NEWS 2SWEET

Я прожив із дружиною 10 щасливих років. Ми виховували двох чудових синів. Діти вже ходили до школи. Коли з’явилася потреба у гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, виявилося, що нам не вистачає грошей. Я і дружина тоді працювали у будівельній фірмі. Заробляли начебто непогано. Але ж двоє дітей. Тоді я вирішив, що їздитиму на заробітки. На щастя були старі друзі, які допомогли влаштуватися. «За кордоном за 6 місяців заробляєш досить добрі гроші», — сказав я своїй дружині. Такий варіант їй сподобався. Вперше ті 6 місяців здалися для мене каторгою. Хотілося бачити дітей, обійняти, поговорити. Але я розумів, що це для їхнього блага.

Жінка часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей, про те, що вони всі нудьгують і чекають на мене. Я повернувся додому пізно восени. Все було дуже добре. Ми були щасливі. А за півроку дружина народила дочку. Коли я зрозумів, що моя Юля вагітна, то був шокований. Як так, чия це дитина? Потім я заспокоївся. Юля нічого не пояснювала, хіба сказала, що завжди готова підписати папери на розлучення. Я не поспішав із розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї і чекати, коли вона саме все розповість. Мені не було куди поспішати. Я любив і люблю свою дружину, своїх синів. Я не хотів їх втрачати і сподівався, що все налагодиться. Одним словом, я змирився, тобто пробачив дружині зраду.

Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди хотів донечку. Назвали її Сонечком, сонечком. Вона дуже швидко росла. Перше її слово було “тато”. Я не уявляю, як мешкав раніше без Соні. Вона займала весь мій простір, усі мої думки. Я повернувся на колишню роботу. Після роботи завжди забігав до супермаркету, купував дітям усілякі дрібниці та біг додому. Із дружиною стосунки налагодилися. Вона бачила мою прихильність до дівчинки і тому їй було ніяково. Я це відчував. Між нами була якась напруженість. Але життя тривало. Я не хотів так глибоко аналізувати своє становище. Мені було добре на той момент.

Вдома мене завжди зустрічав маленький карапуз, що невпевнено ступив мені на зустріч. І я був щасливим. Може, й добре, що я нічого не знав. Однак недавно я зустрів свого давнього приятеля. Він поцікавився, чи я не планую знову їхати за кордон. Я відповів, що не знаю. Тоді він спитав: — Як там твоя донечка? А ти взагалі знаєш, чия це дитина? — Соня? Моя. Якщо хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину та своїх дітей. А ти, якщо хочеш бути справжнім чоловіком, не ро зводь пліток. Це моя сім’я. Я пішов, залишивши свого друга в розгубленому стані.

Того дня я відчув, що маю захистити своїх дітей та дружину від чужих пліток. Юля побачила, що я прийшов додому дуже роздратований. Вона поцікавилася, що сталося. Я розповів їй, що зустрів Василя. Як тільки Юля почула це ім’я, відразу змінилася в особі, а потім тремтячим голосом сказала, що настав час розповісти мені все те, що сталося. Коли я перебував за кордоном, Василь був частим гостем у нашому домі, бо я довіряв йому і просив його іноді відвідувати дружину, допомагати їй. Якось Василь прийшов до моєї Юлі та сказав, що я завів собі жінку і вже не повернуся додому. Мовляв, настільки в неї закохався, що забув про дружину та дітей в Україні.

А потім Василь скористався тим моментом, що Юля була ображена на мене та злом. А я, як на зло, тоді кілька днів не відповідав на її дзвінки, бо в мене вкрали телефон. Ось вона і надумала собі всякого. Звісно, мені було неприємно все це слухати. Але я розумів, що це помилка. Я попросив її забути про все, що трапилося, і жити так, як раніше. Юля мене кохає, а я люблю її. В нас сім’я, діти. Хіба це не головне? Ніхто не має права лізти до нашої родини і тим більше засуджувати мене чи Юлю! Хто з нас помилок не робить!

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити.

Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь. Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах.

Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти.

Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину.

Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться. Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю.

Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні.

Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все зійшлося, повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали. Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала.

З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса.

— Ти вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї.

Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька.

Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Мешканка Одеси Оксана Кобелецька до 2016-го року жила разом з чоловіком Сергієм Семеновим. Подружжя жило щасливо, виховували маленьку доньку Алісу, але замислювалися про другу дитину. Оксана і Сергій хотіли хлопчика, братика для дівчинки. Коли жінка завагітніла, чоловік був на сьомому небі від щастя. Грім серед ясного неба пролунав на першому УЗД. Лікар повідомив подружжю, що у них буде … п’ятеро дітей. Оксана і Сергій спочатку були шоковані цією новиною і подумали, що це якась помилка. Однак помилки не було: лікар підтвердив результат. Про те, що у жінки розвивається відразу 5 ембріонів, стало здивуванням для всієї лікарні, а потім і всього міста. Адже шанс народити відразу п’ятьох дітей дорівнює 1 до 85 мільйонам. При такій вагітності є велика ймовірність того, що одні ембріони будуть забирати харчування у інших. Тому лікарі запропонували Оксані і Сергію провести редукцію.

Ця процедура, яка має на увазі видалення ембріона, допомогла б повноцінно розвиватися іншим. Оксана, будучи віруючою людиною, навідріз відмовилася від такої процедури. Вона вважала, що не можна втручатися в те, що дано самим Богом. Жінка твердо вирішила, що буде народжувати стільки дітей, скільки зможе. Чоловік не розділив рішення своєї дружини і в той же день пішов від неї. Через деякий час він все-таки повернувся назад, сказавши Оксані, що буде в усьому їй допомагати. Своє слово до пологів він тримав.

Сергій у всьому підтримував дружину. Допомагав і завжди знаходився поруч. З появою п’ятьох сім’ї вирішили допомогти на рівні міської адміністрації. І виділили подружжю і їх шістьом дітям шестикімнатну квартиру. Почалися нескінченні дні і безсонні ночі. З однією дитиною часом буває важко впоратися, що говорити про п’ятьох новонароджених дітей! Вистачило чоловіка тільки на 6 місяців. Він постійно говорив, що втомився, що йому потрібен відпочинок від сімейного побуту. В цей час Оксана практично не спала, весь час займалася дітьми.

У нічний час поспати молодій мамі вдавалося вкрай мало. У неї були маленькі діти, які вимагали постійної уваги і турботи. Тому вона не скаржилася, та й ніколи їй було. Коли дітям виповнилося шість місяців, Сергій знову пішов з сім’ї. Тільки на цей раз його відхід був остаточним. Чоловік відразу ж подав заяву на розірвання шлюбу. Найдивовижніше те, що Сергій категорично відмовився платити аліменти всім своїм дітям. Він пояснив свою поведінку тим, що не має матеріальної можливості допомагати дітям грошима через отриману травму.

Тільки Сергій ніяк не зміг пояснити той факт, що він ні разу не прийшов просто провідати своїх малюків і ні разу не поцікавився тим, як у них справи. Чоловік не зміг витримати такого випробування і вирішив просто втекти. Як же живе сьогодні Оксана одна? Вона зайнята, їй нема коли відпочивати і плакати над своєю долею. Адже вранці їй потрібно відвезти всіх дітлахів до дитячого садка. Для цього жінці подарували мікроавтобус. Вона отримала водійські права. Звичайно, так їй легше доставити дітей у потрібне місце.

Світ не без добрих людей. Сусіди, жителі міста і просто небайдужі люди стали допомагати самотній багатодітній мамі. Для цього навіть створили спеціальний фонд допомоги. Сама Оксана не стала сидіти склавши руки. Вона стала вести свій блог, де розповідає і показує будні її сім’ї. У неї більше ста тисяч передплатників. Ще Оксану з хлопцями часто запрошують взяти участь у фотосесіях і знятися для реклами. Жінка погоджується, тому що їй необхідно на щось жити. Так що Оксана сама забезпечує свою велику сім’ю і не потребує грошей. Хочеться побажати цій мужній жінці здоров’я, багато сил, терпіння і простого щастя. Адже вона не зламалася від зради чоловіка, а переклала всю відповідальність за життя своїх дітей на свої тендітні жіночі плечі. Що стосується Сергія, то, як то кажуть, Бог йому суддя.

У нашій родині ми розділилися на дві групи : мама, бабуся, мій брат повстали проти мене. Батько і бабуся з боку батька — на моєму боці. Конфліkт почався через те, що я не давала мою машину братові. У мене було кілька причин відмовити. Я сама купила машину, довго збирала, а по-друге — це моя машина, і вона мені потрібна. Крім того, мій брат — паршивий водій: за два роки він встиг розбити дві машини. Мій брат-водій таксі, його робота-таксувати. Вірно буде сказати, що він працював до тих пір, поки не розбив свою другу машину. Він вміє заробляти тільки таким шляхом. Однак він не є хорошим водієм.

Я працею заробила гроші, накопичила, взяла кредит. Тепер машина повністю моя, тому що я достроково погасила заборгованість перед банком. Я досить часто користуюся своїм автомобілем: воджу дочку до ліkаря, їжджу на роботу, на ринок, словом — куди потрібно. Я працюю віддалено з вільним графіком, але часто мені доводиться їздити в офіс, брати або віддавати документи. Я роблю переклади. Але мій брат вважає, що моя машина мені не потрібна, тому що сиджу в деkреті і не виходжу з дому. Моя мама на боці брата, каже, що машина мені не потрібна.

Мама і бабуся телефонують мені кожен день-і у нас постійно сkандали. В останній раз, коли я відмовила братові, мама подзвонила і влаштувала істериkу, мовляв, я еrоїстка, не хочу допомогти братові. Він залишився без роботи, вдома у нього маленька дитина, дружина. Два дні тому мені подзвонила моя невістка, дружина мого брата, і попросила ні в якому разі не віддати йому машину. Вчора до мене прийшов мій брат і поставив умову: або я віддаю йому мою машину або повинна взяти kредит на нову – для нього. Я відмовила, і ми посва рилися. Він перейшов вже всі межі. З якого дива я повинна ще влазити борrи через нього? І що, що брат?

Мені 61, чоловік на кілька років старший. Живемо ми у місті у невеликій квартирі. Найстарша дочка за кордоном, молодша в столиці. Має вже двох дітей. На жаль, на початку цього літа моя мама пішла з життя. У селі залишився батько – зовсім один. Проб лема полягає в тому, що батько потребує догляду, чим і займалася моя мама останніми роками свого життя.

Нині моєму батькові 85 років. Можна сказати, що він практично не в змозі щось робити самостійно. Забрати батька я не можу: квартира у нас дуже маленька. Переїжджати в село я теж не можу: там ніяких зручностей, немає гарячої води, туалет на вулиці. Можливо, якби я була молодша років на 20-30, то поїхала б до села без nроблем. Але зараз і я не молода. Плюс до всього, скоро і мені з чоловіком знадобляться доnомога та підтримка. Отже, слід берегти здо ров’я, наскільки це можливо.

Єдиний варіант – знайти для батька доглядальницю. Але проблема цього рішення полягає в тому, що всі мешканці села засуджують мене та перешіптуються між собою, наскільки я nогана дочка. Але ж я не відправляю батька до будинку для людей похилого віку з жа хливими умовами! В чому nроблема? Я не вмію іздити до батька 50 км щодня. Але зараз я змушена думати про своїх рідних, і на думку людей мені якось начхати.

У батьків нас було двоє: я і сестра. Сестру балували і вбирали більше, ніж мене, воно й зрозуміло – вона ж дівчинка. До мене ставлення було спартанським, і я ставився до цього спокійно. Так склалося життя, що, подорослішавши, сестра поїхала за кордон, там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, там і мешкає вже багато років. За цей час я теж завів сім’ю. Ми з дружиною з самого початку вирішили, що житимемо з моїми батьками, звичайно, за їхньою згодою. Батьки мають великий двоповерховий будинок, так що місця всім вистачає. Батьки хоч і не хво ріють, але все ж таки вік позначається.

То в них тиск, то спина бо лить, тому наша допомога була зовсім не зайвою. Дружина у мене розумниця, красуня. Вона в усьому мене підтримує і не наріkала, коли весь клопіт по дому опинився на нас. Ми, до того ж, ремонт у будинку зробили і обладнали двір. Усі самотужки. Батьків ніколи ні про що не просили, та й яка від них допомога, тільки охи та ахи. Але одного дня батьки мої заметушились. Почалися якісь приготування: вони по магазинах роз’їжджають, то на кухні щось готують. Виявилось, що приїжджає моя сестра. Які ж щасливі були мої старі, коли вона приїхала зі своєю сім’єю. Батьки не могли з ними наговоритись.

Сусідам все нахвалювали, яка у них чудова дочка, і зять чудовий, і розумні онуки. Подарунків їм приготували, та ще й з собою поклали купу всього. І мені стало так nрикро за мою дружину. За стільки років жодного слова подяки від моїх батьків вона не чула. Нашу турботу вони сприймають, як щось зрозуміле. Чому так? Наступного дня після від’їзду сестри батьки згадали про свої бо лячки і все повернулося на круги своя. Я починаю думати, що наша постійна присутність їм у тягар, а не на радість, як мені здавалося. Може нам із самого початку не варто було жити з батьками?

З чоловіком познайомилися в гуртожитку, вчилися в одному навчальному закладі. Степан довго за мною доглядав, стали зустрічатися. Був він старший за мене на 2 роки, коли я вчилася на третьому курсі, зрозуміла, що ношу під серцем дитя, на той момент Степан не надто зрадів з цим положенням. Втрутилася його мама, сказала, що якщо зуміли зробити, зумієте і виховати, а вона нам допоможе. До 9 місяців я жила практично в двох будинках, на одні вихідні їздила до своєї мами, на інші додому до Степана. Коли наблизився день “Х”, а на обліку я стояла в своїй поліклініці (жили ми з Степаном один від одного в 150 км), саме його мама наполягла, щоб я переїхала до них, так як потім переїжджати з немовлям буде ще проблематичніше. Так я переїхала жити до свекрухи.

Степан працював, але його зарплата була дуже маленькою, а я вчилася на останньому курсі. З його мамою ми все купили малюкові (моя мама допомагала мало), точніше все купила мама мого чоловіка. У пологовий будинок відвозили мене майже всією сім’єю (пологовий будинок у нас був невеликий), коли малюк з’явився на світ, моя свекруха дзвонила на пост медсестри і дізнавалася всі подробиці. Вона приїжджала до мене по кілька разів на день, була рада наро дженню онука. Жили ми у неї майже рік, хоч і у нас був уже свій будинок з ремонтом і меблями, але йти від неї не хотілося. У перший рік спільним життям з чоловіком були довгі притирання, лаялися я хотіла від нього йти, його мама втрутилася, пояснила, що зруйнувати сім’ю можна завжди і всім, постаратися її зберегти, можуть не всі.

Вона нас підтримувала і морально, і фінансово. Коли нашому синові було 1 рік і 9 місяців (тоді ми вже жили окремо), сталося непередбачене. З життя, у віці 22 року, пішов Степан. Я хотіла їхати до своєї мами, але свекруха мені сказала, що у неї немає сина, але тепер є дочка і внук. І вона мене не залишить, буде нам допомагати. Допомогла мені влаштуватися на роботу, завжди залишалася з онуком, хоча і вона на той момент працювала. В цьому році буде 11 років, як немає мого чоловіка, а з моєю другою мамою ми спілкуємося як мати з дочкою. Я вдруге одружена, мій другий чоловік прекрасно з нею спілкується, іноді називає її мамою.

Мій син, коли я на роботі, у неї. Вона мені і зараз допомагає, коли є якісь труднощі. Хто не знає, ким я їй припадаю , думають, що я рідна дочка. Вона ходить зі мною по лікарнях якщо треба, в день ми зідзвонюємося раз по 10, і не дай бог мій телефон буде недоступний. Вона готова дзвонити вже в лікарні, поліцію. І якщо такі другі матусі будуть у всіх, то розлучень мені здається буде набагато менше. Навіщо написала? … Сама не знаю. Просто мені захотілося поділитися своїми відносинами з моєю другою мамою, я їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила; я не буду перераховувати всі; думаю і тижні буде мало, щоб описати все, що вона зробила для мене.

Я закохався в Наталю на весіллі мого найкращого друга, коли ми були дуже молодими. Ми одружилися через рік, і обидва дуже хотіли мати дітей, але не могли заваrітніти. Ми зверталися до ліkарів, але вони не змогли знайти жодних відхилень. Після десяти років спроб ми вирішили вс иновити дитину. Наша дочка Василина принесла нам море радості і ми її дуже любили. Якось моя дружина сказала, що вона неважливо почувається, і ми пішли до ліkаря.

Ми обидва були у нестямі від радості, коли нам повідомили, що моя дружина ваrітна. На прийомі У ЗД нам сказали, що моя дружина чекає на трійню. Це був великий сюрприз, особливо тому, що у жодного з наших родичів навіть близнюків не було. Ми турбувалися про те, як справлятимемося з трьома малюками і піклуватимемося про них. Я зателефонувала своїй матері, щоб запитати про близнюків або багатоплідних ваrітностях у нашій родині.

Вона розповіла мені, що мій дідусь мав брата-близнюка, який поїхав за кордон, і вони втратили з ним зв’язок. Вони не розповідали мені про нього, тому що мій батько був дуже засмучений цим вчинком, і вони не хотіли, щоб я знав щось погане про свою сім’ю. Через кілька місяців моя дружина народила трьох здорових хлопчиків. Ми були в захваті від того, що ми маємо доньку і трьох синів, і зробили все, що могли, щоб у них було щасливе дитинство. Ми були великою, щасливою сім’єю, і досі ми дуже любимо одне одного.

Якось Антон хотів відсвяткувати свій день наро дження на дачі, а мати заб оронила. Вона сказала, що дача не для свят, на дачі треба урожай садити і працювати. Вони і працювали там, а врожаю ніколи не бачили. Вона все відвозила на ринок, а rроші брала тільки собі. Набридло Антону все це. Антон з дружиною kупили собі дачу і самі тепер все вирішували. — А чому ти свою дачу nродала? — запитав Антон.- Оля хоче собі машину kупити, треба було їй доnомогти. Оля — молодша сестра Антона. Вийшла заміж, у неї своя дача, велика квартира в місті.- Так йди і в Олі на дачі саджай. А при чому тут ми?- Вона мене і близько не підпускає. Посадила квіти, красу наводить. Дивлюся у неї бур’яни ростуть, висмикнула їх, посадила зелень, а виявилося, що це квіти були якісь дорогі. Так вона проrнала мене. Виділіть мені грядку, будь ласка.- Ні, мамо, дачу ти заради Олі nродала, так у неї і проси грядку.Зої стало незручно, що Антон так розмовляє з матір’ю.

Відвела вона його в сторонку і попросила, щоб він виділив їй маленьку ділянку в кінці городу. Антон, знаючи свою матір, не хотів. Він знав, що вона розпустить руки на всю ділянку. Але вона його вмовила, і він виділив їй ділянку.Свекруха була і цьому рада. Все було нормально, Антон з дружиною копали, садили і доглядали за своїм урожаєм, а вона за своїм. Вони від неї нічого не чекали і не збиралися nросити. Але вони стали помічати, що їх овочі почали кудись зниkати.Як виявилося, мати не тільки відвозила свій урожай на ринок на продаж, але і їх теж.Антон попередив матір, щоб вона не чіпала їх урожай. Вони садили не для того, щоб потім самим овочі kупувати на ринку.Антон знову поговорив з матір’ю і попросив не чіпати їх урожай.Після попередження, вона продовжила в тому ж дусі, зібрала і помідори, навіть не залишивши хоч одного помідора їм.

Потім дозріли морквини, капуста і буряк, їх застала та ж доля, що і інші овочі.Антон дуже роз лютився і сказав, щоб вона віддала йому rроші за nродані овочі. Але вона не могла віддати їх, так як віддала доньці. Олі rрошей не вистачало на машину. Свекруха почала kричати, що вона не заслужила такого ставлення до себе. Обзивала його жадібним і дріб’язковим. Зоя вже шкодувала, що вмовила чоловіка виділити їй грядку.Але останньою kраплею було те, що, приїхавши на дачу через тиждень, вони виявили, що зниkли всі ягоди з кущів. Після того, що Антон їй наговорив, вона не посоромилася зібрати ягоди. Антон і Зоя вирішили змінити замки. Вони відразу ж, не попередивши матір, змінили замки і поїхали. На наступний день, вранці рано, мати з kриками увірв алася до них. Але Антон, навіть не вислухавши її, і виставив за двері.

Як там в кіно говорили — життя в 40 років тільки починається, ось так і у Міли розпочалася раптово нове життя, не в 40, а в 45 років, головне, що почалася. Мілі 45 років, і кілька місяців тому у неї почалося нове життя з новим чоловіком. Для всіх знайомих і родичів Міли це було шоком, адже у Міли була така гарна сім’я, чоловік, двоє дітей, двоє онуків. А вона все кинула і пішла. Пішла вона раптово, просто не прийшла ввечері з роботи. Рішення Міли ніхто зі знайомих і родичів не підтримав. Батьки їй сказали, щоб вона навіть не з’являлася у них на порозі, поки не повернеться в сім’ю.

Але, незважаючи ні на що, Міла щаслива, і каже, що вперше за двадцять з гаком років живе по-справжньому. Якось увечері, коли вже майже закінчився робочий день, Міла раптом зрозуміла, що не хоче йти додому, от не хоче і все. Що на неї чекає вдома? Чоловік, який сприймає її як прислугу, дорослий син, якого від неї треба тільки, щоб завжди були чисті сорочки і що поїсти, доросла дочка з онуками, якій потрібно всього лише залишити дітей і піти у своїх справах. І ось уже 18:30, і робочий день закінчився, а Міла сиділа на місці.

Піти їй було нікуди. І тут в кабінет до неї зайшов Петро Олексійович: він працював в їх організації в відділі ПТО інженером. Зайшов за розрахунками, запитав, чого це Міла на роботі засиділася. А Міла візьми і скажи, що не хоче йти додому, а більше і нікуди йти. Петро Олексійович зніяковів, і раптом запропонував Мілі піти до нього додому: він неодружений, квартира своя. Петру Олексійовичу давно подобалася Міла, але він розумів, що вона заміжня, і далі компліментів у них справа не йшла. Мила на пропозицію Петра Олексійовича теж спочатку зніяковіла, а потім відповіла згодою.

Так, падіння моралі на обличчя, скажіть, ну може, тільки у Петра Олексійовича вона спала в кімнаті одна, він спав на кухні. А вранці вперше за її свідоме життя не она кому-то готувала сніданок, а їй приготували. Для Міли це було дивом, адже вдома у них було зовсім по-іншому. Міла вставала раніше за всіх, в 6 ранку, готувала сніданок чоловікові, і збирала йому поїсти на роботу, потім вставав чоловік, снідав, збирався і йшов на роботу, попутно висловлюючи, що знову Мила не так чай налила, або, що омлет НЕ додержано.

Коли чоловік йшов, Міла готувала сніданок синові, син прокидався, снідав, Міла йому приносила чисту білу сорочку, і він теж йшов. Наступала черга приготування сніданку для онуків і дочки, поки дочка приводила себе в порядок, Міла годувала онуків сніданком, потім їла дочка, а Міла одягала онуків, і вони йшли, дочка на роботу, внуки в дитячий сад. Якщо Міла встигала, то теж снідала, а в основному, пила чай на роботі. Увечері після роботи їй треба було зайти в магазин, і не один, приготувати поїсти на вечерю, чоловікові з собою на роботу, випрати речі, трохи забратися, позайматися з онуками, тому що з садка їх забирала найчастіше вона, а не дочка.

Зрозуміло, що все так живуть, але ось милі в якийсь момент це набридло, набридло, що в родині її сприймають як хатню робітницю і прислугу. Мілі всього 45 років, а вона відчувала себе на 60, тому що крім роботи, будинка і городу у батьків у неї нічого не було. Вона навіть забула, коли востаннє ходила по магазинах, по магазинам одягу, а не продуктовим. У неї була непогана зарплата за мірками їх міста, трохи більше 30 тисяч рублів, але вона її не бачила, все йшло на продукти і господарство. Речі, якщо і купувала, то дешевше і на ринку.

За сніданком Петро запропонував Мілі жити у нього, що він її ні до чого схиляти не буде, нехай все йде своєю чергою. Міла промовчала. Увечері вона пішла додому, де на неї чекав грандіозний скандал і від чоловіка, і від сина, і від дочки. А вранці наступного дня, коли всі пішли на роботу, Міла покидали в сумку трохи речей, і пішла на роботу з твердим наміром більше сюди не повертатися. Через кілька днів вона подала на розлучення, додому її більше не пустили, не давши навіть забрати інші речі. А потім її чекали відкриття, та не одне. Коли вона пішла в магазин з Петром, щоб купити собі необхідне, її чекало приємне … Вона, як завжди, пішла до речей з розпродажу, а Петро сказав, що не справа це економити на собі, що вона жінка і одяг для жінки — це замість ліків.

Чоловік Міли до покупки одягу підходив за принципом: які чоботи, ти ще ковзани не зносити. Петро не цурається домашніх справ, самостійно завантажує прання, готує їжу, миє підлогу, і на корені припинив спроби Міли зібрати вранці обід на роботу, сказавши їй, що він і сам не безрукий. Милі таке життя в новинку, але ця новинка дуже подобається. Через п’ять місяців після її відходу з будинку вони зареєстрували свій шлюб, батьки як і раніше з нею не спілкуються, втім, як і інші родичі. Але дочка вже починає робити спроби до спілкування, тому що їй хочеться проводити час однієї, а дітей залишити ні з ким. Як там в кіно-то говорили — життя в 40 років тільки починається, ось так і у Міли розпочалася раптово нове життя, не в 40, а в 45 років, головне, що почалася.