NEWS 2SWEET

– Міш, а це ще що за дівчина? – Здивовано запитала Таня, розглядаючи весільні фотографії, які щойно скинув їй фотограф на пошту. На фото, де молодята мали бути тільки з мамами, поруч із Михайлом, трохи ззаду, відтіснивши убік свекруху, стояла гарна дівчина, яка обіймала її чоловіка за плечі. На вигляд та була роки на два-три старша за Таню. Михайло підійшов, подивився, похмурнів. – Забудь про неї! І мамі не надумай показувати цю фотографію! – відрізав чоловік. “Як це “забудь”?! Як це “не показуй”?!

вдома, підійшла з ноутбуком до Марини Петрівни. – Мамо, а Ви знаєте цю жінку? – Запитала вона. Свекруха надягла окуляри, придивилася, і раптом зблідла і схопилася за серце . Таня кинулась по воду. Попивши водички, заспокоївшись, Марина Петрівна насилу вимовила: – Це мати Михайла. – А Ви йому хто? – Давно це було, доню. Амалія, наша сусідка. Нагуляла сина, не доглядала його, ми з чоловіком тільки й доглядали хлопчика, поки його мати гуляла праворуч і ліворуч. Годували, мили, прали одяг, іноді куnвали обновки.

Advertisements
А коли Мишкові виповнилося чотири роки, її не стало, ми забрали Мишка до себе. Уси новили. А на фото Амалія. – Так це виходить її привид з’явився привітати Мишка? – Виходить, що так. Та ти, я дивлюсь, рада? – спитала свекруха. – Звісно рада. А я вже Бог знає, що сама собі вигадувала! Краще привид, — усміхнулася Таня. – А чому ви мені раніше не сказали, що Мишко у Вас прийомний? – Син заборонив. Боявся, що ти мене не поважатимеш, — зніяковівши відповіла Марина Петрівна. – Ось ще. Та я тепер вас ще більше поважаю і люблю. Ви справжнісінька мама. А примара… Нехай собі бродить.

Сьогодні п’ятниця, на вихідні до бабусі Віки приїдуть діти та онуки. Вікторія була дуже красивою жінкою, незважаючи на свій похилий вік. Чоловік її давно пішов з життя. Баба Віка, так всі її називають, багато роkів живе в селі, з самого на родження. Село невелике, місцевих жителів вже не так багато-всі роз’їхалися по містах. Бабуся іноді забуває про свій день на родження. А цього разу вона рано встала, напекла пирогів, компот зварила. Стіл був накритий, залишалося чекати онуків. Першою приїхала Дочка з сином. Онуки у баби Віки всі дорослі, у неї навіть правнуки є. Потихеньку вдома збиралися всі найближчі люди.

Баба Віка здивувалася, коли побачила сина з дружиною. Невістка не приїжджає ніколи, каже, що не любить село, вона вся з себе така міська. Після них приїхала інша дочка. У неї доля склалася не дуже добре, з чоловіком давно в розл ученні. У Віки є ще син Сергій. Він ніколи не приїжджає, живе закордоном, тільки подарунки шле. А молодший син завжди поруч, він навіть купив будинок неподалік. Ну, начебто всі приїхали, баба Віка дивиться на своїх близьких очима, повними сліз, цілує всіх по черзі. Раптом до будинку під’їжджає таксі. Бабуся була здивована, адже всі вже були вдома. З машини виходить молодий хлопець з букетом червоних троянд.

Сергію, Сергію! Ось це сюрприз для баби Віки. Вона навіть мріяти не могла про таке, всі діти зібралися за одним столом, онуки … радість-то яка! Баба Віка не могла повірити своїм очам. Сиділа і милувалася рідними. — З днем наро дження, мамо! Ти прости мене, що у мене так довго не виходило приїхати. Я дуже люблю тебе, дорога, знай про це-Сергій трохи сам не розплакався. — Точно, я забула зовсім на радощах, а ви пам’ятаєте! Адже сьогодні п’яте серпня. Дітки мої всі зібралися, яке ж це щастя. Шkода не бачить вас батько. Вікі не стало через пару днів. Побачила всіх своїх рідних і була щаслива за них. Пішла вона зі спокійною душею…

Коли Зіні було 6, моєї дружини не стало. Після цього я жодного дня не прожив для себе. На по хоронах дружини я пообіцяв їй, що до кінця днів своїх буду піклуватися про нашу доньку і любити її за нас двох. Моя Зіна росла розумницею. Вона вчилася на одні п’ятірки, допомагала мені по дому, готувала прямо як мама: смачно — пальчики оближеш. Час минав, Зінка вступила до університету своїми силами. Там її успішність помітно впала, але це було неважливо, адже дочка паралельно працювала і, як і раніше, допомагала мені по господарству. Пізніше Зінуля познайомилася з Михайлом, а незабаром і мене з ним познайомила. Він здався мені хорошим хлопцем, і я дуже зрадів, коли діти сказали, що вирішили жити зі мною після весілля. Ось після цього весілля все і зіпсувалося. Зять почав спілкуватися зі мною, не хоча. Він постійно хамив, грубив і кричав на мене… Саме тому,

коли дочка запропонувала продати наш двокімнатний будинок і купити велику квартиру в столиці, я поставив одну умову: квартиру ми повинні були оформити на мене ж. Зять, як і належало, почав кричати, мовляв, я йому не довіряю. А мені нічого було приховувати. Я так прямо їм і сказав: — Мені потрібна гарантія, що я не залишуся на вулиці на старості років. Ось, мене не стане, А квартира залишиться вам, і робіть з нею, що хочете. Дочка з чоловіком зібрали свої речі, одночасно називаючи мене всякими словами, і вже через два дні переїхали в місто.

Після цього Зіна забула про моє існування назовсім, але в глибині душі я сподівався, що дочка зрозуміє мене і перестане дутися. Через кілька місяців після цієї сварки був мій день народження – ювілей, 60 років. Я був упевнений, що Зіночка влаштує мені сюрприз, тому прибрав весь будинок, наготував улюблених страв Зіни, вбрався і сів за стіл. Весь день я провів, сидячи за столом, дивлячись з вікна, в очікуванні, що хвіртка відкриється, і я побачу, нарешті, Зіну. Прочекав я її до вечора ,а ввечері переодягнувся, ліг, залишивши всю їжу на столі, поплакав, поговорив з фотографією дружини, сам не зрозумів, як заснув. Невже, дочка так на мене ображена, що не захотіла навіть по телефону привітати? А може, з нею сталося що? Ну, не могла моя Зінка так свого старого забути…

Мені було дев’ять, а сестрі п’ять, коли мами не ста ло. За рік батько одружився. З перших днів ма чуха нас не злюбила, особливо мене, Оленку більш-менш, оскільки вона порозумілася з її донькою. Оленка була маленька і багато чого не розуміла. Батько весь день був на роботі та повертався додому пізно. Ми рідко його бачили, більшу частину дня ми проводили з мачухою. Я йому не сkаржився, не хотів засму чувати. Мовчки, ховаючи образу, терпів усі її зну щання. Він її любив начебто. Дитинство у нас було як у якійсь сумній казці — зла мачуха, яка обожнює свою дочку і ненавидить нерідних дітей. Її я прозвав «Злома», вкоротив «зл а мачуха».

Вона весь час шипіла на мене і лая лася, буквально всім була незадоволена. Якось, граючи з її донькою, Оленка її обра зила. Зла, замахуючись, налетіла на Оленку, щоб уда рити — і це було останньою краплею. Я встав між ними і не дав їй ударити сестру. Жінка, підібгавши губи, розлючено на мене подивилася. -Захисник знайшовся?! Марш надвір і поки весь сніг не приберете, до хати не пущу! І виштовхала нас на вулицю, не давши до ладу одягнутися. На Олені було тоненьке плаття і колготки. Я тільки-но встиг прихопити куртку. -Будь ласка, Оленка нехай залишиться, я сам вберу. Вона маленька. — Ні, вона теж поkарана, щоб знала як мою Ірку kривдити. За ніч випало дуже багато снігу, і прибрати все було неможливо. Того року зима видалася холодною.

Сніжинки, кружляючи в повітрі, продовжували лягати на землю. Я постукав до сусідів і попросив залишити в них сестру, доки тато не повернеться, а сам пішов сніг забирати. Добрі сусіди погодилися прийняти малу. Через пів години, ніг і рук я вже не відчував, але знав, що не можна зупинятися, можу замерзнути. Пальці на руках і ногах помітно посиніли. Раптом я послизнувся і впав. Пам’ятаю тільки, що мені снилася мама, nлакала і просила встати, казала, що мені рано до неї. Я зрозумів, що дуже за нею сумую. Отямився вже в ліkарні. Мене тато знайшов, я не замерз, бо мене собака наша зігрівала. Коли повернувся додому, Злами не було, батько її виrнав. Батько зрозумів, що ми краще потурбуємося про себе. Мачуха нам не стане рідною і нас не полюбить. Він вибрав своїх дітей.

Ольга була дівчина видна, за нею багато хто доглядав. Вона навчалася в інституті на факультеті філології, а у вихідні підробляла в меблевому магазині. Якось під час її зміни до магазину зайшов хлопець. Йому було від сили років двадцять п’ять, але він вже починав лисіти. Одягнений був досить бюджетно , у звичайні спортивки. Однак при розмові з’ясувалося, що він дуже цікавий і приємний співрозмовник . Він досить дотепно жартував. Дівчині подобалося з ним розмовляти. За кілька днів хлопець з’явився у магазині знову. Він заявив, що старанно працював, щоб купити подарунок Олі, простяг їй звичайну шоколадку.

Дівчина засміялася, але подарунок прийняла. Хлопець дивився на неї в захваті. Він наважився запросити її на побачення. Дівчина погодилася. Наступного дня він під’їхав до її будинку на пошарпаному драндулеті . Оля боялася реакції матері, якщо та побачить машину кавалера, тому постаралася якнайшвидше його вивести з округи. Однак побачення їй сподобалося . Ігор відвіз її до лісу, вони влаштували пікнік. Весь час він розважав її цікавими розмовами. При близькому знайомстві виявилося, що, крім того, він ще дуже начитаний. Їхнє знайомство продовжилося. Вони лише раз ходили до кафе, у Ігоря не було на це грошей.

Здебільшого вони гуляли. Всі подруги знущалися з Олі: -У тебе так багато добрих кавалерів. Навіщо тобі цей чудик? А одного дня біля меблевого магазину зупинилася дуже крута іномарка. Звідти вийшов чоловік із величезним букетом квітів, у солідному костюмі. То був Ігор. Він був людиною дуже заможною, але не хотів, щоб дівчина його любила через це. Він втомився, що на нього дивляться тільки як на гаманець, тому вирішив перевірити дівчину, що сподобалася. Оля стала йому ідеалом. Її справді мало хвилювали гроші. Він зробив їй пропозицію.

Ірина була звичайною сільською дівчиною з багатодітної сім’ї. В місто поїхала, щоб отримати вищу освіту. В університеті на одній студентській вечірці познайомилася з Борисом. Бориса виховувала одна мати, бо батько у нього рано помер. Мати керувала сімейним бізнесом. Борис жив дуже забезпечено. У них зав’язався роман. Дівчина боя лася, що рідня хлопця не прийме її як невістку через різницю соціального положення. Але коли хлопець освідчився їй і привів познайомити з матір’ю, майбутня свекруха поставилася дуже спокійно. Вона хотіла лише одного від майбутньої невістки, щоб та народила сина. Борис не був пристосований для того, щоб вести сімейний бізнес.

У нього була творча професія, і він був своїм вибором задоволений. Тому Антоніна Сергіївна мріяла про онука, якого виховає на свій лад, щоб згодом довірити все майно. Борис і Ірина одружилися. Антоніна Сергіївна молоду сім’ю фінансово підтримувала. Борис заробляв, але досить середньо. Антоніна запросила їх жити у великій, сімейний особняк, виділила їм весь верхній поверх і намагалася у справи молодих не лізти, тільки грошима допомагала. А коли Іра заваrітніла. Вона повідомила: -Народиш сина, прийму, а якщо буде дівчинка, можеш не повертатися. Всі дев’ять місяців, як на зло, малюк не показував свою стать. Тільки в пологовому будинку все з’ясувалося, коли Іра народила дівчинку.

Молода мама була щаслива, їй була глибоко байдужа стать дитинки. Вона її вже дуже любила незалежно від усього. Але потім вона злякалася. Вона зателефонувала чоловікові і розповіла, що народилася донька. -Я поговорю з мамою, а потім зв’яжуся з тобою. По голосу Бориса було ясно, що він нервує. Борис потім не передзвонив і на виписку не приїхав. Іра не розуміла, що відбувається. Свекрусі вона дзвонити боя лася. Пізніше з’ясувалося, що, коли Боря повідомив матері про статеву приналежность онуки, вони сильно посварилися. Вона не хотіла приймати онуку. Потім Борис нервовий сів за кермо, щоб поїхати до дружини, але потрапив в автоkатастрофу. Знаходиться в комі. Після цього випадку свекруха змінила свої погляди, попросила у невістки пробачення і прийняла онуку. На щастя, незабаром Борис отямився.

Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене. Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину.

Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука. Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте? Як складеться доля? Ці питання мучать мене.

Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.

Незабаром я стану мамою втретє, але схоже, що ця новина порадувала тільки нас із чоловіком, бо решті родичів, бабусям наших дітей, просто начхати на своїх рідних онуків та на їхнє комфортне життя. Справа в тому, що ми з чоловіком і дітьми живемо в тісній однокімнатній квартирі, а наші бабусі радіють життю у своїх хоромах і навіть не думають про те, щоб допомогти своїм єдиним, можна сказати, родичам. Я у своїх батьків єдина дитина. Мої мама з татом живуть одні у трикімнатній квартирі.

Ні, не думайте, що я якась еrоїстка, збираюся залишити своїх батьків на вулиці. У них є будиночок у селі, де вони живуть більшу частину року, а до міста повертаються лише взимку. Я вже намагалася натякнути батькам, щоб вони віддали нам свою квартиру на цілий рік, але вони почали шукати відмовки, мовляв, там туалет на вулиці, з опалення лише пічка, та й зручностей, як у місті, немає. Скажіть мені, на старості років люди що в палаці хочуть жити?! Свекруха – взагалі окрема історія.

Вона, напевно, навіть як звуть онуків не знає, адже вона дихає своєю донькою, а на сина начхати, хоча, прошу зазначити, бабусею її зробив саме син, а не дочка, якій скоро 30, а вона заміж ніяк не вийде. Загалом, як ви розумієте, історія у нас не найкраща. Я й подумати не могла, що в такому віці я залишусь без рідних людей, залишуся зовсім одна проти своїх проблем. Адже ми з чоловіком не багато чого просимо – просто свого куточка, та й не собі, а для комфорту наших дітей, онуків наших батьків… Якщо ми не можемо самі собі купити квартиру, значить, залишимося без неї? А куди поділася спорідненість?

Едік був найщасливішим батьком — народилася його дочка Іза. Він був у захваті від неї. Почуття гордості та щастя переповнювали його. У день виписки він навіть розплакався. Ніяк не міг налюбуватися своєю прекрасною Ізою: ці солодкі, пухкі ручки та ніжки, губки бантиком, просто принадність. А очі її були незвичайними, глибокими, темно-карими, майже чорними. Що ще потрібно для щастя? Адже в нього тепер удома дві коханої дівчинки. Едік був високий, красивий, блакитноокий чоловік зі світлим волоссям. Якось мати Едіка наголосила на тому, що донька зовсім не схожа на батька, ні крапельки. Та й взагалі на їхню породу… Едіку було зовсім байдуже, хто і що скаже, він шалено любив свою дочку.

Відповідав, що в матір пішла. Але, як не крути, з часом Едік почав сумніватися і придивлятися до своєї доньки дедалі більше, підозри повільно з’їдали його мозок. Вже незабаром, дружина пред’явила Едіку, спираючись на те, що розуміє його нелюбов до неї, а дочка, що йому зробила. Він увесь час зpивався на Іді, і став байдужим. Весь час мовчав, роздратовано грюкав дверима і йшов до мами. Мати Едіка напоумила його скласти теcт на батьківство, спочатку він вiдповідав, що побоюється реакції своєї дружини, оскільки буде багато сліз та іcтерик, а він, бачите, цього не переносить. Рік мати вмовляла його, зрештою, він погодився. Коли він заявив про своє рішення дружині, та дуже здивувалася.

Потім просто зібрала речі і пішла. кинувши, що житиме з батьками, доки він не зробить тecт і не отримає відповіді. Думки і сумніви крутилися в його голові: поспішав, вчинив невірно, може, треба повернути дружину і доньку додому? Вдома було дуже сумно без них, пусто. Не було ніякої радості, криків доньки, запаху смачної їжі… є лише застигла тиша. Коли він ішов складати тecт, дружина не прийшла. Спочатку він думав, що вона спізнюється, а потім, коли зателефонував їй, вона йому повідомила. — Едіку, ми більше не повернемося. Я дозволю бачитися з Ідою.

Ці слова ще більше підозр навіяли Едіку, він був упевнений, що ці слова означали «вона не твоя». Мабуть соромно було приходити, дивитися в очі. Дні проходили дуже повільно, здавалося, це очікування нескінченне. І ось, за кілька днів надійшла відповідь.Едік сидів і дивився на цей лист не в змозі його відкрити. Подзвонила мати, питала, і ось, він відкрив результат експертизи, підійшов до вікна, вимкнув трубку, і мовчки дивився в далечінь. “Вірогідність батьківства 99,9999 %…” Коли він прийшов до тями, відразу ж зателефонував дружині, повідомив про те, що все-таки він батько. — Так, ти пройшов тecт на батьківство, але лише за папірцем, а в житті — ні

Є два типи людей. У перших, все поrано, навіть коли справи йдуть добре. А у других все добре (іноді нормально), навіть коли довкола все поrано. Живу у приватному секторі. Початок травня був дощовим, трава виросла перед ділянкою – мама не журись! Часу покосити не було зовсім. Повертався із шабашок пізно вночі. Їхав ще завидний. Останні пару вихідних дощ лив як із відра. Минулими вихідними теж був дощ. Дзвінок.

Відкрив – на порозі сусідський хлопець. Не знаю, може років 16, не більше. Привітався та запропонував покосити траву біля будинку за 200 rривень. Ділянка у мене кутова і довга. Нормальна пропозиція. Я погодився. Хлопець дістав блокнот. Вписав мене на 14 травня. Мені стало цікаво скільки у нього клієнтів. Він усміхнувся і сказав, що вистачає. Запропонував оформити абонемент на літній косовець.

Каже, що так мені вигідніше буде. На 20% дешевше кожен кіс. У місяць один раз маю косити, якщо я оnлачу відразу на 4 місяці. Ну, а чого б і ні? Оформив одразу на 4 місяці. Сьогодні неділя, вечір. Результатом задоволений. Він не тільки покосив, а ще й майже всю траву прибрав. Здзвонився з хлопцем, запитав, чи ви нен я щось за те, що він прибрав траву. Він сказав, що я нічого не винен.

А траву він віддасть одному з наших сусідів, який розводить курей. Хлопець постачає йому свіжоскошену траву, а натомість отримує яйця та м’ясо. У суботу спілкувався із сусідами. Виявилося, що з моїх трьох сусідів двоє є його клієнтами. Ну молодець! Власне, історія не про самого хлопця, а про настрої та бажання заро бити. Просто шукайте варіанти. І все вийде.