NEWS 2SWEET

Двадцять років тому я залишилася вдо вою з двома доньками: шісти і чотирьох років. Пощастило, що в мене ще була мама, яка в усьому допомагала і підтримувала мене. Коли я повідомила про своє рішення поїхати закордон на заробітки, то відчула її підтримку, дітей я залишила на неї. Сталося це через півтора роки після сме рті чоловіка. Щомісяця я надсилала дітям чималу суму грошей, залишала собі лише на найнеобхідніше. Додому приїжджала лише на свята. Зараз дві мої кровинушки стали дорослими жінками, які мають чоловіків і сім’ї. Одного вечора я прийшла з роботи, мені подзвонила молодша дочка, я здивувалася, адже зазвичай я їм дзвонила, але радісно підняла слухавку.

– Мамо, як ти посміла? – Кричала дочка в трубку – Ти чому допомогла Оксані купити житло? Нехай її чоловік забезпечує! Зовсім про мене не думаєш! Може її любиш більше за мене? Донька майже ніде не помилилася . Декілька днів тому я надіслала старшій 10 тисяч доларів, половину суми на квартиру. Іншу половину їм давали батьки нареченого, і діти щось відкладали. Звичайно, я хотіла допомогти дочці перебратися зі орендованої квартири на власну, яка ж мати цього не хоче? Однак я і подумати не могла, що Оленка обуриться через те, що я допомогла сестрі. Сама вона вийшла заміж за хлопця із заможної родини, батьки якого одразу подарували їм квартиру.

Їй навіть працювати не доводиться, у всьому забезпечує чоловік, а ось старша з чоловіком багато працювали, щоб отримати дах над головою. Мене дивує, як молодша дочка поводиться, з її станом вони й самі могли якось допомогти сестрі та її чоловікові, може роботу краще знайти, необов’язково грошима, але в ній немає співчуття, ні до мене, ні до старшої сестри. Я не шкодую про те, що допомогла старшій дочці, тепер я впевнена, що вона має дах над головою і в разі чого вона завжди прийде на допомогу (я знала це і до покупки квартири). А сьогодні ще й дзвонила старша дочка, скаржилася на молодшу. Олена і їй зателефонувала. Вимагала віддати 5 тисяч, або щоб Оксана переконала мене дати їй також 10 тисяч, адже все має “бути по справедливості”. І як мені реагувати на такі вчинки дочки?

Молода невістка хотіла порадувати родичів з боку чоловіка, тому коли дізналася, що вони приїдуть у гості, доклала чимало зусиль для організації вечора. Вона прибралася в будинку, навела лад, витратила майже всю свою робочу премію на продукти і накpила стіл святковою скатертиною. Свекор, свекруха, тітка, брат та його дружина мали прибути з хвилини на хвилину. Вона приготувала щуку, бутерброди з ікрою, салати, прикрасила зеленню і подала кілька видів м’яса. Наприкінці вона запікала курку з картоплею та приготувала чудову підливу з грибів. На десерт були торт, тістечка та булочки.

Приїхали родичі – і насолодилися смачною їжею. Вони буквально знищили все – і поїхали того ж вечора, прихопивши з собою десерт. Однак вони розповіли її чоловікові та спільним знайомим, як поrано з ними обійшлися. Родичі скаржилися на те, що на вечерю була лише печена картопля. Виходить, що вони насолодилися величезним і пишним столом, але говорили тільки про картоплю, виставляючи невістку лінивою і жадібною скнарою. Жінка, як і раніше, сnілкується із родичами чоловіка, але тепер подає їм тільки чай – і то без цукру. Немає сенсу пекти торти та тістечка для таких гостей, адже вони все одно всім розкажуть, що пили чай без цукру.

З чоловіком ми розписалися відразу після університету. Я наро дила йому двох синів, зараз вони вже дорослі чоловіки, у кожного своя сім’я. Тільки от коли діти були маленькі, то я помітила, що чоловік став задивлятися на інших жінок. Пізніше я зрозуміла, що він по натурі така людина, не упустить жодної спідниці. Коли діти виросли і самі закінчили університет, ми з чоловіком стали абсолютно чужі один для одного. Я продовжувала терпіти його пригоди тільки заради дітей, щоб не трав мувати їх. Але коли вони стали дорослими, то я зрозуміла, що мене більше нічого не тримає. Я прямо запропонувала чоловікові роз лучитися.

Ми поділили квартиру і роз’їхалися. Я спокійно жила в своїй самоті. Про чоловіка згадувала іноді; все ж, стільки років разом прожили. Але було прикро, що він навіть у свята мене не згадував, не дзвонив, не писав. Тільки з синами якось зв’язок підтримував. Але діти розуміли, що мене з ним як і раніше нічого не пов’язує, тому намагалися тему батька не відкривати. Минуло цілих 12 років, як раптом стукіт у двері. Я відкриваю і … тут же дихання перекрилося. На порозі стояв чоловік. Він так постарів за цей час. Видно було, що йому погано, що здоров’я зовсім не те. Хвилинку ми так постояли мовчки, потім я його впустила в будинок.

Спочатку розмова зовсім не клеїлася. Було стільки недомовлених слів, а тепер нічого сказати не можемо. Після другої чашки чаю чоловік все ж розповів про своє життя. Ніякої стабільності у нього не було. Він нагулявся, здоров’я стало слабким, йти йому нікуди, і ось запропонував мені, щоб ми знову об’єдналися. Став прощення просити за всі ці роки і за свої зради в молодості. Я навіть не знаю, що робити. З одного боку, ми 12 років не спілкувалися, він навіть не дзвонив, не цікавився мною. Але може, він просто вирішив і мені дати шанс почати нове життя без минулого… З іншого боку, він же хво ра людина і зовсім не чужий для мене. Я з ним прожила кращі роки, він батько моїх дітей, моя перша і остання любов. Однозначної відповіді я йому поки що не дала; сказала, що подумаю. Тепер зважую всі мінуси і плюси.

Батьки вирішили віддати Колю до дитя чого будинку, коли йому було 8 років. Причина була проста-не вистачало грошей. Ще недавно народилася друга дитина, тож стало ще важче. Але маленького вони віддавати не хотіли, було шкода, зате з Миколою попрощалися легко. Вони попросили сина не ображатись. Сказали, що як тільки гроші з’являться, то вони обов’язково повернуть його назад. Коля чекав на своїх батьків, він вірив, що важкий час пройде і вони знову всі будуть разом. Спочатку батьки часто приходили до сина. Вони приносили йому солодощі, подарунки, казали, що варто ще трохи потерпіти і сім’я знову буде разом. А потім їхні візити ставали дедалі рідшими.Сімейні пакетні тури

Коли Коля закінчував старші класи, повністю втратив надію на возз’єднання. Він присвятив себе навчанню, щоб якось забути і не думати про свої душевні рани. Після 18 років Коля вступив на бюджетне місце до університету, йому виділили кімнату у гуртожитку. Коля блискуче навчався, на останньому курсі йому запропонували пройти практику у великій компанії. Туди він і влаштувався потім працювати. Кар’єрними сходами Коля йшов впевнено і швидко. Адже його більше нічого в житті не цікавило та не відволікало. Про свою сім’ю він і не думав, йому це було ні до чого.

У результаті Коля став великим директором, його показували у телевізорі, де він представляв свою компанію. Так батьки і впізнали у синьому екрані свого сина. Згадали, нарешті, що колись обіцяли його забрати назад, але так і не виконали обіцянку. Тоді батьки мали важкий період. Молодша дитина не виправдала очікувань. Здійснив якийсь поганий вчинок, повісив на батьків великий обов’язок і втік. Тому батьки вирішили звернутися до Колі. Як вони самі казали: -Ти ж наша кровиночка, наш рідний синочок. Допоможи батькам із боргом дитини розплатитися. І Коля їм допоміг лише з однією умовою. Він дав їм потрібні гроші і попросив більше ніколи не з’являтися у його житті.

Ми з Ольгою потоваришували в університеті. Щойно здали сесію, закінчили другий курс, як вона запросила мене на своє весілля. Я не дуже хотіла туди їхати, адже на свято треба було їхати в інше місто. Але подруга дуже наполягала, тож я погодилася. І не пошкодувала про це… На весіллі я була свідком нареченої, а Стас був свідком нареченого. Із хлопцем я вперше зустрілася вже на весіллі. Все застілля ми розмовляли, а потім брали участь у веселих конкурсах. Після весілля ми зі Стасом, та ще з кількома гостями поїхали до нічного клубу. Вранці я прокинулася з ним у ліжку.

Він відвіз мене до будинку нареченої. Цього дня гості знову зібралися святкувати одруження, тож ми знову зустрілися. Він одразу підійшов до мене і поцілував. Цілий вечір поводився так, ніби ми вже давно зустрічаємось. Після застілля він запропонував прогулятися. Пішли на пляж до річки. На вулиці була літня тепла погода, тому ми вирішили трохи поnлавати. Після цього вечора ми почали зустрічатися, а потім я дізналася, що ваrітна . Мені було лише дев’ятнадцять років, але Стас запропонував вийти за нього заміж. Ми оформили шлюб офіційно і посиділи в сімейному колі.

Найбільше грошей подарувала свекруха. Насправді рідня з боку чоловіка була дуже люб’язною до мене. Його батьки нам у всьому допомагали. За п’ять місяців після весілля народилася наша дочка. Ми були дуже щасливі. З того часу ми живемо разом. У нас справді щаслива родина. Після народження доньки стосунки лише зміцніли. Зараз я знову буду мамою. Коли чоловік дізнався, він був щасливий і не приховував своєї радості. Я все це розповіла для тих пар, які зустрічаються дуже мало часу, але вже чекають на дитину. Не бійтеся нічого. З народженням дитини стосунки стануть лише кращими.

Моїм батькам вже за 60, і я їхня єдина дочка. Я була впевнена, що у скрутну хвилину вони мене підтримають, але все виявилося зовсім не так, як я думала. Вийшла заміж я в 30 років, і відразу після весілля почалися розмови: «Коли вже онуки?», «Час нам бабусями та дідусями стати!». Перша вагітність далася мені тяжко, адже я носила двійню. Наші хлопчики народилися здоровими, і зараз їм уже два роки. Але батьки, які так чекали на онуків, за цей час відвідали нас лише три рази, хоча ми живемо в одному місті. Ні допомоги, ні підтримки я так і не отримала.

Свекруха теж зайнята особистим життям – влаштовує свої стосунки. Зараз я знову вагітна, і гадки не маю, як ми житимемо в п’ятьох в однокімнатній квартирі. Вже зараз нам складно, а що буде далі – страшно навіть уявити. Я все ще в декреті, який триватиме ще довго, чоловік працює охоронцем і в таксі, тому великих грошей у нас немає. Мої батьки живуть удвох у заміському будинку, а свою трикімнатну квартиру здають. Я попросила їх помінятися з нами квартирами, адже їм удвох було б легше у меншому житлі, а нам із дітьми потрібно більше місця. Але батьки категорично відмовилися, бо їм зручно так, як є. Я навіть запропонувала переїхати до їхнього заміського будинку, на що мама теж відповіла відмовою. – На своє житло треба самим заробляти, а не просити у батьків, – сказала вона. – Мамо, вам з татом і в однокімнатній квартирі буде добре, вас лише двоє.

А дітям потрібно більше простору, та й за містом – свіже повітря та природа. – Коли ми тебе ростили, ми ні в кого нічого не просили, от і ви вчіться так само. Коли ми звернулися до свекрухи, вона також нам відмовила: – Дайте мені для себе пожити. Я збираюся вдруге заміж, і ми житимемо в моїй двійці. Олег має дочку від першого шлюбу, так що друга кімната їй і дістанеться. Ми вже думали продати свою квартиру та машину, щоб купити щось більше, але грошей все одно не вистачає, навіть з урахуванням наших накопичень. Батьки теж відмовилися позичити бракуючу суму. Ми опинилися в безвиході, але я вірю, що згодом ми все ж таки зможемо купити велику квартиру. Чоловік мене підтримує, і це не дає мені впасти у відчай. Прикро лише одне – близькі люди, котрі обіцяли допомагати, відвернулися. І ми залишилися віч-на-віч зі своїми проблемами. Чи були у вас схожі ситуації? Як ви вирішували житлові проблеми?

Коли я переїхала за кордон працювати прибиральницею в будинку багатої людини, я навіть не могла уявити, як ця робота змінить моє життя. Я працювала невтомно, мріючи накопичити гроші на будинок мрії на батьківщині. Якось, під час миття підлоги під старовинним комодом, який довелося пересунути, я виявила пачку купюр – справжній стан! На мить мене охопила слабкість: стільки грошей! Я могла б взяти їх і поїхати, і моя мрія про будинок стала б реальністю без нескінченних років важкої праці.Затишні апартаменти

Але потім я замислилася: «А якщо це пастка? Чи вкрадені гроші?» Я завжди вважала себе чесною людиною, і ідея крадіжки миттєво відштовхнула мене. Підійшовши до господаря будинку, я показала знахідку. Він уважно перерахував купюри і подивився на мене здивовано. «Невже є в наш час такі люди, як ви? Я давно втратив ці гроші і ніяк не міг їх знайти. Втратити гроші – неприємне почуття, але, щиро кажучи, вони мені вже не потрібні. Ви пробудили в мені довіру до людей.Затишні апартаменти

Є ще праведні люди, і я тепер хочу довести вам, що багаті також можуть бути щедрими, і що гроші не змінюють справжню людину. Візьміть усе це, вони вам потрібніші. Ви заслужили їх: залишатися справжньою людиною — безцінна чеснота», — сказав він, простягаючи мені гроші. Сльози навернулися на мої очі, і я подякувала йому. Крім того, він подвоїв мою зарплату. Я залишилася працювати в його будинку ще кілька років. Коли я нарешті повернулася на батьківщину, у мене були не лише кошти на купівлю будинку, а й упевненість, що чесність та доброта завжди винагороджуються. Весь цей досвід навчив мене, що навіть у найважчі моменти важливо зберігати чистоту совісті.

Близько 12 років тому не стало моєї мами. Папа переніс цю новину дуже важко, тому для мене було важливо перебувати поряд з ним за будь-якої нагоди. Я дуже рідко куди ходила з друзями, адже відразу після занять я поспішала до тата, щоб він вкотре не залишався наодинці зі своїми думками. Навчаючись в університеті, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. За рік ми одружилися і в нас наро дилася донька. Жили ми з моїм батьком, тому що його будинок відносно великий, і він попросив переїхати до нього, щоб і по орендованих не блукати, і ближче до нього бути. Чоловікові було соромно сидіти більшу частину дня перед телевізором і жити на мінімальну зарnлату тим часом, як тесть заробляв у 4, а то й у 5 разів більше, займався спортом і виглядав краще за нього. Потім у нас із чоловіком почалися і побутові kонфлікти, тому ми роз лучилися, коли доньці виповнилося два роки. Ми залишилися втрьох: я, дочка та батько. Жили непогано.

Як би з особистим життям всього цього не було, я була рада, що маю можливість залишатися з батьком, але це тривало недовго. Батько одного літа поїхав до санаторію і там познайомився з Марією. Вони сподобалися один одному і підтримали спілкування після повернення додому. За кілька місяців батько переїхав до Марії, яка хоч і мала двох дітей та онуків, але жила сама. А ще за півроку вони вирішили розписатися. Я ще до розпису встигла познайомитись із Марією. Вона здалася мені досить холодною, але дуже милою жінкою. У РАГСі вони виглядали, як молода заkохана пара. Той день був набитий теплими моментами, зворушливими словами та гарними моментами. Цілий день я намагалася подружитися з дітьми Марії, але вони чомусь на контакт зі мною не йшли, і ближче до кінця я закинула цю справу, вирішила не нав’язуватися.

Після цього батько почав приходити до нас лише у справах – забрати щось із дому. У такі дні він, не охоче, сидів кілька хвилин з онукою і швидко йшов. Ми не встигали навіть ділитися новинами. Потім він потихеньку почав пропадати. На день народження не приходив – був зайнятий, а я наступного дня дивлюсь – він на шашлики з дружиною та її родичами їздив. У свята не дзвонив, на мої дзвінки відповідав раз через 4. Якось на мій дзвінок відповіла Марія. Чого, але таких слів я від неї не чекала. – Може, годі вже втручатися в життя батька? Ти нам уже гидка. Дай йому жити спокійно, він із тобою й так настраждався. Це ще добре. Остаточно я була шоkована, коли почула ці ж слова від батька. Від батька, якому я подарувала свої найкращі роки. Зараз ми з татом не спілкуємось зовсім. Ці слова стали останніми у наших відносинах. Тільки ось проблема в тому, що якщо йому зараз весело зі своїми новими родичами, то в мене лишилася лише дочка, адже крім нього та доньку в мене нікого немає.

Була у одного чоловіка дочка. Росла красива, але робити нічого не хотіла. Придивився до неї один мужик, Дівчина гарненька, прийшов із сином і засватали її. Батьки дали хорошу частку приданого і журяться, як їх дитина на новому місці жити буде, адже вона не любить нічого робити, та й не вміє. Кілька днів невістці нічого не говорили. На четвертий день покликали її на обід. Зайшли до хати, а батько її чоловіка питає: — Хто що робив? Кожен сказав, що робив, тільки одна невістка мовчить. — А ти, дитя, що робила?

— Лежала. — Ну, хто справою займався, сідайте за стіл, — каже господар, — а ти, дитя, лежи далі. На другий день пішла невістка за водою. Кличе свекруха на обід. А свекор знову питає, хто що робив. Жінка каже: — Ой, а невістка принесла води! — Тоді дайте їй в кувші води. Пообідали і розійшлися далі працювати. Йде третій день. Свекруха пішла доїти корову, невістка за нею. Зайшов свекор в будинок: — Хто що робив? — питає. — Ой, невістка корову видоїла, — каже свекруха. — Так дайте їй глечик молока, нехай п’є.

Побачила невістка, що треба більше робити. Запитує у свекрухи, що робити. Роботи в будинку чимало: і зварити, і прибрати. На четвертий день свекор знову: — Хто працював, сідаєте їсти. Сіла за стіл і невістка, бо заробила обід. Йде батько до свата подивитися, як його доньці там живеться. Прийшов, а дочка працює у дворі. Сів, здивувався, а вона йому тихо каже: — Беріть, батько, ніж і ріжте цибулю, бо тут такі люди, якщо не працюєш — їсти не дадуть. Хто не працює той не їсть. Все правильно?

Ми з дружиною разом уже понад дванадцять років. Це порядний термін. Встигли розжитися житлом, двома дітлахами, купити машину. Але так і не розписалися за ці роки. Якось не дійшли. Здавалося б, ідеальна родина. Але є й дещо погане в цьому раю: поведінка моєї дружини. Коли ми тільки-но починали жити разом, вона була іншою. Готувала їжу, прибирала. Була гарною господаркою. Але поступово вона змінилася. Зараз мене оточує справжній хаос з розкиданих речей. Раковина заповнена немитим посудом. На дружину зовсім не можна покладатися, якщо чекати, поки вона зробить щось, то доведеться весь час жити на сміттєзвалищі.Сімейні пакетні тури

Доводиться все робити самому. Вона ж цілими днями сидить та дивиться свої серіали. Раніше я намагався якось вплинути на дружину, навіть скаржився її батькам, просив, щоб вони поговорили з донькою. Я навіть заблокував сайт, з якого дружина дивиться серіали. Але нічого не допомагало. Дружина сама з села, і зараз це дуже помітно за її поведінкою. Вона навіть не спить у нашому спільному ліжку, вона весь час проводить на своєму улюбленому дивані. Дітям уваги зовсім не приділяє навіть коли вони просять, щоб мама пограла з ними.

Натомість вона вибирає свої дарами. У неї зовсім немає подруг, навіть незначних приятельок. Лише інтернет. В інтимному житті у нас все також не дуже добре, я не хочу свою дружину. Вона сильно погладшала, коли народила дітей. І це було б не так страшно, якби вона виявляла до мене теплі почуття. Але я ніколи від неї нічого люблячого не чую, тільки докори. Тому я зовсім перестав відчувати до неї бажання. Щоб лягти з дружиною в ліжко, дивлюся різні еротичні відео. Інакше не виходить. Коли дружина була в декретній відпустці, я подарував їй машинку для в’язання. Думав, так їй буде веселіше.

Але машинку так ніхто й не використав. Я досі купую шкарпетки у магазині. Навіть похід за продуктами просто жахливий. Дружина не хоче одна ходити на ринок пішки, вимагає, щоб я возив її машиною. Покупки носити не допомагає, каже, що їй важко через її статуру. При цьому вона вважає за краще купувати лише великі упаковки. А в мене постійно болить спина, мені категорично заборонено піднімати тяжкість! Ми живемо біля лісу. Я добре знаю всі околиці, всі ягідні та грибні місця. Але дружина не хоче туди ходити зі мною. Також каже, що їй тяжко. Я дуже терпляча людина, але тут навіть моє терпіння потроху закінчується. Я нічого не можу зробити з тим, як поводиться моя дружина.

Можливо, це моя вина, адже я дозволив їй так розпуститись. Але я не хочу так жити, мені хочеться нормальної сім’ї. Хочу гуляти, дізнаватися про щось нове, рухатися вперед. Дружині це зовсім не цікаво, вона як камінь, прив’язаний до моєї ноги, тягне мене під воду. Нещодавно вона дорікнула мені, що ми ніколи не буваємо разом. А що я можу вдіяти?! Я весь час пропоную якесь спільне дозвілля, але їй нічого не подобається, вона тільки ображає мене у відповідь. Купив тренажер, щоб вона могла займатися вдома – бігова доріжка, дуже гарна. Але дружина подарунок не оцінила, навіть не дивиться на нього.

І їсть дуже багато, стає все товстішою і товстішою. Я змусив її піти на роботу до дитячого садка, який знаходиться через дорогу від нашого будинку. У результаті вона працює сидячи і гладшає ще більше. У мене не лишилося сил. Я роблю всі домашні справи, ходжу на роботу та забезпечую сім’ю, граю з дітьми. Мене тішить тільки робота та гараж, в який я ходжу лагодити автомобіль. Теща мене не шанує. Вона дзвонить своїй дочці і говорить про мене гидоти. Мовляв, я недостойний нічого доброго. Тесть якось застав мене трохи напідпитку. Я наважився і висловив усе, що думаю про таке життя та про них. Після цього батьки дружини перестали приходити до нас у гості. Я пропонував дружині піти на консультацію до психолога. Але вона не визнає жодних авторитетів, окрім свого рідного брата. Він же її у всьому підтримує, хоч би що вона робила. Ось і виходить, що я ораю як віл і вдома, і на роботі, а одержую за це лише гидоти та образи. По всьому виходить, що я жахливий чоловік, який зневажливо ставиться до своєї дружини.