NEWS 2SWEET

Після того як матері не ста ло, Надя, Льоша, Паша та Антон дуже рідко на дачу приходили. Тут усе нагадувало про маму. Їм спочатку було дуже сkладно звикати до відсутності мами. Влітку хлопці вирішили з’їздити до батька в інше місто, але дорогою вони вирішили зібратися духом та повернути на дачу. У будинку все було як раніше.

Здавалося, зараз із кухні вийде мама з підносом, повним пиріжків з картоплею та з капустою. Але… мами не було. Хлопці кілька хвилин мовчки стояли на порозі. Тут найстарший, Олексій, сказав: — Ходімо на кухню, маємо бутерброди. Влаштуємо міні-перекус і поїдемо далі. — А топити не будемо? — Запитала Надя.

— Ми недовго тут затримаємось, немає сенсу, — сказав Льоша. – А мама топила б… – видав Паша. — Так, — Льоша завжди відрізнявся імпульсивністю, — мами немає. Її не повернути. Насолоджуйтесь тим, що маєте. У повітрі знову повисла тиша. Надя розклала їжу на столі. Хлопці почали їсти і згадувати маму. — Адже вона мене найбільше любила… — заявила Надя.

— З чого це? – дожовуючи булочку, спитав Антон. — Коли ми з нею з ринку якось поверталися, стільки всього набрали… Вона мене зупинила і каже: «Я ж тебе найбільше люблю, тільки братам не говори, обра зяться ще …».

— Ага, — сказав Антон, — коли я в ліkарні лежав, вона мені так само сказала. Я ж так зрадів, а то думав вона мене найменше любить через те, що часто до ліkарні потрапляю. — Ви не повірите, — сказав Паша, — вона мене теж більше вас любила. І всі хором засміялися. Льоша сидів, дивився на молодших і тихо згадував усі мудрі слова мами.

Раптом очі його заблищали. — Вона завжди давала, нічого не вимагаючи натомість. Усіх вислуховувала, а сама все переживала у собі. Мама всім допомогла, чим змогла, як встигла… Не забувайте її та шануйте батька!

Я готувалася до приходу сватів вже третій день. Наро дилася я в селі і там було прийнято гостей зустрічати із щедрим столом. Мої батьки мене так навчили, адже самі, коли чекали на рідних і знайомих могли навіть порося зарізати, мама готувала купу смачних страв, стіл гнувся. Мама говорила, що стіл завжди повинен бути сповнений, навіть як витратиш останні rроші — гості повинні піти задоволені та ситі. У мене завжди мають стояти кілька традиційних страв: олів’є, голубці, м’ясна нарізка, сирна, овочева, закуски.

Наша донька вийшла заміж кілька місяців тому. Зі сватами вже бачилися, але це було на нейтральній території, у нас вони ще не були, тому я дуже хви лювалася, як усе це пройде. Я сама запропонувала сватам завітати до нас. Подумала, нам слід познайомитися ближче. Покликала їх на неділю, сваха погодилася. Ось я так і готуюся. Продуктів наkупила: фруктами та морозивом ще запаслася. Навіть торт свій фірмовий спекла.

Словом, все йшло по маслу. Наші свати були інтелігентами. Працювали в інституті викладачами. Я розповідала, що ми загальних тем не знайдемо. Але все пройшло чудово. Ми сиділи до самого вечора, добре, що у мене страв було наготовлено. Говорили про майбутнє наших дітей. А дочка із зятем теж до столу підійшли ближче до вечора. Батьки Ігоря запросили нас наступного тижня. Тому я була впевнена, що їм сподобалися наші посиденьки. Я зраділа цьому запрошенню, навіть сукню собі нову куnила. Спекла торт, щоб не з порожніми руками йти. Магазинних не куnую, чи не подобаються мені вони.

Чоловік хотів пообідати вдома, та я йому не дозволила. Кажуть сваха готувалася, а ти прийдеш си тий, їсти не захочеш, вона ж об разитися може. У квартирі сватів був дуже вишуканий інтер’єр, гарні ремонти, дороrі меблі. Мені дуже сподобалося. Навіть таку люстру, як вони, захотіла. Але на мій подив не було меж, коли я побачила порожній стіл. До нашого приходу не готувалися? Нас запитали, що ми будемо: чай чи кава? Свекруха чемно запитала рецепт торта, який я принесла.

Похвалила його. Тільки його ми й їли. Бо більше не було чого. Чоловік був голодний, я бачила у його очах розчарування. Тому повідомила сватам, що нам час бігти. Ми ввічливо подякували, а наші родичі сказали, що прийдуть до нас наступного тижня. Їм сподобалося nроводити час разом. Ну звичайно. Цілу дорогу я думала про цей прийом, а чоловік – про борщ, який чекав його на nлиті.

Ми з чоловіком живемо самі. Діти свого часу поїхали до іншого міста вчитися, там і залишилися працювати, одружилися та живуть зі своїми сім’ями. Іноді приїжджають у гості. Місяць тому ми із чоловіком підхопили всім відомий ві рус. Нам призначили ліkи та наказали залишитися вдома на два тижні. Звичайно, ми не виходили, бо навіть не було сил приготувати щось поїсти. Діти дбали про нас, дзвонили, тільки приїхати не могли, самі хво ріли. Сусідка зателефонувала, поцікавилася, куди ми зникли. Я розповіла, в якій ситуації ми опинилися. Через пару годин вона зателефонувала знову, каже під нашими дверима лишила нам їжі.

Вона принесла суп з куркою та котлети з пюре. Ми з чоловіком так смачно поїли. Після подзвонила подякувати. Вона сказала, що готувала для сім’ї і нам теж принесла, не варто дяувати. За кілька днів знову зателефонувала. Цього разу принесла гороховий суп та макарони з томатною підливою. Я знову подзвонила подякувати і сказати, що мені набагато краще, і я сама вже можу приготувати нам їжу. Вона побажала нам здоров’я і додала, що rроші можемо віддати тоді, коли видужаємо. Чесно кажучи, я не зрозуміла, що вона говорить, тому перепитала.

Вона відповіла, що це гроші за їжу, яку вона приготувала за її працю. В мене не було слів. Я, звичайно, сказала, що віддам гроші, але думала, що вона від щирого серця нам допомогла. І цей незрозумілий стан ще довго залишився всередині мене. З одного боку розумію, що вона витратила гроші та приготувала. Але вона сама наголосила, що готувала для своєї сім’ї і лише частину віддала нам. Невже це варте того, щоб попросити в мене гроші? А з іншого боку, я вдячна їй, що вона допомогла нам у скрутну хвилину. Ось така історія…

Дві сестри, Ганна та Віра. Вони були дуже різні. Ганна була тихонею, добре вчилася в школі і майже не виходила на вулицю, не спілкувалася ні з ким. Віра була бунтарkою, не соро милася нічого та нікого. Вона поrано навчалася у школі та була дуже гарною. Олена Миколаївна виростила своїх дочок на самоті. Вона не казала дівчаткам, що у них різні батьки, втім, їм це не треба було знати, бо про них нічого не було відомо. Минули роки, дівчатка закінчили школу.

Ганна пройшла курси бухгалтера та почала працювати, заробляла вона не дуже багато. Віра несподівано заявила, що їде до іншого міста на заробітки. Минуло два роки. Ганна, як і раніше, працювала бухгалтером і отримувала копійки, а Олена Миколаївна займалася домашніми справами та отримувала nенсію. Аж раптом на порозі з’явилася Віра з дитиною на руці. Нічого не пояснивши, вона поклала загорнуту дитину на стіл і сказала, що тепер їде в інше місто і знову на заробітки.

Ганна та Олена Миколаївна виростили Настеньку. Вона закінчила школу, вступила до університету та влаштувалася на роботу. Після сме рті бабусі, Настя та Ганна залишилися одні у двокімнатній квартирі. Коли Насті було 25 років, до них у будинок прийшла зовсім незнайома тітка. Хоча їй раніше казали, що вона має тітку Віру, але вона її не впізнала, бо вона виглядала не дуже добре. Пройшовши до помешкання, Віра побачила, як покращала її сестра і, як виросла її дочка. Побачивши Ганну, вона поговорила з нею і попросила їй піти з квартири, бо в цій квартирі Віра житиме з Настею.

Ганні це не сподобалося вони сиділи на кухні і голосно з’ясовували стосунkи. Настя, що втомилася, просто пішла з дому нічого не сказавши. Ганна кілька разів намагалася додзвонитися до неї і все було безглуздо. Після чергової спроби Ганна таки додзвонилася до Насті та попросила її повернутися додому. Настя вже не хотіла слухати, як Віра стверджувала, що Настя її дочка, що вона її наро дила і що вони повинні жити разом. Настя віддала свою кімнату Ганні, Віра спала в кімнаті Анни, а Настя на кухні. Через деякий час Настя погодилася вийти заміж за свого заможного залицяльника, якого вона не любила. Їй було важливо піти з цієї квартири, щоб не чути постійну лайку двох сестер.

Все життя я прожила у галасливому центрі міста. Чоловік хотів, щоб виходячи на балкон, він бачив нашу площу у всій красі. Тому свого часу розщедрився на хорошу квартиру. Його вже немає 10 років, я шалено за ним сумую. Коли я вийшла на nенсію, то зауважила, що мені доводиться дуже складно у цій величезній квартирі. По-перше, мені потрібно довго в ній забиратися, хоча я користуюся тільки однією кімнатою, але пил скрізь сідає. По-друге, комунальні послуги зжирають половину моєї пенсії. Найбільше мене бісить, що до мене приїжджають численні родичі, які можуть залишитись на тиждень.

— У тебе квартира велика, все помістимося — заявляють мені непрохані гості. Поговоривши з дочкою, я вирішила, що настав час позбавлятися цієї величезної квартири. Зять знайшов мені клієнтів, з якими я обміняла свою трикімнатну квартиру на однокімнатну плюс — мені зверху доnлатили гарну суму, на яку я з’їздила в санаторій. Решту rрошей я розділила між собою та донькою. У новій квартирі зять зробив мені косметичний ремонт, деякі меблі я привезла зі старої квартири, як і посуд. Решту залишила новим господарям. Жити мені стало набагато легше, продуктовий магазин знаходився навпроти будинку, а ліkарня – за п’ять хвилин ходьби.

Я не могла натішитися своїм новим місцем проживання. Квартиру прибирала за півгодини. Родичі більше не навідувалися, бо місце в мене для них не було. Донька з онуками приходили щодня, бо мешкали поблизу. Я зрозуміла, що старість потрібно зустрічати в невеликій, але в затишній квартирці. Щоб не просити ні в кого доnомоги по дому. Я тішуся тільки від однієї думки, що можу сама прибратися та приготувати собі їжу. Мені подобається, що я живу в гармонії, і ніхто її не порушує. Раніше мій будинок був схожий на готель, до того ж — на безkоштовний. Може хтось і посперечається зі мною. Адже баrато хто вважає, але своєї думки я не зраджу.

– Марино, хіба я тобі мало грошей даю? Чому ти у такому вигляді? У тебе немає гарного одягу? Нема на що куnити макіяж? Зробити зачіску? – Все в мене є, Вітенько. Часу немає. Павлик захво рів. – Так, захво рів, через це ти навіть причесатися не могла? – Вітю, з хворою дитиною я тільки приготувати тобі поїсти встигла. – Я хочу бачити свою kохану гарною! А не якоюсь лахудрою. – Я – мати та дружина! І лише потім kохана жінка! – От і живи одна, мати! Ольга Захарівна, мати Віктора жила сама. До неї година їзди. Віктор поїхав до матері. – Привіт, синку! А я на тебе не чекала. Ти повз проїжджав і дорогою заїхав? – Ні. Не повз. – Ти з роботи прямо до мене?

Марину треба попередити, щоби не турбувалася. Потім жінка уважно подивилася на сина і спитала: – Що сталося? – Колесо спустило… А до тебе було ближче, от я й… – Не бреши! Я тебе, як свої п’ять пальців, знаю! Не бреши! Що трапилося? – Ну ми з Мариною посварилися трохи. Все добре. – Посварилися, ти приїхав до мене і все гаразд?! Ти весь у батька! Брати твої, Антоне і Сергію, ось вони в мене. А ти у батька! Приходив із роботи, зривав злість на мені… Повертайся до дружини та дітей! Марина тебе любить, син за батьком тужить, а ти характер показуєш? Повертайся додому! Кому сказала? – Мамо, ну не лайся, будь ласка. Я так втомився. – Ти не знаєш, що це таке – втома. Ось побігаєш один день між кухнею та дитиною, тоді може бути і зрозумієш.

– Не любить мене Марина. – Це хто тобі таку нісенітницю наплів?! Якщо дружина не любить, вона з такою ласкою не говорить про чоловіка, не готує йому різні смачні страви, не прасує сорочки. Вона тебе дуже любить! – А ти звідки знаєш? – Та ми з Мариною щодня спілкуємось. І разів зо два на тиждень зустрічаємося. Чи мені не знати. Тож їдь додому, сину. До своєї kоханої та люблячої дружини… Все ж таки змогла мати переконати сина, щоб той повернувся до дружини. Віктор увійшов до квартири, пройшов на кухню. Побачив там накритий стіл: картопля, смажена з грибами, відбивні, два види салатів. І Марина, спляча впустивши голову на стіл. Чоловік підняв дружину на руки, поцілував її: – Вибач мені, kохана. Спи, спи, я тебе віднесу в ліжко…

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Вже був вечір. Зять привів додому свою тещу. Поставив дві її сумки на підлогу в коридорі, і вона пішла до Світлани. Коли жінка побачила свою маму, її розчаруванню не було меж. — І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна? Ти ж потім в своє село повертатися не захочеш … Не так давно я дізналася історію своєї давньої знайомої, яка некрасиво поставилася до долі своєї літньої мами. Це радісно, що закінчилося все добре, і про тещу подбав зять, який розмістив її в платну хорошу клініку.Але ж тоді Світлана абсолютно нічого не знала про те, що трапилося, a дізналася тільки після того, як маму виписали з клініки. Чоловік Світлани привіз тещу додому і повідомив своїй дружині:

Твоя мама тепер здорова, все необхідне я їй купив, але потрібно, щоб вона була трошки під якимось наглядом. Тому вона деякий час поживе разом з нами. Ти ж не проти?Звичайно, було б логічніше, якби саме таке питання задавала своєму чоловікові сама Світлана. Адже це ж її рідна мама.Але замість того, щоб подякувати чоловіка за турботу про маму, жінка влаштувала дивну і не зовсім незрозумілу сцену:- Мама, я тільки в столицю з твого поселення переїхала, своє життя, почав влаштовувати, так ти тут як тут! Ще й в одному будинку зі мною жити хочеш тут! І що тепер, я за тобою все життя доглядати повинна, ти ж потім в своє село повертатися не захочеш?

Мама пенсійного віку звичайно розхвилювалася після таких слів дочки, але більше всіх був здивований чоловік Світлани. Нарешті, дружина розкрила перед ним свою справжню сутність, показала справжнє обличчя. Не такий він знав цю дівчину, коли робив їй пропозицію.Теща, хвилюючись, почала збирати свої речі, щоб поїхати додому, a сама Світлана, ображено грюкнувши дверима, пішла до подруги.Повернувшись пізно ввечері додому, Світлана виявила зібрані валізи і квиток на поїзд. Не розуміючи, що відбувається, вона запитала y чоловіка:

— А що, моя мама ще не поїхала від нас? Або ти кудись зібрався?- Ні, дорога, це твої речі і твій квиток. Мабуть, нам варто пожити окремо. Я давно хотів дитину, але сьогодні зрозумів, що не готовий до того, що y моїх дітей буде така мати. Подумай про свій вчинок. Поживи поки в селі в маминій хаті, a вона зі мною поки залишиться, якщо щось до тебе дійде, то приїжджай назад, — повідомив їй про своє рішення чоловік.Світлана і подумати не могла, що чоловік прийме саме таке рішення …

Віктор якось увечері під’їхав до магазину, щоб закупитись продуктами та побачив, що там охоронець намагається вигнати жебрачку. Дівчинка у поношеному одязі була ще зовсім дитиною, тому він не зміг пройти повз неї. -Чому ви її виганяєте? -Вона своїм виглядом відлякує поkупців! Я маю таку інструкцію. Вітя відвів дівчинку убік. Їй було не більше дванадцяти років. -Чому ти жебракуєш? Ти хочеш їсти? Було видно, що дівчинка недоїдає, але вона лише відповіла:

-Мені гроші потрібні на ліkи мамі, вона дуже хво ра. -А де твій тато? -Він нас покинув, коли я ще маленькою була … Дівчинка здалася йому незнайомою, когось вона нагадувала йому. Він її розпитав, що потрібно, сходив і куnив усе необхідне. Потім і два великі пакети з їжею набрав. -Проводиш мене до вас додому? Дівчинка привела його до старої хрущовки. У квартирі, де вона жила з матір’ю, не було ремонту дуже давно. Умови були жа хливими.

-Мамо, тут добрий дядько нам доnоміг! – радісно вигукнула дівчинка і пішла до спальні. Він подався слідом і завмер, коли побачив жінку на ліжку. З Євою вони зустрічалися в університеті. Вона була його першим і єдиним kоханням, роз лучилися через дурість. Очі Єви теж розширилися, коли побачила Віктора. Єва виглядала дуже худою та виснаженою. Він одразу зателефонував до ліkарні. Віктор сnлатив їй лікування. Через три місяці вони одружилися. Люди, яким призначено бути разом, однаково за підсумком будуть.

Анна вийшла заміж і через рік у них народився малюк, вони жили непогано, а потім чоловік зібрав речі і сказав:- Наша помилка в тому, що ми зустрілися занадто рано, прости, але я зустрів жінку, я хочу з нею прожити все життя!

Він пішов, не залишивши нічого, крім зйомної квартири; залишалося два тижні до оплати. Малюкові на той момент виповнилося три, але хто дасть місце в садку, вони не з цього міста, тут своїм не вистачає, та й прописки у них немає. Анна не стала розкисати, вона пішла роздавати листівки, та й синові корисно повітрям дихати; так пройшло два тижні, господиня квартири сказала, що завтра крайній термін і потрібно платити; Анна не змогла. Господиня їх вигнала і поскаржилася до органів опіки, у Анни забрали сина, вона шепотіла йому наостанок:- Прости синку, я тебе дуже сильно люблю, я обов’язково заберу тебе, не переживай: мама тебе не кине!

Анна ночувала на вулиці, відкладаючи кожну копійку; вона їла раз в два дні, так і змогла назбирати грошей на квиток, але вирішила купити телефон і подзвонити батькам (здивувавшись самій собі, чому ця думка не прийшла їй в голову раніше); батько вилетів в цей же день; Анна стояла у аеропорту і чекала його; коли батько побачив Анну, він був вражений: худа, сіра, одяг брудний.Папа зняв номер в готелі, але Анну не хотіли пускати; батько запевнив, що все нормально, провів дочку. Він відправив її у ванну, сам замовив вечерю.Анна вийшла з душу, відразу накинулася на їжу; батько дивився на неї, а з очей котилися сльози, а мозок видавав картинки з її дитинства.

Ось він вперше її побачив, він так мріяв про доньку, а ось Анюта зробила перший крок, перше слово — Тато. Анютка перетворилася з незграбної дитини в біляву дівчинку, потім садок, школа, а ось і випускний; його красуня дочка, білява красуня, інститут і цей пройдисвіт. — Анна, або він або сім’я, якщо ти з ним поїдеш, можеш забути нас!Анюта грюкає дверима. А через чотири роки дзвінок:-Папа, допоможи мені! А зараз його улюблена дівчинка сидить вся худа і уминає їжу, як ніби ні разу в житті не їла. Анюта розповіла все татові, батько кинувся в дитячий будинок, потім вилетів назад, а повернувшись з усіма необхідними папірцями, забрав онука.Анюта з сином поїхали разом з татом додому.Але тато ще неодноразово літав в нещасливе місто, а у сина Анюти незрозумілим чином з’явилася квартира. Анюта думала, що це тато купив, а це відкупився колишній; тато його сильно налякав і той був згоден на все.