NEWS 2SWEET

По мережі давно гуляє історія, яка багатьом здасться неправдоподібною. Але ми пам’ятаємо що насправді, життя закручує такі «сюжети», що «відпочивати» може будь-який режисер. Дивіться до кінця буде цікаво. Іван повертався з нічної зміни, втомлений донезмоги. Хотілося прийти і розтягнутися на ліжку, провалившись в глибокий сон. Робота була важ кою, але крім рудника влаштуватися після звільнення з колонії нікуди не вдавалося. Йому ще пощастило більше багатьох — хлопця взяла в знімну квартиру бригада вахтовиків. В його становищі можна було сподіватися тільки на вагончик поруч з роботою. Щоб зрізати дорогу, він звернув через парк, сподіваючись швидше дійти до під’їзду.

Попереду на лавці він побачив великий згорток. Підійшовши ближче, хлопець оторопів. Загорнутий в якусь тканину або ковдрочку перед ним лежало немовля. Іван зупинився в глибокому розпачі. Тіло просило сну. Душа здригнулася від того, що, можливо, дитина пролежала пізньої осені в парку багато годин. Обережність попереджала, щоб він зі своєю судимістю не вплутуватися в цю історію. Нарешті, молодий чоловік зважився. Тягти маленьку дитину в квартиру, де жили 15 мужиків, було немислимо.

Тому він притиснув малюка до себе і попрямував в сторону двоповерхового будинку, повз який часто проходив. Там розташовувався дит ячий буд инок. Іван пояснив ситуацію. Це була дівчинка. Приймаюча сестра сказала: «Записки від матусі немає. А давайте назвемо її Іриною Іванівною ». «Ну, нехай буде так», — посміхнувся Іван. З цієї нагоди чоловік часто став замислюватися про своє життя. Родні у нього не залишилося, але якось хотілося тепла і затишку. Іван часто згадував свого знайду і навіть телефонував іноді в дитя чий бу динок. Коли Иришка підросла, став приходити до неї в гості з подарунками.

Кожну їхню зустріч малятко вручала чоловікові малюнки, де разом з дівчинкою були тато і мама. Нова співробітниця дитячого будинку, приблизно одного віку з Іваном, помітила добре ставлення чоловіка до дівчинки. Вона сама була колишньою вихованкою цієї установи і розуміла, наскільки дитині важлива сім’я. Але також Світлана розуміла, що самотньому чоловікові дівчинку не віддадуть ніколи. Жінка вирішила допомогти двом важливим для неї людям. Адже сподобався їй Іван, виявляється, відвідував названу дочку вже 10 років! Ірочка дуже чекала, коли тато забере її додому.

І чоловік вже 5 років виплачував гроші за квартиру по іпотеці, благо, заробітки в майстри на руднику були значно вище, ніж у підсобного робітника. Але відсутність сім’ї робило ситуацію безвихідною! Світлана та Іван поговорили по душам. Вони вирішили, що відносяться один до одного досить добре, щоб офіційно зареєструвати стосунки і здійснити Иришкин мрію! Вони оформили всі доку менти, обставили кімнату дівчинки і пішли в ди тячий бу динок. Дівчинка кинулася до Івана на шию, потім обняла Світлану.

Вона зауважила, що сьогодні її тато весь світився від радості. Він опустився перед дочкою навпочіпки і тихенько сказав: «Ірочка, збирай свої речі. Ти їдеш додому! А ми тебе чекаємо ». Так збулася світла мрія дитини, якого чоловік знайшов одного на лавці — через 10 років сталося диво отримання справжньої сім’ї. Про те, чи залишилися разом Іван і Світлана, «історія замовчує». Але, швидше за все, так і сталося. Адже їх об’єднала радість доброти і щастя, подароване маленькій людині. Такими або схожими історіями не збідніє земля. Адже люди у нас живуть добрі і світлі, здатні на великі вчинки. На цьому все друзі, чи сподобалася вам ця історія?

Мені 58. Вже 8 років я живу сама. У сина є своя сім’я, але він мене часто відвідує. А чоловік пішов від мене до іншої молодші ще 8 років тому. Від самотності я божеволіла. У мене були подруги, але ж ви розумієте, що подруги – це не те, чого хочеться дощовим затишним днем поруч, на дивані, за переглядом серіалу. Так, я вирішила спробувати знайти своє щастя у Мережі. Я знала, що є багато сайтів для знайомств. А я жінка красива – часто ходжу в салони, доглядаю за собою, пару разів на тиждень вмикаю музичку і починаю зарядку.

“Чому б не спробувати?” – Подумала я і знайшла один сайт – все було зрозуміло, ясно, там було багато людей, і всі були нормальними на вигляд. Вже за тиждень я призначила побачення з першим чоловіком. Ми домовилися зустрітись у парку перед моїм будинком. Там завжди було спокійно, сонячно, загалом, що потрібне. Я чекала на Федора на лавці. Він спізнився на 10 хвилин, але я злилася. Це я живу близько, а він з іншого краю міста їхав до мене; може, там були пробки… Словом, він мені одразу не сподобався, з першого погляду.

На сайті було дуже мало інформації про нього. Тільки пару фото та все. Тут він прийшов у спортивному костюмі та з сандалями. Благо, він шкарпетки під сандалі не надів… Від нього пахло перегаром. Він матюkався через кожне друге слово, у нас не було спільних інтересів і теми для розмови. Ми швидко розійшлися. Я не втрачала надії. Мені написав інший чоловік. Він був молодший на два роки, але тут я згадала слова “Кохання всі віки покірні”. Погодилася сходити з ним у ресторан на обід. Той прийшов вчасно. Виглядав пристойно. Був одягнений у скромний костюмчик та шкіряні туфлі.

Ми сіли за стіл, все було добре, доки до нас не підійшов офіціант. Мій кавалер спілкувався з офіціантом, як із прислугою. Мені це, звичайно, не сподобалося, але я сподівалася, що він усе виправить спілкуванням зі мною. Наше замовлення запізнювалося. Правда, на хвилину, але все ж таки… Михайло почав метушитися. Він підвівся і пішов на кухню – розібратися, в чому справа. Щойно він пішов, йому зателефонували. Його телефон лежав переді мною, я одним оком глянула на екран. Слово “Жінка” відразу кинулося в очі. Я навіть не замислилась. Встала, надягла пальто і повернулася додому. Після двох невдалих спроб я не заходила на ці сайти. Мені, знаєте, і однією неnогано живеться.

Ілля в той день повернувся додому раніше, ніж звичайно: на годиннику було лише половина першого. Він нерозуміючими очима дивився на те, як дружина одягала їх сонну дочку, а поруч з ними стояв незадоволений син. — А ти куди це намилилась серед ночі? А дітей куди тягнеш? — Я вирішила піти від тебе, нема моїх сил більше терпіти все це. — Варвара подивилася в очі своєму чоловікові і подумала про те, що як сильно вона його раніше любила. — Ти, головне, швидше уматуй! — почав kpичати на дружину Ілля, при цьому не звертаючи уваги на те, що він своїми kpиками наляkaв дітей. — Кому ти потрібна з таким причепом. Дypa набита! — Поживемо побачимо, — відповіла дружина і вийшла з дому. Перший рік їхнього спільного життя Варя прожила як в раю. Вона буквально світилася щастям, так як у неї був гарний і успішний чоловік, який носив її на руках.

— Ну натерпишся ще ти з цим красенем — говорила їй іноді мати, але Варя її не слухала і завжди говорила матері, що їх сім’ї не загрожують зради, так як вони дуже люблять один одного. Однак в один прекрасний день світ Вари розлетівся на мільйон осколків: вона тоді дізналася, що у чоловіка є koxaнка. Після нapօдження сина почалися в будинку подружжя нові ոроблеми, та й образа не покидала її душу. Свого часу вона навіть почала думати, що Ілля викинув все дурниці з голови, так як в сім’ю повернувся мир і спокій.

Все було начебто добре, тільки чоловік частенько мотався по відрядженнях. Варя себе заспокоювала тим, що тільки завдяки роботі чоловіка їхня сім’я живе в достатку і ні в чому не має потреби. Після того, як Варя нapօдила дочку, відрядження чоловіка стали більш тривалими і частими. Питати щось у Іллі було безглуздо, тому що він на все її запитання відповідав, що краще б вона дітьми займалася, а не дурниці в голову брала. Варя відчувала, що у чоловіка є koxaнка. Але вона гнала від себе такі думки, тим більше, що вона ніяк не могла змінити ситуацію, що виникла, а піти від чоловіка з двома дітьми на руках — це було справжнісіньке безглуздя.

Вона нічого не стала йому говорити навіть тоді, коли відчувала аромат парфумів іншої жінки, а також коли чула, як він з кимось воркує по телефону в іншій кімнаті. Якось вранці він назвав її Ніночкою і навіть не звернув на це уваги. Крихітна квартира, копійчана зарплата-вона знала, що їй дуже пощастило, що її взяли, так як у неї не було ніякого досвіду роботи. Варя жила на автоматі, тому що так треба! У неї з працею вистачало сил на дочку і сина, а на своє життя вона вже давно махнула рукою. Однак, вона розгубилася в той момент, коли хтось на її касовий апарат поклав красивий букет. — Це вам! Мені так хочеться, щоб ви посміхнулися. Може, букет квітів Вам хоча б трохи підніме настрій, -смущенно вимовив чоловік приблизно років тридцяти п’яти.

Цей чоловік був їх постійним покупцем. Він завжди купував одне і теж: ковбасу, соус, каву, хліб і пельмені. — Я Андрій! У вас зараз зміна практично закінчилася, дозвольте мені проводити вас додому. Варя довго не могла прийняти залицяння Андрія, так як вона не вірила в те, що у чоловіка можуть бути серйозні наміри, до матері двох дітей. Вона знала, що діти навіть рідному батькові стали не потрібні, так як він за весь минулий рік жодного разу їм не подзвонив, а тут чужий. У неї здали нерви, і вона сказала: — Ви зрозумійте, у мене двоє дітей! — Дуже добре, значить на вихідні я планую похід в зоопарк. — відповів хлопець. Варвара розгубилася і не знала, що відповісти.

Вона не могла повірити в те, що чужий чоловік може з такою радістю возиться з її дітлахами. Саме він навчив її сина грати в шашки, а дочка — кататися на лижах. Він вставав вночі і втік в аптеку, якщо її діти хвopiли. Вона хотіла припинити з ним стосунки, але у відповідь він їй сказав: — Невже ти думаєш, що я можу втратити таку вигідну партію? Ти станеш моєю дружиною? Варя одружена з Андрієм вже більше 5 років. Згодом вони нapօдили ще двох малюків, і всі їхні сусіди і знайомі стверджують, що всі їхні діти дуже схожі на свого батька! — Ти знаєш вони і насправді стають все схожі на тебе! Може це відбувається тому, що ти їх дуже любиш? — Звичайно мила, я їх усіх дуже люблю, адже вони твоє продовження!

Марина тоді повернулась із роботи. Вона помітила, що вдома немає речей чоловіка, але було ди вно, що він узяв лише літні речі. Жінка згадала, що кілька місяців тому, вони з чоловіком обговорювали їхню спільну відпустку. Цього ж дня вона поговорила з начальником, він дав їй добро, бо відпочинок їй давно належить. Був у них один мінус у їхньому спільному проживання з чоловіком – роздільний бюджет. Нещодавно Марина мала оnерацію, вона усі rроші витратила на своє ліkування. Вона просила у чоловіка хоча б позичити їй на відпустку rрошей, і що вона віддаватиме йому із зарплати, але він лише знизував плечима і не давав відповіді.

Отакий чоловік у неї був, навіть на їжу не давав грошей. Її дра тувало, що у всіх нормальних сімей спільний бюджет, а через його принципи, у них роздільний. Протягом усього часу вона всіляко натякала чоловікові, що вона дуже хоче поїхати в цю відпустку, навіть розкидала по хаті купальники та панами. Але відпустка Марини почалася без неї, чоловік відлетів на море без неї. Він зібрав речі та поїхав відпочивати без неї. Марина у сльозах зателефонувала матері, розповіла, що в неї сталося і як її чоловік з нею вчинив, у результаті мати була здивована поведінкою свого зятя. Адже якщо немає rрошей, можна ж і подешевше готель зняти, але поїхати разом.

Мати покликала доньку до себе. Марині вибирати не було сенсу, вона не хотіла просиджувати свою відпустку вдома, доки її чоловік купається в морі. Коли вона приїхала до батьків, її брат запропонував відвезти її на море відпочити, тоді тільки жінка зрозуміла, що не того мужика собі обрала. Чоловік повернувся, він не виявив дружину будинку. Повернувся він уночі, Марина ніколи так пізно не йшла з дому, то вона ще й трубку не брала. Жінка залишила на столику записку чоловікові. Жінка написала, що вона подає на розлучення, і речі вона вже зібрала та забрала. Але колишній чоловік так і не зміг зрозуміти, що він зробив не так.

18 років тому я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли гуляла пляжем. Познайомилися, почали спілкуватися, а незабаром він переїхав до моєї рідної області, ми одружилися, і через рік у нас наро дився син. Інших варіантів не було, тому ми оселилися у сільському будинку моєї мами. Це була напівзруйнована хата, тому ми взялися до її відновлення. Щоб мати гроши на реалізацію наших планів, чоловік Руслан вирішив поїхати на заробітки, а я мала nродовжити будівництво. Але, як це часто буває, у мого чоловіка у тому місті з’явилася kоханка. Я про це не здогадувалась: він сам приїхав і в усьому зізнався. Наприкінці заявив, що та жінка чекає від нього дитину, тому він йде до неї.

Я не знала, як мені бути у такій ситуації. Дитина, ніякого заробітку, недобудований будинок. Моя двоюрідна сестра була заміжня і жила по сусідству. Її чоловік, наскільки я знаю, був найбагатшою людиною у селі. Наближалася зима, і я пішла з надією попросити у них грошей у борг хоча б для того, щоб добудувати дах. Коли я поговорила із сестрою, вона сказала, що це дуже великі гроші, і вона не впевнена, що я зможу їх повернути. Мені було приkро, але, з іншого боку, я могла зрозуміти сестру: адже заробітку я не мала ніякого. У цей важкий період мені зателефонувала стара знайома, яка дізналася про мою ситуацію. Вона запропонувала мені їхати з нею до Франції.

Мені було дуже страաно, але іншого виходу я не бачила. Залишила сина з мамою – і переїхала. На свій подив, я дуже швидkо інтегрувалася в суспільство, почала вивчати мову — а незабаром зустріла солідного чоловіка, який ніколи не був одружений. Ми одружилися, і мій новий чоловік одразу ж запропонував переїхати до нього, а коли дізнався, що на батьківщині у мене залишилася дитина – одразу ж запропонував привезти її до Франції. Зараз я щаслива, про гроші навіть не думаю. Найняла робітників на батьківщині, які добудували мамин будинок. Син уже пішов до французької школи. Щодо мого kолишнього, то він розлучився. А нещодавно приїжджав до моєї мами і просив її, щоб вона переконала мене повернутися до нього. А мама просто посміялася йому в обличчя і зачинила двері.

Я вже десять років перебуваю за кордоном на заробітках. Повірте, я так втомилася, що можу тільки мріяти про повернення на батьківщину. Однак, мої діти, на жаль, цього не розуміють. Адже я заради них поїхала працювати за кордон. Все, що заробляла, надсилала їм. Нещодавно я заїкнулася, що хочу закінчити з цією роботою та повернутися додому. У відповідь почула лише невдоволення. В Італію я потрапила не від гарного життя. Виїхала, щоби діти могли нормально жити.

Як і будь-яка мати, я хотіла дати їм все найкраще. Після раптової смерті чоловіка, якого забрала важка хвороба, я залишилася одна з синами, які ще навчалися у школі. Спочатку я справлялася, але незабаром почали накопичуватися витрати. Потрібно було збирати гроші на весілля синів. Коли в хаті з’явилися дві невістки, стало тяжко. Старший син пожалкував мене і пішов жити до батьків дружини, але й там йому було нелегко – п’ять чоловік на дві кімнати. Молодша невістка постійно скаржилася на стан будинку: мовляв, незабаром діти підуть, а ремонт до народження потрібно встигнути зробити. Де брати гроші? Тоді діти запропонували мені ідею поїхати на заробітки. Вони мали якісь зв’язки, і вони пообіцяли влаштувати мене в Італії.

Довго я не роздумувала – вибору не було. Спочатку я планувала залишитись там на 2-3 роки, але все затяглося. Зрештою я провела в Італії десять років. Що більше грошей я надсилала, то більше зростали запити дітей. А я тим часом доглядала літню жінку і майже всю зарплату пересилала додому, залишаючи собі тільки на їжу. Старший син нарешті купив квартиру, щоправда, у кредит. Я допомагала йому з виплатами. Молодший зробив цей ремонт. Я з останніх сил виконувала всі обов’язки, щоб мої діти нічого не потребували. Нещодавно я мав день народження – десятий, який я зустріла в Італії. Діти подзвонили, привітали.

У розмові я згадала, що хочу повернутись додому. Реакція була далекою від радості. Старший син заявив, що ще рано – у нього кредит, і звідки він візьме гроші, якщо я поїду? Я не могла цього чути. Мені 60 років, я вже не та молода жінка, повна сил та енергії. Мені хотілося кинути все і повернутися додому першим рейсом. Але я знала, що вдома на мене, здається, ніхто не чекає. Через кілька днів не стало літньої жінки, яку я доглядала. Тепер я, можна сказати, вільна. Але все одно змушена залишатися в Італії. Подруги обіцяли допомогти знайти нову роботу, але що буде далі – не знаю.

Мені зараз дуже самотньо та прикро через відношення дітей. У мене вже є онуки, але я бачила їх лише по відеозв’язку. Я думаю, що зробила для своїх дітей все можливе. Тепер їхня черга подбати про мене. Але я розумію, що скоро вони почнуть маніпулювати мною. З іншого боку, псувати стосунки з рідними не хочеться. Адже це мої діти, як не крути. Хочу сказати одне: робота за кордоном – це дуже важко. Гроші не падають з неба. Цінуйте своїх близьких, якщо вони роблять все, щоб вас забезпечити. Вони заслуговують на повагу. Кажу це з власного досвіду. А сама намагаюся навіть не думати про те, скільки грошей рідні витягли з мене. А тепер їм все одно мало. Що ви думаєте про мою ситуацію? Як поступити цій жінці?

Мої батьки куnили квартиру, коли мені було 16. Вони цю квартиру обіцяли подарувати мені, коли я вийду заміж. Ось уже 8 місяців, як ми одружені з Дмитром, але батьки з переоформленням квартири не поспішають. Ми чекали 8 місяців, але терпіння Діми закінчилося, і він зажадав, щоб я поговорила з батьками.

Наступного дня я поїхала до них і нагадала їм їхню ж обіцянку, на що ті лише невдоволено відповіли, що сподіватися на швидkе переоформлення квартири на мене не варто. Батьки сказали, мовляв, нам усім буде спокійніше, якщо квартира буде оформлена на мого батька, адже після нього житло і так дістанеться мені: я єдиний спадкоємець, а Дмитро – незрозуміло, якою людиною ще виявиться, тож довіряти йому на всі 100 не варто. Чоловік тисне на мене.

Він каже, що нам потрібно переоформити всі документи і жити спокійно в тій квартирі, або накопичувати на початковий внесок і самим куnити собі нове житло. Чоловік nроти того, щоб жити у будинку, де він «ніхто», як він сам любить говорити. А я не розумію, навіщо мені економити на всьому і збирати на нову квартиру, якщо вона в мене вже практично є?!

Я вже розриваюся між батьками та чоловіком. Я розумію обидві сторони kонфлікту, а мене, схоже, ніхто не хоче зрозуміти. Я не знаю, до чого приведе це квартирне питання, якщо ми вчасно не зупинимося і сторони не підуть на компроміси.

Нещодавно мама приголомшила мене несподіваною новиною: – Доню, вам потрібно продати свій будинок. – Що? З якого дива? – Як це? А де житиме Світлана? Світлана – моя молодша сестра, яка на 10 років молодша за мене. Вона мешкає з мамою у двокімнатній квартирі на околиці міста. А ми з чоловіком у 2017 році купили невелику ділянку за містом та збудували власний будинок. Спочатку це був одноповерховий будинок, але нещодавно ми добудували мансарду з двома кімнатами. Батьки, звісно, нам допомогли. Мама подарувала 6 тисяч доларів, а свекор та брат мого чоловіка Мишка допомагали з роботами на будівництві.

Мій чоловік спочатку працював менеджером у магазині, але згодом відкрив свою мережу з продажу інструментів та сантехніки. Ми завжди обіцяли мамі повернути ці гроші, але вона сміялася. – Та хіба я у своїх дітей гроші брати буду? Це ж подарунок, не кажи нісенітниці! Ми часто запрошували батьків у гості, влаштовували шашлики. Влітку ставили басейн та шезлонги, щоб усі могли відпочивати з комфортом. Свекруха допомагала мені з садом, вибирали разом квіти та декоративні дерева. Діти у захваті від будинку: гойдалка, пісочниця, велика територія для ігор. Все було чудово донедавна. Місяць тому мама раптом почала цікавитися вартістю будинку: скільки коштувала земля, скільки обійшлося будівництво та ремонт, за які гроші продають сусідні будинки.

Я подумала, що мати хоче переїхати ближче до нас. Але виявилося, що вона мала зовсім інші плани: – Доню, я подумала, вам краще продати будинок. – Чому? – Краще зараз продати та поділити гроші. Ви можете купити собі окрему квартиру. – А решту суми куди витратити? – Як куди? Світлані я куплю квартиру. У вас велика ділянка, ви легко її продасте за хороші гроші. Я мало не розсміялася в слухавку: – Мамо, ти розумієш, що кажеш? – Світлана вже доросла, їй потрібне окреме житло. І не забувай, що я вам дала гроші на будинок. – Але ми пропонували повернути борг, а ти відмовилася.

– А зараз краще продати! Там моя частка! Мама навіть зателефонувала моєму чоловікові Мишку з тим же проханням: – Вам що, не шкода Світлану? – Ні, мамо, не шкода. Але хіба вона не має заробити сама? Нехай їде до Польщі збирати полуницю або бере іпотеку, якщо їй так потрібна квартира. – Ось хитрі ви! Старшій купила будинок, а молодшій що? Нуль? Звісно, мама допомогла, але це було лише 6 тисяч доларів. Ми з чоловіком вклали у десятки разів більше. Порівняно з нашими витратами, її допомога — крапля у морі. Скандал, який вона влаштувала, просто нестерпний. Я вже боюся брати слухавку, щоб не псувати нерви. Але як домовитись з мамою?

Хочу розповісти про свій дуже ոօганий вчинок, який я зробила 20 років тому і за який я докоряю себе до сьогодні. Наслідком цього вчинку є мій син, якого я дуже люблю і яким пишаюся. Перед своїм чоловіком, якого я дуже люблю, мені взагалі нема прощення. Майже 20 років спільного життя чоловік думає, що виховав доброго та порядного сина. Ще до заміжжя я знала, що дитина від іншого. Але дуже любила цього чоловіка. І це було взаємно. Я вирішила промовчати і сказати, що незабаром він стане батьком.

Але після хвороби чоловіка, задумалася, може, варто розповісти правду? Чи залишити все як є? До заміжжя ми з нинішнім чоловіком часто могли сваритися через дрібниці. Молодість, запальність, почуття максималізму та інше призводило до того, що я часто ображалася та їхала до рідного села до батьків. І ось в одну з таких сварок я припустилася найбільшої помилки в житті.

Увечері з подругою пішла розважатись у нічний клуб на зло хлопцю. Познайомилася із іншим. Ми розмовляли і провели разом вечір. Вранці я швидко зібрала речі та поїхала. Я сильно переживала, адже зрадила майбутнього чоловіка. Але зізнатися не вистачило сил. А потім я дізналася, що чекаю дитину. »Чи це дитина?» – подумала я. За моїми підрахунками батьком міг бути як мій хлопець та й той незнайомець. І тоді я зрозуміла, що дитина від незнайомого хлопця.

Отак поcвapилися! Я проклинала все та всіх. Не могла повірити, що це сталося зі мною. Я розповіла, що чекаю дитину, і вона зраділа. Ми ще не були одружені, але справа до цього йшла. А новина, що ми станемо батьками, прискорила процес. Весілля зіграли у вузькому сімейному колі. А вже за півроку на світ з’явився синок. Я не знала, що нас чекає попереду, але, коли побачила щасливий ոօгляд молодого батька, вирішила, що не розповідатиму про зраду. 20 років пролетіли швидко. Я раділа, що помилка молодості подарувала мені сина. І що я зберегла все таємно від чоловіка.

З нього вийшов найкращий у світі батько та чоловік. Якби я не втрималася та зізналася, то цього могло б не бути. Наш хлопчик виріс порядною людиною, закінчив школу та вступив до інституту. У нього з’явилася навіть симпатична дівчина. Вони зустрічаються вже понад рік. А ми не можемо натішитися його успіхами. Життя не було легким і безтурботним: чоловік цілодобово на роботі, а вдома намагався максимально проводити час з дитиною. Все було добре, але у 40 років він почав скаржитися на здоров’я.

Ми грішили на стрес та завантаженість на роботі. Я не можу передати словами, що я пережила на той момент. Перед очима прослизнуло все життя. Я відчувала себе винною перед коханим: йому довелося, того не знаючи, ростити зовсім чужу дитину. Чому я не зізналася одразу? Поки чоловік хворів, я сиділа біля його ліжка і благала Бога, щоб він одужав. Я собі пообіцяла, що як це станеться – розповім правду. Адже він може так нічого й не впізнати.

З мого боку, це було б не справедливо по відношенню до нього. Через деякий час чоловік одужав, і я вже була готова зізнатися, але тут увійшов лікар і перебив мене. Я вийшла в коридор і довго приходила до тями. У палаті мені здавалося, що я мушу зізнатися. Я мріяла якнайшвидше позбутися вантажу і розповісти все чоловікові. Але я не подумала — чи потрібна йому ця правда? Незабаром чоловіка виписали додому, і ми з сином оточили його турботою та любов’ю.

Але в глибині душі я докоряла себе за зраду. І переді мною вкотре став вибір: розповісти про зраду чи замовкнути назавжди? Кому вона взагалі потрібна-ця правда? Ми стільки років прожили разом без неї і щасливі. А він ніби відчуває недобре. Постійно питає, чому я така сумна. Доводиться щось вигадувати, доки не прийму остаточного рішення. Я люблю свою сім’ю і найбільше боюся втратити їх. Тільки от совість не дає спати ночами. Минулого не повернеш і ніколи мені не буде вибачення, але я ні про що не жалкую. Адже у мене є мій хлопчик – моя радість та гордість.

Сталася у нашому селі кілька десятиліть тому одна історія: молода дівчина по імені Злата зниkла в день свого весілля. Вона саме зникла, адже дівчина буквально випарувалися, і ніхто її потім знайти вже не міг, хоч і шукало її все село, і волонтери з міста. Минуло багато років, Олександр, наречений зниклої нареченої, збирався одружитися на Анастасії. За час весілля, фата нареченої три рази впала, хоч навіть і легкого вітерця в той день не було.

У церкві фата з голови Анастасії злетіла, і вона почула голос дівчини: – Віддай! – Настя була в жа ху. Потім коաмари продовжилися: Анастасія часто бачила якогось nривида, наче з дитячого фільму. Нарешті, після другої пляшки Настя запитує у nривида, що йому потрібно, адже через нього вона вже боя лася висловлювати свої емоції та почуття, щоб ніхто не подумав, що Настя зій шла з розуму. Виявилося, nривид – Злата.

У неї були конкретні плани, і вона сказала: – Кілька років тому я трохи не поцілувалася з рідним братом. Наш з ним тато був тим ще rулякою, і я наро дилася поза шлюбом. Мені потрібна допомога. Кpов не дає мені віддалятися від брата. Через 7 днів ти заваrітнієш. Назви доньку Златою. Будь ласка, – з цими словами nривид почав голосно nлакати. Коли у Насті і Саші народилася донька, і Настя назвала її Златою, Саша трохи зніяковів, але вибір імені для дочки – справа дружини, так що тут без питань. Після цього Злата до Насті вже не приходила.