NEWS 2SWEET

Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити з усіляких побутових домашніх речей. Але я намагалася вчитися. Одразу народила один за одним двох дітей. І діти, і вся домашня робота трималися на мені. Мій чоловік добрий, але він весь час на роботі та вдома мені зовсім не допомагає. Роман вміє лише вказувати на мої помилки, замість того, щоб взяти дітей погуляти, а я тим часом щось вдома зробила. Але чоловікові ніколи не спадало на думку, що я теж втомлююся і не встигаю якісно виконувати свої обов’язки. Одного ранку Роман встав без настрою. Це з ним трапляється досить часто. Схоже, що чоловік переживає кризу середнього віку.

Його майка, випране мною напередодні, не відмиралося. А я не подивилася. Просто зняла висохлу і поклала у шафу. І ось зранку він чудово «підняв» мені настрій, сказавши, що «Прання – це, мабуть, не твій. Як і їсти готувати. Навіщо тоді братися?! — До речі, сказано це було дуже на підвищених тонах. Раніше я плакала б півдня, бо дуже неприємно це чути від коханої людини. Але зараз я вирішила діяти інакше.

З цього дня я просто перестала прати. І готувати. Зовсім. Логіка моя проста до неподобства. По-перше, я готую смачно. Подобається всім, окрім Романа. Тому що він сам не знає, чого хоче. Йому випечеш пиріжки, він носом крутить. Млинці його теж не влаштовують і таке інше. По-друге, щоб одяг не стирався, це ж як його потрібно було забруднити. Але Роман у цьому майстер. Чинити машину в новій майці – будь ласка. Потім відпрати це дуже складно. Тому претензії про те, що я погана, мною були не прийняті, абсолютно.

Я згадала про те, що я жінка, а отже, повинна слухатися чоловіка. Чоловік сказав не прати, отже, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він психовав. Сам готував собі їжу, і дітям також. Причому після такої ранкової напутності він дуже швидко відходить. Увечері прийшла просто душка. Запитав, що на вечерю. А я сказала, що я не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила тебе послухати і не братися за те, чого робити не вмію. Прати це не моє, готувати теж ». Майже через десять років шлюбу до мене дійшло, що важливо цінувати себе за будь-яких обставин. І не дозволяти нікому витирати себе ноги. Навіть найулюбленішим і близьким. Ось і всі мої висновки!

Вибір сина зовсім не сподобався Анастасії Степанівні. Конверт вона заготовила задовго до того, як він привів свою дівчину додому, щоб познайомитись з батьками. Вона не могла зрозуміти, як її син міг закохатися в таку простушку? Вони були, на її погляд, невідповідною парою, тому вона мала намір зіпсувати їхні стосунки. Вона вважала, що син зруйнує життя, одружившись із цією дівчиною.

Вважала своїм батьківським обов’язком урятувати його від невірного рішення. Оксана та Ігор познайомилися випадково, все сталося у парку. Ігор зазвичай у таких місцях не знайомиться, але Оксана його сильно зачепила. Дівчина дуже гарна собою. Незабаром між ними почалися стосунки. Між ними були сильні почуття, тож Ігор поспішив познайомити дівчину зі своїми батьками. Батьку Оксана сподобалася своїми манерами. А ось мама її не злюбила з першого погляду.

Дізнавшись, що її батько — фермер, мати Ігоря вирішила, не сильно заглиблюючись в деталі, що така дівчина йому не підходить. Вона намагалася його відмовити, але син її не слухав, говорив, що любить її, а походження не має значення. Тоді Анастасія Степанівна вирішила взяти ситуацію до своїх рук. Анастасія Степанівна вирішила реалізувати свій план просто на весіллі. Безпосередньо перед урочистістю вона покликала Ігоря і дала йому в руки конверт, в якому були підроблені фотографії Оксани та якогось чоловіка в дуже інтимних ситуаціях. Усі фотографії були відфотошоплені , але дуже якісно, тому Ігор повірив. Він дуже засмутився. Весілля було зірвано. Анастасія Степанівна була задоволена виконаною роботою. Якось Анастасія Степанівна після салону краси зайшла до ювелірного магазину. Ще минулого тижня вона надивилася там гарні сережки і збиралася купити їх.

Вона випадково зустріла Оксану там, вона розглядала ті сережки, які їй сподобалися. Поруч із нею стояв добре одягнений чоловік у дорогому костюмі, значно старший за дівчину. Тоді Анастасія Степанівна вирішила, що це її коханець, почала її прямо в магазині поливати брудом, звинувачувати в тому, що вона меркантильна. Чоловік лише здивовано дивився на цю сцену, а потім заявив, що її батько.

Тоді Анастасія Степанівна завмерла від подиву. — Не смійте так висловлюватись про мою дочку, я давно хотів з вами розібратися. Знав, що ви погане про мою доньку кажете, але мені Оксана не дозволяла. Я дуже радий, що ми з вашою родиною так і не поріднилися – сказав Андрій Петрович. Анастасія Степанівна мала дуже застарілі погляди. Вона вважала, що всі, хто займається землеробством та скотарством, є бідняками. Але батько Оксани був дуже заможним фермером. Вийшла Анастасія Степанівна з магазину принижена та зачеплена. А в Оксани все склалося чудово. Незабаром вона зустріла хлопця, який її щиро полюбив, і вийшла заміж за нього.

– Сестричка, припини ревти! Цей нікчема, Артур, не вартий твоїх сл із! А його нова пасія – у підметки тобі не годиться. За кілька місяців хво роби Катя схудла і втратила все волосся на голові. Коли ліkарі поставили діаrноз, ніхто її не підтримав: ні її молодик, ні подруги, ні колеги. Лише сестра, Ганна, простягла її руку допомоги. Сплатила курс ліkування та реабілітацію. А тепер заїхала за нею до ліkарні, щоби відвезти до свого заміського будинку. – Там ліс, чисте повітря, річка. Це тобі піде на користь. Як тільки машина заїхала у ворота, до них підбіг великий, кудлатий собака.

– Знайомся – це Граф, твій друг і охоронець . Ти ж не хочеш нудьгувати тут одна. Він раніше жив у господарів, вони його добре виховали, потім поїхали за кордон, а Графа віддали до nритулку. Йому теж потрібен друг. Ось ви з ним і піклуватиметеся один про одного. Катя обережно увійшла до хати. Там було дуже затишно. Ганна внесла пакети з їжею, ще трохи побула, допомогла сестрі облаштуватись і поїхала до міста. Залишившись одна Катя, лягла на диван, сховалась у пледі і почала nлакати. І раптом Граф підійшов до канапи, поклав голову їй на ноги і почав потихеньку скиглити. – Зголоднів? Ходімо, хлопче, я тебе нагодую. Так вони почали жити разом. Потоваришували, гуляли лісом, плескалися в річці, грали і навіть засипали разом.

Катя потихеньку поверталася до життя – Мені тепер є заради кого жити, – говорила Катя, обійнявши кудлату голову Графа. Ганна регулярно відвідувала їх, привозячи щоразу продукти. Цього разу вона привезла із собою ще й кошеня. – Уявляєш, приходжу, а він у мене перед дверима на килимку сидить. Дивись якийсь забавний! Кошеня, нітрохи не соромлячись, полізло до Графа за пазуху. Той прихильно прийняв малюка. – Зустріла Артура. Ти ж скрізь і всюди в чорний список занесла. А він вибачається і передав номер свого телефону, щоб ти йому передзвонила, – Гнна передала сестрі листок паперу. – Я назву кошеня Димок, – сказала Катя, скомкавши і викинувши папірець у відро для сміття.

Я дуже люблю приїжджати щоліта до бабусі. Після літньої сесії знову вирішила приїхати до неї, але не повідомила про свій візит, думала, що зроблю їй сюрприз. Тільки те, що я побачила на дачі у бабусі, для мене стало справжнім неприємним сюрпризом. Я підходжу до хвіртки і чую якісь крики. Швидко забігаю у двір і бачу, що мій дядько стоїть біля мангалу, смажить шашлики. А на лавці сидить моя бабусю — і на неї кричить дружина дядька. Я не зрозуміла, через що раптом невістка стала кричати на літню жінку. Самого дядька ця ситуація анітрохи не збентежила.

Як виявилося, дядька звільнили з роботи, їм із дружиною не вистачало грошей на оренду квартири, ось вони й приїхали жити до бабусі. Вона не змогла відмовити своєму синові, тим більше що з ними був розпещений онук — 15-річний Коля. Я була дуже обурена поведінкою дружини дядька. Вона постійно кричала на бабусю, ні в що її не ставила. Якщо тітка готувала їжу, то тільки на свою сім’ю, забуваючи про бідну бабусю. Мало того, вони переселили бабусю із загального великого будинку в літній будиночок – у маленьку прибудову. Під приводом, що у них сім’я – і потрібно більше місця.

Я тут же зателефонувала мамі і розповіла про те, що тут твориться і як невістка бабусі почувається господинею в чужому будинку. Мати з батьком приїхали наступного дня. Вони попросили мене повести бабусю подалі, бо вдома почався справжній скандал. У результаті мої батьки відстояли права бабусі, і вона повернулася нормально жити до своєї оселі. А ось брат мами від сорому зібрав речі та пішов шукати квартиру. Але мені здається, що тут уже зіграла роль сила мого тата, адже він поліцейський і знає всі закони. Тепер наші спокійні дні з бабусею повернулися назад. Ми разом ходимо до лісу за малиною, робимо варення, годуємо курок. У бабусі так добре та затишно; як чудово, що вона в мене є.

— Олена! — Вигукнув чоловік, зупинившись у дверях купе, як укопаний. Сорокап’ятирічна жінка різко повернула голову і широко розплющила очі. – Ти? — не повірила вона своїм очам. -Скільки ми не бачилися? – тихо спитав Михайло, зачиняючи за собою двері. -Більше двадцяти років… -Я дуже радий тебе бачити, — сказав він, намагаючись зазирнути в її великі карі очі . Вона була така жіночна, неприступна і гарна, як і в день їхнього знайомства. Олена мовчки посміхнулася і відвернулася до вікна. Розмовляти з ним їй зовсім не хотілося. Вони познайомилися у лікарні, де він працював лікарем, а вона була інтерном. Вони одразу закохалися одне в одного і жили собі щасливо. Але в один період чоловік став поводитися відсторонено.

Тоді найкраща подруга Олени, Катя, зізналася, що бачила його з іншого. Олена дуже тяжко перенесла зраду і поїхала з міста. Там вийшла заміж та нар одила сина. Щоправда, чоловіка вона не любила. Михайло не міг не скористатися нагодою і все їй не розповісти. -Олен, я зараз тобі все розповім, тільки не перебивай. У той період я поводився відсторонено, тому що твоя подруга Катя сказала мені, що в тебе інший. А потім ти раптово поїхала, і я не міг знайти тебе. Катя приїхала до мене, коли я був п’яний і залишилася на ніч. Пізніше вона заявила, що вагітна від мене. Довелося одружитися з нею. Але дитину вона нібито втратила. Терпіти далі я її не став, і ми роз лучилися.

Тоді зі злості вона зізналася, що збрехала мені і тобі. Вона ніколи не була тобі подругою. – Чому все відбувається саме зараз, коли я на межі розлучення? — Зі сльозами на очах запитала Лена. -Ти заміжня? – раптом спитав Михайло. Йому одразу стало зрозуміло, що вона не щаслива у шлюбі. Але Олена чітко дала зрозуміти, що їм немає сенсу відновлювати стосунки. Так і роз училися. Через місяць Олена розлучилася з чоловіком і з того часу її життя почало втрачати всякий сенс. Якось хтось постукав у двері. Олена нео хоче встав а і, навіть не дивлячись у вічко, відчинила двері. — Михайле? Як ти… — здивувалася жінка, побачивши на сходовій клітці його. — Ми живемо лише один раз. І я не хочу все життя шкодувати про те, чого не зробив. А потім він лишився з нею до кінця своїх днів.

Ближче до вечора Ірині принесли дитину. Він був в декількох пелюшках, підгузниках і, щоб розповити його, після того, як лікарі залишили їх наодинці, пішло кілька хвилин. Ірина акуратно тягнула за кінчики пелюшок, боячись доставити малюкові неприємні відчуття. Нарешті, побачила його крихітне рожеве тільце. Чомусь вона очікувала, що син буде більше … він мирно спав. Ірина погладила його по животу і розчепіреним з підгузника ніжкам. Потім, закривши очі, нахилилася над ним і вдихнула його запах. Вона так мріяла про цей момент, коли дізнається запах сина — і він відразу стане рідним. Але цього не сталося.

Дитина пахла не так, як уявляла Ірина. Вона відразу зрозуміла, що дитина чужа, що вона — прийомна мама. Захотілося піти і не повертатися в палату. Ірина взяла себе в руки і подумала, що малюкові потрібна допомога і турбота, що вона довгих два роки чекала, коли зможе взяти малюка в свою сім’ю. В думках було все, крім відчуття материнства. Ліkарняна палата здалася незатишною і холодною. Ірина швидко закутала малюка в пелюшки і покликала медсестру. Чергова принесла пляшку з молоком, а хлопчик на руках прокинувся і подивився на них, ще не вміючи зосереджувати погляд на чомусь конкретно.

Проте, запах молока спонукав його взяти соску в рот і жадібно зачмокав, спустошуючи пляшечку. Ірина робила над собою зусилля, щоб не передати малюка медсестрі і не піти. А синочок, наситившись, раптом заснув, не випускаючи соску з ротика. Медсестра обережно витягла соску і пішла, порадивши Ірині потримати дитину якийсь час вертикально.Коли Ірина притиснула до себе маленьке тільце, з пелюшки вислизнула ручка і сповзла їй на плече. Вона була дуже ніжною і теплою. Від неї почало йти тепло, а почуття страху і незадоволеності зникло. Вона стала мамою, а на руках, мирно сопучи, дрімав її син …

На жа ль, мама Ані nомерла, коли та ще була маленькою дівчинкою. Ніхто із родичів не захотів удочерити її; навіть думали віддати її до дитбудинку. Але з’явилася далека родичка Віра і сказала, що забере до себе Аню. — Ти з глузду з’їхала? У тебе троє дітей. Як годуватимеш четвертого? Самі ж голодуєте іноді. — Нічого страաного. Натомість ми дружні. З Божою доnомогою впораємося. Аня росла розумною та слухняною дівчинкою. Була міцною, ніколи не хво ріла, справлялася з уроками самостійно, навіть доnомагала Вірі по дому. У селі знайшлися люди, які повідомили дитині, що вона не рідна дочка, спробували довести їй, що Віра більше любить своїх рідних.

Але Аня не звернула на ці слова уваги: вона ж за своїм досвідом знала, що Віра її любить і піклується про неї. Аня була вдячна їй за її доброту та теплоту. Незабаром діти Віри влаштували своє життя та залишили мамин будинок. І тільки Аня залишилася в »батьківському» будинку. Їй було чотирнадцять. Вона виросла, стала красунею. Вона мала довгі густі коси і блакитні, як небо очі. Якось рано-вранці Віра з сусідками пішли на річку випрати одяг. Була холодна зима, і на річці був шар льоду. Вони вважали, що лід витримає їхню вагу. Але трапилося ли хо. Послухався тріск, і лід почав розсуватися, з’явилися тріщини.

Віра опинилася на одному зі шматків льоду, який став плисти за течією. Вона прогаяла момент, коли можна було стрибати на берег, бо злякалася. Жінки стояли на березі і не знали, як допомогти Вірі. Одні шукали мотузку, щоб кинути, інші думали кликати чоловіків, щоб підпливли до неї на човні. Але ніхто не діяв. У цей момент звідкись вибігла Аня і кинулася в крижану воду. — Стій Ганнусю, не треба. Не ризикуй своїм життям. Але дівчинка не послухала матір. Допливла до Віри. — Мамо, я з тобою. З Божою допомогою впораємося! Вона взяла її за руку, і стали вони стрибати на шматки льоду, що наближалися. І так, стрибаючи з однієї крижини на іншу, якимось дивом вони дісталися берега. Після цього випадку всі на селі зрозуміли, що Аня – єдина «рідна» дочка. Всі були захоплені її хоробрістю та самовідданістю.

Якось у суботу свекруха запросила нас у своє село, щоб допомогти їй у господарстві. Моя сім’я та сім’я молодшого брата мого чоловіка погодились. На мій подив, його поява була незвичайною, тому що зазвичай ми виконували всю роботу в селі. Після довгого трудового дня ми сіли вечеряти. У середині трапези моя свекруха та її молодший син пішли в окрему кімнату.

Зацікавлена, я пішла за ними і побачила, як вона передала йому 20 тисяч зі своєї схованки. Після повернення вони поводилися так, ніби нічого не сталося, але ми з чоловіком не отримали жодної копійки! Ця подія засмутила мене. Мене засмутили не гроші, а її фаворитизм. У нас із чоловіком, незважаючи на те, що ми разом уже 20 років, завжди були натягнуті стосунки з нею.

Багато в чому це було пов’язано з її втручанням у наші відносини, починаючи з того, що вона перешкоджала нашому шлюбу та дітям і закінчуючи відмовою допомогти з кредитом на будинок. Вона рідко спілкувалася з нашими дітьми. Тим не менш, вона дбала про дитину свого молодшого сина від попередніх стосунків, що завдавало біль моєму чоловікові і, звичайно, мені.

Коли ми звернулися за допомогою в отриманні кредиту на свій власний будинок, вона нам відмовила, але потім продала свою квартиру, щоб допомогти молодшому синові. Було неприємно спостерігати таку поведінку. Незважаючи на всі наші зусилля, я не могла позбутися почуття несправедливості та образи, яку це приносило. Я була переконана, що вона нічого не зробить для нас і врешті-решт залишить свій дім молодшому синові, а нас – ні з чим.

Наша донька Настя росла гарною дівчинкою. Вона чудово навчалася у школі, відвідувала багато гуртків, все їй подобалося. Ми з чоловіком приділяли їй багато уваги. Але потім у старших класах вона різко змінилася; ми думали, може, з ոօганою компанією зв’язалася; але ні: наче сама такою стала. Стали звертатися до різних спеціалістів. Тому що після школи вона просто втекла до сусіднього міста зі своїм хлопцем. Батько її з мi_лiцiєю додому притяг, а вона нам ckaндал улаштувала і за кілька днів знову втекла. Лікарі нам сказали, що це такий вік, треба просто зачекати. І коли донька знову звернеться до нас по допомогу – не можна відмовляти. Так воно і сталося, Настя жила в іншому місті. Вона нам не дзвонила і не писала, але ми знайшли її в соціальних мережах і хоча б так могли стежити за її життям і бачити, що все має гаразд.

Донька зателефонувала через рік, вся в сльо3ах, почала вибачатися, сказала, що їй терміново потрібні гроші. Ми з батьком одразу ж відправили потрібну суму. Вона потім ще тиждень телефоном з нами поспілкувалася – і знову зникла. А за два роки вона привезла нам онучку. Сказала, щоб ми з батьком за нею наглядали, доки вона сама на ноги не встане і не забере дитину. Настя залишила нам усі документи, одяг на дитину. Ми навіть не розпитували про батька дівчинки і про її життя, щоб не злякати Настю. Минули роки, нашій онуці вже майже 5 років, а Настя так і не повернулася. Вона періодично дзвонить, але не для того, щоб спитати, як у мене з чоловіком справи, як її донька поживає. Вона дзвонить лише з однією метою – попросити грошей.

Ми з батьком так і продовжуємо їй відправляти, тільки за онуку прикро. Дитина не пам’ятає, як виглядає її мама. Вона мене з чоловіком своїми батьками рахує. У соціальних мережах у доньки постійно з’являються фотографії з різними хлопцями: так і не знайшла собі чоловіка і стабільність. Але ми хоч раді, що онука із нами живе. Вона хоч сита, взута, одягнена і з рідними людьми разом. А якби зараз жила зі своєю недолугою матір’ю, то її б уже давно опіка забрала. Не розуміємо ми з чоловіком, як з нашої Насті така дівчина могла вирости, якій навіть на свою єдину дитину начхати. Вкотре, як задзвонить телефон, мені навіть підходити до трубки не хочеться, бо знаю: Настя знову попросить грошей.

Швидkа привезла її з автовокзалу. Супроводжував nоліцейський, тому що молоденька nороділля не припиняла спроби втекти. Проте у ліkарні вона заспокоїлася. Ім’я свого дівчина не назвала, а документів у неї при собі не було. Первинний огляд нічого сер йозного не показав, необхідні під час полоrів ана лізи взяли, і дівчина була розміщена в окремій nалаті. Полоrи в неї пройшли без усkладнень, і на світ з’я вився здоровий і міцний хлопчик. Але, коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. — І так ясно було, що поkине. — ділилися одна з одною медсе стри. — Адже жодного слова про себе не розповідала. Бід ний хлопчик…

Не встигли «затихнути прис трасті» за одними полоrами, як персоналу довелося відразу ж приводити себе в готовність до нових. Швидkа привезла до ліkарні Ольгу з кро вотечею. Та була неnритомна, у важkому стані. Необхідно було ряту вати матір і рішення було прийнято — kесарів розтин. Для матері оnерація пройшла успішно. Але дитину не вдал ося вряту вати. Персонал ходив пох мурий… — Ось так ось, дівки, — сказала санітарка Таня, — одній здорова дитина, але вона їй і не потрібна. Друга втра тила бажану дитину. Нема справедливості на білому світі. Ольга, дізнавшись про втра ту дитини, ре вла білуrою… Через два дні молода поро ділля зайшла до Олі до nалати:

– У мене наро дився хлопчик. Здоровий. Але навіщо йому мати – бродяrа. Його все одно в мене заберуть. Визначать у дитбу динок. Йому там буде поrано, я знаю. Сама з дитбу динку. Але, мабуть, не дарма мене Боr у ваше містечко привів. Виходить, так треба було, виходить, я народ жувала для вас. А ви будете йому гарною матір’ю. Заберіть його. Дуже прошу… Оля дивилася на відвідувачку, як на боже вільну: — Ти що несеш? Як можна віддати — забрати дитину? Іди, піди!.. Того ж дня молода зникла з ліkарні. Наступного ранку Ольга воркувала, сидячи біля ліжечка малюка. Ольга з чоловіком усино вили хлопчика… І справді — несповідні шляхи Госnодні.