NEWS 2SWEET

З Катериною Сергіївною, своєю свекрухою, я зустрічалася лише кілька разів. Вона приїжджала на пару свят на зразок весілля та народження онуків. Після розлучення вона поїхала далеко, повернувшись до рідного міста. Ігор, мій чоловік, багато в чому був схожий на свою матір: високий, худий, з прямим каштановим волоссям і вольовим підборіддям. Іноді здавалося, що вона створила його за принципом та схожістю з собою, тільки чоловіком. Зараз Катерина Сергіївна виглядала інакше – м’якше, очі вологі, посмішка невпевнена, немов приховує вразливість. «Ми вирішили зробити тобі сюрприз, мамо. Ми приїхали на ніч після короткого перебування у санаторії», – оголосив Ігор. «І це чудово! Я така рада!» – відповіла вона, обіймаючи трирічного онука і крадькома поглядаючи на мене.

Я була занадто виснажена 24-годинним доглядом з нашим сином, який часто хворів, і поїздкою до санаторію, щоб звертати на це увагу. «Давайте вип’ємо чаю, я швидко щось приготую», – сказала вона, накриваючи на стіл. Чашка, яку вона простягла мені, була брудною, всередині виднілися кільця від старого чаю. Навіть банка з медом була липкою. Занепокоївшись, я почала витирати чашки. «Що трапилося? Сиди, я сама розберуся», – наполягала вона, коли я виявила у своїй чашці волосинку. Вона швидко дістала з чашки волосся пальцем і поводилася, як ні в чому не бувало. «Ігорю, ти можеш допомогти з млинцями?» – Раптом запитала вона, метушившись навколо. «Звичайно, мамо», – посміхнувся він. Тарілки теж були брудними, але млинці пахли просто чарівно.

Після третього млинця мене вже не хвилювали плями. Після того як ми поїли, я зголосилася забратися. «Ви краще залишайтеся з хлопчиками. Я сама з усім розберуся», – запропонувала я і почала відтирати посуд. Увечері я пошепки запитала Ігоря в ліжку: «Як зір у твоєї мами? У неї весь посуд брудний». «Це просто її манера», – знизав він плечима. «Ми з часто татом допомагали їй». Наступного ранку Катерина Сергіївна була вже зайнята на кухні. «Я готую сніданок», – радісно повідомила вона, зупинившись, – «вибач за вчорашній посуд.

У мене було важке дитинство, і миття посуду стало хворою темою для мене», – звернулася вона до мене. «Все гаразд», – заспокоїла я її, більше розуміючи її минуле. Коли ми виїжджали, я сказала Ігорю: «Давай купимо твоїй мамі на день народження посудомийну машину. Це їй дуже допоможе». «Чудова ідея», – погодився він. Пізніше ми спостерігали реакцію Катерини Сергіївни, коли Ігор встановлював нову посудомийну машину. «Це чудово», – нарешті сказала вона з полегшенням та зі сльозами на очах. «Ми раді, що вам подобається», – обняла її я, відчуваючи глибший зв’язок між нами.

Моя подруга вчинила дуже підло, незважаючи на наші багаторічні дружні стосунки та все, що я для неї зробила. Олеся моя давня подруга. Ми разом ще зі шкільних років, ділили всі радощі та прикрощі. Коли її шлюб не склався, і Олеся вирішила їхати на заробітки до Чехії, вона попросила мене доглядати її сина, оскільки її батьків давно вже не було, а колишній чоловік зовсім не цікавився долею сина. — Ти ж розумієш, я не маю іншого виходу. На що я годуватиму дитину? Як його одягати? Ця квартира вже давно потребує ремонту, — казала вона мені.

Я погодилась. Олеся платила мені 4000 гривень на місяць за послуги няньки. Однак я робила набагато більше, ніж це передбачала домовленість. Я не лише займалася Дімою, а й готувала, прибирала, робила з ним уроки, відводила його до школи та забирала звідти. Але я не просила більше грошей, адже вважала Олесю майже сестрою. Олеся приїжджала вкрай рідко — один-два рази на рік, переважно на Різдво та Великдень. А коли через 8 років вона остаточно повернулася до України, її син, якому вже виповнилося 15 років, називав мене мама. Це її дуже розлютило. — Ти що, налаштовувала мого сина проти мене? Чому він називає тебе мамою?

– Почала вона обурюватися. — Я не знаю, я його про це не просила, — намагалася я порозумітися. — Ти брала з мене гроші за догляд за дитиною, а тепер ще й сина вирішила забрати у мене? Я від тебе такого не чекала! – продовжувала вона звинувачувати мене. — Олесю, заспокойся! Я просто допомагала тобі, як ти просила, — спробувала я їй відповісти, але вона мене навіть не стала слухати. Забрала Діму та пішла. Нещодавно в мене сталося нещастя — свекруха серйозно захворіла, і їй потрібна була операція в райцентрі. На той момент мені затримали зарплату, а заощаджень чоловіка не вистачало на лікування. Я звернулася за допомогою до Олесі, бо вважала, що вона допоможе.

Тим більше, як кажуть, вона мала «борг». Однак подруга не просто відмовила, а й сильно мене образила: — Я усі ці роки платила тобі гроші. Тобі цього мало? Я не збираюся фінансувати твої забаганки! Це твої проблеми та твоя свекруха, — відрізала вона. На щастя, ми змогли взяти кредит у банку та сплатили лікування свекрухи. Але через місяць Олеся знову несподівано прийшла до мене і повідомила, що їй треба знову виїхати до Чехії, щоб сплатити за навчання синові і накопичити йому на квартиру. Вона попросила мене знову доглянути її сина. Я відмовилася, хоча люблю Діму як свою дитину. Мені було надто прикро за те, як Олеся вчинила. Тепер нехай вона сама вирішує свої проблеми. Як би ви вчинили на моєму місці? Хто з нас неправий?

Настя завжди була зразковою дружиною та домогосподаркою, славилася порядком у домі та своєю красою. Тому й незрозуміло, чому її чоловік Гнат був незадоволений. У їхньому будинку завжди було чисто, а Настя була добра та господарська. Однак тепер Гнат шкодував про свій вибір, адже він ділив свій час між двома сім’ями.

Настя вийшла заміж у 30 років, за Гната, який був удівцем у свої 32 роки. Через кілька років у них народився син, і вони жили дружно, доки Настя не побачила Гната з іншою жінкою. Чоловік зізнався у зраді, зібрав речі та поїхав, бо інша жінка була вагітна від нього. Тільки заради сина Настя зазнавала душевного болю, дозволяючи Гнату регулярно відвідувати їх. Зрештою, вона змирилася з ситуацією та підписала документи про розлучення.

Згодом візити Гната почастішали, і Настя виявила, що знову бажає його товариства, але не шлюбу. Нова дружина Гната дізналася про його поновлений роман, що призвело до звинувачень і конфронтації. Настя, зі свого боку, тримала помірну дистанцію, не бажаючи руйнувати нову родину Гната та завдавати болю їхній дитині. Незважаючи на суперечливі почуття, Настя досі тримається за Гната заради себе та свого сина, знаходячи втіху в частих візитах, цінуючи власне щастя та щастя своєї дитини.

Аню поклали в пoлоговий будинок задовго до пoлогів: вагітність на останніх термінах протікала вaжко, і лikapi pизикувати не хотіли, до того ж до появи на світло готувався не один малюк, а відразу двоє. Майбутній матусі пропонували плановий кеcapів розтин, але вона дуже хотіла нapoдити сама, тому лікарі вирішили спробувати — в операційну забрати завжди встигнуть.

Крім того, у Анни з чоловіком був контракт на партнерські пoлоги, а xipурги дуже не люблять сторонніх в опepaційній. Полoги у Ані почалися пізно ввечері; відразу ж було повідомлено чоловіка, який приїхав буквально через двадцять хвилин — і ми перевели їх в передродову палату. Так як нapoжувала Аня вже не в перший раз, вона знала, що від неї вимагається, вела себе стримано і розумно, і о четвертій ранку на світ з’явилася перша дитина.

Малятко закричало відразу ж, акушерка привітала з нapoдженням першої доньки. Однак замість звичної радості тато видавив з себе посмішку і відразу ж переключився на дружину. Ще через десять хвилин на світ нapoдилася друга дівчинка. Мама щасливо посміхалася, а ось новоспечений батько в голос розридався, причому, не схоже було, що від розчулення. Ми, звичайно, сполошилися, але мама тільки рукою махнула й сказала:

«Не звертайте уваги, через годину прийде в себе. Це наші п’яті двійнята і знову дівчинки. Він дуже хотів хоча б одного хлопчика, але не судилося, ось і засмутився. Але він обожнює дочок, так що все буде добре ». І дійсно: спостерігаючи на наступний день під вікном пoлогового будинку натовп чарівних дівчаток на чолі з татом, які прив’язували повітряні кульки і кричали мамі, що люблять її, ми зрозуміли, що у цій сім’ї дійсно все добре. Але тата шкода.

У нашому маленькому містечку ми з моєю дружиною Танею та трьома маленькими синами у віці 5, 3 та 2 роки займалися повсякденними справами: я працював будівельником, а вона займалася будинком та фермою. Якось увечері, втомлений, я увійшов до будинку і побачив, що все в ідеальному стані – вечеря готова, діти веселі. Коли я подався до дивана, підійшла Таня. «Юра, ти не міг би вкласти сина? У мене спина та руки болять. Він ніби щодня стає важчим!» – Поскаржилася вона.

«Таня, правда? Я весь день цеглу тягаю. Ледве ложку піднімаю», – відповіла я, відчуваючи себе не менш виснаженим. Через тиждень Тані довелося виїхати з міста, щоб улагодити справи покійної бабусі. Подумавши, що без неї буде легше, я швидко переконався у протилежному. Перший день наодинці з хлопчиками був важким, але цілком переборним. Справжній хаос розпочався наступного дня. Приготування їжі стало катастрофою: молоко пригоріло, а каша перелилася через край. Вирішивши спростити завдання, я замочив булочки у молоці. Одягання хлопчиків для зимової прогулянки виявилося комедією помилок: довелося жонглювати походами в туалет та скаргами на перегрів.

Спроба приготувати суп ледь не закінчилася катастрофою, коли я заснув і прокинувся від запаху горілого м’яса. Незважаючи на всі ці казуси, я впорався. До третього ранку в хаті панував безлад, а у молодшого зникла пустушка, необхідна для сну. У розпачі я позичив у старшого пожовану запасну. Того ранку Таня повернулася додому і застала мене у цьому хаосі. «Всі живі?» – усміхнулася вона, заходячи до будинку. «Я врятований», – зітхнув я з полегшенням, переказуючи успіх свого перебуванням вдома, – «давай заведемо няню. Мені потрібний душевний спокій». Того дня я оголосив, що бути будівельником – найлегша робота у світі, і подякував Тані за її щоденні зусилля по дому.

Я завжди казала доньці, щоб вона уважно вибирала собі супутника. Адже свого часу я сама вийшла заміж за простого хлопця, хоча могла вибрати забезпеченого. І все життя про це шкодувала. Мені доводилося постійно позичати гроші, щоб хоч якось зібрати дочку до школи. Тому я й поїхала на заробітки до Італії. Працювала там багато років, купила гарну квартиру, з чоловіком розійшлася. Завжди допомагала дочці. Але Таня мої поради ігнорувала. У 22 роки вона заявила, що закохалася і збирається заміж. Я одразу поцікавилася, хто він такий.

– Мама, Сашко – добрий хлопець! – З якої родини? – З простої. – Значить, бідний? – Мамо, він дуже працьовитий і обов’язково досягне успіху. Я вирішила негайно приїхати та подивитися, що це за обранець. Повернувшись додому, запропонувала Тані відвідати майбутніх сватів. Взяла з собою італійські гостинці, навіть квіти і ми пішли. Щиро кажучи, я давно не бачила такого бідного дому. Нас зустрів сват, явно напідпитку. Потім з’явився переляканий Сашко та його мати. Валентина Миколаївна була одягнена у старий халат та шльопанці. У Європі жінки так не ходять, зовсім не доглянута, сива. Вона почала готувати якісь бутерброди. Спершу все йшло спокійно. Але потім майбутня сваха заявила:

– Добре, що молоді житимуть у вашій квартирі. – У моїй? – перепитала я. – Так, ви ж стільки років в Італії заробляли… – А ви думали, що я їм подарую квартиру? Ось це зять мені попався – жебрак. Чудово влаштувалися! – Не стрималася я. Таня у сльозах вибігла з кімнати, а Сашко побіг за нею. Сваха зблідла і сказала: – Нам нічого від вас не потрібно, впораємося самі! Я трохи посиділа, але дочка так і не повернулася, і я пішла додому. Наразі молоді зі мною не спілкуються. Горді вони. Ну що ж, я на весілля ні копійки не дам. Подивимося, скільки протримається їхнє кохання без грошей та житла. Я маю надати Тані цей урок, щоб потім вона не шкодувала, як я. Як думаєте, чи правильно я вчинила? Хіба я зобов’язана дарувати їм квартиру?

Вікторія застерегала свого сина Гната від одруження з Тамарою, стверджуючи, що в селі ходять плітки про її сумнівний характер. Однак Гнат відмахнувся від побоювань матері, глибоко закохавшись у Тамару і вирішивши одружитися з нею, незважаючи на чутки. Весілля відбулося за два місяці. Під час церемонії поповзли чутки про вагітність Тамари, оскільки вона виглядала трохи повніше та утримувалася від алкоголю, що лише посилило занепокоєння Вікторії щодо цього шлюбу.

Потім молоді переїхали в орендовану квартиру, оскільки Тамара знала про ворожість свекрухи. Життя їх увійшло у звичне русло: Гнат працював в автосервісі, а Тамара після народження доньки Оленьки влаштувалася до найближчої продуктової крамниці. Шлюб здавався стабільним, доки не стався неприємний інцидент. Повернувшись додому, він виявив записку від Тамари, в якій вона повідомляла, що пішла від нього до іншого чоловіка, і просила подбати про їхню доньку, бо вважала, що з ним Оленьці буде краще. Вражений і розбитий горем, Іван дізнався від знайомих, що Тамара давно вже мала зв’язок з одним бізнесменом, і вона пішла, щоб бути з ним.

Вікторія неодноразово повторювала свої початкові побоювання з приводу Тамари, але Гнат, спустошений, зосередився тепер на вихованні дочки. Через роки Тамара ненадовго повернулася на батьківщину на похорон батька та ініціювала розлучення, не виявляючи інтересу до возз’єднання з Оленькою. Після розлучення життя Гната налагодилося. Він одружився з Марією, яка мала доньку від попередніх стосунків, а через роки і в них народилося двоє синів. Діти зблизилися, і у сім’ї панувала гармонія. Якось Гнат зустрів Тамару біля їхнього старого будинку. Вона виглядала змученою та жалюгідною, висловлюючи бажання побачити Олю. Однак Гнат, розуміючи, який біль завдав Оленьці її відхід, рішуче відмовив їй у можливості знову порушити їхнє життя…

Наш шлюб з Гнатом тривав 10 років, протягом яких я вела домашнє господарство і працювала віддалено, хоча він і ніколи не вважав мою роботу справжньою роботою. Спочатку мені подобалося радувати його вишуканими стравами і подарунками, а коли він питав, звідки у мене такі засоби, я з посмішкою відповідала, що я – чарівниця. У результаті все це призвело до того, що Ігнат став менше піклуватися про свій фінансовий внесок у нашу сім’ю. Ми жили у квартирі, яку купили його батьки, і вони час від часу допомагали нам матеріально, що підтримувало його ідею відкрити свою справу. Всі інші витрати покривала я.

Одного разу я зловила себе на думці, що мені скоро 38 і, можливо, вже надто пізно замислюватися про народження дітей. Незважаючи на наші фінансові труднощі, я запропонувала Гнату скористатися дорогим лікуванням мого стану. Гнат вагався через проблеми з бізнесом та брак коштів. Після кількох невдалих спроб, які ще більше посилили наше фінансове становище, я таки наполягла на продовженні лікування. Однак Гнат категорично відмовився, заявивши, що у нього більше немає грошей. Відчуваючи себе спустошеною і позбавленою підтримки, я пішла від нього, забравши тільки своє дрібне кухонне приладдя.

Я знайшла притулку та втіху у своїх батьків. У цей період роздумів я зрозуміла, що не хочу більше чекати на Гната і жити в розпачі. Через місяць я повернулася до роботи, взялася за різні проекти з новими цілями: купити квартиру, знайти нового чоловіка, завести дитину – можна сказати, попри позиції Гната. Коли я познайомилася з Макаром і почала зустрічатися з ним, то дуже скоро виявила взаємну турботу і прихильність, які змусили мене забути про необхідність щось і комусь доводити. Тепер, коли у мене є люблячий чоловік, нова квартира і дитина, яка з’явилася без особливих зусиль, я більше не відчуваю необхідності демонструвати своє щасливе життя Гнату чи комусь ще. Я нарешті здобула задоволення та відчуття спокою…

Ми з Дмитром прожили у шлюбі багато років. У нас доросла дочка, яка вже має свою сім’ю. Ми обидва мали гарну роботу, велику спільну квартиру. Живи і радуйся, але чоловікові все це набридло. – Я зустрів іншу жінку. Вона молодша і красивіша за тебе. Для мене це як ковток свіжого повітря. Нам треба розлучитись, — сказав Дмитро. Я не стала заперечувати. Не бачила сенсу утримувати його. Ми розлучилися і поділили квартиру.

Щоб подолати переживання, я взяла відпустку за свій рахунок на місяць. Перший тиждень я просто лежала, не могла навіть підвестися, щоб поїсти. Але потім вирішила зробити все те, про що давно мріяла, але завжди шкодувала на себе гроші чи не знаходила часу. Спочатку пішла до салону краси та кардинально змінила зовнішність: стала брюнеткою з короткою стрижкою, наростила вії, збільшила губи, розгладила зморшки за допомогою косметологічних процедур. Почала ходити на йогу та у спортзал. Повністю оновила гардероб, а з подругами ми щотижня влаштовували посиденьки у кафе. Знайшла підробіток в інтернеті, про який давно замислювалася, і на основній роботі отримала підвищення. Працювала багато, та й дохід значно збільшився. Через півроку почала зустрічатися зі старим знайомим.

Це були легкі, несерйозні стосунки, щоб провести час удвох. Я вирішила, що більше не заводитиму серйозні стосунки з чоловіками. Їхня увага надавала мені впевненості, але серйозних зобов’язань я не хотіла. Тоді я зрозуміла, що тепер живу для себе і роблю тільки те, що мені хочеться по-справжньому. Тим більше, що я почала любити себе. І ось ще через півроку на порозі знову з’явився Дмитро. Його молода кохана пішла від нього. — Давай помиримось і знову житимемо разом. У нас дочка, невдовзі онуки. Стільки років прожили разом, хіба не варто вибачити одну помилку? З ким не буває, – сказав він. Але я не довго думала, що йому відповісти. Відправила його додому і зачинила перед ним двері. Тепер ми маємо своє життя, і для такої людини, як Дмитро, у моєму житті більше немає місця. А що ви зробили б на моєму місці?

Катерина Петрівна була всіма коханою жінкою, але вела самотнє життя. Протягом усієї юності вона була зосереджена на інтелектуальних заняттях, що ретельно оберігалося її батьками, особливо матір’ю. У якийсь період гарний і багатий чоловік домагався її прихильності, і шлюб здавався неминучим – але трапилася трагедія, яка забрала її батька та залишила хвору матір. Все це призвело до зникнення нареченого з її життя. Через роки , після смерті своєї матері, Катерина виявила, що тужить за дружнім спілкуванням . незважаючи на те, що була свідком свободи, яку знаходили багато жінок після розлучення.

Випадок одного разу привів Катерину до знайомства із вдівцем Олександром, який поділяв її любов до літератури 19 століття. Їхня загальна пристрасть переросла у відносини, і, незважаючи на деякі поради подруг не оформлювати їх союз офіційно через вік, вони таки одружилися. Однак жити разом виявилося непросто. Неорганізованість Олександра вступала в суперечність із встановленим порядком Катерини, перетворюючи повсякденне життя в постійну боротьбу за терпіння та розуміння.

Незважаючи на спроби донести свої почуття та встановити спільну відповідальність у їхньому будинку, Катерина не побачила жодних змін чи підтримки з боку Олександра. Після чергового неприємного інциденту Катерина висловила бажання розірвати шлюб, прагнучи повернутися до мирної самотності, яку вона знала. Олександру, який потребував часу, щоб залагодити свої справи, довелося продовжити своє проживання, що тільки посилило розчарування Катерини. Зрештою шлюб був розірваний через дев’ять місяців. Повернувшись до свого самотнього життя, Катерина відчула приплив щастя і задоволеність своєю знову набутою свободою.