NEWS 2SWEET

Моя мама завжди була для мене найважливішою людиною у житті, і я ніколи цього не приховував. Так, хтось може подумати, що я «мамин синок» чи не подорослішав, але мені все одно на такі розмови. Адже ніхто не знає всієї моєї історії.

Мама виховувала мене сама. Вона працювала на кількох роботах, щоб я нічого не потребував. Завдяки її зусиллям у мене було все: від одягу до різних гуртків, які я відвідував. Вона ніколи не скаржилася навіть коли було важко, і завжди знаходила час і сили для мене. Батька я не знаю.

Тільки згодом я почав усвідомлювати, як багато мама зробила для мене. Тепер я відчуваю до неї безмежну подяку та любов. Більше мами я, мабуть, любитиму тільки своїх майбутніх дітей.

Тепер моя черга піклуватися про неї. Я вмовив маму піти з роботи, і тепер повністю її утримую, щоб вона могла нарешті відпочити.

Коли в мене з’явилася наречена Оля, я одразу сказав їй, що ставлення до мами у мене особливе, і це не зміниться. Оля погодилася з цим і сказала, що її все влаштовує.

Мама та Оля одразу порозумілися. Навіть коли між нами виникали суперечки, мама підтримувала Олю, пояснюючи мені, де я неправий. Вона ніколи не втручалась у наші справи і не намагалася перетягнути мене на свій бік.

Однак пізніше Оля почала натякати, що я надто багато витрачаю на маму, і що, якщо вона піде у декрет, нам може не вистачити грошей. Хоча це було далеко від правди, мені зрозуміло, що вона хоче, щоб я скоротив допомогу мамі. Я намагався не звертати на це уваги.

Все було нормально до одного випадку. Якось мама відчула себе погано, у неї піднявся тиск. Вона подзвонила мені (всього вдруге за все життя, щоб попросити про допомогу), і я одразу поїхав до неї, хоч у нас були гості.

Я викликав швидку мамі, дав ліки і дочекався лікаря, щоб переконатися, що їй стало краще. Коли я повернувся, Оля була в образі і не хотіла розмовляти. Потім вона почала пред’являти претензії:

— Ти завжди потуратимеш мамі? Вона не могла сама викликати швидку? Кого ти більше любиш – її чи мене?

Ці слова змусили мене зрозуміти, що з Олею нам не по дорозі. Я не хочу бути з людиною, яка не поважає мою думку і не розуміє мої пріоритети. Ми розлучилися.

У свої 45 років я раптом усвідомив, що втратив найважливіше у своєму житті свою дружину Олесю.Наше знайомство відбулося ще в університеті на першому курсі медичного факультету. Олеся була струнка, гарна і надзвичайно розумна. Вона легко завойовувала симпатії навіть найсуворіших викладачів, завжди отримувала чудові оцінки. Я намагався привернути її увагу, дарував квіти, частував кавою, разом ми готувалися до іспитів. Так поступово почали зустрічатися.

Після закінчення університету ми одружилися, і незабаром на світ з’явився наш перший син Михайлик. А за п’ять років — донька Христина. Все складалося добре, але згодом я почав відчувати нудьгу.

З кожним роком все ставало все більш одноманітнішим. Повертаюся додому — на плиті той самий суп, розмови одні й ті ж, в основному про роботу. Я почав помічати, що Олеся вже не та, якою була раніше: з’явилися зморшки, зайва вага, та й в інтимному житті щось не ладналося. Мені хотілося чогось нового, живого, і я почав частіше чути відмову, ніж того хотілося.

І тоді на горизонті з’явилася вона, Валерія, колега по роботі. Їй було всього 30 років, молода, приваблива, завжди з блиском в очах. Вона часто запрошувала мене на каву, приносила шоколадки, і ми багато балакали на різні теми. Я навіть став спеціально брати нічні зміни, щоб більше часу проводити з нею. Здавалося, навіщо мені повертатись додому, коли є така щира підтримка поряд?

Наші стосунки швидко переросли у роман, і я вирішив завершити свій шлюб з Олесею. Ми розійшлися спокійно, без скандалів. Вона лише тихо сказала: «Я давно все знала», коли я збирав речі.

Але діти мене не пробачили. Син заявив, що я для нього більше не батько і що я вчинив підло. Вони не хотіли бачити мене щасливим з іншою жінкою.

Жив я з Валерією у її однокімнатній квартирі, разом з її сином від першого шлюбу. Колишній чоловік рідко допомагав матеріально, і я не міг сказати, що налагодив з хлопчиком добрі стосунки. Він був некерований і грубий, варто було йому чогось не дати — починалися істерики та бунти. Коли я робив зауваження, чув у відповідь: «Ти не мій батько, не командуй». Валерія завжди його захищала, нагадуючи мені, що я тут чужий.

Згодом Валерія оголосила, що вагітна. Я подумав, що це зблизить нас, але стало лише гірше. Вона почала наполягати на купівлі нової квартири, адже нам тут буде тісно. Ми взяли кредит, і тепер я по вуха в боргах, намагаючись сплатити за трикімнатну квартиру, хоча зарплата лікаря у мене не така вже й велика.

Часто почав згадувати Олесю. Вона була чудовою дружиною. Тепер мені все одно на її зморшки та зайву вагу. Я згадую, як смачно вона готувала, який порядок був у домі, як вона завжди підтримувала мене у скрутні моменти, вірила в мене та називала найкращим чоловіком.

Зараз я почуваюся ніким. Діти не спілкуються зі мною, і я не знаю, до кого звернутися по допомогу. Олеся переїхала до Канади до родичів, працює у лікарні та знову вийшла заміж. Діти теж переїхали до неї, мешкають тепер в Оттаві. Я дізнався про це від сусідки, коли прийшов до нашої колишньої квартири – виявилося, її продали, і мені ніхто нічого не сказав.

Тепер я не знаю, що робити далі. Жити з Валерією я не хочу, але у нас спільна дитина. А у Олесі нове життя та новий чоловік. Вона мене більше не прийме, а діти про мене забули.

Як мені повернути довіру та любов Олесі? Я вірю, що ніколи не пізно виправити все. Я готовий заради неї вирушити хоч на інший кінець світу.

У нас із чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, лише на ін валiдному візку. Коля напрочуд розвинений хлопчик, а лікарі дають шанс на одужання, за ним потрібен постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не завжди можемо бути поряд. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали відповідну кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував. Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не лише із сином, а й господарювала по дому. Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона стежила за Миколою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін. Якось, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля будинку літню жінку. На вулиці була завірюха, а бідолаха сиділа на холодному і мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я привітно погодилася. Ми вийшли з машини та побачили заплакані очі жінки. — Доброго дня.

Останній автобус уже поїхав, ви дарма тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік. – Синку, я не чекаю автобуса, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його дружина мене не любить і навіть не хоче бачити. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила на таке ставлення своїх дітей. Ми з чоловіком переглянулись і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру. — А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в будинку багато місця, і ми якраз шукаємо няню для нашого сина, він в інв aлiдному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому нам допомагатимете, — — сказала я. Бабуся глянула на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною. Дорогою до будинку баба Ніна розповіла, що одна виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився із дружиною через неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала главою сім’ї, вона не любила маму чоловіка та не дозволяла йому з нею спілкуватися.

Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав дружину, дивився на неї косо та казав, що вона їх лише об’їдає. Сьогодні вранці баба Ніна не витримала, коли дочка із зятем накинулися на неї та почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що має добре серце. Наш Коля відразу порозумівся з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала. Ми виділили їй простору кімнату і щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини; Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок підвівся на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його. З часу нашої першої зустрічі минуло два роки; діти баби Ніни кілька разів приходили до нас, вибачалися у мами. Вона простила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я це ми.

Ми з Ольгою потоваришували в університеті. Щойно здали сесію, закінчили другий курс, як вона запросила мене на своє весілля. Я не дуже хотіла туди їхати, адже на свято треба було їхати в інше місто. Але подруга дуже наполягала, тож я погодилася. І не пошкодувала про це… На весіллі я була свідком нареченої, а Стас був свідком нареченого. Із хлопцем я вперше зустрілася вже на весіллі. Все застілля ми розмовляли, а потім брали участь у веселих конкурсах. Після весілля ми зі Стасом, та ще з кількома гостями поїхали до нічного клубу. Вранці я прокинулася з ним у ліжку.

Він відвіз мене до будинку нареченої. Цього дня гості знову зібралися святкувати одруження, тож ми знову зустрілися. Він одразу підійшов до мене і поцілував. Цілий вечір поводився так, ніби ми вже давно зустрічаємось. Після застілля він запропонував прогулятися. Пішли на пляж до річки. На вулиці була літня тепла погода, тому ми вирішили трохи поnлавати. Після цього вечора ми почали зустрічатися, а потім я дізналася, що ваrітна . Мені було лише дев’ятнадцять років, але Стас запропонував вийти за нього заміж. Ми оформили шлюб офіційно і посиділи в сімейному колі.

Найбільше грошей подарувала свекруха. Насправді рідня з боку чоловіка була дуже люб’язною до мене. Його батьки нам у всьому допомагали. За п’ять місяців після весілля народилася наша дочка. Ми були дуже щасливі. З того часу ми живемо разом. У нас справді щаслива родина. Після народження доньки стосунки лише зміцніли. Зараз я знову буду мамою. Коли чоловік дізнався, він був щасливий і не приховував своєї радості. Я все це розповіла для тих пар, які зустрічаються дуже мало часу, але вже чекають на дитину. Не бійтеся нічого. З народженням дитини стосунки стануть лише кращими.

Хто сказав, що бути матір’ю-одиначкою – це трагедія всього життя? Повірте, все зовсім не так, як здається на перший погляд.

Звісно, коли мій кавалер дізнався про вагітність і миттєво зник, я пережила справжній шок. Не знала, що робити, розшукувала його всюди, обривала телефони спільних знайомих, але він, як крізь землю провалився.

Думаєте, я опустила руки, впала у відчай і поставила на собі хрест? Ні, жоден чоловік у світі не вартий моїх страждань, окрім синочка, якого я виростила і виховала сама.

Брехати не буду, спершу було дуже важко і страшно, я думала, що не впораюся. На той час мені було всього лише 22 роки. Я закінчувала університет і сподівалася побудувати успішну кар’єру.

Дякувати Богу, моя мамуся мене підтримала, вселила віру, що я все зможу. Так і сталося.

Зараз мені 37 років. Я успішна бізнес-леді і щаслива мама найпрекраснішого хлопця у світі. Іванко ще жодного разу за свої 15 років мене не розчарував, не засмутив. Вчиться прекрасно, відвідує спортивні гуртки, тому проблемних підлітків я бачила тільки на екрані телевізора

Нам добре живеться вдвох. Я не набридаю синові своєю надмірною опікою, бо постійно на роботі, а він сприймає мене, як друга, з яким можна усім поділитися.

Про стосунки з іншими чоловіками я ніколи й не думала. Після зради Максима важко знову комусь відкривати своє серце, та й мені не до любовних справ. Реалізовую себе в професії.

Хто ж знав, що через стільки часу в моє життя знову повернеться колишній?!

– Алінко, ти тільки не кидай слухавку! Мені треба серйозно з тобою поговорити.

Спершу хотіла послати його якнайдалі, але жіноча цікавість таки взяла верх.

Коли побачила Максима в кафе, заледве впізнала. Життя його не пощадило, звісно. Волосся сиве, одяг якийсь потертий, обличчя в зморшках.

– Алінко, я хочу побачитися з сином. Хочу знову стати частинкою вашого життя. Я знаю, що не маю права тебе про це просити, але повір мені – я змінився.

– Максиме, ти покинув мене вагітною. За 15 років жодного разу не поцікавився рідною дитиною.

– Але хлопцю потрібен батько!

– З чого ти це взяв?! Ми прекрасно даємо собі раду і без тебе. Він лише один раз про тебе спитав.

– І що ти йому сказала?

– Правду! Після того він і чути про тебе нічого не хоче.

– Будь ласка, дай мені шанс все виправити. Я вже й так дорого заплатив за свої помилки. Невдало одружився, мучився всі ці роки. Потім ледь випросив в колишньої розлучення, їздив на заробітки. Дітей у нас із нею так і не було…

– Я тобі співчуваю, і зла на тебе не тримаю, але бачити тебе більше не хочу. Забудь мій номер.

Чого я точно не очікувала – так це того, що мої батьки стануть на захист того негідника.

– Аліно, не гоже жінці все життя самій жити. Та й Максим вже давно не той переляканий хлопчисько, яким був 15 років тому. Пробач йому! Невже вдруге залишиш сина без батька?!

Не знаю, що робити. Макс ніяк не хоче залишити мене в спокої, постійно телефонує, ще й мама з татом масла до вогню підливають… Все було так чудово, і навіщо він знову з’явився в моєму житті? Як тепер бути?

Команда “Пошепки” співчуває нашій читачці, яка поділилася з нами цією історією. Вона потрапила в непросту життєву ситуацію і дуже потребує Вашої поради. Сподіваємося, наші підписники допоможуть їй прийняти правильне рішення, про яке вона не пошкодує.

Що б Ви робили на місці Аліни?

Мені 27 років, і нещодавно я стала мамою прекрасної донечки. Мій чоловік ледве стримав сльози, коли вперше взяв малу на руки, поки мене зашивали в палаті. У пологовому будинку я провела три дні, а потім ми поїхали додому.

Ім’я для дочки ми вибирали дуже ретельно. Перебрали безліч варіантів — від Матрони та Стефанії до Елоїзи та Кароліни, але так нічого й не подобалося. Лише за місяць до пологів знайшли ідеальне ім’я. Ми вирішили зберегти інтригу і не називали його нікому до народження дочки.

Минулого тижня запросили рідних на зустріч. Приїхали мої батьки, брат з дружиною, свекри, двоюрідні сестри Олексія, його бабуся та тітка. Ми накрили гарний стіл, але всіх цікавило ім’я нашої дівчинки.
— Дейнеріс. На честь головної героїні серіалу Гра Престолів.
— Як, як?

Усі були шоковані від нашого вибору.

— Може, ви мали на увазі Дарину? Дарусю?

— Ні, бабусю, саме Дей-не-ріс, — твердо промовив Олексій.

Ми вирішили так назвати доньку, бо обоє обожнюємо цей серіал. Коли я була вагітна, ми переглядали його та відчули, що це ім’я звучить велично та красиво. До того ж ми обидва світловолосі, і у доньки буде таке ж волосся, як у героїні.

Свекри почали наполягати, щоб ми вибрали інше ім’я, адже вони хотіли, щоб онучку назвали Євгенією на честь дідуся Олексія. Мої батьки вважали, що Оля звучить набагато краще. Бабуся запропонувала назвати маля Юстиною, а двоюрідна сестра Вероніка мріяла, щоб дочка стала її тезкою.

Замість того, щоб радіти народженню доньки, розгорілася суперечка:

— Та з таким ім’ям її ніхто хрестити не стане! Навіть до церкви не візьмуть!

— Уявляєш, як її дражнитимуть у школі?

— Хіба мало гарних імен? Це смішно!

— Це кличка для кішки, а не для дитини.

Терпіння мого чоловіка закінчилося:

— Якщо ви не згодні, то краще йдіть додому. Моя дружина виношувала цю дівчинку дев’ять місяців, терпіла перейми та пологи. Вона має повне право надати дочці будь-яке ім’я!

З того часу свекри до нас не заходять і не дзвонять. Бабуся образилася на Олексія і погрожувала, що перепише квартиру на іншого онука. Мої батьки теж намагаються переконати нас, що Дейнеріс — невдалий вибір, і вмовляють:

— Дарина звучить краще, нормальне ім’я. Не називайте, будь ласка, так.

Тепер я багато разів пошкодувала, що вибрала таке ім’я. Єдиний, хто мене підтримує, це чоловік. Він запевняє, що ім’я гарне, унікальне та незвичайне. Коли дочка була в животі, ми вже називали її Дейнеріс, і вона ніби відгукувалася.

Мені дуже прикро, що через ім’я нашої доньки всі посварилися. Якщо їм так хочеться когось назвати Дариною, Євгенією чи Юстиною, нехай самі народжують та виховують. Я ж мама, а не вони.

Як ви вважаєте, це відповідне ім’я для дитини? На чиєму ви боці?

Виховуючись в академічній сім’ї, я завжди вважалася відмінницею з перспективним майбутнім у науці. Однак моє життя прийняло несподіваний оборот, коли я зустріла хлопця, який зробив мені пропозицію через місяць після того, як ми почали зустрічатися.Мої батьки відкинули пропозицію Тимура і вигнали його з нашого будинку, але я була глибоко закохана і пішла за ним у його рідне місто, де ми одружилися через 6 місяців. На той час мені було лише 18 років, а йому – 24.Однак незабаром наш шлюб розладнався через невірність Тимура, і до 26 років я була розлученою матір’ю двох маленьких синів, Андрія і Жені. Продовження читайте у коментарях

Тож я намагалася поєднувати роботу та сімейне життя. Проблеми посилилися, коли я виявила, що несподівано вагітна від Тимура третьою дитиною – дочкою Мартою. І лише випадкова зустріч з незнайомою жінкою біля клініки, яка чекає на п’яту дитину, справила глибокий вплив на моє рішення залишити дитину, незважаючи на складні обставини.

Через роки я знову спробувала знайти спілкування та познайомилася з Віталіком на сайті знайомств. Однак спілкування з ним викликало у моїх дітей шквал емоцій: вони відкинули його, а мої спроби виправити ситуацію призвели до хворобливого відчуження від синів.

Зрештою, у нас з Віталіком народилися близнюки, але наші стосунки не тривали довго, і я тепер пристосувалася до життя матері-одиначки п’ятьох дітей.

Згодом моя сім’я почала примирятися. Мій син Андрій познайомив мене зі своєю нареченою, що ознаменувало новий розділ у нашому житті.

Розмірковуючи про свій шлях, я зрозуміла, наскільки важливо приймати рішення з ясною головою, а не керуватися емоціями – і цей урок я сподіваюся передати іншим людям, які опинилися в схожій ситуації.

Мені дуже соромно в цьому зізнатися – але я заздрю своїй матері та її багатству. Моє розчарування зростало в міру того, як ми зазнавали фінансових труднощів, коли вона розкішно відремонтувала свою квартиру і придбала ще одну.

Незважаючи на її запрошення на свята, я не могла зустрітися з нею, розмірковуючи про її явну зневагу до мене та моїх дітей.

Мої дитячі спогади дуже приємні, здебільшого – завдяки моєму батькові, який був головним годувальником та добрим майстром вдома, незважаючи на свої недоліки і зрештою алкоголізм.

Моя мати, завжди більше орієнтована на кар’єру, почала поступово віддалятися від сім’ї. Після смерті батька вона поступово перебудувала своє життя і навіть досягла успіху за кордоном.

Тим часом я жонглювала роботою та сім’єю, так і не домігшись житла чи фінансової стабільності.

Повернувшись, вона виставляла напоказ своє багатство, не пропонуючи жодної підтримки, і ставлячи власний комфорт вище за наші потреби.

Усвідомлення її егоїзму, що контрастує з моєю довічною незалежністю та незадоволеними сімейними очікуваннями, лише посилювало мою образу, особливо, коли вона почала відкрито вкладати гроші в нерухомість для себе – а не для нас.

Чи має вона право поступати так? Невже я не заслужила хоча б мінімальної допомоги?

Близько 8 років тому моя сестра вийшла заміж після того, як зустрічалася зі своїм хлопцем протягом року, і незабаром у них народилася дочка. На той момент моїй сестрі було 20, мені 13, і ми жили з батьками. Після пологів сестри мої батьки, особливо мама, постійно перебували з нею в її будинку, допомагаючи по господарству та доглядаючи дитину.

Спочатку це було зрозуміло, адже сестра та її чоловік були недосвідчені. Але коли за 3 роки народився мій племінник, нічого не змінилося. Мама так само проводила більшу частину часу в їхньому будинку, а діти залишалися з нами щовихідних.

У день, коли я закінчувала школу, ніхто не прийшов на мій випускний. Через місяць після цього я переїхала за 300 км, вступила до університету, і за три з гаком року мати відвідала мене всього кілька разів, батько – жодного разу. Вони завжди більше турбувалися про дітей моєї сестри…

Більше того, батьки постійно підтримують сестру матеріально, аж до того, що батько думає продати їхню квартиру, щоб допомогти їй з боргами. Але найдивніше те, що моя мати, яка має проблеми зі здоров’ям, і батько, який все життя багато працював, не отримують жодної подяки від сім’ї моєї сестри.

Незважаючи на любов до сестри та племінників, мені важко спостерігати за цією ситуацією. Сестра та її чоловік без сорому користуються щедрістю моїх батьків, не виявляючи ні вдячності, ні поваги. Мої розмови з сестрою призводять до сварок, а наша мати наполегливо не бажає припиняти свою допомогу, вважаючи це за свій обов’язок.

Тепер я відвідую їх рідше, почуваючись незатишно в рідній хаті, де все крутиться навколо сестри та племінників. Перебування там схоже тепер на життя в божевільні…

Виходячи заміж за Тимура, я не уявляла собі такого життя. Наші візити до села до його батьків були нечастими, але приємними, наповненими теплом та любов’ю. Однак після того, як 5 років тому не стало мого свекра, все різко змінилося. Ми жили у моїй двокімнатній квартирі у місті, і після року самотнього життя свекрухи ми вирішили перевезти її до себе. Спочатку все було добре, але народження нашого сина стало поштовхом до змін.

Свекруха стала надто владною, критикувала кожен мій крок, пов’язаний з дитиною, і постійно нависала на мене з будь-якого приводу. Одного разу, коли свекруха наполягала на тому, щоб одягнути на дитину чергову шапку в 30-градусну погоду, я попросила її вийти з кімнати і не втручатися не у свої справи. Мій чоловік, вставши на бік матері, зібрав свої речі і поїхав, наполягаючи на тому, щоб я поважала його матір, інакше він піде назавжди.

Хоча спочатку я була засмучена, невдовзі зрозуміла, наскільки спокійним виявилося життя без його постійного контролю. Я більше не турбувалася про її реакцію і почувала себе у своїй тарілці. Моя мама не раз переконувала мене помиритись, але чоловік вимагав, щоб я спочатку вибачилася перед його матір’ю. Тепер я змирилася з тим, що у світі може бути на одну самотню матір більше – але і на одну щасливу людину більше!

Advertisements