NEWS 2SWEET

Марія і Олександр познайомилися на роботі. Хлопцеві відразу сподобалася скромна дівчина, яка прийшла на стажування в їх фірму. Він красиво залицявся, і Маша, яка виросла сиротою і не знала ласки, закохалася. Ніхто і ніколи не приділяв їй стільки ув аги. Після кількох місяців відносин дівчина повідомила Саші, що ваг ітна. Щасливий від того, що стане батьком, хлопець зробив коханій пропозицію.

Молоді люди одружилися тільки в присутності свідків, весілля не влаштовували. Улагодивши всі справи, поїхали в рідний край Олександра. Від батьків йому і двом сестрам Ірині і Вікторії дістався великий будинок. Хлопець завжди мріяв, що, коли одружеться, буде жити в рідному домі з дружиною і дітьми. Маші не терпілося познайомитися з сестрами чоловіка. Дівчина була впевнена, що знайде родину, якої у неї ніколи не було. На жаль, все виявилося не так, як мріялося …

На порозі будинку молодят зустріли сестри чоловіка. Вираз їхніх облич явно вказувало на те, що нової родички вони зовсім не раді. На жаль, обидві сестри поставилися до неї як до якоїсь легковажної жінці, яку їх брат підібрав з вулиці. У найперший день Ірина та Вікторія заявили, що не визнають шлюб свого брата, оскільки впевнені, що Марія вийшла заміж, дізнавшись, що в Олександра є великий будинок і земля.

Згодом сестри ніби як змирилися з присутністю молодої невістки, але почали її контролювати. Незважаючи на те, що жили в різних половинах будинку і харчувалися окремо, постійно в чомусь її дорікали: чи не приготувала вечерю для чоловіка, погано протерла пил, на посуді залишився жир тощо. Жінки не соромилися говорити образливі слова прямо в обличчя, сміялися над дівчиною, називаючи її нечупарою і поганий господинею. Незважаючи на те що Марія була ваг ітна, змушували копати і полоти в городі і саду. Урожай і консервацію сестри прибирали до свого підвалу.

Якщо раптом невістка просила банку компоту, починали бубоніти, що та і пальцем не поворушив, а сміє жебракувати. Але самим прикрим було те, що коли Маша скаржилася чоловікові, очікуваної підтримки не отримувала. Щоразу він говорив одне і те ж: “Слухай їх. Вони старше і мудріше “. Маша усіма силами намагалася налагодити стосунки з Іриною і Вікторією. Часто накривала стіл, запрошуючи сестер чоловіка на вечерю. Але кожен раз вони приходили з похмурими обличчями, ніби робили їй велику послугу, пробували страви, потім випльовували їжу в серветку і говорили братові: “Бідний, ніж ти харчуєшся. Приходь до нас, нагодуємо нормальною їжею “. Невістку, звичайно ж, ніхто не запрошував. Марія намагалася триматися, сподіваючись, що в кінці кінців Ірина з Вікторією зрозуміють, що вона любить їх брата і відносини в родині налагодяться. Але нічого не змінювалося.

Чоловік, не дивлячись на свою доброту, не розумів, що вона більше не може існувати під одним дахом з його сестрами. Він відмовлявся орендувати житло під приводом того, що це його будинок і вони повинні жити в ньому. Єдиною людиною, який розуміла Марію, була сусідка – тітка Надя. Спілкування з нею було віддушиною для дівчини. Саме від тітки Наді Маша дізналася, що сестри її чоловіка не хотіли, щоб він одружився, і всіляко перешкоджали цьому.

Їм було вигідно, щоб брат залишався самотнім, орав землю, заробляв, годував їх. Можливо, ще й тому, що самі були старими дівами, розлючені на весь світ, а спостерігати під боком чуже щастя не хотілося. Бачачи, як важко Марії, тітка Надя запропонувала їй кімнату в своєму будинку. Добра жінка розуміла, що дівчині потрібні догляд і увагу. Тим більше наближався час пологів. А чоловік, якщо любить, прийме правильне рішення. Минуло два роки. Марія з Олександром повернулися в місто. Працюють, ростять сина. З Вікторією та Іриною практично не спілкуються. А ось тітку Надю відвідують частенько …

Роман зустрічався з Лілею рік. Але ніяк не зважиться привести для знайомства з батьками додому. Його мамі ніколи не подобаються дівчата, з якими іноді зустрічається син. Тому не поспішає знайомити Лілю з мамою. Тому що любить, тому що хоче, щоб Ліля завжди була поруч. А як скажеш про це мамі. У неї свої доводи. І свої наречені, з якими вона б хотіла бачити свого сина. Каже, що вона завжди права, але Роман того чути не хоче.

Сьогодні, нарешті, чоловік веде улюблену до себе додому для знайомства з батьками. Тим більше, що є привід. Вчора Ліля повідомила, що вагітна. Тому під час знайомства Роман запитає, чи вийде за нього заміж дівчина? Так і сталося. Роман навіть на маму не дивився. Нехай прийме всі як є. Навпаки, Ліля їй сподобалася. Красива дівчина, ввічлива, і на сина дивиться закоханими очима. Півроку минуло немов одна мить.

І ось вже зустрічають з полог ового будин ку молоду маму з новонар0дженою дочкою. Роман взяв на руки конверт, бабуся і дідусь почали заглядати на личко. Несподівано свекруха зблідла, і білими губами промовила, що дівчинка не Романа. Вона ніяк не схожа на нього. Але чоловік не прислухався. Він заспокоїв маму, сказав, що підросте дитя, і схожість побачать. Зараз дівчинка маленька, що можна розгледіти? Роман не помітив, як після слів мами зблідла його дружина.

Вона тільки й сказала, що їй недобре. Але свекруха вхопилася за це і підозріло дивилася на Лілю. З цього часу до невістки ставилася насторожено. Щось вона приховує від них. А що? Тому в голові у неї з’явилася задумка. Свекруха порадилася зі своїм чоловіком. Одного разу, коли Лілі потрібно було йти у своїх справах, вона запросила маму Романа посидіти з онукою. Та погодилася. Через два тижні, ввечері, бабуся і дідусь прийшли в гості до сина. Вони з викликом дивилися на невістку.

Потім показали тест Д Н К. Там написано, що внучка і дідусь не мають спор ідненості. Ліля мовчала, Роман захищав дружину, говорив, що там щось наплутали. Дівчинка його і все. Він сказав, що завтра сам поїде і зробить тест. Минуло два тижні, і Роман з Лілею відкрили конверт. Там написано, що батьківство підтверджується на 99 відсотків. Ліля полегшено зітхнула, потім сказала Роману, що не хоче, щоб між ними залишилося нерозуміння.

Вона розповіла, що за місяць до вагіт ності, коли чоловіка не було вдома, до неї зайшов колишній приятель. Вони пили чай, далі Ліля нічого не пам’ятає, мабуть, підсипав щось. На ранок зрозуміла, що він використовував її. Тому, коли мама Романа сказала, що дівчинка не схожа на них, дівчина злякалася; думала, що може то й справді так. Але чому несумісність з дідусем? Мабуть, у мами Романа потрібно запитати?

Син наш Мирослав після школи поїхав вступати аж до Києва, там і залишився. Живуть вони з дружиною Зіною і сином в невеликому місті поруч зі столицею, а ми з чоловіком аж в іншій області в селі. Бачимося, зрозуміло, ми з сім’єю сина не часто. Ми їздили до них на народження онука, а вдруге, коли мені невістка допомагали пройти кількох столичних фахівців, та й все на тому. Взагалі ми з чоловіком не аматори міського шуму, не звикли ми до цього всього, нам краще в селі. Діти ж до нас приїжджають буквально два рази в рік, зазвичай на якісь сімейні свята. Так і живемо.

А це минулого тижня невістці Зіні виповнилося 35 років, і вони нас заздалегідь запросили на святкування. Ми з чоловіком вирішили поїхати, поміняли в райцентрі гроші на долари, тому що Мирослав сказав, що краще дарувати конверти. Святкували в ресторанчику, чоловік 20 було, майже всі нам, крім сватів, незнайомі люди. Подарунки дарували якимось дивним способом: на окремому столику стояв ящик для «конвертиків», туди ж на столик клали подарунки ті, хто дарував щось інше, а не гроші. Але зіпсувало нам з чоловіком свято не це, а те, що їсти у невістки на ювілеї нам було з чоловіком нічого.

Знаєте, ми люди прості, звикли до нормального їжі, а у них на святі ні картоплі, ні салатів нормальних не було. Зате були суші, якісь салати з водоростей і морепродуктів, руколи тощо, шашлички з мідій і ще якась нісенітниця. На солодке навіть торт не подали, все пили каву з якимись чізкейками, а ми замовили собі чаю. З напоїв – якісь фраголіно і коктейлі, ні нормальних вин, ні біленької. Словом, ви зрозуміли. Тому, в кінці свята, коли молодь танцювала, а старші вийшли подихати на свіже повітря, я з чистою совістю тихенько витягла наш конверт з 200 доларами зі шкатулки з подарунками. Не знаю, чи помітила Зіна.

Але мені все одно, ми їхали здалеку не для того, щоб просидіти голодними. А гроші ці ми з таким трудом відклали, а нам і хлів треба ремонтувати, і мотоблок барахлить, новий доведеться навесні купувати … Коротко кажучи, будь-яка копійка нам не зайва, тому нехай так. Яке свято – такий і подарунок від нас, я так вважаю.

Я почала зустрічатися з Андрієм, коли мені було 22 роки. Він мене балував усім, чим можна було. Я була настільки щасливою, що вже хотіла з ним створити сім’ю, навіть уже думала про дітей. Ми одружилися 3 роки тому. Я знала, що після заміжжя життя змінюється, але не думала, що так. Все було добре і нічого не віщувало лиха. Але в нас виникло непорозуміння, іноді він поводився дуже див но. Спершу я на це не особливо звертала увагу, казала собі, що з усіма буває таке.

Свекруха одного разу прийшла до мене і сказала, що їй треба терміново зі мною поговорити. Мене ця розмова дуже насторожила, бо видно було, що вона чимось стурбована. -Ганно Іванівно, а що таке? Із Андрієм щось не так? Нещодавно Андрій пішов до лікаря, бо сkаржився на здоров’я. Тому я одразу подумала про нього. Я попросила чоловіка сходити в магазин, щоб ми зі свекрухою змогли спокійно поговорити. — У нього до знайомства з тобою була психологічна проблема, але він вилікувався.

Зараз, як я зрозуміла, він знову страждає на ці кошмари. Постався до нього з розумінням і підтримай його. Я люблю сина, не хочу, щоб він страждав. Я не знала, що сказати, на той момент я втратила мову. Коли свекруха пішла, то вирішила поговорити з чоловіком; він мені все розповіла. Я гнівалася на нього, бо він усе це приховував від мене. З цього дня і почалося пекло у наших стосунках. Він почав користуватися своїм становищем, і ми почали більше сва ритися.

Він мене завжди робив винною. Я не могла вже терпіти таке образливе ставлення до себе. Намагалася з ним поговорити, але все було безрезультатно, а свекруха підтримувала його і завжди мене лаяла: Ти спеціально його провокуєш на kонфлікт. Якось після сварkи він замкнув мене в квартирі і пішов, а я була на останньому терміні ваrітності і в будь-який момент могла наро дити, але йому було начхати.

Мене ця ситуація дуже образила, і я зрозуміла, що терпіти більше не зможу. Коли він повернувся додому, я зібрала речі і пішла без його відома. Його я вирішила ніколи не прощати. Мене підтримали батьки та друзі, і тоді я зрозуміла, що зробила правильний вибір. Чоловік намагався повернути мене, навіть шантажував, але на його провокації я більше не звертала уваги.

Зараз мені 51 рік, нещодавно я розлучився зі своєю дружиною, з якою прожив у шлюбі понад 30 років. А справа в тому, до я зустрів молоду дівчину, у яку закохався по вуха. У якийсь момент сімейне життя стало для мене нестерпним. Дружина пилила з ранку до вечора, крик та nлач дітей. Виспатися було просто неможливо. Про ін тимні стосунки я взагалі мовчу. А Юля стала для мене порятунком. Вона часто повторювала, як сильно мене любить і цінує. Хочу зауважити, що чути такі слова дуже приємно будь-якому чоловікові. Ось і не втримався, ухваливши остаточне рішення – піти з сім’ї та створити нову. Дружина, звичайно, nлакала, і мені було бо ляче, але іншого виходу я просто не бачив. Розлу чення тривало місяць.

Як тільки все було закінчено, ми з Юлею розписалися. Вона виявилася досить-таки розпещеною, зате господарство вела чудово. А як вона готувала – просто казка. Для мене вона була як дитина – то вся моя увага була пов’язана тільки з нею. Але йшлося тижні, місяці – і мені знову ставало все важче і важче. З господарської дівчини вона перетворилася на байдужу особу: одяг валявся на підлозі, борщ у каструлі вже мені не подобався… Незабаром я зрозумів, якої помилки припустився. Ні, щоб спробувати врятувати сім’ю, яку я беріг 30 років – замість того, щоб впоратися з проблемою, я просто втік. І рішення виявилося тимчасовим

Одного разу я сказав Юлі, що якщо вона не змінить свою поведінку, то я піду від неї. На що вона просто зібрала мої речі і сказала: -Ну і вали до своєї старої! І з чим же я залишився врешті-решт? Ні з чим. Живу у своєї мами, і щодня думаю про своє життя. Ніяк не можу вибачити собі мер зенний вчинок, ніяк не можу прийти до тями. Я багато разів намагався просити пробачення у своєї дружини, намагався повернутися у родину — але вона просто скидала виклик, ляскала дверима перед моїм носом. Думаю про життя, яке втратило всякий сенс…

Моя старша сестра рано овд овіла; її чоловік раптово nомер; моя сестра залишилася із трьома дівчинками. Старшій дочці було 8 років. Моя сестра весь день працювала, поверталася додому пізно. З дітьми сиділа наша мати. Але вона була вже у віці. Через якийсь час її не стало. Іноді я ходила і сиділа з дівчатами, але я теж працювала і не виходило багато часу проводити з племінницями. Моя сестра багато працювала: на її плечах лежали і господарство, і город, і будинок, але вона не могла залишити роботу, бо троє дітей мали якось годувати. Коли старшій дочці виповнилося 12 років, вона почала доnомагати мамі.

Поралася по дому, на городі. Життя моєї сестри трохи полегшало: вона знала, що в будинку в неї є помічниця. Коли старшій дочці виповнилося 20 років, вона сказала матері, що у неї є хлопець, і вони збираються одружитися. Моя сестра дуже зраділа, вона знала сім’ю майбутнього зятя, він був із пристойної сім’ї. Вони з дитинства дружили. Сестра давно помітила, що вони люблять одне одного. Зіграли весілля і старша дочка переїхала до чоловіка. Через рік сестра видала заміж та другу доньку. Через 3 роки у селі почали говорити, що третя дочка теж виходить заміж.

Сусідки стали глузувати з неї, казали, що скоро і вона знайде собі нареченого. Але моя сестра відповіла, що не має наміру виходити заміж, дочки вдало вийшли заміж, у них свої сім’ї і вона зможе жити зі спокійною душею. Пройшло багато років. Моя сестра тепер має онуків. Вона все своє життя присвятила своїм дітям – і не шkодує. Дочки зі своїми сім’ями часто приїжджають до неї, збираються на святі. Жаль що в неї поруч немає kоханого чоловіка, він завжди хотів сина, хоча тепер у них цілих три. Я дуже рада за свою сестру, сама бачила, які труднощі вона подолала. Дай Бог їй здоров’я; я завжди вірила, що все буде добре.

Вадим був молодшою дитиною в сім’ї. У нього все в житті складалося відмінно — з навчанням, особистим життям, пізніше і з роботою. Старшому братові, Антону, пощастило менше. Він не особливо фанатів від навчального процесу, на особистому фронті – одні поразки, а з роботою… Антон не любив працювати. Він був маминим улюбленцем, батьки вирішували все за нього. У нього не було друзів, а дівчата цуралися від нього, як від монстра. Вадим був одружений на Афіні, дівчині із забезпеченої сім’ї, яка про сільське життя чула тільки за розповідями. Пара жила в місті, залишивши батьків Вадима в селі. Антон тихо радів, що у брата вже 3 роки не було дітей.

— Будь вона моєю нареченою, у нас би вже було б 4 дітей, — говорив він братові. Сталося диво. Афіна повідомила чоловікові про ваrітність. Щастю Вадима не було меж. А коли пара дізналася, що у них буде двійня, так їх радість подвоїлася. Коли діткам було вже рік, молода сім’я приїхала в село на тиждень. Одного разу, коли Афіна сиділа на ґанку, до неї підійшов Антон. — Ну що, поріднимося? — сказав він невістці і затягнув її за будинок, прикривши її рот рукою. Там Антон притиснув Афіну до стіни. Страшно і уявити, що могло статися, не будь сусідки, яка, побачивши це, крикнула:

— Антон, ти що твориш?А ну-ка відійди від неї. На крики сусідки вийшли Вадим з мамою. Бідну Афіну звинуватили в розгульному способі життя. Головним аргументом Антона було те, що його племінники були несхожі на Вадима, до того ж у них в роду не було ніколи близнюків, а те, що дід Афіни – близнюк, нікого не бентежило. Афіна, ображена і принижена, завела машину і повернулася до батьків з двома дітьми в руках. Найбільше дівчину зачепила реакція Вадима, який не став на захист дружини, а повірив братові і звинуватив Афіну в невірності. Через місяць Вадим приповз до Афіни.

Aле дівчина послала вже колишнього чоловіка куди подалі.Хлопчики росли не по днях, а по роках. У 7-му класі вони вже були вище мами. Вони обидва стали хокеїстами, а один з братів був кращим бомбардиром в молодіжній команді. Ні Афіна, ні Вадим так і не зважилися на другий шлюб. Вадим займався власною справою, Афіна теж працювала, але більшу частину часу вона проводила з синами на зборах, на змаганнях, водила на тренування і так далі. Якось Вадим дізнався, що його компанія спонсорує змагання, де братиме участь команда хлопчиків.

Він був упевнений в перемозі синів, і вирішив не упустити момент, запросити хлопчиків куди-небудь під час нагородження. Перед матчем він зустрів дружину в коридорі. — Вони і мої діти. Я маю намір відновити наше спілкування. Мені їх моторошно не вистачає. — Їм 17, Вадиме, вони знають про нас все і вже зробили висновки. Не можна просто так вриватися в їхнє життя, просто тому що ти їх батько. Я тобі не забороняю, ти маєш право з ними спілкуватися. Але чи впевнений ти, що вони цього хочуть? Як і слід було очікувати, команда хлопчиків посіла перше місце під час нагородження були представники компанії Вадима, але його ніде не було.

Я дуже любила свою невістку. У нас були хороші взаємини. Жили мирно, спокійно, без сkандалів, без kонфліктів. Іноді були якісь суnеречки, але все швидко проходило. Коли вона заваrітніла, Я від щастя втратила голову. Вже дев’ятий місяць. У нас буде хлопчик. Мій син був у захваті, він завжди мріяв мати сина. І він гордо сказав, що назве сина на честь батька. У нас так прийнято-називати хлопчиків на честь діда. І тут почалося. Невістка влаштувала сkандал, мовляв, це її дитина, і вона сама вже вибрала ім’я.

Я вирішила поговорити з нею, але вона сказала, що вже вирішила. Вони з чоловіком посва рилися, і невістка сказала, що з полоrового будинку поїде до своїх батьків. Мій син вже дуже хороший чоловік для своєї дружини. Про такого чоловіка можна просто мріяти. Але дружина не цінує його старанності. Вона любить тільки себе. Еrоїстка. Адже вона могла помовчати хоч заради чоловіка, але ні. Наха бна наха ба. Я намагалася їй пояснити, що це сімейна традиція, але це її не хвилю вало.

Але для мене було несподіванкою, коли невістка сказала, що вони з моїм сином вже вирішили, як будуть кликати хлопчика. І взагалі, вони дорослі люди і будуть вирішувати питання самостійно. Вони батьки дитини і нехай вони самі вирішують, але це і наш онук, він продовження нашого роду. Кілька днів по тому знову піднялося питання про ім’я онука. Але невістка досить грубо сказала, щоб я не втручалася в сімейне життя сина. Це був աок. Я виростила сина, ночами не спала, щоб сьогодні мені говорили не лізти в їх сімейне життя? Скажіть будь ласка, як мені бути? Не знаю, що робити?

Надію привезли в пологовий будинок. Їхати вона не хотіла, адже ще не термін. Ну, прихопило спину, відпустить. А мама викликала швидку допомогу. Але на той час, коли приїхали, у дівчини відійшли води, сутички такі, що хоч на стіну лізь. Слідом за Надією привезли Валентину. Дівчина збиралася народити двійню. У передпологовій палаті лежали вдвох. Вони познайомилися і підтримували один одного в хвилини, коли здавалося — живіт рветься на частини.

Народжували також разом. Надія на десять хвилин раніше, ніж Валентина. У Надії народилася дівчинка. Валентина народила двох красивих хлопчиків. Коли принесли в палату дітей, Валентина зазначила, що її хлопчики чимось схожі на дівчинку Надії. Вони лежали, розглядали своїх діток, розмовляли. Валентина виглядала сумною. Вона говорила, що йти після пологового будинку їй нікуди: чоловік, коли дізнався, що вагітна, втік.

Батьки як дізналися про це, вигнали з дому. Сказали, щоб не приходила. На наступний ранок Надія прокинулася від плачу дітей. Валентини в палаті не було, хлопці плакали. На тумбочці лежав аркуш паперу. Дівчина підійшла, прочитала і скрикнула. Валентина написала, що відмовляється від дітей.

У самому низу дописала: » бажаю, щоб моїх синів виховувала Надія ». Від такого дівчина не могла відійти. Як можна кинути крихт, коли вони в мамі так потребують? З пологового будинку Валентина втекла. Надія зателефонувала чоловікові, розповіла про двох хлопчиків, яким швидше за все доведеться рости в дитячому будинку, а сама плакала. Чоловік відповів, що щось придумає. І дійсно, він придумав забрати їх додому і виховувати разом з донькою. Так і зробили. Через місяць родина поповнилася ще двома малюками. До речі, коли дітки підросли, вони всі були схожі між собою. Як таке може трапитися?

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного. Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити. І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни.

Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись. Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така.

А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо. Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв. Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла. Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар.

Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.
Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: — Життя моє перетворилося на жах. — промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла. Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить.

— Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, — сказала моя бабуся. — Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний. – Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила. І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!