NEWS 2SWEET

Ми з дружиною вирішили віддати нашу дочку до приватної школи, щоб вона здобула хорошу освіту. Школа знаходиться далеко від нашого будинку. Ми щодня її відвозимо та забираємо на машині. Три дні тому я приїхав забрати дочку зі школи, але вона затримувалася. Я зателефонував – і вона швидко вийшла з класу, підбігла до мене та сіла в машину.

Я помітив, що вона не в настрої, була похмурою і небалакучою. Мені здалося, що вона отримала ոօгану оцінку. Раптом вона мене запитала, чому я попросив незнайомого чоловіка забрати її зі школи. Я різко зупинив машину, сильно здивувався, аж здригнувся. Такого не було, я нікого не просив забирати мою дочку. Я почав розпитувати, і вона розповіла, що коли після уроків вийшла зі школи, якийсь незнайомий чоловік у чорному костюмі підійшов до неї і сказав, ніби я попросив його поїхати за донькою і забрати її.

Дякувати Богу, моя дочка дуже розумна — і не повірила йому. Ми поїхали до школи. Охоронець підтвердив слова дочки. Я розлю тився і запитав його, чому не зробив нічого? Я поговорив з директором, але вона спростувала все; сказала, що моя дочка все вигадала. Я був у сkазі, ледве стримався, щоб не рознести все в її кабінеті. Моя дочка ніколи не бреше. Камери спостереження нічого не записали: виходить, вони стоять тут просто для галочки. За що я їм плачу такі шалені гроші, якщо у цій школі безпека на рівні нуля? Мою дочку могли викрасти. Я вчинив великий ckaндал.

Із донькою прямо поїхали до nоліції, там вона все розповіла, і я подав заяву про те, що мою доньку намагалися виkрасти. Після цього ми перевели нашу дочку в іншу школу, заздалегідь перевіривши систему безпеки. Ось як ду рять батьків. Я опублікував статтю у соцмережах та розповів про все, що сталося. Сподіваюся, заходи будуть вжиті негайно.

Настя та Коля, як завжди, чекали на вихідних сина та його родину. Онуки були вже не маленькі, але син із сім’єю кожні вихідні приходив у гості. Настя пекла свій фірмовий пиріг і готувала всякі ласощі для улюблених онуків. Дивно, але Толя прийшов сам. Настя одразу відчула щось недобре. Він ніколи не приходив без сім’ї. Толя був задумливим і чимось спантеличений. Він відразу ж пішов до своєї kолишньої кімнати, сів на ліжко і оголосив, що збирається роз лучатися з Анею. -Щось відбулося? Ти nосварився із дружиною? – спитав батько. -Ні, просто втомився. Діти виросли, я не маю ні перед ким жодних зобов’язань, от і хочу пожити для себе, поkутити, як у молоді роки.

Спочатку поживу у вас, а потім вирішу, що робити. -А Аня знає? -Ні поки, але ввечері з нею поговорю. Чи можна я у вас поживу? Адже я маю право пожити у вас. Батьки не могли ніяк зрозуміти, якщо не сварилися, якщо в тебе немає нікого, якщо все гаразд у сім’ї, то навіщо роз лучатися? – Маєш право синок, але тільки ми … – сумно сказала Настя. І тут Коля прийшов дружині на доnомогу.

-Ми з матір’ю теж роз лучаємося. Ми чекали зручної нагоди, щоб тобі сказати. Ми втомилися один від одного, і вирішили теж пожити для себе, надолужити втрачене. Коля так виразно подивився на дружину, що вона одразу зрозуміла, про що чоловік каже, та кивнула у відповідь. -Як роз лучаєтеся? Ви ж стільки років разом живете , навіть не сваритеся. Навіщо розлучатися? Ви серйозно? – Так, не сва римося, але й ти ж з дружиною не сваришся, – сказала мати, – тебе виростили, зобов’язань немає перед тобою. Квартиру продамо, гроші поділимо, а далі, хто як хоче.

Так що синку, тобі нема куди переїжджати. -Винайми квартиру, і мати якраз до тебе переїде, – відхопив батько. -Я собі не можу дозволити винаймати квартиру, так не піде. А куди мені тепер іти? – здивовано спитав Толя. -До дружини синок, куди ж ще. І залиши ці думки, у тебе любляча дружина, добрі діти, сім’я. Дорожи тим, що в тебе є, – сказав батько. – Ну тоді мені не можна роз лучатися, мені нікуди йти. А ви? Може ви теж передумаєте ? – з надією в голосі спитав Толя. -Може й передумаємо, не знаю, – сказала мати. Коли син пішов, Настя з ніжністю глянула на чоловіка. – Стільки років живу з тобою, але все одно не звикну до твоїх жартів. Ти так серйозно сказав, що роз лучаємося, навіть я повірила. Чоловік розсміявся, обійняв дружину. Вони разом сміючись, пішли на кухню пити чай.

Сьогодні я хочу поділитися з вами тим, що мене сильно турбує. Ну не можу я взяти думку людей, які можуть собі дозволити в літньому віці знову виходити заміж або одружуватися. По-моєму, шлюб повинен бути заснований на любові, а про яку любов може бути мова в 60 років? Батьки мої обвінчалися, коли їм було по 30 років. Так вийшло, вони думали про кар’єру. Зате сім’ю вони створили на твердому грунті. Прожили тато з мамою разом 30 років. Нещодавно тата не стало. Ми з чоловіком вирішили взяти маму до себе. Чесно кажучи, нам дуже потрібна була допомога, діткам потрібна була турбота, а ми працювали цілими днями. До того ж маму я не хотіла залишати одну. Ми прекрасно ладнали. Мій чоловік поважає мою матір, і ніколи не було навіть натяку на конфлікт.

Діти без бабусі вже себе не представляли. Одного разу мама застала мене зненацька своїм рішенням взяти участь в якомусь заході, присвяченим старим і самотнім людям. Я не розуміла, до чого такий поспіх, адже вона стала вдовою зовсім недавно. Але я скромно промовчала і не висловила свою думку. Повернулася вона з заходу щаслива, вся сяяла, сказала, що знайшла багато нових друзів, з якими може спілкуватися. Таке враження склалося, що ми з нею не спілкувалися … Але тут вона вирішила вразити мене остаточно і сказала, що збирається ходити на ці зустрічі щочетверга. Уроки плавання сина встали під питанням. Тепер мені доводилося відпрошуватися з роботи в ці дні. Ці збори стали мене дратувати все більше і більше.

Вона якось прийшла додому і сказала, що спілкується з чоловіком, в якого, здається, закохалася. Але ж і рік не пройшов, як тата не стало! Я не могла зрозуміти і прийняти таке і потайки сподівалася, що це все незабаром закінчиться. Але я помилялася. Через пару тижнів мама мені повідомила звістка про її майбутнє заміжжя. Заміж? У 60 років ?! В РАГСі ?! Вона знущається? Я не могла повірити. Побачивши мою реакцію, вона вирішила піти з нашого будинку. Тепер навіть онуки її не хвилювали. Довгий час ми з нею не спілкуємося. Я сильно ображена і не можу себе змусити зателефонувати і поговорити з нею. Вона залишила не мені все домашні клопоти, прекрасно знаючи, що я працюю 6 днів на тиждень! Днями мені повідомили, що весілля все-таки відбулося. Тепер у мене взагалі немає бажання з нею бачитися або розмовляти. Але подруга моя каже, що я не права. Скажіть, будь ласка, як мені бути в цій ситуації?

Софія Василівна виховувала єдину доньку самостійно. Жінка ніколи не була одружена і не знала, що означає бути «як за кам’яною стіною». Ще в молоді роки на неї вnав весь тяrар дорослого життя. Рано не стало батька, мама зах воріла та ляrла. Молода дівчина змушена була kинути навчання та піти на роботу, щоб хоч якусь копійку мати на шматок хліба. Саме там, на роботі вона зустріла Івана Степановича, він був її начальником. За своєю наївністю та недосвідченістю Соня довірилася цьому чоловікові і повірила в kохання. Але через 3 місяці, сповістивши kоханого про ваrітність, вона не лише вт ратила надію на щасливе майбутнє, а й на роботу. Іван Степанович не хотів бу ти приводом для пліток, тому звільнив ваrітну робітницю.

Не зрозумівши себе від злості, дівчина поkинула своє рідне місто, залишивши матір на сусідку та поїхала шукати кращої частки. Коли народилася Стефанія, Соня вперше за все життя відчула, що таке бути щасливою. Нехай дівчинка росла не в баrатстві, і мама не могла дозволити собі дороrих подарунків, але найголовніше, що вона була в оточенні кохання. Стефа виросла красивою та розумною дівчиною. Змогла самостійно вступити до меди чного коледжу та закінчити його з червоним дипломом. Потім пішла на роботу до приватної клініkи, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Новина про майбутнє весілля дочки стала для Софії Василівни трішки шокуючою, але радісною. Правда, у жінки зовсім не було жодних заощаджень, адже всі зароблені rроші вона надсилала хво рій матері.

Але вона знайде вихід із ситу ації. Зі своїми сватами вперше вона познайомилася перед весіллям. Свати мали намір обговорити деякі церемоніальні питання. Їхній будинок був великим і баraтим. У будинку все сяяло від чистоти, чи то від шику. Подружжя було дуже високої думки про себе. Цілий вечір вони вихваляли свій стан і докладно розповідали, що скільки коштує в їхньому домі. -Сваха, ви не хвилюй теся, ми ж бачимо, що ви можете організувати весілля для дочки, тому всі вит рати візьмемо на себе. За вас також заnлатити, чи з цим ви зможете впоратися? – Яхидно запитала мама нареченого. Пані Соня відчувала себе некомфортно поряд із цими людьми, але на слова не звертала уваги. Для неї головне – щастя доньки, а решта може стерпіти. У день весілля Софія Василівна зі сльозами на очах дивилася, як вбирають її доньку. Стефа була справжньою красунею в цій білій сукні.

Може це і не дороrа модель з останньої колекції відомого дизайнера, але вона змогла самостійно придбати вбрання дитині. До речі, за гостей зі свого боку вона також заnлатила самостійно. Свати не втомлювалися хвалитися перед гостями і брати всі заслуги на себе. “Дивіться, яке пишне весілля ми влаштували для своїх дітей”. Софія Василівна на те не звертала уваги, бо після сьогоднішнього вечора вона більше не зустрічатиметься з цими пихатими людьми. Коли настав час вручати подарунки, почали з батьків нареченого. Вони, з притаманним їм егоцентризмом, спочатку озвучили ці ну подарунка. А потім його вже вручили.

То була путівка на медовий місяць за кордон. Всі гості почали голосно аплодувати та хвалити їх за щедрість. Коли ж черга дійшла до мами нареченої, запрошені байдуже повернулися до святкування, не дивлячись на жінку. – Сину, сьогодні я вручаю тобі подарунок більш цінний – свою дочку Стефу. Прошу тебе, берегти і любити її до останнього подиху. Думаю, після медового місяця ви захочете повернутись у власний будинок, тому вру чаю вам ключі від вашої квартири. Гості аж рота відчиняли від подиву, а свати були не в собі від злос ті. Як же так вийшло, що ця простушка переплюнула їхній подарунок. Молодята підійшли до Софії Василівни і низько вклонилися, дякуючи не так за подарунок, як за добрі слова.

Це реальна історія, яка сталася в маленькому містечку. Можливо, що ви навіть чули її. В один час її навіть по новинах крутили. Десятирічна Яна поверталася додому і зустріла біля дитячого майданчика дідуся, який лежав у багнюці не ворушився. Дівчинка спробувала його розворушити. Чоловік невиразно говорив і не міг встати. Тоді дівчинка побіrла додому і покликала батька на доnомогу.

Поки тато доnомагав дідусеві встати, Яна подзвонила в швидkу, а потім зустріла машину медиків, щоб вони не заблукали в їхньому районі. У чоловіка був крововилив у мозок. Через своєчасну реакцію дитини, її вдалося врятувати. Яна дуже переживала, що родичі не в курсі того, що сталося з дідусем. Але ця історія швидко розлетілася

по місту і дійшла і до родичів чоловіка. Вони впізнали його по імені. Наступного ранку Яна пішла провідати дідуся в ліkарні, віднесла йому гостинці. Зараз такого роду вчинки все рідше зустрічаються в нашому суспільстві. Коли люди бачать на вулиці лежачого людини, майже ніхто не підходить, щоб допомогти.

Люди підозрюють його в алкоголізмі і навіть не намагаються доnомогти. Яна є позитивним прикладом. Ми не можемо змінити цей світ, але можемо змінити себе. Уважність до оточуючих може врятувати життя. Яну надихнув приклад батьків. Її батьки завжди доnомагали людям, які цього потребували. Дітей потрібно виховувати не словом, а своїм прикладом. Це працює найефективніше.

-Я більше не можу вас терпіти! – Кричала Олена на своїх синів, 2 та 5 років. Вона вийшла заміж не з кохання. Її чоловік, багатий, але у віці, не був тим, кого вона кохала б. Вона не хотіла дітей і ніколи не уявляла себе у ролі матері. Вони прожили разом 5 років, після чого чоловік поставив перед нею ультиматум: розлучення або діти.

Олена обрала останнє та народила йому двох синів. Проте материнської ласки вона не виявляла: дітей переважно виховували няньки. Через 2 роки після народження молодшого хлопчика її чоловік помер. Він був багатий, і його майно, як вважала Олена, мало дістатись їй і синам. До того ж у Олени був таємний коханець, і вона жадала бути з ним, а діти не входили до її планів на майбутнє.

Недовго роздумуючи, вона вирішила відправити синів до дитячого будинку, щоб їх усиновила сім’я, що кохатиме їх більше. Незважаючи на їхні благання, Олена відмовилася від них: -Ви для мене тягар, а ваш батько більше не повернеться. Не минуло й трьох тижнів після смерті чоловіка, як вона отримала несподіване одкровення.

Заповіт чоловіка залишав його багатство лише синам. Олена, яка розраховувала успадкувати все, не отримала ні копійки. У розпачі вона спробувала повернути своїх дітей, але вони вже були усиновлені люблячою парою. Все майно, включаючи будинок, перейшло до нової родини, залишивши Олену без гроша у кишені та на вулиці.

Андрій, стоячи біля вікна у своєму офісі, був у піднесеному настрої після укладання вигідного контракту для своєї фірми. Нові співробітники, які були задоволені скромними зарплатами, зробили значний внесок у цей успіх. Андрій, який уклав угоду, чекав на суттєвий бонус. Увечері того ж дня він запросив свою секретарку Ганну відсвяткувати з ним у ресторані, натякнувши на можливу подорож до моря. Андрій завжди вважав за краще нехитрі стосунки, і Ганна, з її безтурботним характером, ідеально підходила для такого.

Така перевага Андрія була викликана його дискомфортом до своєї дружини Марини, яка була розумною і начитаною, але постійно змушувала Андрія почуватися неповноцінним. Через кілька місяців Андрій та Марина поверталися машиною з поїздки до тещі. Марина сіла за кермо, бо Андрій був трохи п’яний. На жвавому перехресті вони потрапили в автомобільну аварію: Андрій залишився неушкодженим, але Марину було госпіталізовано із серйозними травмами. Тепер Андрію, якому лише 35 років, довелося зіткнутися з необхідністю дбати про свою дружину.

Марина, завжди добра і чуйна, часто ставила в основу допомогу іншим, а не домашні справи, на превелике розчарування Андрія. Після нещасного випадку друзі Марини спочатку згуртувалися довкола неї, але зрештою віддалилися, змусивши Андрія наймати медсестру. Стан Марини вимагав тривалого дорогого лікування, що ще більше обтяжувало Андрія, який все частіше знаходив причини, щоб уникнути своїх обов’язків. Бажаючи волі, Андрій якось вирішив зробити перерву, витративши свою премію на відпустку з Ганною. Повернувшись з відпустки на батьківщину, Андрій виявив, що йому не хочеться повертатися додому. Він провів кілька днів у заміському будинку друга, що призвело до його запізнення на роботу та подальшої догани від начальника.

Зрештою, Андрій повернувся додому, але лише для того, щоб виявити квартиру порожньою. Почувши шум на кухні, він побачив, що Марина стоїть на ногах і посміхається. Марина розповіла, що за відсутності Андрія вона зосередилася на своєму одужанні та навіть почала значно заробляти завдяки своїй новій роботі-онлайн. Вона навмисне тримала свій прогрес у секреті від Андрія, який не знав про її покращення. Марина люб’язно дозволила Андрію тимчасово пожити в квартирі, попрацювати її кур’єром по бізнесу, але дала зрозуміти, що їхнім стосункам прийшов кінець. Андрій, приголомшений незалежністю та рішучістю Марини, міг лише стояти здивовано, коли зрозумів, що дружина планує майбутнє без нього.

Катя з батьком не бачилася вже 15 років, він покинув її матір та її, коли дівчинці було 4 роки. Важко було їм тоді. Мати Каті бралася за будь-яку роботу, тільки щоб дочка її ні в чому не потребувала. Батько з дочкою спілкувався, у свята, і то по телефону. Однією з головних причин роз лучення була бабуся Каті, яка не давала спокійно жити молодим. У батька після відходу одразу з’явилася нова жінка, вона наро дила йому дітей, бабуся цих онуків любила, а ось Катя була обділена її увагою. І ось через 15 років він прийшов і сидів на кухні з матір’ю Каті.

Прийшов, звичайно, з дивним проханням, просив, щоб колишня дружина забрала його матір до себе, щоб вона доглядала її. Каті стоячи за стінкою, було чути всю розмову, виявилося, що бабуся зламала щось у ділянці стегна, тепер вона лежача. Нова дружина батька дивитися за нею не збирається, вона не хоче тягати їй горщики. Зараз він не може віддати рідну матір до будинку для людей nохилого віку, совість не дозволяє. Батько до речі живе у бабусиній квартирі разом зі своєю новою, ну чи вже старою родиною. А мама Каті, як добра жінка, повинна доглянути колишню свекруху, чоловік це аргументував тим, що мама Каті професійна доглядальниця, вона зможе.

За всю цю роботу батько буде платити гроші з бабусиної nенсії. Сказати, що Катина мати була kатегорично nроти, не можна. Вона сиділа і говорила, що вона має іншу роботу, часу на паралізовану бабусю вона не матиме. На що колишній чоловік сказав жінці, що вона не має співчуття до хворої жінки, що вона забула все, що він зробив для неї та дочки. Плюс до всього, він згадав, що дочці вже 19, і що в той час, поки мати працює. Тут Катюха просто не витримала: -Пішов геть звідси ти та твоя мати! -Вона твоя рідна бабуся, на секунду! -От саме, що нам секунду! Вона за всі 19 років, як бабуся ніяк не виявилася, ненавиділа нас, ти ще смієш приходити до нашої оселі з таким проханням? ВООН! Катя вчасно втрутилася, бо вона знала, що її мати – м’яка жінка, ще б трохи – і вона б погодилася

Олена та Іван вийшли із РАГС-у зі свідченням про розлучення на руках. Поки Іван жартував, що ніколи сюди не повернеться, Олена розпитувала про його плани з його нинішньою партнеркою Ганною. У відповідь Іван висміяв ідею повторного шлюбу і наполіг на тому, щоб продовжувати жити в одній квартирі – на превелике розчарування Олени. Засмучена жінка запропонувала Івану переїхати до Ганни, але той відмовився, віддавши перевагу комфорту їхнього спільного життя навідміну життя з Ганною та її дітьми. Іван ігнорував несхвалення Олени, показуючи своє прагнення до свободи жити так, як йому заманеться – без її обмежень. Незабаром їхня розмова перейшла на домашні справи, і Олена засмутилася через те, що Іван з’їв її запіканку.

Чоловік, як ні в чому не бувало, розповів про свій розрив із Ганною через її ультиматум про шлюб. Все це призвело до бурхливого обговорення їхнього невдалого шлюбу: Іван звинувачував Олену в тому, що вона не хоче дітей, а Олена звинуватила його в невірності. Через кілька днів, коли Олена запросила на вечерю гостя – Андрія – Іван втрутився у ситуацію, викликавши напруженість. Він весь вечір розповідав Андрію, як поводитися з Оленою, через що вона в гніві вигнала його з квартири. Після того, як Андрій раптово пішов, Олена побачила на порозі Івана. Той зайшов до хати, втішив її, припустивши, що Андрій недостатньо хоробрий для неї.

Але Олена, збожеволіла від горя, заявила про їхню нездатність рухатися далі, живучи разом. Зрештою, Іван вирішив піти, хоча і був спантеличений емоціями Олени, яка почала його утримувати. Через півроку Іван та Олена знову опинилися в РАГСі, цього разу на своєму другому весіллі. Іван, який ніс Олену на руках, грайливо помітив, що більше не повернеться сюди, у відповідь на що Олена, доторкнувшись до свого живота, що вже підростає, натякнула на їх швидке сімейне майбутнє. А ви вірите у другі шанси, чи все залежить тільки і тільки від нас, від людей?

Якось мій батько висунув ультиматум: якщо моя мачуха буде на моєму весіллі – він не прийде. Це призвело до спекотної суперечки між нами. Перед очима промайнуло все моє життя: після того, як моя рідна мати пішла з життя, коли мені було п’ять років, батько швидко одружився вдруге. Жінка, яку він привів додому, була доброю і гарною, і незабаром вона стала для нас матір’ю , незважаючи на початковий опір старшої сестри. Вона вміла підбирати слова, зуміла зблизитися з нами та принести мир у наш дім. Я навіть почала називати її “мамою”.

Вона була поряд з нами у всьому, навчала нас із сестрою навичкам ведення домашнього господарства і дбала про нас, коли ми хворіли. Вона перетворилася на справжню матір, а згодом і на кохану бабусю. Мій батько теж був добрим: старанно працював, щоб забезпечити нашу велику родину. У нас було щасливе спільне життя. Але все змінилося, коли мені виповнилося двадцять. Мій батько заявив, що знайшов справжнє кохання, і пішов, щоб бути зі своєю коханкою.

Моя мачуха, розбита горем, переїхала у свою власну квартиру, залишивши мене почуватися покинутою, оскільки моя старша сестра та молодший зведений брат жили своїм життям. Я часто приїжджала до неї, шукаючи її поради та втіхи. І ось, через 3 роки, коли я готувалася до свого весілля, ультиматум мого батька здався мені необґрунтованим. Я розповіла мачусі про його рішення, і вона одразу зрозуміла ситуацію. Вона вирішила, що буде краще, якщо вона не прийде на весілля, запропонувавши відсвяткувати з нею окремо, щоб усі були щасливі та задоволені. Її слова і кохання вкотре глибоко втішили мене в той скрутний момент.