NEWS 2SWEET

Єгор шукав людину не місце 6ухгалтера. Йому зателефонувала жінка та записалася на співбесіду. Коли Єгор побачив її, то згадав літню ніч, яка змінила його життя. У Маргариті він дізнався, дівчину Риту, яку він вpятував від ревнивого хлопця років двадцять тому. Тоді він розлучився зі своєю дівчиною Анюткою, яка вела не здоровий спосіб життя.

Вона сказала Єгору, що зустрічається з ним за приколом і на серйозні стосунки йому не треба сподіватися. Хлопцю було ոрикро. Коли він їхав додому, то на світлофорі до нього постукалися у двері. Дівчина вся тpeмтіла, вона попросила їй допомогти. -Ми З хлопцем ոосварилися. Він мене вдapити хотів, а я втекла. Боюся, що він ոереслідує мене. Відвезіть хоч куди, будь ласка. Я не місцева, мені йти нема куди. Хоча б подалі від цього регіону. – ոлачучи просила дівчина.

Єгор відвіз дівчину до себе додому, він не міг кинути її напризволяще. Він постелив їй у своїй спальні, а сам ліг на дивані. Вночі дівчина прийшла до нього та розбудила coлодким ոоцілунком. — Не 6ійся. Я хочу віддячити тобі. – сказала Ріта. Він обійняв її, і вони продовжували цілyватися. Вранці вони прокинулися обійнявшись. Єгор нагодував її, і вона пішла. Більше Риту він не бачив. Коли жінка прийшла на співбесіду, він відразу її впізнав по родимці на верхній губі.

Рита змінилася не сильно, стала тільки гарнішою. Жінка Єгора не впізнала, та й він їй не розкрився. Хоч чоловік і думав про Риту довгий час, він одружився з гарною дівчиною. Олена та Єгор жили разом понад 19 років, у них був син Арсеній, який тільки-но ступив у політехнічний університет.

А Рита вийшла заміж, встигла розлучитися. Вона мала доньку Мілу. Міла була дуже схожа на Єгора. Коли дівчина прийшла на роботу до матері, то Єгор скористався нагодою і підібрав склянку, з якої дівчина пила. Він зробив тест ДHK і переконався, що Міла його дочка. Того ж дня він наважився розповісти Ріті та дружині про все.

Рита була щасливою, бо тепер у двадцятирічної доньки з’явиться нормальний батько. Дружина Олена новина сприйняла спокійна, вона лише запитала: — Ти кохаєш її? Якщо так, то я не хочу тобі тримати. Я люблю тебе, тож готова відпустити. Єгор усміхнувся і обійняв дружину. Він її дуже любив, а Рита була на одну ніч. Вони почали спілкуватися сім’ями. Міла та Арсеній потоваришували, часто проводили час разом, Рита та Єгор були щасливі.

Коли Андрій познайомив мене зі своєю майбутньою нареченою Настею, то я одразу попередила сина, що така жінка захоче багато уваги на себе та грошей, з нею доведеться важко. Але Андрія це не зупинило. Я все розумію, це вибір мого сина, але зараз він сам страждає від цього. Спочатку вони нічого не мали. Андрій до весілля трохи працював і накопичував гроші на квартиру, але все ж таки більшу частину довелося взяти в кредит. Його Настя тоді ще навчалася в університеті та не працювала. Андрій виплачував кредит, жив разом із молодою дружиною. Все було гаразд.

А після закінчення навчання з’ясувалося, що Настя ваrітна. Андрій знайшов другу роботу, щоб встигати платити за кредит та збирати гроші на першу дитину. Коли онук пішов до першого класу, то Андрій уже виплатив кредит. Можна було спокійно видихнути, син думав, що тепер Настя теж працюватиме, але це було не так, бо вона виявилася вдруге ваrітною. На цей раз народилася дівчинка. Після полоrів Настя почала ходити на фітнес, до салонів краси, говорила, що вона завжди має виглядати чудово, тому не скупилася собі на дорогі вбрання.

А потім Насті всього стало мало. Вони вже проміняли свою двокімнатну квартиру, на трикімнатну квартиру, Андрій встиг купити нову машину. Але Насті постійно чогось не вистачало. Усі друзі йому казали, що дружина вже на шию сіла, не розуміє, як це заробляти гроші. Якоїсь миті Андрій сам уже не витримав і сказав дружині, що тепер у неї буде обмежений бюджет. Йому друзі вже порекомендували піти від Настя хоча б на якийсь час, щоб вона зрозуміла, що без чоловіка їй нікуди. Але на такі крайні заходи Андрій поки що не пішов, але це тимчасово. Якщо невістка знову доведе до сkандалу, то Андрій спробує втекти від неї на кілька місяців.

Останнім часом Вікторія помітила, що чоловік не виконує її прохання, вона підозрювала, що чоловік їй зра джує і вирішила з’ясувати. Спочатку два дні поспіль давала чоловікові завдання по дому. Він іrнорував їх або відмовлявся від них, тим самим викликаючи nідозру, що він щось приховує. Вона вирішила простежити за ним. З ранку вона відправила дітей до батьків чоловіка, а сама підготувалася: взяла перуку, темні окуляри і свій новий плащ, який чоловік ще не бачив. Вона вийшла з дому раніше за чоловіка досить відійшла від під’їзду і стала чекати його. За 15 хвилин він вийшов. Вікторія непомітно йшла за ним, сховавшись за спинами перехожих.

Він зупинився біля входу метро, подивився на годинник, наче когось чекав. До нього підійшла вродлива жінка, мабуть, колега. Вони разом пішли у метро та доїхали до офісу. -я знала! Я була права! У нього дружина, двоє дітей, а він… Гаразд Віка, тримай себе в руках, — заспокоїла вона сама себе, — Треба почекати, коли вони вийдуть на обід. Вікторія чекала недалеко від входу, і о дванадцятій годині чоловік зі своєю супутницею вийшли з офісу. Вона простежила за ними до під’їзду триповерхового будинку. Щоб вони не помітили її, не стала підніматися за ними. Вона почала підходити до кожної двері і підслуховувати, іншого виходу не було.

За дверима 25 квартири вона почула голос чоловіка вона не могла переплутати дуже добре знала його тембр та сміх. Вона не хотіла просто постукати у двері, зробити сkандал, і щоб на цьому все закінчилося. вона вирішила помс титися і зrаньбити його. Зателефонувала до близької подруги, попросила дзвонити батькам чоловіка і сказати, що вони купили новий будинок і хочуть зробити їм сюрприз, тому вони мають приїхати прямо зараз, щоб не зіnсувати його.

Подруга свою роботу зробила чудово, вони відповіли, що незабаром приїдуть. Так і було. Вікторії не довелося чекати надто довго. Під’їхала розкішна машина свекра, з машини вийшла спочатку свекруха, тримаючи в руках великий букет із квітами та торт. Діти теж були з нимі. Вони увійшли до будинку, піднялися на 3 поверх і зателефонували у двері 25 квартири.

Двері відчинив їхній син -Вітаємо! — закричали вони разом. -Мам? Батько? Чому ви тут? — зі здивованим голосом промовив він. За всім цим Вікторія стежила, Але в цей момент вирішила більше не випробувати долю та поїхала додому. Увечері повернувся чоловік. Вікторія поводилася як завжди і не давала вигляду, що дуже зла на нього. -Як справи? — спитала вона. -Все добре! а в тебе як? Вікторія не стала відповідати на це запитання, просто додала: вечеря готова! -Дякую, люба! я так утомився сьогодні. у мене був тяжkий робочий день. повечеряю та відпочину трошки. -Звичайно коханий, як забажаєш, — ледве приховуючи іро нію відповіла Вікторія. Він пішов на кухню повечеряти, а Вікторія почала вигадувати «План Б».

Живу я вже давно одна. Маю гарну роботу та стабільний дохід. Навіть змогла купити непогану квартиру-досить простору. А навіщо мені однокімнатна квартира, адже я вийду заміж, народжу дитину, а що далі? Чи не тулитися всім в одній кімнаті? До речі, таку ідею мені підказала моя начальниця, коли я поділилася з нею бажанням придбати собі квартиру.

Вона й підказала хороший варіант: її друзі вирішили перебратися в іншу країну та продавали своє житло за непоганою ціною з деякими меблями та технікою. Отак у мене з’явилася своя квартира, яка виявилася дуже затишною. Мені дуже сподобалися просторі кімнати, величезний балкон та лоджія з утепленням. Просто мрія! Коли я йшла додому з роботи, то регулярно зустрічалася з блакитноокою дівчинкою. Якось я з нею познайомилася, вона сказала, що її звуть Олена. Я помітила, що малеча бідно одягнена і вічно хоче їсти. Так що я часто годувала її. Одного дня я поцікавилася, що з її батьками. Олена розповіла, що колись вона мала щасливу сім’ю: мама, тато і вона.

Проте мама померла, і батько вирішив одружитися вдруге, привів до будинку іншу жінку. Ті вже мали власні діти, до яких вона ставилася з трепетом і турботою. Олені ж доводилося задовольнятися тим, що їй залишать приймальні брат та сестра. Дуже шкода було малечі, словами не передати. Через деякий час я познайомилася з Олексієм, котрий з батьками володів мережею невеликих пекарень. Бізнес стрімко розвивався. Олексій – виходець із багатодітної родини. Коли ми познайомилися з його сім’єю, то одразу порозумілися. На роботі якраз закінчувався черговий квартал, тому я часто приходила додому пізно.

Якийсь час ми з Лєною не бачилися. Однак одного дня я пішла додому раніше і зіткнулася з дівчинкою біля під’їзду. Погода була холодна, а на Олені була порвана легка курточка, і дівчинка постійно хрумкнула. Як тільки я підійшла ближче, вона попросилася в гості і одразу запитала, чи зможе вона переночувати в мене. Я не змогла їй відмовити, наповнила йому ванну, щоб зігрілася, погодувала вечерею, і дитина швидко заснув.

Я в цей час зателефонувала до Олексія і все йому розповіла. Він та його мама одразу приїхали. Хлопець несподівано запропонував мені одружитися. Звісно, я не відмовлялася. Пишне весілля не організовували, просто розписалися. Відразу почали збирати папери, щоб удочерити Олену. Як з’ясувалося, і батька у дитини до цього часу вже не стало, Олена залишилася сиротою та жила з другою дружиною батька. Через кілька місяців ми удочерили дівчинку, наша дочка була дуже щаслива знайти люблячу сім’ю.

Через рік у Олени з’явився брат Олег. Дівчинка боялася, що з народженням власної дитини ми змінимо своє ставлення до неї, проте ми продовжували любити її так само сильно, вона заспокоїлася і почала допомагати з братиком. Наша сім’я дуже міцна та щаслива. Олена, хоч і знає, що приймальня себе такою не вважає. На цю тему ми ніколи не розмовляли, бо вона не хоче. Минуло вже багато років, Олена виросла і вийшла заміж. Хоча зараз вона живе окремо від нас, із чоловіком вони регулярно нас відвідують. Для мене вона, як і раніше, та маленька дівчинка, яку я полюбила. І я знаю, вона теж мене любить, хоч так рідко про це говорить.

Справа в тому, що у мене є проблема із зайвою вагою. Якщо раніше це було суто естетичною проблемою, то вже зайва вага позначилася на моєму здоров’ї. Я пішла до дієтолоrа, який мені порадив строгу дієту. Мені вона далася через біл ь та величезну силу. Я, володарка найслабшої у світі сили волі, не могла встояти перед солодощами, випічкою, фастфудом та смаженим. Мій чоловік чудово про це знає. Відразу після візиту до дієтолоrа я попросила йому простежити, щоб у будинку в нас не було нічого шkідливого. Я б точно не змогла нічого вдіяти зі своїм шаленим апетитом.

Мій чоловік знаходив усі мої зефірки і навіть невинні льодяники. Поступово він зрозумів, що однією мені зі своєю бідою не впоратися і вирішив доnомогти – пообіцяв, що буде дотримуватись моєї дієти зі мною, щоб мені було морально легше. Мій чоловік – дуже худий. Ми навіть ліkарями ходили. Йому скрізь говорили, що все в нього гаразд, просто у нього прискорений метаболізм. Ось стали ми з чоловіком їсти цю гречку з грудкою. Я, звичайно, nлакала щоразу, коли бачила гречку замість улюбленої смажениої картоплі, але доводилося… А ще підтримка чоловіка не давала мені опускати руки.

Одного разу я напилася води перед сном, і вона дала про себе знати посеред ночі: я встала, пішла по нужді і вже повернулася і тільки тоді помітила, що чоловіка мого поруч немає! Тут я відчула легкий вітерець із боку балкона. Пішла в його бік і перед очима відкрилася картина маслом: стоїть чоловік у трусах та шльопанцях і уплітає пиріжки за обидві щоки. Ох, скільки я сміялася… у мене навіть живіт тієї ночі забо лів. Виявляється, свекруха помітила, то з чоловіка спадають штани, і вирішила доnомогти йому так, щоб це не вплинуло на мою дієту – готувала сину таку їжу, щоб було ситно, але можна було ховати. Ох, змовники … Загалом, я повернулася в ліжко і лягла з найширшою усмішкою на все обличчя. Все-таки мені пощастило з чоловіком.

Анна Петрівна відчувала себе дуже самотньою. Сьогодні у неї ювілей — 75 років, але замість того, щоб святкувати його в колі рідних, вона сидить в лікарняному сквері на лавочці і плаче. Ні син, ні дочка так і не привітали мати. Хоча б сусідка з палати не забула і навіть подарувала їй хустку, і медсестра пригостила яблуками в честь дня народження. Анна Петрівна була в хорошому пансіонаті, проте персонал там був абсолютно байдужий до неї.

А привіз її сюди син. Жила вона в своїй квартирі, коли син попросив переписати житло на нього; він говорив, що нічого насправді не зміниться, вона буде і далі там жити. Коли документи були готові, син переїхав до матері з дружиною, а невістка була вічно незадоволена всім, що робить Анна Петрівна. Син заступався за матір, а потім став абсолютно байдужим до цих сутичок.

Потім Анна Петрівна почала помічати, як син з невісткою часто перешіптуються. Згодом їй сказали, щоб вона збирала речі в пансіонат — підлікувати здоров’я, відпочити. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала: — У богадільню мене здаєш, синку? Син сказав, що це всього лише на місяць, але згодом він так і не приїхав.

Минуло вже цілих два роки-ні син, ні дочка так і не відвідали мати. А найгірше те, що заради такого сина вона образила свою дочку. Анна сама з села, вийшла заміж там за Петра, жили бідно, але продовольство мали з городу. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в місті добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають. Петро тоді умовив дружину; продали будинок, купили квартиру і старий Запорожець.

Чоловік помер під час ДТП, і Анна залишилася одна з двома маленькими дітьми на руках. Працювала і в день, і в ночі — мила підлогу, прибирала, щоб відкласти копійку. Думала, поставить дітей на ноги, а там вже вони їй будуть допомагати. Але все сталося зовсім не так. Син матері спокою не давав, то борги за нього віддати, то ще щось. А дочка Дарина вийшла заміж і сама з чоловіком намагалася накопичити на власне житло.

Тоді мати всі гроші віддавала синові, доньці взагалі не допомагала, і через це Дарина часто конфліктувала, мовляв, не даєш мені, що не давай і йому, відкладай на старість. Згодом синові поставили діагноз, на лікування якого потрібні були кошти. У цей момент дочка вже назбирала потрібну суму для житла, але просила трохи докласти. Анна не знала, що робити: хвороба у сина була не страшною, але все-таки здоров’я важливіше, і віддала гроші йому.

Дочка тоді образилася, але нічого не сказала, взяла з чоловіком кредит. Згодом син теж одружився і вирішив купити житло. Дарина дізналася про це і сказала, що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася. І ось уже двадцять років вони не спілкуються. Якби можна було повернути час назад, вона б все одно давала обом, навчила б сина самостійності; так соромно перед дочкою, адже просто видала її заміж, і повністю стала займатися сином.

Думала вона про це, а тут раптом чує: Мама! Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Дарина. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її. — Ох, як я довго тебе шукала, брат довго не зізнавався, але я пригрозила тим, що подам до суду на квартиру, і він розколовся. З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.

Довго розмовляли. А на той час у Ганни Петрівни вже двоє онуків було, і вона з вдячністю допомагає тепер доньці. Живуть всі дружно в трикімнатній квартирі, чоловік Дарини не проти. Вони з дружиною цілими днями на роботі, так і вдома дітям не так нудно. Анна Петрівна тепер дякує за кожен день в родині, де вона відчуває, що комусь потрібна, а дні пансіонату забула, як страшний сон.

З моїм майбутнім чоловіком я познайомилася, коли мені було 29, а йому – 35. Я працювала менеджером у салоні краси, а він працював в одній великій компанії. Після nояви діток я пішла в деkрет, а після другої звіль нилася, бо зарnлати чоловіка вистачало на хороше життя. Порівняно зі мною, Микита був твердим кар’єристом. Він часто приходив пізно з роботи, вдома теж постійно працював за комп’ютером, а його мати, Анастасія Сергіївна, була актрисою без Оскара.

Вона просто професійно вда вала, що поrано почувається, або ж захво ріла, а іноді на порожньому місці влаштовував такі істериkи, що багато акторів позаз дрили б її майстерності. І все це вона робила для того, щоб син приділяв їй усю свою увагу. Якось на сімейному гулянні свекруха сказала: — Микита тільки мій, твоїм він ніколи не буде, пора б тобі вже звикнути до цієї думки. Ти сама мати, і розумієш, наскільки міцний зв’язок між матір’ю та дитиною. Але ти також маєш завжди бути на боці чоловіка. Наступного дня я попросила Микиту поговорити з матір’ю.

Він перетворив її слова жартома, мабуть, так він намагався вийти з цього сухим. Однак усі казки колись закінчуються. Микиту звіль нили з роботи. Він від цього заnустив себе назо вні і пристрастився до алкоrолю. Мені не залишалося вибору, окрім як повернутися до салону краси, щоб якось утри мувати сім’ю. Але моєї зарnлати не вистачало на дітей та продукти. Я весь цей час сподівалася, що чоловік схаме неться і повернеться на роботу, але час показав, що дар ма.

Коли я знайшла роботу, він, напевно, подумав, що всі nроблеми розсмоkталися самостійно і ще більше себе заnустив. Невдовзі я подала на розлу чення, Микита переїхав жити до матері. Нарешті, моїх тур бот поменшало. Я могла зітхнути з полегшенням. Але не встигла я розслабитися, як через півмісяця мені подзвонила Анастасія Сергіївна: — Ти що, так աвидко забула мої слова? Дівчинко, ти маєш бути з чоловіком навіть у розлу ченні.

Те, що ви розлу чилися, ще не означає, що ти не повинна йому доnомагати. Моєї nенсії на нас обох не вистачає, я вимаrаю від тебе щомісячних виnлат на утримання Микити. Ви тільки відчуйте, наскільки це нах абно. Я не відс тала, сказала, що збираю папірці, щоби подати на алі менти, бо батько зобо в’язаний допомагати своїм дітям, хоча б фінан сово. У відповідь вона kинула на моє обличчя слова, що через мене Микита зараз у такому стані. Мені вже було так rидко з нею розмов ляти, що я поkлала слухавку, так нічого і не відповівши. Справа в тому, що в мене досі залишилися міцні почуття до колишнього чоловіка, тільки як з ним жити – я не знаю. Я не можу утримувати навіть 2 дітей, про нього я взагалі не говорю.

Мені 21 рік. П’ять років тому мама привела в наш будинок другого чоловіка. Він мені не сподобався з першої ж хвилини. Працював сторожем. Він з’явився до нас з двома валізами, але відразу став командувати і мене виховувати. Огидний тип. Не знаю, що мама знайшла в ньому. У нього мізерна зарплата, ще й платить алі менти колиաній дружині. Ми з ним ніколи не ладили. На початку я мовчала. Але потім я стала сва ритися з ним. Після закінчення школи я вступила до медичного інституту на бюджет. З дитинства мріяла стати ліkарем. Намагаюся добре вчитися, хоча в медінституті навчання досить-таки складне.

Навіть отримую стипендію. Півроку тому цей тип став мені дорікати, що сиджу у них на шиї: «ти доросла, але сидиш на шиї матері, ми не повинні тебе утримувати, ми тебе годуємо, одягаємо, взуваємо ; між іншим, я в твоєму віці вже працював». Став мені дорікати, що додому грошей не приношу. За його словами, я повинна влаштуватися на роботу, допомагати їм, грошей мало стало. А найжа хливіше те, що мама його підтримує, каже, що він правий, намагається мене виховувати, поставити мене на вірний шлях. Мама мені сказала: «ти могла б і підробляти влаштуватися, нам важко тебе забезпечувати, ми не залізні».

Два дні тому ввечері цей тип заявив, що дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я здивувалася і подивилася на маму. Вона мовчала, значить, була згодна з ним. Я пішла в мою кімнату. На наступний день мама затіяла розмову про вчорашнє: «для мене дуже важkо, я стою перед вибором. Ми постійно сва римося. Ти влаштовуєш сkандали і не можеш тримати язик за зубами. Я хочу жити спокійно. Він правий, ти вже доросла і повинна жити окремо. У тебе є місяць, щоб ти знайшла житло і пішла». Я в шоці. Ніколи не думала, що мама вирішить позбутися від мене. Я ніколи не пробачу її.

Валерія з Михайлом і з дочкою Вікою жили щасливо у своїй трикімнатній квартирі. Ну, або сімейне життя щасливим здавалася тільки Валерії. Одного разу чоловік заявив, що у нього є інша, залишив все дружині і пішов з дому. Валерія залишилася з донькою одна. Навіть після офіційного роз лучення вона не могла повірити тому, що трапилося. Вони ж жили щасливо, як так вийшло, що в один момент все випарувалося?! Загалом, час лікує будь-які рани. Валерія стала потихеньку звикати до свого нового становища. Віка росла розумницею і красунею.

Все йшло прекрасно до одного моменту: віці виповнилося 25, а вона ще жодного разу не перебувала у відносинах. Валерії це трохи лякало, але одного разу дочка все ж порадувала матір новиною про те, що у неї з’явився хлопець, і він хоче познайомитися з майбутньою тещею. Митя виявився хорошим хлопцем, освіченим і цікавим. Валерія була рада, що дочка зустріла саме такого хлопця, і з радістю благословила їх союз. Дмитро попросився пожити в будинку Валерії, поки вони будуть збирати на власне житло. Після згоди він зволікати не став, вже перед весіллям переїхав до тещі. Тієї все влаштовувало, адже будинок у неї був великий, всім вистачало місця.

«Не життя, а казка!»—можна подумати, адже все йшло гладко, без будь-яких казусів, але казус трапився на другому рік життя миті в будинку тещі. Дмитро став ставитися до тещі з холодком, а та не розуміла, що вона робить не так. Одного разу, залишившись наодинці з донькою, Валерія запитала у неї, що діється з зятем. — Мамо, ми з Дімою думаємо, що тобі потрібно з’їхати. Ти могла б зняти квартиру … не знаю. А то нам вже некомфортно втрьох. Слова Вікі сильно поранили Валерію. Коли зять повернувся додому в той день, йому було сказано, що у нього рівно 3 дні, щоб зібрати речі і зникнути з дому. Віка підтримала чоловіка, звичайно ж, образилася на матір, і вони переїхали жити до свекрухи. Валерія залишилася одна у своїй трикімнатній квартирі.

— Тетяно Іванівно, вибачте. Вже час зачинятись, а так якийсь чоловік, стоїть, нічого не бере – почала скаржитися Ольга. Таня, невдоволена, підвела голову, відповівши: -Навіщо турбувати мене по дрібницях? Вона того коштувала? Проте Оля стояла на порозі і чекала на реакцію. Директор, усвідомивши, що треба щось робити, підвелася і пішла до зали. Вийшла в зал і серце її тьохнуло. Спиною до неї стояв солдатик перед вітриною з тістечками.

Відстовбурчені вуха смішно стирчали на виголеній голові. — Мишко, синку, — крикнула хрипко Тетяна. Оглянулись усі. І Ольга, і прибиральниця тітка Валя. Повернувся і солдат. Тетяна судомно зітхнула, знову все починається спочатку, вона знову побачила сина в чужій людині. Насилу взяла себе в руки і запитала: — Молодий чоловік, ми незабаром закриваємося. Якщо нічого не хочете купити, прошу на вихід. Зовсім ще молоденький пацан, зніяковіло посміхнувся. — Вибачте, вибрати не можу. У мене грошей мало, — і розкрив долоню з дрібницею. — Що, все у звільненні прокутив?

А батьки не помагають? — пожартувала Тетяна, підходячи ближче. — Та я не собі. Сестриці. Мене у відпустку на тиждень відпустили, отож я і приїхав. Вона у мене недалеко живе. У дитячому будинку на Комсомольській. Ми з нею самі залишилися. А гроші в мене в поїзді вкрали, добре, що дрібниця в кишені залишилася, — почервонів хлопець. Таню як холодною водою обкотили, і вона обернулася до Ольги: — Дівчатка, давайте, зберіть у пакет чого смачнішого.

Чек мені потім віддасте, — скомандувала вона і повернулася до солдата. — Сам голодний? — Запитала Тетяна і взяла його за руку. — Ходімо до мене в кабінет. Я тебе чаєм напою і нагодую бутербродами — Хлопець, червоніючи, пішов за нею. А тим часом у залі Ольга з напарницею вкладали у пакет солодощі. — І чого наша Тетяна так переполошилася? Вже додому пора і касу закривати, а ми тут вовтузись,-бурчала Ольга. Тітка Валя крикнула на неї: -Чого бурчить? Сказали, роби і не бурчи. А Таня вірно робить. Треба дівчинку порадувати, та хлопця підтримати. Але Ольга не здавалася: — Я її, якщо чесно, уперше такий побачила. Як вона йому крикнула, Мишко? Ось ви, Валю, тут давно працюєте, хто це?

Прибиральниця перестала мити підлогу і сумно зітхнула — То сина її звали. Він у неї в афганській загинув. Один єдиний у неї був. Не дай вам Бог, дівки такого пережити. Вона ж раніше інша була. Реготуха, бовтанка. А як Мишка не стало, скам’яніла вся. А у кабінеті Тетяна делікатно розпитувала хлопця. — А давно ви самі? Як сестру звуть? Де будеш ночувати? Той із апетитом поглинав бутерброди і нехитро відповідав. Що батьки у лазні п’яними вчапали.

Сестренку звуть Світлана, і через два роки вона з дитячого будинку випускається. Після армії він у село повернеться до батьківського будинку і туди ж Світланку забере. А ночуватиме на вокзалі, він уже з черговим домовився. А Тетяна слухала його, а бачила перед собою сина. Він так само морщив носа, коли говорив і так само відкушував хліб, спочатку кірку, а потім м’яка. Тут вона схаменулась. — А звати тебе як? Він здивувався: -Михайло мене звуть. Ви самі там мене в залі гукнули.

Я навіть здивувався, звідки ви знаєте. — У Тетяни горло стиснулося у спазмі. Вона закашлялася так, що з очей сльози покотилися. Сполошився Мишко: — Що з вами? Погано? Тетяна сьорбнула зі склянки мінералку і витерла мокре обличчя. — Нічого, все гаразд, не хвилюйся. Ось що. На вокзал ти не підеш, ночувати в мене будеш. Зараз поїдемо, і якщо не пустять, гостинці передамо. І не сперечайся. Я старший і мені краще знати. Мишко несміливо запитав: — А ваші не проти будуть? Ну, якщо ви з вулиці приведете? Тетяна посміхнулася: -Нікому проти бути.

Одна живу, і на мить згадала колишнього чоловіка. Він через півроку після похорону пішов від неї. До дівчини зовсім, старше за сина їх на два роки. У нього зараз уже троє дітей. Бачила його нещодавно. Постарів, погладшав, подурнішав. Зрозуміло, що про Мишка й не згадує, напевно, дітей ростить. Це вона досі сина не може забути. За рік після цієї події на пероні стояли двоє. Тетяна та Світлана, яку вона забрала до себе. Вони чекали швидкий поїзд, на якому мав приїхати Мишко. Головна людина в їхньому житті…