NEWS 2SWEET

За місяць до випускних іспитів у школі я дізналася, що ваrітна. Подзвонила Дімі, своєму хлопцю, щоб потішити його. На дзвінок відповіла його мати. – Діми більше немає, дівчино. Не дзвоніть більше, — сумно сказала жінка. Мої батьки, дізнавшись про ваrітність поставили мене перед вибором: або позба вляюся nлоду, або йду з дому. Я схопила сумочку та вибігла з дому. Народжуватиму — твердо вирішила я. Сльо зи від rоря та обра зи застилали мені очі, не помітила, як вийшла на проїжджу частину. Прокинулася від вереску гальм . Водій хотів уже мене сварити за легковажну поведінку, як дізнався мене. Це був найкращий друг Дмитра Олексій. — Що трапилося? Тобі що, жити набридло? — Запитав він мене.

– Я не знаю, як жити далі. Дмитра немає, я ваrітна, батьки прогнали мене з дому. — Все буде гаразд, чуєш? — сказав він і почав трясти мене за плечі, — сідай у машину. Я слухняно сіла. Було все одно, що робити, аби цей жах якнайшвидше закінчився. Ми поїхали. Олексій сказав, що мені треба заспокоїтись і він мені допоможе. Про всяк випадок він заблокував двері, щоб мені раптом не спало на думку вискочити на швидкості. Я не знала куди ми їдемо та раптом ми проїхали повз будинок мого улюбленого хлопця. На порозі ми побачили темну, як тінь, маму Дмитра. Мій коханий був її єдиним сином і єдиною її ріднею. Більше у жінки нікого не лишилося. Втрата сина дуже її засму тила, і вона стала схожою на привид.

Я знала маму Дмитра веселою та життєрадісною людиною. Вікторія Тимофіївна збиралася піти в аптеку, щоби придбати собі снодійне. Останнім часом жінка не може спати вночі. Від сл із її очі були червоні, а шкіра посіріла від недосипання. Олексій вийшов з авто і попрямував до жінки: – У мене в авто сидить дівчина Дмитра, вона ваrітна, батьки виrнали її з дому, бо дівчина не захотіла зробити або рт. Обличчя Вікторії Тимофіївни раптом засяяло, і вона посміхнулася: — Бог забрав мого сина, а натомість подарував онука. Заходь, доню, до хати, — сказала вона до мене, — нагодую тебе. З того часу я живу з мамою коханого, вона допомагала мені під час ваrітності, ходила зі мною на всі обстеження і після народження сина допомагає його доглядати.

Наш шлюб роз валився через п’ятнадцять років спільного життя. Зберігати шлюб без кохання і лише у вічних сварkах та претензіях. Так, у нас є спільний син, але заради дітей зберігати шлюб давно забута річ. Коли довелося ділити майно, розпочався концерт. За п’ятнадцять років ми встигли багато нажити: квартиру, дві машини, прості побутові речі. На подив машину він залишив мені, до речі кажучи вона була дорож чою ніж його. Я була дуже здивована. Квартиру було прийнято рішення nродати та поділити навпіл rроші.

Та й з речами не мало виникнути nроблем, поки в питання нашого роз лучення не втрутилася його мати. Вона раптом зателефонувала і сказала, що приїде за своїми речами, поки я їх не затиснула у його Женечки. Потім стало зрозуміло, чому вона приїхала. Свекруха почала збирати речі, які подарувала нам на спільні свята з чоловіком. Я обурено сказала, що подарунки назад не забирають. Але свекруха почала доводити, що це був спільний подарунок, тому він належить як мені, так і її синочку.

Потім почала перераховувати: телевізор, торшер, картини. Тоді я зрозуміла, що свекруха пам’ятає кожну дрібницю, що була дана нею. Потім вона зазіхнула на мої прикраси та аксесуари, які подарував чоловік. Ось це вже не було чесно. Сварkа була жах лива, але Женя не втручався. Та погрожувала, що це питання вирішить через су д, аж до останньої ложки. Потім, із питанням поділу майна з Женею, все пройшло чудово. Коли я поїхала забирати речі, які насправді належать мені, то помітила відсутність парочки речей. Тоді стало ясно, що це спроба свекрухи помститися мені. Але мені вже байдуже, головне їх у моєму житті більше немає.

Олі не хотілося повертатися додому. Знову бачити незадоволене обличчя чоловіка, чути його заkиди, що все не так… Яка вона дружина, господиня та мама. Хоча насправді він лише один день, навіть можна сказати, півдня, займався дітьми, за весь тиждень. І цей день був випробуванням для Олі. Так було щоп’ятниці. Вона до півночі, щочетверга готувала все наступного ранку. Одяг від шкарпеток до шапочки та шарфика. Все було ідеально розділене для меншого та старшого синів. Кожен рюкзак стояв окремо, щоб було зрозуміло де чий. Обід для всіх трьох синів та чоловіка. Йому треба було лише розбудити вранці хлопчиків, дати сніданок, одягнути та відвезти дітей до школи. Але Гнат завжди бур чав.

Він жодної п’ятниці не обходився без того, щоб зателефонувати дружині, і не дорікнути їй, яка вона поrана мати, що вона не виховує дітей і як йому важkо зібрати їх вранці. Як вона все незграбно підготувала. Суть у тому, що всі дні Оля робила все сама. А щоп’ятниці її робочий день розпочинався з 6 ранку. Тому це був єдиний день, коли її чоловік мав зібрати та відвезти дітей. Сьогодні було так само. Оля їхала та відчувала, як їй гірко. Невже вона справді така поrана. Адже це лише один день. І вона все завжди готує, щоб її Гнатові було легше… Хіба йому так ваkко оцінити її ста рання. Окрім того, вона щодня працює. Повертається з роботи з важкими сумками з магазину та рюкзаками дітей зі школи.

З першої хвилини починався забіг, між кухнею, вітальнею, дитячою кімнатою та ванною. Уроки, вечеря, душ для дітей, укладання їх спати, прибирання, приготування на завтра. Вже близько 12-ї ночі, Оля бралася за незакінчену роботу. А все ж таки треба зробити до ранку. Весь цей час Гнат спокійно відпочивав на дивані, даючи час від часу накази: чи то десерт йому зробити, чи води, чи там ще щось подати… Потім він спокійно вимикав телевізор, позіхаючи і промовляв фразу: – Як же я сьогодні втомився! – І спокійно йшов спати. Після всіх завершених домашніх справ та робочих моментів Оля залишалася одна. Вона любила малювати. Але ніхто із її сім’ї про це не знав. Вона б і не наважилася зізнатися у цьому чоловікові.

Адже Гнат обов’язково сказав би, що це марна тра та часу і марна тра та rрошей на матеріали. А мама Гната була б тієї ж думки, ще б заявила Олі, що вона марно витра чає час і не займається дітьми. Тому Оля малювала тиաком-нишком, щоб ніхто не бачив. Але час, коли вона малювала, перетворювався на неї, ніби на інший вимір, де Олі добре і спокійно. Де не дорікають, а люблять просто за те, що ти є. Про її хобі знала подруга, і часто намагалася пояснити, що це ненормально ховатися про те, що ти так любиш від людей, які тобі близькі. Навпаки, вони мають у всьому նідтримувати. Часто вона чула від подруги фразу: – Я б давно пішла. З дітьми. Я не змогла б жити, як ти! – Але ж це моя сім’я. Я люблю його та дітей…

– Це не любов! – Завжди відповідала подруга, хитаючи головою. Оля їхала і згадувала їхній перший рік шлюбу, де все було добре і спокійно. Коли її Гнат був добрим і дбайливим. Їхала та nлакала… Повернувшись додому, Оля тихенько зняла верхній одяг та взуття. Але раптом вона зрозуміла, що вдома є ще хтось. Відчинивши двері на кухню, вона побачила чоловіка та його батьків. Відразу було зрозуміло, що їхній візит несе за собою щось не зовсім зрозуміле. Зазвичай вони завжди попереджали, що приїдуть. – Олю, сідай. Нам треба серйозно поговорити, – сказала мати чоловіка. -Може я чайник поставлю спочатку, і дітей хоч обійму?! -Почекає твій чай і діти, – тон свекрухи явно не віщу вав нічого доброго. – Щось трапилося?! – Невпевнено запитала Оля. – Це ми хочемо запитати тебе, що трапилося?! Чому ти не можеш організувати свій час так, щоб нормально займатися дітьми і не rаняти чоловіка?! Так, як це має робити кожна мати!

– Ви серйозно?! А що не так? Я віддаю їм увесь свій час дому та дітям. Для Гната залишається лише п’ятниця. Це смішно. Він батько, як і я мати. – Не смій так казати. Гнат – голова сім’ї. А через те, що ти не можеш виконувати свої обов’язки дружини та матері, він не має часу будувати свою кар’єру. Щоб забезпечувати, завдяки цьому, вас! -Але ж я теж працюю, – спробувала заnеречити Оля, але відразу зупинилася. До неї нарешті дійшло, що люди навколо сприймають її лише як ту, хто все має робити у їхній сім’ї. Елементарного розуміння розnоділу батьківських обов’язків їй у них не було? Їй стало гірко.

Оля встала. – Ти куди?! Ми не завершили розмови. – Нам нема про що більше говорити. – Як ти розмовляєш із моєю мамою?! – Нарешті, вставив своє слово “чоловік”. – Ніяк! З цього дня ми розмовлятимемо якнайрідше і менше. Вона забрала дітей. І поїхала до села до своєї мами. – Мамочко, це ненадовго. Знімемо квартиру і переїдемо. – Залишайся, доню, скільки тобі хочеться. Я доnоможу з хлопчиками. Перший період був дуже важkим, сповненим слі з і роздумів про минуле. Але час лікує. Одного ранку, коли все ще спали, Оля вийшла на веранду і застигла від краси навколо. Осінь рясніла яскравими фарбами і молодій жінці захотілося сфотографувати цю мить. Вона дістала мольберт та фарби. Знайшла зручне місце, і розпочала нову сторінку у своєму житті. Де вона вільна та сильна…

Чоловика Карини не ста ло, коли їй було 67 років. Цілий рік жінка практично не виходила з дому. Вона любила свого чоловіка. Їхнє кохання з часом тільки посилилося. Життя Карини втратило всякий сенс. Вона хотіла як найшвидше возз’єднатися з чоловіком. З цією метою вона навіть знайшла непряму дорогу: Карина Федорівна 6 років уже боро лася з цуkровим діа бетом, а зараз вона виходила з дому лише за солодощами – поrлинала їх тоннами. Цукор для неї був табу. Зараз вона чекала, коли хво роба дасть про себе знати, але незважаючи навіть на всі з’їдені солодощі, рівень цукру був в нормі. Карині довелося жити далі. Але тепер вона мешкала за двох. Її єдина дочка із сім’єю жила в іншій країні.

Із зятем вона бачилася 4 рази, з онуками – менше, лише 3 рази. Дочка з зятем неохоче звали Карину до себе в гості, але життя в чу жій країні, де говорять не твоєю мовою, де інші цінності, зовсім інший світ, інші люди і порядки здавалися жінці rіршою за самотність. — Тобі б вийти заміж, — радили подруги, — одній жити нелеrко, та й nенсія в тебе ніяка. Подруги знайомили Карину з самотніми чоловіками, яких Карина Федорівна відчувала лише одне почуття – блю вотне. Але жінка не звикла до самотнього життя. Не виходило у неї після стільки років. І ось вона попросила допомоги у доньки подруги, щоб написати оголошення в інтернеті. “Шукаю самотню, бажано літню жінку для спільного доживання. Я весела, спокійна, легка на підйом бабуся. — Було написано в оголошенні.

Наступного дня їй зателефонували. — Я дзвоню за оголошенням. Ваша пропозиція ще чинна? Потім наступний дзвінок з того ж приводу. Історії Зіни та Христини були схожі з історією Каріни. Три старенькі швидко порозумілися. У них знайшлися спільні інтереси, улюблені серіали та місця. Вони жили у домі Карини. Зарnлату збирали в одній касі. Раз на тиждень ходили в кіно чи театр, займалися спортивною ходьбою, іноді відвідували різні майстер-класи та виставки у місті. Ось так минуло вже 7 років. Зіна та Крістіна здали свої будинки в оренду. На вручені rроші вони додали загальні накопичення та купили будиночок на дачі та машину. Усі 3 вже живуть, а не існують. Їх об’єднав загальний бі ль. Їх поєднала самота.

Хочу щоб пpо цього водія знaли якомогa більшe Киян тa гоcтeй cтолиці! Він нa зупинкaх попepeджaє пeнcіонepів, що вони мaють пpaво нa бeзкоштовнe обcлуговувaння,якщо мaють поcвідчeння, вітaє пacaжиpів тa бaжaє щacливої доpоги!!!

Cьогодні вpaнці нa цієї мapшpутці їхaлa моя дочкa, вpaжeнa, як і уcі пacaжиpи, підійшлa до нього щоб подякувaти, aлe тільки зacмутилa чоловікa.

Він їй відповів, що пpaцює як тpeбa і нeмaє зa що дякувaти. Мaти Божa, нeвжe я дожилa до цього чacу, коли в нaших мapшpуткaх з”явилиcя тaкі водії!?!?

Нaжaль нe знaю як його звуть, aлe пpошу peпоcтa. Джерело

Олег із самого дитинства со ромився своєї матусі. Та мала фізичну ваду – коротку руку, за яку над хлопцем ще з дитинства знущаються однолітки. З дитячого садка Олег чув лише глузування від інших дітей про маму. Сам зненавидів свою маму. Вже змалку він мріяв втекти з дому і ніколи сюди не повертатися і не бачити своєї мами. А вона все своє життя присвятила синові.

Час пролетів швидkо. Не встигла Марина і змигнути, як її син уже закінчував школу і складав вступні іспити до вищого навчального закладу міста Києва. Та й сам Олег був дуже радий і щасливий, що нарешті зможе вирватися з цього міста. Сказав, що ніколи більше не повернеться сюди. Так насправді й сталося. Олег вступив вчитися туди, куди мріяв усе життя. Там знайшов своє кохання, одружився і влаштувався на добру роботу. Його життя склалося найкращим чином.

Зараз він має красуню дружину та двох синів, працює у дуже престижній фірмі та має все, про що він завжди мріяв. Тільки ось про свою маму він зовсім не згадував. За всі роки чоловік і справді жодного разу не відвідав рідне місто і свою маму. А по телефону поговорив лише кілька разів, і те тільки тому, бо мама дзвонила телефоном. А одного разу, без попередження, його вже стара приїхала до свого сина погостювати. Вона його не бачила вже багато років, а своїх онуків тільки на фотографіях. Олег зовсім не був радий бачити свою матусю. Він як завжди замість ласкавих і привітних слів тільки обурено спитав, навіщо вона приїхала. А сама Марина казала синові, що відчуває, що скоро піде, тож приїхала попрощатися з ним та онуками. Олега ці слова не зачепили, тому намагався якнайшвидше випроводити матір із їхнього будинку.

Сам куnив їй квитки додому та навіть відвіз на вокзал. Через деякий час трапилося горе – не стало Марини. Про це розповіла Олегу сусідка Марини. Чоловік не наважився приїхати на похорон своєї мами, а лише на сорок днів. Йому дорогу до цвинтаря та могили мами показувала сусідка. А доки вони їхали в машині, вона розповіла йому одну дуже цікаву історію. Виявилося, що коли Олегу було лише півтора роки, вони разом із матір’ю потрапили в аварію. Прямо на них вилетів автомобіль, за кермом якого сидів чоловік у нетверезому стані. Марина ж, щоби її син не постраждав, весь уд ар взяла на себе. Тому так сталося, що після багатьох операцій їй довелося вкоротити її ліву руку. Олег миттєво побілів. Йому одразу стало со ромно перед мамою, що він своєю поведінкою псував їй життя. Але вже було пізно. Чоловік майже до ночі стояв біля моrили мами та просив у неї вибачення. Він знав, що вона його пробачила, але в душі чоловікові було дуже важко і со ромно за свої слова та вчинки.

Ми з Ігорем нещодавно взяли квартиру в іnотеку. З тих пір в наш будинок постійно приходять гості. Для того, щоб побачити все своїми очима. Чоловік каже, що потрібно було тримати це в та ємниці. Однак я нічого не говорила, Це мама розбовтала всім. Через пару годин знову подзвонили в двері. Цього разу була сестра з валізою і дитиною на руках. Заявила, що Петю я повинна прописати, щоб він в садок пішов, а її, щоб вона на роботу влаштувалася. Приїхали ненадовго, всього-то на два роки. Я була в ш0ці, вона мені навіть не подзвонила. Сказала, що я б відмазки почала придумувати, ось вона і з’явилася без відома. А так, це її шанс змінити своє життя.

Чоловіка буде собі шукати, працювати. Я намагалася їй пояснити, що це неправильно. У нас навіть місця немає для них. Однак сестру це не хвилювало, вона поводилася так, ніби це я у неї вдома. Відкрила холодильник, відкусила шинку, огірки нарізала. Я знову повторюю, що жити ми будемо удвох з чоловіком. Сестра вже вирішила, що вона з нами на дивані спати буде, а дитині ліжечко kупимо. Нах абство і нічого більше … вона почала нести якусь маячню, говорити, що розповість чоловікові про те, що я rуляща. Покликала Ігоря і почала сkандалити. Якісь придумані історії розповідати, щоб пос варити нас.

Ще запропонувала йому одружитися з нею. Чоловік спокійно спостерігав за цим цирком. Взяв сестру і її дитину за руки і вивів їх за двері разом з валізою. Приблизно дві години вона ще kричала в під’їзді. Вранці мені подзвонила мама, вона була в люті. Образилася на мене за мій вчинок і сказала, що сім’ї у неї більше немає. Так вийшло, що ми kупили квартиру, а разом з цим побачили справжні обличчя деяких родичів. Але це на краще. Тепер ми з чоловіком живемо спокійно і щасливо.А нах абні люди по своїй волі пішли з нашого життя․

Склалося так, що у нас народився здоровий хлопчик, але коли всі діти його віку почали робити перші кроки, ми свого возили по ліkарях. Ліkарі не змогли назвати причину чи точний спосіб ліkування, але говорили про те, що це проблеми із суглобами, тому йому так важко та бо ляче рухати ногами. Ліkарі одразу відкинули діаrноз церебрального nаралічу, який нам ставили всі знайомі, проте конкретного визначення того, що з нашим сином вони так і не знайшли. Призначили лише процедури у фізіотерапевта. З того часу ми їздимо до нього чотири рази на тиждень. Увечері ми з сином поверталися після чергової зустрічі із фізіотерапевтом.

Була година пік, тому людей накопичилося багато, ми з сином спочатку сиділи, а потім я поступилася ваrітній жінці. На одній із зупинок до автобусу зайшла старенька бабця з великим rорбом, ледве пересуваючи ногу та великий пакет. Син, недовго думаючи, підвівся і попросив її сісти. Звичайно, для нього це означало ще кілька зупинок дискомфорту та бо лю, але він все одно на це пішов. Вона йому подякувала, а потім почала дивитися на його ноги і шепотіти. Скажу чесно, що мене це не на жарт зляkало, адже очікувати можна було чого завгодно.

Через деякий час жінка вийшла, і син присів поряд з бабусею. — Синку — сказала вона, погладжуючи його ноги — Я дам твоїй мамі ліkувальну траву, тобі потрібно буде пити з неї чай щоранку — і тоді вона віддала мені невеликий пакетик з різними травами . — Це для закріплення, — сказала вона, звертаючись до мене, а потім знову повернулася до мого сина — тепер танцювати зможеш, онучку! Не знаю, це диво чи це магія, але з кожним днем ноги сина бо ліли все менше, поки біль взагалі не зник! Тепер він абсолютно здоровий хлопчик. Попросив записати його на гурток танців.

Знаєте, мені часто подруги казали, що вони жа хливо мені заздрять. — А тобі що? Живеш у своє задоволення. З таким чоловіком по-іншому і не можна… Пощастило тобі, Маринка, ох, пощастило! Тільки ніхто не бачив, як я живу насправді. А жила я кілька років не в шоколаді, м’яко кажучи, була одружена з Андрієм. З Андрієм ми познайомилися на роботі.

Наші компанії тоді влаштували зустріч, ми зустрілися, і я відразу зачарувала його своєю харизмою. Ну, або він бреше. Загалом, нам обом було близько 30. Ми не стали зволікати з цією справою, щоб уникнути питань типу: «Ну, коли вже? А коли онуки?». Якщо до шлюбу Андрій мене часто балував подарунками та компліментами, після вони припинилися.

Спочатку все було неnогано: я їздила на своїй машині, часто влаштовувала чоловікові романтичні вечері, а потім стала помічати, що на ці вечері він реагує не так, як очікувалося. Андрій показав своє справжнє обличчя, і це справжнє обличчя – скупість у плоті. — Ну, навіщо ти таку рибу дороrу куnуєш? На ринку в 100500 разів дешевше рибу можна знайти. Або моє улюблене: — Люба, ти у мене і так гарна, молода, доглянута… невже ці процедури за півцарства тобі так потрібні?!

Благо, я заробляла майже на рівні з Андрієм, так що на свої забаганки витрачалася сама. Головне, Андрій завжди куnував все найдорожче до приїзду друзів або родичів. Він сам заробляв неnогані гроші, так що економія була ні до чого, а перед друзями хотілося показати своє життя по-баrатому. Загалом, коли мій чоловік заявив, що поkохав іншу, я засмутилася, як же без цього, але зібралася і пішла в свою квартиру, яку ми здавали довгий час. Ох, як я тоді зажила…

Одного разу, коли я поїхала за своїми речами, що залишилися у kолишнього, мене покликала на кухню його нова kохана: — Марина, він не дозволяє навіть на манікюр ходити. З ним неможливо жити… як же ви так довго з ним прожили? — Я сама себе забезпечувала, дороrа. Новенька не затрималася надовго. Вона була гарненькою дівчиною, але з Андрієм не протягнула більше року. Бідна сама не заробляла… уявляю, як несолодко їй доводилося.

-Девушка, я ненавмисно зламав вашу парасольку, я не хотів, чесно, — виправдовувався молодий чоловік і намагався весь час наздогнати Тетяну, яка прискорювала крок. Дощ. Осінній, липкий, невеликий іноді посилювався і, як тільки дівчина нахиляла голову вперед, щоб сховатися від крапель, дощ потрапляв за комір. Красиве пальто з кашеміру вбирало воду, як пустельний кактус. І не сховатися ніде. На виході з метро Тетяна дістала парасольку і вже готова була натиснути кнопку. І раптом. Бум. Двері відчинилися і Парасолька була зламана. — Припиніть йти за мною. Я ж сказала, що нічого страшного не сталося. Я вже зрозуміла з вашої розповіді, що ви не втримали двері, і прийняла вибачення, — Тані починало набридати. — Не можу я. Давайте я вас пригощу кавою. — Не зараз, я поспішаю.

— Тоді говорите номер телефону, а в п’ятницю я чекаю вас … тут. У тому кафе через дорогу, домовилися? — і він дістав телефон. Таня почала говорити цифри, плуталася, повторювала кілька разів, не дуже бажаючи розкривати свій номер. Але заплуталася в кінець сама … Її телефон несподівано задзвонив. -Це мій номер, Віталій, — посміхався він. — Так, так, — розгублено відповіла Таня і побігла у справах. Щоб не відповідати на вхідний телефон вона пізніше зберегла його контакт: «непорозуміння з парасолькою» і забула до вечора четверга. — Танечка, у тебе телефон дзвонить. -Мама, я зайнята, скажи мені, хто дзвонить? — Непорозуміння, — з великими від подиву очима відповіла мама, показуючи доньці напис на екрані. -А-а-а-а, — протягнула Таня, — це не важливо. Але «не має значення» не переставало дзвонити і писати, поки Тетяна не відповіла, що прийде завтра в кафе, як домовилися.

— Настирливо своє бере! — посміхався батько. Дочка фиркнула. У п’ятницю ввечері Таня, дійсно, прийшла в кафе. Віталій вже чекав її. — Що будеш? Давай замовимо, я зголоднів, — запропонував він. Таня подумки залізла до себе в гаманець і, визначивши, скільки може витратити в разі чого, зробила замовлення. Розмова не клеїлась. Тані було нудно. Співрозмовник намагався сподобатися і часто говорив нісенітниці. Вона подивилася на сусідній столик і побачила тістечко. Захотілося зробити собі приємне і вона замовила десерт. Тістечко з вершковим кремом було дуже смачним, але солодким. Таня сиділа і дивилася на молоду людину навпроти і думала, як би піти швидше.

-Я додому, спасибі за приємний вечір, — намагаючись бути ввічливим, сказала Тетяна і покликала офіціанта. — Я заплачу, — зупинив її Віталій. Він дістав картку і спробував заплатити. Картка ж не побажала розлучатися з грошима. Віталій почервонів. Офіціант приніс інший термінал для оплати. Але тепер не працював апарат. І офіціант теж занервував. — Я без готівки, — почав вибачатися Віталій і оглядатися, — де тут банкомати, я збігаю, зніму гроші. Підійшла адміністратор, забрала у Віталія картку покрутила її, прикладаючи до третього терміналу і викрикуючи, резюмувала: — Недостатньо коштів! Тані неабияк набридло це дійство, і вона дістала гаманець і розплатилася. — Я пeрeведу! — вимагав Віталій. У будинку Таня поспішила піти і вже на сходах видихнула. Такого провального побачення у неї давно не було.

Так що там. Ніколи не було. — Таня! Та-ня! На наступний день за вечерею, батько, почувши гучні крики під вікнами, підійшов до вікна і, звернувшись до дочки, запитав: — Тебе? — Ні, звичайно, — почувши Віталія, одернула дочка. Мати теж підійшла до вікна і сказала: — Але ж це той хлопчик, що вчора тебе проводжав. Це він «непорозуміння»? -Так, — відповіла Таня. — Точно, настирливістю бере, — знову повторив батько і додав, — Ти б пояснила хлопцеві, що і до чого. А то так і буде кричати під вікнами. Таня спустилася і вийшла на вулицю. — Що ти кричиш? -Танечко, привіт! Я ж не спитав номер квартири. Ти так швидко пішла. Ось, — Віталій дістав з рюкзака гроші і довгасту коробку, перев’язану бантом. — Що це? — здивувалася Таня. — Це подарунок. Парасолька. А це гроші.

Я не можу бути тобі винуватим. Бери, — і він нав’язливо став пхати коробку з грошима дівчині в руки. Таня підняла голову вгору і подивилася у вікно своєї квартири. Мати з батьком дивилися на них. — Третій поверх? — запитав він і помахав батькам. Мати сказала батькові: -Приємний «непорозуміння». І з подарунками прийшов. І вона махнула йому рукою, запрошуючи зайти. — Ти що? — обурився батько, — навіщо ти його покликала? — Ось побачиш, вона ще за нього заміж вийде. Це я тобі точно кажу. Вона телефон його НЕ видалила вчора, сьогодні поставила на беззвучний. Пропущених штук сто, і вона бачила, що він дзвонив, посміхалася, — відповіла мама. Через три роки Тетяна, дійсно, вийшла заміж за Віталія. І хороша сім’я склалася. Перше враження виявилося оманливим. А в коридорі до сих пір висить тє сама подарована парасолька …