Катя прокинулася раніше свого чоловіка Ігоря, присіла на ліжку і подивилася на нього. “Господи, – подумала вона, – двадцять років разом, і весь цей час ми чужі, для чого все це?” Ігор відкрив очі і запитав: “Чому ти не спиш? Неділя ж? Відпочивай!” “Справ багато”, – огризнулася Катя, – все ж в одні руки! ” Вона відкинула ковдру і встала. ” Почалося, – буркнув Ігор, – час йде, але нічого не змінюється “. “Що ти сказав, – перепитала вона, – нічого не змінюється?” “Іди вже, – відповів Ігор, ховаючись під ковдрою, – Доброго ранку я тобі сказав”. Комок підступив до го рла, Катя вийшла на кухню і шмигнула но сом. “Мама, – тривожно запитала донька Наталя, – ти чого?” “Все нормально, – цілуючи дочку в що ку, сказала Катя, – просто тато прокинувся”. “Вам сваритися не надоело, – запитала дочка, – кожного разу одне й те саме?” “Ти ще мене повчи жити, – розсердилася Катя, – йди до себе!” Наталя кинула на стіл ложку і вийшла з кухні.
Катя підійшла до вікна і подумала: “Сімейне життя – це одна велика бі ль, в ній є тільки стра ждання і нічого більше!” Ігор не хотів вставати. Він чекав, коли дружина, дочка і син поснідають і підуть з кухні. У спальні відчинилися двері, восьмирічний Мишко просунув го лову і запитав: “Тату, ти ще спиш?” “Ні, синку, доброго ранку, – відповів Ігор, – вже встаю”. “Вставай швидше, – пошепки промовив син, – а то там мама свариться, що треба зі столу прибирати, а ти ще не снідав”. “Я зрозумів, – потягуючись, промовив Ігор, – спасибі, Міша!” Він зайшов на кухню, сів за стіл і подивився на дружину. “Зараз поснідаю і поїду до друзів, – промайнуло у нього в гол ові – не буду цей карнавал спостерігати весь вихідний день”. Незадоволена Катя мовчки поставила сніданок на стіл і вийшла з кухні. “Ось і добре, – сказав про себе Ігор, – хоча б поснідаю спокійно “. “А тато де, – запитала дітей Катя, виходячи з ванної, – знову поїхав?” Наталя мовчала, а Міша кивнув. Катя зайшла в спальню і гі рко запла кала.
“Олексій, привіт, – простягаючи руку, сказав Ігор, – як ти?” “Я, здорово, брат, – простягаючи руку у відповідь, сказав Олексій, шкільний друг Ігоря, – як сам, як сім’я?” “Так, все як завжди, – відповів Ігор, – ну, що, махнемо на футбол?” “Звичайно, – засміявся Олексій, – для того і зібралися!” Катя випрасувала гору білизни, приготувала багато їжі, пропилососила, сходила за покупками. Годинник показував за чверть сімнадцятій годині, вона присіла і подумала: “Ось я і відпочила!”. Наталя поїхала до своєї подруги, Міша грав на комп’ютері, вона подивилася на свої руки і жахн улася. “Через дорогу, а мені все ніколи, – сказала вона собі вголос, – подзвоню я їй!”. “Лариса, привіт, – грайливо сказала вона, – у тебе є віконце, так хотіла прийти, можна?” На тому кінці дроту пролунала позитивна відповідь, і Катя продовжила: “Через тридцять хвилин, добре, я буду, спасибі!” Вона засікла час, відправила дочки повідомлення і поспішила в спальню переодягатися. Катя вийшла з дому, обігнула маленький сквер, попрямувала по тротуару до підземного пішохідного переходу.
Раптом пролунав гучний, свист гальм, вона відскочила в бік, сильного удару легкового автомобіля, який в одну мить пролетів повз неї і збив автобусну зупинку, кинув її в ш ок . Її ру ки тря слися, все життя промайнула перед очима, голова закрутилася і вона втратила свідомість. Ігор повернувся додому задоволений, добре було з друзями пограти в футбол. Окинувши поглядом сім’ю, і не виявивши дружини, він запитав у дітей: “А мама де?” “Не знаю, – відповів Михайлик, – запитай у Наталії”. “Мама на манікюрі, – відповіла дочка, – не хвилюйся!” “Я і не хвилююся, – подумав Ігор, – просто запитав”. “Це ш о к, – сказала лі ка р ш видко ї допо моги, – вона ціла, зараз прийде в себе, нашатир подай мені”. Л і кар з другої карети швидкої допомоги, подала нашатир. “Як ви себе почуваєте, – запитала л ік арка у Каті, яка щойно відкрила очі, – голова не паморочиться?” Катя мовчала, потім спробувала піднятися, але не змогла. “Лежите, лежите, – заспокоїла лі кар, – це ще ш ок овий стан позначається, як ви тільки зуміли відскочити, напевно, в сорочці наро дилися?” “Де я, – тихо шепнула Катя, – що зі мною?” “Ви в машині швидкої допомоги, – спокійно відповіла лі ка р, – крім вас, слава Бо гу, постраждалих немає, на зупинці нікого не було”.
Катя мовчала. ” Ви зможете зателефонувати рідним, – уточнила вона, – щоб вас забрали? ” Катя заперечливо похитала головою. “Тоді дайте, будь ласка, номер, – попросила лі кар ка, – я сама подзвоню”. Катя відкрила мобільний телефон і мовчки показала номер чоловіка. “Тату, тату, чуєш, – кричала з кухні Наталя, – твій телефон дзвонить?” Ігор вибіг з ванною і відповів: “Слухаю, так, це я! Хто ви? Як? Вона в порядку? Біжу! ” Наталія побачила, як в одну мить зблід її батько, злякалася, вона схопила його за руку і закричала: “Що з мамою, скажи?” Ігор обняв дочку і сказав: “Мама жива, я за нею пішов, вона тут, поруч, біля зупинки!” Розмову почув маленький Міша: “І я піду!” Ігор, Наталія та Михайло бігли настільки швидко, наскільки вистачало сил. Побачивши дві карети швидкої допомоги, діти і Ігор побігли ще швидше. “Мама, мама, матуся, – кричав заплаканий Миша, – ти жива?” Хлопчик кинувся на носилки до Каті, обняв її і в голос заридав, за ним в сльозах піднялася в машину Наташа.
Ігор побачив бліду дружину, щось настільки сильне і велике обірвалося всередині, він підійшов до неї обійняв її і тільки тоді вона заплакала. “Сльози – це добре, – чміхаючі носом, сказала л іка р швидкої допомоги, – значить, зараз ш о к швидше пройде”. “Ти можеш йти, – запитав Ігор Катю, – скажи?” Катя подивилася на чоловіка і тихо сказала: “Я не знаю”. Ігор звернувся до лік аря за рекомендаціями, і вона простягнула йому листок і сказала: “Спокій і любов, ось все, що їй потрібно, ну і трохи заспокійливого, ш о к був дуже сильний”. Подякувавши лі кар ові, Ігор виніс Катю з карети швидкої допомоги на руках. Вона обняла його за шию і закрила очі. У квартирі він дбайливо поклав її на ліжко і взяв за руку: “Катюша, рідна моя, як ти?” “Все добре, – тихо відповіла Катя, – побудь зі мною, будь ласка”. Ігор ліг поруч, обійняв дружину, в спальню зайшли діти і теж влаштувалися поруч. Ніхто не сказав ні слова, хоча, що тут було говорити? Любіть і цінуйте один одного тут і зараз! Сім’я – найважливіше на цьому світі!
