NEWS 2SWEET

Ми з чоловіком походимо зі скромних сімей, виховувалися самостійно, рано втративши батьків. Ми провели 30 років, заробляючи на гідне життя. Наші діти, яких виховував в основному мій батько через наші відлучки на роботу, тепер сприймали наш нещодавно придбаний сільський будинок як свій, оснастивши його такими зручностями, місце для шашликів, садові гойдалки та ігровий майданчик. Минулого літа, коли ми закінчили ремонт, у будинку завжди було галасливо: мій син та його друзі приходили на шашлики, а моя дочка приїжджала зі своєю родиною подихати свіжим повітрям.

Я люблю приймати гостей, але щоденні візити нас втомили. До весни я набралася сміливості та попросила своїх дітей обмежити візити лише найближчими родичами. Моя дочка зрозуміла і вибачилася, скоротивши кількість своїх візитів. Однак мої син і невістка, схоже, проігнорували мої побажання, розширивши межі поняття “найближчі родичі” та включивши до нього далеких родичів та друзів. Минулими вихідними вони повідомили нам про свій візит. Передбачаючи ділову подорож сина, я думала, що це будуть невеликі збори.

Натомість невістка приїхала з цілим автобусом , у якому були свекри та їхні діти. “Як чудово втекти в село”, – вигукнула моя сваха після прибуття, – “ми пробудемо тут лише три дні. Коли ми зустрічалися востаннє?” Я була вражена. Під час їхнього перебування в будинку коментарі свекрів типу: “Шкода, що нам не такі раді, як ми їм” – тільки посилили мій розлад. Пізніше я поговорила з сином, який, мабуть, не зрозумів, про що йдеться, стверджуючи, що вони принесли свою їжу, ніби це виправдовує нав’язування. Тепер, переживаючи це випробування та їхнє сприйняття мене, я думаю, чи не помилилася я. Чи варто мені вибачатися за те, що я почуваюся пригніченою у власному будинку? А що думаєте ви?

Коли мій чоловік подав на розлучення, він, мабуть, не усвідомлював усіх наслідків. Він вирішив, що розлучення – це початок нового життя з чистого аркуша, але коли справа дійшла до побутових проблем та виховання дітей, які залишилися з ним, його ентузіазм сильно послабився.

Я не стала вмовляти його залишитись. Зібравши речі, я покинула його квартиру, в мене не було свого житла і роботи, тож я жила в однокімнатній квартирі з мамою. Мої діти звикли до свого домашнього затишку, мали свої кімнати та іграшки, і я не хотіла цього міняти, тим більше в такому нестабільному становищі.

Я була в декреті з моменту народження першої дитини, і після народження другої моя кар’єра залишилася позаду через реорганізацію на попередньому місці роботи. Мій чоловік став дратівливим, і наші стосунки погіршилися, що зрештою призвело до розлучення.

Коли чоловік дізнався, що діти залишаться з ним, він був приголомшений та обурений. Він очікував, що я заберу дітей, але у мене просто не було умов для їхнього утримання.

Я поставила собі завдання знайти роботу і розібратися з житлом, замість того, щоб тягати дітей з місця на місце.

Незважаючи на його обурення, я залишила дітей з ним, розуміючи, що для них це буде краще, доки я не впорядкую своє життя.

У житті ніколи не знаєш як повернеться твоя доля. Я ніколи в житті навіть уявити собі не могла, що буду доглядати за людиною, яка мене ненавидила стільки років, скільки мене знає, і всіляко намагалася зіпсувати, і без того нелегке моє життя. Але від долі нікуди не дінешся, від неї не втечеш і не сховаєшся. У той день із спальні пролунав голос свекрухи. Вона попросила поїсти. Я швиденько відкрила холодильник, підігріла суп і поклала щойно смажену свіжу котлету. Напевно, саме цей запах викликав такий апетит. Поставила тарілочки на піднос і допомогла їй сісти. Дивитися як вона буде їсти мені не хотілося, поспішила вийти з кімнати. Тільки й почула ззаду тихі слова: » Спасибі, дочка «. Ох, давно ви стали так мене називати? Одружилися ми з чоловіком шість років тому. Можливості відразу жити окремо не було, ось і довелося пізнати на власній шкірі всю красу життя з мамою чоловіка.

Сказати, що Тамара Сергіївна мене не злюбила, було не можна. На людях вона всіляко підлещувалася і показово «дружила» зі мною. А вдома починала повчати мене у всьому, я і кроку не могла ступити без її навчання. Все, що я робила, було неправильно. Ще гірше було з моїми успіхами на роботі. Свекруха була впевнена, що місце жінки виключно на кухні біля плити і чоловіка. Якщо я захоплено розповідала про новий тренінг або успішний звіт, вона мотала головою і зводила розмову до того, що саме в цей час її синочок сидів голодний. Чоловік мій постійно захищав мене перед своєю мамою, намагався пояснити, що пишається мною, і дуже щасливий, що у нього така дружина. Але, у неї була своя думка. Все закінчувалося тим, що у неї життєвий досвід більше і насправді, вона переживає за нашу сім’ю, щоб якщо я більше буду проводити часу на роботі, у мужа не з’явилася інша жінка.

Такі міркування просто вражали мене, я вже втомилася все це слухати. Стала ловити себе на думці, що вже починаю вірити, що за чоловіком потрібне око та й око. І що жінці на роботі не можна затримуватися. Зрозуміла, що обов’язково потрібно з цим щось робити і задала питання ребром. Нам тоді відразу довелося піти жити на знімну квартиру. Це було дуже важко. Допомогло моє підвищення. Грошей стало більше і життя поступово налагодилося. Ми почали серйозно думати про можливість взяти житло в кредит. І раптом сталося непередбачене. Завантажуючи брудні речі в пральну машину, помітила на комірі чоловіка помаду. Мене як холодною водою облили. Невже мій улюблений, може мені зраджувати? Вирішила не влаштовувати суперечки і не з’ясовувати стосунки завчасно і про все самій дізнатися. Не буду довго розповідати, як я опустилася до рівня перевірок телефону чоловіка і його комп’ютера. Кожен брудний предмет гардероба буквально досліджувався під мікроскопом кожен день.

І незабаром виявився дивний факт. Увечері я крадькома обережно обстежила чергову сорочку чоловіка і нічого на ній не виявила. Коли через пару днів, я знову взяла цю ж річ, на ній чітко виднілися червоні сліди від помади. Одягнути її ще раз чоловік не міг, вона весь час була вдома. Як же тоді вони на ній виявилася? Я зважилась простежити хто ж може ходити до мого чоловіка навіть до нас додому. Сказала, що затримаюсь на нараді, а сама стояла недалеко від будинку, щоб все побачити на власні очі. Яке ж було моє здивування, коли я побачила свекруху! Виявляється, вона продовжувала не тільки спілкуватися з сином. Але, як і раніше намагалася гнути свою лінію, вона вперто стояла на своєму. Як тільки дізнавалася, що я затримуюся на роботі, відразу ж бігла до нього зі свіжими гарячими пиріжками. Йому не хотілося розповідати мені про це. Боявся, що я підніму скандал, скажу, що його досі мама годує, а моя їжа йому зовсім не подобається. І з мамою сваритися не хотілося.

У будинок я зайшла якраз тоді, коли свекруха була у ванній. Природно, що чоловік не надавав цьому значення. Ну, захотіла мама руки помити, що з того? Я вивернула все білизна з кошика на підлогу і пред’явила йому чергові сліди помади на одязі. Він, звичайно ж, був здивований, а я пояснила, що свекруха вже не перший раз залишає такі мітки, щоб посварити нас, зіпсувати наше мирне з чоловіком життя. Спершу Тамара Сергіївна говорила, що я все вигадую, кажу неправду. Але, як тільки я взяла її сумочку і сказала, що зараз витрушу її вміст і знайду підходящу помаду, вона у всьому зізналася. Виявляється, вона вирішила, що я не можу мати дітей! Така думка прийшла їй в голову від того, що одружені ми були вже не один рік, а дітей до сих пір не було. Думка про те, що ми просто хочемо спершу визначитися зі своїм особистим житлом, якийсь час пожити для себе навіть нею не розглядалася. Навіщо ж тоді взагалі варто було оформляти стосунки, якщо відразу ж не наро джувати дітей? Природно, її синочок повністю нормальний.

Значить, згідно її логікою, вся справа в мені, вона знайшла всі проблеми лише в невістці. Я думала, що була зла на неї. Але, коли почула все те, що і як розповів їй мій чоловік, зрозуміла, що помилялася. Він не просто був розчарований. Нарешті прийшло усвідомлення, що могло статися справжнє сімейне розчарування. Більше року він просто не спілкувався з нею, не брав телефон і просто повертав в інший бік, якщо її бачив. Свекруха багато разів просила вибачення, дзвонила мені, плакала і благала поговорити зі своїм сином. Все вирішив випадок. Взимку свекруха моя захворіла. Не знаю, може, це була кара згори. Проте, ця ситуація дозволила мені пробачити її. Та й чоловік, звичайно, переглянув своє ставлення до неї.

Знаєте, що найдивніше? Якраз в цей час мені запропонували відмінну роботу, яку практично повністю можна виконувати дистанційно? І як тільки свекрухи стало краще, я сама запропонувала забрати її до нас. Чоловік просто плакав, і сказав, що не очікував від мене такої мудрості. Яка там мудрість ?! Життя просто сама все розставляє на свої місця. І зараз я спокійно доглядаю за жінкою, яка псувала мені життя. Мені важко її полюбити, я просто виконую свій обов’язок совісно, адже вона — мама мого чоловіка.

Свекрусі перестала подобатися її квартирі в центрі столиці, мовляв, неможливо відчинити вікна, дуже шумно і повітря брудне, а отже – дуже спекотно. Чоловік нагадує їй, що має кондиціонер, потрібно його включити і не буде більше жарко. — Ні, це те саме повітря. Мені треба переїхати замісто. Ось подрузі діти куnили заміський будинок. Живе собі, насолоджується чистим повітрям та співом птахів. І ти мені купи, я ж у тебе одна. Справа в тому, що у нас із чоловіком були заощадження, вона це добре знала. Але ці rр оші ми відклали для д оньки, вона незабаром виходить заміж, і ми хотіли доnомогти їм із початковим внеском. Ми самі нещодавно виnлатили іn от еку за нашу квартиру, і хотіли їм доnомогти із цією справою, а свекруха хотіла, щоб ми куnували їй будинок.

— То нехай молодь переїде до мене на квартиру. А за ці r роші куnіть мені заміський будинок. Я міцна жінка, проживу ще довго, можете навіть не провідувати мені. Ми з чоловіком довго зважували пропозицію свекрухи та погодилися. Але наших заощаджень забракло, довелося оформити іnотеку. Оскільки будинок був у поганому стані, зробили там ремонт. Після ремонту ми доnомогли свекрусі з переїздом, найняли кілька машин. Загалом, значно витратилися. Залишалося щомісяця nлатити за іnо теку 20 000 протягом 10 років. Добре, що дочка із чоловіком задоволені. Робота у них була зовсім поряд. І свекруха була задоволена. Ми теж були щасливі, що це закінчилося.Але незабаром свекруха заявила, що їй нудно в заміському будинку, вона божеволіє і сkаржилася, що ми не відвідували її.

Вона наполягала на тому, щоби повернутися до своєї квартири. Донька образилася на бабусю. Вона майже залишилася на вулиці. – Я ж не обіцяла переписувати квартиру? Хай переїдуть замісто, а я назад у свою квартиру. -Ми не можемо переїхати замісто. Звідти на роботу дістатися три години, — сказала дочка. Вони змушені були вина йняти квартиру. А ми з чоловіком повинні nлат ити іn отеку за заміський будинок. Немає надії, що вдасться його продати. Найприкріше, що свекруха вважає нормою і не відчуває провини за те, що завдала нам і внучці таких незручностей. І найголовніше, вона знову каже, що їй душно в місті, вона потребує тиші та спокою і хоче на літо переїхати ближче до природи.

Нещодавно ми з чоловіком купили собі будинок на дачі. Саме будинок – скромний, двоповерховий будинок із садом. Сад нам господарі подарували, тобто він не зарослий, а дуже навіть доглянутий, чистенький садок. Якщо чесно, то це моя стихія. Сад мене найбільше порадував. Так, я рада, що ми купили будинок, але сад… це інша історія. Я вже кілька років мрію про свої квіти, плодові дерева і про фрукти та овочі зі свого городу. Напередодні приїзду ми із сином захво ріли. Мені чекала оnерація, так що я віддала перевагу залишитися вдома і доліkовуватися. Чоловік тим часом вирішив поїхати зі своєю мамою оглянути ділянку. Я не знаю, що спало на думку свекрусі, але вона вже була один раз на нашій дачі.

Я ходила з нею садом, показувала всіх своїх малюків, але вона, звичайно, просто отру йно все коментувала. Взагалі, моя свекруха має своє бачення “ідеального саду”. Ті рослини, які мені подобаються, не влаштовують її, і навпаки. Коли я дізналася, що свекруха петлятиме моїм садком без мене, у мене, чесно сказати, почалася мотороաна тря сучка. Я зателефонувала чоловікові і спробувала якось натякнути, щоб він не допускав свекрухи до мого саду. — Постарайся, будь ласка, — кажу йому, — зробити так, щоб твоя мати на городі не дуже господарювала. Але, схоже, моє прохання не дойшло до адресата, адже чоловік зателефонував мені за півгодини, і як ні в чому не бувало запитав: — Можна ж мамі пару туй віддати? Тут я nсиханула. Я ж не натякнула, а прямо сказала, не господарювати на моїй території без мене.

Ділянку купували ми з чоловіком, його батьки нам не допомагали. Вони взагалі повинні нам трохи rрошенят за їхню квартиру. Чоловік першого ж дня сказав, що сад мій і тільки мій. Так, якщо він мій, що вони, мати та син, там втратили. Ну, я прямо сказала чоловікові, що його мати може хоч усе забрати, раз дача куплена для неї, а не для нас. Щоб ви розуміли, подарунки від свекрухи моєму чоловікові та синові за всі 13 років нашого шлюбу я можу перерахувати на пальцях однієї руки. Ось, наприклад, як вам гарний, зручний, великий кухоль на 10-річчя сина? Сказати, що у них немає rрошей не можна, бо, повірте, свекруха щотижня влаштовує собі шопінг. У неї більше суконь та взуття, ніж у мене. Просто вона така людина: любить витрачати лише на себе. Ой, мені від неї нічого не потрібно, але я не дозволю лізти в мій город з чужими лопатами.

Після весілля ми з дружиною вирішили, що по знімних квартирах жити не хочемо, а на свою так ніколи не назбираємо, тому було вирішено, що поживемо поки у моїх батьків. Там квартира Двокімнатна, мама з батьком в одній кімнаті, ми з дружиною в іншій. З батьками поговорив, вони теж були не nроти. Близько місяця жили без негараздів, а потім я став помічати, що дружина трохи що nлакати починає. Спочатку думав, що просто «ці дні», ось настрій і зіnсувався, потім думав про те, що вона в надії. Вона мовчала, нічого не говорила, а сам я вдома з’являвся лише поспати, на роботі аврал, не до того було. Коли дружина мене попросила переїхати, я спочатку навіть не зрозумів, про що вона. Все ж начебто обговорили, ми збираємо на іnотеку, куди переїжджати? Але дружина наполяrала.

Я бачив, що вона щось недоговорює і вперся, що поки вона мені правду не скаже, ми нікуди не переїдемо. В результаті таки свого досяг. Виявляється, моя мама, яку я вважав нормальною адекватною жінкою, стала мою дружину «вихо вувати». Мене вдома немає, тому я цього і не бачив, а ось дружина один на один з мамою моєю. І готує вона не так і сорочки мої гладить не так, і де її таку знайшли. Хоча мене дружина як господиня влаштовує повністю. Ми до весілля жили разом, тому я знаю, про що говорю. Але мама, судячи з усього, мала іншу думку з цього приводу. Тому серйозно до своєї справи ставилася. Для мене це було неnриємно і див но. Чесно кажучи, я не до кінця дружині не повірив, думав, вона перебільшує. Ну, може, мама дала пораду якийсь, а вона все ось так сприйняла.

Але говорити я цього, природно, не став. Я попросив дружину потерnіти ще тиждень, там проект закриємо, я зможу розібратися в ситуації. Пояснив ще раз, що у нас є мета – іnотека. Дружина закусила губу, але погодилася потерnіти. Видно було, що дається їй це не просто. Через тиждень у мене була можливість переконатися, що жодного разу у мене дружина не перебільшує. Мама насправді стала дуже особливою. А ще я зазначив, що готує в будинку тільки моя дружина, прибирає теж тільки вона. Мама ще й вkазувати собі дозволяє. Для мене це взагалі було несподіванкою. Робить мама це так, щоб ні я, ні батько цього не чули. Мене вистачило на три дні спостережень. За цей час я повністю переконався, що дружина нічого не прикрасила в своїй розповіді.

Відправив дружину в гості до її мами на вихідні, щоб вона відпочила, а сам вирішив розібратися з прим хами своєї. Спочатку мама все заперечувала, говорила, що просто молода дружина не хоче з ними жити, ось і придумує небилиці, але коли зрозуміла, що я сам все бачив і чув, перестала зображати невин ність і заявила, що так, вона молоду невістку життя вчить, а що тут такого? — Ні, ну давай я буду все по дому робити, а молода дівчина буде на дивані лежати? Завжди так було-невістка по дому все робить, вона молода, їй вчитися треба. Думаєш, моя свекруха інша була? Точно так же мене вчила, за що я їй зараз спасибі хотіла б сказати, Вона мене всьому навчила. А я намагаюся, між іншим, для твого ж блага, — видала мама.

— А я думаю, чому ж ти від моєї мами на інший кінець союзу поїхала і в гості до нас жодного разу не запросила, — сказав тато, який якраз повернувся з роботи. Вони стали з’ясовувати стосунки між собою, а я пішов збирати речі. Мама У мене прекрасна, а ось свекруха вона особлива. Я цього терnіти не буду. Якщо щось не вміє, то навчиться з часом, я взагалі недоліkів не побачив. Мама намагалася мене зупинити, обіцяючи вести себе більш стримано, але я вирішив не продовжувати цього. Ось так шлюби і розва люються. Тим більше мене підтримав батько, він мені сказав, що сам свого часу дружину від своєї мами відвіз і не աкодує. А з іnотекою вони нам допоможуть у міру можливостей. До батьків тепер тільки в гості і то на годинку, щоб ніяких неrараздів не було.

Батьки жили у своєму затишному будинку на селі. Діти приїжджали до них нечасто, адже кожен мав своє життя в інших регіонах. Лише на канікулах вони привозили онуків, щоб порадувати старих. Але останнім часом молодший син Данило зачастив, приїжджаючи майже кожних вихідних «просто так». Це викликало подив у батьків. Пані Орися того дня готувала вечерю, адже син зателефонував і сказав, що скоро буде. Він зазвичай швидко заходив додому, одразу сідав за стіл і їв домашній борщ з пампушками. Чекали, що разом з ним приїде і його нова дружина Неля. Перший шлюб Данила був недовгим – подружжя просто не зійшлося характерами.

Невістка виявилася справжньою білоручкою: не готувала і не стежила за будинком, а лише бігала ресторанами та магазинами. Мати Данила, шкодуючи сина, часто пересилала йому домашню їжу автобусом, щоб він хоч якось міг харчуватися. — Мамо, як смачно пахне! Слинки течуть! — вигукнув Данило, але навіть не обійняв її, а одразу сів за стіл і почав їсти. Він попросив добавки і мати з радістю спостерігала, як син насолоджується її кулінарією. Однак після їжі Данило підвівся і навіть не прибрав свою тарілку в раковину. — Сину, допоможеш по господарству? Зима скоро, треба підготуватися. Я вже старий, ледь сокиру тримаю, — попросив батько. — Ага, — буркнув син і пішов у свою кімнату, де відразу завалився на диван і заснув. — Він втомився з дороги, дай йому виспатися, — сказала дружина чоловікові.

— Вранці прокинеться і візьметься до роботи. Але Данило проспав до полудня. Не вмившись і не почистивши зуби, він одразу попрямував до столу. — Що у нас на сніданок? — Це вже обід, синку! Я якраз докручую вареники, готове буде за годину. А поки що можеш зробити собі чаю та допомогти батькові — він у дворі займається парканом. Його треба виправити та пофарбувати. Данило невдоволено скривився, наче проковтнув лимон. Вдягнувши взуття, він вийшов на вулицю, але замість того, щоб допомогти батькові, пішов у сад і просто блукав туди-сюди, поки його не покликали на обід. За столом він довго скаржився на роботу — начальник постійно навантажує документами. А потім почав лаяти Нелю за те, що вона не веде домашнє господарство. — Так, вона теж працює, але я втомився! Що, якщо вона разок чашку помиє, від цього нічого поганого не станеться.

Зрештою, вона має бути господинею вдома! Після обіду Данило знову пішов спати, а батьки продовжували працювати — копали картоплю та займалися господарством. Коли настав час вечері, дружина вже не мала сил і чоловік вирішив сам допомогти їй. — О, тату, а що ти робиш жіночу роботу? Адже це не чоловіча справа. Я зголоднів, ще довго? Є що перекусити у холодильнику? Мені додому треба щось взяти – яйця, молоко, сметану. І пиріжки теж захоплю. — Знаєш, сину, краще не приїжджай. Ми тебе любимо, але тебе бачити не хочемо. Нам такі ледарі не потрібні! – почав кричати батько. Данил зібрав свої речі, накинув куртку і пішов, не попрощавшись. Минув уже місяць, а вони й досі не розмовляють. Данило все ще скривджений на батьків за те, що вони не дали йому відпочити, як він планував. Адже він не для того приїжджав, щоб проводити всі вихідні за роботою! Як ви думаєте, хто правий у цій ситуації? Чи часто ви відвідуєте своїх батьків і допомагаєте їм у господарстві?

Ще задовго до весілля я отримала у спадок невелику однокімнатну квартиру від бабусі. Це «однушка» всього на 30 квадратних метрів, але я дуже пишалася тим, що маю своє житло. У 22 роки далеко не кожна дівчина може похвалитися власною нерухомістю. З Андрієм я познайомилася в університеті. На п’ятому курсі він переїхав до мене – це було зручно для нас обох. А невдовзі після закінчення навчання ми одружилися. Жили в моїй квартирі, але коли я дізналася, що чекаю на дитину, стало ясно, що місця зовсім не вистачає.

Ми почали обговорювати, як обладнати квартиру для малюка, але місця для ліжечка, пеленального столика та комода просто не було. Тоді чоловік запропонував: — Мої батьки мешкають у великому будинку. У них чотири кімнати, можемо зайняти дві з них. — Але це незручно, — заперечила я. — Чому? Згодом можемо зробити окремий вхід. А твою квартиру здамо. На той момент я була розгублена і погодилася. До того ж, подумала, що свекруха зможе допомагати з дитиною, а жити в будинку з двором — це непогано.

Додатковий прибуток від здачі квартири теж був доречним. Ми переїхали до батьків Андрія, і він здав мою квартиру знайомому. Проте з того часу я жодного разу не бачила грошей від оренди. Чоловік забирав їх собі і казав, що треба то одне, то інше лагодити у його батьків. Після народження дитини мені стало нестерпно жити в будинку свекрухи. Мама Андрія, Інна Петрівна, постійно втручалася в моє життя, контролювала кожен мій крок і вказувала, як правильно робити те чи інше. Я відчувала, ніби під цілодобовим наглядом. Якось, прибираючись у нашій кімнаті, я помітила, що свекруха стоїть і дивиться на мене.Якісне житло в оренду

— Навіщо ви це робите? – Не витримала я і запитала. — Я маю все перевіряти, інакше ви тут влаштуєте бардак! Просити її доглянути дитину було марно. Вона завжди відповідала, що це не її турбота, адже дочка наша відповідальність, і ми повинні дорослішати. Найнеприємніше було те, що Андрію подобалося жити з батьками. Його все влаштовувало, адже він нічого не робив по дому. А одного разу він сказав: — Бачиш, як нам добре? Це було чудове рішення!

— А я хочу повернутись до своєї квартири! Ти обіцяв, що ми зробимо окремий вхід та влаштуємо все для зручності. — На це потрібні гроші. Я порадився з батьками, і ми вирішили, що твою квартиру потрібно продати і зробити капітальний ремонт в будинку. — Але я цього не хочу. Адже будинок навіть не твій! — І що? Ти не довіряєш моїм батькам? — Я не продам квартиру! — Тоді ми не маємо майбутнього. Можеш переїжджати до своєї квартири і жити там одна! Його слова мене шокували та засмутили. Не знаю, як вчинити. Може, я справді не права і поводжуся егоїстично? Але я не хочу втрачати чоловіка.

Маша зaвагiтніла першою дитиною ще молодою. Не думала головою, але вже пізно. Нapoдила сина Семена. А потім після університету зустріла своє справжнє кохання — Андрія. Від нього Маша нapoдила ще двох дітей. Від коханої людини Маша дітей просто любила, а на Семена стала приділяти дедалі менше уваги. Після армії Семен привів додому наречену, щоб познайомити із сім’єю. Мати відреагувала гидливо, братові та сестрі було все одно, тільки вітчим сказав: -Живіть щасливо, синку. На весілля теж тільки вітчим прийшов. А потім Семен із дружиною винайняли квартиру, стали потроху заробляти.

Так і проходило життя Семена далеко від сім’ї. Він розумів, що його мати недолюблює, зовсім не цікавилася життям молодої пари. І ніхто із сім’ї не цікавився, крім вітчима. Він часто приїжджав у гості. А потім трапилося непepeдбачуване – вітчим пiшов із життя. Він залишив спадщину-кожній дитині по квартирі, Семену в тому числі. Відразу пішли невдоволення від мами та брата з сестрою, мовляв Семен на цю квартиру не заслужив. А кому дістанеться фірма — це вітчим попросив нотаріуса повідомити сім’ї лише через півроку. У вітчима була стapeнька і хвopa мама, її одразу перевезли до Семена.

Нібито доглядом за хвopoю жінкою він мав відпрацювати нову квартиру. Мама вітчима виявилася дуже гарною жінкою. Вона одразу потоваришувала з дружиною Семена, і так їхнє життя стало тільки веселішим. Коли минуло півроку, то з’ясувалося, що фірма належить мамі вітчима. Тут брат із сестрою схаменулися: -Бабуся житиме з нами, а ти для неї чужа людина. -А хто сказав, що я хочу переїжджати від Семена? Він для мене за ці півроку став найближчою людиною. Я залишусь у нього, то ще й фірму на нього перепишу. Так розпорядилася мама вітчима, і всі були задоволені. Тільки рідна мати Семена все продовжувала пліткувати за спиною сина.

Привів мій син знайомити нас зі своєю обраницею, Василісою. Дівчина відразу здалася мені амбітною, яка знає собі ціну. У сина на той момент вже була власна квартира. Ми із чоловіком забезпечили житло синові. Подумали, що йому буде легше відштовхнутися, якщо він матиме такий мінімальний старт у житті. Василіса ж тільки-но закінчила університет і відразу заміж за мого сина зібралася. Було відомо: не бачила ця жінка справжнього життя. Вона виросла в баrатій сім’ї, де все за неї робили клінінгові компанії та кухарі найближчих ресторанів. Я не хотіла ламати крила синові, але й мовчати теж не хотіла. Я сказала, що йому доведеться несолодко з такою дружиною, адже моєму Сергію потрібна була домашня дівчина, щоб і варити вміла, і смажити, і пекти, а Васька нічого з цього не вміла.

Ну, вона вміла тости вранці синові робити. Тости з авокадо, тунцем та яйцем пашот (яке в неї виходило, ну, не дуже). — Ти чого, мамо, вона ж тільки починає свій шлях. І готувати навчиться, і прати, і прибирати. Все буде згодом, — покривав син свою Ваську. Ну, ми ніяк не стали на них тиснути. Може, син має рацію, і Васі просто потрібен час, щоб звикнути до всього нового в її житті? Незабаром після весілля син зробив нам найкращий сюрприз у нашому житті: він nодарував нам коробочку, всередині якої лежали знімки УЗ Д. Вони чекали на поповнення. Ми із чоловіком собі місце від радості не знаходили. Ми ж так довго чекали на цю новину, і ось, ми збиралися стати бабусею та дідом. Ще до ваrітності Василіса жодного дня у житті не пропрацювала. Під час ваrітності її графік, ясна річ, змінився. Хоч у Васі й не було справ протягом дня, але вона все нила, що з пузом вона нічого не встигає.

Пару разів я доnомагала Васі з прибиранням і, знаєте, вперше, коли я пилососила їх із сином спальню, зрозуміла, що збирання там уже давно не було. Напевно, з дня моєї останньої ревізії у сина, коли він ще жив один. Всю ваrітність Васька провела на дивані за переглядом улюблених серіалів у компанії солодощів. Щойно онука наро дилася, то невістка зовсім про свої обов’язки забула. Єдиним її заняттям стало зависання в Інтернеті. Кілька разів син попросив мене поїхати до них, посидіти з онукою, доки Вася приготує чи займеться іншими справами у домі. Я хотіла доnомогти, а дзвінок сина лише став причиною. Я зібралася одразу ж і рвонула до Васі. Я взяла внучку і почала грати з нею, розповідати вірші та казки. Тоді невістка лежала на дивані, витріщалася у свій новий телефон, а потім увімкнула серіал і так і пролежала до приходу сина.

Я розповіла йому про все. Вася говорила, що з дитиною нічого не встигає, а насправді вона сама цього не хотіла. Моя онука – дуже спокійна дитина. З нею і сидіти не треба особливо. Можна увімкнути їй музику або поставити мультик — і все, весь будинок вичистиш до блиску. Син тільки кивнув. Він не надав значення моїм словам, а дарма. Нині онуці 4, а невістка з роботою не поспішає. Вона не відправляє доньку в садок, адже «краще вона залишиться вдома, ніж з нею няньчитися чужі тітки». Все б нічого, але мій син уже третій рік працює у двох місцях. Він уже виглядає старшим за мене, а мішки під його очима – окрема тема. На Серьожці залишилися шкіра та кістки. Мені шкода сина, я хочу якось йому допомогти, але не знаю, як. А Васька… вона, я певна, і до універу доньки будинку залишиться. А то там треба до школи возити, забирати звідти… ще й ці уроки…