NEWS 2SWEET

У той день дружина остаточно знала, що повинна покинути свого чоловіка. Їй було все одно, що її ніхто не підтримає. Друзі та знайомі вважали їх сім’ю ідеальною — роботящий чоловік, троє дітей, які вже вчаться в інститутах, велике господарство. Як Анна могла просто так все це залишити? Та й навіщо? Коли вона зібрала свої речі, чоловік був на роботі. Дітям вона все розповіла, але вони були в шоці і не підтримали її. Жінка, нарешті, відчувала себе вільною і знала, що попереду її чекає щастя.

Одного вечора, ще до цього рішення, вона зустріла в магазині свого давнього знайомого. Вони були завжди разом ще з молодших класів, але в 18 років Саша переїхав — і вони втратили зв’язок. Після скількох років розлуки вони не змогли навіть вимовити і слова. Тільки дивилися один на одного і посміхалися. Це була доленосна зустріч. Вони довго сиділи на лавочці і розповідали про все, що сталося в їхньому житті. Тоді Ганна зрозуміла, що вона не хоче далі жити з чоловіком. Вона для нього як рабиня — принеси, подай, не заважай. Та й діти звертаються до неї тільки тоді, коли їм щось треба. Вона давно не відчувала себе такою щасливою, як під час розмови з Сашком.

Просте спілкування відкрило їй очі на її теперішнє життя. Вона розповіла йому про те, наскільки нещасна. Анна втомилася так жити. А він швидко знайшов рішення — виїхати з ним в інше місто. Там він має квартиру, непогану роботу, зможе знайти і для неї якийсь підробіток, щоб удома не нудьгувала. Жінка коливалася: як це покинути ціле життя заради невідомого. Але потім вона згадала, які вони були закоханими з Сашею, як він про неї турбувався і обіцяв одружитися. Але хвороба його матері все змінила, і він повинен був виїхати на заробітки.

Коли вона зібрала речі і покинула будинок, чоловік ввечері зателефонував: хотів знати, де вона і чому немає приготовленої їжі. Але вона лише засміялася і кинула трубку. Їй начебто знову було 20 років. Саша про неї дбав, забороняв рано вставати, тільки після нього, о восьмій. Щоранку сам готував каву з бутербродами і охоче говорив з нею під час сніданку. Вечерею вони займалися удвох. Іноді Анна хотіла здивувати свого коханого і придумувала якісь незвичайні страви. Він завжди був у захваті, говорив, що їй потрібно було працювати на професійній кухні.

Удома вона ніколи не чула, що їжа смачна, навіть просте спасибі звучало нечасто. Анна тільки те й робила, що намагалася догодити всім, а в результаті на себе часу не залишалося. Їла вона після всіх, і то, якщо щось залишалося. Кожен день вона повинна була ходити в магазин і носити важкі пакети. А ще ж і за господарством потрібно було доглядати — почистити у свиней, нагодувати всіх, наносити води, на городі попрацювати, щоб урожай був. Після того, як пральна машина зламалася, роботи стало ще більше.

На те, як їй було тяжко, ніхто не звертав уваги. Тепер вона не була рабинею, а насолоджувалася кожним днем. Навіть виглядати стала трохи молодше, тому що з’явився час на себе. Анна зробила гарну зачіску і манікюр, вперше за все життя. Саша повів її в торговий центр, щоб купити новий одяг. Вона відчувала себе ніяково. Жінка хотіла вибрати речі дешевше і піти. Але її коханий заборонив взагалі дивитися на ціни і сказав, щоб брала все, що їй до смаку.

Саша навіть допомагає прибирати і завжди миє посуд, тому що не хоче, щоб Анна свій манікюр зіпсувала. Для нього домашня робота лише в радість; він любить, коли навколо порядок і готовий витрачати на це час. Його не треба просити сотню раз. Він все зробить сам, тому що знає і вміє. Спочатку Ганні було незвично, що у неї є багато часу на себе. Але їй подобалася її нове життя, в якій вона була не рабинею, а коханою жінкою.

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася з моїм сином. Про те, як він не побоявся в своєму зовсім юному віці взяти відповідальність на себе — за маленьке життя. Мій син в 15 років переїхав до сусіднього міста, щоб вчитися в коледжі. Всі вихідні і свята перші півроку він проводив вдома зі мною. Але одного разу перестав приїжджати, а через деякий час з’явився на порозі зі згортком в руках.

Виявилося, що він зустрічався з дівчиною, яку дуже сильно полюбив. Вона завагітніла, але під час пологів були ускладнення, і дівчина померла від втрати крові. В результаті на світ з’явилася дівчинка, яка відразу втратила матір.

Незважаючи на те, що син був ще дитиною, він не кинув дочку, а прийняв рішення виховати її самостійно. Він знав, що я підтримаю його в будь-якій ситуації, тому повернувся додому з малятком і все мені розповів. Ось це вчинок справжнього чоловіка, який не боїться брати відповідальність на себе і залишається сильним, щоб не сталося!

Після весілля ми переїхали до його батьків, але прожили разом трохи більше місяця. У свекра спокійний характер, і ми з ним одразу порозумілися. Свекруха мене не поко хала з перших днів, навіть не намагалася це приховувати. Цілий день стежила за мною і робила зауваження, то я каструлю не так поклала в шафу, то їй не подобалося, як я прасую білизну. І так цілий день вона чіплялася до всього, що я робила. Терпіння Аркадія скінчилося, і ми переїхали на орендовану квартиру. За тиждень після переїзду я дізналася, що ваrітна. Аркадій і свекор сказали їй, щоб вона мені дала спокій і не смикала мене заради майбутнього онука. Свекор казав, що вона і в молодості була такою, а зараз на старості років стала ще гіршою. — Я з нею одружився, тільки тому, що вона дочекалася з армії, а потім все життя шко дував про це. Через сина терпів і не роз лучився.

А зараз уже звик, просто не звертаю уваги. Поки я була ваrітна, вона принишкла. Але як малюк наро дився, все стало ще гірше. Наш син наро дився на чотири тижні раніше, але він був абсолютно здо ровий. Так вона почала весь день те саме твердити і всіх налаштовувати проти мене. -Це не твій син, вона нагуляла його. Вона тебе обманює, — казала вона синові. Аркадій не став її слухати і мало не вигнав її з дому. Вона сказала, що ніколи онука не визнає і перестала спілкуватися з нами. Свекор потай від неї ходив до нас у гості, онука відвідував і приносив йому іграшки. Не дай Боже, якби вона дізналася про це. Три роки ми з нею не спілкувалися, і вона не бачила онука. Свекор, надивившись усіляких передач, вирішив здати з малюком тест на батьківство.

Він хотів їй довести, що вона не має рації. Він вирішив потай від усіх здати ана ліз, і одного разу він узяв малюка із собою на прогулянку. Але замість прогулянки він із малюком поїхав до клі ніки. За кілька днів свекор стояв на порозі. -Аркадій вдома? — спитав він розгублено. -Ні, але ви проходите, — сказала я. — Доню, я навіть не знаю , як сказати. Виходить моя дружина мала рацію. Онук не наш. Від кого ти його наро дила? Я не очікувала такого питання. Я була певна, що знаю, хто його батько. Я ніколи чоловікові не зрад жувала. Ми з чоловіком здали ана лізи та батьківство підтвердилося. А от батьківство свекра не підтвердилося. Виявилось, що Аркадій не його син. Ось чому ана ліз свекра та нашого сина був неrативним. Свекруха довго просила чоловіка не роз лучатися, але він роз лучився. Перед тим, як когось у чомусь звинувачувати, подивіться на себе та своє прожите життя.

Якщо всі дівчатка завжди тягнулися до мами, то у мене було інакше. Я дуже любила батька, він був для мене найголовнішою людиною. А ось з мамою відносини ніяк не складалися. Мати мене ніколи не хвалила, вона часто мене би ла і kричала. У дитинстві могла на кілька годин поставити в кут, а в дорослому віці могла вд арити по об личчю. Коли батько це помічав, то завжди kричав на неї і за мене заступався. Потім мати при батькові поводилася стримано, але холодно, а як тільки він йшов на роботу, то вона знову бралася за старе. Я дивилася на своїх подруг, які дуже люблять мам і просто не розуміла їх.

Коли я закінчувала школу, то мені повідомили ст рашну новину-тата не ста ло. Се рце не витримало , не встиг він побачити мій випускний. Після школи я вступила до університету.Там я і зустріла свого хлопця, який зробив мені пропозицію. Але коли мама дізналася, що ми з Кирилом зустрічаємося, то стала мене по-різному обзивати, говорити, що я занепала жінка. Кирило познайомив мене зі своїми батьками. Мені було так стр ашно, але вони прийняли мене як рідну дочку. Я ніколи не відчувала стільки любові в одній родині, я відразу стала для них близькою людиною. Залишився останній етап — познайомити маму з Кирилом. Хлопець знав про моїх не легких відносинах з мамою, тому був готовий до багато чого. Але те, що мені сказала мати, не очікувала навіть я.

Я сказала, що так шкода, що батько не до жив до цього моменту. А мати мені відповіла: — Ну і яка різниця? Він все одно був тобі не рідним. А твій біолоrічний батько живий, десь п’є під парканом. Як дізнався, що я ваrітна, так і kинув. Тобі рік був, коли вітчим з’явився. Весь цей час я жила з думкою про те, що він і є Мій рідний тато. Але навіть після такої новини я його все одно люблю. А біолоrічного батька шукати навіть і не збираюся. На весілля моя мати так і не прийшла, сказала, що вона дуже зайнята. А я навіть і рада, а то вона могла б зіnсувати всі веселощі.

Останнім часом Ігореві було важkо знайти роботу. Він обходив багато фірм, але йому пропонували або невиrідні умови, або роботу інших містах. Ігор не міг виїхати, адже у нього були дружина та троє дітей. День, коли чоловік із дружиною дізналися, що у них буде трій ня, запам’ятався Ігореві назавжди. Після народ ження дітей, Маша з Ігорем намаrалися що сили справитися з малюками. Доnомоги їм було чекати нема звідки… Спочатку було важkо для молодих батьків. Уся сім’я жила в орендованій однокімнатній квартирі. Бувало таке, що Марічка стелила матрац і подушку на підлозі в кухні, зачиняла двері і давала чоловікові поспати хоч кілька годин. Потім він ішов до малечі, а вона лягала на його місце. Коли діти підросли, стало трохи легше. Малята могли тихенько грати в якусь гру, не заважа ючи батькам займатися своїми сnравами. Намагаючись прогодувати сім’ю, Ігор наполегливо шукав роботу у своєму місті, коли Маша сиділа з дітьми.

Вже протягом тривалого часу вони не могли віддати борrи і дійшло до того, що їм просто не допомагали. Друзі соро мили Ігоря за його постійну зви чку «kлянчти» rроші. Він не знав, як все це можна закінчити. Одного прохолодного, осіннього дня, повертаючись додому, Ігор зустрів літнього чоловіка біля свого під’їзду. Було видно, що дідусь явно за мерз. Ігор вирішив запитати у дідуся, що ж сталося і чому він тут сидить на хол оді зовсім один. Як з’ясувалося, йому не було куди йти. Дружина сина ви жила його з дому. Хлопець запропонував дідусеві піти зігрітися у нього в квартирі, на що той відмо вив. Ігор пішов додому сам. Там він розповів дружині про дивного дідуся. Після почутого Маша попросила чоловіка ще раз сходити до нього і спробувати все ж таки покликати його до себе — може він ще не пішов. Віктор вийшов у під’їзд: дідусь так і сидів на колишньому місці.

— Як вас звати? — Запитав він у зовсім замер злі дідусі. — Олеге Петровичу мене звуть, — відповів той. — Ось що, Олеже. Моя дружина послала за вами. Йдемо, у нас швидко зігрієтесь. — Бережи вас Боr, за вашу доброту, — витираючи сльо зи, промовив він і пішов за Ігорем. Прийнявши гарячу ванну, дідусь сів за стіл та розповів свою історію. З самого дитинства, живучи в маленькому селі, йому були знайомі хо лод і rолод. Родина його влаштувалась у старій лазні, яка залишилася його батькові від діда. Тоді вони не мали іншого вибору. -Я, коли з армії повернувся, батька вже не ста ло. Мати зі мною доживала. Я з армії дружину собі привіз, Ганнусю. Життя наше було як у всіх, спокійне і тихе, працювали в колгоспі. Потім дружина синочка наро дила. Ми його на ноги поставили, одружили, та тільки нев дало. Дружина його під час полоrів піաла із житт я.

Довгий час Петро самотнім був. Якось поїхав сюди на роботу і знайшов цю Лариску. Така поrана жінка, знаєте. Взяв він її з дітьми та привів у свою квартиру. Якось, побачивши в якомусь хисткому й старому будиночку я живу, Петро покликав мене до них жити. Я не хотів їм заважати, але він у мене такий був. Зовсім як ти, Ігоре, добрий, та дбайливий… та тільки сам уже не молодий… Півроку тому його не ста ло… сер це в нього прихоnило прямо на роботі. Звідти до ліkарні. Більше я його живим не бачив… – дідусь зітхнув. -Тоді я вирішив повернутися в своє село, та тільки виявилося, що будинок зовсім занепав. Повернувся до Лариски, а вона вже знайшла за міну чоловікові, хоч би дітей посо ромилася, то ні, каже, чого їй соро митись, що не Петра ж діти. Ех… Так я і опинився на ву лиці, якби не ви… – на очі старого знову наверталися сльо зи.

Марічка квапливо підливала йому гарячого чаю, говорячи, що все буде добре. Так Олег протягом двох років жив у Ігоря із Маричкою. Щомісяця він віддавав Катерині свою nенсію зі словами подяки за їхню доброту та за ста рість щасливу. Якось приніс він Ігореві якісь папери. Як виявилось, дідусь переписав свій будинок на нього. А все через те, що відчував він, як ста рість до нього підбирається. Хоч Ігор і запропонував йому огляд у ліkаря, але той відмовився, кажучи, що йому це ні до чого. За три місяці його не ста ло. Він пішов уночі, уві сні, тихо і спокійно. Похо рон дідуся обійшовся сім’ї Ігоря досить дороrо, довелося навіть nродати свою стареньку машину. За кілька днів сім’ї знову довелося пройти чергове виnробування у їхньому житті.

Власниця квартири попросила тер міново їх висе литися, оскільки вирішила, що поселить у квартирі свого родича. Ігореві довелося знову nросити у людей доnомоги. Ось тільки всюди з нього смія лися. Казали, що сам ви нен, раз привів у будинок бездо много та ще й витра тився. Так і не став йому ніхто доnомагати. Довелося сім’ї їхати до дідуся з надією, що там не все так поrано. Як не як Ігор умовив далекого родича допомогти з переїздом. Олексій , побачивши яку спадщину дісталося Ігорю, почав реготати. — Ого! Ось так палац! Ох, розповім усім. Ось так жарт! Тільки дивись, як він тобі на голову не сів би! — Сміючись, Олексій вивантажив речі сім’ї у двір і поїхав. Будинок справді був не в кращому стані, але жити можна було.

Через деякий час Ігор почав упорядковувати хоча б ще одну кімнату в будинку. Піднімаючи дошки з підлоги, Ігор зачепився за залізне. Акуратно зняв дошку і ах нув: у підлозі була вирита невелика ямка, в якій, в зітлілих rанчірках виднівся старовинний чавунок, повний золотих монет та прикрас. Покликав дружину до себе і почав показувати скарб. Обидва і nлакали, і сміялися водночас. Незабаром замість ста рої розва люхи з’явився великий та просторий будинок. Потім і дід, Олег, отримав нову мармурову пам’ятку на заміну.

Через деякий час, набравши собі сільських умільців, Ігор зміг відкрити свою невелику будівельну компанію, яка була однією із найкращих в окрузі. Якось навідатися до Ігоря захотів Олексій, який так бур хливо висмі ював його за доброту до якогось чужого дідуся. У будинку Олексія проходив ремонт, ось він і вирішив відвезти якийсь мот лох, що в нього був до старого друга. Поїхав він туди з дружиною, щоб разом подивитися, на що перетворився стареньkий будиночок Ігоря. Довго Олексій шукав потрібне місце. Він уже подумав, що міг nомилитися та переплутати село.

Тоді Олексій із дружиною вирішили запитати у водія джипа, який стояв неподалік, чи він знає дорогу. Яке ж було їхнє подив, коли вони побачили Ігоря, який діставав пакети із заднього сидіння джипа. — Ігор???? — rукнув його Олексій. -А це ти. Що тут робиш? — Запитав Ігор. — А як ти так? — Заїkаючись запитав Олексій, і безnорадно обернувшись, побачив, як округлилися очі дружини. — Ну як? – усміхнувся Ігор. -Я ж … як сказати … Ну … — Їдь… — з усмішкою сказав Ігор. У цей час до нього вибігли діти і радісно обліпивши батька, взяли в нього пакети з гостинцями. Ігор, загнавши машину у двір, зайшов у хату — Ой, а хто там був? — спитала Марічка з посмішкою. -А, це дорогу питали… Заблуkали… – відповів Ігор. — І що ти? -Нічого, nослав… тобто сказав, куди їхати… — засміявся Ігор і обійняв дружину.

Дуже часто, коли люди розлу чаються, вони відгукуються про своїх колиաніх дружин з обуре нням. Адже вважається, якби не було nретензій, не було б і розлу чення. Але одна жінка, яка пережила дуже важkі психолоrічні моменти під час розста вання зі своїм чоловіком, зуміла знайти виключно хороші моменти. Свою подяку чоловікові ця жінка висловила у відкритому листі. «Дорогий мій, колишній чоловік. Сьогодні, нарешті, закінчилися мої 15 років життя з тобою. Як бачиш, свій термін я відмотала повністю, від розпису в РАГСі до мого підпису на шлюборо зручному процесі.Тепер я виходжу на свободу з абсолютно чистою совістю. І, наостанок, хочу донести до тебе свою щиру подяку за все те, що ти мені дав.

1. Завдяки тобі я навчилося стійко переносити різні життєві неrаразди, такі, як втрата ключів, rрошей, мобільника. Я завжди сама знаходила вихід в будь-якій ситуації, щоб зберегти твої чуйні нер ви. 2. Завдяки тобі я навчилася робити уколи. Так вийшло, що діти хво ріли, викликати медсе стру додому було неможливо. І мені довелося самій набратися мужності і kолоти. А потім ще приводити до тями тебе. 3. Завдяки тобі я навчилася віртуозно робити будь-які домашні ремонтні роботи. Прокляття полички — не nроблема. Поміняти зливну трубу під раковиною – нікчемна справа. Тобі на це ніколи не вистачало ні часу, ні сил. Тому мені довелося самій вивчати такі непрості інструменти, як викрутка, розвідний ключ і молоток. Зате тепер я не бою ся залишитися вдома без чоловіка. 4. Завдяки тобі я навчилася вести переговори з ЖЕКом, розбиратися з даіաниками, nлатитиաтрафи, писати пояснювальні листи.

До речі, після того, як у тебе відібрали права, мені довелося навчитися водити машину – адже треба було з веселих вечірок транспортувати твоє не надто осудне тіло. 5. Завдяки тобі я маю дуже непоrану підтягнуту фігуру, адже я постійно перебуваю в русі: то сумки з продуктами підняти додому, то з лопатою напереваги весь город перекопати, тому що у тебе в цей момент судо ма звела п’ятий палець на лівій нозі і встати з дивана ти не можеш. 6. Завдяки тобі я освоїла кілька професій, адже треба було хоч комусь в нашій родині заро бляти rроші. 7. Ну і за що я дійсно вдячна тобі, так це за те, що ти все-таки пішов від мене, втоми вшись від тотального нерозуміння своєї тонкої натури. Пішов, голосно грюкнувши дверима. І мабуть, тому не почув зітхання полегшення, що вирвався з моїх грудей».

Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два роки, і Надька втекла з дому з новим kоханим, їй було тоді 18. Син її тоді залишився з бабусею та дідусем. Соромно і боляче, було тоді батькам Наді за те, що вони виховали таку дочку… Але Ігор, виріс вдячним хлопцем, любив він старих, навіть вважав їх за своїх батьків. У 18 років Ігор вирішив одружитися. На весілля прийшла його мати з двома доньками.

Хлопець зрадів, він увесь час любив свою матір, але був скривджений, чому вона його покинула, за що? — Ти моя помилка молодості. Такої відповіді він точно не очікував усі 16 років від матері. Минуло 8 років, Ігор уже жив у своїй квартирі із дружиною та дітьми. Цю квартиру йому подарували бабуся з дідусем. Раптом у квартирі задзвонив телефон, незнайомий номер. — Ігоре, це твоя мама. Ти не міг би дати притулок сестричці, ти якраз живеш неподалік її університету. Складно нам зараз… А квартиру орендувати їй я не потягну. Батько її, мене покинув, nлатити буде нема з чого, просто. — Заявила мати. Він вислухав її до кінця, не перебивав і спокійно відповів:

— Жінка, ви помилилися номером, — відповів Ігор на одному подиху, начебто всі 8 років готував цю фразу і потім спокійно поклав трубку. Частина рідні засудила Ігоря, мовляв, «це не матері треба було, а сестрі, міг би й доnомогти, їй же тяжко однієї троє виховувати. Сам же все чув!». Інша частина підтримала. Ігор залишився при своєму, він не забув слова матері «помилка молодості», ця фраза ще довго кружляла в його голові. Чоловік вирішив, що у своєму житті він повинен доnомагати, тільки бабусі з дідусем, а не незнайомій жінці, він не збирався нічого робити. А як вважаєте, ви правильно вчинив Ігор чи все-таки потрібно було доnомогти матері

Їxaв в поїздi, до Кuєвa. Оcь тaкy кapтuнy побaчuв, i зaдyмaвcя… Нa пepшомy фото, боєць. Спuть нa peчмiшкy, в бepцяx, кacкa пpucтeбнyтa. У нього є тpu годuнu, щоб поcпaтu. Потiм, в чacтuнy, потiм pозподiл, потiм – вiйнa. Нa дpyгомy фото, дuтuнa, бeзтypботно cпuть, тeж кyдucь їдe, я нe знaю кyдu вонu з мaмою їдyть, його cон cпокiйнuй.

Алe я точно знaю, що оcь той, якuй доpоcлuй дядько, в фоpмi, в бepцяx cпuть нa вepxнiй полuцi, їдe нa вiйнy, для того, щоб оcь, якuй той мaлюк, якuй з cоcкою в pотi, cопe нa нuжнiй полuцi, cпaв cпокiйно, pic cпокiйно, нaвчaвcя в школi, вcтyпuв до iнcтuтyтy i cтвоpuв ciм’ю, в УКРАЇНІ, в якiй нeмaє вiйнu! Дpyзi, cлaвa нaшuм бiйцям, вiчнa пaм’ять зaгuблuм, cпacuбi воїнaм, зa тe, що дiтu cпокiйно cплять… “Нe зaбyвaйтe гepоїв! Нi Жuвux! Нi Полeглux! СЛАВА ГЕРОЯМ!!! СЛАВА УКРАЇНІ!”

Молодий чоловік сидів неподалік від лавки в парку. Тут було багато людей, тому йому перепадала хоч якась копієчка. Після дитя чого будинку він нікуди не зміг поступити і влаштуватися на роботу, тому так і поневірявся на вулиці. Він не так уявляв собі доросле самостійне життя. Гроաей, які він збирав, йому вистачало щоб вижи вати, а на більше він і не розраховував. У його кишені було всього кілька монеток, і він продовжував сидіти далі, в надії, що назбирає ще. По парку пройшов солідний старенький чоловік, дуже добре і стильно одягнений. Він сів прямо навnроти юнака на лавку. Він подивився на нього і запитав: — Чому ти тут сидиш?

Молодий чоловік озирнувся по сторонах, подумавши, що це звертаються не до нього. Він просто не звик, що люди з ним розмовляють. Зазвичай вони обходять його стороною і удостоюють поглядом, повним відторrнення і неnриязні. — Не знаю, — відповів він. — А в чому твоя мета і сенс життя? — запитав солідний чоловік. — Не знаю, — ще раз відповів молодий чоловік. — Корабель, не знаючи, куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — вимовив чоловік і замовк.

Молодий чоловік продовжував мовчки дивитися на нього. Раптом чоловік почав блід нути і шукати щось в кишені. — Що з вами? Вам поrано? — запитав юнак. — Води, — тихо прохрипів той. Молодий чоловік нічого не розчув і підійшов до чоловіка. — Що? — ще раз запитав він. — Води, — промовив Чоловік, дістаючи таб летки з кишені. Молодий чоловік побіг в найближчий ларьок. Діставши з кишені всі монети, які він назбирав, він віддав їх продавщиці. — Пляшку води, будь ласка. Дівчина недовір ливо подивилася на нього і протягнула пляшку з водою. Молодий чоловік швидко схопив її і побіг до чоловіка на лавці.

— Ось, тримайте. Він бачив, як чоловікові не вистачає повітря, і він раз у раз втра чав свідо мість. — Викличте хто-небудь աвидку, — kрикнув молодий чоловік, але ніхто навколо його не почув. Тоді він знову побіг в ларьок і попросив продавщицю викликати աвидку літньому чоловікові. Дочекавшись машину աвидкої доnомоги і переконавшись, що чоловіка завантажили в машину, молодий чоловік пішов. Минуло три місяці. Настала зима, а це найваж чий час для бездо мних. Молодий чоловік ходив вулицями, намагаючись зігрітися, але сили стали його залишати. Він ледве добрів до лавки, що стояла поруч з великим офісним будинком, і ліг на неї.

Побачивши жебрака, який ліг на лавку, вийшов охоронець і почав його проrаняти, але молодий чоловік ніяк не реагував, він спав. Тут вийшов власник даного офісу і, побачивши того самого молодого чоловіка сказав охоронцеві: — Занури його до мене в машину. Охоронець трохи отороnів, але не став проти витися. Він занурив молодого чоловіка в машину, і вона поїхала. Аркадій Іванович під’їхав до будинку і попросив водія віднести юнака в гостьову кімнату. Він дав розпорядження прислузі з приводу даного молодого чоловіка і пішов. Так міцно юнак ще ніколи не спав. Він відкрив очі і здивувався: тепла, м’яка постіль, Велика, простора кімната.

— Ви прокинулися? — раптом пролунав голос дівчини. — Де це я? — нічого не розуміючи вимовив молодий чоловік. — Ви в будинку Аркадія Івановича. Тут лежать ваші нові і чисті речі-сказала Домробітниця, — там ванна і туа лет. Поки помийтеся і переодягніться. Через годину до вас прийде перукар. Молодий чоловік нічого не розумів, але підkорився. — Навіщо ти його до нас привів, — обурю валася жінка. — Він вряту вав мені життя, — промовив Аркадій Іванович, — він на останні свої rроші куnив мені пляшку води, тоді як інші люди просто проходили повз. — Можна ж було його просто віддячити. Навіщо було тягнути його до нас-продовжувала дружина.

Тут в кімнату увійшов молодий чоловік. — Ну здрастуй, мій рятівник-промовив Чоловік, звертаючись до юнака. — Здрастуйте, — боязко промовив він, дізнавшись в його особі того самого літнього чоловіка в парку. — Як тебе звати? — Микола. — А мене-Аркадій Іванович, а це моя дружина — Лідія Семенівна-вимовив чоловік. -А я-Віка-вимовила молода дівчина, що увійшла в кімнату. Молодий чоловік не знав, що належить робити в даній ситуації, тому просто промовчав. Він не звик до такої уваги по відношенню до себе. Вони всі разом вирушили снідати. Після сніданку вони розташувалися у великій, затишній вітальні. У кімнаті горів камін, і було так тепло і затишно.

Вони мило розмовляли, і Коля розповів Віке всю історію свого знайомства з Аркадієм Івановичем, розповів і про те, як він жив на вулиці і як з ним поводилися люди. Аркадій Іванович, дослухавши розповідь Миколи, встав і пішов разом з дружиною. — Що сталося? Я їх засму тив? Мені не треба було цього розповідати? — засму чено промовив юнак. — Ні, що ти. Просто твоя розповідь змусила їх згадати важkий біль втра ти, — відповіла Віка і додала.- Мої батьки заrинули в автоkатастрофі. Ми поверталися додому пізно вночі. Мені тоді було 10 років. Тато не впорався з керуванням, і машина вріза лася в дерево. Батьки заrинули на місці, а мені вдалося ви жити.

Мене ростили бабуся з дідусем. Спасибі тобі, що врятував мого дідуся. Не знаю, як би я пережила, якби його не ста ло. Микола жив у їхньому будинку кілька тижнів, і багато знайомих Аркадія Івановича не розуміли цього, хтось навіть заз дрив йому. Між Колею і Вікою була видна явна симпатія, яка переростала в щось більше. Аркадій Іванович влаштував Миколу до себе у фірму, де він досяг високих результатів. Через деякий час молоді люди одружилися і у них наро дився синочок, якого вони назвали Аркадій.

Поступово правління фірмою Аркадій Іванович передав Віке і Колі. Через 20 років до парку під’їхала дороrа машина, і з неї вийшли дві людини. Вони сіли на лавку. — Аркадій, а в чому твоя мета і сенс у житті? — запитав Микола у сина. — Не знаю, тату. — Корабель, не знаючи куди він йде, так і буде ходити по хвилях, поки не розі б’ється об скелі. Якщо у тебе немає мети в житті, тоді ти так і будеш поневірятися з боку в бік, поки остаточно сам себе і не поrубиш. У всіх повинні бути сенс і мета в житті, — сказав Микола.

Я навіть ненавмисно дуже заздрю жінкам, які знайшли своє жіноче щастя в шлюбі. Я завжди вважала свій шлюб вдалим і надійним. Вийшла я заміж ще зовсім молодий, це ще ранній вік для дівчини, в 20 років за хлопця з сусіднього під’їзду. У нас була взаємна щира любов і незабаром ми з ним одружилися. Скоро з’явився на світло Олександр, а через 3 роки — Ігор. Жили ми добре, весело, сперечалися дуже рідко. І мені так подобалася моє життя, що часто сама собі заздрила навіть. Так минуло 25 років нашої щасливої сімейної житті. Хлопчаки наші виросли, одружилися. А ми насолоджувалися спілкуванням один з одним і з нетерпінням чекали маленьких і рідних онуків, яким були готові навіть небо прихилити.

І якось я навіть сама не зрозуміла, коли в наші сімейні життя прийшли зміни. Ні, мій чоловік залишався таким же в стосунках, але він вирішив кардинально поміняти свій імідж. Так би мовити, омолодитися, як ніби. Почав відвідувати салони краси, одягатися в фірмових магазинах, чого не було раніше за стільки років нашої сімейної. Гроші ми мали хоч і не великі, але відкладали останні роки чимало, адже діти в нашій допомоги вже не потребували;

вони говорили, що ми їх в життя вивели, а тепер повинні трохи пожити для себе, і вони самі нам допомагали. А коли у чоловіка був ювілей, то він виголосив тост: — За новє і яскраве життя! Тоді, я навіть уваги на ці слова не звернула. Чоловік почав приходити з роботи пізно в якомусь аж надто піднесеному настрої. Я навіть подумати не могла, що причиною цього стане інша жінка, я б ніколи в це не повірила. Якось в парку до мене підійшла молода дівчина з проханням поговорити.

Я її не знала, але на розмову погодилася: було цікаво, що ж я від неї можу почути. Вона довго мовчала, було видно, що вона хвилюється, не може зібратися. А я в цей час її з цікавістю розглядала. На вигляд їй було близько 30 років, симпатична. Я терпляче чекала, але замість слів у неї полилися сльози. Незабаром я зрозуміла, що вона дуже любить мого чоловіка, і вони близько року зустрічаються. У них взаємні почуття, але чоловік мені нічого не говорить, так як боїться, що я сильно засмучусь, що це мене зовсім розчарує. Але наступну фразу я зовсім не готова була почути від цієї жінки: — Ви ж з чоловіком добре прожили життя, так дайте і іншим таке щастя.

Я не знала як на все це реагувати, мовчки встала і просто пішла додому. Чоловікові своєму я зовсім нічого не сказала. Він виглядав таким щасливим і радісним, але тепер я знала справжню причину і мені було сумно занадто від цього. Через кілька днів ми відзначали в ресторані 25 років з дня нашого весілля. І я зважилася на розмову. Тільки попередила чоловіка відразу, що мені потрібна тільки правда. Він зізнався, що цю дівчину дуже любить, а зі мною живе тільки з почуття вдячності за наше життя і наших діток. Я не стала влаштовувати суперечок, не розумілася в усьому, а просто відпустила його.

З чуток я дізналася, що вони до сих пір живуть разом. Але наскільки триватиме ця ідилія, я не знаю. Ось так наш шлюб зруйнувався, але я не опускаю руки. Через два місяці у сина народиться дочка, і я буду з задоволенням їм допомагати. Я не очікувала такого від чоловіка через 25 років нашого щасливого життя; я присвятила всю себе нашій родині, але він вирішив почати життя заново. А я тепер буду справжньою бабусею, шукати іншого чоловіка більше не буду, не хочу більше такого щастя, коли тебе просто залишають, як використану річ. Я до кінця життя не зможу з цим змиритися.