NEWS 2SWEET

-Девушка, я ненавмисно зламав вашу парасольку, я не хотів, чесно, — виправдовувався молодий чоловік і намагався весь час наздогнати Тетяну, яка прискорювала крок. Дощ. Осінній, липкий, невеликий іноді посилювався і, як тільки дівчина нахиляла голову вперед, щоб сховатися від крапель, дощ потрапляв за комір. Красиве пальто з кашеміру вбирало воду, як пустельний кактус. І не сховатися ніде. На виході з метро Тетяна дістала парасольку і вже готова була натиснути кнопку. І раптом. Бум. Двері відчинилися і Парасолька була зламана. — Припиніть йти за мною. Я ж сказала, що нічого страшного не сталося. Я вже зрозуміла з вашої розповіді, що ви не втримали двері, і прийняла вибачення, — Тані починало набридати. — Не можу я. Давайте я вас пригощу кавою. — Не зараз, я поспішаю.

— Тоді говорите номер телефону, а в п’ятницю я чекаю вас … тут. У тому кафе через дорогу, домовилися? — і він дістав телефон. Таня почала говорити цифри, плуталася, повторювала кілька разів, не дуже бажаючи розкривати свій номер. Але заплуталася в кінець сама … Її телефон несподівано задзвонив. -Це мій номер, Віталій, — посміхався він. — Так, так, — розгублено відповіла Таня і побігла у справах. Щоб не відповідати на вхідний телефон вона пізніше зберегла його контакт: «непорозуміння з парасолькою» і забула до вечора четверга. — Танечка, у тебе телефон дзвонить. -Мама, я зайнята, скажи мені, хто дзвонить? — Непорозуміння, — з великими від подиву очима відповіла мама, показуючи доньці напис на екрані. -А-а-а-а, — протягнула Таня, — це не важливо. Але «не має значення» не переставало дзвонити і писати, поки Тетяна не відповіла, що прийде завтра в кафе, як домовилися.

— Настирливо своє бере! — посміхався батько. Дочка фиркнула. У п’ятницю ввечері Таня, дійсно, прийшла в кафе. Віталій вже чекав її. — Що будеш? Давай замовимо, я зголоднів, — запропонував він. Таня подумки залізла до себе в гаманець і, визначивши, скільки може витратити в разі чого, зробила замовлення. Розмова не клеїлась. Тані було нудно. Співрозмовник намагався сподобатися і часто говорив нісенітниці. Вона подивилася на сусідній столик і побачила тістечко. Захотілося зробити собі приємне і вона замовила десерт. Тістечко з вершковим кремом було дуже смачним, але солодким. Таня сиділа і дивилася на молоду людину навпроти і думала, як би піти швидше.

-Я додому, спасибі за приємний вечір, — намагаючись бути ввічливим, сказала Тетяна і покликала офіціанта. — Я заплачу, — зупинив її Віталій. Він дістав картку і спробував заплатити. Картка ж не побажала розлучатися з грошима. Віталій почервонів. Офіціант приніс інший термінал для оплати. Але тепер не працював апарат. І офіціант теж занервував. — Я без готівки, — почав вибачатися Віталій і оглядатися, — де тут банкомати, я збігаю, зніму гроші. Підійшла адміністратор, забрала у Віталія картку покрутила її, прикладаючи до третього терміналу і викрикуючи, резюмувала: — Недостатньо коштів! Тані неабияк набридло це дійство, і вона дістала гаманець і розплатилася. — Я пeрeведу! — вимагав Віталій. У будинку Таня поспішила піти і вже на сходах видихнула. Такого провального побачення у неї давно не було.

Так що там. Ніколи не було. — Таня! Та-ня! На наступний день за вечерею, батько, почувши гучні крики під вікнами, підійшов до вікна і, звернувшись до дочки, запитав: — Тебе? — Ні, звичайно, — почувши Віталія, одернула дочка. Мати теж підійшла до вікна і сказала: — Але ж це той хлопчик, що вчора тебе проводжав. Це він «непорозуміння»? -Так, — відповіла Таня. — Точно, настирливістю бере, — знову повторив батько і додав, — Ти б пояснила хлопцеві, що і до чого. А то так і буде кричати під вікнами. Таня спустилася і вийшла на вулицю. — Що ти кричиш? -Танечко, привіт! Я ж не спитав номер квартири. Ти так швидко пішла. Ось, — Віталій дістав з рюкзака гроші і довгасту коробку, перев’язану бантом. — Що це? — здивувалася Таня. — Це подарунок. Парасолька. А це гроші.

Я не можу бути тобі винуватим. Бери, — і він нав’язливо став пхати коробку з грошима дівчині в руки. Таня підняла голову вгору і подивилася у вікно своєї квартири. Мати з батьком дивилися на них. — Третій поверх? — запитав він і помахав батькам. Мати сказала батькові: -Приємний «непорозуміння». І з подарунками прийшов. І вона махнула йому рукою, запрошуючи зайти. — Ти що? — обурився батько, — навіщо ти його покликала? — Ось побачиш, вона ще за нього заміж вийде. Це я тобі точно кажу. Вона телефон його НЕ видалила вчора, сьогодні поставила на беззвучний. Пропущених штук сто, і вона бачила, що він дзвонив, посміхалася, — відповіла мама. Через три роки Тетяна, дійсно, вийшла заміж за Віталія. І хороша сім’я склалася. Перше враження виявилося оманливим. А в коридорі до сих пір висить тє сама подарована парасолька …

Ірина Петрівна не дуже рада за свою дочку Оксану. Вона вийшла заміж за чоловіка, який не подобається. Щось в ньому насторожувало тещу. Якийсь Олег такий солодкий — аж нудний. Чому Оксана того не помічає — Ірина Петрівна не розуміла. Але коли дочка пригрозила, що не бачитися з мамою, якщо вона не заспокоїться, довелося поступитися. З тих пір вона не заважає в їхні справи, нехай живуть як знають. У мирі та злагоді прожили два роки. За цей час народилася донечка Аня. Ірина Петрівна не часто відвідувала дочку, і то тоді, коли не було вдома Олега. Оксана не скаржилася і взагалі нічого не говорила про своє сімейне життя.

Але була якась змарніла останнім часом. На запитання мами, що з нею, відповідала, що все в порядку. А сама чахнула. Очі не світяться яскравими вогниками, до всього байдужа. Нічим не цікавиться. Чи не схоже така поведінка на Оксану. Ірина Петрівна не знала, що й думати. Одного разу сусідка дочки розповіла Ірині Петрівні, що у її Оксани не все гаразд з чоловіком. Чує іноді через стіни, як вони сваряться. Все через житлоплощі. Адже живуть на зйомній квартирі. Іноді сварки доходять до півночі. Тоді доводиться стукати в стіну, щоб затихали. Ірина Петрівна розуміла, потрібно щось робити. Далі так тривати не може. Адже дочка все більше занепадає.

Вирішила теща приследувати за зятем. Вранці встала і поїхала в квартиру Оксани. Олег на роботу йде на дев’яту годину. Коли прибула до будинку, дочекалася, поки чоловік вийде, і пішла слідом. По дорозі його наздогнала дівчина. Вони обнялися, поцілувалися. Далі пішли поруч, взявшись за руки. Ірина Петрівна фотографувала все епізоди, які вона вважала необхідними. Так, взявшись за руки, вони дійшли до свого офісу. Увечері Ірина Петрівна знову чекала зятя. Він вийшов з тієї дівкою, і так само, взявшись за руки, пішли собі. Жінка не випускала їх з поля зору. Вони дійшли до якогось будинку і зайшли всередину.

Ірина Петрівна зайшла слідом. Вона прислухалася, на якому поверсі вони вийдуть з ліфта. На шостому — зрозуміла жінка. Вона пішла вгору по сходах. Подивилася номер квартири, в яку зайшов її зять з тієї дівкою. Вийшла з під’їзду. На лавочці сиділи пенсіонерки. Ірина Петрівна привіталася. Сказала, що її син пішов в сорок четверту квартиру, чи не знають вони, хто там живе. — Знаю, — сказала одна з бабусь. — Там живе Ліда. Тільки що зайшла зі своїм нареченим. Казала, що у них скоро весілля. Ось він отримає хорошу премію — і одружаться. Бабуся в захваті розповідала про Ліду, яка гарна дівчина. На всі боки вихваляла її.

Ірина Петрівна перебила її розмова, вибачилася і поспішила геть. Відразу пішла до Оксани. Розповіла про мандри її чоловіка. Запитала, яку премію чекає Олег. Дівчина широко відкрила очі. Він дійсно говорив щось про премію, але не говорив, що вона велика. На другий день Оксана дзвонила на роботу до Олега. Там працювала її подруга. Запитала у неї про премії. Валентина підтвердила: дійсно сьогодні повинні виплатити, а чоловік і словом не обмовився, що сума більша. Увечері Оксана з коляскою прогулювалася біля роботи Олега. Чоловік вийшов і побачив дружину. Він підійшов, запитав, що вона тут робить? — Прийшли тебе зустріти, підемо разом додому, — каже дівчина. — Але у мене справи, прийду пізніше. Олег пішов у інший бік. Прийшов дійсно пізно, дружина вкладала доньку спати.

Чоловік також пішов спати. Посеред ночі Оксана встала. Знайшла в його гаманці картку, і вискочила з дому. Через квартал від них стояв банкомат. Дівчині було моторошно, але вона побігла до нього, зняла всю премію, яка була вже зарахована. Добре, що раніше випадково дізналася код його картки. Прийшла додому і лягла спати. Картку поклала на місце. Вранці зібрала речі і пішла до мами. Навіщо їй чоловік, який вже змінює? А що далі від нього чекати? Тих грошей, які просто вкрала, вистачить на перший час; потім, коли дочка підросте, піде на роботу. Совість її не мучить. Все заради донечки!

На вихідні Алла, як завжди, приїхала до матері. Матері вже було вісімдесят років, і вона давно жила одна. За вихідні Алла встигала зробити прибирання у неї вдома. – Переїхала б до мене вже, так легше було б нам обом, – говорила мати. – Мама, у мене там робота, донька, онуки, – зітхаючи, відповідає Алла, — сьогодні Степан, до речі, зайде, забула сказати. Степан був її шкільною любов’ю. Вона його любила, а він на неї не звертав уваги. Потім він поїхав в місто. І ось нещодавно повернувся. Алла ж за цей час вийшла заміж, і у неї наро дилася дочка Вероніка. Вісім років тому не стало її чоловіка. Степан прийшов увечері. Він обняв Аллу, зробив їй компліменти.

Степан розповів, що зараз самотній. Є дорослий син від першої дружини. Він разом з матір’ю виїхали жити за кордон. Друга дружина сама подала на роз лучення. Після його одкровень Алла несподівано сама розговорилася. Вона розповіла, що донька заміжня, і живуть вони разом. Та Аллі наро дила онучок Дашку і Машеньку. І так вийшло, що весь домашній побут поліг на Аллу. Всі свої гроші вона вкладала в загальній сімейний бюд жет. Сильно втомлювалася, але від дочки доnомоги чекати не доводилося. -Ось це у тебе історія. Ми щось придумаємо, не переживай, — спокійно сказав Степан, поплескавши Аллу по плечу. Степан попрощався і пішов. Алла приїхала із села ввечері. Степан привіз її на своїй машині. Він доnоміг занести сумки з продуктами в квартиру. – Що це за дід?

– запитала дочка Аллу. – А це мій знайомий, – відповіла жінка і почала розбирати сумки. А через два тижні Степан знову приїхав і почав виносити речі з квартири. Йому доnомагала Алла. Дочка і зять не розуміли, що відбувається. – Їду я від вас, заміж виходжу. Поїду в рідне село, буду життя зі Степаном доживати, – відповіла їм Алла. Дочка влаштувала сkандал. Звинувачувала мати в тому, що вона кидає їх і свої обов’язки. – А моїх онучок ти тепер сама будеш годувати, і чоловіка свого теж. Я десять років для вас жила, а тепер я хочу пожити і для себе. – відповіла доньці Алла і вийшла з квартири. Ввечері вона влаштувалася в будинку Степана. А через кілька днів Аллу запросили в школу на посаду завгоспа. Вона погодилася. Степан займається будівництвом зі своєю бригадою. Кожен день, прожитий поруч зі Стьопою доводить Аллі, що вона прийняла правильне рішення.

Мої батьки почали зустрічатися, коли мамі було 15, а татові щойно виповнилося 18. Вони були закохані, і результатом їхнього кохання стала мамина вагітність. Про це мама дізналася, коли йшов вже четвертий місяць вагітності. Напевно, тоді не прийнято було стежити за регулярністю циклу. Значить, мама вчилася в 9-му класі, коли дізналася, що вагітна. А дізналася вона про це на огляді у лікаря. Природно, вона не очікувала цього і не була готова до цього. Це було в далекому 1995 році, і, як ви розумієте, тоді соціум сильніше засуджував ранню вагітність. Але, мама знайшла в собі сили розповісти про це татові. Я сама не знала як тато відреагував на це, але результат один — я наро дилася. Хоч татові і було 18 тоді, але він не злякався і не втік від відповідальності. Вони почали жити у батьків моєї мами. Папа влаштувався на роботу.

Єдине, за що мені шкода, це те, що вони не змогли вступити до університету. Коли я пішла в садок, мамі виповнилося 18 років, і вони з татом одружилися. Йшли роки. Я стала ходити в школу. Незважаючи на те, що мої батьки були зовсім молодими, незважаючи на всі труднощі, вони забезпечили для мене щасливе дитинство. Я ніколи не бачила, щоб вони сварилися. Я спілкувалася з усіма своїми бабусями і дідусями, часто ночувала у них. Коли мені виповнилося 15 років, ми з мамою стали ділити всі свої жіночі секрети.

Ми були як подруги. Вона знала про мого першого кохання, про моїх розчаруваннях, давала мені цінні поради. Після школи я вступила до медичного інституту і до сих пір там вчуся. Я поки незаміжня, дітей не маю. Мої батьки до сьогоднішнього дня разом і дуже люблять один одного. Я дуже люблю своїх батьків, пишаюся ними і вдячна їм за подаровану мені життя, за щасливе дитинство і за ті добрі спогади, які у мене є.

Я рада, що, завдяки маленькій різниці у віці, ми з мамою і татом були як друзі. Багато засуджували моїх батьків. А я час від часу задаю собі питання: чи має значення вік? Адже вік — лише цифра. Важливіше те, що у тебе в голові. Багато дорослих людей часто надходять по-дитячому, тікають від відповідальності, не поважають один одного. Можна довго жити тільки в своє задоволення, ходити на вечірки, проводити час з друзями. Але робить це особисто вас щасливим — це питання. У минулому році у моїх батьків була річниця. Вони відсвяткували порцелянове весілля — 20 років. І, хочу сказати, що вони для мене є прикладом для наслідування. Вони — мій еталон. Я їх дуже люблю!

Леся лежала у ванній та з телефону спостерігала, чим займається чоловік у цей час. З різних камер стеження в різних кімнатах Леся спостерігала, як чоловік, 36-річний Семен, навшпиньки бігав з однієї кімнати в іншу. Спочатку він підійшов до дверей ванної кімнати і приставив вухо до дверей. Почувши шум води, Семен побіг у спальню. Леся тихо хихотіла від кумедного вигляду дорослого чоловіка, що будує з себе ніндзя. У спальні Семен відкрив шафу Олесі і дістав з верхньої полиці її скриньку, де вона збирала rроші на нову машину.

Зі скриньки Семен узяв одну купюру, поклав собі в кишеню. Решту він склав і з сумним обличчям поклав їх назад на своє місце. Олеся була вже третьою дружиною Семена. Від колиաніх дружин він пішов із щедрими презентами: від першої йому дісталася квартира, а від другої – машина. Правда, потім Семен все продав і витратив чо рт знає, на що. Семен часто хвалився перед друзями своїми досягненнями. — Знаєте, я ніколи не пропаду, — казав він. — З чого це?

– запитав один із друзів. — А мене жінки люблять, а це значить, я завжди отримуватиму бажане. Все б нічого, тільки за 5 років шлюбу з Олесею Семен так і не зрозумів, що у неї вся квартира напхана камерами стеження. Вона ж працювала інженером із систем відеоспостереження. Пізніше Леся знайшла схованку чоловіка. Ну як знайшла, побачила по камерах, куди він складає свої знахідки. І справді там було зовсім чимало грошей. Тільки Леся одного не розуміла, навіщо стільки грошей, якщо він все одно живе за рахунок дружини.

Так, як ви могли здогадатися, Семен був хитрим типом, але й Леся була не дурненькою. Якось за вечерею Леся сказала: — Зай, я тут квартиру хочу купити. Як ти дивишся на це? — Я тільки за. Що це за квартира? — 4-кімнатна у хорошому районі. Тобі сподобається, але один нюанс: по роботі я не можу оформити квартиру на себе. Ти не проти, якщо я оформлю її на твоє ім’я? — Ні, не проти, звісно. — Від тебе потрібна лише довіреність. Я вже завтра зустрінусь із господарями. — Чудово, — сказав Семен у передчутті нового видобутку.

Через тиждень Семен уже лежав на дивані у своїй новій квартирі. Олеся повідомила йому, що їй потрібно поїхати у відрядження на тиждень. Ну, звичайно, Семен тільки зрадів, але не подавав виду. — Вчіться, — хвалився він перед друзями, — я з нею, мабуть, на рік ще затримаюсь, вона дачу хоче купити. Так у багатстві та достатку Семен прожив три дні у новій квартирі. У 4-й день до нього постукали. — Здрастуйте, — сказав незнайомий чоловік, — платити не збираєтесь? Мені за 3 дні заплатили, а ви тут вже 4-й день живете.

Виявилося, Леся не купила, а винайняла квартиру на 3 дні для Семена, до речі, за його ж rроші. Розлю чений Семен вирішив повернутись у стару квартиру, але й тут Леся влаштувала йому сюрприз: квартира була здана на довгий час новим мешканцям, а від Лесі й слід пропав. Так Семен залишився ні з чим. — Довіряй після цього жінкам. Більше ніколи у житті! Ніколи! Бридкі, підступні створіння. 5 років життя коту під хвіст.

У селі не переставали обговорювати новину: Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, яких народила йому інша жінка … У селі не могли перестати обговорювати новину – Іван повернувся до дружини, і не один, а з дітьми, яких народила йому інша жінка. – Ольга, навіщо тобі це все? Вона колись вкрала у тебе чоловіка, а тепер ти будеш виховувати її дітей? Ольга не хотіла слухати такі слова, їй було неприємно і гірко. – Так, я розумію, що я роблю, це – діти чоловіка.

Іван уже нагулявся і повернувся до мене. А Анна, вже назовсім на іншому світі. Їй тепер точно байдуже, що робиться на цьому світі. Діти не винні, що так сталося. Мають батька, який точно не дасть їм пропасти. А я – жінка, своїх дітей не маю. Так хоч про цих сиріт буду піклуватися, – відповідала Ольга здивованим сусідам. Іван сподобався їй ще тоді, коли вона була студенткою вузу, відмінниця. Він викладав у них право. Гарний, розумний і неодружений. Ольга завжди таємно мріяла мати такого нареченого.

Але Іван доглядав за Анною, секретаркою. Анна була молода, але за плечима мала один невдалий шлюб. Іван їй сподобався відразу, крутилася біля нього як могла. Але Ольга втрутилася в їх відносини, почала набридати викладачеві своєю настирливістю до науки. Одного разу Іван запросив її на каву. Так вони познайомилися ближче. Ольга жива в своїй власній квартирі. Тому часто запрошувала до себе Івана, готувала смачні вечері. Згодом, вони зійшлися, стали жити в тій квартирі. Але Анна не давала їм спокою. Ольга мала власну двокімнатну квартиру, яку залишила їй бабуся. Тому часто запрошувала Івана Степановича на щось смачненьке, яке сама любила випікати. Так і зійшлися вони, стали жити в тій квартирі.

– Ти забрала в мене нареченого! – одного разу крикнула вона в коридорі університету. Але Ольга відреагувала на це з гумором: – Треба було свого нареченого тримати в кишені. Всі, хто був у коридорі, почали сміятися, Ганні стало соромно, але вона не опускала руки. – Ти не будеш з ним щаслива! – вигукнула Ользі прямо в очі. Ці слова були як би прокляттям. Так і сталося. Іван десь затримувався, пізно приходив додому. Насправді ж забігав в гуртожиток ВНЗ, де жила Анна, на побачення. Він дійсно любив Анну, можливо, що це було перше кохання в його холостяцького життя. Деякі подруги радили Ганні не здаватися і йти до кінця, інші, говорили забути і почати життя заново. Анна слухала ті балачки, а серце підказувало інше: нехай живе з тією, іншою, але буде її.

Одного разу Ольга дізналася, що Анна вагітна. Почала дуже злитися, тому що сама ж ніколи не могла мати дітей. Анна народила хлопчика. Іван перестав приходити додому. Цілими днями сидів з сином, купував дорогі речі, іграшки, ходив на прогулянку. Коли дізналися, що Анна чекала другу дитину, Іван втомився бігати то сюди, то туди. – Я йду до неї, – відверто сказав Ользі. – Там мої діти, я повинен бути з ними. Ти – розумна, молода, ще влаштуєш своє життя. Зрозумій мене вірно. Коли Анна народила третю дитину, Ольга зрозуміла, що немає сенсу тримати більше чоловіка. Але життя-непередбачувана річ. Сталася трагедія: Анна незабаром померла.

Ольга спочатку раділа, що чоловік знову повернеться до неї, але потім в її душі все перевернулося. Вона поговорила з Іваном, і обидва домовилися виховувати дітей разом. Разом з Іваном Ольга ростила дітей свого чоловіка і своєї суперниці. Вона зовсім не звертала уваги на плітки за спиною. Діти не були для неї чужими, вони називали її мамою, а вона – їх, як рідних синів. Зараз у Ольги є все, про що вона мріяла. Двоє старших синочків вже мають свої сім’ї, а молодший Олег, тільки закінчує університет. Ольга покладає на нього великі надії, тому що має батьківський характер. Як ви вважаєте, чи правильно вчинила Ольга?

Кожна народжена дитина-це дорогоцінний подарунок долі. 32-річна Джолін Маккі і її 33-річний чоловік Ендрю з Брукліна, штат Нью-Йорк, прекрасно це знають, адже тепер вони є сім’єю з восьми чоловік.

Нещодавно у них з’явилася третя пара близнюків, Ейден і Джейден, яким зараз три місяці. У Джолін і Ендрю є п’ятирічні Пейтон і Пейдж, трирічні Ебігейл і Ендрю, А також їх новонароджені – Ейден і Джейден.

-Я ніколи не уявляла себе у великій родині. Я думала, що у мене буде одна або дві дитини. Це таке благословення, що я народила шістьох дітей!

Коли я виявила, що народжую близнюків втретє, то просто змирилася з цією ситуацією. Джолін зізнається, що після народження Ебігейл та Ендрю їй вже було дуже важко.

Однак виховання близнюків-це все, що вони бачили в житті, тому з кожними пологами їм ставало легше.

Моїй сусідці сьогодні виповнилося 90 років, і я вирішила піти привітати її. Але коли увійшла до неї в будинок — не змогла стримати слiз… Моїй сусідці днями виповнилося 90 років. Не те щоб я була з нею занадто близька, але чужими нас назвати не можна. Іноді зупинялася поговорити зі старенькою, приємна, цікава жінка.

Так і стався на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей. Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла, що прийду з тортиком, привітаю бабусю. Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах.

Я вирішила не приходити занадто рано, щоб бабка могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабця. Тому, коли прийшла я додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж. Будинок був охайно прибраний, доносився запах свіжих страв і бабка сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор.» Напевно, все вже поїхали»

— подумала я, сама в то не вірячи, адже я б помітила машини. Коли бабуся мене помітила, вона засвітилася в усмішці, помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов привітати, на очах у неї можна було помітити легкі сльoзи; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні.

Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися, по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. Ми сиділи, бабуся мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей і з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла, що і говорити, мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльoзи.

Я, як могла, намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день так бути зайнятим, щоб навіть не привітати маму і бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості, вони вас завжди чекають!

У дитинстві все, чого я колись хотіла, була сім’я. Коли я росла в притулку, це було єдине, про що я мріяла. Хоча я пам’ятала своїх батьків, я не мала яскравих спогадів про них. Я працювала кухарем у їдальні і там познайомилася зі своїм чоловіком Ігорем, який влітку працював там офіціантом. Я заkохалася в нього, але ніколи не думала, що ми можемо мати спільне майбутнє. Для мене він був з іншого світу з повною сім’єю, навчанням в університеті, подорожами та захопленнями. Коли Ігор запропонував зустрітися з його батьками, я вагалася. Але я пішла, і, на мій подив, мене привітно зустріли.

Жодних кривих посмішок чи натяків на те, що я недостатньо хороша для їхнього сина не було. Дізнавшись, що я сирота і нікого не запрошу на весілля, свекруха запропонувала замість пишної вечірки влаштувати просту сімейну вечерю. Тоді я цього не розуміла, але це було для того, щоб я не почувалася самотньою серед великої кількості їхніх родичів. Чоловік був ще студентом, тож після весілля ми переїхали жити до його батьків. Я боя лася з ними жити, але свекруха ставилася до мене як до рідної дочки. Вона навчила мене готувати вишукані страви і багато чого робити вдома.

Вона також подбала про мою освіту та зовнішній вигляд і радила мені, що подивитися та прочитати. Поступово я почала розуміти, що можу розповісти їй усе, що маю на думці. Вона була без каменю за грудьми, і мені було зручно розповідати їй про своє дитинство. Вона тримала мене за руку, коли наро дилася наша дитина, і вона і мій тесть дбали про дитину, поки я приходила до тями після nологів. Зараз, після семи років спільного життя, можу з упевненістю сказати, що в мене чудові стосунkи з чоловіком, а наша донька росте красунею та розумницею. Свекруха стала моєю сім’єю, і я вже давно називаю їх мамою та татом. Вони прийняли мене до своєї сім’ї, зігріли, підтримали. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, і тепер я можу чесно назвати себе щасливою людиною.

Після смер ті чоловіка пожежного, тридцяти-шестирічній Марині стало важко забезпечувати себе і сина. Чоловік працював рятівником і пішов на небо під час пожежі, рятуючи інших. Марина знайшла роботу на вахті, через що доводилося залишати сина зі своєю мамою. Мама жінки переїхала до її квартири і стежила за онуком. За цей час син встиг вирости. Вступив у В НЗ, звичайно, не на бюд жет, але все ж таки. Бабусі незабаром не стало. Мама завжди доnомагала грошима синові, але раптом їй стало nогано. Вона вирішила пройти обстеження та з’ясувалося, що їй терміново потрібно на оnерацію.

Вона боялася, що після оnерації син залишиться один і без нічого, бо був ризик поганого кінця. Жінка попередила сина, що залишила йому дві квартири. Операція пройшла добре, і жінці потрібно було відновлюватись десь півроку. Після виписки з лікарні, у найнезручніший момент, коли їй треба було відпочивати, син познайомив матір з жінкою, на якій уже встиг одружитися. Вона виявилася старшою за нього і в неї вже були діти.

Після розпису вона з дітьми переїхала до квартири Марини. Жінка була жа хливою домоrосподаркою. Вдома завжди був бардак, а потім до них ще й переїхала мати цієї жінки. Шуму в будинку стало ще більше. Її діти постійно лаялися і кричали, а після приходу її мами в будинку ніяк не стало чистіше, як і очікувалося. Подруга Марини запропонувала відмовитися від передачі квартири синові, щоб уникнути нер вового зриву. Послухавши подругу, вона так і зробила, а за місяць вона жила сама у своїй квартирі. А син роз лучився з цією жінкою через koнфлікти. Ось тепер знайде собі дівчину з відповідним віком.