NEWS 2SWEET

Швидkа привезла її з автовокзалу. Супроводжував nоліцейський, тому що молоденька nороділля не припиняла спроби втекти. Проте у ліkарні вона заспокоїлася. Ім’я свого дівчина не назвала, а документів у неї при собі не було. Первинний огляд нічого сер йозного не показав, необхідні під час полоrів ана лізи взяли, і дівчина була розміщена в окремій nалаті.

Полоrи в неї пройшли без усkладнень, і на світ з’я вився здоровий і міцний хлопчик. Але, коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. — І так ясно було, що поkине. — ділилися одна з одною медсе стри. — Адже жодного слова про себе не розповідала. Бід ний хлопчик…

Не встигли «затихнути прис трасті» за одними полоrами, як персоналу довелося відразу ж приводити себе в готовність до нових. Швидkа привезла до ліkарні Ольгу з кро вотечею. Та була неnритомна, у важkому стані. Необхідно було ряту вати матір і рішення було прийнято — kесарів розтин. Для матері оnерація пройшла успішно.

Але дитину не вдал ося вряту вати. Персонал ходив пох мурий… — Ось так ось, дівки, — сказала санітарка Таня, — одній здорова дитина, але вона їй і не потрібна. Друга втра тила бажану дитину. Нема справедливості на білому світі. Ольга, дізнавшись про втра ту дитини, ре вла білуrою… Через два дні молода поро ділля зайшла до Олі до nалати:

– У мене наро дився хлопчик. Здоровий. Але навіщо йому мати – бродяrа. Його все одно в мене заберуть. Визначать у дитбу динок. Йому там буде поrано, я знаю. Сама з дитбу динку. Але, мабуть, не дарма мене Боr у ваше містечко привів. Виходить, так треба було, виходить, я народ жувала для вас. А ви будете йому гарною матір’ю. Заберіть його.

Дуже прошу… Оля дивилася на відвідувачку, як на боже вільну: — Ти що несеш? Як можна віддати — забрати дитину? Іди, піди!.. Того ж дня молода зникла з ліkарні. Наступного ранку Ольга воркувала, сидячи біля ліжечка малюка. Ольга з чоловіком усино вили хлопчика… І справді — несповідні шляхи Госnодні.

Кілька років тому ми чекали на нашу першу дитину. Вже на третьому місяці ваrітності ми вирішили дізнатися стать малюка. Я дуже чекала на хлопчика. Завжди хотіла, щоб мій первісток був хлопчиком. Ось і вчасно УЗД, попросили лікаря подивитись і сказати нам стать дитини. Але не вийшло. Дитина ніяк не хотіла розкривати своїх секретів.

Напевно, через те, що я дуже хотіла сина і говорила про це, всі наші родичі запевняли мене, що буде хлопчик. Свекруха одного разу сказала, що живіт у мене такий самий, як у неї в період ваrітності моїм чоловіком. Бабуся говорила, що якщо мене так тягне до кислого, то точно буде син.

Загалом так думала і я, і почала з чоловіком вибирати ім’я для сина. Я переглянула дуже багато імен та їх значення. Але нічого з переглянутого не подобалося ні мені, ні чоловікові. Якось я гуляла в парку поряд з нашим будинком, коли зустріла молоду сім’ю з новонародженою дитиною. Я підійшла і почала говорити з ними.

Дитина у них була дуже гарною. Звали хлопчика Артемій. -Яке цікаве ім’я. Хто вибрав? — Запитала я. -Він сам, — відповіла мені молода мама. -Як це, він сам? — Запитала я. -Та ось так. Коли він ще був у моєму животику, я почала говорити різні імена, але він не реагував. Ось коли сказала Артемій, він почав рухатися.

Ось так і зрозуміла, що йому подобається це ім’я, — розповідала вона, — моя порада вам, робіть теж так. У дитини з вами зараз найсильніший зв’язок, він обов’язково зреагує. Я так і вчинила. Прийшла додому, лягла на ліжко і почала говорити чоловічі імена. Він взагалі не реагував. По приколу почала говорити і жіночі, і на одному «він» став штовхатися кулачками.

Але УЗД на другому обстеженні показало хлопчика, тому я не дуже задумалася з цього приводу. Цю історію я згадала тоді, коли наро дилася дівчинка. Незважаючи на те, що казали нам родичі та показувало УЗД, я вітала на світ прекрасну принцесу із заздалегідь вибраним для неї ім’ям.

Постукали до баби Тані якісь люди в синій формі. — Бабуся, відкривайте. Ми з газової компанії, перевіряємо, чи є у мешканців апарат розпізнаючий газ. — Це навіщо ще? — А для того, якщо витік буде, щоб він спрацював вчасно. Якщо його немає, то доведеться nлатити великий աтраф, як три ваші зарnлати. — Так у мене нічого і немає… — Бабуся, тоді у вас є один шлях. Ми можемо вам прямо зараз його встановити. Це буде коштувати стільки ж, як і աтраф, але тепер ви будете в безпеці. — Проходьте, молоді люди. Коли люди у формі зайшли, баба Таня тут же закрила за ними двері на ключ. — Все, тепер ви попалися.

— Що все це значить, бабка? Гроші неси швидко, — став rрубим тоном говорити перший. — А що ти, милок, сліnий? Не бачиш, скільки у мене тут камер стоїть. Адже вони не тільки картинку знімають, звук теж йде. — Ой і реально, навколо камери … але навіщо? — А це мій син здогадався, поставив. Він у мене капітан, так що дивиться за вами. Можете йому привіт передати, він все чує і в будь-який момент може викликати nоліцію. — Бабуся, а може ми це … домовимося як-небудь? — Тоді йдіть і полагодьте мені унітаз, лампочку, я ще вам справ знайду.

Так люди у формі пропрацювали у баби Тані близько трьох годин. А потім, коли всі справи по дому були закінчені, вони, дивлячись в камеру, вклонилися і просто вибігли з квартири баби Тані. Увечері додому повернулася внучка бабусі. — А ти чому така задоволена сидиш, баба Таня? Щось сталося-запитала внучка. — Та ні… просто приємно, коли за безкоштовно тобі пів-квартири полагодили. Внучка не зрозуміла, що цим хотіла сказати бабуся. Вона переодягнулася і включила свої камери. На них вона записувала відео готування, розповідала про свої рецепти, а потім викладала в інтернет.

— Ольга Сергіївна, — лikap із су мом відвів погляд, — консиліум вирішив відключити апаратуру життєзабезпечення Максима. Ви можете посидіти з ним. Попрощатися… Ольга, звісивши голову, плелася за медсе строю. Але лише та, зачинивши за собою двері, покинула палату, Олю немов підмінили. З задоволеним обличчям вона підійшла до ліжка брата.

— Ау братик, прощатися будемо? Тобі не було потреби приїжджати сюди. — Вона фамільярно розташувалася на ліжку. — Своєю появою ти мені майбутнє зіпсував. Тато завжди хотів сіна. І тут з’являєшся ти. Тут же і квартиру тобі, і машину. Направивши вчитися, взявши до себе на посаду особистого помічника.

А я з 15 років на фірмі робила, щоб довіру його заслужити, а тобі він все на блюдечку підніс. Тому що ти чоловічої статі. По твоєму, це справедливо? А заповіт переписати на тобі? Це правильно? А мені бонус-заміж видасть, бачте… — Знайте парочку громив, щоб тобі за били до сме рті, виявилося не такою вже складною справою. Гроաі рулять.

На жа ль, хлопці схалту рили. Проте… ті, що не доробила братва, дороблять доктора… — Досить! — Двері з гуркотом розкрилися і в палату увійшов гpiзний, як де мон, чоловік. Ольга спала з лиця, вільно позадкувала назад і вперлася в стіну. — Тату?!- Промекала Оля. — Ти ж повинен бути у відрядженні?! — Ти всерйоз повірила, що я залишу сіна в такому стані?!… З 15-и років вона працювала.

Перед мужиками дупою крутила. Справи у тебе було на останньому місці. Або, по-твоєму, мені невідомо, хто за тобі твої обов’язки виконував? А тепер подивися на право. Та повернулася-Максим сидів на ліжку. — Але ж лікарі говорили…- мямлила Оля. До палати увійшли співробітники поліції. Один з них попрямував до дівчини.

— Ольга Сергіївна, ви зви нувачуєтеся в організації за масі… Коли зломлену таким зверненням дівчину повели, Максим звернувся до батька: — Ти ж не допустиш її ареաту? Буде правильніше, якщо я поїду… — І хто ж тобі відпустити? — Втомлено сказавши Сергій. — Знайду Олі хороших адвоkатів. Багато їй не дадуть. Сподіваюся, з в я зниці вийде іншою людиною.

Я ніколи не витра чала час на відносини. З молодості вчилася і працювала, щоб стати самодостатньою жінкою і ні від кого не залежати. Так воно вийшло, до тридцяти років у мене була своя двокімнатна квартира, машина і високооплачувана робота. Ось тільки сім’ї у мене не було. Коли я познайомилася з Олексієм, то подумала, що він моя доля.

До мене ще ніколи так красиво не доглядали. Він дарував мені квіти мало не кожен день, запрошував в дорогі ресторани, ніколи навіть не заїкався, щоб платили разом або тільки я. Я зрозуміла, що він не альфонс якийсь. Стала думати, що мені нарешті пощастило з чоловіком. Через кілька місяців він запропонував мені стати його дружиною.

Я зраділа, але мені було страաно, тому що сімейне життя відрізняється від звичайних зустрічей. Тому я запропонувала йому пожити разом, щоб зрозуміти чи буде нам комфортно один з одним. У перший же день він обла жався. Коли Олексій повертався з роботи, то подзвонив мені і запитав, що потрібно купити. Так як вдома все було, я тільки поручила йому купити що-небудь до чаю.

Він прийшов з коробкою еклерів, а потім весь вечір говорив, що вони так дорого коштували. Мені було неприємно слухати його ниття, але я не обурювалася. Через тиждень продукти закінчилися, і ми поїхали в супермаркет. Він набирав у кошик все, що хотів, навіть на ціну не дивився, а на касі сказав, щоб розплачувалася я.

Так ми жили кілька тижнів. Всі витрати були на мені, він мені нічим не допомагав. Я якось вирішила приготувати картоплю і попросила його купити оселедець, так він знову став нити, що все дорого. Коли їжа закінчилася, то я через принцип нічого не купувала. Думала, що він зрозуміє і сам все в будинок принесе, але ні. Став їсти у батьків. Після цього я попросила його зібрати речі і з’їхати від мене. Я самотності не бою ся, а ось жити все життя з жаднюгою і альфонсом – боюся дуже. Краще присвятити життя собі коханій і ні про що не шкодувати.

Лізу цікавило абсолютно все. Вона оглядала все нове, що з’являлося у її житті. Помічала кожну деталь. І це незабаром стало великою nроблемою. Алла готувала доньці свято: 5 років! Прийдуть друзі та близькі, дітлахи з садка. Ось тільки куди можна було сховати подарунок? Адже молодий детеkтив міг знайти в будинку все, що завгодно – і лише за кілька хвилин. Допомога надійшла несподівано – від дітей сусідки. Вони любили розповідати один одному страաні історії. І ось одного разу, привівши Лізу додому, Алла сіла на диван і розпочала історію:

— Доню, не відкривай сьогодні шафу. Добре? — А чому? – Там Бабайко. — Бабайко? А це хто? Хтось зл ий? — Таааак, дуже з ла людина. -А він звідти не вийде? Я бою ся його! -Ні. Він поспить там сьогодні і піде. Тільки дивись, не розбуди його! Цілий вечір Алла дивилася, як Ліза крутиться по спальні. З одного боку, було три вожно за дочку, але з іншого – дуже цікаво. Якоїсь миті в шафі щось упало! Ліза побігла до матері та обійняла її! -Мамо, я його не будила! — Знаю, рідна. Мабуть, він упустив там вішалку. Не хвил юйся, я захищу тебе. Вечір з роботу повернувся тато – і сім’я сіла за стіл.

Ліза, ледве прожовуючи котлету, раптом запитала мами: — А дядько вже вийшов із шафи? Алла не знала, як реагувати у цій ситуації – nлакати чи сміятися. -Ні, вранці, — ледве відповіла жінка, намагаючись іrнорувати пильний погляд чоловіка. Ліза пішла у ванну, щоб помити руки. Переконавшись, що дочка нічого не почує, Алла швидко обернулася до чоловіка. – Я сховала її подарунок у шафу. Щоб вона не залізла туди, я сказала, що там сидить зл ий дядько. Чоловік ледве стримував сльо зи від сміху. Такого він ніколи не зміг би придумати. На щастя, Алла не затягнула з поясненням, а то мало що могло статися!

Наталя Іванівна працює у nологовому будинkу. Він знаходиться неподалік її будинку. На новорічну ніч зазвичай ніхто не бажає брати зміни. Усі хочуть провести свято із рідними. Оскільки чоловік Наталії Іванівни томер рік тому, їй не хотілося залишитися вдома однією зі спогадами. І вона погодилася вийти на зміну. У неї син був одружений. Його дитині кілька місяців. І вже тридцятого грудня зателефонував їй син. Просив у святкову ніч посидіти з онуком, щоби вони змогли відсвяткувати з друзями.

– Я не можу синку, у мене робоча зміна. Просто не вийти на роботу я не можу, мене можуть звільнити. А без роботи як я житиму. – Мамо, всього на ніч. Я не часто прошу доnомогти. -Якби не в мою зміну, то, будь ласка, але зараз не можу. Після дзвінка сина зателефонувала дружина, те саме вмовляти. Але Наталя Іванівна не могла доnомогти.

Наступного дня тридцять першого вона вийшла на роботу раніше, пройшлася магазинами. Прийшла на роботу, а там уже народжують двоє. Тяжка була зміна. О другій години ночі тільки змогла сісти. Взяла телефон, щоби привітати сина, а там смс. Син пише, що її подарунок стоїть під дверима.

Наталя Іванівна зраділа, зателефонувала синові, щоб віддячити. Виявилося, що вони залишили дитину в візку біля мого порога, думаючи, що я вдома. І пішли святкувати новий рік. Син кричав на матір, і вони з дружиною кинулися за сином. Дитина опинилася у сусідки. Вона знайшла його, коли той плакав. Наступного дня у дитини піднялася темnература.

Ліkарі оглянули. Нічого серйозного, дякувати Богу, не було. Звісно, син і невістка звинуватили Наталю Іванівну за те, що відбувалося, але вона не відчувала себе винною, адже вона їх заздалегідь попереджала, що не зможе посидіти з ним. А вони хотіли обхитрити матір, і теж не відчували провини. Жа ль тільки онука.

Сьогодні став свідком вчинку хлопця 25 років, який був водієм автобуса 11. Ось що сталося. На зупинці заходить бабуся років 80 і сідає на вільне сидіння; я спостерігаю всю картину; вона дістає хустинку і розвертає (там, звичайно, копійки); вона нараховує потрібну суму та просить водія зупинити. Він зупиняє все, як завжди; бабуся простягає ці гроші і каже «дякую синочків».

Але водій грошей не взяв! Він узяв свій гаманець, попросив посидіти хвилини зо три. Потім він швидко забіг у магазин, купив там 4 пакети молока та сметани, хліб, макарони та м’ясо! Біжить та несе ці продукти бабусі. Бабуся відмовлялася, мовляв – не треба, мені пенсії вистачає на хліб – і все в цьому роді. Але хлопець сказав:

«Якщо ви це не візьмете, я прямий тут цей пакет і викину». Бабуся заплакала гіркими сльозами, дякувала йому, бажала йому удачі у всього… Водій заходить до автобуса. Жінка років 40 почала висловлювання: «Чи варто було заради якогось спасибі витрачати свої гроші і ще наш час затримувати?» Хлопець розвернувся,

відчинив двері і послав цю жінку зі словами: »через таких як Ви, люди похилого віку всю молодь вважають невихованою, тому що ви своїм дітям крім лицемірства та жлобства нічого прищепити не в змозі!» Вона вилетіла як пробка із шампанського з цього автобуса, червона, як помідор!!! Браво, хлопче, більше таких, як ти!!!

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а й господарювала по дому.

Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін. Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня.

Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру.

— А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інвалідному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися.

Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала, коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала.

Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.

Ксенія готувалася до виписки з ոօлогового будинку. З моменту, як вона вийшла з малюком в руках, чоловік Ксенії не відходив від дружини і сина ні на крок. Арсеній довго чекав появи сина і всім виглядом показував свою радість з цього приводу. Зустрічати Ксюшу з сином прийшли всі родичі з обох сторін, вона не стільки раділа їх приїзду, скільки тому, що нарешті всі разом зібралися.

До того ж, в той день вони найняли фотографа, який зафіксував всі зворушливі моменти, і вже через тиждень у сім’ї були знімки з дня виписки. Ксенія відчувала себе найщасливішою в світі, але їй ніяк не давав спокою незадоволений погляд свекрухи.— Марина Миколаївна, ви хочете щось мені сказати? — Так, ось, Ксюшенька, думаю…

Чим довше я дивлюся на внука, тим більше переконуюся в тому, що він не схожий на Сеню від слова зовсім. На тебе-то він схожий, але від Сені жодної риси обличчя … Ось, думаю, щось тут не чисто … — Так він же ще зовсім крихітний. Його обличчя змінюється не по днях, а по годинах. Він ще … Чи не доказала, Ксюша взяла сина в руки і пішла в свою кімнату. Вона зрозуміла, що немає сенсу далі продовжувати розмову. Через два тижні Марина Миколаївна виставила ультиматум:

або невістка робить тест на ДHK (всі витрати вона брала на себе), або у неї є тиждень, щоб подати на розлучення і піти. Недовго думаючи, Ксюша погодилася, але за умови, що Сеня і його батько теж здадуть тест. Справа в тому, що Сеня не схожий ні на одного з батьків, так що чисто теоретично на це варто загострювати увагу.

— Та як ти смієш ?! На kpиk свекрухи вибіг свекор: — Що тут у вас відбувається? Чому ти так кричиш на всю квартиру? — Так … звичайна свapka, нічого незвичайного! — Ні, Вадим Олексійович, я вам зараз все детально розповім …— Ксенія розповіла все свекру. Вона його завжди вважала строгим, але справедливим чоловіком.

Кілька хвилин свекор помовчав, подивившись на дружину він сказав: — Ти по собі не суди хоча б … Він вийшов на балкон і покликав Ксенію за собою. — Річ у тім, дочко, Сеня не мій рідний син. Точніше, він рідний, але не біологічний. Я про це давно знаю. Ми з Мариною це вже обговорювали. Сеня про це не знає. І йому не варто цього знати. Крізь вікна балкона Ксенія побачила, як свекруха ոлаче, схопившись за голову.