Наталя одна виховувала трьох синів. Так сталося, що чоловік поїхав на заробітки, та там і залишився. Спочатку надсилав якісь гроші для дітей, а потім і зовсім забув за сім’ю. Говорили тоді, що він одружився з іншою жінкою. Нудьгувала Наталя від такої зради, і тільки ніж це допоможе — синів же потрібно піднімати. Працювала Наталія бібліотекаркою в школі, а після роботи ще підробляла — прибирала в місцевому магазині. Сини її росли хорошими, добрими хлопцями. З дитинства звикли до праці, допомагали матері, чим могли. Чи не розпещені були, та й як тут розбалуєш, коли в селі життя таке — якщо не попрацюєш, то не поїси. Поруч з Наталією жила самотня жінка Ольга.
У неї був один єдиний син, якого вона любила понад усе на світі, а чоловіка свого вона сама виставила — характер у неї був такий. Всі у неї жили не правильно, і тільки вона одна знала, як краще. -Наталія, — покликала сусідку Ольга, коли Наталя поверталася з підробітку. — Я тебе запитати хотіла — вам потрібні черевики зимові? Може, кому з твоїх синів підійдуть, а то моєму Миколі малі стали. У тебе ж їх троє, всім не накупити напевно. — Потрібні нам черевики. Якщо можеш віддати, то з радістю приймемо, — відповідала Наталя. — Зараз винесу. Вони звичайно вже не модні, мій Коля їх два роки тому носив, але твоїм хлопцям підуть, — з посмішкою сказала Ольга.
Сусідка завжди намагалася підкреслити, що її син краще забезпечений усім найкращим в порівнянні з сусідськими братами. А ще оберігала його від жодних зусиль. Коли сини Наталії працювали на городі, сусідський Коля катався на новому велосипеді, щосили вихваляючись подарунком матері. — Ууу, Коля знову тут їздить, велосипед свій всім показує, — злився молодший з братів Саша. — А тобі що з того? Нехай катається, — відповідав йому старший брат Віктор, — ти копай, копай картоплю, і за собою дивись краще. Крім нас матері ніхто не допоможе, вона і так на двох роботах працює, щоб нас одягнути — прогодувати. — Теж хочеться велосипед мені, — не вгавав молодший брат.
-Коли заробиш, тоді і купиш. Копай, кому кажу! Так і росли сусідські дітлахи. Три брата скромно жили, здебільшого все чимось були зайняті. А Коля, син сусідки Ольги, прохлаждался і ні з чим не мав труднощів. Так все просив у матері подарунки дорогі. А мати йому ні в чому не відмовляла, все балувала його дорогими іграшками та розвагами. І не пропускала нагоди сусідку Наталю зачепити, що, мовляв, он який у неї синочок вгодований і веселий, всім забезпечений і ні чим не обтяжений. — Ти своїх синів Наталю в цирк хоч повезеш? Он, на магазині афишку наклеїли, що в райцентр цирк приїжджає, — з посмішкою питала Ольга.
-Ні, не їдемо ми в цирк. Зимовий одяг купили, не залишилося грошей на розваги, — відповідала Наталя. — Що ж це у твоїх синів зовсім дитинства немає, — Ольга побачила братів, які робили щось у дворі по господарству. — Дитинство у них є, але таке, яке я можу їм дозволити. Сини у мене ситі, одягнені, в школі вчаться старанно. А то, що немає у них чогось з надлишком, так вони мене розуміють-що одна я у них, батька немає. Зате помічники он які виросли, — Наталя пішла в бік будинку, бо не хотіла продовжувати цю розмову. — Мам, мам, — син Ольги Коля голосно кликав матір з дому, — йди, годуй мене! Скільки можна чекати! -Біжу, біжу, Коля, вже біжу, — Ольга побігла в бік будинку, щоб накрити стіл для свого єдиного улюбленого сина. Минуло кілька років. Сини Наталії виросли, відслужили і кожен влаштувався в житті по-своєму.
Двоє старших поїхали в місто, там відучилися, знайшли роботу і одружилися. Часто відвідували мати разом зі своїми сім’ями. Згодом облаштували батьківський будинок, в якому жила Наталя — зробили капітальний ремонт, побудували прибудову. Прямо будинок у Наталі тепер, а не той старий будиночок, в якому вона ростила своїх синів. Молодший син залишився в селі, тут і одружився. Майже кожен день він відвідував матір, щоб допомогти їй зі справами по господарству і зробити всю важку роботу, якої в селі не мало.
Наталя не могла натішитися на своїх дітей, дуже пишалася своїми трьома синами і онуків няньчила. Син же Ольги сусідки влаштувався в житті не так добре. Не звиклий до праці, поїхав він до міста вчитися. Ольга з гордістю розповідала всім, як відправила його в інститут, що Коля її скоро важливою людиною стане. Та тільки не довго вчився Коля в місті, через пів року його відрахували за пропуски і неуспішність. Повернувся він до матері в село, та так і сидів без роботи на маминих харчах.
Працювати йти не хотів, все більше перед телевізором лежав. Мати ж його жаліла, все на собі тягла. А потім і зовсім став святкувати з місцевими. Так і живе донині з матір’ю, без сім’ї, без дружини. Будинок їх зовсім занепав, а Коля до праці не привчений, нічого робити не хоче. А тільки лежить цілими днями на дивані, так чекає, коли мати його нагодує. Ось така історія про дві сім’ї, де матері ростили синів поодинці. Одні не були розпещені: не було у них дорогих іграшок і розваг, а виросли розумними, працелюбними людьми. А Колю мати пестила, пестила, нічим не обтяжувала. Та тільки до чого це призвело? До цього дня Коля живе з матір’ю і нарікає на несправедливість життя …
