NEWS 2SWEET

Я живу в успадкованій від бабусі квартирі. З недавніх пір у мене залишається ночувати мій хлопець. І ось тут я зрозуміла, що це завдає мені співаючих проблем. Все через те, що у Антона чудовий апетит. Я не могла його прогодувати. У мене просто не вистачало грошей. Якось я вирішила йому натякнути на цю обставину. – Дорогий, ти б не зміг, повертаючись із роботи, купити деякі продукти. А то мені нема чим тебе нагодувати, — сказала я йому. – Звісно. Вибач, що сам до цього не здогадався, відповів він. Я написала йому список, що потрібно купити.

Наступного дня він повернувся додому із двома величезними пакетами. І все готове харчування. – Що це? – Здивувалася я. – Ти у кулінарії готову їжу купував? – Ні. Це все моя мати приготувала. Тут їжі на кілька днів. Я спершу подумала, що він так жартує. Любити він мене розіграти. Але цього разу він був абсолютно серйозним. І вісь ця ситуація триває. Мама Антона готує, а він регулярно заїжджає до неї, набирає повні пакети їжі і набиває мій холодильник вщент. Здавалося б, які проблеми? Живи та радій, що готувати самій не доводитися.

Але… По-перше, мої з мамою Антона смаки зовсім не збігаються. То в неї гречка пересолена, то голубці надто жирні. Це ж розсадник гастриту. По-друге, наді мною приколюються наші з Антоном спільні друзі. Сміються, мовляв, я така нікчемна господиня, що не можу свого парубка нагодувати. Я пробувала поговорити з Антоном, щоб самим купувати продукти та готувати їжу. Але він не розуміє. – Навіщо витрачатись, якщо мама все нам готує? Не зрозумію тебе. То ти одне кажеш, то інше. Що тобі не подобається? – ображається він. І як мені бути з ним? Антон мій перший хлопець. Я не хочу сва ритися з ним чи розлу чатися. Але й недбайливою господинею бути не хочу.

Ганна була багатодітною мамою. Її подруга наважилася взяти дитину з дитбудинку, але не хотіла йти туди сама. Це ще було далекого 92 року. Їй була потрібна підтримка, тому вона попросила її піти з нею. Ганні було важко бачити цих дітей. У дитбудинку її серце полонив маленький хлопчик, трирічний Сашко. Усі дітки грали, бігали, а він сидів за столом самотній. Він був якийсь сумний і ні з ким не спілкувався. Вихователька сказала, не звертати на нього уваги, вранці він завжди такий. Він був складною дитиною. Якщо його не годували, він не їв. Весь день сидить і дивиться в стелю.

Тоді Ганна підійшла до нього, намагалася зацікавити різними іграшками, але не отримала жодної реакції у відповідь. Мати цієї дитини хворіла, а батько був пиякою. Дитина кілька днів була одна в гуртожитку і кричала, але ніхто не звертав уваги. Сусіди увійшли до кімнати лише тоді, коли відчули неприємний запах. Виявилося , на підлозі лежало тіло батька. Після цієї жахливої історії, вона повернулася додому і поговоривши з чоловіком вирішила взяти цю дитину до себе. Спочатку вони брали його лише у вихідні. Він звикав до них, потім почав оживати і навіть бавився з іграшками.

Нині Сашку вже двадцять три роки. Він виріс справжнім красенем. У їх сім’ї всі ставляться один до одного з повагою, вони допомагають один одному. А ще Ганна ніколи не чула, щоб хтось говорив «цей рідний, а цей не рідний». Всіх вона любила однаково – вони всі її діти, заради яких вона була готова на все. Щоправда, прийомні діти потребують більшої уваги. Не завжди все залежить від виховання, щось закладено на генетичному рівні. Але загалом це не псує відношення. Старші діти вже з ними не живуть, але підтримують, привозять онуків та ніколи не засуджують їх за такий вибір.

Коли я збиралася їхати додому, зателефонувала мати чоловіка: і запитала, чи придумала я, що готуватиму на вечерю. І попередила, що Мишкові не можна їсти свинину, плюс вона продається в магазині поблизу. Сказала не купувати, а натомість купити курку. Я недоробила роботу і мені вона заважала, але ніяк не хотіла відстати. – У мене бездоганна пам’ять на все Ганна Володимирівна. Прошу вибачити мені, але в мене є справи. – Добре подзвони мені, коли підеш з роботи. Я скажу яку сметану купити для салату. Я одружена з Мишком 4 роки. І за весь цей час моя свекруха не пропустила жодного дня нашого життя. Або вона часто буває у нас вдома, або дзвонить мені по телефону та інструктує, що робити. У мене було відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за матір.

Він завжди був маминим синком, але я навіть не уявляла, наскільки це жа хливо. – Мишко, ти вже дорослий! Ти вже маєш свою сім’ю! Чому б тобі не пояснити мамі свою незацікавленість? Чому б тобі не відмовляти? – Це ж моя мама, не можу так ставитись до неї. Незважаючи на те, що я ніколи не запрошувала свекруху, вона була присутня на всіх наших посиденьках. І щоразу, коли вона приходила, мені доводилося накривати спеціальний стіл. Стандартної піци було недостатньо. Якось моя приятелька пережила жа хливу ситуацію, потрапивши в автомобільну ава рію. В результаті вона провела багато часу у ліkарні, а Лерочка , її маленька дочка, залишилася без нагляду. Я одразу ж вирішила взяти дівчинку до себе. Мишко, здається, не заперечував, коли я розповіла йому все телефоном. Звичайно, оскільки в будинку з нами житиме ще одна людина, я турбувалася про те, як розвиватиметься наш зв’язок.

Але мої тривоги були безглузді. Мишко прийняв дівчинку у своє серце. Прийшовши з роботи, він приніс із собою повітряні кулі та великого ведмедя. І все в нас було добре, поки про дівчинку не дізналася моя свекруха. Коли вона дізналася, що дочка моєї подруги живе в нашому домі, то одразу ж прийшла та влаштувала сkандал. …Свекруха накричала на чоловіка і назвала його еrоїстом. Вона сказала, що він не може мати дітей, поки вона жива, тому що будь-якої миті їй може знадобитися його допомога. – Я не можу кинути маму заради чужої дитини. Мама просить, щоб ми віддали її до дитя чого будинку. Увечері я зібрала його речі та виrнала. За кілька годин свекруха подзвонила і почала сва ритися. Я рада, що так вийшло.

Подружжя Артемових вже надію втратило, що донька колись заміж вийде. Алісі вже тридцять було, але жодного серйозного шанувальника в неї ніколи в житті не було. Адже незрозуміло, в чому причина була: зовнішність середня, та й дівчина не дурочка, хоча якимось особливими талантами теж не вирізняється. І коли батьки майже втратили надію, намалювався один кандидат у зяті. Аліса відразу захопилася потенційним женихом.

Батьки поставилися до ситуації спокійніше, хоча теж горіли ентузіазмом видати єдину дочку заміж. Батьки радили з весіллям почекати, подумати, вивчити хлопця, але Аліса і місяця не зачекала, зіграли весілля. Батьки потім не раз гойдали головоюі важко зітхали, згадуючи, що цю помилку можна було не робити. Анатолій був ще тим байдиком, постійно був у пошуках, розраховував швидко і просто розбагатіти, намагався не раз заснувати різні бізнеси, але всі з тріском провалювалися.

Жила сім’я Аліси за її гроші. А коли вона вийшла у декрет, жити стали за рахунок батьків дівчини. Анатолій відчував, що батьки дружини ставляться до нього з нехтуванням, тому у відповідь їх більше не шанував і грубіянив. Тепер подружжя розмірковує: ”А чи взагалі був сенс дочку заміж видавати? Власне, раніше простіше жилося, годі було годувати зятя”.

З Наталією ми роз лучилися два роки тому, після семи років шлюбу. Просто поступово зрозуміли, що зовсім різні, майже чужі люди, і не бачили сенсу продовжувати далі наші відносини. У нас з Наталею є чарівна дочка, Міланка. Після роз лучення, ми залишилися друзями з колишньою дружиною, я залишив їм з дочкою квартиру, і кожні кожні вихідні забирав Мілану до себе. Скоро я одружився на своїй коханій жінці, Ксені. Ми працювали з нею разом в одній фірмі і, здавалося, були створені одне для одного. Ксеня дуже добре ставилася до моєї доньки, іноді ми разом ходили в кіно. — Дорогий, завтра субота, моя мама чекає нас в гості, — сказала мені ввечері Ксеня. — Добре кохана. В гості, так в гості, як скажеш, — посміхнувся я. — Ром, тільки давай Мілану твою не братимемо з собою. Ти ж знаєш, мої батьки цього не схвалять, — сказала Ксеня. — Що значить «не схвалять»? Твої ж батьки були проти нашого одруження? Навіть навпаки, дуже раділи.

Вони прекрасно знають, що у мене є дочка. Я залишив свою дружину, але не дитину! — обурився я. — Так, ти маєш рацію. Але хіба тобі важко виконати моє прохання? Просто не забирай завтра Мілану, і все. Ти не кохаєш мене? — о6разилася моя дружина. — Ксеня, Ти доросла людина, а поводишся, як примхлива дівчина. Я люблю тебе, але я пообіцяв дочци взяти її на вихідні, і не збираюся її о6манювати через твоїх витівок, — сказав я і пішов спати. На наступний день я поїхав за дочкою. — Привіт, Рома. У мене до тебе прохання. Мені через тиждень потрібно буде виїхати днів на десять. Можна, щоб Міланка пожила у тебе? — запитала у мене Наталя. — Ура, я буду жити з татом! — заплескала в долоні дівчинка. Я посміхнувся дочци, і погладів її по голові. — Звичайно, навіщо ти питаєш? — сказав я колишній дружині. Ми поїхали з донькою додому. — Міланка, нас запросили сьогодні в гості, батьки тітки Ксені, підемо? — запитав я дочк. — Ходімо, тату, я буду добре поводитися, ти не турбуйся, — серйозно промовила дівчинка. — Добре, не буду турбуватися, я ж знаю, що ти у мене слухняна, і вихована дівчинка, — посміхнувся я. Вдома я виявив, що Ксенія вже пішла. На столі я побачив записку:

«Я поїхала до мами, буду пізно». Тобто дружина поїхала одна. Що ж, це її рішення. Мені стало трохи не по собі, і чомусь прикро за дочку. — Міланка, наші плани змінюються, сьогодні ми підемо на каруселі! — сказав я доньці. Цілий день ми гуляли, потім поїли в кафе і пішли додому. Ксені сиділа в кріслі, і дивилася телевізор. Вона холодно привіталася з Міланою і пішла спати. — Ром, нам необхідно серйозно поговорити, — сказала мені дружина через деякий час. — Слухаю тебе, щось трапилося? — запитав я. — Так, відбулося. Так більше не може тривати. Я люблю тебе, і не хочу ні з ким ділити! — сказала Ксеня. — А тобі і не потрібно мене з кимось ділити. Інших жінок у мене немає, так що я весь твій, — усміхнувся я дружині. — Давай тільки без твоїх жартів. Зараз йде мова про твою дочку. Так більше не може тривати. Зрештою, у нас будуть свої діти, і це не нормально, що ти будеш водити в наш будинок Мілану! — промовила жінка. — Ксеня, я не змушую тебе любити свою дочку.

Але ти. якщо любиш мене, повина поважати і її, і ставитися до моєї дитини відповідно. Я думаю, що наша розмова закінчена! — сказав я. Ксенія, як завжди, надула губки і відвернулася. — До речі, забув сказати тобі. Наталія скоро поїде днів на десять, і Мілана поживе поки з нами, — сказав я. Ксеня промовчала. Кілька днів дружина не розмовляла зі мною. Я не знав, що мені робити. Адже я любив Ксеню, але ще більше любив свою дитину. Через кілька днів Мілана переїхала до нас. Ксеня практично не розмовляла з дівчинкою вдаючи, що не помічає її. Мілана відчувала недоброзичливе ставлення до себе і відчувала себе ніяково. — Таточку, тітка Ксенія о6разилася на мене? Я веду себе добре, сьогодні підмітала в квартирі, а вона все одно не розмовляє зі мною, — запитала у мене дочка. — Ні, дитинко, тобі здалося. У тітки Ксені проблеми на роботі, тому вона без настрою. Ти не звертай на неї увагу. Підемо краще мультики дивитися, — сказав я доньці. Через тиждень мені подзвонила Наталя. — Ром, тут така справа, словом, я виходжу заміж, — сказала Наталія.

— Радий за тебе, вітаю! — щиро сказав я. — Розумієш, моя майбутня чоловік наразі не знає про дочку. Ти не проти, якщо Мілана поживе в тебе якийсь час? — запитала мене Наталя. — Я тільки за! Ти ж знаєш, я завжди хотіл, щоб дочка жила зі мною. Не хвилюйся, у нас все буде гаразд. А тобі, бажаю щастя! — відповів я. На наступний день я поїхав до Наталі на квартиру, забрати речі дочки. А коли я повернувся назад, я застав неприємну картину. — Ти недолуга і незграбна, а ще нах абна! Хто дозволив тобі підходити і заглядати в мою тумбочку? — почув я kрик Ксенії … — Тітка Ксеня, що не ла теся, будь ласка, я хотіла витерти пил, і випадково зачепила вашу пудру, я не навмисне, — плаkала моя дочка. У кімнаті я побачив Мілану; дівчинка плакала і тремтячими ручками намагалася зібрати пудру. — Я тобі покажу зараз, як лазити по чужих речах! — заkричала Ксенія, і замахнулася на Мілану рушником. — Зупинись, Ксенія! — kрикнув я. Дружина злякано обернулася, очі її зрадницьки забігали.

— Ромка, ти? Чому ти так рано? — запитала вона. — Чи не забагато ти собі дозволяєш? — запитав я дружину. — Значить так! — вигуkнула Ксенія. — Мені це набридло. Вибирай, або я, чи вона! — А що тут вибирати? Збирай речі, я викличу тобі таксі, — сказав я спокійно. Ксенія розгублено дивилася на мене, не чекаючи такого повороту. Я мовчки дістав валізу з антресолі і простягнув їй. — Вибір тут недоречний, таких як ти, тисячі, а дочка у мене одна, — сказав я. — Ти ще пошкодуєш! На колінах до мене пріползешь! — kричала дружина. — Ксенія, закінчуй цей дешевий спектакль і швидше збирайся, — сказав я і викликав таксі. Після від’їзду дружини мені якось стало легко і спокійно на душі. Начебто я позбувся якогось вантажу. — Таточку, ви через мене пос ва рилися? Це моя провина? — запитала мене Мілана. — Ні, донечко, ти не винна. До речі, у мене є чудова ідея! Я візьму відпустку з завтрашнього дня і ми поїдемо на море. Ти не проти? — посміхнувся я дочки. — Ура! Татко, я так люблю тебе! — промовила Мілана і міцно обіняла мене за шию. Ми обидва відчували себе радісними й щасливими.

Чоловік поставив мене до відома, що їде у відрядження дня на два. Потім, на зворотному шляху заїде провідати матір. Те, що до матері він поїде один мене трохи здивувало — адже ми завжди її відвідували удвох. Своє рішення він пояснив, що не хоче робити гак. Але ж я могла б і сама поїхати до свекрухи, а потім повернемося разом. Ну не хоче, та й годі. Мені ж краще. Відпочину, з подругами посиджу.

Після його від’їзду я подзвонила мамі, з нею ми поділилися пересудами про рідню. Потім подзвонила подрузі, Ірі. Вона мені повідомила, що завтра у Томи, нашої з нею подруги, День Народження. І запропонувала зробити тієї сюрприз. Ми, удвох, заїхали до сестри Томи і взяли у неї ключі від квартири подруги. Тома жила в сусідньому зі мною, будинку.

Ми закупилися необхідними атрибутами для свята і пішли на квартиру до Томі. Вирішили все підготувати до її приходу — розвісити кульки, накрити стіл, зустріти її салютом з хлопавок і вигуками: «Сюрприз!». Поки нарізали салати і різні м’ясні нарізки, весело перемовлялися, представляли здивоване обличчя подруги. На жаль, чи на щастя, ми не замислювалися — а чому це Тому не запросила нас на день народження?

Все вже майже були готові до зустрічі іменинниці, коли двері відчинилися і в квартиру ввалилася парочка, що цілу ється.- Здрасьті, приїхали! — приголомшено виrукнула я.Томка почала верещати, мовляв, ми порушили межі приватної власності, а мій чоловік намаrався все заперечувати. «Я не я, і кінь не мій». Від такого їх дисбалансу мені стало смішно.- Так значить ти не хотів зробити гак? — уточнила у чоловіка.Іра на цей цирк дивилася з винуватим виглядом. Адже ідея зробити сюрприз Томі належала їй. А я вважаю, що це навіть добре, що зрада розкрилася до того, як ми з чоловіком зробимо дитину. Тепер він живе в сусідньому будинку. Часом заходить на чай. Тому я ігнорую.

Вже кілька днів мій дворічний син вере дує, нормально не спить і мені спати не дає. Чоловіка ночами не турбувала, йому з ранку на роботу, а мені, можливо, вдень вдасться годинку іншу прикорнути. Але і вдень малюк не давав мені спати. У понеділок, з самого ранку, Толя навіть на роботу не встиг виїхати, до нас прийшла свекруха з онукою, дочкою моєї золовки. Я дуже здивувалася, а свекруха мені сунула пакет і каже: – Це їжа для Катеньки, а тут памперси, – і показує другий пакет. – Навіщо? – я розумію, що нічого не розумію.

– Як це навіщо? – у свою чергу дивується свекруха. – Моя Танюша з сьогоднішнього дня виходить на роботу. А ти так чи інакше вдома сидиш, от і за Катенькою подивишся. – А це хто так вирішив? – уточнюю я. – Ну, так ми з Танюшею і вирішили. – А моєю думкою поцікавитися не спромоглися?! Викручуйтесь, як хочете, а мені з моїм одним турбот повний рот. Я вже другу добу не сплю, а ви вирішили мені ще навантаження збільшити? Не буду я з Катенькою сидіти… – Мам, ну ти справді вразила так вразила. Сама порадилася, сама вирішила. А Таня яким місцем думала, коли виходила працювати? Давай я тебе з дівчинкою відвезу, куди скажеш, підтримав мене чоловік.

– Ну хоча б тільки сьогодні, – почала просити свекруху. – Ні, мамо, – перервав її чоловік. – Ні сьогодні, ні завтра, ніколи сидіти з племінницею не буде моя дружина. Збирайся, я вас відвезу. Каваз мій чоловік, підштовхуючи матір до виходу… Про що вони говорили, коли їхали в машині, хто буде сидіти із дитиною? Я не знаю. Але свекруха напевно обра зилася. Вже котрий день не дзвонить, не цікавиться ні нами, ні онуком.

Нещодавно у моїй родині виник kонфлікт. Мені шістдесят років. Так сталося, що особисте життя в мене не склалося. У мене були тривалі стосунки з одним чоловіком, які тривали майже п’ятнадцять років, але потім ми розійшлися, коли зрозуміли, що почуття охолонули. Спільних дітей у нас не було, бо він був безnлідним. Але ми вдо черили дівчинку з дитя чого будинkу. Варто було нам лише раз побачити Софію, як дівчинка запала нам у душу. Ми одразу зрозуміли, що вона наша. Я намагалася дівчинці забезпечити краще дитинство та всі можливості для розвитку.

У моєї сестри доля склалася зовсім інакше. Тамара молодша за мене на п’ять років. Вона у вісімнадцять вискочила заміж і наро дила від чоловіка трьох дітей. Ставиться вона до своїх дітей досить безвідповідально, воліє витрачати гроші на свої задоволення, купувати дорогий одяг і гуляти з подругами. Про майбутнє дітей мало думає. Але чомусь у нашій родині Тамару завжди любили більше. Нещодавно ми відзначали мій ювілей. Шістдесят років. Зібралося багато друзів та родичів, я накрила багатий стіл. Під час застілля Тамара перебрала з алкоrолем, у неї розв’язався язик.

Вона при всіх голосно спитала: -І коли вже ти перепишеш будинок на моїх дітей? Я дуже здивувалася. -Твоїх дітей? Але в мене є спадкоємиця. І зненацька батьки Тамару підтримали. Вони стали мені доводити, що діти Тамари мені рідніші, а залишати будинок безрі дній дівчинці з дитбу динку не варто. До речі, квартира у мене трикімнатна, я на неї накопичила власною працею. І взагалі такі розмови обра зливі, коли я жива та здорова. Про всяк випадок я склала заповіт, де все залишила моїй доньці.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

У п’ятнадцятирічної внучки був день народження, і вона запросила всіх в свій будинок. Бабуся сиділа на кухні і в’язала. Вона не брала участь у цьому святі. Вона була привітною з усіма. Подруги внучки завжди зізнавалися, що її бабуся дуже хороша. Кожен мріяв би мати таку бабусю. Батьків у цей день не було вдома. Вони були в театрі. Бабуся попередила, що батьки швидкого повернуться і свято мало наближатися до кінця. Дівчатка збиралися і запропонували іменинниці з ними погуляти, так як на вулиці була гарна погода. Бабуся не була проти, але стіл не був прибраний і посуд був брудним.

Внучка дуже сильно хотіла погуляти з друзями. Але ж не можна все так залишати, треба забиратися за собою! Що подумають дівчатка? Це неправильно, коли ти веселишся, а за тобою прибирають інші. Батьки були розуміючими людьми, і вони спеціально пішли з дому, щоб дочка насолодилася своїм святом, а подругам було комфортно. І цим хорошим батькам було б неприємно бачити в будинку такий бардак. Це ж неправильно по відношенню до батьків! Бабуся наводила різні приклади зі своєї юності.

Вони теж веселилися з подругами, влаштовували вечірки і гуляли допізна. Але після кожного свята подруги допомагали їй прибиратися. Дівчаткам стало соро мно, і вони вирішили все-таки допомогти подружці прибратися будинку. Вони пропилососили, прибрали все зі столу і помили посуд. Бабуся дивилася на них із захопленням і продовжувала в’язати. Дівчатка хотіли швидко все закінчити, щоб встигнути погуляти на вулиці. Після того, як вони все завершили, подякували бабусю за смачну їжу і пішли гуляти. Коли батьки повернулися додому, то все було прибрано і в будинку була повна чистота.