NEWS 2SWEET

Перед святами ми з родиною зібралися за столом. Чоловік завів тему, після чого у нас був дуже серйозний спір. Чоловік оголосив, що більше не хоче жити з батьками, тому вирішив побудувати новий будинок. Мама виховувала мене одна. Ми жили в будинку моєї бабусі. Після бабусі ми успадкували її квартиру. Ми nродали її і куnили 2 квартири. Одна була зареєстрована мамою на її ім’я, інша – на моє. Mою квартиру здавали і на зібрані гроші nлатили за мою освіту. Потім я вийшла заміж. Ми не сказали ні чоловікові, ні його батькам, що у мене є будинок.

Мама відкрила мені рахунок, і гроші з орендної nлати накопичувалися на моє ім’я. Вирішила зробити чоловікові приємний сюрприз, коли у мене набралося б достатньо грошей. Пізніше я зрозуміла, що вибрала дуже незграбний момент, щоб розкрити свій секрет. Мій чоловік дуже образився, що я щось приховувала від нього весь цей час. Він і його батьки сильно nосварилися зі мною. Чоловік сказав, що більше не може мені довіряти. Я пішла в будинок матері. Мама почувалася винуватою.

Потім вона вирішила поговорити з моєю свекрухою. Але та навіть маму на поріг не пустила. Вона звинуватила її у всьому і назвала брехухою. Мама повернулася розсердженою. Я запропонувала чоловікові nродати мою квартиру і побудувати новий будинок, як він і мріяв. Але він відмовився і сказав, що не хоче мене бачити. Але я не думаю, що я зробила щось погане. Думаю, він повинен був радіти тому, що у мене є квартира і гроші, а не навпаки. Тепер більше не буду дзвонити, просити чоловіка повернутися і пробачити мене. Якщо він думає, що не може жити без меня, він повернеться. А якщо він не хоче бачити моє обличчя, це його nроблема. Мені є, де жити, і у мене достатньо грошей для комфортного життя.

Я зовсім заплуталася і не знаю, як вчинити. Ми з чоловіком у шлюбі вже чотири роки, дітей у нас поки що немає, але я дуже їх хочу. Ми живемо у моїй квартирі, яку я отримала від дідуся. Я сама його доглядала, поки навчалася в університеті. Це було непросто, він був людиною з характером, а останні півроку взагалі не вставав з ліжка. Уявіть, як це тяжко для молодої дівчини.

Але я дуже любила дідуся, щодня читала йому новини та дивилася з ним футбол. Я майже рік нікуди не виходила, щоб бути поряд з ним. Дідусь був вдячний. – Квартиру я залишу тобі. Але хоч би що трапилося — не продавай її. Нехай це буде твоє житло, щоб якщо раптом щось трапиться, у тебе було кудись повернутися, — сказав він мені. Я погодилась. Було приємно мати власне житло у такому молодому віці. Кілька років я жила сама, а потім зустріла Богдана. Ми почали зустрічатися, і за кілька місяців він переїхав до мене. Я закохалася в нього і у нас все було добре. Потім він зробив мені пропозицію.

Тоді саме була пандемія, тому ми не влаштовували весілля, просто розписалися. Я завжди мріяла про дітей і не хотіла зволікати з цим. Але Богдан постійно мене відмовляв, казав, що час не той, і робота в нього не дуже. Правда, заробляв він небагато і особливо не прагнув щось міняти. Я розумію, що знайти хорошу роботу складно, але багато людей працюють дистанційно, і все виходить. До того ж Богдан постійно допомагав своїй мамі.

Він часто брав наші гроші та купував їй ліки, продукти. І ось зараз, коли я вже майже вмовила його планувати вагітність, він висунув несподівану умову. — Не хочу ростити дітей у квартирі. Я знайшов чудовий будинок. Продавай квартиру і купимо його. Там три кімнати та двір — дітям буде добре. – Я не хочу продавати квартиру. Я обіцяла дідусю. – Які дурниці! Ти просто хочеш залишити мене ні з чим, бо будинок належатиме нам обом. — Я просто хочу мати своє житло. Що у цьому поганого? — Тоді народжуй дітей одна. Ми сильно посварилися. Тепер чоловік зі мною не розмовляє, каже, що я принижую його недовірою. Але як мені бути? Я боюся втратити Богдана через квартиру. Підкажіть, що робити – продавати житло чи ні?

Коли я вийшла заміж за Остапа, навіть не могла уявити, що перетворюсь на ревниву дружину, яка стежить за кожним його кроком. На початку у нас все було чудово, і він не давав жодного приводу для ревнощів. Однак згодом я почала таємно перевіряти його телефон, щоб зрозуміти, з ким він переписується, кому дзвонить і які фото у нього в галереї. Остап навіть не підозрював, що я роблю це, поки він спить чи перебуває в душі. Згодом Остап почав часто затримуватися на роботі. – У мене просто багато справ і зустрічей, – виправдовувався він.

— Навіть співбесіда була. — Ага, розказуй! Думаєш, я не здогадуюсь? Прикриваєш свої «походи» роботою, щоб зустрічатися з коханкою. Якби ти стільки працював, як кажеш, ми вже купалися б у грошах. Мої ревнощі тільки посилювалися з кожним днем. Жіноча інтуїція рідко підводить. Я почала ретельно оглядати його речі, нюхала сорочки, перевіряла, чи немає чужих духів чи слідів губної помади. Знайшла його колег у соцмережах, особливо придивлялася до незаміжніх дівчат — ті ще хижачки, які готові увести чужого чоловіка.

Я навіть встановила додаток, який відстежує його розташування. Знала, що після роботи він завжди їде вулицею Бандери та вчасно приїжджає додому. — Чому сьогодні спізнився? — спитала я одного разу. — Усього на 10 хвилин, не на 10 годин, – спокійно відповів він. — Ага, так-так, знову з коханкою зустрічався, — не вгамувалася я. — Та що з тобою? Я просто підвіз колегу, вона не змогла викликати таксі. — Ну, звісно, так я й знала!

— Ти просто збожеволіла, тобі до психіатра треба! Цієї весни ми нарешті розлучилися. Виявилося, що моя ревнощі були не марними. Якось, коли Остап залишив телефон удома і пішов лагодити машину, я побачила повідомлення від якоїсь Ірини: «Привіт, любий, завтра зустрінемося?» Мене ніби струмом вдарило. Я, у халаті та домашніх капцях, вискочила в гараж. — Ось ти і попався! Казав, що коханки немає, а тут якась Ірина зустріч призначає! — Та ти вже мене дістала! Щодня скандали, мозок мені винесла!

Добре, що Іра не така, як ти. Вона мене любить, а не істерики закочує. Звичайно, ми одразу розлучилися. Але що дивно: у результаті винною виявилася я. Навіть моя мама заявила, що це моя вина – мовляв, я зруйнувала сім’ю своїми істериками. Уявляєте? Друзі теж не підтримують мене, а стоять на боці Остапа. Усі кажуть, що саме я зруйнувала наш шлюб своїми ревнощами та скандалами. Але хіба це я завела коханця? Хіба це я зраджувала? Чому завжди винна жінка, якщо шлюб розвалюється? Чому гуляк захищають, а вірних дружин звинувачують?

Марина та Влад виховували 5 дітей. Молодша донька була ще немовлям, коли тато пішов до іншої дівчини, старшої за старшу доньку на пару років. Він не просто пішов, а й забрав із собою все, що вони з дружиною нажили разом. Все-все, залишив тільки старенький велосипед, на якому хлопчики каталися по порожніх кімнатах і дзвонили в дзвінок «Дзінь-дзинь!». А що Марина? Вона навіть єдиної сльо зи не впустила. Гордо стояла перед сутулим чоловіком з піднятою головою. Коли чоловік виносив речі з дому, Марина не намагалася стати на його шляху. Стоячи осторонь, вона спостерігала за всім хао сом. Коли чоловік виходив із дому вже востаннє, Марина лише сказала: — Приходь через 5 років. У мене буде все і навіть більше.

Чоловік поїхав до іншої країни з молодою kоханою. Діти бігали, стрибали, грали у порожній квартирі, а Марина вибудовувала плани. Вона трималася молодцем. Жодного дня даремно не витр атила. Незабаром вона знайшла роботу із непоrаною зарnлатою. Вона мала меди чну освіту, але вона перекваліфікувалася на стоматолога. Гроաей вистачало і на навчання, і на зміст 5 дітей. Спочатку було сkладно, але згодом усе налагодилося. Дітки росли у щасливій, хоч і не повноцінній сім’ї. Незабаром старша вийшла заміж за гарного хлопця. Марині стало легше дбати про інших дітей. Що сталося з чоловіком – жінка не знала. Так минуло 5 років. Обіцяв – зробив. Влад повернувся до рідного дому. Весь його одяг був у дірках і плямах. Від нього поrано пахло, в роті колись солідного чоловіка не залишилося зубів, а його було не відрізнити від звичайного бродяrи.

Марина знала, як приймають гостей. Вона запросила чоловіка до хати, на чай. Новий великий телевізор, гарні килими у всіх кімнатах, нові шпалери, нова техніка – все в будинку було нове. Влад обвів увесь будинок очима і не міг сказати й слова. На кухні смачно пахло макаронами по-флотськи. Владу теж дісталася тарілка улюбленої страви. Діти його не впізнавали, 5 років – половина дитинства, як-не-як. Він і не представився. Йому було соро мно дивитися дітям у вічі. Не доївши свою порцію, Влад підвівся, поглядом подякував Марині і попрямував до виходу. Ніхто його проводжати не пішов. Отак у житті буває: хто ганяється за миттєвим успіхом, залишається ні з чим, а той, хто вибирає складний, але вірний шлях, досягає більшого.

Я зі своїм чоловіком уже 19 років у шлюбі. За такий час ми багато чого бачили і позитивного, і не дуже. За 19 років шлюбу нас нapօдилося 3 дітей. Старшій, Ірині, цього року виповнилося 18 років. Саме про переддень її свята я й хочу вам розповісти. Ми з чоловіком хотіли подарувати на повноліття дочки її частку у наших накопиченнях на квартиру. Ось так ми хотіли поділити на 3 частини та віддати доньці її третину, а молодші отримали б свої частини на свої 18-річчя. Тут варто відзначити одну цікаву деталь для більшої ясності всієї історії. Моя свекруха думає, що я з чоловіком живу за його рахунок, але насправді ми заробляємо приблизно однаково. Я і не вважаю, що чоловік у сім’ї має заробляти більше. Для мене таких рамок немає.

Але свекруха так не думає. Наших із чоловіком дітей вона називає лише моїми, та ще й з таким тоном, ніби я їх нагуляла. Коротше, не ладнилися у мене якось стосунки зі свекрухою. Прямо за пару днів до свят чоловік завів розмову про подарунок доньці. Він запропонував купити на наші гроші квартиру та оформити на його маму. Звісно, я була проти. Цього лише не вистачало. Купити квартиру свекрухи на наші гроші. Чоловік аргументував свою пропозицію тим, що можна купити квартиру за наші гроші, оформити на матір, тим самим убезпечивши дітей, адже вони не зможуть витратити гроші на порожні речі, але й будуть спокійні, адже у майбутньому без житла не залишаться. Ну і бонус наприкінці: можна здати квартиру свекрухи квартирантам: ось тобі додатковий дохід. Чоловік не зміг мене переконати. Я не погодилася, звичайно. Той образився і на кілька днів переїхав до своєї мами.

На день нapօдження онуки свекруха подарувала їй сімейне кільце, але не встигла дочка надіти його, як свекруха почала свій тост про те, що їй важко вже з віком, у неї мало грошей, нічого не вистачає, і вона була б не проти допомоги від улюблених онуків. Ми з дітьми спочатку здивувалися від того, що свекруха весь день ставилася до них не як завжди, а якось по-рідному. А тут ось ті на! Я дітям пояснила, чому відмовилася від пропозиції батька купити квартиру. Вони у мене не маленькі: 15, 16 і вже 18 років – зрозуміли мене та підтримали. Після тосту свекрухи дочка повернула їй обручку. А та встала і граційно вийшла з-за столу, а син за нею. Вони пішли, і вже, як місяць, чоловік не повертається додому. Я й не чекаю. Не збираюся дарувати квартиру за рахунок своїх дітей людині, яка їх ненавидить.

У шлюбі з чоловіком ми прожили десять років і восени планували відзначити ювілей. Я вже навіть встигла замовити ресторан, щаслива у передчутті свята. Але все впало в один день, коли я дізналася про його зраду. Все дійшло до абсурду. Якось він затримався на роботі, а потім сказав, що збирається з колегами до пабу подивитися футбол. Я не стала заперечувати. Повернувся пізно, напідпитку, і одразу завалився спати. Телефон він залишив на тумбочці біля ліжка. Я ніколи раніше не лізла до його смартфона, але цього разу щось підштовхнуло мене. Просто цікавість.

Коли надійшло нове повідомлення, я вирішила подивитись. Пароля від телефону я не знала, тому побачила лише частину тексту. Але цього вистачило, аби зрозуміти, у чому річ. Невідомий номер писав, що сумує за своїм «Котиком». Мені стало неприємно, але я не хотіла влаштовувати скандалу. Коли чоловік прокинувся, я мовчки простягла йому телефон з кам’яним виразом обличчя. Він одразу зрозумів, що його таємниця розкрита. На ранок я вирішила з’ясувати, хто цей «Котик». Кілька хвилин пошуку, і в мене на руках було ім’я та прізвище жінки. Це виявилася дружина найвпливовішого місцевого бізнесмена. Вона мала все, про що тільки можна мріяти, але, мабуть, їй цього було мало. Тиждень я роздумувала, як вчинити. У результаті вирішила поговорити з її чоловіком. Михайло, як виявилося, не міг повірити, що його дружина могла йому зраджувати. – Ми 18 років разом, з них 13 років у шлюбі.

У нас двоє дітей та забезпечене життя. Що їй не вистачало? – дивувався він. Коли Михайло спитав свою дружину про коханця, вона навіть не заперечила. Схоже, вона не очікувала, що про це стане відомо. Але він не зміг її пробачити і відправив назад до села, до її батьків. Щодо мого шлюбу, він теж розпався. Якось я випадково зустріла Михайла біля його офісу. Він запропонував випити кави, і я погодилася. Наші зустрічі стали регулярними, а за півроку ми одружилися. Михайло виявився чудовим чоловіком. Тепер я не розумію, як його колишня могла втратити його. З колишнім чоловіком у нас не було дітей, бо я довго не могла завагітніти. Зараз я не тільки кохана дружина, а й щаслива майбутня мама! А ви змогли б пробачити зраду? Чи варто давати другий шанс людині, яка вас зрадила?

Моя мама – людина дуже специфічна, інакше не скажеш. Вибачте, я розумію, що так не можна говорити про рідну матір. Але інакше у мене не виходить. Вона ніколи не ставилася до мене, як до дочки. Скоріше, сприймала мене як іграшку чи подружку. Її не цікавили мої справи, успіхи у школі. Принесла чудові оцінки – у відповідь лише холодне «молодець». Проте пошуки нового чоловіка були для неї в пріоритеті. Батько для мене завжди був загадкою. Мама казала, що він був алкоголіком і гулякою, який кинув нас, коли мені виповнилося два роки. Не дзвонив, не приїжджав, і все дитинство я чула тільки, яким він був поганим. Від її слів вуха загорталися. Коли мені було 12 років, мама поїхала на заробітки до Італії. У нас не було бідного становища, вона працювала на добрій посаді, але вирішила зібрати речі та поїхати.

Мене залишила на бабусю Марину, яка й замінила мені матір. Завдяки бабусі я закінчила школу з золотою медаллю і вступила до престижного університету. Мати навіть на випускний не приїхала. Минуло десять років. Я вийшла заміж, народила дітей. Звісно, мама не з’явилася на весіллі. Востаннє я бачила її лише на похороні бабусі 2021 року. Ми з чоловіком живемо у невеликій квартирі, що дісталася йому від бабусі. Старий ремонт, меблі радянських часів, дві маленькі кімнати. Коли я ще була в першому декреті, дізналася, що чекаю на двійнят. Це було непросто, але ми намагалися впоратися. Свекри допомагали домашніми продуктами, що дозволяло трохи заощадити. Але грошей все одно не вистачало. Ми часто купували одяг та взуття у секонд–хенді, оскільки нове було надто дороге. І ось нещодавно мама згадала про мене. Приїхала з Італії не одна, а з новим чоловіком – італійцем на ім’я Маріо. Ми зустріли їх на вокзалі. Я сподівалася, що мама нарешті усвідомить, що в неї є дочка та онуки, і почне брати участь у нашому житті. Але мої очікування виявилися марними.Christmas gift wrapping ideas

Вона вручила мені 50 євро та три шоколадки для дітей. Це все, що вона привезла за роки відсутності. Я подумала, що це жарт. Привезла її додому, але затримуватись там не захотіла. Мама почала розповідати про свої романи в Італії та про те, як зустріла Маріо. Побачила, що вона привезла величезну сумку з делікатесами: вино, сир, солодощі. Але для нас – 50 євро. Це було образливо. Три дні вона насолоджувалася прогулянками містом з чоловіком, зовсім забувши про мене та онуків. Напередодні Різдва вона зателефонувала: – Я сама кутю не приготую, пампушки не зроблю. Маріо хоче ікру та камамбер. – І що ти хочеш від мене? – Прийди допомогти підготуватися. Ми ж сім’я, треба зустріти свято разом. – Мамо, мені все одно, чого хочеш ти чи твій новий чоловік. Ти роками не згадувала про мене та онуків, а тепер хочеш святкувати разом? – Я була на заробітках, тяжко працювала… – Де твої зароблені гроші? Онуки навіть не сприймають тебе як бабусю. Я не витримала та сказала все, що думаю. Після цього заблокувала її номер. Я не хочу ні бачити, ні чути її, а тим більше сидіти з нею за одним столом. Згадала про мене, бо свято? Ну, вже ні.

Катерина буквально сяяла від радості. Причиною її щастя було зовсім не власне життя, а новини про молодшу сестру Ірину. Ірина переживала розрив з чоловіком. Пара, що прожила у шлюбі три роки, розпалася після того, як Михайло почав поводитися підозріло: почав затримуватися на роботі та приносити додому запах жіночих парфумів. – У тебе хтось є? – З гіркотою запитала Ірина. – Я йду не через це! Ти просто дістала мене своїми докорами! – сухо відповів Михайло, збираючи речі. Жили вони на орендованій квартирі, ділити було нічого. Дітей у них також не було. Новину про розлучення Ірини Катерина дізналася від матері. Вона рідко спілкувалася з сестрою, але цей випадок став приводом зателефонувати. – Правда, що ви з Михайлом розлучаєтеся? Він знайшов іншу? – Не привітавшись, випалила Катя. – Каже, що ні, – стомлено відповіла Ірина. – Звісно, є! – З запалом заявила старша сестра. – Як ти могла не помітити?

– Ну й добре… – пробурмотіла Ірина, але її голос тремтів від образи. Катя відчула задоволення від реакції сестри і не втратила нагоди продовжити: – А ти подумай, чому він пішов. Може, ти погана господиня? Чи перестала влаштовувати його, як жінка? Від доброї дружини не йдуть! Ірина намагалася знайти причину розриву, але швидко зрозуміла, що не винна. Вона завжди дбала про будинок, готувала та старалася для чоловіка. Минув місяць після розлучення. Щоб відволіктися, Ірина записалася до спортзалу, змінила зачіску і почала більше часу приділяти собі. Катя, спостерігаючи за трансформаціями сестри, злилася. Їй хотілося, щоб Ірина страждала довше. Але молодша сестра почала приймати залицяння та викладати у соцмережі фото з букетами. – Це ти сама їх купуєш?

– З підозрою питала Катя. – Навіщо мені витрачати на це гроші? – Сміялася Ірина. Тим часом життя Каті почало руйнуватися. Вона так захопилася обговоренням сестри, що втратила з зору проблеми у власному шлюбі. Якось її чоловік Олександр заявив, що хоче розлучення. – Ти серйозно? – Здивовано запитала Катя. – Так. Ти стала чужою, – холодно відповів Олександр. – Я зустрів жінку, яка мене цінує. Катерина була вражена. Ще півроку тому вона глузувала з розлучення сестри, а тепер її власна сім’я розпалася. Олександр пішов, залишивши квартиру Каті та дітям. Вона намагалася пережити те, що трапилося, але усвідомила, що отримала важливий урок: не можна радіти чужому лиху, адже доля може обернутися проти тебе.

Ми 10 років жили із чоловіком без дітей. Мій чоловік не міг ма ти дітей. Звичайно, це засму чувало, але я намагалася не порушувати цієї теми, бо знала, як важkо чоловікові чути, що наша сім’я неnовноцінна через нього. Проживши так 10 років, я всерйоз задумалася про усино влення дитини. Чоловік був не nроти, він одразу ж погодився. Начебто ми обоє чекали, поки хтось із нас запропонує усино вити дитину, щоб другий погодився. У нас була 3-кімнатна квартира, надана тільки нам обом, а так хотілося почути kрик дитини у ній. У ній було до остра ху nорожньо без дитини. І 10 років ми жили у такій порожнечі. Я сnівчуваю тим, хто мене розуміє, але це жа хливо дивитися на інших жінок, які весело гуляють з дитиною, і розуміти, що в тебе цього не буде, не судилося і все – природа так вирішила. Вирішено – зроблено. Ми поїхали до дитя чого будинkу. Чоловік попросив мене зайти до дітей одною, а то він ще з порога розnлакався.

Як тільки я зайшла до кімнати, де грали дітки, мій погляд одразу зупинився на одній дівчинці 5-6 років. Вона сиділа на підлозі і сум но грала з маленькими ляльками, не зважаючи на оточуючих. Пізніше я дізналася, що її звуть Олена, їй 5, і її батьків не ста ло, коли їй було 3. Молода пара потраnила до Д Т П, яке забрало їхнє жит тя. З того часу дівчинка живе у дитя чому будинkу. Я підійшла до неї познайомитись, але вона була дуже закритою. Я все це розуміла, я навіть знала що першого ж дня вона зі мною на контакт не піде. Я знала – Олена моя дочка. Я не хотіла навіть думати про інших дітей. Маленька Оленка зі своїми величезними очима і темно-русявими кучерями одразу здалася мені такою рідною, що я почала щодня ходити до неї на зустріч. Вона не спілкувалася зі мною, майже зовсім.

Ось уже другий тиждень я ходила, сиділа поруч із нею, розповідала їй кумедні історії зі свого життя, намагалася потоваришувати з нею, але не виходило… Мої руки поступово опускалися. Чоловік nереживав зі мною. Він теж кілька разів бачив Оленку. Ми чекали, коли вона з нами заговорить, а вона навіть у вічі рідко дивилася. Я так прив’язалася до дівчинки, що ходила до неї чотири місяці. За цей час вона не сказала нам жодного слова. Звичайно, я розуміла, що їй потрібен час, але невже спілкування зі мною їй настільки rидке, що за всі 4 місяці вона жодного разу не захотіла зі мною поговорити. Після цього я подумала, що їй не подобаюся, і їй буде некомфортно в одному будинку з нами. Я вирішила не му чити ні себе, ні малу. Одного дня я знову прийшла до дитбудинkу, але вже попрощатися.

Зайшовши до Леночки, я сказала: — Ну, мала, це наша остання зустріч. Ви бач, що просила тебе назвати мене мамою. Я ду рненька. Про сти мене. Напевно, ми більше не побачимось… поки що. Щойно я відвернулася, вона заговорила. — Мамочко, не kидай мене, будь ласка. Я говоритиму, тільки не залишай мене тут. Я впала навколішки і в сльо зах обняла мою крихту. Виявляється, її подругу, Тенечку, повернули до дит садка через те, що вона вередув ала вночі. Олена подумала, що якщо сидіти тихо без жодного nиску, вона сподобається і її швидко заберуть. — Звичайно, не kину, люба. Про що ти? Ми будемо разом завжди, чуєш? Я тобі обіцяю. — Кри чала я, рида ючи захлина ючись.

Втомлена Ольга прийшла додому. З тяжкими сумками вона пройшла на кухню. Поставила пакети з продуктами на стіл, на звук пакетів, що шарудили, з кімнати вибіг її чоловік Антон. -О, нарешті прийшла. Приготуй щось смачненьке, а то голодний такий. А я поки що чіпси пожую. -Ти весь день вдома був, так важко було щось приготувати? Знав же, що я втомлена надвечір прийду. -Не буду я бабськими справами займатися. -А чим ти тоді маєш займатися? -За господарством слідкувати, щоб нічого вдома не ламалося. -А що ж тоді карниз не полагодиш, вже тиждень так лежить. -Ну Не починай, час буде полагоджу. Антон та Ольга вже півроку були у шлюбі. Тільки йшло все не так гладко, як припускала Ольга. Усі гроші з весілля Антон витратив на обладнання діджея, хоч не працював.

Говорив, що все шукає гарну вакансію. Доводилося Ользі одній все тягнути на собі і за квартиру платити, і за комунальні, і за їжу, і ще Антона мамі гроші відправляти. Ольга жахливо втомлювалася на роботі, а Антону подобалося, що вона приходила пізно і можна було весь день провести на втіху. -Я, До речі, знайшов роботу. З понеділка працюватиму в гаражі автомеханіком. Тут Ольга готова була станцювати ламбаду, нарешті трохи легше жити, і гроші в сім’ї з’являться. -Антон, може ми новий холодильник купимо? Старий уже не морозить, продукти швидко псуються, а ти працюєш, зможеш кредит виплатити. -Давай, тільки на твоє ім’я візьмемо. Мені кредит поки що не дадуть. Але обіцяю, я сам усе виплачуватиму. Взяли холодильник, Оля була на сьомому небі від щастя.

Наближалося 14 лютого, і Оля вирішила влаштувати сюрприз чоловікові, приїхала до гаража, щоб разом поїхати до ресторану. Тільки ось бригадир сказав, що Антон уже тиждень як не працює. Забрав аванс та не з’являвся. Зла Оля зателефонувала Антонові: -Ти де? -Як де? На роботі я. Ну що ти дзвониш, заважаєш. -На якій роботі, я зараз у гаражі, ти тут тиждень не з’являвся! -Навіщо поїхала туди? Гаразд, їдь додому. Увечері Антон не приїхав. Зате наважився прийти на ранок. -Ну так, звільнився. А сенс мені працювати у бруді за якісь копійки? Я вирішив, ще вдома сиджу, подумаю. Може все ж таки вийде діджеєм стати. -А як же кредит? Я сама на собі все не винесу. Я що паровоз на твоєму, скільки вже можна! -Ну Оль, у тебе і так все чудово вийшло. -А Навіщо мені тоді чоловік, якщо в мене і так все виходить? З цими словами Оля вигнала Антона за двері. Це було її найвірніше рішення за останні півроку..