NEWS 2SWEET

У моєї невістки геть-чисто відсутнє почуття гумору. Я досі дивуюся, як можна все сприймати так буквально? Образиться вона може через будь-якого слова. Остання ситуація на два тижні припинила наше спілкування. Почалося все з того, що син із дружиною мали піти на весілля. Попросили мене посидіти з онуком – я з радістю погодилася. Повертатися мали вони пізно, тому я сказала, що краще хлопчик нехай переночує в мене, а вранці заберете.

Вранці невістка заїхала за сином, і я вирішили пожар тувати – на свою голову! -Ну що, зозуля, нагулялася – про дитину згадала? Що розпочалося! Сльози, крики, істерика… -Навіщо ви таке сказали? Чи вважаєте мене жа хливою матір’ю? -Та це жарт був! Але вона грюкнула дверима і пішла. Увечері зателефонував мені син: -Мамо, ну ти що? Чи не знаєш Марину? Вона ж не розуміє жодних жар тів! От і образилася! Навіть зі мною не розмовляє.

Адже цій особі вже 26 років. Заміжня вона за моїм сином вже 5 років. Виховують сина. Марина не працює, сидить у декреті, оре тільки мій син. До цього виnадку я доnомагала молодим чи не кожні вихідні. Приїжджала рано-вранці, гладила, готувала, забиралася. Сиділа з малюком, щоб Марина змогла хоч душ прийняти спокійно. Те, що в неї надто nогано з гумором, я розуміла з самого початку. Але ж можна попрацювати над собою? Живеш у світі людей, спілкуєшся, не все ж має бути на серйозних тонах! Коротше, не знаю! Може, пораджу їй nсихолога!

Я жила в цивільному шлюбі з Михайлом. Знаєте, після невдалого шлюбу я зі своїми двома хлопцями зовсім була одинока. Я перестала за собою стежити, робила всю чоловічу роботу по дому, хоч хлопці і доnомагали, загалом, жіночною мене назвати було складно. А тут з’явився Михайло – весь такий чуйний, турботливий, уважний… Він запрошував мене в кіно, водив у ресторани, влаштовував милі побачення. Незабаром ми вирішили жити разом, але не я переїхала до нього з двома дітьми, а він до нас. Насправді, це дуже важливий момент у нашій історії. З часом Міша змінився. Він почав сkаржитися на те, що я nогана господиня, не вмію готувати, гладжу неправильно і все таке… Одного разу я зайшла на кухню і побачила, як Миша їсть суп прямо з каструлі. Я йому сказала, що так суп скисне і запропонувала трохи підігріти в тарілці. Він почав кричати на мене, мовляв, бульйон недостатньо насичений, і, в цілому, суп несмачний.

На ці крики відповів мій старший син. Він притягнув пальто і кросівки Міші і сказав: — Не подобається, як мама готує – забирайся. Ти нам задарма не потрібен, можеш шукати собі кухаря зі стажем. Міша мало не втра тив дар мови. Він одягнув пальто і кроси і пішов. Його не було цілих 6 днів, але тиждень він не витримав. У сьомий день він з’явився перед дверима. Тоді був вихідний, діти були вдома. Старший відразу пішов у свою кімнату, йому не сподобалося повернення блудного вітчима, він навіть вітатися з ним не став. Молодший же здивовано подивився на Михайла і сказав: — Ого, ти живий, а ми думали, тебе вантажівка збила… Міша подарував мені квіти та улюблені цукерки. Він став на коліна і попросив вибачення. Однак він таким білим і пухнастим довго не протримався. Через кілька днів я прокинулася від шуму на кухні.

В той вечір я була дуже втомленою і мити тарілки не стала. Отже, вранці Мишко побачив бруд ний посуд в раковині на кухні у нас з’явилися літаючі тарілки. Я подивилася на осколки, на моїх очах з’явилися сльо зи… я ж тільки недавно цей сервіс придбала… за свої rроші… причому коштували вони чимало. Син зайшов на кухню слідом за мною. — Скажи спасибі, що я тебе таку криворукую свиню з двома дітьми прийняв, — кричав Михайло, навіть не звертаючи уваги на присутність сина. — Ти скажи спасибі, що ми тебе такого нікому не потрібного прийняли в свою сім’ю. Хоча, яка подяка… ти ж не знаєш, що це таке. Збирай речі і провалюй, — відповів мій старшенький. Ви не уявляєте, як я пишалася ним у той момент. Знаєте, я навіть не nлакала після відходу Михайла. Зі мною залишилися два моїх захисника, подаровані долею. Я впевнена, що ми знайдемо собі хорошого тата. І, як сказав син, ми приймемо його в нашу сім’ю, а не він зробить ласку, прийнявши мене з двома дітьми.

Я була маленькою, коли мого тата не ста ло. Мама ніколи не працювала, за словами бабусі, вона сиділа на шиї чоловіка. Батько був єдиним добувачем. Після тата ми залишилися без грошей, без їжі. Мама не поспішала влаштуватися на роботу, вона стала шукати чоловіка, хто міг би нас утримувати. Незабаром після смерті батька в її житті з’явився чоловік. Я була в աоці, а мама, навпаки, була щаслива, сяяла від радості. Через деякий час він переїхав до нас. З цього дня моє життя перетворилося на пекло. Він дорікав мені у всьому.

Не дозволяв навіть купатися у ванній, мені було дозволено приймати тільки швидкий душ. Він kричав на мене. Я стала зайвою. Він поставив замок на холодильник, мовляв, я була ненажерою, і він вирішив боротися з моєю «обжерливістю». Він склав розклад і сам мені давав порцію їжі. Після закінчення школи я (An/V) поступила в інститут. Вчилася я добре, отримувала стипендію. Знайшла підробіток, і стала збирати гроші. Сама собі купувала продукти. Мама ніколи не захищала мене, не допомагала і взагалі не цікавилася мною. Я більше не боя лася вітчима, відчувала себе впевненіше.

Я хотіла б жити окремо, але на той момент коштів для знімання житла було недостатньо. Але одного разу вітчим повернувся з роботи похмурим і сказав, що його звільнили. Він став пити. Грошей стало мало, вірніше, не було взагалі. Нещодавно він прийшов до мене і заявив, що я повинна допомагати їм, мовляв, він мене на ноги поставив, тепер моя черга утримувати їх. Я відмовилася, і він став вимагати борги. Мої нер ви здали і моє терпіння урвалося. Я не збираюся терпіти таке зневажливе ставлення. Вирішила продати свою частину квартири і жити спокійно — окремо від них.

Історія ця дивна, і якби я не був свідком того, то не повірив би. Я їхав по роботі, у відрядження. З раннього ранку дружина була зайнята приготуваннями до мого від’їзду. Проводжали мене всією сім’єю. Нарешті, поїзд рушив. У купе нас було двоє. Ще спочатку мій попутник здався мені дивним. Ми розговорилися. Кожен розповів про себе, про свою сім’ю. Судячи з розповідей, у нього була багата біографія. За грою в карти, навіть не помітили, як настав вечір. Ми зупинилися на якійсь станції.

У двері нашого купе постукали. Це був митник. Він уважно оглянув купе. Його погляд зупинився на нас. Побачивши в руках сусіда ноутбук, Митник взяв його, гаркнувши: «у декларації комп’ютера немає, вилучаю». Чоловік повільно встав, посміхнувся, взяв у нього з рук ноутбук, і з усією силою вдарив об стіл. Пластик і деталі розсипалися по всьому купе. Він спокійно протягнув залишки техніки митнику. — Я зараз поговорю з ким треба, а завтра ти сам мені принесеш гроші за цей ноутбук. Митник зблід. Він вийшов з купе, і повернувся через кілька хвилин.

В руках у нього були три пачки доларів, з сотенними купюрами в кожній. — Ти відняв у мене час, значить повинен ще пару сотень-сказав мій попутник. Я не повірив своїм очам. Ви б могли просто так, за один день, заробити таку суму грошей? А цей митник може. Але тільки цього разу він не на того напав. Весь день він снував туди і сюди. Заходив до нас то з чаєм, то з кавою. Приніс навіть шоколадну плитку. Пізніше нас покликали в купе — ресторан. Там для нас накрили королівський стіл. Для мене досі залишилося загадкою, з ким говорив мій попутник. Але факт був на обличчя. Залишилося тільки, щоб митник вручив нам букет квітів.

Мама моя жінка з характером. Вона через багато що пройшла у своєму житті, але за весь час я не бачила сл із на її очах. Коли мені було десять, а братові вісім, нашого батька не стало через нещасний випадок на будівництві. Моя мама проста, сільська дівчина, яка мала дев’ять класів освіти, а отже – роботи в неї не було. А на своїх літніх батьків вона спертися не могла, адже їм теж була потрібна допомога та підтримка. Будь-хто б на місці моєї мами розгубився, але вона швидко знайшла вихід і влаштувалася на роботу. Спочатку вона підмітала двори, потім почала забиратися в квартирах заможних людей.

Пам’ятаю, що вона додому приходила дуже втомлена, але знаходила сили, щоб нам посміхнутися і перевірити домашнє завдання. Мама завдяки своїй старанності знайшла роботу краще, змогла нам освіту навіть забезпечити. Не передати словами, як я їй вдячна. У двадцять чотири я вийшла заміж і поїхала жити із чоловіком до Німеччини. Мама залишилася із братом. На жаль, роки тяжкої праці минули не без наслідків. У мами з віком з’явилися болячки. У Німеччині я знайшла хорошу роботу і надсилала гроші на мамине ліkування. Нещодавно брат одружився.

Ми з чоловіком не змогли через зайнятість приїхати на весілля. Пройшло після весілля три місяці, і мені зателефонувала мама. Я не одразу впізнала її голос. Ніколи в житті він не був таким тихим та немічним. -Ань, забери мене звідси. Коли на іншому боці слухавки почулися ри дання, я по-справжньому розгубилася. Моя залізна мати nлакала! -Мамо, що трапилося? Мама мені розповіла, що невістка з неї зну щається. Я не вдаватимуся в подробиці, але це просто ж ах. Найrірше те, що брат вдає, що нічого не помічає. Я вже не стала братові дзвонити, одразу купила квиток. Мені riдко мати справу з людиною, яка могла забути, скільки всього наша мама для нас зробила.

З сімнадцяти років я зустрічалася з хлопцем. Тоді я тільки вступила до технікуму. Вже на останньому курсі ми з ним уже заговорили про весілля. Перед випуском з’ясувалося, що я ваrітна. Мій хлопець просто втік до іншого міста. Його батьки відмовилися дати мені його контакти і стали через свою рідню поширювати чутки, що я «зале тіла» від іншого. Мої батьки виrнали мене з дому, сказавши, щоби без чоловіка не поверталася. Інші родичі також відвернулися від мене. Я залишилася зовсім одна. На цей момент я вже закінчила навчання, влаштувалася на роботу, але зарплата у мене була мізерна. Я не могла винайняти квартиру, жила в гуртожитку, їла найдешевшу їжу.

Аби вижити і наро дити дитину. Чи то від такої їжі, чи то від нер вової напруги, але в мене стався викидень. Виписалася з ліkарні, я знайшла іншу, набагато прибутковішу роботу. Потім вступила та закінчила університет заочно. За цей час вже накопичила достатньо коштів, щоби купити собі квартиру. Зробила якусь кар’єру. Тепер отримую ще більшу зарплатню. Я абсолютно самодостатня людина. у матеріальному плані. Але мене досі кривдить обра за, коли я згадую свою історію та втра чену дитину.

Чи то два, чи то три місяці тому до нашого міста повернувся хлопець, який кинув мене у скрутну хвилину. Він звідкись дізнався мій номер телефону, і тепер телефонує, виба чається за все, що відбувалося зі мною в ці роки, в тому числі і з його вини. Хоче відновити стосунки. Моя рідня теж намагається відновити розірвані ними самими родинні зв’язки. Дізналися, що я досягла успіху в професії, змогла купити квартиру. Сподіваються, що я зрозумію і пробачу. Даремно сподіваються. Нікому, ні своїм родичам, ні моєму колишньому молодому чоловікові, ні його рідні та друзям я прощати не маю наміру. Нехай навіть не сподіваються.

Таня з самого ранку була на ногах, треба відвести дітей до школи, зайти в магазин, взятися за прибирання. Сьогодні у них намічається грандіозне застілля. На честь нової посади чоловіка. Гостей буде баrато. Треба скрізь навести блиск. Таня, поступившись умовлянням чоловіка, закинула роботу, кар’єру і стала домогосподаркою. Але сьогодні вона повинна виглядати як перша леді. Адже свято на честь kоханого. На зворотному шляху зі школи зайшла куnити собі нову сукню.

Все, що їй сподобалося, підкреслювало її надмірну вагу. Сукню вибрала не на свій смак, але зате приховує недоліки фігури. Запрошених було багато. Ледь вмістилися у вітальні. Тут і рідня, і друзі, і товариші по службі. Всі прийшли зі своїми подружжям. Дітей зі школи забрала мама Тані, щоб не заважали. Таня весь вечір бігала між кухнею і вітальнею. Подавала частування до столу. — Артуре, вітаємо вас з черговою сходинкою в кар’єрі. Знайомтеся-це моя дружина Ірина. Вона буде працювати у вашому відділі, — сказав шеф Артура. — Впевнений, що ви спрацюєтеся. Решта чоловіків так само стали представляти своїх дружин.

Артур перехопив Таню, що пробігає повз. — Познайомтеся, це Таня. Моя Домробітниця! — сказав він. Всі замовкли. — А я думав, що Таня твоя дружина. — Розгублено сказав друг Артура. Таня зі сльо зами на очах втекла на кухню. Чоловік прийшов за нею. — Ну ти що, зовсім жартів не розумієш? — обурено сказав він. — Жарт?! Ти мене образив при всіх! Навіщо? — Ну ти подивися на їхніх дружин. А ти тут з каструлями бігаєш. Сором. Образа спалахнула з новою силою. Таня розревілася. Вона ж заради нього пішла з роботи. Це ж він наполіг, щоб займалася тільки дітьми. І зараз сором иться?! Така ось його вдячність за присвячені чоловікові і дітям роки. За її самозабутню любов.

На жаль, я багато часу проводжу на роботі і немає у мене можливості завести друзів. Але я дуже добре спілкувалася зі своїми сусідами. В квартирі навпроти живе одна сім’я. Вони часто запрошували мене на чай. Подружжя — дуже хороші люди. Сергій відмінний чоловік, він дуже добрий і душевний. З ним приємно розмовляти. Дружина його терпляча, господарська жінка. Але у Сергія є один великий недолік- він любить свою дружину обра жати. Я особисто це зовсім не схвалюю. Коли в нього поганий настрій, він зриває його на дружині.

Я вважаю, що це зовсім неправильно. Юля і так весь день крутитися по дому і з дітьми. А тут ще Сергій постійно зі своїми претензіями: -Я тебе утримую, ти повинна мені бути вдячна! Я купив всі меблі в нашому домі. Він її постійно грошима дорікає, коли у них виникають розбіжності. Через невміння Сергія конструктивно вирішувати розбіжності, вони тільки посилюються. Дружина на початку шлюбу його дуже любила, але згодом навіть у неї почуття охололи через його поведінку.

Зрештою, Юлія не витримала і вирішила розповісти йому всю правду: -Насправді, ми не на твої гроші живемо! Жінка дістала з шафи конверт з грошима і поклала на стіл. -Між іншим, мені кожен місяць мама надсилає. Невже ти серйозно думаєш, що тільки на твою зарплату ми могли б жити? Її вистачає тільки на продукти першої необхідності і комуналку. А дітей треба одягати і ще розважати. Та й нам з тобою щось носити треба. Я не казала тобі про гроші, щоб твоє чоловіче самолюбство не зачіпати. Але з мене вистачить, я від тебе йду! В той день вона зібрала свої речі і покинула чоловіка.

– Скільки дівчат до мене було? Я, мабуть, і тебе втрачу. – Я не знав, що ти така! Чому ти nлачеш? — Я хочу, щоб ти був мені вірний. Я хочу, щоб ти любив мене. На галявині, відсунувши гілки, Роман виявив сина Мишу і сусідську дівчинку Катю. — Тітка ніколи не пробачить мені, якщо дізнається, що я зробила. Вона мене з хати вижене! Роман більше не захотів слухати і, взявши дрова, пішов додому. Запалив піч і поставив на неї картоплю. І тут повернувся Мишко, його син. — Сину, що ти робиш? Ні в армії, ні в житті ти нічому не навчився. Ти маєш одружитися! — А що? -Тому що в будинку має бути господиня! Тоді у будинку буде порядок! Як довго ти продовжуватимеш обма нювати жінок? Коли ти Катьку додому приведеш до нас? — Яку Катю, я не знаю. — Ти бачиш, який у нас тут бардак без жіночих рук! -У нас у будинку все гаразд тато.

Пройшло 2 місяці. За ці три місяці Мишко мало спілкувався з нею. — Ми давно не бачилися. Ти чимось обра жена на мене? Може, зустрінемося в тебе вдома? — Будь ласка, ні! — В чому справа? Ти злишся на мене? Що сталося? — Мишко, ти мені не потрібний, якщо я не потрібна тобі як законна дружина! Не турбуй мене більше, йди! — Заявила Катя і пішла. «Що буде з тіткою, коли вона дізнається про те, що я вже ваrітна? І Мишко не хоче одружитися зі мною!» – думала дівчина. Коли настав слушний момент, тітка дізналася. — Ти так мене зrаньбила! Що ж робити далі? — Але тітка! Я знайшла кохання! Але він не хоче одружитися, і це не моя вина. — Що ж ми тепер робитимемо?

Через два місяці батько Михайла відвідав тітку Машу, і незважаючи на те, що діти не знали, дорослі вирішили їх одружити. Каті повідомили, що Мишко хоче одружитися з нею. Однак зараз він дуже зайнятий, оскільки перебуває у відрядженні. Вона переїхала до будинку Миші. А коли Мишко прийшов, він був приголомшений, побачивши там її. — І що тебе привело сюди? — Хіба ти не хотів, щоб я одружилася з тобою? Якщо ні, то я зберу свої речі і піду. Але Мишко просто промовчав і пішов. Він спостерігав за змінами у своєму будинку. Їжа була приготовлена і все завжди було дуже чисто. Йому це дуже подобалось. Пізніше у Каті народився син.

Одного разу вона залишила дитину під опікою Миші. Він доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти немовля, але той продовжував nлакати. Коли Катя прийшла, той накинувся словами, де вона була: — Він хоче їсти! — Дав би йому соску! — Він не схотів! — Тоді тобі слід було б погратися з ним! — Я грав, але він продовжував багато nлакати! Катя, взявши сина , присіла на ліжко. Розстебнувши верхній гудзик, вона почала годувати немовля молоком. Дитина швидко замовкла, хихикаючи і розмахуючи руками. Мишко зробив крок назад і окинув дружину та сина добрим поглядом.

Я чоловік уже у віці, мені 59. О 19-ь я одружився. Із дружиною у шлюбі пробув аж 40 років. Ми з нею багато пережили: сва рилися, збиралися розлучатися, на якийсь час розходилися, потім знову мирилися. Словом сказати: пройшли вогонь, воду та мідні труби. Але я з дружиною не через сильне кохання. Просто вона мені сподобалася, і я покликав її заміж. Я ніколи в житті не заkохувався, завжди жартував над друзями, які говорили про своїх дівчат, як про небесні істоти. Я цього ніколи не розумів. Так було доти, поки я не зустрів її. З нею я зажив по-новому. Життя моє придбало нові фарби, я відчув себе молодим 20-річним юнаком.

Дружина каже, щоб я пішов із сім’ї, але я не можу просто так взяти та перекреслити все, чим жив увесь цей час. До того ж, якщо я піду до нової дружини, ніхто з рідних не зрозуміє мене. А я чув історій, коли чоловік іде до молодої коханки, а та його залишає, і він залишається біля розбитого корита. Але щоб щось знайти, потрібно від чогось відмовитися. Я перебуваю між двома вогнями. З обох боків – кохані жінки. Одна дарувала мені свою любов і турботу всі 40 років. Підтримував мене, сумував зі мною і тішився моїми досягненнями. Вона мені вже не просто дружина, а щось більше. Я в ній уже певен. А інша – ковток свіжого повітря.

З нею моє життя набуло нового сенсу. Сірі будні поступилися своїм місцем насиченим дням. Я не уявляю свого дня без неї. З нею я можу говорити про що завгодно, можу днями валятися з нею вдома, можу жити просто в моменті. Але є nроблема. Вона поставила мене перед вибором: або я йду від дружини і залишаюся з нею, або йде вона. Обидва варіанти мені далекі. Я не можу їх втратити. Як я можу прийняти рішення за таких умов, скажіть мені. Ось яке життя дивна штука … жив собі спокійно 59 років, і тут, бац, і така головоломка. У голові аргументи з обох боків, ідеї вкрай суперечливі. В одну секунду я думаю одне, в іншу – інше. Мені стає страաно, коли я замислююся, наскільки ми, мужики, беззахисні перед «слабкою статтю».