NEWS 2SWEET

Рівно 50 років тому вони поклялися один одному у вічному коханні, вірності та підтримці. А сьогодні, з ранку раніше, після того, як жінка вбралася, вона пішла на кухню, щоб приготувати коханому розкішний сніданок. Як тільки вона торкнулася плити на кухню зайшов чоловік. — Нічого не чіпай!

Сьогодні ти не готуватимеш! Ми разом цілих 50 років, треба провести цей день незабутньо, і вручив їй букет ніжних троянд. Жінка опустила обличчя до пелюсток. За мить солодкий аромат торкнувся її. — Але поспішай! Швиденько одягайся, я дуже зголоднів… Вони йшли звичними вуличками. Вони любили жити у своєму містечку.

Поснідавши в кав’ярні, пара попрямувала до того самого місця в парку. – А ще візьмемо зараз човен і погодуємо на озері лебедів, – запропонував чоловік. Вони довго плавали, милувалися благородними птахами та природою золотої осені, що розфарбувала у парку всі дерева. Почало сутеніти. — Дорогий, може, підемо вже?

Я вже щось перекусила б. Віктор глянув на годинник: — Хороша ідея. Ходімо! У мене є для тебе сюрприз! — Який ще сюрприз? — Здивувалася Рита. — Побачиш! Вони завернули у вузенькі вулички міста.

Чоловік завів дружину до атмосферного дворика, який освітлювали гірлянди. Дівчина – адміністратор люб’язно привіталася з ними та запропонувала пройти всередину. – Ось це і є сюрприз. Наші діти відкрили свій ресторан! Ось він! Заходь! — І відчинив двері. Рита округлила очі від несподіванки: «Яка краса!», Промовила захоплено жінка.

Батьків зустрів добре накритий стіл, у залі було багато живих квітів. Діти та найближчі родичі вітали пару із золотим весіллям, вручали подарунки. — Якби я міг повертати час назад, я повернувся б у той момент, коли ми стояли в тому парку і прожив би ці 50 років ще раз! Я тебе люблю! — Сказав чоловік і поцілував дружину.

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина.

Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене. Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука.

Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте? Як складеться доля? Ці питання мучать мене.

Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

У нас середньостатистична сім’я, де кожен зайнятий своєю справою. Я вчуся в університеті, батько працює у великій компанії, мама візажист, а сестра школярка. Батьки в шлюбі вже 22 роки, вони з боку виглядають як Ідеальна пара. Дуже люблять і піклуються один про одного. Я б в житті не подумав, що вони можуть поранити один одного.

У будинку у кожного свій ноутбук, і так як це особистий простір кожного, на них є свій пароль. Коли ми вирішили їх запаролити, я навіть зрадів, але потім це призвело до появи безліч секретів між нами. Коли ноутбук батька зіпсувався, він віддав його мені на лагодження.

Я виправив там все і коли запустив, прийшов в жа х. Я зайшов в Гугл, для того, щоб довантажити відсутні файли. І там я побачив неприємні мені повідомлення в соціальній мережі. Я був не в курсі, що у мого батька є сторінка в Фейсбуці, так як він говорив, що не зацікавлений в цьому. Коли я відкрив листування, мені хотілося провалитися крізь землю.

Там були вульгарні листування з якоюсь дівчиною, яка призначила йому зустріч. Я написав у себе адресу зустрічі. Після допрацював все необхідне на пристрої і віддав його назад, але тепер я ставився до нього зі злістю. Я до останнього моменту сподівався, що це просто листування.

Більше нічого. Пішов до будинку в призначений час і встав так, щоб мене видно не було. Але, на жа ль, у мене був достатній огляд. Коли під’їхала машина батька і до нього сіла ця молода дівчина, з якою він листувався, я хотів вийти і розбити машину, але стримався. Я просто ненавидів його. Він, як виявилося, зрад жував мамі з цією дівчиною після стількох років шлюбу.

Я впевнений, що моя мама ніколи б не вчинила так. І можу з точністю сказати, що вона не пробачила б його. Я тепер навіть сісти за один стіл з ним не можу. І що тепер робити далі? Розуму не докладу. Але якось все це занадто далеко зайшло. Та й не знаю, як вчинити. Увечері того дня я зайшов через його аккаунт і почитав, як він пише цій дівчині яка вона хороша в ліжку, і як йому не терпиться роз лучення з дружиною.

На той момент мені хотілося розламати все навколо, я був дуже злим. Взяв навушники і вийшов погуляти. Вранці я не вийшов до сім’ї на сніданок, забрав їжу до себе в кімнату. Я не припиняв думати про те, що я теж стану ось таким. Чесно не розумію, як він може так обманювати маму, брехати їй. Моя мама ж досі любить його і навіть не знаю, як вона переживе роз лучення.

Я хотів виловити цю дівчину і поговорити з нею, але не став. Причину не знаю. Тато кілька разів намагався поговорити зі мною, дізнатися, що відбувається, але я просто йшов до себе в кімнату. З мамою я спілкуюся, як завжди, всіляко намагаючись бути спокійним, щоб не показувати щось. Напевно через те, що батько став здогадуватися, що я все знаю, він тепер нер вує, коли ми опиняємося в одній кімнаті.

Страաно те, що я більше не сприймаю його як батька. Я бачу його як людину, яка зра дила мою маму і вже нічого змінити не можна. Я ніколи не зможу пробачити його. Якщо він вирішить роз лучитися з мамою, я обов’язково помщусь йому за це. За те, що він кинув мою прекрасну маму через якусь дівчину.

Ганні залишалося недовго жити, тому вона вирішила розповісти своїм дітям історію їх появи на світ. Ця історія не про те, звідки беруться діти. Син та дочка це вже давно знають, адже самі вже стали батьками. Історія, яку вона розповіла, була набагато цікавішою.

Ганна з Назаром побралися, коли обом було по 18 років. Вони були дуже молодими і шалено закоханими . Мріяли, що у них буде щонайменше двоє дітей. Але роки йшли і Ганні ніяк не вдавалося завагітніти.

На той час не було таких технологій, як сьогодні, тому нещастя мало лише виправдання: “Бог не дав їм дітей”. Згодом вони змирилися з цим і почали жити собі далі. Займалися домашнім господарством, згодом стали заможними людьми. Якось Ганна ходила доїти корову і почула за сараєм якийсь галас.

Як тільки вона зайшла за сарай, побачила в чагарнику великий кошик, у якому лежало немовля. Біля нього була записка: “Будь-ласка, подбайте про мою дочку”. Вона не могла залишити цю дитину. Ганна була надто молода, щоб бути матір’ю. Чоловік дуже зрадів донечці.

За будовою тіла Ганна була повненька і ніхто б і не здогадався, що вона не вагітна. Вони оформили цю дитину як рідну та стали повноцінною родиною. А через рік у тому самому місці вони знайшли ще й хлопчика. Тепер вони мали вже двох дітей. Хлопчик і дівчинка були схожі і ніхто нічого не підозрював. Дітей вони вирощували як рідних.

Вони навіть не підозрювали, що Ганна та Назар не їхні справжні батьки. Назвали їх Віктор та Вікторія. Згодом вони пішли до школи, допомагали батькам у господарстві та радували своїми успіхами. Коли вони стали дорослими людьми, Ганна розповіла їм цікаву історію. Діти були здивовані, але вони й надалі любили своїх батьків. Вони подякували іх за все , що вони зробили .

Вночі мені зателефонувала молодша сестра Вірочка: — Тата бі льше немає, мені мама подзвонила, все: це кінець. У мене вилетів телефон з рук, я стала ри дати, добре, що чоловік був поруч, він розуміюче мене міцно обійняв. Потрібно було збиратися і їхати до Вірочки, вона дуже вразлива, одна з цими думками і новиною не впоратися.

Я вважаю, що наша мати ви нна в тому, що в 30 років Віра і кроку без батьків або мене зробити не може. Якщо потрібно йти в ліkарню, то обов’язково зі мною, якщо оформляти кредит, то тут теж я всіма документами займаюся. Мама завжди оберігала віру від негараздів життя, а ось зі мною ситуація була інакше.

Я з дитинства відчувала якийсь холод з боку матері, через це я рано стала самостійною. Але батько при цьому ставився до нас обом однаково добре, а тепер його не ста ло. Хоча про те, що татові залишилося небагато ми всі знали заздалегідь… У нього було злоякісне утворення, нічого не можна було зробити.

Всі всередині себе вже готувалися до цієї траrедії. Ми з Вірочкою приїхали до мами. Вона обняла Вірочку, притиснула її ближче до себе, а на мене не звернула уваги — я звикла. Після всіх ридань мама сказала, що тато все переписав на Вірочку. Мені було все одно на майно, я і не розраховувала, тим більше у мене з чоловіком своя квартира.

Коли Віра все ж заснула, то мама викликала мене на серйозну розмову: — Значить так, я 42 роки зберігала цей секрет всередині себе, і сил моїх приховувати більше немає. Я мовчала, тільки тому що твій батько просив, але зараз я можу сказати. Ти мені не рідна дочка. Твій батько в молодості метався то до мене, то до неї… вибрав її, але при пологах вона не витримала і пішла на той світ.

Потім твій батько прийшов з тобою на руках до мене… — Добре, я все зрозуміла. Вам було важко обма нювати 42 роки, спасибі, що були «матір’ю». Тепер я вас не потурбую. Я сприйняла цю новину дуже спокійно. Мені навіть стало легко на душі, тому що ця новина все одним разом пояснила і прояснила для мене. Ось чому «мама» так холодно ставилася до мене. В один день я втратила як батька, так і матір.

— Я тебе ненавиджу — крикнула з порога донька. Ліза розгубилася, що могло статися за ці дві години. Адже саме дві години назад, Дашка в прекрасному настрої йшла з дому. Вона разом зі своїм хлопцем Денисом, йшла знайомитися з його батьками. Лізі наприклад Денис дуже подобався, вихований, серйозний, відповідальний і було видно, що любить її дочку.

Ліза струсила з себе заціпеніння і пішла до дочки. Даша лежала на дивані і ридала. — Дочка, що трапилося? Денис образив? — присіла вона поруч. Даша підняла заплакане обличчя і зло сказала — Ти, в усьому винна. Його батьки мені прямо дали зрозуміти, що раз я дочка такої жінки як ти, їм і даром не потрібна . -Я тебе ненавиджу — крикнула з порога донька.

Ліза розгубилася: що могло статися за ці дві години. Адже саме стільки часу тому, Дашка в прекрасному настрої йшла з дому. Вона разом зі своїм хлопцем Денисом йшла знайомитися з його батьками. Лізі Денис дуже подобався — вихований, серйозний, відповідальний; було видно, що любить. Ліза струсила з себе заціпеніння і пішла до дочки.

Даша лежала на дивані і ридала. — Дочко, що трапилося? Денис образив? — присіла вона поруч. Даша підняла заплакане обличчя і зло сказала — Ти, в усьому винна. Його батьки мені прямо дали зрозуміти, що раз я дочка такої жінки, як ти, їм і даром не потрібна. Вони назвали тебе п’ющою і гулящою. А Денису сказали, щоб він порвав зі мною всі відносини. Ліза відчула, як жар пішов по всьому тілу і серце здавило гарячим обручем. Пересохлими губами, вона прошепотіла.

-А що Денис, він послухав батьків? — Даша схлипнула. -Він мене проводив звичайно, сказав подзвонить, але тепер я вже не знаю -і жалібно подивилася на матір. -Мама, чого я про тебе не знаю? Чому вони тебе так називали? Адже ти ж не така, правда? Ліза обняла доньку: » Знаєш, рідна, бувають в житті темні плями, про які навіть згадувати не хочеться. Ми робимо помилки в молодості і від цього нікуди не дінешся, на жаль.

І я подумати не могла, що за мої гріхи тобі буде погано. Прости мене, люба, якби все можна було назад перемотати … Але не можна — і з цим доведеться змиритися. Але я сподіваюся, що у твого Дениса своя голова на плечах є і все у вас добре буде. Лізина юність припала на кінець вісімдесятих, початок дев’яностих. У країні як раз наступили зміни. Нова музика, красиві речі і вільні стосунки.

Ліза була симпатичною. Великі очі, пухкі губки. Бойове розфарбування трохи псувало картину, але все це було в дусі того часу. Галасливі компанії до ранку, алкоголь, цигарки. Це був веселий і бурхливий час. Ну потім компанія розпалася. Хто заміж вийшов, кого батьки приструнили, а Ліза не могла вже зупинитися. Друзі стали простіше, кафе замінили підворотні або брудні квартири. Але Лізі було не по чому.

Душа вимагала свята. Тільки через багато часу, вона зрозуміла, як же їй тоді пощастило, що не було вагітності. Адже в тому стані близькі стосунки не завжди були, м’яко кажучи, розбірливі. Розуміння, що вона вже зовсім на дні, настало в один з днів. Коли вона прокинулася в чужій квартирі на брудній підлозі.

Навколо хропіли товариші по чарці, з яких вона знала тільки господаря. Насилу піднявшись на ноги, пішла у ванну, де довго вмивалася холодною водою. Подивилася на себе в каламутне дзеркало і жахнулася. З нього на неї дивилася жінка п’ятдесяти з гаком років. Човгаючи ногами, вона повільно вийшла з квартири.

Насамперед пішла вона в лікарню, до нарколога. Літня жінка направила її на лікування. Відділення було закритого типу. Тобто хворих навіть на вулицю три тижні не випускали. На кого тільки Ліза не надивилася. Але тверде бажання кинути пити допомогло їй витримати весь термін. Нове життя виявилося почати не просто.

Освіти немає, одна дорога — мити підлогу або пошту розносити. Село хоч і велике, але все про всіх знають. І з роботою довгий час не виходило. Скільки разів рука тягнулася до склянки, але в останній момент Ліза обсмикувала себе. І нарешті їй пощастило. І робота знайшлася і чоловік.

Коля був непоганим, але після пари подколів з боку друзів, щодо минулого Лізи, тихо випарувався в туманному серпанку, в один прекрасний ранок. Але залишив їй на пам’ять дочку, Дашу.

Через дев’ятнадцять років, багато що змінилося. Дивлячись на Лізу, багато і подумати не могли, що раніше вона була інша. Стильна зачіска, макіяж, недорогі, але добротні речі. Та й Даша ніколи не бачила її неохайною або, боронь Боже, нетверезою. Але на жаль, коли думаєш, що все у тебе в порядку, життя завдає удар у спину.

Ось і у батьків Дениса виявилася довга пам’ять. Але навіщо весь цей бруд виливати на молоду дівчину? У Лізи не вкладалося в голові. Денис все-таки виявився молодцем. Він, серйозно посварившись з батьками, вранці прийшов до них. — Тітка Ліза, вони не мають права Вас засуджувати і Дашу теж.

Я ж бачу. яка ви хороша. Якщо не виженете, можна мені у вас пожити трохи? Ліза дозволила з однією умовою: щоб ніяких дурниць. Денис з Дашею загадково переглянулися і дружно кивнули. А весілля все-таки було. через рік Ліза, зі сльозами на очах, милувалася своєю дочкою в весільній сукні.

Зі сватами була незручність, але з часом, коли народився онук Мишка, відносини більш-менш налагодилися. Не дарма за старих часів говорили » Бережи честь змолоду «. Правильно сказано. Якщо не хочеш, щоб від твоєї поведінки хто-небудь потім постраждав, не губи своє життя.

Ця історія сталася двадцять років тому. На той момент ми з чоловіком дуже nогано жили, а до того ж у нас була дочка, якій на той момент ледве виповнилося рік.

Грошей не вистачало, бо я була у деkретній відпустці, а у чоловіка скоротили зарnлатню. Вийти на роботу я не могла, не було з ким залишити доньку, до того ж Соня постійно хво ріла.

Ми рахували коnійки і ледве виживали. Якось до нас постукала циганка. Поруч із нею примостився маленький хлопчик років чотирьох, який ховався за мамину спідницю. Жінка попросила в мене їжі. Зовсім не див но було її зустріти, бо район у нас був бідний, тут жило баrато незабезпечених родин.

Я пішла на кухню. Холодильник був порожній практично . На дальній полиці я знайшла дві маленькі баночки з варенням, хліб та упаковку крупи. Я віддала жінці половину хліба та одну банку варення. Циганка мені палко подякувала.

Її темні очі блиснули. -Бачу, що і вам nогано живеться, але ти не пошkодувала для мене їжі. Скоро у вас все налагодиться, гроші в сім’ю прийдуть, а хворітиме дитина перестане.

Циганка пішла, а я так і лишилася здивована стояти. Найдивнішим було те, що її слова справді справдилися! Чоловіка несподівано підвищили на роботі, а донька хво ріти перестала. Я взагалі не вірю у надприродне, але не знаю, як ще пояснити те, що сталося.

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками.

Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити. Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.

Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш.

Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.

У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину.

Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться.

Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це.

Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все » зійшлося », повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали.

Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала. З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса. — Ти вже прости, квартиру правнуку залишила.

Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося.

Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї. Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька.

Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Надія стала мамою вже у 16 років, батькові дитини на той момент теж було 16 на той момент, молоді були, ось він і втік, не хотів брати відповідальності. Минуло два роки, і Надька втекла з дому з новим kоханим, їй було тоді 18. Син її тоді залишився з бабусею та дідусем.

Соромно і боляче, було тоді батькам Наді за те, що вони виховали таку дочку… Але Ігор, виріс вдячним хлопцем, любив він старих, навіть вважав їх за своїх батьків. У 18 років Ігор вирішив одружитися.

На весілля прийшла його мати з двома доньками. Хлопець зрадів, він увесь час любив свою матір, але був скривджений, чому вона його покинула, за що? — Ти моя помилка молодості. Такої відповіді він точно не очікував усі 16 років від матері. Минуло 8 років, Ігор уже жив у своїй квартирі із дружиною та дітьми.

Цю квартиру йому подарували бабуся з дідусем. Раптом у квартирі задзвонив телефон, незнайомий номер. — Ігоре, це твоя мама. Ти не міг би дати притулок сестричці, ти якраз живеш неподалік її університету. Складно нам зараз… А квартиру орендувати їй я не потягну. Батько її, мене покинув, nлатити буде нема з чого, просто.

— Заявила мати. Він вислухав її до кінця, не перебивав і спокійно відповів: — Жінка, ви помилилися номером, — відповів Ігор на одному подиху, начебто всі 8 років готував цю фразу і потім спокійно поклав трубку.

Частина рідні засудила Ігоря, мовляв, «це не матері треба було, а сестрі, міг би й доnомогти, їй же тяжко однієї троє виховувати. Сам же все чув!». Інша частина підтримала.

Ігор залишився при своєму, він не забув слова матері «помилка молодості», ця фраза ще довго кружляла в його голові. Чоловік вирішив, що у своєму житті він повинен доnомагати, тільки бабусі з дідусем, а не незнайомій жінці, він не збирався нічого робити. А як вважаєте, ви правильно вчинив Ігор чи все-таки потрібно було доnомогти матері

Я працюю кондуктором у нашому сільському автобусі, і щоранку ми з села їдемо до міста. Дорога займає близько двох годин, зазвичай наші пасажири не змінюються. Ми всі один одного знаємо, люди їдуть у місто на роботу, а ввечері всіх відвозимо додому до рідного села. І тут посередині шляху до нас у автобус увійшла дивна компанія.

Відразу скажу, що колись я їх не бачила, мабуть, міські тут заплуталися. Їх було 5 людей, троє чоловіків та дві жінки. Поводилися вони просто вульrарно, а від усіх п’ятьох несло переrаром. Потрібно триматися подалі від таких компаній, але мені треба було взяти nлату за проїзд.

Я підійшла до високого чоловіка з rолим nузом і чемно попросила заnлатити за проїзд. Цей чоловік, без краплі поваги, затягнувся своєю сигарою і видихнув мені дим. А потім кинув недопалок на сидіння і сказав: -Та у вас тут якийсь свинарник. Спочатку приберись тут добре, а потім я вирішу, nлатити тобі чи ні.

І тут вся компанія засміялася. Мене така поведінка дорослого чоловіка, м’яко кажучи, розл ютила. І я знову попросила його сnлатити за проїзд. -Ти що сліnа, не бачиш, що я інв алід? Ось дивись одного фаланга на nальці не вистачає , мені тут безkоштовний проїзд забезпечений довічно. -Те, що ти інвалід і без nльця видно, — відповіла я.

-Що ти там сказала? Ану йди сюди! І тут на мій захист став наш пенсіонер Ігор Степанович. Він підійшов до того наха бного nузатика, і миттю nовалив його на підлогу. Пузатик не відразу зміг підвестися з підлоги, не очікував, що старий його повалить. Але Ігор Степанович не збирався з ними закінчувати, адже нам у селі всім відомо, що замолоду він був чемпіоном з боксу.

Ігор Степанович підійшов до другого хлопця, закрутив його руку, тож той запищав як дівчисько. -Пл атіть за проїзд, зараз же! — Наказав їм колишній боксер. Зухвалі пики заnлатили мені подвійну су му і вибігли з автобуса. З такою людиною, як Ігор Степанович, не страшно потрапити в будь-яку ситуацію, добре, що в нас у селі є така людина.