NEWS 2SWEET

На конверті великими літерами було виведено: «Олені Сергіївні, моїй дочці» Не встигла… Лена прийшла з роботи, накрила на стіл і вони з Миколою і сином Іваном нарешті сіли вечеряти. Раптом задзвонив телефон, вона побачила, що дзвонить мама. Оленка байдуже вимкнула звук і відклала телефон подалі. «Аж повечеряти спокійно не дадуть» — подумала жінка і продовжила трапезу. Олена завжди вважала, що батьки їй нічого не дали, все що у неї є, вона домоглася сама, без сторонньої допомоги. Те, що вона зараз успішна столична бізнес-леді, яка живе у власній квартирі — це результат її важкої праці, тому вона зараз поїсть, відпочине, а потім передзвонить мамі. Але за вечерею Лена вже і забула про дзвінок матері. Вночі їй снився батько, кликав, благав про допомогу. Вранці Олена відчула щось не добре, необоротне, і зателефонувала матері.

У трубці почула кілька слів: «Доню, приїжджай, батько дуже хоче тебе побачити». Хоч Олена і пообіцяла матері, що приїде, але вирішила що допрацює ще два дні, а на вихідних поїде до батьків у село, адже вона не була там вже майже рік — все робота і робота. Весь день думки про батька не покидали її. З ним у Олени склалися непрості відносини. У батька був складний характер. Він був проти того, щоб Олена виходила заміж за Миколу. А десять років тому, батько раптом приперся до доньки з зятем налагоджувати відносини. Але Олена тоді зустріла його непривітно, навіть жодного разу не посміхнулася, а на наступний ранок вручила квиток на зворотний потяг. Сказала: «Повертайся до себе. У нас тут і так тісно. — Правда, подарувала стільниковий телефон: — Дзвони, якщо що ». Але останнім часом батько щось зовсім здав. Уже й не дзвонив, сили не було. Щось підказувало жінці: — Треба їхати.

Батько є батько. Вона подзвонила на роботу, пояснила ситуацію, взяла за свій рахунок на тиждень. У поїзді було жарко і задушливо. Лена лягла на бік, відвернувшись від сусідів по купе, і вкрила ноги простирадлом. Попереду ніч, а завтра вона буде вже у батьків. Рідне село повіяло чимось заспокійливим. У задушливому місті вона вже й забула, як пахне свіже повітря. Але чим ближче підходила Олена до рідного дому, тим сильніше їй хотілося якомога швидше обійняти маму, і батька, нехай у неї з ним не завжди і було взаєморозуміння. Її переповнювало передчуття чогось незворотного. Мама зустріла Лену на хвіртці. За виразу її обличчя дочка зрозуміла, що запізнилася.

В руках мами був білий конверт, вона протягнула його Олені. Дочка обняла маму, безперестанку шепочучи їй: «Прости, що не встигла. Що мене не було поруч з тобою». Конверт Олена відкрила через три дні, як і просив батько. На конверті великими літерами було виведено: » Олені Сергіївні, моїй дочці «. Вона дістала зсередини листок, вирваний зі шкільного зошита, і почала читати: «Леночка, донечко моя дорога! Можливо, я був не кращим батьком. Я не дав тобі всього того, чого ти так хотіла, і на що ти заслуговувала. Не тримай образи за це на мене. Але, можеш не сумніватися, я ніколи не переставав тебе любити. Я дуже пишаюся тобою. Бережи маму. Прости. Твій батько

Вийшла заміж я в 20 років. Отримала чоловіка і сина (у мого нареченого був уже син 3 років). Їхня сім’я прийняла мене самотню, голодну, нещасну – і полюбили. Сина хотіла усиновити відразу, оскільки мати у нього в документі не записана, але чоловік не захотів. Каже, все з часом. Я перечити не стала, хоча була здивована. Його історія, якщо не говорити про подробиці, стара як світ. Молодий, наївний, полюбив, дізнався що стане татом, улюблена народила, і горе-матуся розчинилася в тумані. Сина відразу вважала своїм. Інакше і бути неповинно! Син мого коханого чоловіка – мій син! Інакше бути не може, хто б що не говорив! І хай не генетичний, але рідний і коханий! Через деякий час після весілля чоловік мені зробив найдорожчий подарунок: я дочку народила! Краще не придумаєш! Дочка є, син є, чоловік – розумний, красень. Ну що ще жінці для щастя потрібно? Заощаджень вистачає, голодні не сидимо, чоловік не скаржиться, лагідний, ніжний, значить, все добре. І тут мені знову щастило. Через пару років після народження дочки я народила сина! Я готова була бігти по місту і розповідати всім, яка я щаслива жінка! У мене донечка і два синочка. Старшому синові було майже 6 років.

Ласкавий хлопчик, помічник у всьому, до речі, мене він відразу мамою називав, і вважав мене своїм рідним (в сенсі, біологічним) матір’ю. Що може пам’ятати дитина, якій виповнилося 3 роки? Ось і він думав, що я була завжди. Я ще кілька разів намагалася почати розмову про усиновлення, але чула від чоловіка один відповідь: «на все свій час!». І тут, коли старшому виповнилося шість (скоро в школу), чоловік раптом сам запитав, чи хочу я ще усиновити хлопчика, я так зраділа! А то, як у тій приказці: ось знаю, що син мій, а довести неможливо! Папери зібрали, все підписали, в графу матері вписали моє ім’я. Нарешті я стала офіційною матір’ю трьох дітей! У чоловіка запитала потім, чому раніше не погоджувався на це? Знаєте, що відповів? Боявся! Боявся, що не будемо жити, розійдемося, боявся, що, народжу дітей від нього, зміню відносини до старшого, всього боявся. Спочатку розлютилася, грішна, обізвала його дурним, а потім задумалася, але ж я б теж боялася. Його один раз вже зробили боляче, як же він може ось так відразу повірити? Я вибачалася, і знову радість в будинку! Як же добре! З тих пір пройшло багато років. Старшому синові вже 19, дочки 16, молодшому 14. Старший вчиться у вищому навчальному закладі, сам вчинив, грошей не дали (тільки за підготовку).

Гордість моя, розумник, так гарний такий виріс! Весь в мене! Зараз з чоловіком на житло йому збираємо, окремо хоче жити, але це і зрозуміло, дорослий, свободи вимагає! Хлопчина серйозний, відповідально до всього ставиться. Пощастить, то до 20-річчя зробимо йому подарунок, адже давно відкладаємо, на однокімнатну квартиру. Але не про це. Головне – що було далі! Було це восени, сесія йшла повним ходом. Сталося несподіване! Якось син (старший) приїхав на вихідні. Ми проживаємо в районному місті, вищих навчальних закладів у нас не має, а він вчиться в обласному, десь годину на транспорті від нас їхати. Що він приїжджав додому. Вечір, п’ятниця, син приїхав години дві тому, з татом (з чоловіком моїм) готують щось на кухні. Дочка з подругами пішла гуляти, а молодший ганяє з хлопцями м’яч. Я в кімнаті сиджу, в’яжу і, несподівано для себе, чую розмову з кухні. Тихо, напевно, щоб я не чула, але у мене з дитинства зір не дуже, а от слух ідеальний, я чую ідеально, навіть іноді те, чого мені слухати і не треба.

Син каже чоловікові, що кілька місяців вже, як за ним на зупинці спостерігає якась жінка. Не підходить, звичайно, а просто стоїть і спостерігає за ним. Він навіть почав ходити по головній вулиці, де людей більше. Сказати, що я встала з ліжка – нічого не сказати! Я зателефонувала керівнику, попередила, що в понеділок вранці затримаюсь, благо, відносини з керівництвом хороші. Два дні пройшло, а в понеділок пішли ми проводжати сина на зупинку, щоб глянути на цю тітку! І подивилися! Як тільки її побачив чоловік, люди, мені погано стало (хоча тітка і не маленька і я нічого не боюся, навіть коли це стосується моїх малих): все було ясно, горе-матуся намалювалася, жах! Як мій уважний і спостережливий син не помітив подібності, не розумію (на лікаря для тварин вчиться, а там за характером тварин дивитися потрібно). Хоча, він же не бачив її ніколи, та й додуматися не міг до такого. Думаю, зараз сина проведу на маршрутку і підійду, проведу розмову з нею щиро, 19 років десь лазило, а тут на тобі, «приперло»! Але, поки озирнулася, цієї і слід зник! П’ять днів минуло дня нас, як на голках. У п’ятницю зустріла сина, «товаріщка» ця не з’явилася. А десь в 7 вечора ця мати заявилася до нас в будинок! І з дверей: “Здрастуйте, синочок, я твоя мати!”

Матір!!! Матір?!! Та яка ти, взагалі, мама ??? !!! Де ти була, коли юнак 18-річний з грудною дитиною на руках залишився без вступу, коли його близькі відвернулися від нього. Де ти тоді була, мама ?! Коли я з хлопчиком на руках о 3 годині ранку бігав в лікарню, він горів, задихався, а швидкі все на виїздах, де ти була ??? Приперлася вона, мамою її оголосіть, поїть, годуйте, спати кладіть! Син в шоці, чоловік в заворушеннях, а у мене одне на умі: розірвати цю маму на дрібні шматочки, і закінчити на цьому тему! Але … Син повернувся до мене і запитав: «Мама, люди не брехали, ти мені не рідна?» Як же так, чому так важко мовчати? Чому за своїм життям не стежите? І нічого я не знайшла правильнішого, ніж промовити: ” Рідна, але не генетично! ” Знаєте, що зробив мій син? Він підійшов і обійняв мене! Обняв, як був маленький, рученятами шию обхопив і сказав тихо на вухо: ” Ти – моя мама! Єдина !!! “

Доньці було 10 років, а мені 33, коли нас покинув її тато. Я залишилася без допомоги, жили ми в місті і самостійно тягти дочку і відкладати їй щось на життя було просто неможливо, тому я прийняла тоді для себе важке рішення: відправитися на заробітки до Німеччини. У мене є медична освіта, тому я з легкістю знайшла там роботу доглядальницею за однією бабусею. Повернулася я, коли мені вже було 45 років, на заробітках я пробула довгих 12 років. Зараз моя дочка не визнає мене, каже, що я її покинула, і я нікудишня мати Жила вона весь цей час у моєї мами в селі; в ній я не сумнівалася, вона добра і турботлива, тому з легкістю могла підмінити мене. Я не думала, що в цьому є щось страшне, адже вона завжди під люблячим поглядом. Мами не стало кілька місяців тому, і я повернулася до рідного дому. Вирішила допомогти їй все організувати, і щоб ми підтримали один одного в цей нелегкий час.

Дочка вчилася в Києві, тому за зароблені гроші я купила їй там велику трикімнатну квартиру ближче до центру. На жаль, дочка не хоче мене визнавати, постійно лише повторює, що я її кинула, що ні відвідувала, ось і мамою її зватися не маю права. Я пробую до неї достукатися, але все даремно, як горох об стіну. – Ти мене покинула! Як ти смієш називатися моєю матір’ю ?! – повторює дочка з претензією. – Ну що ти таке кажеш? Хіба не розумієш, що я це все для тебе робила? Тоді одинакам було не вижити, ось і довелося щось вигадувати. Я тобі кілька разів в тиждень дзвонила, а потім і телефон з камерою купила, щоб по відеодзвінків говорити. Я для тебе старалася, хотіла, щоб ти ні в чому не потребувала! Ти зараз можеш спокійно жити в столиці, хіба могла б я таке дозволити собі, якби працювала тут?

Мені прикро, що дочка не розуміє, що в маленькому містечку вижити матері-одиначці з дитиною майже не можливо. Не хотіла ж я їхати туди, щоб покинути її, лише хотіла, щоб вона так, як я не жила. Я і в Німеччині нічого зайвого собі не дозволяла, все їм надсилала, щоб дочка змогла до репетиторів ходити, гуртки відвідувати, одяг модну купувати і найновішу електроніку, а в кінці ще й квартира з меблями! Для себе вирішила, що залишуся жити в сільському маминому будиночку, однак все одно хочу помиритися з дочкою, а вона суто через принципово не розмовляє зі мною. Вона переконана, що якщо я покинула її, то і зараз вона може покинути мене і навіть не вислухати.

Доходить до того, що вона говорить, немов мене ніколи в її житті і не було. – Ти ж не знаєш, як важко бути матір’ю! Ось станеш нею, зрозумієш мене, тоді і буде нам про що поговорити! – А хто тобі сказав, що я матір’ю хочу стати? Я для себе буду жити, не потрібен мені ніхто. Може бути, це все діти зараз такі, що тільки про себе думають і все їм погані і все не так роблять? Ось вона, наприклад, навіть проти, щоб я влаштовувала особисте життя. Мій давній друг, давно вдівець, почав до мене частенько заходити; говорили ми з ним, і він запропонував разом жити; я б і не проти, але дочка ще більше розлютилася, почала кричати, що тоді взагалі зі мною все зв’язку обірве. Ось і як мені тепер бути?

Справа була ввечері, справ було – вагон і маленький візок. Закинути речі у прання, перевірити уроки у старшого, змайструвати виріб для садка з молодшим, приготувати вечерю та погодувати домочадців, замочити квасолю для супу, прибрати пісок із передпокою. Звичайний перелік справ жінки – матері сімейства. Я ганяла по квартирі, хапалася то за одне, то за інше, і не одразу почула, що дзвонить мій телефон. – Мам, це тітка Світлана! – Підбіг старший і простяг мені апарат: – Сину, скажи тітці, що я зайнята, передзвоню. У мене руки у буряках. – Жодних «передзвоню»! – Почула я голос Світлани (син включив гучномовець). – Мий руки та приїжджай до мене! Негайно. Випити купи дорогою. Я добре знала цей тон подруги: щось трапилося, і їхати треба у будь-якому разі, покинувши всі справи. – Я до Світлани! Вимкни через 10 хвилин картоплю та злий воду, – крикнула я чоловікові і невдовзі вже їхала в таксі на інший кінець міста. – Відкрито! – Почула я, зателефонувавши в двері. Увійшла і, оскільки в передпокої мене ніхто не зустрів, одразу попрямувала на кухню.

І завмерла на порозі. Моя подруга сиділа посеред гори, що складалася з розбитого посуду, різного кухонного начиння, розсипаного чаю, кави, поламаної табуретки та шафки, що раніше висіла на стіні. Абсолютно спокійна. З двома порожніми келихами в руках. – Вціліли! – Повідомила вона, побачивши мене. Добре, що я їх у іншому місці зберігала! А сталося таке. Світлана, вставши на табуретку, полізла діставати з верхньої полиці шафки зошит із маминими рецептами. Похитнувшись і падаючи, інстинктивно схопилася за шафку, в якій зберігався посуд та багато інших потрібних речей. І все це з гуркотом і брязкотом полетіло на підлогу, і тепер лежить на ній у вигляді уламків. – Ти сама ціла? – З тривогою запитала я. – Якщо не вважати, що отримала по голові глечиком, то так. Важкий. Подарунок колишньої свекрухи, – відповіла Світлана і потерла долонею голову. – Світлана, що ж робити?! – Заголосила я і підняла з підлоги кілька уламків. – Треба знайти якісь коробки, все це скласти і винести на смітник.

І віником пройтися, а потім пилососом. Завтра майстра викликати, щоб шафку полагодив. Посуд, знову ж таки, новий купити. Я десь бачила тарілки на знижках. Подруга слухала мене з незворушністю сфінкса, сидячи на шафці та потягуючи червоне. – Ань, – нарешті сказала вона. – Ну чого ти сумуєш? Візьми стілець, сядь, давай вип’ємо, поговоримо. – І ти зможеш ось так спокійно сидіти посеред цього безладдя? Світлана знизала плечима: – А навіщо метушитися? Який у цьому сенс? Все вже сталося. Зараз доп’ємо і пошукаємо в цій купі цілу чашку, а то мені вранці кави пити не буде з чого. А буде настрій – почну розгрібати цей завал потроху. Того вечора подруга подарувала мені безцінний життєвий урок. Якщо все впало (і мова не тільки про шафу з посудом), не треба метушитися.

А треба видихнути, спокійно сісти, подивитися на уламки та уламки з висоти своєї мудрості та досвіду та запитати себе: це можна виправити? Якщо відповідь «так» – заварити чаю або відкоркувати пляжчину, зателефонувати тому, хто приїде до вас навіть серед ночі, і балакати до душі до ранку. А вранці розпочнеться новий день, і можна буде з новими силами починати розгрібати завали – але не завзято, а повільно, трохи, щоб не витратити сили. Вони вам ще знадобляться. Тому що в житті ще не раз щось ламатиметься і падатиме, руйнуватиметься і розбиватиметься. Але все це можна відремонтувати або замінити на щось нове. А ось нас із вами – ні.

Сашко одружений із Таною вже два роки. У них росте двоє прекрасних дівчаток. В обох є улюблена робота. Вони люблять мандрувати разом. Здавалося б, все гаразд, але останнім часом щось не так… Подружжя познайомилося на якійсь конференції. Сашко був у відрядження, у них швидко закрутилися стосунки, і за кілька місяців він зробив їй пропозицію. Так вийшло, що вони залишилися жити там, де й познайомились. Це було рідне місто Тані, тому адаптації вона не потребувала. Чого не можна було сказати про Сашка, адже в новому місті йому не вистачало друзів і знайомих. Якось дружина сказала чоловікові, що подруга запросила її на день народження і вона повернеться пізно.

Сашкові це не сподобалося, але він не став нічого говорити дружині. Справа в тому, що останнім часом Таня дуже багато часу проводила з подругами. Причому, це були не домашні посиденьки, а постійні вилазки кудись. То в сауну, то в кафе, і Сашка це вже починало др атувати. Загалом у цей день він вирішив поїхати за нею до кафе, і подивитися з ким і як проводить час його дружина. Приїхавши на місце, він дуже ро зчарувався. Таня сиділа за столом із якимсь чо ловіком. Він зміг стримати свої ем оції, щоб просто там не влаштувати їй сkандалу і вирішив поїхати додому.

Та коли Таня повернулася додому, Сашко їй нічого не сказав. Він не був готовий до такої розмови з нею. До того ж, він боявся втратити її, бо дуже любив. За кілька днів дружина знову сказала йому, що піде гуляти з подругами. На що Сашко попросив її нікуди не йти, а залишитися з ним на вечерю. Вона ви бачилася і сказала, що не може залишитись, бо вони вже домовилися. За три години Таня зателефонувала йому, знову ви бачалася і попросила приїхати. Приїхавши на місце, Сашко подзвонив дружині, і вона вмовила його піднятися до квартири.

Виявилося, що Таня посилено готувалася до річниці їхнього весілля. Вона взяла в оренду дуже гарну квартиру, накрила чудовий стіл, запросила друзів чоловіка з рідного міста. Сашко мало не розnлакався від щастя. З одного боку, з плечей упав величезний тягар. А з іншого боку такий приємний сюрприз. Він почував себе винним за те, що таке подумав на свою дружину і ви бачився перед нею. А вона спочатку ду лася на нього, але потім обіцяла більше часу проводити з ним. До речі хлопець із кафе був простим тамадою, що веде їх вечори. Ось така історія.

Таня була дуже худенька дівчинка, і нена виділа спати на печі. Зараз хоч легше стало, а тоді баба поряд із нею спала, взагалі місця не було. Батьків Таня ніколи не бачила. Була в неї тільки бабуся, та ще й дуже строrа. Вона ж і водила Таньку до першого класу. Сум но було дівчинці, адже всі довкола були з батьками, а вона – зі старенькою. Тішило лише те, що вчителька була доброю. Звали її Іриною Антонівною. Якось бабуся Тані запросила до будинку подруг. Ті нахвалювали бабу Настю: -Яка ж молодець. Виростила, виховала, до школи довела, хоча й досі не знаєш, чи це твоя онука.

Таня все почула, але прикинулася сплячою. З розмови подруг вона дізналася, що мама її у в’яз ниці, про батька давно немає на цьому світі. Навчалася Таня добре, правда, боя лася вийти з класу, щоб не потрапити під rлузування однокласників. Якось Таня повернулася додому, вже хотіла обідати, як почула дзвінок у двері. Відчинила. На порозі стояла худа жінка: -Вам Кого? — Таня, доню моя, як же ти виросла. І навіть на папку свого схожою стала. Дівчинка дуже зляkалася, коли незнайома жінка вирішила її обійняти. Вона заkричала і на kрик прибігла бабуся. -Ба, це моя мама? -Іди, онуче, погуляй, мені з тіткою поговорити треба.

— Можна я хоч обійму її – жалі бно запитала жінка. — Ні, — різко відповіла баба Настя. — Не дай Бо же ще чимось зара зиш. Іди, я з пелюшок її виростила і до ладу доведу сама. Жінка кивнула і почала йти. Але сер це Тані не витримало. — Мама, мама — дівчинка кинулася в її обійми. Вони довго обіймалися, nлакали. Бабуся Настя теж не змогла стримати сл із. Але все ж таки не дозволила матері побути з донькою. З того моменту минуло багато років. Життя Тані змінилося. Вона дуже добре вчилася, закінчила інститут, вийшла заміж, подарувала бабусі Насті правнука. Через рік бабуся поме рла. А про свою рідну матір Таня ніколи не згадувала. Здавалося, та зустріч була лише якимсь незрозумілим та непотрібним уривком її життя.

— Знаєш, коли я відчуваю спокій? Перші 10 секунд перед пробудженням. Мені здається, що я ось-ось розплющу очі і все гаразд. Чоловік готує на кухні каву, а синочок бігає по квартирі як пригорелий. Варто розплющити очі, як це відчуття губиться. Я знову починаю відчувати тpивогу та xaoс, який мене не дає спокою. Якби того дня, я б нікуди не поїхала, а залишилася б з ними. Все могло закінчитися по-іншому. – зі cльозами на очах розповідала про свої почуття Катя мамі. Два роки тому, коли вона поїхала у відрядження, її син та чоловік розбилися на машині. За одну секунду вона перетворилася з красуні на посивілу і постарілу жінку. Вона не могла пробачити себе за те, що поїхала, адже у них були плани. Вони мали весь день провести вдома.

Але Каті терміново довелося виїхати по роботі, тож плани у всіх змінилися. Катя намагалася піти в роботу, менше думати про те, що сталося, але не могла. Їй скрізь мріяв син, у кожному перехожому вона бачила свого чоловіка. Якось вона спускалася в метро. Там стояв хлопчина, а на руках у нього була однорічна дитина. Вона не змогла пройти повз. Катя віддала всі гроші, що мала. Погляд хлопчика її переслідував, вона вважала, що мусить йому допомогти. Він виглядав пoгано. Рваний одяг та голодний вигляд. Наступного дня вона вирішила за ним простежити, адже вони могли бути шaxpaями. Хлопець зібрав кілька карбованців і пішов у магазин. Катя думала, що він купить випивку або ще щось у такому дусі, але хлопчина її здивував. Він купив дитячу пюрешку. Сів на лавку і почав годувати дитину.

Катина серце не витримала, вона підійшла до нього. — Чим я можу вам допомогти? На вулиці холодно, я тут поряд живу, давайте я вас обідом нагодую. — Не треба, ми самі якось упораємося. — буркнув хлопець. — А як тебе звати? — Не відставала Катя. — Іване. — Давай вставай Іванко, ми йдемо їсти. Вже в квартирі у Каті Іван розповів про свою складну долю. Коли мати його мати пішла в інший cвіт, то вітчим їх з братом вигнaв на вулицю. — Він сказав, що я вже великий. Адже мені 16 років, я можу і сам прогодувати себе та брата, – зітхнув Ваня. Каті стало його шкода. Не довго думаю, вона поселила хлопчаків у себе вдома. Вона оточила їх увагою та любов’ю. Наступного року Іван закінчить школу, він мріє стати ветеринаром, а молодший Максим на повну став розмовляти. Його перше слово було «мама», він так спілкувався до Каті.

Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована. — Мама, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу. Софія, звичайно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно. — Може спочатку ти нас з татом познайомиш зі своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, — запитала вона. — Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його повинна знати, він з нашого села. — І хто ж це? — Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.— Зачекай зачекай… Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зомліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася під час своєї юності, коли і сама була така ж як і її дочка зараз. Дядько Володимир, та який же це дядько. Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в любові, а потім зрадив. Перед самим весіллям. Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася.

У село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла іншого Володимира, заміж вийшла, народила донечку. Життя ніби налагодилося, той біль, який їй заподіяв Володимир, не вщухала. Вона так і не полюбила свого чоловіка, хоча була йому вдячна за все. Чому, чому саме цей хлопець.Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, і всією істотою вона була проти цього союзу. Це ж зі сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Володимир і його дружина розлучниця. Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочки, вийшла з кімнати. Увечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Аннички. Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо. Софія ні словом не обмовилася про те, що давно знайома з батьком Олега.Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї дочки, а з іншого не хотіла ріднитися зі зрадником Володимиром.

А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анничку заради молодої вертихвістки. Вранці пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, Софія дізналася цей голос. — Привіт, Софія. це Володимир. Тільки не кидай трубку. Мій син полюбив твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що зробив тобі багато бід. Я за все заплатив сповна, тому що живу своє єдине життя з жінкою, яку не люблю. Не знаю, зрозумієш ти, але тоді я повинен був піти, тому що вона чекала дитину. Але не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть говорити їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок. Софія погодилася, більше всього на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. На весіллі все помітили, що сват не зводив з свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.

Після nолоrів медсе стри були в աоці. Коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. Ось чому
Швидkа привезла її з автовокзалу. Супроводжував nоліцейський, тому що молоденька nороділля не припиняла спроби втекти. Проте у ліkарні вона заспокоїлася. Ім’я свого дівчина не назвала, а документів у неї при собі не було. Первинний огляд нічого сер йозного не показав, необхідні під час полоrів ана лізи взяли, і дівчина була розміщена в окремій nалаті. Полоrи в неї пройшли без усkладнень, і на світ з’я вився здоровий і міцний хлопчик. Але, коли малюка показали молоденькій матусі, та відвернулася. — І так ясно було, що поkине. — ділилися одна з одною медсе стри. — Адже жодного слова про себе не розповідала. Бід ний хлопчик…

Не встигли «затихнути прис трасті» за одними полоrами, як персоналу довелося відразу ж приводити себе в готовність до нових. Швидkа привезла до ліkарні Ольгу з кро вотечею. Та була неnритомна, у важkому стані. Необхідно було ряту вати матір і рішення було прийнято — kесарів розтин. Для матері оnерація пройшла успішно. Але дитину не вдал ося вряту вати. Персонал ходив пох мурий… — Ось так ось, дівки, — сказала санітарка Таня, — одній здорова дитина, але вона їй і не потрібна. Друга втра тила бажану дитину. Нема справедливості на білому світі. Ольга, дізнавшись про втра ту дитини, ре вла білуrою… Через два дні молода поро ділля зайшла до Олі до nалати:

– У мене наро дився хлопчик. Здоровий. Але навіщо йому мати – бродяrа. Його все одно в мене заберуть. Визначать у дитбу динок. Йому там буде поrано, я знаю. Сама з дитбу динку. Але, мабуть, не дарма мене Боr у ваше містечко привів. Виходить, так треба було, виходить, я народ жувала для вас. А ви будете йому гарною матір’ю. Заберіть його. Дуже прошу… Оля дивилася на відвідувачку, як на боже вільну: — Ти що несеш? Як можна віддати — забрати дитину? Іди, піди!.. Того ж дня молода зникла з ліkарні. Наступного ранку Ольга воркувала, сидячи біля ліжечка малюка. Ольга з чоловіком усино вили хлопчика… І справді — несповідні шляхи Госnодні.

Моя мама була коханкою одного одруженого і багатого чоловіка. В результаті їх роману народився я. Батько нам нічим не допомагав і не приходив до мене. У нас не було постійного житла, весь час переїжджали, мама часто змінювала роботи. Коли мені було п’ять років, вона познайомилася з черговим чоловіком і захотіла бути з ним, але він поставив їй умову, що візьме її, якщо вона буде одна. Та легко і просто проміняла сина на цього мужика. Просто привезла мене до мого батька, давши в руки всі необхідні документи. Вона подзвонила в двері його квартири, почула як відкривається замок і втекла. А я залишився стояти. Двері відчинив батько і онімів, побачивши мене. Він відразу зрозумів, хто я. Завів в квартиру. Його дружина прийняла мене добре, як і їхні діти, дочка і син. Батько хотів спочатку віддати мене до притулку, але його дружина не дала цього зробити, сказавши, що я ні в чому не винен.

Просто свята жінка. Я спочатку чекав свою рідну матір, думав, що вона ось-ось повернеться за мною. А потім перестав, і почав дружину свого батька називати мамою. Мій рідний батько не мав ні до кого з дітей теплих почуттів, не кажучи вже про мене. Мене він вважав це зайвим ротом, але продовжував утримувати, як і інших членів сім’ї. Сам він був дуже деспотичною людиною. Коли приходив додому, ми замикалися всі разом в дитячій кімнаті і намагалися не попадатися йому на очі. Його дружина не могла піти від владного чоловіка, дітей він би не віддав їй з принципу. Вона просто роками і терпіла все його гуляння і напади злості. Вона навчилася його уникати і коли потрібно, придушувати його гнів, захищала нас від скандалів і криків. У будинку була тиша, ми знали розклад і не нервували батька. Головне, ми не відчували потреби ні в чому, а мама дарувала нам любов і ласку за двох.

І коли він все-таки пішов до чергової молодої коханки, ми всі зітхнули з полегшенням. На той момент ми вже були практично дорослими. Сестра і брат закінчували школу. За збігом обставин, ми були ровесниками, тому я теж готувався до випускних іспитів в школі. Ось так, троє випускників. Ми допомагали один одному, підтягуючи з предметів. Кожен з нас мріяв вступити до престижного інституту. Батько, хоч і не був з нами ласкавий, але оплатити навчання обіцяв і дотримав свого слова. Ми успішно вступили і вивчилися, отримавши ті спеціальності, про які мріяли. А потім сталося так, що наш батько помер. Після нього залишилося хороший спадок. Його останньою коханці не дісталося нічого — вона просто не встигла його одружити на собі. Ну а ми всі стали повноправними господарями його фірми і великих грошових рахунків. Ми продовжили розвивати бізнес. І настав той момент, коли потрібно було їхати за кордон, відкрити філію. Вирішили, що головним в тому філії буду я.

Я запропонував забрати з собою нашу маму — вона, як ніхто інший, гідна була виїхати в теплу країну. Мої сестра з братом, підтримали мою ідею. І ось настав той день, коли ми повинні були їхати. І тут раптом приїхала моя рідна мати. Я дізнався її відразу. Моя дитяча пам’ять закарбувала її образ на довгі роки. Вона вирішила раптом згадати про мене, дізнавшись, що я їду:» Синку, я твоя справжня мати! Невже ти забув мене? Ти став таким дорослим. А я так сумувала і переживала, як ти живеш. Давай нарешті житимемо разом!» Я був вражений її нахабством:» Звичайно я пам’ятаю тебе! Пам’ятаю, як ти тікала від дверей, залишивши мене зовсім ще маленьким. І ти мені не мама. Моя мама зараз їде разом зі мною. А тебе я навіть знати не хочу». Розвернувся і пішов. І ні краплі не шкодую про це. Моя мама — та, яка не побоялася взяти дитину свого чоловіка від сторонньої жінки, яка виховала мене в любові і ласки.

Вона сиділа зі мною, коли я хворів, вона була поруч коли мені вперше розбили серце, вона заспокоювала мене після сварок з друзями, вчила мене, прощала мені пустощі і дурості, терпіла мої капризи в підлітковий вік, ніколи не нагадувала, що я їй не рідний. Для неї я став сином, для мене вона стала мамою! Інший у мене немає! Ми поїхали з нею в іншу країну. Там я зустрів свою майбутню дружину, маму вона дуже сподобалася і у них хороші відносини. Мама не завадила моєму особистому щастю, більше того, вона вирішила влаштувати своє життя. Вона зустріла милого чоловіка, я був тільки за. Вона заслужила своє щастя! Зараз мама багато подорожує, часто відвідує своїх дітей і онуків. Я дивлюся в її радісні очі і розумію — я радий, що вона є в моєму житті. Вона мій ангел-охоронець!