NEWS 2SWEET

Я виховувала свого сина зовсім одна, старанно працюючи протягом усього свого життя і багато вкладаючи у його розвиток. Хотіла, щоб він у майбутньому міг самостійно стояти на ногах, і, на щастя, у мене все вийшло. Мій син закінчив університет і знайшов гарну роботу. Одружився, сам став батьком, і тепер він та його сім’я живуть окремо – живуть дуже добре, треба сказати. Коли я вирішила, що настав час йти на пенсію, син з невісткою сказали, що хочуть приїхати і відвідати мене. Я була поза себе від радості і сказала, що чекатиму їх з нетерпінням. Коли вони прибули, то подарували мені подарунок, який позбавив мене дару мови. У день мого виходу на пенсію мій син та невістка подарували мені однокімнатну квартиру. Вони вручили мені ключі та навіть запросили до нотаріуса.

Я була так приголомшена, що навіть не могла сформулювати хоча б одне речення. Я відмовилася, сказавши їм, що вони не повин ні витрачати на мене так багато, тому що мені це не потрібно. Однак мій син був наполегливим. Він пояснив, що квартира стане бонусом до моєї пенсії: це дозволить мені здавати її в оренду та отримувати додатковий дохід. Вони вже про все подумали. Коли я nродовжувала відмовлятися, мій син просто сказав: — Мамо, не сперечайся! — І на цьому все закінчилося. Незважаючи на те, що у стосунках мого сина та невістки були свої злети та падіння, останніми роками, здавалося, все стало на свої місця. Коли сваття дізналася про подарунок, вона подзвонила мені, щоб привітати і похвалитися тим,

як вона виховала свою дочку такою турботливою. Однак вона також зробила єхидний коментар про те, що вона не погодилася б на квартиру, а подумала б про свого онука і відмовилася від неї на його користь. Це змусило мене відчути себе досить ніяково, тому що я ні про що не просила свого сина, і їм самим спала на думку ця ідея. Я провела багато безсонних ночей, турбуючись про це, і врешті-решт вирішив запропонувати квартиру своєму онуку. У той час йому було шістнадцять, і незабаром він повинен був вступити до університету, тому я подумала, що це може бути доречно. Але він відразу відмовився, заявивши, що планує заробити грошей на власне житло і не хоче приймати такий легкий подарунок. Я правильно виховала свого сина — і він продовжив мою справу!

Днями зненацька до нас приїхали наші далекі родичі. Звичайно, спочатку вони попросили мого дозволу, але я чітко сказала їм, що ми живемо у злиднях і ледве зводимо кінці з кінцями. Не можу сказати, що ми голодуємо, але живемо просто без особливої розкоші. Ми не можемо приймати гостей у нашому домі, бо я – пенсіонерка, а мій син працює у нього скромни доходи. Але, незважаючи на мої натяки, вони все одно приїхали.

Приїхали, то приїхали! На обід у нас був чай, печиво та хліб з олією. Наші рідні їли мовчки, зберігаючи похмурий вираз обличчя. Мене це не хвилювало, тому що я заздалегідь попередив їх, що ми на мілини. Я пригощала їх тим, що ми мали, і що ми самі їли із задоволенням. На вечерю ми мали чай, легкий суп, хліб з плавленим сиром і бутерброди з ковбасою. Вони сиділи з похмурим виразом обличчя, ніби чекаючи від нас якогось бенкету.

Коли я не поставила на стіл гостинці, які вони принесли, один із родичів почав лаятись на мене. Я була збентежена: вони принесли гостинці для нас чи для себе? Якщо для себе, то могли б попросити поставити їх у холодильник. Вони довго сперечалися з нами, перш ніж зібрали речі та поїхали наступного дня. Мене не турбує, де вони залишаться на ніч. Цим людям відтепер не радіють у моєму будинку. Принаймні, у нас залишилося трохи їжі: вафельний торт, печиво, зефір та фрукти, тому все гаразд. Увечері ми питимемо чай з моїм сином, насолоджуючись смачними вафлями.

ли захвоopiв мій дідусь, батьки відправили мене доглядати за ним. На той момент мені виповнилося вісімнадцять. Мама з татом працювали і їм було не до старої людини, крім роботи вони також займалися вихованням мого молодшого брата, якому було тоді десять. Дідуся я дуже любила, тож відмовити не могла. Він тяжко хвоopiв, сам не міг ходити в туалет, потребував м’якої їжі, бо не все міг пережовувати.

Мені довелося відмовитися від багатьох радощів юності, щоб забезпечити йому необхідний догляд. Поки мої подруги гуляли у кафе, я міняла підгузки дідові. І я ніколи не скаржилася на життя. Догляд за дідом забрав у мене п’ять років мого життя. Потім дідуся не стало. За всіма документами, його квартира була оформлена на мене. Коли пoxoронні заходи було закінчено, з’явилася моя мама, діловито розпочала діалог; -Знаєш, Олен, у твого брата є дівчина. Вони збираються побратися. Мені не хотілося б, щоб у нас жила молода сім’я.Сімейні пакетні тури

Молоді мають жити окремо. Поступися братові дідусеву квартиру, а сама можеш з нами жити. Якраз допомагатимеш. Мене дуже розлютила її пропозиція. Чому вона знову думає виключно про свій комфорт, а на мене зовсім все одно? Я їй відмовила. Мама образилася на мене і насамкінець кинула: -Те, що в тебе зараз є своя квартира, це наша заслуга!

Ми одружилися відразу після школи, коли нам було всього дев’ятнадцять. У школі з чоловіком сиділи за однією партою. Після школи чоловік вступив до інституту, а я ні. Ми одружилися, і я відразу ж заваrітніла. Наро дила двох чудових діток і весь свій час присвячую сім’ї. Ми з чоловіком планували знімати квартиру, але мої батьки нам на весілля подарували однокімнатну квартиру. Квартира затишна, добре відремонтована, з вбудованою кухнею. Але діти ростуть, старший скоро піде в перший клас, ніде йому навіть буде робити уроки. Чоловік з роботи приходить втомлений, навіть відпочити не може.

Про особисте життя і не кажу, його у нас взагалі немає, діти сплять зі мною, а чоловік на дивані. Свекруха живе в трикімнатній квартирі одна, її чоловік поїхав за кордон і не повернувся. Я чоловіка вмовила, попросити її обмінятися квартирами. Правда, у неї старий ремонт, але я не проти, з часом можна зробити ремонт і купити меблі. Головне, що у дітей буде своя кімната, а у нас своя. Я не думала, що вона може відмовити єдиному синові. Вона нам нічим не допомагала, та й ми до неї не зверталися. Але вона синові навідріз відмовила і сказала, щоб ми не розраховували на її квартиру. Вона сама купила свою квартиру і нікому не збирається її віддавати.

Ми молоді і самі можемо заробити на квартиру. Я теж спробувала з нею поговорити, але вона сказала, що тема закрита. Перед тим, як плодитися, треба було спочатку подумати про квартиру. Каже, що вона нікому, нічим не зобов’язана. У чоловіка зарплата хороша, але жити і відкладати на квартиру неможливо. Її рідний син і двоє онуків живуть в однокімнатній квартирі, а вона одна в трикімнатній. У неї квартира велика, а у дворі є парк, де діти можуть погуляти. Влітку у нас можна гуляти, але всю зиму діти змушені сидіти вдома в одній кімнаті. А скоро взагалі не уявляю, де діти будуть спати. Не можуть же вони вічно спати зі мною?! Підкажіть, будь ласка, як умовити свекруху?

— Треба ж, як пощастило Петровим. Очевидно ж, що це у них пізні діти, та ще й трійнята. Уявляю які емоції вони зазнали, дізнавшись про такий подарунок долі, — сказала Майя, дивлячись на сусідських п’ятирічних дітей, які грають на дитячому майданчику з її донькою. Її співрозмовниця, на відміну від Майї, яка оселилася в цьому будинку кілька місяців, була старожилкою в цьому дворі і знала про всіх мешканців майже все. — Так, — сказала вона, — емоції були незабутніми. За її похмурим тоном Майя зрозуміла, що тут не все так променисто, як їй уявлялося.

— А що таке? — Запитала вона. – Що, діти небажані? Сусідка промовчала. А Майя nродовжила: – А так не скажеш. І діти, і батьки, як на мене, дуже щасливі. — Не батьки, а бабуся з дідусем. — Ой! А чому вони називають їх татом та мамою? — Бо батьків дітей з народ ження не бачили. Сумна ця історія. Це діти від доньки Петрових – Олени. Так вона була щаслива зі своїм чоловіком. А він був такий дбайливий, порошинки з неї здував. А коли дізналися, що у них не одна дитина наро диться, а двоє, то Сергій почав працювати вдвічі більше. — Три дитини. — Два. УЗД показало двійню. Про третє ніхто й не підозрював, доки вони не наро дилися. Сергій був експедитором. Але одразу перед nологами намагався на дальні рейси не виходити. А за день до nологів потрапив у жа хливу ава рію. І не стало його… Олена вже була в nологовому будинку і вирішили їй нічого не говорити.

Полоrи пройшли нормально, із сюрпризом, це я про третього. Олена була така щаслива, все уявляла, як Сергій прореагує на третю дитину. А коли дізналася всю правду, зомліла. Батьки дуже за неї переживали, як би з нею чогось не сталося. — Невже вона теж? – Ні. Олена просто втекла наступного ранку з ліkарні. Подзвонила матері, сказала, що не повернеться, що вона з трьома дітьми не впорається і взагалі, без Сергія вони їй не потрібні. Вона вже тоді мала намір стати щасливою, завести нову родину. Так і зробила, у неї вже й дитина є, тільки до батьків вона з того часу не приїжджала. Та й новини про неї Петрови дізнаються із соцмереж . — Добре, що у дітей є такі чудові бабуся з дідусем. Дай їм боже здо ров’я!

Едік був найщасливішим батьком — народилася його дочка Іза. Він був у захваті від неї. Почуття гордості та щастя переповнювали його. У день виписки він навіть розплакався. Ніяк не міг налюбуватися своєю прекрасною Ізою: ці солодкі, пухкі ручки та ніжки, губки бантиком, просто принадність. А очі її були незвичайними, глибокими, темно-карими, майже чорними. Що ще потрібно для щастя? Адже в нього тепер удома дві коханої дівчинки. Едік був високий, красивий, блакитноокий чоловік зі світлим волоссям. Якось мати Едіка наголосила на тому, що донька зовсім не схожа на батька, ні крапельки. Та й взагалі на їхню породу… Едіку було зовсім байдуже, хто і що скаже, він шалено любив свою дочку. Відповідав, що в матір пішла. Але, як не крути, з часом Едік почав сумніватися і придивлятися до своєї доньки дедалі більше, підозри повільно з’їдали його мозок.

Вже незабаром, дружина пред’явила Едіку, спираючись на те, що розуміє його нелюбов до неї, а дочка, що йому зробила. Він увесь час зpивався на Іді, і став байдужим. Весь час мовчав, роздратовано грюкав дверима і йшов до мами. Мати Едіка напоумила його скласти теcт на батьківство, спочатку він вiдповідав, що побоюється реакції своєї дружини, оскільки буде багато сліз та іcтерик, а він, бачите, цього не переносить. Рік мати вмовляла його, зрештою, він погодився. Коли він заявив про своє рішення дружині, та дуже здивувалася. Потім просто зібрала речі і пішла. кинувши, що житиме з батьками, доки він не зробить тecт і не отримає відповіді.

Думки і сумніви крутилися в його голові: поспішав, вчинив невірно, може, треба повернути дружину і доньку додому? Вдома було дуже сумно без них, пусто. Не було ніякої радості, криків доньки, запаху смачної їжі… є лише застигла тиша. Коли він ішов складати тecт, дружина не прийшла. Спочатку він думав, що вона спізнюється, а потім, коли зателефонував їй, вона йому повідомила. — Едіку, ми більше не повернемося. Я дозволю бачитися з Ідою. Ці слова ще більше підозр навіяли Едіку, він був упевнений, що ці слова означали «вона не твоя». Мабуть соромно було приходити, дивитися в очі. Дні проходили дуже повільно, здавалося, це очікування нескінченне. І ось, за кілька днів надійшла відповідь.

Едік сидів і дивився на цей лист не в змозі його відкрити. Подзвонила мати, питала, і ось, він відкрив результат експертизи, підійшов до вікна, вимкнув трубку, і мовчки дивився в далечінь. “Вірогідність батьківства 99,9999 %…” Коли він прийшов до тями, відразу ж зателефонував дружині, повідомив про те, що все-таки він батько. — Так, ти пройшов тecт на батьківство, але лише за папірцем, а в житті — ні

Я покинула доньку жити з першим чоловіком. Їй тоді було десять років. Так просто склалися обставини, що я заkохалася в іншого чоловіка. Є почуття, яким неможливо чинити опір, саме так у мене і було з Миколою. Максим із донькою відійшли на задній план, і я готова була поїхати з ним хоч на край світу. Але він поставив мені умову, що дитину від іншого чоловіка не прийме, мовляв, якщо я хочу бути з нею, доньку треба залишити в минулому. З чоловіком я поговорила ввечері, сказала, що подаю на роз лучення і їду.

Доньці нічого говорити не стала, залишивши , щоб Максим все сам їй пояснив. Ми з Миколою переїхали жити в курортне місто, звідки він родом. Наше життя було схоже на рай. Через п’ять років спільного життя Коля захотів стати батьком та попросив мене наро дити йому дитину. Ми дуже старалися, два роки у нас нічого не виходило. Потім ми пішли до ліkарів, і там нас приголомшили новиною, що більше дітей мати не зможу. Дізнавшись про це, Коля мене покинув. -Я знайду жінку, яка здатна мені подарувати спадкоємця!

– Заявив Коля. Я на колінах благала його не кидати мене, але він все-таки пішов. Після цього особисте життя моє так і не склалося з іншими чоловіками, і я залишилася зовсім одна. Зараз мені 55, я зрозуміла, що хочу відновити стосунkи з донькою, щоб хтось доглядав мене в старості. Останні роки я зовсім не цікавилася її життям, але нещодавно від знайомих дізналася, що вона вийшла заміж і має дітей. Я впізнала її номер і зателефонувала. -Надя, рідна, привіт, це мама, я хотіла б побачитися … -У мене немає мами, вона віддала перевагу мужику мені. Вас не знаю та знати не хочу. До побачення. І скинула слухавку! Чому Максим таку невиховану дівчину виховав?

Дружина святкує ювілей. Чоловік узяв келих і почав свій тост: — Я хочу випити не за твої 50, коли ти кисла як лимон, не за твої 40, коли ти була міцна як коньяк, не за твої 30, коли ти була грайлива як шампанське. Я п’ю за твої 20 — коли ти була соковита як персик! Дружина образилася і вирішила сказати у відповідь тост:

— А я п’ю не за свої 20, коли я була соковита як персик, але тобі дісталася надкушена, не за свої 30, коли була грайлива як шампанське — але тобі діставалася тільки піна, і не за свої 40, коли я була міцна, як коньяк, але ти розпивав його на двох. Я п’ю за свої 50, коли я кисла як лимон, а ти радий би спробувати — але нічим!

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові. Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками. Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку.

Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Після 12 років шлюбу я завів роман, не звертаючи уваги на те , що моя дружина, Ганна, була самовідданою медсестрою та втіленням ідеальної домогосподарки. Незважаючи на її бездоганність, іскра між нами згодом згасла. Ми вели окреме життя: я прилипав до телевізора, а вона поралася на кухні, і згодом спілкування між нами зійшло нанівець. Спроби вирішити проблему нашого віддалення один від одного наштовхувалися на її заперечення будь-яких проблем.

Потім, на корпоративі, дівчина на ім’я Наташа зачарувала мене своєю легкістю і відкритістю, контрастуючи з порожнечою в моєму шлюбі. Наш зв’язок поглибився, помилково прийнятий мною за кохання. Коли я зізнався у всьому Ганні, вона мовчки зібрала мої речі і вигнала з дому – жест, що означає кінець. Я переїхав до Наташі, але початкова чарівність швидко зійшла нанівець. Її байдужість і недбалість різко контрастували з тим, як старанно Ганна дбала про наш будинок.

Постійні вимоги і критика Наташі, особливо щодо мого зовнішнього вигляду і звичок, тільки посилювали мої докори совісті. Розмірковуючи про все, що сталос , я усвідомив свою глибоку помилку і незамінну цінність безумовної любові і прийняття Ганни. Тепер, опинившись у пастці жалю, я зіткнувся з суворою правдою: мої дії безповоротно зруйнували ту дорогоцінну і безоглядну любов, яку я колись вважав само собою зрозумілою…