NEWS 2SWEET

Після нашого весілля більше 10 років тому нам з чоловіком довелося спочатку жити з його батьками. Але коли моя бабуся пішла з життя і залишила мені квартиру – ми одразу переїхали. Наша мрія збулася: ми багато років планували мати власне місце і не підлаштовуватись ні під кого іншого. Щоб допомогти молодшому синові, брату мого чоловіка, свекруха продала свою квартиру та віддала йому усі гроші.

Потім вона поїхала працювати до Італії і приїжджала лише кілька разів, проте щороку надсилала нам продукти та одяг, за що ми їй були дуже вдячні. Ми, у свою чергу, теж їй допомагали, надсилаючи різні товари з батьківщини. І ось нещодавно свекруха виявила, що її здоров’я похитнулося. Тому вона вирішила повернутися на батьківщину. Але тут виникла проблема: жити їй не було де. Молодший син витратив усі гроші і переїхав до батьків дружини, які не могли прийняти жінку похилого віку.

Тому свекруха попросилася жити з нами, але в нас була маленька двійка моєї бабусі без зайвої кімнати. Я була категорично проти, щоб мій син ділив кімнату з бабусею, отже я не погодилася на таку пропозицію. Зняти квартиру також не було можливості, оскільки свекруха не мала грошей. Молодший син відмовився їй допомогти, заявивши, що йому потрібно дбати про свою сім’ю. Тепер я розриваюся між небажанням приймати свекруху у себе вдома – і неможливістю виганяти її надвір. Ситуація є максимально складною, і я досі не знаю, що робити…

Весна прийшла. Все цвіте, розквітає. Прекрасний час, яким потрібно насолоджуватися. Але сварка сусідів завадила нашому спокою: Олена кричала на батька і не пускала його додому. Чинила вона так через те, що десять років тому він залишив дружину з двома дітьми одних, а сам поїхав. Віталій і Наталя одружилися дуже рано. У шлюбі наро дилися дві дитини. Чоловік був з “золотими руками”, працював столяром. Гроաі він не брав, тому в якості подяки йому наливали, це призвело до пияцтва. Віталій поїхав на заробітки, але цього разу не повернувся.

Він попросив своїх друзів передати Наталії, що він не прийде більше. Все життя працював на них, а тепер, коли діти вже дорослі і самі стають на ноги, він хоче пожити для себе. А зараз ще жінку знайшов, яка дійсно його любить і поважає. Наталя дуже сильно сумувала, але не по чоловікові, а по rрошах, які він ще повинен був відправляти. З тих пір пройшло приблизно 10 років. Віталій повернувся в будинок, який сам колись побудував. Але дочка не пустила його на поріг, вона тепер живе тут з чоловіком.

Даша звинувачувала батька в тому, що він їх кинув, а він був дуже втомленим і просто мріяв про те, щоб прилягти. Ледве на ногах стояв після дороrи. Старий вислуховував все і погоджувався. Він дійсно залишив сім’ю, тому що йому хотілося любові і розуміння, а вони чекали від нього тільки rрошей. Віталій поїхав у рідне село, туди, де виріс. Його зустріла рідна сестра і трохи в непритомність не впала. Дуже змінився брат за цей час, заробітки зробили з ним жа хливе. Ірина відвезла його в ліkарню, поклала в стаціонар на лікування. Він був там всього тиждень. Віталій пішов з життя. Напевно, серце його відчувало, і він прийшов попрощатися з усіма. Останні його слова були проханням пробачити його, якщо діти мають в серці трохи милосердя для старого батька.

Так сталося, що я зі своєю подругою пішла до магазину, їй щось купити треба було. І там же лоб у лоб зустрілася зі своїм сватом. -А що ви тут робите, ви ж зазвичай у вихідні за продуктами приїжджаєте? — Запитала я. -А на ці вихідні велике свято намічається, у суботу народ ження онука святкуватимемо. Ось і накупили всього, м’ясо, солодке, овочі. -А чому в суботу та чому ви продуктами закуповуєтесь, а не діти? -Так Оленка після kесаревого ще слабко почувається, а ми вирішили такий подарунок зробити — стіл накрити. -Багато гостей чекаєте? -Так, тут ще сестри Олени приїдуть, подруги. Дуже дивно, але мені син про свято нічого не повідомляв.

Син із Оленою вже давно планували дитину, але все якось не виходило. Через три роки Олена повідомила, що ваrітна. Ми всі були такі раді, ваrітність проходила добре. Тільки полоrи були важkими, довелося робити kесарів. Після полоrового будинку їх з дитиною до ліkарні перевели, вони там півмісяця пролежали. А коли їх виписали, то зовсім не до свята. Олені було поrано, дитина була слабkою. Син увесь час присвячував сім’ї, тому ми стали рідше спілкуватися. Я купила купу подарунків до народження онука, але ніяк не виходило побачитися з ним. До хати молоді батьки нікого не пускали. І ось вони вирішили відсвяткувати, а мене не запросили. -Тепер тільки середа, до суботи ще багато часу. Син ще встигне зателефонувати, – заспокоювала подруга.

Тільки дзвінка ніякого не надходило. Так і минув день народ ження онука, а про мене й не згадали. Наступного тижня син мені зателефонував, став щось про шафу питати. -Не потрібно нічого лагодити, я вже найняла майстра, так що шафа вже зібрана. А мене, я так розумію, ти вже зовсім забув. -Мамо, в чому справа? Я тебе не забував. -Навіть на народження онука не запросили. -Мамо, то теща ж тебе в магазині бачила, вона тобі все сказала. -Але вона мене не запрошувала! -Батьки на те й батьки, що вони близькі люди. І так зрозуміло, що ви запрошені. А що ти хотіла, лист із запрошенням? У мене дружина хво ріє, дитина несnокійна, я не можу розір ватися між усіма. Ось тепер я думаю, хто з нас має рацію: я чи син?

Валя працювала в кафе, а до кінця зміни бігала за сином, який чекав маму в яслах. Доля Валі була жа хливо траrічною. Про такі фільми жахів знімають. Її батька не стало, коли їй було 2. Батько працював на будівництві, там він розбився з висоти. Мати не справлялася зі всім одна, тому через рік вийшла заміж. Тільки вони не знали, що вітчим Валі жа хлива п’яниця, від якого ко лишня дружина з сином просто втекли за тисячі кілометрів. Серце матері не витримало вічний скандалів і п’яних побоїв чоловіка, скоро її не стало. До того моменту дівчинці було 17. Вітчим почав задивлятися на неї, але у Валі не було нікого і нічого крім вітчима і квартири, де вони жили. Одного разу той повернувся додому п’яним і почав ломитися в кімнату Валі. Дівчина знала, що замок не витримає, тому дістала сковорідку, яку давно ховала під ліжком і приготувалася захищатися.

Вітчим увірвався в кімнату і вдарив Валю так, що дівчина трохи свідомість не втратила, потім він спробував вихопити сковорідку з рук дівчини, але та розмахнулася і тріснула йому по голові. Вона втекла, сховалась у дворі, переконалася, що той залишився живий і подзвонила подрузі, яка жила одна, і пішла до неї. Кілька місяців вона жила з подругою; пощастило Валі з нею. Потім дівчина влаштувалася на роботу офіціанткою і зняла для себе однушку. Звичайно, левова частка йшла на оплату квартири, але більшого Валя і не хотіла. Вона мало їла, доношувала одяг мами… що ж їй ще потрібно?! Одного разу до них в кафе зайшов старий. Йому явно було nогано.

Він сів на стілець, і тут до нього підійшли охоронці, щоб той не відлякував відвідувачів: — Йому nогано, ви не бачите? – зупинила їх Валя. Дівчина викликала швидку і, так як у старого не було родичів, вона поїхала з ним у лікарню. Бідному потрібна була термінова операція на серці, інакше йому залишалися б години. Тоді Валя продала всі коштовності, які їй дісталися від мами. Сума набралася невелика, але тут з кишені старого випав пакунок зі шматками золота всередині. Операція пройшла успішно. Прийшовши в себе, старий розповів, що золото йому приносив син щоразу по роботі. Але його не стало, і батько зберігав ці шматочки, як пам’ять від сина. Так Валя і знайшла родину. Вона стала піклуватися про старого, як про свого діда, а той доnомагав дівчині, чим міг. Попереду Валю чекало саме щасливе і світле майбутнє за безліч пройдених випробувань і кристально чисте добре серце.

Після того як матері не ста ло, Надя, Льоша, Паша та Антон дуже рідко на дачу приходили. Тут усе нагадувало про маму. Їм спочатку було дуже сkладно звикати до відсутності мами. Влітку хлопці вирішили з’їздити до батька в інше місто, але дорогою вони вирішили зібратися духом та повернути на дачу. У будинку все було як раніше.

Здавалося, зараз із кухні вийде мама з підносом, повним пиріжків з картоплею та з капустою. Але… мами не було. Хлопці кілька хвилин мовчки стояли на порозі. Тут найстарший, Олексій, сказав: — Ходімо на кухню, маємо бутерброди. Влаштуємо міні-перекус і поїдемо далі. — А топити не будемо? — Запитала Надя.

— Ми недовго тут затримаємось, немає сенсу, — сказав Льоша. – А мама топила б… – видав Паша. — Так, — Льоша завжди відрізнявся імпульсивністю, — мами немає. Її не повернути. Насолоджуйтесь тим, що маєте. У повітрі знову повисла тиша. Надя розклала їжу на столі. Хлопці почали їсти і згадувати маму. — Адже вона мене найбільше любила… — заявила Надя.

— З чого це? – дожовуючи булочку, спитав Антон. — Коли ми з нею з ринку якось поверталися, стільки всього набрали… Вона мене зупинила і каже: «Я ж тебе найбільше люблю, тільки братам не говори, обра зяться ще …».

— Ага, — сказав Антон, — коли я в ліkарні лежав, вона мені так само сказала. Я ж так зрадів, а то думав вона мене найменше любить через те, що часто до ліkарні потрапляю. — Ви не повірите, — сказав Паша, — вона мене теж більше вас любила. І всі хором засміялися. Льоша сидів, дивився на молодших і тихо згадував усі мудрі слова мами.

Раптом очі його заблищали. — Вона завжди давала, нічого не вимагаючи натомість. Усіх вислуховувала, а сама все переживала у собі. Мама всім допомогла, чим змогла, як встигла… Не забувайте її та шануйте батька!

Коли моєму синові було років сім, і ми всією поки ще маленькою сім’єю їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення: літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать.Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою. і я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччі.

Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з ашановскіх пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя; ще й дружина спробувала заступитися. Але жінка була відправлена в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх «ніштячков» обіцяних нами вже не буде. Син на початку зі сльозами, а потім з якимось азартом на очах пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поруч.

За неповних півгодини ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину. Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття: тому що Україна — це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, з прикладами, але так, щоб він зрозумів.А в кінці син запитав:

— А чому ти пішов збирати зі мною?- Те, що ти кинув обгортку в вікно — це, в першу чергу, моя помилка. Я упустив щось в твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою.Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я з задоволенням спостерігав, як він вчить їх не смітити.Спасибі моєму батькові — його життєва мудрість при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх дітей.

Познайомилися ми з Алісою на дні народження спільного приятеля. Красива була дівчина, як тепер модно говорити — доглянута. Розпущене волосся, довгі вії, пухкі губки — все при ній. І понеслося у нас!Живу я один в маленькій квартирці, яка мені від прабабусі дісталася. Зустрічалися у мене, але ночувати Аліса ніколи не залишалася. Казала — мама не схвалить. Навчалася моя подруга на денному відділенні інституту, жила удвох з матір’ю в трьох кварталах від мого будинку. Через кілька місяців знайомства вона мене в гості запросила і з мамою познайомила. У будинку у них чистота і затишок, пиріжками домашніми пахне. Пронеслася, було, шалена думка: як же Аліса трисантиметровим кігтями ганчірку для підлоги віджимає? Але тут же і понеслась геть. Загалом, вирішив я: кращу дружину мені не знайти. І я одружився з гарною, домашньою і порядною Алісою.

Дружина відразу переїхала в мою маленьку, зате власну однушку. Здавалося б-живи та радій! Я працюю, наполегливо і багато. Аліса мені домашній затишок створює. Так я спочатку і думав, поки не зрозумів, що сильно помилявся. А зрозумів це я на третій день після весілля. Приходжу з роботи — в холодильнику ні супу, ні другого. На журнальному столику в кімнаті залишки замовленої піци, кругом крихти і лушпиння від насіння.Моя дружина сидить, закинувши ноги на той же столик, і кігті пилкою наярює.- Аліса, сонечко, а що у нас на вечерю? — здивовано питаю я, у відповідь чую:- Піцу доїси, я тобі залишила. Ось це я потрапив! Скандалу вирішив поки не влаштовувати. Гаразд, думаю, весілля і все таке …

Поступово життя увійде в колію, і все налагодиться. Пройшов тиждень. Я продовжував сам добувати собі їжу після важкого трудового дня, по кутах бовталися грудки пилу і поступово засолювалося ніколи не застелене ліжко. Тоді моє терпіння почало здавати:- Слухай, розкажи мені, будь ласка, чим ти цілими днями після інституту займаєшся?— А що? — округлила очі дружина, — після лекцій йдемо з дівчатами в кафе, додому приходжу втомлена, вмикаю комп’ютер.Там повідомлень море, мені потрібно відповісти, поспілкуватися, фотки свіжі лайкнути. І себе до твого приходу в порядок привести. Скипів, грюкнув дверима і до друга ночувати подався. Нехай подумає над своєю поведінкою. На наступний день повертаюся з роботи додому — в квартирі чисто, смачна їжа приготовлена. Аж від серця відлягло, зрадів, обійняв її:

— Аліска, сонечко! Прости мене, тепер заживемо, як люди! Дружина подивилася на мене, як на ідіота:-Я-то тут при чому? Просто мама сьогодні приходила. Не буду ж я своїми руками підлогу мити! Вона щотижня приходити обіцяла. Не знаю, що на мене найшло, але я зібрав по квартирі її поки нечисленні шмотки, заштовхав у валізу і відніс в машину. Потім повернувся, вивів дружину з квартири і відвіз назад до тещі. Зрозумійте, я ж з дружиною все життя прожити збирався, дітей з нею ростити! Не думаю, що її мама з усім цим впорається, коли їй стукне вісімдесят.Загалом, через два тижні після весілля ми розлучилися. Тепер боюся одружитися — раптом така ж попадеться?

Світлана стояла за плитою, коли чоловік повернувся з роботи додому. Він пройшов прямо на кухню, сів на диван і сказав: – Одна дівчина, яку ти не знаєш, наро дила сина від мене… тиждень тому. Ці слова Світлана не очікувала почути від чоловіка найбільше, адже вони завжди любили одне одного і ніколи і думати не могли про зра ду. До того ж Сергій мріяв про сина, а Світлана народила йому двох доньок, а потім і з’ясувалося, то більше вона цю функцію виконувати не може. Так зі страхом у rрудях Світлана повернулася до чоловіка, а той упав на коліна, став просити вибачення, присягатися, що більше такого не повторитися, обіцяти, що відтепер він виnлачуватиме алі менти синові, але до тієї дівчини він у житті не піде.

Світлана заспокоїлася. Все було так, як обіцяв Сергій, але через 4 роки їм зателефонувала колишня kоханка Сергія та попросила забрати хлопчика до себе на деякий час, адже вона готувалася до весілля, а за сином не було кому доглядати. Світлана прийняла наляканого від незнайомого оточення хлопчика з подарунками. Маленький Діма не знав, як поводитися, що сказати і як бути, адже він не знав там нікого, а матусі поряд не було. Світлана подарувала хлопчику цукерки та конструктор. Хлопчик обійняв Світлану і почав розпакувати новенькі іграшки. Доньки Сергія та Свєти уваги вже не вимагали. Їм було по 17 та 16 років. Світлана весь день займалася Дімою: готувала його улюблені страви: картопляне пюре та терту моркву, грала з ним, вивчала з ним вірші.

«Кілька днів» затягнулося на півроку. Хлопчик потихеньку став називати Світлану мамою, а Сергій не міг натішитися: дружина прийняла Діму, як рідного сина. Через рік Сергію зателефонувала біологічна мати Діми та сказала, що вона скоро стане мамою вдруге і Діму забирати не збирається. Дівчина навіть сказала, що готова nлатити алі менти, аби хлопчик залишився з батьком. Сергій та Світлана були згодні на це і без rрошей. За цей час вони звикли до хлопчика та не хотіли його відпускати. Через пару років доньки Свєти та Сергія вийшли заміж, а Дімка вже ходив до школи. Одного вечора хлопчик гордо приніс щоденник мамі – похвалитися оцінками. Світлана міцно обійняла його і сказала: — Яка ж я щаслива, що ти мій синочок. Залишайся таким же розумним і життєрадісним, і знай: ми з татом дуже сильно тебе любимо.

Новина про швидке весілля доньки дуже втішила Карину, але ця радість тривала недовго, адже невдовзі жінка дізналася, дочка вибрала собі хлопця із заможної родини, було зрозуміло, що косих поглядів від сватів не уникнути. Майже рік до призначеної дати весілля Карина працювала на двох роботах, щоби дати доньці максимум своїх можливостей. На зустрічі з майбутніми сватами Карина зрозуміла, що мала рацію щодо засудження та косих поглядів. — Ви, мабуть, довго нічого не їли, коли так на їжу накинулися. Нічого, не стримуйте себе. Такої телятини ви більше не скуштуєте, – казали вони, – до речі, як вам інтер’єр нашого будинку? Всі наші меблі – виключно дизайнерська робота.

Наближалося весілля. Підготовка йшла на повний хід. Як весільну сукню Карина з донькою обрали милу, мінімалістичну сукню, яка підходила їм і за бюджетом, що було важливим. Ось настав день Х. Свати жодної можливості не упускали, щоб нагадати всім про те, що якби їх не було, урочистості теж б не було. Насправді Карина оплатила місця всіх своїх гостей, яких, звичайно ж, було в 10 разів менше за гостей нареченого. Коли настав час дарувати подарунки, батьки нареченого підійшли до мікрофону з гордістю заявили: — Ми вам, улюблені, даруємо сертифікат на замовлення меблів у нашого знайомого дизайнера зі світовим зізнанням. Ви можете і ліжко, і шафку, і тумбочку, і багато чого собі замовити від нього.

Батьки нареченого сіли під гучні овації. До мікрофону підійшла Карина, і тут усі гості раптом відвернулися від неї, продовжили трапезу, адже від неї на хороший подарунок ніхто не чекав. — Сереженько, я дарую тобі найдорожче, що в мене є – мою донечку. Бережіть один одного! Любіть та підтримуйте у важкі хвилини, тоді у вас все вийде. Також, я хотіла б вручити вам ці ключі, щоб вам було де ставити меблі, подаровані твоїми батьками. Тут і в гостей, і в сватів щелепи відвисли. Ця історія – яскравий приклад того, що не потрібно дивитися на ціну подарунка, потрібно дивитися на те, чого він коштував людині, що дарує.

Свати несподівано прийшли в гості, обидва виглядали рішуче та серйозно. Ми з дружиною перезирнулися. І що їм потрібне? Розлили чай, сіли за стіл, і Ірина Степанівна каже: -Шлюб нашого сина з вашою донькою зайшов занадто далеко! Так не може продовжуватись і далі! Ми так не планували. Ми з дружиною вдруге розгублено перезирнулися. -Що ви маєте на увазі? Петро Григорович насупився, Ірина грюкнула рукою по столу; -Ваша дочка зруйнує майбутнє нашого сина! Він перетворюється на звичайного сім’янина. А йому пророкували велике майбутнє! Говорили, що він другим Ньютоном буде!

-У тому сенсі, що йому щось на голову впаде? — пожартував я. -У тому сенсі, що він зробить прорив у науці! А він відмовляється від поїздки закордон, дізнавшись, що Катя вагітна. Його чекає велике майбутнє та нові звершення! Він не може це проміняти на якусь сім’ю. Ми з чоловіком у нього так багато сили вклали. Він у нас з дитинства дуже розумний та особливий. Ми з дружиною радісно обійнялися. -Ура! Катя вагітна? У нас будуть онуки! Треба щось випити на честь цього! Бажаєте коньяк? Тільки батьки зятя ентузіазм не поділяли, сиділи і хмурилися.

-Їх треба розлучити … — Замислено простягла Ірина. -Послухайте, вистачить втручатися у сім’ю Андрія. Він дорослий хлопець, який знає, що йому потрібне в житті. Якщо вам так не вистачає другого Ньютона, самі їм станьте. Дайте хлопцеві спокій. Я не дозволю вам зруйнувати щастя моєї дочки. Не варто зі мною лаятися, я вам це точно говорю. А то все ж таки вмовлю Андрія кинути науку і піти в трактористи. Мені він якось зізнався, що до тракторів небайдужий, вони йому з дитинства цікавіші, ніж ваші підручники.