками сидять набагато менше, ніж їм би хотілося. Я такі розмови дуже не люблю.

Я не розумію, чому хтось має забезпечувати ваших дітей. Про те, що малюків треба годувати, одягати і дбати про них, треба було думати до того, як заводити дітей.

Оскільки це була наша перша зустріч, свої міркування я вирішила тримати при собі.

Дівчатка швидко порозумілися, тому ми з чоловіком просто сиділи, слухали розмову наших гостей і посміхалися, щоб не починати суперечки.

Нам аргументи Слави та його дружини були не зрозумілі. Ми одразу знали, що наша дитина – лише наша відповідальність, тому поки що зупинилися тільки на доньці.

Найдивовижніше чекало мені коли вечір закінчився. Знаючи про прихід гостей, я запекла курку з картоплею і зробила салат, поставила на стіл нарізку з ковбаси та сиру, відкрила соління.

Вечір більше пройшов за розмовами, тож їжі залишилося чимало. Я тихо пораділа, що вистачить ще на один день і не треба буде готувати.

Коли гості збиралися додому, Дарина поцікавилася:

— Ви ж нам картопельки та курочки додому дасте?

Я дуже здивувалася. Зазвичай ми гостям залишки їжі по контейнерах не розкладаємо. Я їхнім дітям у подарунок передала солодкі гостинці та думала, що цього буде достатньо.

Своє прохання жінка пояснила тим, що їй не хочеться витрачати вихідні на приготування, а я приготувала саме те, що люблять у їхній родині. Як виявилося, за столом вони майже не їли, сподіваючись, що все, що залишиться, ми віддамо їм з собою.

У мене був день народження – 35 років. Вирішила відсвяткувати у своєму будинку. У мене приватна оселя, місця в ній багато. З запрошених були батьки, (мої та чоловіка) брат чоловіка, друзі, куми та інші близькі люди. Загалом набралося двадцять п’ять чоловік.

Я знала, щоб нагодувати так багато людей, потрібно «попихкати» на кухні. Гості були запрошені на вечір суботи. У четвер ми з чоловіком вирушили до супермаркету за покупками, а ввечері в п’ятницю вже готували.

До нас навіть прийшла сусідка і теж допомагала з підготовкою до свята, бо у суботу у нас з чоловіком був скорочений робочий день. У п’ятницю ввечері я спекти тортик, перемазала кремом і поставила в холодильник для просочення. Також я приготувала фаршировану рибу, пару тарілок салату «оселедець під шубою».

На гаряче у мене був «контрольний постріл» — запечене порося в цілому вигляді. Я вже передчувала в якому захваті будуть гості, коли побачать його з апетитною скоринкою. Я довго працювала над приготуванням та оформленням. Готове порося я прикрасила помідорами чері, листям салату і часточками лимона. Вийшло дуже ефектно.

Також ми з чоловіком зварили овочі на інші салати, але заправити їх вирішили безпосередньо перед подачею. Я планувала зробити як старі салати, (олів’є, мімоза) так і смачні салати з морепродуктами. Останні я планувала заправити соєвим соусом та оливковою олією.

Так ось дійшли до головного. Всі гості, запрошені на свято, мешкають неподалік нас. Тільки свекри живуть далеко, їхній будинок за 100 кілометрів. Вони мали приїхати якраз у той час, поки ми на роботі. Ми залишили для них ключі у нашої сусідки. Коли ми повернулися, свекри зустріли нас у радісному настрої. Однак коли я зайшла на кухню, то зазнала справжнього шоку. Мабуть, вони вирішили перекусити, тому скуштували кожну страву, приготовану для свята. Вони відрізали по шматку від порося та риби, поклали собі по порції торта, «розполовинили» одну тарілку оселедця під шубою.

Коли я побачила це, то трохи свідомість не втратила. Я дуже засмутилася, а свекруха зовсім не зрозуміла причини, а сказала мені:

«Та що тут страшного? Ми ж лише трохи з’їли».

Адже справа не в тому, скільки вони з’їли, мені не шкода продуктів. Просто я багато часу витратила на оформлення страв, хотіла, щоб все було гарно. Для перекушування в холодильнику була м’ясна нарізка, сир та ковбаса.

Щоб виправити проблему, мені довелося подавати торт порційними шматками. Порося я «закидала» листям салату, немов він ховається в зеленому листі, шубу переклала в меншу тарілку і «підрівняла». Однак все одно не було так гарно, як я зробила спочатку. Гості нічого не зрозуміли або просто не сказали з ввічливості. Свекри так і не зрозуміли, що вчинили негарно. Ну, подумаєш, з’їли трохи, нічого страшного.

Вчора я ходила у гості до знайомої, яка відзначала свій п’ятдесятирічний ювілей.

З нагоди свята стіл ломився від частувань. За столом зібралася велика компанія, серед гостей були родичі, колеги, друзі та сусіди, всього 35 осіб.

Живе іменинниця у приватному будинку, тому великому святу було де розвернутися.

Готувала моя знайома та її донька, тому все було по-домашньому смачно.

На стіл поставили фаршировану рибу та качку з яблуками, багато м’яса та закусок, бутерброди та салати. Навіть тортів було декілька, не кажучи вже про різноманітність фруктів та цукерок.

Весь стіл був заставлений тарілками, але гості не лише їли, а ще танцювали та співали. Велика компанія чудово проводила час.

Свято ще тривало, коли одна з гостей, колега іменинниці, зібралася додому. Шокував не ранній відхід, а те, що вона почала робити перед тим, як вийти з-за столу.

З сумочки жінка витягла пакет і почала складати до нього всі страви, представлені на столі. У пакет вона запакувала нарізку, поклала кілька шматків риби, половину качки, навіть торт. Вражало і те, що жінка без сором’язливості набирала їжу в пакет і те, що рибу, м’ясо, овочі та солодке вона складала впереміш в один пакет.

Усі хто сидів за столом дивилися на неї здивовано. Уловивши у погляді гостей питання, жінка сказала, що в неї вдома діти, готувати ніколи, а на столі так багато смачного.

Жінка продовжувала пакувати продукти у пакет, коли підійшла донька винуватиці урочистості. Дівчина сказала, що багато гостей ще залишаються і будуть далі їсти, а дехто з родичів і зовсім поїде тільки наступного дня, тому їх ще й вранці годувати треба.

Складати їжу в пакет жінка перестала, забравши те, що вже було запаковано, вона пішла додому. Її «видобутком» можна було кілька днів годувати сім’ю.Недарма нахабство вважають одним з видів щастя.

Ось тільки таке щастя всього на раз, більше, я переконана, на свята її не покличуть не лише в цей будинок, а й ніхто з присутніх , які сиділи за столом та бачили всю ситуацію.

Всім гостям за жінку було щиро соромно. Наче вела себе неввічливо вона, а перед іменинницею соромно було нам.

Подруга розповіла, що працювати до їхнього колективу жінка прийшла нещодавно, вони непогано спілкувалися, стали практично подругами. Про те, що гостя може так повести себе ніхто не підозрював, тим більше, що для її дітей давно були відкладені і торт, і цукерки.Ось така неоднозначна ситуація. А як взагалі треба поступати, коли хтось починає відкладати з загального столу їжу собі додому?

Розповідаю про те, як мало не став жертвою хитромудрої афери. Шахрайкою була жінка пристойного вигляду, яка стояла з купою пакетів із магазину. Після цієї історії я зарікся, що тепер ніколи нікому не допомагатиму біля банкомату, а особливо людям, які кажуть, що не вміють знімати гроші.

Розповідаю подробиці своєї історії. Мені знадобилося зняти гроші, підійшов до найближчого банкомату, розташованого на розі будинку. Біля банкомату стояла жінка, в руках у неї була купа магазинних пакетів. Вона зітхала, крутила картку в руках і виглядала стурбованою.

Раптом вона обернулася до мене і сказала:

«Чоловіче, чи не могли б ви допомогти мені? Я не можу вставити картку так, як потрібно і зняти готівку».

Я був би не проти допомогти, якби дівчина була молода та красива (на це ми часто й попадаємося). У цьому випадку мені допомагати не надто хотілося. Я сказав, що сам не тямлю в банкоматах.

Жінка ще кілька хвилин із зітханнями повозилася біля банкомату і відійшла.

Я побачив, що карта її залишилася в пристрої і гукнув жінку.

«Шановна, ви карту забули. Заберіть її зараз, а то банкомат з’їсть, довго відновлюватимете».

Раптом вона каже:

«Будь ласка, дістаньте, а то в мене пакети в руках», – сказала вона.

Мені так не хотілося зв’язуватися, я відповів:

«Ваша картка – самі забирайте. Не хочете – не беріть, потім будете в банк ходити і відновлювати».

Вона невдоволено подивилася на мене і забрала картку. Щойно картка опинилася у неї в руках з-за рогу вийшли два здорові мужики. Вони почали звинувачувати мене в тому, що я зняв гроші з карти жінки і переказав на свій рахунок. Вони сказали, що є свідками та підтвердять поліції, що я вкрав чужі гроші. Погрожували в’язницею, адже мої відбитки залишилися на чужій карті.

Однак я не брав картку в руки, тому сказав, що мені начхати на їхні погрози. Біля банкомату встановлено камери, відео на яких підтвердить, що я навіть не доторкнувся до неї.

Вони зрозуміли, що зі мною їхній номер не пройде. Я сказав, що зараз сам викличу поліцію та їх посадять за шахрайство. Аферисти швидко пішли.

Тепер я нікому не допомагатиму знімати гроші у банкоматі.