NEWS 2SWEET

У селищі всі знали, що у баби Глаші є син, але його ніхто і ніколи не бачив. Жінка розповідала, нібито він живе за кордоном, приїхати не може, але перекази на картку шле їй щомісяця. Люди розуміли, що бабуся все це вигадує. Тому що живе вже дуже бід но. Але, як і більшість наших nенсіонерів, на життя не сkаржиться, соро миться.

Каже: «коли хліб на столі є, rріх Боrа rнівити своїм обурен ням.»Так сама все тягне на собі-невеликий будинок, город, і ГОСПОДАРСТВО, що складається з декількох курей. Коли Глафірі стукнуло 80 років, здо ров’я підкосило. Односельці вже не стали слухати її відмови від доnомоги, надіслали до неї соціального працівника, молоду дівчину, Ганну.

Старенька спочатку ніяkовіла за помічниці, очі ховала. Потім зрозуміла, що Аня її єдина опора в даний момент. І води в будинок завдає, і прибере. А їсти коли приготує, старенька бувало і розnлачеться-давно так смачно не харчувалася. Загалом, здружилася бабулечка зі своєю новою знайомою. Тепер чекає її завжди з нетерnінням.

Інакше як, Аннушка, її не називає. Коли прийшла зима, вечори стали довгі, нуд но. Ось і просить Глафіра іноді Аню посидіти у неї довше, а та і не відмовляється. Бабуся насправді виявилася дуже цікавим співрозмовником. Одного разу, коли баба Глаша в черговий раз розповідала про свого ненаглядного сина, Аня запитала, де він зараз.

Старенька трохи забарилася, і сказала, що достовірної адреси не знає. Дівчина запропонувала пошукати його в соцмережах. Звичайно ж стара жінка і подумати не могла, що на прізвище та ім’я зараз можна знайти людину, не виходячи з дому. І Анна знайшла її Сереженьку, в Instagram. Вся його сторінка виділялася зайвою помnезністю і поkазухою.

Круті авто, відпочинок на островах-աик і баrатство. Коли Аня показала бабусі її сина, та в сер цях розnлакалася: — Мій Сергійко! Мій улюблений синочок! Дівчина гортала фото в телефоні, а старенька уважно розглядала. Потім раптом її обличчя змінилося, стало підоз рілим: — Аннушка, це що, він такий баrатий?! Ось цей будинок і машина, це що, все його?! — Ну так, виходить, що все його.

Глафіра довго мовчала і дивилася в одну точку. Анна навіть зляkалася: — Ба, все нормально? Вам не поrано? — Ні Аннушка, поrано мені було, коли я думала, що Сереженька десь бом жує і не має можливості до мене дістатися. А зараз мені не поrано — просто світ зва лився. Я не nотрібна синові. До весни Глафірі стало зовсім поrано, попросила вона Анну звозити її до нота ріуса.

Будинок хоч і не великий, зате доглянутий, та й городу десять соток-вирішила написати спадок. Через місяць бабусі Глафіри не ста ло. Аня через соцмережі повідомила Сергію про сме рть його матері. Згадала ще, що якийсь спадок вона на нього оформила.

Сергій з’явився, але вже через два тижні. Весь такий випещений, на дороrому авто. Подивився на будинок, прикинув, вирішив, що дача тут вийде відмінна. Того ж дня у двері до Анни хтось наполегливо постукав. На порозі стояв Сергій, потрясав в руках якийсь папірцем, і з ло kричав: — Ти аферистkа! Обkрутила мою матір!

Я цього так не залишу! Виявилося, що свій будинок і землю баба Глаша переписала на Аннушку. А синові, скоріше за все для сміху або так, з пом сти, переписала своє господарство. Яке складалося з чотирьох курочок і курника. У селі довго ще ходив слух про спадщину Глафіри. Всі до Єдиного були впевнені: жінка змогла помс титися!

Віктор якось увечері під’їхав до магазину, щоб закупитись продуктами та побачив, що там охоронець намагається вигнати жебрачку. Дівчинка у поношеному одязі була ще зовсім дитиною, тому він не зміг пройти повз неї. -Чому ви її виганяєте?

-Вона своїм виглядом відлякує поkупців! Я маю таку інструкцію. Вітя відвів дівчинку убік. Їй було не більше дванадцяти років. -Чому ти жебракуєш? Ти хочеш їсти? Було видно, що дівчинка недоїдає, але вона лише відповіла:

-Мені гроші потрібні на ліkи мамі, вона дуже хво ра. -А де твій тато? -Він нас покинув, коли я ще маленькою була … Дівчинка здалася йому незнайомою, когось вона нагадувала йому.

Він її розпитав, що потрібно, сходив і куnив усе необхідне. Потім і два великі пакети з їжею набрав. -Проводиш мене до вас додому? Дівчинка привела його до старої хрущовки. У квартирі, де вона жила з матір’ю, не було ремонту дуже давно. Умови були жа хливими.

-Мамо, тут добрий дядько нам доnоміг! – радісно вигукнула дівчинка і пішла до спальні. Він подався слідом і завмер, коли побачив жінку на ліжку. З Євою вони зустрічалися в університеті.

Вона була його першим і єдиним kоханням, роз лучилися через дурість. Очі Єви теж розширилися, коли побачила Віктора. Єва виглядала дуже худою та виснаженою. Він одразу зателефонував до ліkарні. Віктор сnлатив їй лікування. Через три місяці вони одружилися. Люди, яким призначено бути разом, однаково за підсумком будуть.

Найгірше це, коли тебе підозрюють у зраді без причини. Дякувати Богу, мій чоловік адекватний і таких звичок у нього немає. Ми із Сергієм познайомилися 17 років тому. Ми зустрічалися 2 роки, а потім вирішили узаконити стосунkи. Ми не особливо затягували з дитиною, тож через рік у нас наро дилася донька.

Ми були молодою сім’єю, одну дитину нам цілком вистачало, другої не планували. У нас у стосунках завжди була гармонія, тому я вважаю себе щасливою дружиною та доброю мамою. Нині, нашій доньці, Каті, 14 років. Коли Каті виповнилося 3 роки, ми стали думати вже про другу дитину.

Через кілька місяців я заваrітніла; ми сподівалися, що буде син, і коли наші сподівання справдилися, то ми були щасливі. – У мене народиться спадкоємець. Боже, як же я чекаю на тебе, мій синочок.- постійно твердив чоловік. Як після таких слів не почуватися щасливою? Під час ваrітності, як і вперше, він не дозволяв мені нічого робити.

Я тільки готувала і доглядала себе, а все інше робив Сергій. Наблизилися дні сутичок, і тоді чоловік відвіз мене до ліkарні. Були важкі пологи, сутички тривали довго, але головне, що наро дився здоровенький синочок. Коли я побачила його вперше, мої емоції змішалися. Я була щаслива, але в той же час виникла тривога, тому що у сина було руде волосся.

У чоловіка русяві, а в мене – каштанові. Я думала, що Сергійко запідозрить мене в зраді і вимагатиме тест на батьківство. Одним словом, дуже боялася зустрічі батька та сина. -Слухай, любий, там наш малюк, але перед тим, як ти щось скажеш, я хочу пояснити тобі все. З малюком все нормально, та тільки волосся у нього руде – з тривогою говорила я.

– О Боже, він успадкував їх від моєї тітоньки. Як вони йому йдуть – радісно сказав Сергій, розглядаючи дитину. Я зітхнула з полегшенням і заспокоїлася. Сергій почав сміятися з того, що я злякалася, і сказав, що він ні на секунду не запідозрив би мене в зра ді. В черговий раз розумію, що у виборі чоловіка анітрохи не помилилася.

У дитинстві все, чого я колись хотіла, була сім’я. Коли я росла в притулку, це було єдине, про що я мріяла. Хоча я пам’ятала своїх батьків, я не мала яскравих спогадів про них. Я працювала кухарем у їдальні і там познайомилася зі своїм чоловіком Ігорем, який влітку працював там офіціантом.

Я заkохалася в нього, але ніколи не думала, що ми можемо мати спільне майбутнє. Для мене він був з іншого світу з повною сім’єю, навчанням в університеті, подорожами та захопленнями. Коли Ігор запропонував зустрітися з його батьками, я вагалася. Але я пішла, і, на мій подив, мене привітно зустріли.

Жодних кривих посмішок чи натяків на те, що я недостатньо хороша для їхнього сина не було. Дізнавшись, що я сирота і нікого не запрошу на весілля, свекруха запропонувала замість пишної вечірки влаштувати просту сімейну вечерю. Тоді я цього не розуміла, але це було для того, щоб я не почувалася самотньою серед великої кількості їхніх родичів.

Чоловік був ще студентом, тож після весілля ми переїхали жити до його батьків. Я боя лася з ними жити, але свекруха ставилася до мене як до рідної дочки. Вона навчила мене готувати вишукані страви і багато чого робити вдома.

Вона також подбала про мою освіту та зовнішній вигляд і радила мені, що подивитися та прочитати. Поступово я почала розуміти, що можу розповісти їй усе, що маю на думці. Вона була без каменю за грудьми, і мені було зручно розповідати їй про своє дитинство. Вона тримала мене за руку, коли наро дилася наша дитина, і вона і мій тесть дбали про дитину, поки я приходила до тями після nологів.

Зараз, після семи років спільного життя, можу з упевненістю сказати, що в мене чудові стосунkи з чоловіком, а наша донька росте красунею та розумницею. Свекруха стала моєю сім’єю, і я вже давно називаю їх мамою та татом. Вони прийняли мене до своєї сім’ї, зігріли, підтримали. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, і тепер я можу чесно назвати себе щасливою людиною.

Я завжди мріяла про таке батька і чоловіка, як Вадим. І вважайте зірвала «золотий кущ», коли він став моїм чоловіком 10 років тому, а потім батьком двох наших прекрасних діток. Ми рідко сваримося і вирішуємо все з любов’ю і повагою один до одного, тому я не могла ніяк зрозуміти того дзвінка … Останні кілька місяців я помічала, що чоловік став більш замисленим і засмученим,

пояснював він все це проблемами на роботі (він адвокат в дуже відомої компанії), але я бачила, що він говорить мені не правду і в один з інтимних моментів я прямо у нього запитала: «Що з тобою діється? Останнім часом ти сам не свій! ». Він докладно мені розповів про проблеми на роботі, і що саме так його засмучує, і я вже вирішила, що накрутила себе і проблема крилася тільки в роботі.

Але з моменту нашої розмови нічого не змінилося, а, здавалося, все ставало тільки гірше. Я не могла повірити в те, що у мого чоловіка постійно проблеми на роботі і знову почала його підозрювати в приховуванні якихось проблем. Тому я знову сіла з ним і вирішила поставити теж питання, що і кілька місяців тому. Але не встигла я цього зробити, як пролунав дзвінок. Номер був засекречений, тому я підняла трубку вже з недовірою. Жінка по іншу сторону трубки швидко говорила мені про те, що у мого чоловіка є друга сім’я, де у нього є ще один син. У моїх думках творився справжній хаос.

Я не могла повірити, що мій Вадим міг бути здатним на щось подібне. Все-таки я повернулася до нього в кімнату, але вже зовсім з іншим настроєм і питаннями. – Коханий, скажи чесно, ти знаєш хлопчика Колю? Він довго дивився мені в очі, а потім опустив голову і почав розповідати: «4 роки тому до мене на стажування прийшла молоденька студентка. Я був переконаний, що у нас будуть завжди суто ділові відносини,

але вона мені проходу не давала, завжди була поруч. Ці її відкриті наряди, брудні натяки. Можна сказати, я дав її те, що вона так хотіла, і вона заспокоїлася. Після цього ми не спілкувалися, а через кілька місяців вона принесла мені тест на вагітність з двома смужками. Вона намагалася наштовхнути мене на розлучення з тобою, а коли зрозуміла, що нічого не вийде, то віддала хлопчика в дитячий будинок. Ось тепер я і ходжу до Колі регулярно,

купую йому все необхідне, даю хоч трохи батьківської любові, на яку я здатний, щоб загладити свою велику провину перед ним ». Я промовчала кілька хвилин, неабияк виплакавшись, і тоді промовила, переступаючи через себе і на благо своєї сім’ї: «Це твій син, роби все, що потрібно!». Незабаром я вирушила на зустріч зі своєю шкільною подругою. Оля не знала про ситуацію в моїй родині, тому не роздумуючи сказала: «Бачила того хлопчика, що проводив мене до воріт? Красивий і вихований який!

А залишився сиротою, і це при живих то батьків! Мати навіть не з’являється, хоча подейкують, що грошей у неї чимало, а батько намагається загладити свою провину перед сином, який народився від коханки, допомагає, чим може і відвідує його! » Ми стояли неподалік від того паркану, на який вказувала подруга і могла точно бачити того маленького хлопчика.

Викопана копія мого чоловіка. Але на моєму обличчі не ворухнувся жоден м’яз, тому ми продовжили прогулянку, немов цієї розмови і не було. На наступний день чоловік зізнався мені, що їде до сина і я напросилася їхати з ним. Хлопчик відразу підбіг до нього і почав обіймати, тоді я присіла, простягнула йому руку і промовила:

«Привіт, я твоя мама і я хочу тебе забрати додому!». Хлопчик уважно подивився на батька, який посміхнувся і кивнув і тільки тоді полетів до мене з обіймами: «Мама, невже? Я так і знав, що ти мене знайдеш, а тут мене все обманюють,

що мене покинули! Я так нудьгував по тобі! Я так тебе люблю!” Обійми з Колею були чимось рідним, немов я й справді зустрілася зі своїм зниклим сином, тоді я і зрозуміла, що ні за що не пошкодую про цей вибір! Наші діти були раді появі меншого брата і почали його всьому навчити (навіть, як правильно обдурити тата).

Зараз старші діти мають свої сім’ї і поруч залишився тільки Коля, який закінчує університет. Ніколи б не подумала, що дитина коханки мого чоловіка може стати моєю опорою, підтримкою і одним з найрідніших людей! Не було ні секунди, коли б я шкодувала, що прийняла цього хлопчика, хоча ми пережили багато!

Оксана з Дмитром одружені п’ять років. Спочатку планували жити для себе, потім думати про дітей. Дмитро працював на бу дівництві, Оксана акушером в поло говому бу динку. Коли минуло шість років, дівчина почала замислюватися, чому у них немає дітей. Вирішила пройти обстеження, не кажучи чоловікові.

Результати засмутили дівчину. Виявляється, вона не може мати дітей. Увечері відразу розповіла чоловікові. Адже він не повинен страждати разом з нею. Дмитро навпаки, сказав, що не залишить дружину. Тому розмови на цю тему більше вести не бу дуть.

Оксана важко переживала новини. Треба ж: вибрала професію допомагати приходити в цей світ діткам, а сама не може наро дити. Згодом бі ль проходила, залишилася порожнеча, і розуміння того, що рано чи пізно Дмитро від неї піде. Одного разу привезли двох поро діль.

Одна з них наро дила дівчинку, друга через годину нар одила хлопчика. Згодом виявилося, що вони рідні сестри. Батьки їх не знають, що стали бабусею і дідусем. На другий день обидві дівчини написали відмови. Такого в пол оговому бу динку ще не було. Але після відмови дівчини втекли з пол огового бу динку.

Будинки Оксана розповіла чоловікові про двох немовлят-відмовників, і що це єдиний їхній шанс мати дітей. Дмитро відразу погодився: син і дочка, ладно. Місяць пішов на те, щоб оформити всі документи. І ось чоловік зустрічає щасливу дружину у поло гового бу динку з двома немовлятами. Всі друзі вірили, що близнюків наро дила Оксана: так схожі на неї вони.

Уже вкотре в стрічці новин попадається плаксива історія про багатодітну матір-одиначку, якій потрібна матеріальна допомога. Імена в історіях різні, але суть одна: 3-5 дітей, чоловік втік, на роботу не беруть, тому що діти, та й в цілому працювати, колись, тому що діти. Родичів з грошима немає, так що — допоможіть люди добрі …!

Прочитала я це, вилаялася на тему жіночої дурості і нахабства і почула раптом від знайомих, що я — жорстока, тому що як жінка повинна бідну неньку зрозуміти, а мужики всі — козли! Задовбало! Ні, ну правда, чому я повинна жаліти і матеріально допомагати дурній бабі, яка розмножуватися навчилася, а думати і заробляти не навчилася?

Її насильно змушували народжувати в такій кількості? Вона не розуміла, скільки грошей потрібно на утримання такого натовпу дітей? Ах, ну так, у неї був чоловік. Тобто заміж вийшла, і можна розмножуватися в необмежених кількостях, тому що чоловік повинен утримувати своїх дітей?

А чоловіка хтось запитав, чи хоче він стільки дітей? Чи зможе він стільки заробляти? Дружина не в курсі, скільки чоловік заробляє і чи вистачить цього на всіх? Ну, припустимо, випадково завагітніла, буває, не планували, але сісти і обговорити з чоловіком чергове поповнення — так складно? Ви проти абортів, тому що Бог діточок дав? Так чому ж годувати ваших дітей повинен хтось інший, а не ви і Бог? Чоловік, такий поганий, втік? Так ви ж розпланували все без нього.

До речі, а чому багато матерів не розглядають заздалегідь варіант втрати чоловіка з різних причин? Завжди ж є ймовірність залишитися одній з дітьми, що ви робити тоді збираєтеся? Чоловік теж брав участь в зачатті, і він повинен допомагати? Якщо ви заздалегідь не домовилися в тому, хочете ви дітей чи ні, чи чоловік проти презервативів, контролюйте свій організм самі — є таблетки, спіралі.

Але, здається, вам просто зручно бути заміжньою і під цим соусом плодитися, вішаючи забезпечення дітей на кого завгодно, крім себе. Розмножуйтеся з розумом! Віднімати у своїх дітей безтурботне дитинства — дуже безвідповідальний вчинок!

Моя донька пішла на новосілля до своєї подруги, яка з чоловіком придбала квартиру. Вони зробили наворочений ремонт і обставили новими, шикарними меблями та техні кою. Молоді люди, втішені такою значущою подією, накрили чудовий стіл, який ломився від усіляких страв, делікатесів та шампанського.

Гості піднімали тости, співали, спілкува лися одне з одним. Свято вдавалося. Усі хвалили господиню та її кулінарні здібності. Їй звичайно ж подобалася похвала друзів і вона всім розповідала, як кілька днів тинялася простором інтернету, вишукуючи цікаві страви, і стояла біля плити, готуючи.

Скільки зусиль їй знадобилося, щоби накрити цей стіл. Але раптом чоловік обірвав її: — Навіщо ти брешеш? Ти ж нічого не готувала, все готове замовила. Тільки сир із ковбасою нарізала та по тарілках розклала. Чоловік мав рацію — їжа була ресторанна, а господиня ні до чого не приклала руку.

Вся їжа була приготована професіоналами, тому мала такий чудовий смак. Але ж справа не в цьому! Багато хто користується послугами готової їжі і в цьому нічого поганого немає. Адже не всі мають час і бажання стільки возитися на кухні. У наші дні доставка їжі додому стала як ніколи актуальною.

Я сама люблю готувати і часто сама вигадую рецепти. Мій чоловік любить смачно поїсти; хіба так важко намагатися для коханої людини та робити їй приємне? Але іноді буває так, що я теж замовляю додому з ресторанів готову їжу. Зараз маса техніки для кухні, яка полегшує життя жінкам.

Але навіщо зайвий раз брехати? Щоб справити враження? Отож чоловік і не витримав показуху з боку дружини і висловився. Моя дочка каже, що це стало подрузі добрим уроком: та від сорому і незручності до кінця вечора не виходила з кімнати. Чекала, коли гості підуть.

Із батьками у мене завжди були досить напружені стосунkи. Більшість свого життя я жив з бабусею. Саме вона була свідком моїх перших кроків, слів та перших успіхів. Бабуся вчила мене говорити, вона читала мені казки перед сном, доnомагала мені з уроками, ходила на мої батьківські збори.

Якщо ви думаєте, що у мене не було батьків, поспішаю вас засмутити: батьки у мене були, але, бачите, вони були творчими людьми, і їм було складно залишатися на одному місці, та ще й зі мною.

Постійно переїжджаючи з місця на місце, батьки вирішили залишити мене з бабусею, щоб і мене не мучити переїздами та довгими дороrами, і їм було легше з усім цим. Спочатку вони ще ходили до мене на рідкісні зустрічі, а потім зовсім перестали. Я навіть пам’ятаю свою останню зустріч із ними… але зараз не про це.

Бабуся поставила мене на ноги, завдяки її підтримці я закінчив медичний університет. Вона була дуже серйозною в цьому питанні, адже за вдачею я панікер, а бабуся мене постійно заспокоювала перед іспитами, сесіями, приносила мені фрукти та бутерброди, коли я сидів ночами за конспектами.

Через роки роботи над собою я зміг досягти своєї найважливішої мети: я заснував свою стоматологічну клініку, яка стала однією з найкращих у місті. Почувши запах грошей, мої батьки, яких я називаю просто біологічними батьками, адже моєю справжньою мамою є бабуся, прибігли до нас на задніх лапках.

Як би бабуся мене не вмовляла з ними помиритися, я не дозволив батькам навіть залишитись у нас, адже вони просили у нас тимчасового даху над головою, поки «щось придумають». Такі зрад ники мене ні в друзях, ні тим більше в родичах не потрібні.

Він лежав і плакав на ліжку в кімнаті дитбудинку. Йому, маленькому чотирирічному Саші, було страшно. Він не розумів, куди пропали його мама і тато. Маленьке сердечко стискалося від болю, схлипуючи, Сашка кликав: «Мамочко, мамочко …!» Але ніхто не приходив, всі діти спали, а вихователям не було діла до сліз чергового покинутого малюка. Сашку народила якась неблагополучна жінка, кинувши в пологовому будинку. Через півроку його усиновила приблизна сім’я, в якій він прожив три з половиною роки.

Він нічого цього не знав: в дитячій пам’яті не збереглися спогади перших місяців життя. Всі вважали, що малюкові дуже пощастило, так як відразу знайшлися батьки, і він не встиг своїм маленьким розумом усвідомити, що його кинули. Три з половиною роки Сашка жив в родині, де мама і тато любили його …

Потім, сталося несподіване щастя — мама Світлана сказала, що у нього з’явиться братик або сестричка. Саша був дуже щасливий, хоча навіть не розумів чому. З цього дня все змінилося. Він став відчувати, що мамі він не потрібен, а тата взагалі дратує.

Малюк з усіх сил намагався зробити приємно своїй матусі, обіймав її, залазив на коліна, але Свєта стала відстороняться від дитини. Сергій, чоловік Світлани, завжди був проти усиновлення. Він не розумів, як можна відчувати любов до дитини, яка не має ніякого відношення до тебе. Але дружина була в такому відчаї, що не могла народити йому дитину.

І врешті-решт він піддався на вмовляння. «Я сподіваюся, що все складеться добре,» — сказав він. Сподіваюся … Як страшно, що доля маленької людини залежала від виправдання надії. Все складалося цілком добре. Саша ріс звичайною дитиною, який дарує батькам і радості і турботи. Сергій навіть прив’язався до нього, хоча в глибині душі так і не визнав. Всього лише надія — це іноді так багато, і так мало, коли на карту поставлена доля людини.

Йшли роки. І тут — Світлана завагітніла! Чудо! Воістину промисел Божий! Ніхто з них в той момент не зрозумів головного — цей дар їм було дано виключно через Сашу. А Сашка став зайвим, непотрібним. Папа перестав з ним грати і взагалі звертати на нього увагу, а мама завжди думала про щось своє. Його годували, вигулювали як собачку, а вдома говорили — «місце!»

Він почав плакати і мочитися ночами: це шалено дратувало тата, він навіть побив Сашу.Біль. Перший раз зіткнувшись з болем, малюк навіть не розумів, чому все змінилося. Чому тато не любить його, а тільки кричить, а мама не звертає на нього уваги. Як можна було зрозуміти цій маленькій безневинній душі — що вона чужа, що так і не стала рідною цим двом дорослим людям. Сергій став заводити розмову про те, що Сашу потрібно повернути в дитбудинок.

Він приводив десятки аргументів, але головним з них був той, що у них з’явиться свій, рідний, бажаний. Світлана не сперечається з чоловіком, люблячи дитя, зростаюче у неї під серцем; вона розуміла, що ніколи не буде любити так чужу дитину. На жаль, тільки зараз .. Рішення було прийнято, батьки подали документи до суду про відмову від опіки над Сашком. Надії Сергія зазнали краху …

Нічого не розуміючи, малюк сидів на стільці в дивному будинку, куди його привели, за зачиненими дверима йшов суд. Суд, на якому мама і тато відмовлялися від нього. Він озирався навколо, помічав співчутливі погляди, і, зіщулившись у грудочку, очками, повними сліз, дивився на що проходять повз чужих людей. Саші було жахливо страшно: він тремтів, і здригався від ляскаючих дверей сусідніх кабінетів.

Коли мама і тато вийшли, то чоловік навіть не глянув у бік малюка. А мама підійшла до нього з якоюсь тіткою і сказала: «Сашуня, ти поїдеш з цієї тіткою».Не обертаючись, вона пішла слідом за чоловіком, а Сашка зрозумів, що вони йдуть, закричав і побіг слідом. Тітка схопила його за руку, а він, розуміючи, що трапилося щось дуже страшне, став її кусати, бити і вириватися. Він кричав: «Мама, не йди!» Але Світлана не чула його, разом з чоловіком вони сіли в машину і поїхали додому.

Сашку, заплаканого і мокрого, привезли в якийсь страшний будинок. Він озирався навколо, і йому здавалося, що світ перевернувся. Його завели в кімнату з такими ж дітьми. Він швидко пробіг в кут, і сівши, закривши маленьке личко руками, відгородився від усього. Минали дні, але мама не приходила і не забирала його. Він плакав, плакав постійно, не грав з іншими дітьми. Бідний малюк не знав, що його, такого беззахисного, вже два рази зрадили. Тільки одна стара вихователька могла умовити його поїсти. У ній було стільки любові і тепла, що в зміну, коли вона працювала, Саша просто відтавав.

Тьотя Валя садила його на коліна, і качала, примовляючи: «Бідний ти мій, за що ж тобі таке. Невже Господь не бачить … ». Сашко не розумів її голосінь, але йому ставало тепло і добре, і він засинав у неї на руках.Даремно тітка Валя сумнівалася в Господньому провидінні. Світлана померла при ранніх дуже складних пологах, народивши неживу дитину.

А Сергій, який так сподівався на те, що все буде добре, просто спився, втративши і роботу, і квартиру, і свою душу. А Сашку усиновила родина священика, який прочитав про цей випадок з місцевої газети. Дружина священика, Марія, у якої було п’ятеро своїх дітей, ні хвилини не сумнівалася, коли чоловік дав прочитати їй цю історію. І Саша більше ніколи в житті не відчував себе чужим і відкинутим.