NEWS 2SWEET

Риті і колі було по 18 років, коли вони одружилися. У них все було добре: щаслива сім’я, планували дітей, але в один момент все змінилося. Закінчивши педагогічний університет, Рита влаштувалася на роботу вчителем, Коля був програмістом. Обидва піднялися: він відкрив компанію і став директором, вона стала директором школи.

З kолишнім директором у Рити були хороші стосунkи. Вони часто разом пили чай, Риті подобалося слухати історії життя цієї доброї і милої жінки. Вона, будучи директором, часто відвідувала її. «Нам треба зустрітися сьогодні ввечері», — прийшло повідомлення з незнайомого номера. Рита проігнорувала, хіба мало хто це. Через деякий час їй подзвонила дівчина з проханням про зустріч, так як у неї є до рити пропозицію.

— Я і ваш чоловік працюємо в одній компанії, ми з вашим чоловіком зустрічаємося, я часто буваю у нього в будинку, йдіть з нашого життя-сказала жінка Весь світ навколо Рити звалився, в той час як вона чаї пила, її чоловік зраджував їй в їхньому будинку. Вона повернулася додому, побачивши чоловіка, спокійно підійшла і запитала: чи правду сказала їй та жінка.

Отримавши позитивну відповідь, Рита сама не зрозуміла, як зібрала свої речі і пішла з дому. Тепер вона щаслива: відкрила приватну школу і стала її директором. Фінансово вона ні в чому не потребувала, але дітей у неї не було. Виявляється, вона була ваrітна первістком, коли пішла з дому, хоча сама того і не знала. Але цю дитину вона втратила.

Існує думка, що діти є продовженням своїх батьків. Мама народила мене в 17 років. Хлопець, від якого мама заваrітніла, не розумів, що я його дитина. У той час тести на батьківство були дорогими, і моя мати не погоджувалася на них, в основному тому, що не могла собі їх дозволити. Я вирісла, не знаючи свого батька. Я була як чорна точка в блискучому житті моєї мами. Я не була улюбленою або потрібною дитиною для своєї матері. Зі мною все було по-іншому. Оскільки вона народила мене рано, вона ніколи не бачила життя, тому ставилася до мене так, ніби я не існую. Мені довелося швидко подорослішати, щоб не тільки піклуватися про себе, але і про маму, яка не була заміжня.

Все, що у неї вічно було на думці — це тільки чоловіки. Я навіть не можу порахувати, скільки їх було. Щороку в квартирі з’являвся новий чоловік, і мама змушувала мене називати його татом, тому що він їй подобався. Моя мати піклувалася тільки про себе, а чоловіки створювали різні відносини, щоб поліпшити якість свого життя. Одні давали мені квартиру, Інші-машину, треті — магазин.

Моя мама завжди домагалася всього очима і тілом, а не головою або мозком. У віці 27 років я нарешті зустріла любов всього свого життя. Ми вирішили одружитися, але спочатку потрібно було познайомитися з моїми батьками. Батьки хлопця виявилися дуже розумними і приємними людьми, і я їх полюбила. Що стосується моєї мами, я дуже соромилася представити їй свого нареченого, але я покликала його до себе в гості. Моя мама знала, що приїде мій хлопець, тому вона одягла найкоротшу сукню з найширшим декольте, яке демонструвало її груди, нафарбувалася і поклала волосся. Сама незручна сцена сталася за столом.наречений подивився на мою матір і запитав її, що вона думає про те, коли молода людина має стосунки з літньою жінкою. Він підморгнув їй. Це була найнижча точка. Я більше не розмовляю з мамою, а мій наречений червоніє при одній думці про неї.

Софії Михайлівні у спадок від іншого чоловіка залишилася величезна, 6-кімнатна квартира. Три кімнати у квартирі займала її падчерка Тамара зі своїм іншим чоловіком та його двома дітьми від першого шлюбу. Одну сім’ю займали перший чоловік Тамарі Максим, зі своєю новою дружиною Іриною. І ще дві кімнати займала сама господарка квартири. Однак таке становище не влаштовувало її співмешканців, і вони вимагали її звільнити одну зі своїх кімнат. Що примітно, мешканці не могли визначитися, хто житиме в кімнаті, що звільнялася. Вічно сперечалися та сва рилися. Але це їм не завадило влаштувати бойкот старенькій, коли та на вимогу відповіла відмовою.

Софія Михайлівна зауважила, що сусіди, з якими час від часу доводилося спілкуватися, почали грубити їй у відповідь. Почала зникати її їжа, пропадали її речі. Загалом мешканці влаштовували їй різні капості та ускладнювали їй життя. Софія Михайлівна вирішила не дражнити долю і втекти від мешканців. “Раптом вони зважаться на радикальніші заходи. Поїду я, подалі від гріха, до подруги Аллі” подумала вона. Зателефонувала подрузі і наступного дня переїхала до неї. За рік у двері квартири зателефонували. Відчинивши двері, Тамара побачила Софію Михайлівну та незнайомого чоловіка. – З’явилася, – скривила обличчя Тамара. – А це хто з тобою? – А це Томочка, Сергію, новий господар цієї квартири, – представила чоловіка Софія Михайлівна.

– Що? Що ще за “господар квартири”. – мало не заві рещала Тамара. Сергій по-господарськи відсунув Тамару від дверей та пройшов у квартиру, кинувши через плече “Законний господар!”. Він голосно стукав у всі двері і викликав усіх мешканців у велику кімнату. Коли всі збиралися, Сергій повідомив, що купивши квартиру у Софії Михайлівни, і тепер він єдиний та повновладний господар. І додав: – Прова люйте звідси. Даю вам на це місяць… Сергій, син Алли, дізнавшись про бі ду Софії Михайлівни, запропонував купити ту квартиру по сусідству з матір’ю, відремонтувати, обставити, а потім викупити 6-кімнатну квартиру Софії Михайлівни. З урахуванням своїх витрат, звісно. – А з мешканцями я сам розберуся…

Мене дратують невиховані діти, що викликає роздратування у їхніх матусь та іншої рідні, що розчулюються проказами своїх дітей. Мене часом виводить із себе поведінка моїх племінниць. Днями ми відзначали іменини сестри. Її дочка обходила всіх гостей, макала пальчик у крем торта на тарілці, облизувала його, потім йшла до наступного. Там історія повторювалася. — Яка спритна в мене онука. Дитина своєї епохи. Сестра з мамою сміялися, а гості фальшиво посміхалися. Коли племінниця простягла руку до моєї тарілки, то одержала ложкою по ручці. Тут же підняла pев. Мої батьки та сестричка, одразу кидаються на захист коханого чада і kричать на мене. — Виховувати треба дівчинку, а не розчулюватися її гидотами ! — парирую я.

Адже дівчинці вже шість років. Майже школярка, не немовля. – Ми хочемо виховати вільну особистість! — виправдовується сестра. — Це ваші проблеми. А я цю «вільну особистість» за капості буду kарати! — відрізала я на велике задоволення решти гостей… Кілька тижнів тому ми з подругою домовилися про зустріч. Зустрілися на дитячому майданчику, де вона «вигулювала» свого п’ятирічного синочка. Хлопчик почав тягати з пісочниці пісок та насипати на сидіння гойдалки. — Не можна так робити, бо діти, які захочуть кататися на гойдалках, будуть усі в піску, — зробила я йому зауваження.

Той скрив джено глянув на матір, шукаючи підтримки. Та не забарилася захистити сина. — Дітлахи все одно знайдуть, де забруднитися, а Васеньці треба чимось зайнятися, — каже вона мені. — А ти уяви, що хтось інший насипав піску, а твій Васенька вирішив туди сісти. Тоді ти теж сказала б — «цій дитині треба було чимось зайнятися»? Подруга пішла з дитиною додому… Ось чому деякі батьки, зокрема моя сестра, ніколи не роблять зауваження своїм дітям? Вони такі тупі? Чи їм начхати на всіх інших людей?

Я сама виросла в дитячому будинkу, нікому не забажаю такої долі. Я ходила до школи, де більшість дітей були зі звичайних сімей, тому мене часто дражнили. Дитинство та юнацтво було складним. Коли я виросла, вступила до педагогічного інституту та влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Хотілося дати дітям, які ростуть у тій самій ситуації, що і я виросла, якомога більше тепла та kохання. Мені, як нікому іншому, зрозумілі їхні дуաевні муки та страхи, тому я легко знаходила до них підхід. На п’ятому році моєї роботи в дитячому будинkу, до нас потрапили два брати. Ще під час першої зустрічі вони дуже запали мені в серце. Ерік був старший за Марка на три роки.

Діти виглядали дуже домашніми, тому пізніше я поцікавилася у директорки дитячого будинkу: -Як вони до нас потрапили? -Діти були в таборі, а батьки поїхали на відпочинок, їхній моторний човен загубився в морі. Зараз ведуться пошуки, вони вважаються зниклими безвісти. Дітей привезли сюди з табору. Вони не мають інших родичів, які могли б їх забрати. Мені хлопчиків було дуже шkода. Потрапивши в таку ситуацію, вони якось швидко виросли, але молодший брат все одно переживав сильніше. Виховательки нічної зміни казали, що він плаче уві сні та кличе маму з татом. Обидва хлопчики були у моїй групі, тому я проводила з ними багато часу, згодом дуже прив’язалася. Через три роки пішла до директорки і сказала, що хочу їх уси новити. — Ариночко, тобі не дадуть дітей – розвела руками жінка.

– Чому? -Ти незаміжня, живеш у маленькій квартирці, зарnлата маленька. -Але я люблю їх! Катерина Миколаївна похитала головою. -Сама знаєш, яка у нас зараз бюрократія! Нікому нині почуття не цікаві. Я виходила з кабінету зі сльо зами на очах, набрала номер Леоніда. Він був мій сусід по сходовому майданчику та приятель. -Льонь, нам потрібно одружитися! Запанувала довга пауза. -Аріно, що трапилося? Ти в порядку? -Нам треба терміново одружитися! -Аріно, ти на роботі? Не йди нікуди, я скоро приїду. Він приїхав, я все пояснила. Диво! Він погодиться. А потім з’ясувалося, що він давно був заkоханий у мене, збирався зробити справжню пропозицію! Так ми стали справжньою родиною.

Сиділи ми з дочкою на кухні і плакали разом. У нас було спільне горе: нас обох кинули з різницею у кілька днів. Різниця була в одному: мене покинув чоловік, її – хлопець. Нас обох кинули дуже некрасиво. Дочці написали у Вконтакті, мені – СМС на телефон. У цих «чоловіків» не знайшлося сил сказати нам про це. Через 20 з лишком років шлюбу, він не вважав мене гідною навіть останньої розмови. Чоловік з’явився за три години після СМС-ки. Мовчки зібрав речі та пішов. Хлопець ще за день до повідомлення виїхав з їхнього спільного будинку. Повдали годинку, дві і взялися думати, що робити далі. — Мій бармаглот із собою ключі забрав. Потрібно ключі змінити… — сказала Женя і додала — слухай, а давай все в будинку поміняємо? І те, що залишилося від чоловіка твого, і що мій хмир не забрав. Зібрали всі речі, все негідне викинули, інструменти продали, зайве роздали рідним та сусідам. Переставили меблі у квартирі. Часто влаштовували ночівлі, дивилися серіали, лопали солодощі, пили какао. Рахунки почали радувати, витрати на їжу стали в 3-4 рази меншими. Я завела собі собачку: чоловік тварин не любив. Ми це пережили. Розлучилися та розлучилися… Життя триває. Дружині 20 років, все життя попереду, мені 42, теж у світанку сил. Я подала на розлучення, в обмін на машину чоловік відмовився від своєї частки у квартирі.

Зустрівшись зі мною, він похвалився своєю новою коханою, яка, на хвилину, старша за нашу дочку на 3 роки. Я це також пережила. Ну а що? Буває … Час все розставляв по місцях. Я влаштувалась на роботу, Женька познайомилася з гарним хлопцем. Я знайшла хорошого перукаря, почала ходити на фітнес, бос помітив мою запопадливість на роботі, кар’єра пішла в гору. Біда прийшла звідки не чекали. Чоловік повернувся за півроку після розлучення. Двадцятитрирічна леді не оцінила сорокап’ятирічного чоловіка. Звісно, я не впустила його. Женя підтримала мене. Вона цього зрадника і не хоче бачити. Не підтримали мене рідні. Мама та сестра чекають, коли я одумаюся, мовляв, у свої сорок я нікому не потрібна. Свекруха твердила, що я втрачаю свій шанс, адже колишній чоловік легко знайде мені заміну, і я знову залишуся біля розбитого корита. А чому снів? Так, бо й у розлученні була винна я: не втримала чоловіка. Він же повернувся! Я мала радіти з такого приводу! – Ви ж один одному рідні люди! – кричали всі хором. Я б сперечалася. Колишніх дітей не буває. Колишні чоловіки – випадок, що часто зустрічається. — Ти заплющуєш очі на 20 з лишком років шлюбу? — Запитав колишній чоловік. Загул без розголосу я б якось вибачила. Але повідомити про розлучення СМС… «Ми повинні розлучитися. У мене виникла інша.”. Вже ні… Такого я точно ніколи не пробачу…

— Олена! — Вигукнув чоловік, зупинившись у дверях купе, як укопаний. Сорокап’ятирічна жінка різко повернула голову і широко розплющила очі. – Ти? — не повірила вона своїм очам. -Скільки ми не бачилися? – тихо спитав Михайло, зачиняючи за собою двері. -Більше двадцяти років… -Я дуже радий тебе бачити, — сказав він, намагаючись зазирнути в її великі карі очі . Вона була така жіночна, неприступна і гарна, як і в день їхнього знайомства. Олена мовчки посміхнулася і відвернулася до вікна.

Розмовляти з ним їй зовсім не хотілося. Вони познайомилися у лікарні, де він працював лікарем, а вона була інтерном. Вони одразу закохалися одне в одного і жили собі щасливо. Але в один період чоловік став поводитися відсторонено. Тоді найкраща подруга Олени, Катя, зізналася, що бачила його з іншого. Олена дуже тяжко перенесла зраду і поїхала з міста. Там вийшла заміж та нар одила сина. Щоправда, чоловіка вона не любила. Михайло не міг не скористатися нагодою і все їй не розповісти. -Олен, я зараз тобі все розповім, тільки не перебивай.

У той період я поводився відсторонено, тому що твоя подруга Катя сказала мені, що в тебе інший. А потім ти раптово поїхала, і я не міг знайти тебе. Катя приїхала до мене, коли я був п’яний і залишилася на ніч. Пізніше вона заявила, що вагітна від мене. Довелося одружитися з нею. Але дитину вона нібито втратила. Терпіти далі я її не став, і ми роз лучилися. Тоді зі злості вона зізналася, що збрехала мені і тобі. Вона ніколи не була тобі подругою. – Чому все відбувається саме зараз, коли я на межі розлучення? — Зі сльозами на очах запитала Лена. -Ти заміжня? – раптом спитав Михайло. Йому одразу стало зрозуміло, що вона не щаслива у шлюбі.

Але Олена чітко дала зрозуміти, що їм немає сенсу відновлювати стосунки. Так і роз училися. Через місяць Олена розлучилася з чоловіком і з того часу її життя почало втрачати всякий сенс. Якось хтось постукав у двері. Олена нео хоче встав а і, навіть не дивлячись у вічко, відчинила двері. — Михайле? Як ти… — здивувалася жінка, побачивши на сходовій клітці його. — Ми живемо лише один раз. І я не хочу все життя шкодувати про те, чого не зробив. А потім він лишився з нею до кінця своїх днів.

Перший і єдиний шлюб Олексія розвалився через його діагноз: безпліддя. Слова лікаря ще кілька років звучали в голові Олексія. Він уже не хотів бачити поруч люблячу і вірну дружину, він хотів дитину, про яку мріяв все свідоме життя, але йому це було не дано. Олексій вирішив усиновити дитину, але всі рідні його відмовляли.

Вони попереджали, що Льоша може не знати, які у дитини будуть гени, тому і не варто було ризикувати. Одного разу Олексій вийшов з машини перед своїм офісом і побачив дівчину, яка, як ніби-то тікає від когось. Чоловік не звернув на неї уваги і зайшов в офіс. Раптом він почув біля входу дивні звуки, ніби кошеня нявкало. Льоша пішов у бік звуків і побачив дитину в колясці. Він відразу про все здогадався і відвіз дитину в лікарню.

Виявилося, дівчинці був місяць з народження. Льоша її кожен день відвідував і називав її Вірою. Вже через місяць Віра, завдяки зв’язкам Олексія, була вдома. Чоловік про все заздалегідь подбав: він найняв няню, домробітницю, переробив одну з кімнату в дитячу, все було на вищому рівні. Зараз Вірі 7. Вона розумна і красива дівчинка, яка шалено любить свого тата і радує його кожен день своїми успіхами і досягненнями.

Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована. – Мама, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу. Софія, звичайно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно. – Може спочатку ти нас з татом познайомиш зі своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, – запитала вона. – Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його повинна знати, він з нашого села. – І хто ж це? – Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.

– Зачекай зачекай… Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зомліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася під час своєї юності, коли і сама була така ж як і її дочка зараз. Дядько Володимир, та який же це дядько. Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в любові, а потім зрадив. Перед самим весіллям. Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася. У село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла іншого Володимира, заміж вийшла, народила донечку. Життя ніби налагодилося, той біль, який їй заподіяв Володимир, не вщухала. Вона так і не полюбила свого чоловіка, хоча була йому вдячна за все. Чому, чому саме цей хлопець.

Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, і всією істотою вона була проти цього союзу. Це ж зі сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Володимир і його дружина розлучниця. Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочки, вийшла з кімнати. Увечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Аннички. Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо. Софія ні словом не обмовилася про те, що давно знайома з батьком Олега.

Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї дочки, а з іншого не хотіла ріднитися зі зрадником Володимиром. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анничку заради молодої вертихвістки. Вранці пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, Софія дізналася цей голос. – Привіт, Софія. це Володимир. Тільки не кидай трубку. Мій син полюбив твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що зробив тобі багато бід. Я за все заплатив сповна, тому що живу своє єдине життя з жінкою, яку не люблю. Не знаю, зрозумієш ти, але тоді я повинен був піти, тому що вона чекала дитину. Але не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть говорити їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок. Софія погодилася, більше всього на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. На весіллі все помітили, що сват не зводив з свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.

Була п’ятниця. Колеги під час обідньої перерви запросили випити каву у кафе. Микола, не довго думаючи, погодився. І ось вони сидять, обговорюють переважно робочі моменти, і раптом один із його колег запитує: — Коля, а де твоя дружина? -Вона вдома, їй сьогодні потрібно було неодмінно закінчити звіт про роботу. — Ти впевнений, що вона вдома? — Звісно. — Подивися туди. Колега вказав на сусідній столик, Микола розвернувся і подивився. За столиком сиділа компанія дівчат, де була також його дружина. Але вона виглядала якось дивно. Вероніка не мала звичку яскраво одягатися та фарбуватися.

А зараз дівчина була одягнена у облягаючі, шкіряні штани, яскравий топ та мала яскравий макіяж. Миколай дуже здивувався, адже дівчина сиділа з незнайомими йому жінками. Він думав, що знає всіх подруг дружини. Помітивши увагу, дівчата звернули увагу на їхній столик. Вероніка подивилася на чоловіка, просто йому в очі, але ніби побачила його вперше. Коля ще більше здивувався. Потім до компанії дівчат приєдналася компанія хлопців, і вони разом пішли. Коля, перебуваючи у вкрай розгубленому стані, набрав номер дружини. -Алло, Віро, ти де? — Вдома. Вона ж бачила, що він її бачив. Чому бр еше?

Микола нічого не розумів. Він узяв таксі і раніше повернувся додому. Дружина сиділа кудлата перед комп’ютером і робила звіт. Коли він розповів про ситуацію друзям, вони з нього посміялися, мовляв, дружина його за н іс водить. Коля не знав, що й думати. Як таке взагалі можна організувати? Він став частіше відвідувати те кафе, щоб ще раз підловити дружину. Успіх йому посміхнувся за два тижні. Він зустрів її. -Віро, а ти тут що робиш? Дівчина навіть не обернулася, поки він не торкнувся її за nлече. -Ти мене не чуєш? Пішли додому. Дівчина відкрила ро та, щоб щось відповісти, але потім чомусь передумала і кивнула.

Вони поїхали додому. Коли увійшли до будинку, Коля почув голос дружини з кухні та завмер: -Коль, ти вже повернувся? Що їстимеш? Віра вийшла йому назустріч, і він опинився між двома практично ідентичними за зовнішністю жінками. Так і знайшлася сестра близнючка Віри, з якою їх розлучили ще в дитинстві. Дівчина знала, що має близнюка і давно шукала сестру. Тому погодилася, підозрюючи, що він переплутав її із сестрою та приведе її до неї.