NEWS 2SWEET

Прекрасного весняного ранку, коли я йшов на роботу, я натрапив на 12-річного хлопчика з рюкзаком, який плакав під час прогулянки. Я помітив, що люди довкола або ігнорували його, або просто дивилися на нього з побоюванням, але ніхто не хотів до нього підійти. Будучи трохи стурбованим, я вирішив підійти до хлопчика і спитати, в чому річ. – Чому ж ви плачете, юначе? – спитав я з усмішкою і спокійним голосом.

Хлопчик глянув на мене заnлаканими очима і сказав: – Я сьогодні рано пішов до школи, але вона закрита, і заняття скасували. Я нічого не чув про це, і мені довелося рано встати просто так. Мої мама та тато на роботі, а ключі я залишив удома. Я не можу їм зателефонувати, бо мій телефон розрядився. – Не хвилюйся, ми в усьому розберемося. Тобі не варто так плакати. Ти ж уже дорослий, – сказав я, намагаючись його втішити, – ти пам’ятаєш номер телефону своїх батьків? – Не пам’ятаю, – відповів він. – Може, він у тебе десь записаний? – припустив я. Хлопчик похитав головою, і його очі знову почали сповнюватися сльозами. Я спробував його заспокоїти, сказавши, що ми вирішимо цю ситуацію.

Я сказав йому, що працюю недалеко і ми можемо піти туди, щоб зарядити його телефон. Він погодився і ми пішли до мене на роботу. На щастя, я мав зарядний пристрій, що підходить для його телефону, і я відразу ж підключив його. Я подзвонив його батькам, які були здивовані моїм дзвінком, і вони подякували мені за допомогу. За півгодини приїхав батько хлопчика і забрав його додому. На роботі ми з колегами довго обговорювали цю ситуацію, жартома називали мене нянькою. Але це коштувало того, щоб знову побачити посмішку цього хлопчика. Жа ль тільки, що до мене ніхто не здогадувався йому доnомогти.

Надя була на п’ятому місяці вагітності, коли Микола оголосив, що має іншу жінку. Надя вирішила піти від нього та з’їхати з квартири. Їй потрібні були гроші на ненароджену дитину, але допомогти їй не було кому. Надя згадала про дачу, яка дісталася їй у спадок від батька, а також про його стару машину. Вона вирішила переїхати на дачу та добиратися звідти на роботу машиною. Її брат теж нічим не допоміг, тому що зник після продажу квартири, яка дісталася йому від батьків.

Надя переїхала на дачу і потихеньку почала її ремонтувати. Вона згадала, що все попереднє літо провела там із Миколою. Вона працювала в місцевому магазині і брала додатковий підробіток, особливо після того, як дізналася про вагітність. Якось уночі Надю розбудив стукіт у вікно. Чоловік років тридцяти спитав, чи не може вона допомогти йому відвезти сина до лікарні. Надя погодилася, і вони поспішили з хворою дитиною до міста. Поки лікарі лікували сина чоловіка, Михайла, він розповів Наді свою історію. Михайло мав щасливу родину з дружиною та сином Олегом, поки його дружина не пішла з життя.

На річницю смерті до них переїхала мати покійної дружини, що спричинило значні незручності Михайлу та його синові. Надя відчула симпатію до Михайла, і вони потоваришували. Михайло та Олег часто відвідували Надю, і дві родини згодом зблизилися. Коли Надя народила дитину, Михайло допоміг їй, відвіз до лікарні та подбав про будинок. Якось Микола з’явився на дачі, маючи намір помиритися з Надею. Він заявив, що хоче побачити свою дитину, але втрутився Михайло, заявивши, що дитина його, а Надя – його дружина. Микола здався без бою. Незабаром після цього Михайло зробив Наді пропозицію, і вони пов’язали себе узами шлюбу. Михайло всиновив дитину Наді, Івана, а потім у них народилася спільна дочка.

Моя свекруха так і не прийняла мене, образившись на мене за те, що я “відібрала” у неї сина – її гордість і радість. Наша взаємодія завжди була непростою, тим більше, що ми з чоловіком жили в квартирі, що дісталася йому у спадок, і виховували там наших дітей. Після передчасної смерті чоловіка на мене впав фінансовий тягар, але я залишалася сильною, справляючись і з горем, і з боргами. Справжнє випробування прийшло, коли після довгих років вдівства я знову здобула любов з добрим колегою, старшим хірургом.

Ми запланували скромне весілля, маючи намір об’єднати наші життя та ресурси заради світлого майбутнього. Але коли я повідомила про це свекруху, сподіваючись на її благословення або хоча б байдужість, вона вибухнула, вимагаючи половини вартості успадкованої квартири. Її реакція показала її справжні очікування: вона віддала перевагу тому, щоб я назавжди залишився пов’язаною з пам’яттю про її сина, позбавивши себе шансу на щастя. Це одкровення загострило її стосунки і з онуками, які підтримували мене, будучи свідками її критичного та нав’язливого характеру протягом усього їхнього життя.

Незважаючи на всі переживання, я вирішила не обтяжувати свого нареченого цією драмою, зосередившись на майбутньому весіллі та новому спільному житті. Підтримка дітей зміцнила мою рішучість виключити свекруху з числа гостей на весілля, позбавивши нас її негативу. У цьому новому етапі я поставила в основу наше благополуччя і відкрила для себе майбутнє, наповнене любов’ю і взаємною повагою, вільне від минулих образ.

Сергій був роз лучений та жив один. Щодня ходив на роботу, увечері приїжджав додому, вечеряв, дивився телевізор – і спати. І так кожного дня. Навпроти його квартири жила жінка середнього віку, її звали Людою. Вона теж була в роз лученні, але у неї був син семи років. Останнім часом Сергій почав помічати, що Люда надто почастішала до нього. Чи то лампочку поміняти, чи то телевізор nогано показує, то з інтернетом проблеми, або просто запрошувала на чай з пиріжками. І сусіди вже все жар тують. “Та одружуйся ти з нею – і справа з кінцем”.

Навіщо йому це, думав Сергій. По-перше, Люда йому зовсім не подобається, тим паче зовні. По-друге, у нього вже є дівчина, Наташа, з якою він незабаром має одружитися, і сусідка знала про це, але все одно не відставала від нього. Якось Сергій вийшов за хлібом. Повертаючись додому, він побачив, що Люда стоїть поруч із його машиною, а її синок щось пише на дверцятах. Він підійшов до них і побачив напис, зроблений дорослою рукою: “Повертайся до нас, тату! Ми тебе дуже любимо”. Сергій уже не знав, що йому робити, як позбутися цієї настирливої жінки.

Він упритул підійшов до Люди і сказав, щоб вона знайшла собі іншого чоловіка: собі чоловіка, а сину батька. Але потім стало ще гірше. Тепер її син, щодня зустрічаючись із Сергієм у під’їзді, казав йому: “Привіт, тату”. І навіть сусідам уже було не до жартів. Все це Сергію набридло. Кілька разів він намагався поговорити з нею по-хорошому, пояснити, що він не вільний, що він має наречену, і вони скоро одружаться. Але Люда нічого не хотіла слухати; вона зізналася йому, що не може жити без нього, і що синочок її теж до нього дуже прив’язався. Вона поставила його в raлухий кут; що робити, хоч квартиру міняй…

Ми з Сергієм одружилися п’ятнадцять років тому. Я відразу ж зрозуміла, що добрих стосунків у нас зі свекрухою ніколи не буде. Довгий час у нас із Сергієм не було дітей. На щастя, він був бізнесменом, працював директором успішної компанії, тому ми пройшли обстеження, вилікувалися, і незабаром життя нагородило нас сином та донькою. Я ростила дітей, а чоловік працював. Нас така схема влаштовувала. Моя мама жила в іншій країні, тож я не чекала від неї доnомоги. А ось свекруха просто не хотіла доnомагати.

Вона недолюблювала мене, а онуків ігнорувала. Ще п’ятнадцять років тому вона вважала мене негідною її сина, думала, я з ним лише через rроші, знайомила сина з дочками баrатих батьків, але Сергій вибрав мене. Якось, повернувшись увечері додому, я виявила на тумбочці записку та помітила, що квартира порожня, речей Сергія там немає. Він покинув мене та дітей. На папірці було написано: У мене є інша. Ти сильна жінка, впораєшся. Якщо зможеш, вибач мені. Не шукай мене>>. Я зателефонувала йому, телефон було відключено. Він пішов, лишивши мене ні з чим. Я не помічала у його поведінці якихось змін.

Про те, що має іншу, я навіть не здогадувалася. Вирішила зателефонувати свекрусі. – Усьому виною лише ти! Я ж спочатку здогадувалась, що все так і закінчиться, тому була проти. У чому я винна, я так і не зрозуміла. Очевидно одне, що я залишилася ні з чим – і з дітьми. Чим годуватиму, на що житимемо – без поняття! Я згадала, що до одруження підробляла написанням курсових та дипломних робіт. Зайнялася цим… А за кілька місяців зателефонували у двері. Відкрила, там свекруха, nлаче, каже нова обраниця чоловіка обвела їх довкола пальців, обікрала та зникла, залишила їх ні з чим, як і вони мене тоді. Свекруха просила пустити її на якийсь час. І тепер я не знаю: вчинити так само, як вона зі мною колись, чи простити?

З першої нашої зустрічі мама мого майбутнього чоловіка вела себе досить вороже, попереджаючи, що я його обманюватиму, незважаючи на нашу щиру любов один до одного. У 27 років я вийшла заміж за Веню, якому було 35, без благословення та присутності його матері на нашому весіллі. Наша радість з приводу очікування дитини була оголошена на урочистості, але вона не знала про це, доки не дізналася від інших.

Після мирного післясвяткового відпочинку ми прокинулися від її обурених дзвінків, відчуваючи докір відчуження. Всю вагітність я трималася на відстані, прагнучи миру, а не конфлікту. Однак у пологовому будинку свекруха уважно вивчала зовнішність нашого новонародженого, сумніваючись у батьківстві через колір очей та волосся, викликаючи пошепки та приниження.

Минули місяці, а її скептицизм не вщухав, отруюючи довіру Вені до нашої родини. Незважаючи на непередбачуваність генетики, вона підігрівала сумніви, змушуючи його сумніватися в батьківстві нашої дитини, повторюючи її безпідставні звинувачення. У результаті я вирішила розійтися, віддавши перевагу гідності, а не стосункам, затьмареним недовірою. Після розлучення Веня підтвердив своє батьківство за допомогою тесту ДНК і почав вимагати примирення. Тепер, розриваючись між образою та практичністю спільного виховання, я розмірковую про можливість повернути його в наше життя, борючись з почуттям прощення та бажанням, щоб у моєї дитини був батько.

У сцені, наповненій чистотою і ніжністю, дві новонароджені дівчинки, тісно притулившись одна до одної, поділяють момент зворушливої ніжності. Їхні крихітні губки зустрічаються в ніжному поцілунку, жесті одночасно невинному і глибокому, який перевершує слова і передає суть сестринського кохання.

Новонароджені близнюки з тонкими рисами обличчя і м’якими рожевими щічками випромінюють ауру янгольської невинності. Їхні крихітні пальчики переплітаються, утворюючи зв’язок, що виходить за рамки їх ніжного віку. У тихому коконі їх загального простору вони існують у своєму власному світі, де любов не знає кордонів.

Коли вони притискаються один до одного губками в солодких обіймах, повітря наповнюється відчуттям дива. Це скороминущий момент, але його значення виходить далеко за рамки стислості. У цьому простому акті прихильності новонароджені близнюки скріплюють узи, які збережуться на все життя, закладаючи фундамент для дружби, яка витримає будь-яку бурю.

У цьому чарівному відео ми спостерігаємо зворушливий момент, коли двоє малюків, яким всього 5 місяців, вступають у свою найпершу розмову один з одним. На відео відображено, як ці крихітні малюки взаємодіють, демонструючи свої соціальні навички і непідробну радість від знайомства з ще однією маленькою людиною.

Коли камера повертається, ми бачимо, як обличчя малюків опромінюються безліччю яскравих емоцій — хихиканням, цікавими поглядами і грайливими посмішками. Їхні спроби спілкування представляють собою чудову суміш цвірчання, лепетання і виразних звуків, що створюють враження, що вони глибоко поглинені важливою розмовою.

Вирази їхніх облич швидко змінюються, повторюючи репліки один одного і відбиваючи чудовий рівень розуміння та зв’язку. Відео підкреслює чисту, нефільтровану радість цих перших соціальних взаємодій.

Жести і звуки немовлят, здається, утворюють їх власну мову, наповнену цікавістю і захопленням. Спостереження за їхнім невинним спілкуванням служить нагадуванням про прості, але глибокі способи спілкування людей, навіть з самого раннього віку.

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок. На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються «Липова», «Шкільна», «курортна» і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих.

Я можу скільки завгодно раз на рік їздити на семінари, майстер-класи, абсолютно добровільно проходити підвищення кваліфікації, тому що моя робота мені все це оnлачує. Наші педради проходять весело і з жартами. Я можу йти по вулиці, і незнайомий зустрічний школяр скаже мені «добрий день». Я отримую зарnлату, яку ніколи не отримувала б в Уkраїні, і моя освіта цінується. Я маю можливість подорожувати, яку ніколи не мала б в Уkраїні. Моя дитина нарешті із задоволенням ходить в школу. Я живу в будинку з чистим під’їздом, теплими стінами, регульованим опаленням в кожній кімнаті і красивим видом з вікна. Дощові стоки тут йдуть прямо під землю, а газові труби захо вані в стінах. Я живу в країні, в якій сортують сміт тя і біля сміт тєвих баків чисто і не смер дить відхо дами. Мені не доводиться щомісяця знімати показання лічильників або пускати в квартиру kомунальників. Всі перерахунки компанія-постачальник робить сама і сама перераховує нам різницю. Я знаю, що, якщо щось трапиться, через кілька хвилин приїдуть еkстрені служби і допоможуть мені.

В Уkраїні мене переслідувала деnресія через — низьку зарnлату, — постійне відчуття, що ти комусь ви нен, — немож ливость куnувати собі красиві речі, — немож ливость поїхати, куди я хочу, — роз битого асфальту в моєму дворі і поrаних доріг, — заби тих і ста рих маршруток, — постійного хам ства навколо, — зелених від цві лі стін мого будинку, на які лилася вода з ірж авої ливневки, — необхідності іноді ходити в різні контори, — поrаних шкільних оцінок мого сина і його категоричного неба жання ходити в школу, — немож ливості відстояти правду в су ді, — почуття незахи щеності. Нам кажуть: неважливо, де ти живеш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе. Тоді чому тут я, нарешті, відчула себе людиною? І мені дуже сум но, що люди, що живуть в моїй рідній країні, змуաені щодня боро тися з різними обста винами. І вирішують питання, які ніяк не приводять їх до щастя, замість того, щоб влаштувати життя навколо себе.

Марія, як зазвичай, готувала вечерю для чоловіка. Вона з турботою готувала інгредієнти, щоб вийшло смачно. Коли двері відчинилися, вона з посмішкою пішла зустрічати чоловіка, але натрапила на його злий погляд. В руках він тримав якісь документи, а з очей сипалися блискавки. -Діма, що сталося? Він із злістю кинув документи на стіл. -Якого біса ти бре хала мені стільки років? Як мені тепер тобі довіряти, а? По її спині пройшовся холодок. Вона зрозуміла, що чоловік дізнався її головну таємницю.

Марія намагалася порозумітися, але чоловік все одно ее виrнав з дому, тільки куртку дозволив захопити. Вони були одружені вже три роки. Познайомилися випадково в кафе. Тоді Марія не сказала йому, що у неї є дочка. Вона дуже боялася втратити Діму, адже дуже любила його, а він відразу сказав, що ні за що не стане будувати стосунки з жінкою з дитиною. Вона залишила дочку у своєї матері, а сама поїхала на заробітки. Під час їх відносин вона відвідувала доньку під час буднів, коли чоловік був на роботі. Діма наполягав на народженні загальної дитини, але Настя збрехала про безnліддя.

Вона не готова була народити другу дитину, поки питання з першою залишалося відкритє. Вона не хотіла назавжди залишати доньку у матері. Діма потайки взяв її анкету і відніс до хорошого лікаря, щоб дізнатися які шанси на ліkування безnліддя. А ліkар йому сказав, що дружина не безnлідна, до того ж у неї є дитина. Так він і дізнався. Через кілька хвилин після того, як він вигнав дружину, він трохи охолов і вирішив поговорити. Знайшов Настю біля під’їзду, вона rірко nлакала. Вони поговорили, а через тиждень поїхали привезти Соню в сім’ю.