NEWS 2SWEET

-Я більше не можу вас терпіти! – Кричала Олена на своїх синів, 2 та 5 років. Вона вийшла заміж не з кохання. Її чоловік, багатий, але у віці, не був тим, кого вона кохала б. Вона не хотіла дітей і ніколи не уявляла себе у ролі матері. Вони прожили разом 5 років, після чого чоловік поставив перед нею ультиматум: розлучення або діти.

Олена обрала останнє та народила йому двох синів. Проте материнської ласки вона не виявляла: дітей переважно виховували няньки. Через 2 роки після народження молодшого хлопчика її чоловік помер. Він був багатий, і його майно, як вважала Олена, мало дістатись їй і синам. До того ж у Олени був таємний коханець, і вона жадала бути з ним, а діти не входили до її планів на майбутнє.

Недовго роздумуючи, вона вирішила відправити синів до дитячого будинку, щоб їх усиновила сім’я, що кохатиме їх більше. Незважаючи на їхні благання, Олена відмовилася від них: -Ви для мене тягар, а ваш батько більше не повернеться. Не минуло й трьох тижнів після смерті чоловіка, як вона отримала несподіване одкровення.

Заповіт чоловіка залишав його багатство лише синам. Олена, яка розраховувала успадкувати все, не отримала ні копійки. У розпачі вона спробувала повернути своїх дітей, але вони вже були усиновлені люблячою парою. Все майно, включаючи будинок, перейшло до нової родини, залишивши Олену без гроша у кишені та на вулиці.

Андрій, стоячи біля вікна у своєму офісі, був у піднесеному настрої після укладання вигідного контракту для своєї фірми. Нові співробітники, які були задоволені скромними зарплатами, зробили значний внесок у цей успіх. Андрій, який уклав угоду, чекав на суттєвий бонус. Увечері того ж дня він запросив свою секретарку Ганну відсвяткувати з ним у ресторані, натякнувши на можливу подорож до моря. Андрій завжди вважав за краще нехитрі стосунки, і Ганна, з її безтурботним характером, ідеально підходила для такого.

Така перевага Андрія була викликана його дискомфортом до своєї дружини Марини, яка була розумною і начитаною, але постійно змушувала Андрія почуватися неповноцінним. Через кілька місяців Андрій та Марина поверталися машиною з поїздки до тещі. Марина сіла за кермо, бо Андрій був трохи п’яний. На жвавому перехресті вони потрапили в автомобільну аварію: Андрій залишився неушкодженим, але Марину було госпіталізовано із серйозними травмами. Тепер Андрію, якому лише 35 років, довелося зіткнутися з необхідністю дбати про свою дружину.

Марина, завжди добра і чуйна, часто ставила в основу допомогу іншим, а не домашні справи, на превелике розчарування Андрія. Після нещасного випадку друзі Марини спочатку згуртувалися довкола неї, але зрештою віддалилися, змусивши Андрія наймати медсестру. Стан Марини вимагав тривалого дорогого лікування, що ще більше обтяжувало Андрія, який все частіше знаходив причини, щоб уникнути своїх обов’язків. Бажаючи волі, Андрій якось вирішив зробити перерву, витративши свою премію на відпустку з Ганною. Повернувшись з відпустки на батьківщину, Андрій виявив, що йому не хочеться повертатися додому. Він провів кілька днів у заміському будинку друга, що призвело до його запізнення на роботу та подальшої догани від начальника.

Зрештою, Андрій повернувся додому, але лише для того, щоб виявити квартиру порожньою. Почувши шум на кухні, він побачив, що Марина стоїть на ногах і посміхається. Марина розповіла, що за відсутності Андрія вона зосередилася на своєму одужанні та навіть почала значно заробляти завдяки своїй новій роботі-онлайн. Вона навмисне тримала свій прогрес у секреті від Андрія, який не знав про її покращення. Марина люб’язно дозволила Андрію тимчасово пожити в квартирі, попрацювати її кур’єром по бізнесу, але дала зрозуміти, що їхнім стосункам прийшов кінець. Андрій, приголомшений незалежністю та рішучістю Марини, міг лише стояти здивовано, коли зрозумів, що дружина планує майбутнє без нього.

Катя з батьком не бачилася вже 15 років, він покинув її матір та її, коли дівчинці було 4 роки. Важко було їм тоді. Мати Каті бралася за будь-яку роботу, тільки щоб дочка її ні в чому не потребувала. Батько з дочкою спілкувався, у свята, і то по телефону. Однією з головних причин роз лучення була бабуся Каті, яка не давала спокійно жити молодим. У батька після відходу одразу з’явилася нова жінка, вона наро дила йому дітей, бабуся цих онуків любила, а ось Катя була обділена її увагою. І ось через 15 років він прийшов і сидів на кухні з матір’ю Каті.

Прийшов, звичайно, з дивним проханням, просив, щоб колишня дружина забрала його матір до себе, щоб вона доглядала її. Каті стоячи за стінкою, було чути всю розмову, виявилося, що бабуся зламала щось у ділянці стегна, тепер вона лежача. Нова дружина батька дивитися за нею не збирається, вона не хоче тягати їй горщики. Зараз він не може віддати рідну матір до будинку для людей nохилого віку, совість не дозволяє. Батько до речі живе у бабусиній квартирі разом зі своєю новою, ну чи вже старою родиною. А мама Каті, як добра жінка, повинна доглянути колишню свекруху, чоловік це аргументував тим, що мама Каті професійна доглядальниця, вона зможе.

За всю цю роботу батько буде платити гроші з бабусиної nенсії. Сказати, що Катина мати була kатегорично nроти, не можна. Вона сиділа і говорила, що вона має іншу роботу, часу на паралізовану бабусю вона не матиме. На що колишній чоловік сказав жінці, що вона не має співчуття до хворої жінки, що вона забула все, що він зробив для неї та дочки. Плюс до всього, він згадав, що дочці вже 19, і що в той час, поки мати працює. Тут Катюха просто не витримала: -Пішов геть звідси ти та твоя мати! -Вона твоя рідна бабуся, на секунду! -От саме, що нам секунду! Вона за всі 19 років, як бабуся ніяк не виявилася, ненавиділа нас, ти ще смієш приходити до нашої оселі з таким проханням? ВООН! Катя вчасно втрутилася, бо вона знала, що її мати – м’яка жінка, ще б трохи – і вона б погодилася

Олена та Іван вийшли із РАГС-у зі свідченням про розлучення на руках. Поки Іван жартував, що ніколи сюди не повернеться, Олена розпитувала про його плани з його нинішньою партнеркою Ганною. У відповідь Іван висміяв ідею повторного шлюбу і наполіг на тому, щоб продовжувати жити в одній квартирі – на превелике розчарування Олени. Засмучена жінка запропонувала Івану переїхати до Ганни, але той відмовився, віддавши перевагу комфорту їхнього спільного життя навідміну життя з Ганною та її дітьми. Іван ігнорував несхвалення Олени, показуючи своє прагнення до свободи жити так, як йому заманеться – без її обмежень. Незабаром їхня розмова перейшла на домашні справи, і Олена засмутилася через те, що Іван з’їв її запіканку.

Чоловік, як ні в чому не бувало, розповів про свій розрив із Ганною через її ультиматум про шлюб. Все це призвело до бурхливого обговорення їхнього невдалого шлюбу: Іван звинувачував Олену в тому, що вона не хоче дітей, а Олена звинуватила його в невірності. Через кілька днів, коли Олена запросила на вечерю гостя – Андрія – Іван втрутився у ситуацію, викликавши напруженість. Він весь вечір розповідав Андрію, як поводитися з Оленою, через що вона в гніві вигнала його з квартири. Після того, як Андрій раптово пішов, Олена побачила на порозі Івана. Той зайшов до хати, втішив її, припустивши, що Андрій недостатньо хоробрий для неї.

Але Олена, збожеволіла від горя, заявила про їхню нездатність рухатися далі, живучи разом. Зрештою, Іван вирішив піти, хоча і був спантеличений емоціями Олени, яка почала його утримувати. Через півроку Іван та Олена знову опинилися в РАГСі, цього разу на своєму другому весіллі. Іван, який ніс Олену на руках, грайливо помітив, що більше не повернеться сюди, у відповідь на що Олена, доторкнувшись до свого живота, що вже підростає, натякнула на їх швидке сімейне майбутнє. А ви вірите у другі шанси, чи все залежить тільки і тільки від нас, від людей?

Якось мій батько висунув ультиматум: якщо моя мачуха буде на моєму весіллі – він не прийде. Це призвело до спекотної суперечки між нами. Перед очима промайнуло все моє життя: після того, як моя рідна мати пішла з життя, коли мені було п’ять років, батько швидко одружився вдруге. Жінка, яку він привів додому, була доброю і гарною, і незабаром вона стала для нас матір’ю , незважаючи на початковий опір старшої сестри. Вона вміла підбирати слова, зуміла зблизитися з нами та принести мир у наш дім. Я навіть почала називати її “мамою”.

Вона була поряд з нами у всьому, навчала нас із сестрою навичкам ведення домашнього господарства і дбала про нас, коли ми хворіли. Вона перетворилася на справжню матір, а згодом і на кохану бабусю. Мій батько теж був добрим: старанно працював, щоб забезпечити нашу велику родину. У нас було щасливе спільне життя. Але все змінилося, коли мені виповнилося двадцять. Мій батько заявив, що знайшов справжнє кохання, і пішов, щоб бути зі своєю коханкою.

Моя мачуха, розбита горем, переїхала у свою власну квартиру, залишивши мене почуватися покинутою, оскільки моя старша сестра та молодший зведений брат жили своїм життям. Я часто приїжджала до неї, шукаючи її поради та втіхи. І ось, через 3 роки, коли я готувалася до свого весілля, ультиматум мого батька здався мені необґрунтованим. Я розповіла мачусі про його рішення, і вона одразу зрозуміла ситуацію. Вона вирішила, що буде краще, якщо вона не прийде на весілля, запропонувавши відсвяткувати з нею окремо, щоб усі були щасливі та задоволені. Її слова і кохання вкотре глибоко втішили мене в той скрутний момент.

Моя дружина nомерла кілька років тому. Нашому синові тоді було чотири роки. Останній рік її життя був для нас дуже важким. Моя мама забрала на час Сашка, нашого сина, до себе, щоб той не бачив страждання матері. Вже п’ять років ми із сином живемо вдвох. Перший рік був дуже важким. І я, і син дуже сумували за нею. Синові особливо не вистачало материнської любові та теплоти. Благо, Сашко зараз ходить до школи, має нових друзів, на плавання теж записався. А я працюю, доглядаю сина. Про особисте життя навіть не думав доти, доки не зустрів її. Я був на весіллі свого двоюрідного брата. Діти дуже добре продумали все, було дуже весело. Там мене на повільний танець запросила одна дуже гарна дівчина. Ми з нею після цього дуже багато балакали.

А коли я проводив її додому, ми обмінялися номерами. Другого дня я не подзвонив їй. Згадував наші з дружиною веселі моменти, народження сина, як ми чекали на нього. Вирішив поділитись цим потоком думки з мамою. Вона сказала, що буде правильно, якщо я подзвоню їй. Сашко все одно рано чи пізно створить свою сім’ю, а я залишусь один. Коли я хотів зателефонувати Лаурі, вона сама зателефонувала і запросила в кіно. Я погодився. Ми пішли на побачення, я одразу їй розповів про те, що маю дитину. Вона, зі свого боку, зазначила, що була у шлюбі два роки, потім роз лучилася, дітей у неї немає. От і почали ми частіше зустрічатись. Потім познайомив її із Сашком. Вона приходила до нас додому, готувала нам смачну їжу. Іноді ночувала.

Мені було добре, коли я прокидався поряд із коханою жінкою. Коли запропонував їй переїхати до нас, вона сказала, що соромиться мого сина. Але Сашко дуже добре ставився до неї. Ніколи нічого nоганого не говорив. Я просто вирішив зачекати. За півроку я зробив їй пропозицію. Я все гарно придумав. У величезному кафе ми були самі, я реально хотів зробити цей день для неї особливим. Коли я зробив пропозицію, вона сказала, що не погодиться, поки я не вирішу питання з сином. Лаура сказала, що Сашко ніколи не визнає її як маму, для нього вона завжди залишиться чужою людиною. І додала, що якщо я перевезу Сашка жити до моїх батьків, то вона погодиться. Я не знаю, як зробити: він же мій син. А вона – моя улюблена жінка. Як вона могла запропонувати таке?

Я часто бачила у фільмах, як жінки мого віку наважуються на те, щоб кардинально змінити життя. Наївно думала, що зі мною такого ніколи не станеться. Зараз мені 52 роки, і вже, напевно, 15 років ми з чоловіком живемо, як сусіди. Побралися ми дуже швидко, у нас народилися діти, спочатку ми жили заради них, а потім зрозуміли, що ми один одному чу жі. Діти у нас уже дорослі: доньці тридцять років, у неї вже своя сім’я, і синові двадцять п’ять, він теж зовсім самостійний. Тому приділяти їм час та увагу, як раніше, зараз не потрібно. Почуття до чоловіка давно згасли і живемо з ним в одній квартирі, бо так зручно, не поділяючись на життя.

Тут не те, що кожна жінка, а кожна людина вто миться жити в такому стані. Я думала, що у моєму віці вже пізно щось змінювати, тому ми й надалі продовжували так жити. Все було б і далі так, якби одного разу не втрутилася доля. Я зайшла до будівельного магазину, бо планувала зробити вдома косметичний ремонт. Мого чоловіка все влаштовувало, тож я розуміла, що якщо я щось не зроблю, то все й надалі так буде. А мені хотілося позитивних змін, ну, хоча б змінити атмосферу вдома. Я стояла, вибирала кольори фарб, і тут до мене підійшов чоловік. У цьому срібному красеня я не відразу впізнала свого колишнього однокласника Любомира.

Колись давно ми були дуже закохані одне в одного. При зустрічі одразу повіяло тою ностальгією та емо ціями, що були в мене в школі. Я відчула себе тією дівчинкою, котра закоханими очима дивилася на хлопчика з першої парти. Ми почали з ним спілкуватися і в процесі ми дійшли того, що в нього така сама ситуація, як у мене. Ми нібито були як дві рідні дуաі, які на деякий час розпрощалися. Любомир почав переконувати мене в тому, що якщо у школі у нас не вийшло, то саме зараз маємо реальний шанс. Мені було важkо прийняти ці думки, адже в мене були діти та чоловік. І якщо думка чоловіка мені була бай дужа,

то що скажуть діти, мене неабияк хвилю вало. Тому я просила Любомира почекати, доки я їх підготую. Наближався мій день народження. Чоловік навіть не згадав про нього, він десь десь пропадав. Знайомі натякали мені, що він давно має інաу, але мені було бай дуже. Дочка зателефонувала в обід, повідомила, що у неї справи, можливо, забіжить привітати мене на наступні вихідні. А син зателефонував аж увечері. Єдиним, хто не забув мене привітати, був Любомир. Він подарував мені величезний букет квітів і знову зробив пропозицію. Щоправда, сказав, що чекатиме скільки треба. Зараз я розумію, що у нас з ним все серй озно, і я навіть готова розлу читися.

Щоправда, я усвідомлюю, що діти мене не зрозуміють, так само, як і чоловік. Більше того, мене не зрозуміє моє оточення. Все-таки є певний соціальний статус, якого я мала б дотримуватися. Однак усередині душі я розумію, що мені вже бай дуже. Я просто хочу бути щасливою. Я також розумію, що мене навряд чи зрозуміють діти. Не знаю, що і кого вони будуть бачити в мені, коли дізнаються про мій вчинок, але знову ж таки, це ж моє життя, а не їх. Чому я маю звіту вати перед дорослими людьми? Можливо, вони зараз не зрозуміють мене, але пізніше час розставить усе на місця.

Адже вони, як і раніше, залишаться моїми дітьми, з якими я можу продовжувати спілкування. Так, не так, як це було раніше, але продовжувати, а не забути їх, як це буває в деяких сім’ях. Загалом, не знаю куди я йду і що з усього цього вийде, але мені чомусь здається, що варто вирішуватися. Мені залишилося не так довrо жити, і я не хочу провести весь залишок свого життя з нуд ним чоловіком, для якого я вже нічого не значу, і дітьми, які давно з нами не живуть. Важkо сказати однозначно, як правильно вчинити у цій ситуації. Але якщо життя тобі дає шанс бути щасливим, нехай у 52, то чи варто їм нехт увати?

Мені 38 років, у нас з чоловіком троє дітей: старшим — 13 та 11 років, а молодшій доньці лише 8 місяців. Рішення про народження Світланочки було, відверто кажучи, не моїм. Насправді це була ідея чоловіка. У 2022 Олексій почав переконувати мене, що нам потрібне поповнення: – Нам потрібна ще одна мала, Олено. Це – радість для сім’ї. Ти ж не хочеш, щоб я поїхав і залишив вас тут самих? – Навіщо? У нас уже двоє хлопчаків, а ти згадай, як важко їх було ростити. Та й зараз у нас грошей немає на третю дитину! – Ну ти ж все одно підеш у декрет, відпочинеш трохи. А там побачиш, як усе буде добре. Старші вже самостійні. Я погодилась. В глибині душі я завжди мріяла про доньку. Але, якщо чесно, це було випробування. Вагітність далася тяжко, я кілька разів лежала на збереженні.

А пологи – справжній жах. Кесарів, витрати на клініку — величезні гроші. Після пологів я досі не можу прийти до тями: постійна втома, безсонні ночі, примхи Світланки. А окрім неї, треба стежити за старшими, допомагати з уроками, відправляти до школи. Ну і прибирання, готування – все по колу. А Олексій? Його турбота закінчилася відразу після виписки з пологового будинку. Тепер він приходив додому похмурий, роздратований і тільки дорікав: – Ти б хоч за собою стежила. Не дружина, а куховарка. Боже, та навіть цей халат на ганчірку схожий! – Може, хоч трохи допоможеш? Я весь день кручусь, як білка в колесі. – Допомогти? Я цілий день на роботі, а ти вдома сидиш! Я не робот. Зарплата Олексія ледве покривала комуналку та одяг. Продуктами нас рятувала моя мама:

передавала з села овочі, яйця, молочку. Але Олексія це не хвилювало. Він лише скаржився на начальника: – На роботі дурдом. Ніхто не думає про людей, грошей там не дочекаєшся. – Так знайди щось краще. Ось, дивись, скільки оголошень! – Це все лохотрон! Я мовчала, стиснувши зуби, і продовжувала тягнути все на собі. І ось одного разу, прибираючи вдома, я знайшла в ящику якісь документи з печатками та прізвищем чоловіка. – Що це? – Не чіпай! Це… для роботи. Як ти взагалі знайшла їх? Це не твоя справа! Його реакція насторожила мене. Про що він мовчить? Може, взяв кредит чи затіяв аферу з житлом? Але правда виявилася набагато гіршою.

Увечері я почула, як Олексій розмовляв телефоном з кумом. Їхня розмова мене приголомшила. – Ну що, як з документами? – Запитав кум. – Все готове. За кілька тижнів їду. Там уже чекають. – А як же Олена з дітьми? – Самі розберуться. Гроші буду слати, чого їм ще треба? – Ти їй сказав? – Ні, навіщо? Скажу, що поїхав у відрядження до Польщі. Я стояла за дверима, ледве дихаючи. Все, що він говорив про родину, про поповнення, про підтримку, виявилося брехнею. Олексій давно вирішив нас покинути, і його це ніяк не бентежило. Тепер я не знаю, що робити. Говорити з ним? Подавати на розлучення? Або повідомити, щоб його не випустили з країни? Що б ви зробили на моєму місці?Сімейні

Мені важко зрозуміти фінансові рішення моєї матері. У свої 65 років вона нещодавно повернулася із 6-річної роботи в Греції. Я припускала, що за цей час мама назбирає грошей і, можливо, придбає квартиру, особливо з огляду на житлові проблеми нашої родини. Зараз ми живемо в однокімнатній квартирі, яка дісталася мені у спадок від бабусі. Мої батьки все життя прожили у схожій ситуації.

Очікуючи, що мама зробить свій внесок у вирішення нашого житлового питання, я була розчарована , коли вона повернулася, не відклавши для нас жодного євро. Натомість вона безрозсудно витрачала гроші на предмети «останньої необхідності». Якось я навіть сама побачила маму в торговому центрі, коли радісно купувала п’яту пару туфель і четверту куртку.

Схоже, вона живе миттєвими радощами, не замислюючись про майбутнє. Цікаво, як вона збирається забезпечувати себе у останні роки життя? Чи не чекає вона, що ми її утримуватимемо? З огляду на те, що мама не допомагала нам матеріально в роки свого життя за кордоном, я сумніваюся, що ми зобов’язані це робити.

Тиждень тому я відзначила ювілей – 65 років. Святкувала скромно, у кафе, без великого розмаху. Запросила лише синів з дружинами, двох подруг та брата з племінницею. Все проходило непогано, лише діти сильно затримувалися. Це було не дивно, адже наші відносини останнім часом бажали кращого. Своїх синів я дуже люблю і завжди хотіла для них лише найкращого. Коли мій старший син Святослав знайшов свою обраницю, я була неймовірно горда. Людмила – дочка заможного підприємця, свати одразу влаштували Святослава на роботу, подарували житло. Я раділа, як ніхто.

Але через півроку після весілля син перестав мене відвідувати. Весь час казав, що зайнятий, і дзвонив мало не раз на тиждень. Іноді я просила Святослава допомогти, адже він має машину. Але він завжди знаходив причину відмовити. Він змінився, навіть з братом спілкуватися перестав. Я сподівалася, що молодший син буде більш уважним. Але одного разу Ярослав зізнався, що закохався у жінку. Спочатку я раділа, але недовго. Виявилося, його обраницею стала розлучена жінка з двома дітьми. Я не змогла стримати емоцій: — Синку, ти собі життя зіпсуєш! — Не кажи дурниць. Оля добра та щира. Хіба вона винна, що їй не щастило у житті? — Ну, якби вона мала одну дитину, а тут двоє! Навіщо це тобі? Не можу благословити такий вибір! Ярослав образився, але все одно одружився з Ольгою.

Більше того, він усиновив її дітей, а потім вони завели спільну дитину. Незважаючи на всі суперечки, на ювілей я запросила всіх. Чесно кажучи, думала, що Святослав з Людмилою прийдуть, а Ярослав з Ольгою – ні. Але все вийшло навпаки. Першим приїхав молодший син із величезним букетом. Оля скромно стояла позаду. Вони вручили мені великий пакет та конверт. – Що це? – Сюрприз. Оля вибирала. Старший син не з’являвся. Я почала йому дзвонити. Зрештою Святослав прийшов. – А де Люда? – Ти знаєш, вона погано почувається. – Захворіла? – Здається, так. Але подарунок від нас обох. – Подзвони Люді. Я хочу подякувати. Святослав подзвонив, дав мені трубку, але я почула крик невістки: – Я ж сказала, що йду на масаж! Навіщо ти мене відволікаєш? Не піду я до твоєї мами! Я повернула телефон синові. Настрій був зіпсований. Ми посиділи за столом, перекусили і всі розійшлися.

Тільки Оля з Ярославом залишилися, допомогли мені зібратися, замовили таксі. Вдома я вирішила подивитись подарунки. Відкрила подарунок Святослава – там виявилася хлібопічка. Я навіть не зрозуміла, навіщо мені. Не буду ж я сама собі хліб пекти. Напевно, це був непотрібний подарунок, який просто передарували. Потім я відкрила пакет від Ярослава та Ольги. Там був милий спортивний костюм, сертифікат у магазин косметики та листівка: «Це, щоб ви вибрали те, що вам дійсно потрібно». Я приміряла костюм, і мені стало так тепло та комфортно. Подзвонила Ользі та сказала: — Пробач мені, дочко! Приїжджайте завтра з дітьми. У мене стільки їжі, посидимо трохи! Ось так завдяки подарункам я зрозуміла, хто насправді піклується про мене. Сподіваюся ще не пізно все виправити. А ви прийняли б невістку з двома дітьми?