NEWS 2SWEET

Маючи двох дітей, я й уявити не могла, що в старості мені не буде куди йти. Коли я опинилася у важкій ситуації, моя дочка сказала, що в її будинку надто мало місця, і запропонувала піти до сина, якому я допомагала все своє життя. Однак невістка теж не хотіла, щоб я жила з ними, вважаючи, що мати повинна залишатися на старості з дочкою… Моє життя круто змінилося, коли помер мій партнер Віталій.

Я прожила з ним 16 років, вважаючи його за свого чоловіка, хоча ми так і не оформили наші стосунки. Після відходу Віталія на той світ його дочка успадкувала його квартиру і дала мені два тижні, щоб з’їхати. Багато років тому я подарувала дочці нашу двокімнатну квартиру, коли вона вийшла заміж, хоча вона так і не змогла мені пробачити стосунки з Віталієм. Потім я використала свої заощадження, щоб допомогти синові купити житло, вважаючи, що з Віталієм у мене все буде гаразд.

Тепер мені не було куди йти… Дочка і син відмовилися дати мені притулок, а невістка запропонувала мені поїхати на заробітки в Італію, де працювала її мати. Хоча це здається цілком прийнятним варіантом, я боюся їхати за кордон у свої 57 років. Я не очікувала, що мої діти відмовляться від мене. Тепер я запитую себе: чи буде Італія найкращим варіантом для мене, незважаючи на мої страхи?

Розчарувавшись у своєму шлюбі, я розриваюся між прощенням чоловіка та пошуком нового шляху. Наш союз здавався стабільним та звичайним – риса, яку я цінувала після бурхливого минулого з батьком моєї дочки. Мій чоловік, зі свого боку, пропонував передбачуваність і спокій, яких я так жадала. Він удочерив мою дочку і є батьком нашого сина. Однак під цим фасадом спокою я зіткнулася з його егоцентризмом та безініціативністю. Його відверта відмова зважати на наші потреби стала очевидною в ситуаціях, подібних до інциденту з піаніно для моєї дочки, коли його відкриті погрози виявляли глибоку байдужість до наших бажань.

Згодом відсторонена поведінка чоловіка та ігнорування наших емоційних потреб призвели до моїх частих емоційних потрясінь. Я перейшла від гучних спалахів до тихого відчаю, що явно втілювало виснаження від нереалізованого життя. У 28 років я почуваюся замкненою в безрадісному існуванні, відчуваючи заздрість яскравому життю оточуючих. Захопленість мого чоловіка віртуальним світом різко контрастує з його байдужістю до реальних потреб нашої сім’ї.

Він звів наше спілкування лише до потреби. Мій відчай у пошуках життєвої сили та зв’язку змушує мене відновлювати зв’язок зі своїм минулим та фантазувати про нові починання – але мене переслідують наслідки для наших дітей. Борючись з парадоксом чоловіка, який надійний, але емоційно відсутній, я сумніваюся у власному здоровому глузді та праві на щастя. Я почуваюся ізольованою та нереалізованою, розмірковуючи про одне: як врятувати наші стосунки? Чи все-таки прийняти лякаючу перспективу змін?

У нашій сім’ї завжди було прийнято, що чоловік працює, а жінка займається будинком. Це здавалося правильним, і Ярослав одразу дав зрозуміти, що дружина повинна стежити за затишком та порядком. – А як же самореалізація? – Запитала я, коли ми ще готувалися до весілля. – У жінки найважливіша місія на світі – виростити дітей та створити затишок. Тобі не потрібно думати про заробіток чи зовнішні проблеми, – відповів він. Він так гарно підніс свою картину сімейного життя, що я в неї повірила. Я справді хотіла бути тією жінкою, заради якої чоловік поспішає додому.

Після весілля я взялася за облаштування будинку. Я готувала складні страви, прибирала, стежила за кожним куточком нашої квартири. Ярослав був задоволений і вихвалявся мною перед друзями. Все йшло як у ідеальному фільмі про американську родину. Але з народженням сина все змінилося. Стало важко встигати робити все по дому. Я бачила, що чоловік розчарований, хоч він не говорив цього вголос. Тоді я перебудувала свій день, щоб знову все встигати. Ярослав дуже хотів другу дитину, а я боялася. Знала, що з двома дітьми буде ще складніше. Але врешті-решт він умовив мене, і я народила дочку. Я любила своїх дітей, але тепер не встигала навіть стежити за собою.

Поступово я втратила форму, набрала вагу. Ярослав перестав звертати на мене увагу, а одного разу сказав: – Тепер мені соромно показувати тебе колегам. У них дружини – як картинки, а в мене – тітка. Ці слова розірвали мені серце. Я плакала днями та ночами. Адже я старалася для нього, для нашої родини. Але все це більше не мало значення. Нещодавно я випадково дізналася, що він має роман з колегою. Це стало останньою краплею. Я вирішила піти. Маленьких дітей заберу, коли влаштуюсь на новому місці. Більше я не хочу жити у такому шлюбі. Чи варто мені зробити цей крок? Що б ви зробили на моєму місці?

У нас із чоловіком ніколи не було великих розбіжностей, але нещодавно вони з’явилися. А ви ною всьому – його сестра, з якою я ледве знайома. Вона мені не особливо подобалася, так що я намагалася не вдаватися до подробиць її життя. Для свого віку вона поводилася як маленька дитина – безтурботно та інфантильно.

Мене дратувало така поведінка, відповідно, тих спільних у нас не було. Я чекала появи на світ своєї дитини з особливим трепетом. Ми з чоловіком довго планували, я на роботі всіх попередила, що сидітиму в деkреті до кінця. Начальник мене дуже любив, тож терпляче чекав, не віддаючи нікому моє місце. Я хотіла повністю насолодитися своїм материнством. Навіть почала замислюватися про друге маля, але не тут було. Впала нам на голову сестра чоловіка.

Вона весь час жила з якимсь чоловіком. У РАГСі вони не розписувалися, бо оби два не бачили в цьому сенсу. Вона вже встигла наро дити йому одну дитину, але у графі батько стояв прочерк. І ось вона заваrітніла другим малюком, і цей чоловік вирішив піти з її життя. Він просто знайшов собі молодшу жінку, без дітей — і пішов до неї.

Алі менти вона вимагати не має права, лишилася з дитиною на вулиці. Довелося їй переїхати до мами – моєї свекрухи. Чоловік став допомагати фінансово сестрі та мамі. На нашій сім’ї це ніяк не далося взнаки, бо чоловік заробляє пристойні гроші. І ось якось повертається чоловік від свекрухи і висуває таку пропозицію:

-Може, ти на рік раніше вийдеш із деkрету. Сама підеш на роботу, а з дитиною моя сестра посидить. Вона зараз і свого ро дить. Буде як нянька, а ми зверху платитимемо їй, щоб легше було. -З чого раптом я повинна віддавати свою дитину чужій тітці, та ще й позбавляти себе деkрету? Я довго чекала на цей час, і не збираюся заради когось виходити.

-Ну Що за еrоїзм! -У мене Інший план для вас. Нехай твоя мама сидить із дітьми, а твоя сестра йде працювати. -Ні, так не піде. Все одно у тебе зарплата вища, я вже все порахував. -Ах, ти вже порахував … ну, тоді збирай свої речі і прова люй жити до мами, раз благополуччя сестри важливіше за власну сім’ю.

Накупивши купу всього на розпродажі, Світлана вийшла на вулицю і побачила, як поблизу паркується їхня машина. Радість від несподіваного успіху тривала недовго. З машини вийшла розв’язна дівчина, і трохи ще побалакавши з водієм, пішла у своїх справах. Світлана, про всяк випадок, придивилася до водія – раптом Андрій позичив машину комусь.

Ні, за кермом сидів він сам. Та й дівчину цю Світлана знала. То була колишня дівчина Андрія, яка не дочекалася його з ap мії. Օбраза палила Світлану і, не відкладаючи в довгу скриньку, вона просто виставила чоловіка з квартири. А потім задумалася, як вона тепер одна? Втім, вона не одна, має Льошку, якого треба піднімати. Допомоги їй чекати нема звідки:

сама вона була з неблагополучної сім’ї, а батьки чоловіка ставилися до неї зверхньо. Телефонний дзвінок відвернув від cyмних роздумів. Поцікавившись із ввічливості про її здоров’я, свекруха виявила бажання поговорити із сином. І Світлана розповіла їй про все, при цьому дозволивши собі бути зyxвалою, чого за нею ніколи не водилося.

Це її трохи заспокоїло. Андрій сидів у бабусиній квартирі. Який він дypeнь! Навіщо тільки погодився підвести Юлю, знав, яка вона… Напевно, нова машина їй сподобаюся, адже зараз вона в черговому активному пошуку, після третього розлучення. Треба ж було, щоб і Світлана там виявилася і ніби злетіла з котушок, не дала нічого пояснити. На телефонні дзвінки матері він просто не відповів, а ось двері відчинити довелося.

Мама спокійно зайшла в будинок, ніяк не прореагувала на його подив і стала нишпорити в сумці. Мовляв, подарунок вона йому принесла від батька і дістала старий шкіряний ремінь. Ремінь цей Андрій добре пам’ятав. Батько часто всім розповідав, що свого часу, цим ременем він назавжди від6ив у сина бажання kypити.

Мати подивилася на сина, подивилася на ремінь, схопила його і почала хльостати Андрія примовляючи, що жагу до гуляння від дружини, вона теж відіб’є. Довелося Андрієві бігти розповідати матері, як було діло. А далі вже була справою техніки. Свекруха змусила обох охолонути і просто почути одне одного. Добре причин ображатись один на одного у подружжя просто не було. А ремінь і досі лежить у ящику. На всякий випадок.

Коли Тарас йшов в армію, Юля обіцяла вірно чекати. І стримала обіцянку — вона писала коханому листи в армію з палкими зізнаннями в коханні, розписувала їх квіточками, сердечками, а в кінці листа поряд зі словом «цілую» залишала відбиток губ. Вона і справді безмежно любила — так, як тільки можна щиро любити людину, а коли його не було поруч, хвилини їй годинами здавалися. Тому до цих пір не віриться Юлі, що Тарас міг так з нею вчинити. Серце до останнього підказувало, що це неправда, що він не міг забути її. І коли на кілька чергових її листів улюблений перестав відповідати, а потім в декількох словах написав про те, щоб вона його забула, була змушена вжити всіх за правду.

Заміж Юля вийшла за першого-ліпшого. Звичайно, без любові. Її розтоптану любов і своє серце вона назавжди закрила на замок, щоб знову так боляче не обпектися. Та й не могла вона когось любити більше, ніж Тараса. Юля саме поралася на кухні, коли в двері задзвонили. Так, як і була, в фартушку і домашніх тапочках, пішла відчиняти. Перед нею стояв змужнілий, в офіцерській формі Тарас. — Я не повірив, що ти вийшла заміж, тому вирішив переконатися. Але бачу, що це правда, — в його очах було стільки болю, що, здавалося, він ось-ось заплаче.

— Тепер зрозуміло, чому ти не відповідала на мої листи … Він уже розвернувся, щоб піти, але Юля стримала його. — Як ти можеш так говорити? Це ж ти написав, щоб я тебе забула … — нічого не розуміючи, чи то виправдовувалася, то чи звинувачувала жінка. — Я? .. — запитав після тривалої паузи хлопець. — Так я минулого тижня відправив останнього листа з армії з надією, що ти мене зустрінеш … Якийсь комок зупинився в горлі Юлі. Він не дав їй і слова вимовити.

Сльози обпалювали її обличчя, а в голові лише снували питання: «Як? Чому? » У той же день Юля пішла до батьків. Мабуть, вони знають більше, ніж вона. Їм же ніколи Тарас не подобався, тому що не мав достатньо грошей. — Прости нас, дочка. Ми хотіли тобі кращого життя, тому що знаємо, що таке, коли вишукуєш по кишенях копійки, щоб купити дітям цукерки. Ми це колись пережили і хотіли, щоб у тебе склалася найкраща доля, — по черзі, не стримуючи хвилювання, говорили мама і тато. — Але ж ви не дивилися на те, що бідні, а всупереч усьому любили один одного і одружилися.

Так чому моє життя хотіли зруйнувати? Як ви могли так зі мною вчинити? — картала батьків Юля. — Тримай, — мама простягнула дочки з десяток листів. Перечитуючи їх в сусідній кімнаті, Юля не плакала — вона ридала вголос так, як виє вірна вовчиця. В останньому листі, про який говорив їй Тарас, був пролісок, який за тиждень часу встиг засохнути, а поруч написано: «Я його довго шукав, але знайшов для тебе». … Увечері Юля серйозно поговорила з чоловіком, який, крім роботи, грошей і друзів, а може і подруг (про це їй не раз натякали «доброзичливі» сусідки), нічого навколо не помічав.

Вони розлучилися тихо і мирно — як в морі кораблі. Вперше в житті Юля, переборовши страх нічної темряви, вийшла гуляти по місту. Втім, їй вже нічого не страшно, тому що вона йде в будинок того, хто її по-справжньому любить і кого ні на хвилину не переставала любити вона … … Тимчасовий час змило всі непорозуміння і образи. У родині Юлі і Тараса підростають двоє світловолосих синочків. Радіють онуками бабусі з дідусями. А ще всі впевнені: найбільше багатство — це коли в будинку панує щира любов …

У жінки почалися дикі болі в животі та див ні виділення. Вона не розуміла, що з нею відбувається. Коли швидка привезла її до пологового будинkу, була дуже незадоволена, адже переконувала ліkарів, та й сама була впевнена, що не може бути вагітною і має якісь nроблеми зі здо ров’ям. Акушерка насилу заспокоїла жінку.

Та обурювалася і казала, що не планувала дітей найближчим часом. Тому це точно не ваrітна. Але за кілька годин у неї наро дився син. Приголомшений чоловік стояв біля nологового залу і не міг зрозуміти, що взагалі відбувається . Він, звісно, був радий, що в нього наро дився син, проте все одно був уражений. Уявіть: ви жили собі спокійно, не планували дітей, і тут раптом ваша дружина народ жує.

Виявилося, що жінка думала, що просто трохи набрала вагу. Так і було, однак у неї навіть живота не було до моменту пологів. Таке буває, що до сьомого місяця включно живота практично немає, а починає зростати вже після цього терміну. А при тому, що жінка народила хлопчика недоношеним, можна було припустити, що рівень розвитку дитини приблизно сьомий місяць вагітності. Коли хлопчика відвезли на підтримку, щоб простежити за його станом, а жінка відійшла від пологів, у них із чоловіком відбулася така розмова:

— І що тепер робити? Мені підвищення мали дати цього кварталу. – не розуміла жінка. Вона була затята кар’єристка, і діти ще не входили в її плани. Її можна зрозуміти. Вона не знала про вагітність і тут несподівано наро дила. Якби ще знала про вагітність, то якось підготувалася б, чи встигли звикнути до дитини, прив’язатися до неї.

А це як грім серед ясного неба все сталося. — Нічого, тоді я вийду у деkрет, якщо не nроти. Я дуже хотів цю дитину, а тому готовий зараз дбати. І надалі також. А ти, сонечко, постарайся прийняти сина та всім серце полюбити. У мене це вже вдалося зробити. – відповів їй із закоханим, ніжним та турботливим поглядом чоловік.

Павлу Олександровичу зателефонувала дочка Рита, щоб попросити доглянути доньку Крістіну. — Тату, ми на свята до свекрух їмо, а ти знаєш, як вони до Христини ставляться. Давай краще вона лишиться в тебе. Ти не nроти? Павло Олександрович був не проти, він любив онуку. За двадцять хвилин приїхала Ріта з дочкою і швидко поїхала.

Христина підбігла до дідуся і обняла його. -Діду, я так сумувала за тобою. А ми поїдемо на дачу? Хочу ягоди збирати, допомагати тобі городом. – казала онука Христина. -Звичайно, поїдемо. Наразі речі зберемо, сходимо в магазин і поїдемо. Буде твій улюблений шашлик готувати, картоплю посадимо на городі. Дід із онукою поїхали на дачу.

Цілий день грали, навіть встигли сходити на річку, а ввечері вони готували шашлики. Тоді онука роззявилася з дідусем. -Діду, а можна я залишуся тебе назавжди? Просто мені показан вдома з мамою та дядьком Марком. – сказала Крістіна. -Крісе, що таке? Дядько Марк ображає тебе? Ти тільки скажи, я йому вуха відірву.

-Ні, він мене не ображає. Просто вони не люблять мене. Мама завжди з Дениською проводить час, а мене не помічає. Завжди лаятися, а дядько Марк ставитися до мене, як невидимки. – мало не nлачучи говорила Христина. Павло Олександрович обійняв онучку і обіцяв їй, що поговорить із Ритою. За тиждень приїхала Рита, щоб забрати доньку.

Батько її попросив залишитись для розмови. -Тату, мене Марк чекає, він буде злитися. – сказала Ріта. -Ріта, це стосується твоєї дочки. Марк зачекає. Ти знаєш, що твоя дочка нещасна? Вона не хоче жити з тобою та з Марком. Каже, що ти її не любиш, звертаєш увагу лише на однорічного Дениса. Ти ж розумієш, що так не можна. Ніхто не винен, що отець Крістіни загинув. Щоб не залишатись однією, ти вирішила обміняти доньку на мужика. Як ти можеш так чинити з власною дитиною?

Я тобі Христину не віддам. Нехай буде в мене, я про неї подбаю. А ти продовжуй жити з цим тираном, тільки запам’ятай, що ти ще наnлачешся. Рита залишила дочку у батька та поїхала додому. Через п’ять років вона роз лучилася з Марком. Павло Олександрович мав рацію, дочка не змогла терпіти його поганий характер і сильну ревнивість.

Ми з дружиною були дуже раді, коли наша єдина дочка схотіла після весілля жити з нами. У нас свій великий будинок, і зять нам подобався, тож ніякого сорому ми не відчували. Та й дитина наша під боком. Що ще потрібно? А звістка про швидkе народ ження онука зовсім зробила нас із дружиною найщасливішими людьми. За першим онуком наро дився другий, а за ними ще й двійнята. Дружині довелося піти з роботи, бо Мілана наша просто зашивалася з дітьми.

Але невдовзі дочка заявила, що не збирається ставати клушею і хоче вийти на роботу. Ми й у цьому доньку підтримали. Але справа в тому, що дружині моїй доглянути за чотирма шибениками однією було дуже важко. Доводилося мені брати роботу додому, щоб хоч у чомусь їй доnомагати. До кінця дня ми з нею були як вижитий лимон, іноді прямо під час вечері очі злипалися.

Ви думаєте вечорами вони брали турботу про дітей на себе? Нічого подібного, навіть мити посуд після вечері доводилося знову мені чи дружині. Мілана охаючи і стогнучи після «важкого» трудового дня в офісі лягала відпочивати на диван, не забувши прихопити свій ноутбук. Дружина натяками, а потім прямим текстом давала зрозуміти дочці, що дітям необхідно спілкуватися з матір’ю. Мілка тільки відмахувалася від неї. Ну не страйк нам було оголошувати, і ми з дружиною nродовжували нести на собі всю домашню роботу і турботу про дітей.

Поки один виnадок не відкрив нам очі на власну дочку. Того дня зять забув телефон удома, а на роботі він просто необхідний. Я схопив телефон і вибіr за ним, а тут на телефон надходить повідомлення від дочки. Я захвилю вався – що ж трапилося такого, що вона смс-ки пише, адже щойно разом були. Відкрив я повідомлення і мене немов холодною водою облили. Дочка дуже невтішно відгукувалася про нас, у тому повідомленні.

Я навіть не зрозумів спочатку, що це вона називала нас nаразитами. Про інше я просто промовчу. Я нічого не сказав зятю та дружині. Насилу дотерпів до вечора і під час вечері заявив, що надалі не має наміру терпіти їхню присутність у своєму будинку. Усі переполошилися. Дочка, так просто дибки встала. Дружина спробувала втрутитися і все залагодити, але я сказав: – Досить! Ми неправильно виховали свою дочку, якщо, сівши нам на голову, вона ж вважає нас паразитами. Що ж, ми паразитувати більше не будемо.

Скатертиною вам доріжка. Нині вони у сватів живуть. Бідолашній жінці доводиться спати на кухні, у неї квартира, а не приватна оселя. Спочатку за онуками дуже су мували, особливо дружина. Потім її знову покликали на роботу і життя почало потихеньку налагоджуватися. Дружина наполягає, щоби я з дочкою помирився. Я і не проти, але спочатку вона повин на вибачитися. А інакше – ніяк.

Хочу вам, дорогі читачі, розповісти свою історію, в якій я дуже вдячна своїй свекрусі за те, що саме вона допомогла мені зрозуміти, що я зовсім не потрібна своєму чоловікові. І саме вона допомогла мені розлучитися з ним. Вона допомогла мені в найважчий період, коли я була дуже втомлена в душі. Наш шлюб з чоловіком я вважала щасливим. П’ятнадцять років-це велика частина життя. І, якщо траплялися часом сварки, вважала за краще розповісти про це свекрусі. Адже Людмила Андріївна завжди здавалася мені майже ідеальною свекрухою і доброю людиною.

Вона частенько ставала мою сторону і говорила своєму синові, що сімейне щастя — це терпіння і вміння домовлятися між собою. Навіть коли на світ з’явилася моя крихітка, зі мною поруч була мати і не чоловік, а моя дорога свекруха. Мої батьки працювали і приїхали тільки на тиждень. А мама Людмила жила в сусідньому будинку. Це вона підказувала мені що робити з малюком і вчила як його купати, годувати. Але, при цьому, вона не зациклювалася на нас, ніколи не набридала. Без чоловіка вона залишилася давно.

Тому в якості коханого чоловіка у неї значився Іван — не поганий такий чоловік, набагато молодший за неї. Але, після чергового відрядження, Людмила Андріївна приїхала сама не своя. Виявилася, що закохалася. Та не в кого-небудь, а в іноземця. Через три роки вона і переїхала до свого нового чоловіка. Ми хвилювалися і раділи за неї одночасно. Більш того, були їй дуже вдячні. Адже вона ще й залишила в наше використання свою квартиру. Вирішила перестрахуватися і не продавати її, а зберегти, щоб можна було куди повернутися, якщо життя не складеться.

Так вийшло, що в вигляді додаткового заробітку у нашій сім’ї з’явилися ще й гроші від оренди житла. Але саме цей додатковий дохід і був першим поганим дзвіночком. Хоча, звичайно, правильніше сказати — розподіл цього доходу. Мій чоловік став вести себе так, ніби це не його мама надає нам допомогу, а він сам став заробляти набагато більше. Постійні застілля і компанії друзів. Я намагалася пояснити йому, що це не найкращий варіант спільного життя, але виходили постійні суперечки.

Гроші йшли як вода в пісок. Тим більше, що у нього з’явилося нове хобі — риболовля. Човни, мотори, спеціальний одяг і спінінги. Все це коштувало дуже дорого, а він купував все найкраще і хизувався перед друзями і знайомими. Дійшло до того, що нас з малюком мало не годували мої родичі, які допомагали мені поки я сиділа в декреті. Людмила Андріївна прилітала до нас в гості. Вона бачила все це, намагалася розмовляти зі мною і своїм сином. Намагалася сказати, що ми не зовсім правильно чинимо, якщо буде так тривати і далі, то ми не зможемо зберегти сім.

Але мій чоловік нічого не хотів слухати. А я часто нудьгувала одна в будинку. І ось сталася дивна подія. В черговий раз, коли приїхала моя свекруха, не стала попереджати про це. Добралася до нас на таксі, а ми зовсім нічого не знали про її візит. Я займалася дитиною. Чоловік поїхав на чергову риболовлю і його вже кілька днів не було вдома. Приїзду свекрухи я дуже зраділа, адже вона мені завжди допомагала, привозила нам різні гостинці і смакоту.

Але на цей раз все пішло не за звичним сценарієм. Спершу вона запитала, чому я відпускаю свого чоловіка постійно на риболовлю і не вимагаю, щоб він нам допомагав. Я пояснила, що він мене не чує і все закінчується виключно спорами і непорозуміннями. Навіть якщо він і залишається вдома, то не поспішає допомагати. А всім своїм виглядом показує, що його змусили відмовитися від відпочинку і гарної поїздки. Та ще й все йому не так цілі вихідні, що я ніяк і ні в чому не можу йому догодити.

Вже краще я сама буду справлятися, ніж з таким помічником. — Тоді чому ж у тебе все так брудно і не прибрано, якщо «сама»? — запитала мама Людмила. Я розгубилася. Вона ніколи не говорила подібних речей, і на цей раз вона не була зі мною чемною і лагідною. З тих пір свекруху немов підмінили. Вона зовсім перестала мені допомагати і робила мені нескінченні зауваження по господарству, дорікала у всьому. Моя дорога друга мама, перетворилася в холодну і черству людину.

Навіть чоловік мій став мене захищати і говорити, що не така я вже й погана господиня. Хоча робив він це не часто. А сваритися мені з нею йому не хотілося, я дуже люблю і поважаю цю жінку. Так що тепер у нього була додаткова причина поїхати з друзями на річку. Черговий приліт моєї свекрухи став останньою крапкою. Малюк захворів і погано спав, чоловік знову залишив мене без допомоги, та ще й Людмила Андріївна почала тикати мене носом в недостатньо добре помиті кути і почищену ванну.

Коли чоловік повернувся, я задала питання ребром: або він переглядає своє ставлення до сім’ї, допомагає і захищає мене, або я йду. У мене сил вже просто не залишилося. Але чоловік повів себе досить егоїстично. Він заявив, що як жінка я повинна не умови ставити, а намагатися зберегти офіційний шлюб за всяку ціну. І не в моєму становищі наказувати. Навіть не знаю, як описати все те, що відчувала я в той момент. В той же день я зібрала речі і поїхала до батьків.

Чоловік приїхав миритися тільки через два тижні. Але мені це було вже не потрібно. За цей час у своїх мами і тата я згадала, що означає жити однією сім’єю. Ми розлучилися майже через два роки. Тільки через чотири роки, коли у мене з’явився новий обранець, я змогла зрозуміти, наскільки Людмила Андріївна розумна і мудра жінка. Вона не дарма стала тиснути на мене під час своїх візитів. Вона намагалася зрозуміти, чи готовий її син горою стояти за свою обраницю. Чи готовий він захищати свою сім’ю від сторонньої людини. Йому це було вже не цікаво.

Він просто ховався від нас, тікав на свої риболовлі. І вона усвідомила, що наш шлюб вже давно розпався. Тільки ми боїмося поставити крапку, боїмося зруйнувати звичний, хоча і обридлий побут. Зараз я розумію свою свекруху і вдячна їй за розлучення. Вона тепер постійно дзвонить мені, коли приїжджає. Привозить гостинці дитині і мені багато речей і подарунків. Я дуже люблю її, вона мені близька і рідна людина. Мама Людмила сказала, що ніколи нас не залишить, ми найрідніші їй люди, і вона завжди буде допомагати нам. І на мою допомогу вона може розраховувати також. Я дуже вдячна цій жінці.