NEWS 2SWEET

Протягом 20 щасливих років ми з моїм чоловіком Юрою були нерозлучними. Але один єдиний вечір перевернув усе з ніг на голову. Під час візиту до моєї свекрухи, що було значною подорожжю з нашого міста, я побачила справжні пріоритети Юри. Незважаючи на те, що моїй свекрусі було всього 62 роки, вона рано вийшла на пенсію, і тепер була здивована маленькою підтримкою з боку держави.

Проте вона регулярно отримувала від Юри великі суми, які легковажно витрачала на одяг та дозвілля. Візит був сповнений її скаргами на таємничі недуги. Поки моя власна мати, яка була старша за неї, перебувала в хорошій фізичній формі і працювала, моя свекруха розігрувала слабку карту. Вона емоційно маніпулювала Юрою, висловлюючи своє бажання, щоб він переїхав до неї.

На мій подив, він погодився. Протягом чотирьох місяців ми жили порізно: він виконував усі забаганки своєї матері, навіть брав її з собою у розкішні відпустки. Жінка, яка нібито не могла прогодувати себе, поїхала до Єгипту! Роздратована, я вирішила повернути своє життя до норми. Я ініціювала розлучення і змінила замки у своїй квартирі.

Ця нерухомість була подарунком моїх батьків, і Юрко навіть офіційно там не проживав. Хоча дехто думав, що я діяла поспішно, я знала, що так краще. У 41 рік я не була готова бути простою доглядальницею при свекрусі-маніпуляторші. Тепер Юрко був її пішаком, а в мене була свобода.

Шість років тому мама вийшла заміж вдруге. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Він поїхав до рідні на південь, а мама залишилася жити в тій же квартирі. Я їх розлученню не здивувалася, бо завжди бачила, що вони один одному не підходять. Папа спокійний і м’який, а мама особа з характером таким, що не кожен з нею і витримає поруч. Я була вже доросла, тому мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася і з мамою, і з татом. Найчастіше, звичайно, з мамою, тому що ми живемо в одному місті. Але саме, що спілкувалася, разом ми більше не жили. Спочатку я жила в гуртожитку при університеті, а на моє 20-річчя тато зробив мені королівський подарунок — купив однокімнатну квартиру. Мама активно займалася своїм особистим життям і до мене не лізла зайвий раз. Я до неї теж. Тому про те, що вона зійшлася з чоловіком, я дізналася, коли вони вже збиралися узаконити свої стосунки. Це був мамин вибір, але мені цей товариш не сподобався відразу. У мами характер не подарунок, а там ще краще. Але мама мліла і дивилася на нього, як на щось велике і незимовє. Ну і нехай собі, якщо подобається.

Жили молодята на маминій території. Її новий чоловік сам був без кола і двора, колишня дружина теж пустила його до себе, а після розлучення він вибув в нікуди. До того, як перебратися до мами, він знімав кімнату в гуртожитку. — Уявляєш, він в квартирі колишньої ремонт зробив, всю обстановку купив, а вона з ним так! — зі сльозами розповідала мені мама. Я знову промовчала, хоча і вважаю, що жінка поступила абсолютно вірно, остаточно я в цьому переконалася після наступної фрази. — Правильно він робить, що аліменти їй не платить. Вона все одно все на себе витрачатиме. Ще й дитині про папу щось там говорить і той не хоче з ним навіть розмовляти. Синові там, якщо я не помиляюся, вже років п’ятнадцять, тому «наговорити» такій дитині вже досить нелегко. Йому вистачить разок з татом поспілкуватися, щоб все зрозуміти. Але і цю думку я залишила при собі. Сенсу доводити щось мамі я не бачила. Не мені ж з таким подарочком жити. Я сама вийшла заміж, маю сина. Мама до онука приїздила сама, тому що її чоловік «не переносить шум і дитячий плач». Мене це не засмучувало ні краплі, зайвий раз перетинатися з ним у мене бажання не було, а довелося б. Зараз синові вже п’ять років, іноді ми з ним заходимо до мами в гості. Іноді доводиться перетинатися з її чоловіком, і жодного разу він ще не промовчав.

Завжди щось про виховання дітей видасть, хоча ось не його б корові мукати, сам той ще батько року. Але частіше ми приходили, коли він був на роботі. А працював він добу через три, десь вахта на якомусь об’єкті. Коли його не було вдома, ми навіть на ніч мамі онука залишали. Нещодавно нас з чоловіком покликали на весілля старі друзі. Захід проходив за містом, тому планувалося, що ми затримаємося там з ночівлею. Брати з собою дитину було б проблематично, він ще занадто маленький, щоб без проблем переносити такі тривалі поїздки і заходи. Я запитала у мами, чи не посидить вона два дні з онуком. Мама уточнила числа, дізналася у чоловіка, який у нього графік і сказала, що зможе. Її чоловік якраз на добу йде, а до його приїзду мама відвезе сина до нас і там нас дочекається. Все складалося ідеально, ми з чистою совістю поїхали. Але на ніч ми вирішили не залишатися. Обстановка не мила якась. Вирішили поїхати додому, про що я забула попередити маму. Коли приїхали до неї, мене чекало щось неймовірне. Ми двері своїм ключем відімкнули і отетеріли. Мій син спав у коридорі на розкладачці.

У мами трикімнатна квартира, а дитина спав ні на ліжку, а на старенькій розкладачці в коридорі і без світла, хоча я просила маму щоб вона була поруч з ним, адже той іноді вночі може прокинутися. Мама зі своїм чоловіком в залі кіно дивляться. Я заходжу з німим запитанням на обличчі. І знаєте що? Той пан мав собі таку корону на голові, що почав обурюватися, чому я власне в його будинок без попередження з’явилася. У його будинок? Так його в ньому лише діряві тапочки і помазок линялий, а підлогу квартири за законом мої. Я так і сказала, а ще попередила, що якщо моєму синові виділили розкладачку в коридорі, то я роблю так само і завтра ініціюю розмін квартири, щоб забрати свою частку. Малого ми забрали він спав і нічого не відчував. З мамою на наступний день мала розмову і вона вже співала як соловейко. Казала, що вони дитини не мали наміру в коридорі спати класти. Він там просто грав на розкладачці і заснув. Ага! Заснув в піжамі на подушці і простирадлі які я привезла, я прямо відразу і повірила. Чоловікові теж ця ситуація неприємна, але він просить не гарячкувати і не псувати людям життя, адже вони все наверняка зрозуміли. А я не хочу заспокоюватися. Я заберу своє, а вони нехай собі як знають. Який привіт, така і відповідь? Чи я не маю рації?

Соціальні мережі – це місце, де люди висловлюють свою ненависть чи стежать за життям знаменитостей. Там також є місце для творчості, гумору, любові та ніжності. Яскравий приклад – наш відеоролик, який поширився по всьому світі. У записі, тривалістю всього 37 секунд, головне – не сама пісня, а то почуття прихильності та

добра, яке вона викликає. Головних героїв двоє: чудовий хлопчик, який уперше бачить свою новонароджену сестру! Побачивши її вперше у своєму житті, хлопчик починає плакати. Вона навіть відлучається на мить, щоб витерти сльози. “Це найпрекрасніше, що я бачив у житті” – відзначив один із глядачів. Хлопчик витирає сльози,

у нього повністю пропадає дар мови, і, нарешті, він з усієї своєї дитячої сили обіймає сестру. Публікація в Твіттері, яка набрала понад 10 мільйонів переглядів, отримала понад 185 000 лайків та 49 000 ретвітів. “Я плачу від кохання”, “Безцінно” та “Моє серце розтануло”, – так відгукнулися про ролик численні користувачі мережі.

У світі, де кожна мить, здається, проходить у шаленому темпі, живе і процвітає тріо крихітних танцівниць, які опанували мистецтво сповільнювати час та підкорювати серця. У виступі цих чарівних трійнят є щось по-справжньому особливе – неперевершена суміш таланту, координації та величезного кохання. Як тільки заграє музика, трійнята потрапляють у центр уваги – і з цього моменту це справжнє диво. Їхні рухи являють собою чудове поєднання відпрацьованих прийомів і спонтанного сміху.

Кожним кроком та обертанням їм вдається передати свою індивідуальність та загальний зв’язок. Старша, завжди з направляючою рукою, демонструє відповідальність та лідерство. Середня танцює з нестримним натхненням, втілюючи сутність чистої радості. Молодша, така чарівна у своїй невинності, випромінює щастя з кожним своїм кроком. Їх гармонійно підібрані вбрання, повністю однакові, підкреслюють їхню індивідуальність і одночасно єдність.

Глядачі не можуть не бути вражені їхніми чарівними виступами та безпомилковим зв’язком, який вони поділяють. Коли музика досягає свого апогею, трійнята танцюють так, немов у них спільна таємна мова. Вони рухаються як єдине ціле, їхні кроки в ідеальній гармонії, створюють танець кохання, радості та єдності, що приводить публіку в трепет. Вигляд цих чарівно танцюючих дівчат є зворушливим нагадуванням про те, що у вихорі життя ми повинні цінувати моменти єднання, невинності та простих радощів, які так легко втілюють ці юні танцівниці.

Приготуйтеся бути зачарованими найсолодшою взаємодією між дорогоцінним малюком та його мамою! Ви тільки погляньте, як ця мила дитина бере на себе завдання висловити свої думки, наповнюючи кімнату чудовою мелодією дитячого белькотіння, яку тільки мама може дійсно зрозуміти.

У цьому зворушливому відео ви побачите чисту рішучість у цих блискучих очах, коли дитина намагається передати свій світ емоцій. Булькання, воркування і крихітні жести стають мовою любові, створюючи невисловлений діалог, що виходить за межі слів.

Поки мама уважно слухає, ви будете зачаровані чистою радістю, яка випромінюється з обох боків цього чарівного діалогу.Цей ролик – свідчення чарівного зв’язку між дитиною та її матір’ю – зв’язку, побудованого на любові, розумінні та загальній радості цих дорогоцінних ранніх моментів.

Немає абсолютно ніякої нестачі у сміху та радості, коли 7-місячна дитина робить свої перші кроки у світ мовлення. Ці крихітні бовтушки, озброєні своїм чарівним лепетом, приносять нескінченні веселощі своїм сім’ям.

Ось короткий огляд веселої подорожі 7-місячної дитини у світ мовлення. У затишній дитячій він сидить у своєму стільчику, оточений м’якими іграшками і різнокольоровими звірятками. Зі своїми яскравими очима і заразливою усмішкою – він вирушає в кумедну мовну пригоду. Його вокальний репертуар включає класичні звуки “гу-гу” та “га-га”, які, на його думку, звучать як найглибший дискурс, який тільки можна уявити.

Досліджуючи захоплюючий світ мови, діти починають імітувати розмови дорослих, котрі випадково почули. Їхні крихітні ручки дико жестикулюють, а вираз обличчя різко змінюється, начебто вони переказують епічну сагу або вимовляють пристрасну промову про важливість пустушок.

Але саме спроби імітувати справжні слова по-справжньому бавлять. Коли вони намагаються вимовити “мама” або “тато”, часто виходить чарівно спотворений варіант.Що ще більш чудово, так це те, що ці юні веселуни перебувають у блаженному невіданні про свої комедійні таланти. Вони надто зайняті дослідженням інтригуючого світу звуків і складів, перетворюючи кожен белькіт у ненавмисний кульмінаційний момент.

Кімната наповнюється заразним звуком їхнього сміху та хихикання, коли вони пускаються в ці веселі лінгвістичні пригоди.Цей ролик – зворушливе нагадування про те, що найдорожчі моменти в житті часто бувають наповнені сміхом, любов’ю та чистою невинністю!

Мій чоловік мене поkинув і пішов до іншої жінки. Напевно, ви думаєте, що я nлачу. Ні, не nлачу. Моєму колиաньому чоловікові 60 років, а мені – 58. Я сиділа та думала. І зрозуміла щось важливе: за всі ці роки я жила неправильно. Мене часто питають: чи є чоловік у моєму житті. Мені не хочеться заводити нові стосунки. Моєю найбільшою nомилкою було те, що я не любила себе. Я дбала про чоловіка, про дітей, доглядала їх. Хотіла бути гарною дружиною. Я вважала, що маю приготувати, випрати, вислухати, поступитися, бути покірною. Але я nомилилася: це нікому не потрібно.

Жінка має бути трішки еrоїсткою. Потрібно вимагати, озвучувати бажання. Кажуть, що чоловік – голова сім’ї. Я не проти. Чоловік вважає себе королем, а дружину – прислугою. Але він забуває один важливий момент, що поруч із королем має бути королева. Я весь свій час присвячувала чоловікові. Забула про себе, свої інтереси. А треба завжди мати своє життя, свої хобі. І тоді було б більше поваги та стра ху мене втратити. Якщо він вирішив піти, то треба його відпускати. Немає потреби просити чи змушувати його залишитися. Не треба його благати, щоб зберегти сім’ю чи робити це заради дітей.

Не треба перейматися тим, що подумають інші. Якщо він пішов, значить – треба видихнути та насолоджуватися життям. І найголовніше, не треба його прощати, якщо повернеться і проситиме. Він не заслуговує на про щення. Він сам вирішив піти, сам і повинен нести відповідальність. Той, хто зрадив раз — зрадить і другий, третій. Я не раджу розпочинати нові стосунки, щоб не залишатися однією. Не бі йтеся самотності. Самотність має свої плюси. По-перше, ви вільні, можете робити те, що захочеться, по-друге, ви живете тільки для себе, насолоджуєтеся днем. Краще залишитись однією, ніж бути порожнім місцем або прислугою.

Я вирішила поділитися своїми сумнівами і переживаннями з вами. Мені соромно про це говорити з подругами. Мені вже 64 роки. Я живу в трикімнатній квартирі з сином, невісткою і єдиним онуком. Якщо коротко,я запропонувала зробити тест на батьківство моєму внуку в обмін на дарчу на мою квартиру.Але моя невістка проти цього.Про все по порядку.Мій син одружився вже досить-таки пізно майже в 40 років.Його обраниця молодша за нього на дванадцять років.Як я не намагалася переконати його не пов’язувати з нею своє життя, він не слухав мене. Мої знайомі і подругиговорили,що вона дівчина вітряна.Зустрічалася з багатьма хлопцями та чоловіками нашого міста.Тому я не дуже рада була такою невістці.

Але син ошелешив мене новиною про те,що він скоро стане батьком,і ми зіграли весілля.Живемо ми не погано.З невісткою дотримуємся нейтралітету.Але іноді доводиться ставити її на місце.З народженням онука вона намагалася залишати його на мене і йти «погуляти,але я відразу поставила її на місце. Я спокійно, але твердо пояснила їй,що це її дитина і я можу зрідка допомогти,але не брати на себе обов’язки щодо її виховання.Тільки от іноді сусіди питали мене,чи впевнена я, що батьком цьому хлопчику доводиться саме мій син?Коли хлопчикові виповнилося три роки,ми помітили,що він зовсім не схожий на свого батька.Але діти вони часто схожі самі на себе.

Я не стала накручувати себе, але невпевненість оселилася глибоко в мені.Днями йому виповнилося чотири роки. І під час застілля невістка натякнула на те, щоб я свою квартиру переписала на нього як на єдиного внука. Я жартома сказала, що відразу після позитивного тесту на батьківство мого сина. Як тільки документально буде підтвердження, що він син мого сина, я відразу складаю заповіт на нього. Ой, що тут почалося!Невістка звинувачувала мене в старечій недовіру, в підозрілості і упередженості.Було сказано, що мені треба перевірити голову і ще багато «приємних» слів.Син з докором подивився на мене і повів свою дружину. Ну, скажіть мені, що я такого сказала? Цілком нормальна вимога, чи ні? Чому вона так відреагувала?

Адже якби їй не було чого приховувати, то вона просто погодилася б.На наступний день зі мною не розмовляли ні син, ні невістка. Під час вечері я намагалася з ними заговорити, але вони мені відповіли, раз я «докотилася до такого», то їм краще з’їхати і жити окремо. Тільки куди вони поїдуть? На знімну квартиру? Зрозуміло, що це порожні слова, але мені стало неприємно. Чи то невістка так поводиться через образу, чи то їй є що приховувати. Тепер думка про нерідного онука не дає мені спати вночі. Уже відвідувала ідея самої взяти волосок сина і внука і віднести в лабораторію. Але це дорого, і результату тесту я побоююся. Ось як тепер з цим жити? Як дивлячись на онука не думати про те, що він чужий у цьому будинку дитина? Дайте пораду, як зрозуміти таку поведінку невістки?

До каси з товарами у візку підійшла бабуся. На вигляд село селом. Продавщиця пробила товари, склала в пакет і озвучила суму: — З вас дві тисячі триста сорок. Бабулька протягнула до платіжного терміналу смартфон. — У нас платити через телефон не можна. — Сказала касирка. — Чого це, навіть в нашому сільському магазинчику можна, а в столичному супермаркеті не можна? — Ось такі у нас порядки. Платіть або карткою, або готівкою. — Кам’яний вік, — пробурчала бабулька і полізла в гаманець за пластиковою карткою. Дістала і поклала до платіжного терміналу. — Ще раз прикладіть, — зажадала касирка, потім закричала на весь зал колезі, — Анька, перевір зв’язок з банком! — Немає інтернету! — проорала касирка з ім’ям Анька.

— Як?! У столиці і немає інтернету?! Та Ви що?! З якого століття вашу шарашку сюди занесло? — розсер дилася бабулька. — Доведеться платити готівкою. — Винесла вердикт касирка. Бабуся під ніс костерила і столицю, і цей супермаркет, і айтішників, але все ж знову залізла в гаманець і дістала звідти стодоларову купюру. — Та Ви що? Зну щаєтеся, чи що? Давайте правильні гроші. — Зажадала касирка. — А чим ці тобі не догодили? — здивувалася бабулька. — Ми торгуємо тільки грошима нашої держави. Валюту не приймаємо! — важливо заявила касирка.

— А мені наша держава пенсію скидає на картку. У вас же Інтернет не працює. Як я карткою заплачу! — Нічого не знаю. Платіть або викладайте товар назад. — Ось прямо розбіглася. Я зі свого села приїхала саме за цими покупками! Були б вони у нас, не тяглася б я в вашу допотопну лавку. Бери долари! — Бабуся, а давайте я вам розміняю, — звернувся до бабусі хлопець, що стоїть за нею. — Спасибі, синку, виручив. Давай, міняй. — А за яким курсом міняти будемо? — По банківському, звичайно. Зараз у них на сайті уточнимо, — сказала бабулька і дістала смартфон. — Галка! Інтернет з’явився! — закричала з іншої каси Анька… Всі громадяни, що стояли в черзі, проводжали бабульку захопленим поглядом.

Протягом 14 років я їздила на батьківщину лише раз на рік, на короткий проміжок часу, завжди повертаючись на роботу до Польщі. Мій від’їзд був спрямований на те, щоб показати моєму чоловікові, що ми могли б жити краще, ніж жили. Нашим єдиним володінням був успадкований будинок, а наші дочки вже росли. Мій чоловік був задоволений нашою ситуацією, але я прагнула життєвих змін.

У Польщі я старанно працювала прибиральницею у кількох будинках. Це дозволило мені профінансувати університетську освіту обох дочок, незважаючи на скептицизм мого чоловіка. Він вірив, що добрий шлюб – це все, що їм було потрібно. Проте вони закінчили інститут і вийшли заміж, переїхавши до будинків своїх чоловіків. Я подарувала кожній по 5000 доларів на їхнє весілля і продовжувала допомагати їм. На свої заробітки я відремонтувала наш будинок, зробивши його одним із найкращих у селі.

У мене були мрії про те, щоб насолоджуватися цим будинком у наступні роки. І тут несподівано моя старша дочка оголосила про своє розлучення і переїхала до мого будинку разом зі своєю дитиною. Поки я намагалася адаптуватися до ситуації, моя молодша дочка теж розлучилася і теж переїхала до нас із двома своїми дітьми. Тепер усі вони живуть із моїм чоловіком, покладаючись на мене у фінансовому відношенні. Вони освіченні, але не бажають працювати за скромний заробіток. Я прагнула забезпечити собі спокійну пенсію, але схоже, ця мрія може так і залишитися недосяжною.