NEWS 2SWEET

Мої свекри давно поїхали на заробітки. Коли я тільки-но почала зустрічатися з Сашком, вони вже влаштувалися в Португалії. Звісно, вони поїхали туди заробляти гроші. Але що дивно — за всі 15 років вони не надіслали нам жодної копійки. Це мене дуже зачіпало і засмучувало. На весілля, на народження онуків нічого. Навіть пакет продуктів з Португалії не дочекалися. Здавалося б, могли хоча б іграшки для онуків чи шоколадки надіслати. Але ні, наші діти носять одяг з секонд-хенду, а свекри тим часом гребуть гроші лопатою!

Навіть коли старшому синові була потрібна операція, нам довелося брати кредит, бо свекри відмовилися допомогти. Якось я зустріла куму Олени Василівни, і вона випадково обмовилася, скільки свекри там заробляють. Суму не назву, але скажу так — це як чотири зарплати Сашка мінімум. Знаєте, якби не війна, я б і не заїкалася про гроші. Але зараз усе змінилося. Мене звільнили, Сашка скоротили, і він тепер шукає іншу роботу. Грошей вистачає лише на найнеобхідніше — їжу та оплату комунальних послуг.

Ми навіть почали економити на собі, я більше не фарбуюсь, не роблю манікюру. Наш будинок невеликий, одноповерховий, він дістався мені у спадок від бабусі. Років вісім тому ми робили там ремонт, коли був лише старший син Дмитро. Зараз у нас ще дві доньки — Ярина та Ірина, і будинок став схожим на тісну рукавичку. Ми думали продати його і купити простору квартиру, але коли я подивилася на ціни, мало не зомліла. Ми вирішили добудувати другий поверх та додати дві кімнати, щоб усім вистачало місця.

Кредит брати не стали, тож звернулися до батьків чоловіка за допомогою. Купила торт, прийшла у гості, пояснила ситуацію. Олена Василівна кивала, співчутливо слухаючи: — Ну, добре, ми вам чимось допоможемо. Тяжкий зараз час. Нехай Бог нам допоможе. Якби я знала, якою «допомогою» це обернеться, краще б узяла кредит у банку. Я й подумати не могла, що свекруха може вчинити так низько. У суботу в обід свекруха приїхала на новому позашляховику. Відкрила багажник і дістала… 10 курчат та 10 каченят. — Що це таке? — питаю.

— Ну, ти ж просила допомогти. Ось! Годуй їх, вирощуй на м’ясо, яйця теж знадобляться. Це твій стартовий капітал! Я не знала, що їй відповісти. Сашко так розлютився, що почав кричати на маму, що чули всі сусіди. Увечері я продала всіх курчат і каченят у селі, бо сенсу в них не бачила. Поки моя свекруха їздить новою машиною, купує дорогий одяг і відпочиває в Болгарії, мої діти носять речі з секонд-хенду і ділять одне ліжко на трьох. Що в них у голові? Невже гроші для них важливіші за сім’ю?

Спочатку мій чоловік Ренат був уважним і чуйним, але з часом, коли я взяла на себе більше обов’язків по дому, особливо після відходу в декретну відпустку з нашою другою дитиною, він став менш підтримуючим і більш критичним.

Ренат звик до комфорту, який я йому забезпечувала – від домашньої їжі до чистого одягу. Але в міру того, як у нашій сім’ї зростали вимоги другої дитини, мені важко вдавалося підтримувати колишній рівень побутової досконалості.

Скарги Рената росли з кожним днем. Він засмучувався через найдрібніші незручності – від забутого на столі буханця хліба до неприбраної обстановки, що він сприймав як мої промахи, адже, на його думку, я “цілими днями просто сиділа вдома”.

Постійна критика обтяжувала мене, роблячи виходи в люди стресовими, адже я справлялася з нашим невгамовним сином, а Ренат вічно квапив мене, не звертаючи уваги на моє жонглювання.

Заплутавшись у цій рутині, я стала помічати співчутливі чи засуджуючі погляди незнайомих людей, через що ставала більш ізольованою та незрозумілою. Навіть рідна мати докоряла мені за те, що я не стежу за своїм зовнішнім виглядом, і попереджала, що мої подружні розчарування можуть призвести до втрати Рената, маючи на увазі, що у будь-якому разі вина лежатиме на мені.

Розмірковуючи над своєю ситуацією, я розумію, що продовжувати нести всю відповідальність поодинці – непосильне завдання, але вимагати змін видається не менш ризикованим.

Чи існує якась золота середина, коли Ренат визнає мої потреби та внесок, не ставлячи під загрозу наші стосунки?

Ніколи б не подумала, що на старості років відчую таке почуття сорому і приниження. Мені 59 років і минулого року мене несподівано скоротили на роботі. Я не чекала такого повороту, адже завжди думала, що я на доброму рахунку. Проте начальство вирішило взяти на моє місце молодого фахівця. З цього моменту розпочалися мої проблеми. Раніше у мене були чудові стосунки з дітьми. У мене є доросла дочка Ліля, якій 28 років, вона вже створила свою сім’ю та виховує дітей. Синові 25. Я завжди допомагала їм матеріально, адже моя зарплата була гарною, і я могла щомісяця виділяти по 3 тисячі гривень на їхні витрати. Крім того, ніколи не приходила до дочки в гості з порожніми руками — завжди приносила щось смачненьке для онуків чи купувала їм одяг.

Проте втрата роботи стала для мене величезним ударом. Мій чоловік, якому 62 роки, вже на пенсії й одержує зовсім невеликі гроші. До того ж він ніколи особливо не турбувався про гроші, знаючи, що в будинку все завжди є. Щодня він витрачав по 100 гривень на цигарки, і це стало серйозним навантаженням на наш бюджет. Після того як я втратила роботу, наші запаси почали танути. Я ніколи не відкладала гроші, адже вважала, що краще допомогти дітям. Але ось уже настав Великдень, і я раптом усвідомила, що у мене немає коштів навіть на елементарні продукти для святкового кошика. Тоді я зателефонувала дочці. – Лілю, позич мені 2 тисячі гривень. Хочу купити продукти для Великодня. – А коли ти зможеш їх повернути? — спитала вона. Я розгубилася.

Щиро кажучи, я очікувала, що вона скаже, що віддавати гроші не треба. – Я не знаю, дочко, – відповіла я. 0 Мамо, зараз важкі часи. Нам також важко. Ти більше не допомагаєш нам як раніше. Після цієї розмови я зателефонувала до сина. Але він повідомив, що вже забронював готель та збирається з дівчиною поїхати в гори на свята. Це було перше Великодне свято, коли я не змогла освятити кошик. Дочка знала про мою ситуацію, і я сподівалася, що вона запросить мене до себе хоча б на святкову вечерю, але цього не сталося.

Почуття приниження, яке я зазнала тоді, було величезним. Ми з чоловіком сиділи за столом і їли зварену в мундирі картоплю. Саме тоді я вирішила, що так більше продовжуватися не може. Через місяць я поїхала до Німеччини до подруги, яка допомогла мені влаштуватися на роботу. Я працювала на фабриці та жила у гуртожитку. Було тяжко, але я справлялася. Не встигла я отримати першу зарплату, як мені зателефонувала дочка. – Мамо, треба готувати дітей до школи. Ти ж допоможеш? – Ні, Лілю, більше не можу. Тепер ви самі. – Що ж ти робитимеш з грошима? – Я збиратиму їх, щоб більше ніколи не просити у вас допомоги. Дочка образилась на мене. Але я твердо вирішила, що більше не дам ні копійки ні дітям, ні чоловікові. Більше того, я всерйоз подумую про те, щоб попрощатися з чоловіком. Мені набридло його утримувати. Як ви думаєте, чи правильно я роблю?

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на інвалідному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а й господарювала по дому. Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін. Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня.

Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру. — А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інвалідному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися.

Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала, коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала. Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.

Найгірше це, коли тебе підозрюють у зраді без причини. Дякувати Богу, мій чоловік адекватний і таких звичок у нього немає. Ми із Сергієм познайомилися 17 років тому. Ми зустрічалися 2 роки, а потім вирішили узаконити стосунkи. Ми не особливо затягували з дитиною, тож через рік у нас наро дилася донька. Ми були молодою сім’єю, одну дитину нам цілком вистачало, другої не планували. У нас у стосунках завжди була гармонія, тому я вважаю себе щасливою дружиною та доброю мамою. Нині, нашій доньці, Каті, 14 років. Коли Каті виповнилося 3 роки, ми стали думати вже про другу дитину.

Через кілька місяців я заваrітніла; ми сподівалися, що буде син, і коли наші сподівання справдилися, то ми були щасливі. – У мене народиться спадкоємець. Боже, як же я чекаю на тебе, мій синочок.- постійно твердив чоловік. Як після таких слів не почуватися щасливою? Під час ваrітності, як і вперше, він не дозволяв мені нічого робити. Я тільки готувала і доглядала себе, а все інше робив Сергій. Наблизилися дні сутичок, і тоді чоловік відвіз мене до ліkарні. Були важкі пологи, сутички тривали довго, але головне, що наро дився здоровенький синочок. Коли я побачила його вперше, мої емоції змішалися. Я була щаслива, але в той же час виникла тривога, тому що у сина було руде волосся.

У чоловіка русяві, а в мене – каштанові. Я думала, що Сергійко запідозрить мене в зраді і вимагатиме тест на батьківство. Одним словом, дуже боялася зустрічі батька та сина. -Слухай, любий, там наш малюк, але перед тим, як ти щось скажеш, я хочу пояснити тобі все. З малюком все нормально, та тільки волосся у нього руде – з тривогою говорила я. – О Боже, він успадкував їх від моєї тітоньки. Як вони йому йдуть – радісно сказав Сергій, розглядаючи дитину. Я зітхнула з полегшенням і заспокоїлася. Сергій почав сміятися з того, що я злякалася, і сказав, що він ні на секунду не запідозрив би мене в зра ді. В черговий раз розумію, що у виборі чоловіка анітрохи не помилилася.

Мені 58 років. Я самотня. Вирішила трохи розважатися і зареєструвалася на сайті знайомств. Розповідаю чим закінчився мій досвід. Мені було завжди цікаво, чи можна знайти другу половинку в інтернеті. Якщо вам цікаво, як пройшли мої два побачення, читайте. Мій син уже зайнятий своїми турботами, тож до мене навідується рідко. Останнім часом я просто завила від нудьги та самотності. Адже з чоловіком у розлученні вже давно — він проміняв мене на молоду коханку. Вісім років я навіть не дивилася на чоловіків. Була зайнята вихованням сина, але коли він вилетів із мого гнізда, зрозуміла, що залишилася зовсім одна. Щоб знайти собі якесь захоплення, почала шукати різні сайти знайомств.

Згодна, що ідея не дуже, але мені здавалося, що тут реально знайти супутника життя. По фото усі чоловіки виглядали пристойно. Та й у листуванні, начебто, розсудливі люди. Перше побачення було з Олексієм. На фото він був моїм ідеалом. Проте нічого особливо про себе не хотів розповідати. Мене це не бентежило – вирішила, що більше дізнаюся про нього під час зустрічі. Прийшов він на побачення з жахливим перегаром. Від нього так несло, що мене почало нудити. Я продовжила діалог тільки заради пристойності, але хотілося піти тієї ж миті. Зовнішність – не та. Він використав чуже фото для аватарки. Прийшов у спортивному затасканому костюмі та сандалях. Звичайно, в шкарпетках. Вигляд був ще той. Мені було соромно бути поруч, адже я навела повний марафет. Він виявився справжнім неадекватом. Розмовляти з ним було неможливо – двох слів зв’язати не в змозі. Я просто хотіла швидше піти та забути про це. Коли я сказала, що мені час, він почав обурюватись і кричати мені щось у спину. Чи бачите, він розраховував на продовження банкету.

Наступний мій досвід стався за півтора місяці. Чоловік був уже молодший за мене. Ні, не на рік-два, а на цілих 12. Ну, оскільки я не вірю в те, що різниця у віці заважає стосункам, я пішла з ним на побачення. Зовні він був дуже нічого. У костюмі та при параді. Він запропонував посидіти у ресторані. Я була не проти. Навіть розслабилася, що на цей раз мені пощастило більше. Однак у ресторані він поводився просто жахливо. Постійно хамив персоналу та всім був незадоволений. Мені було дуже ніяково, оскільки мій супутник був надто прискіпливим і несправедливим. Він закотив справжній скандал через те, що наше замовлення затримали на одну хвилину. Він відмовився платити за нього. Мало того, незабаром у нього задзвонив телефон, а на екрані висвітлилося «Дружина». Я просто пішла. Для мене це було вже фінальною точкою. Більше я на сайти знайомств навіть не заходжу. Мені цих двох побачень вистачило з головою. Сподіваюся, що вам з цим пощастило більше, ніж мені.

Пишу сюди, бо не знаю, що робити далі. З одного боку, я маю кохану людину, з іншого — мої гроші. Будь ласка, дайте пораду. Я давно в розлученні, ще з тих пір, коли мої діти були маленькими. Колишній чоловік не платив аліменти і навіть на свята не дзвонив. Все тягла сама, але величезну допомогу надавали мої батьки. Без них мені було б тяжко. 26 років свого життя я присвятила дітям та роботі. Спочатку я працювала прибиральницею в супермаркетах та офісах, хоча за освітою я медик. Про особисте життя тоді не було часу навіть замислюватися. Хто зверне увагу на жінку, яка одна виховує двох дітей? Але я змогла багато чого досягти.

Зараз я маю свою стоматологічну клініку у Львові, купила дітям квартири, собі — машину. Батькам подарувала будиночок за містом, про який вони давно мріяли. Моя донька Кароліна заміжня, живе з сім’єю в Івано-Франківську, а син — з дружиною у Львові. Вони часто приходять до мене у гості з онуками. У березні я познайомилася з Ростиком на одній з медичних конференцій. Він був привабливим, доглядав мене — квіти, кафе, прогулянки. Здавалося, знайшлася та сама людина. Але через три тижні все змінилося.

Якось він попросив у мене 5000 гривень на лікування мами. За його словами, у неї були проблеми з серцем. Я повірила та дала йому гроші. Проте минув тиждень, а грошей він не повернув. Потім Ростик попросив ще 10 000 гривень: – Я у мами єдиний син, і ніхто, крім мене, не може подбати про неї, – сказав він. Я нагадала йому про перший борг, але він послався на затримку зарплати і сказав, що у крайньому випадку візьме кредит. Я знову повірила і дала йому гроші, хоч мене вже долали сумніви. Подруга прямо сказала, що він може бути альфонсом:

– Він показував тобі фото мами чи казав, який у неї діагноз? – Ні. – Ось бачиш, він тебе просто використовує, щоби виманити гроші. Слова подруги змусили мене замислитись. Ростик справді не розповідав мені про діагноз матері чи лікарню, де вона лікується. Але я не хотіла питати його прямо, адже мені він дуже подобається. Я навіть думала, щоб створити з ним сім’ю. На сьогоднішній день його борг зріс до 30 тисяч гривень. Звичайно, я починаю сумніватися, чи він не захоче ще грошей, а потім зникне. Але все ж таки хочеться вірити, що Ростик не такий. Дітям я поки що нічого не говорила, адже вони напевно почнуть лаяти мене за те, що я довіряю чужій людині. Я не хочу втрачати коханого через гроші, але, з іншого боку, 30 000 гривень — це не маленька сума. Підкажіть, як мені вчинити?

У нас в під’їзді з’явилася нова сусідка: це мила старенька. Я вирішила з нею познайомитися, розповісти про наших хороших сусідів, про найближчі магазини. Зайшла до неї в гості, а бабуся сиділа на балконі і nлакала. Вона розповіла мені свою історію: “У мене ж є син, але я з ним не спілкуюся вже шостий рік. Він сам прийшов до такого рішення. Як одружився на своїй проклятій бабі, так відразу змінився. Спочатку він на інший кінець міста переїхав, щоб я йому не заважала. Не приїжджав до мене, не відвідував. Тільки дзвонив раз на тиждень просто для галочки. На його день народження я куnила тортик і подарунок, поїхала до них в гості.

Двері відкрила його недолуга дружина, подивилася на мене презирливо і сказала: – А Вас у списку гостей немає. Я тоді подивилася на сина, думала, що він якось заступиться за мене. А він тільки очі ховав, не міг на мене дивитися. Так його дружина у мене перед носом двері закрила. Після цього ми і перестали навіть телефонуватися з сином. У мене була до цього трикімнатна квартира. Я її вирішила nродати: а навіщо вона мені така велика потрібна, я ж одна живу. Спочатку хотіла половину грошей в банк покласти і на них жити.

Тільки ось серце підказувало, що потрібно синові віддати. Я йому сказала про rроші, Так він відразу ж приїхав і забрав свою частину, навіть «спасибі» не сказав. А я на свою частину цю однушку купила. Так мені самотньо і сумно від усієї цієї історії. Ні сина не бачу, навіть про онуків нічого не знаю. Телевізор дивитися не хочеться, а що мені цілими днями робити…” Мені стало так шkода нашу стареньку-сусідку, що я вирішила відвідувати її щовечора. Так вона хоч стала знову посміхатися і сміятися. А ось вчинок її сина я ніяк зрозуміти не можу: сподіваюся, з віком він зрозуміє, яку помилку зробив.

У мене була найкраща подруга Віка. Хоча чому була? Вона жива-здорова, слава Богу. Ми товаришували зі школи. Кілька років тому моя подруга закрутила роман з одруженим чоловіком. Зустрічалися вони потай пару років, а потім він зовсім пішов до неї. І завжди, коли ми про це говорили, Віка звинувачувала його дружину, яку він зраджував спершу, а потім покинув. Вона казала, що та жінка дурна, не дбала про чоловіка, не стежила за собою і не намагалася його зрозуміти.

Я не засуджувала її, адже вона була моєю подругою. Перший рік вони були щасливі. А потім у її житті стало відбуватися справжнє пекло. Зради, маніпуляції, скандали, постійні розставання і стільки ж спроб все заново розпочати. Приблизно через три роки таких стосунків моя подруга з впевненої в собі і квітучої красуні перетворилася на змучену, нещасну жінку.

Я плітки не збираю, просто сказати хочеться тим, хто може опинитися у подібній ситуації. Якщо чоловік поводиться підло, це зовсім не через те, що жінка була якась «неправильна», а тому що сам чоловік — мерзотник. І якщо ти з таким наважуєшся зв’язатися, будь готова приймати все те саме — для нього жодна «особливою» не буде. І ти теж не станеш для нього винятком, повір! Дочекайся свого, а чужих обходь стороною. Не заради іншої якоїсь жінки, не з солідарності чи шляхетності. А тільки заради себе!

Після катастрофи на Чорнобильській АЕС жінка залишила рідне місто, але невдовзі повернулася назад. 84-річна Марія Василенко мешкає у Чорнобилі вже 36 років. Вона живе на самоті і самостійно займається домашніми справами. Марія належить до категорії людей, яких називають самопоселенцями. Хоча насправді вони просто повернулися до рідних країв, багато з них – у свої колишні будинки. До чорнобильської катастрофи Марія Василенко та її чоловік проживали на Київському провулку.

Жінка розповіла про труднощі, з якими зіткнулася після аварії, коли їм довелося блукати по різних місцях. «Я з села Копачі. До катастрофи працювала там. Пропрацювала 30 років прибиральницею у школі. До Чорнобиля переїхала за чоловіком, до його будинку. То ми тут і жили. Коли в Копачах знищували будинки, я плакала, адже там залишилося два наші рідні будинки. Ніхто в них уже не жив, бо моя мама померла до катастрофи, але це була наша земля… Будинки зруйнували та закопали, тепер їх нема…», — згадує Марія Василенко. Після вибуху на АЕС мешканців евакуювали, і родина Василенко деякий час жила у Чернігові, Києві та Дніпропетровську.

У Дніпропетровську вони тимчасово перебували у гуртожитку, потім вирушили до Чернігова, де мешкала сваха. Однак місця в будинку було мало, і вони вирішили повернутись назад. «Я приїхала першою. Залишилася непомітною серед ліквідаторів, які поверталися з Зеленого мису. Того ж дня попросилася на роботу і наступного дня вже почала працювати у гаражі на Чорнобильській станції. Так і пропрацювала там прибиральницею 16 років», – ділиться спогадами жінка. Після повернення до Чорнобиля, за кілька років, Марія втратила чоловіка.

«Мій чоловік теж повернувся, влаштувався працювати. Через чотири роки він помер, у 1990 році. Його поховали у Чорнобилі, за вокзалом. Ось уже 31 рік живу тут одна», — каже Марія. Марія Василенко має сина, який живе з родиною в Борисполі. Проте вона не збирається залишати Чорнобиль. Каже, що звикла до цієї землі. Тут і залишиться, хоч і зізнається, що справлятися з господарством на такій великій ділянці їй непросто. Особливо важко заготовляти дрова. Марія має родичів, але проживають вони далеко. Вона нічого не просила у них і майже ні на що не скаржилася, хоч ясно, що жити їй нелегко. З усіх благ цивілізації вона має лише телевізор і мобільний зв’язок.