NEWS 2SWEET

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лikapню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама ոогано себе почуває, хвора і вона заплатить

скільки потрібно за таку послугу. – Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лikyвання мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лikapні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

Деякі мене називають розлученою, а я себе називаю вільною жінкою. Я розлучилася з чоловіком сім років тому і придбала свободу. З чоловіком ми прожили цілих двадцять років, ростили дочку і в один момент вирішили ро злучитися. Ну, як вирішили… Все почалося з того, що чоловік почав розмовляти зі мною на високих тонах, став лаятися. Коли у нього не бувало настрою, він поводився аг ресивно, психував, кричав. Я намагалася вести себе спокійно, намагалася заспокоювати його, зупинити і домовитися, мовляв, дорогий, я розумію, що у тебе про блеми на роботі, нап ружені відносини з батьками, але не потрібно робити з мене цапа-відбувайла. У перший час після розмов він поводився нормально,

Advertisements
потім знову брався за старе. Він почав випивати і все гірше і гірше себе вести. Не знаю як, але мені вдалося умовити його підписати документи про ро злучення. У процесі розлучення він мені сказав, що останнім часом він не відчував до мене ніяких почуттів, тому так себе вів. Зараз я вільна жінка. Я теж охолола до нього, тому перенесла все це не так вже й бол існо. Зараз мені 51, я жінка, яка робить все, що хоче, насолоджується життям. Немає нічого кращого, ніж свобода. Мало того, від мене ніхто нічого не вимагає, не чекає вдома зі словами – де ти була, з ким ти була, я голодний, швидко що-небудь готуй. Мені дуже подобається такий спосіб життя. А моїм знайомим і близьким — не дуже. Вони всі намагаються знайти мені пару, влаштовують мені побачення. Мені це не подобається, адже я неодноразово їм говорила, що мені одній дуже добре, я не зацікавлена у відносинах.

Але вони мені не вірять. Нещодавно моя колега знайшла мені кандидата в чоловіки, він її родич. Вона передала мені, що він запрошує на побачення. Я вирішила жартома погодитися. Мені було забавно і цікаво подивитися, хто ж він, спробувати. У призначений день я зібралася на побачення, навіть не розпитавши у колеги подробиць про кандидата. І ось приходжу я на побачення і зустрічає мене дідусь. Не дивуйтеся, йому було 75. Він не працює ( логічно), отримує маленьку пенсію, житла немає, і він вдівець. Я просто була в шоці. Виявляється, людям здається, що я така дурна. Вони думали, що він може у мене притулитися і я буду його доглядальницею, і містити буду його. І плакати хочеться, і сміятися.

Якось мама сказала своєму синові: ”Синку, ти завжди повинен пам’ятати, що я тебе люблю. Ти найважливіше, що є в моєму житті. Ти можеш звертатися до мене завжди, коли тобі потрібна буде допомога та підтримка. Ти повинен знати, що мені приємно, коли ти звертаєшся до мене за допомогою. Не треба дзвонити мені вечорами. Цей час ти маєш приділяти своїй дружині. Можеш дзвонити мені протягом дня, без жодного приводу. Мені буде спокійніше, якщо я знатиму, що з тобою все гаразд. Ніколи не кричи на свою дружину і на мене. Пам’ятай, що жіноче сер це дуже вразливе. Пам’ятай, що жінка – це не слуга.

Вона не зобов’язана прибирати за тобою, готувати тобі, прати твою білизну. Все, що відбувається у сім’ї, має залишатися у сім’ї. Нікому не розповідай про те, що відбувається у стінах твого будинку. Ніколи і ні з ким не порівнюй свою дружину. Просто будь вдячний за те, що маєш. Нікому, навіть мені, не скаржся на свою дружину. Просто цінуй її – і все у вас налагодиться. Якщо я колись захво рію – не забувай про мене. Обов’язково згадуй мене, іноді відвідуй. Але якщо захво ріє твоя дружина – не відходь від неї ні на крок. Коли ти даєш клятву про кохання та вірність, з цього моменту головна людина у твоєму житті – це дружина.

Якщо дружина тебе про щось попросить – відвезти її на море, купити їй чоботи – мовчи. Якщо попросить вдруге – скажи, що подумаєш. А якщо третій – то виконуй її прохання. Ніколи не критикуй родичів своєї дружини, особливо батьків. Пам’ятай, що вони подарували тобі людину, з якою ти будеш поряд усе своє життя. Не забувай про свята. Запиши, якщо поrано запам’ятовуєш дати. І обов’язково вітай свою дружину. Не обов’язково дарувати шикарні подарунки: шоколадка або маленький букетик – відмінно підійдуть для будь-якого випадку. Якщо ти прислухаєшся до моїх слів – то обов’язково будеш щасливий”.

У старого навернулися сльози; він вийшов з машини, вклонився і сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози …Зазвичай на цьому місці, біля автобусної зупинки, стоять таксисти. Я зупинився там, щоб не виблискувати аварійкою на дорозі, тому що цей дзвінок був дійсно важливий.Говорив буквально хвилину; за цей час сухенький дідок, в піджаку і з краваткою, піднявся з лавки, і важко переставляючи ноги, підійшов до мого віконця. Він легенько постукав у вікно, навіть не постукав, а якось так скромно пошкрябався. Я опустив вікно, дід тихо запитав: “Синку, ти не таксист? ” Я попрощався зі співрозмовником в телефоні, і відповів:« Ні, батьку, не таксист, вам куди потрібно?»

– Та мені не далеко, кілометрів три.- Сідай, батько, зараз відвезу.Він сів на переднє сидіння. Ми поїхали. Він важко дихав, просто тому що був дуже старий, він говорив мені, що кожендень їздить до поліклініки на маршрутці, віддаючи за це по 18 гривень. Кожен день -18 гривень. А ось сьогодні в поліклініці затримали, і він запізнився на свою маршрутку, чекати наступну довго, а пішки дійти він не зможе. Я сидів і слухав його, купа думок в голові крутилася, і я не знав, що сказати цьому сухенький дідові.

Я тільки питав дорогу, більше нічого; я просто тупо віз його і мовчав. Він жив в самому кінці вулиці, і його будиночок з похилим дахом було майже не видно з-за котеджів …”Ну ось, синку, приїхали, ось тут, розвертайся ”, і дід поліз в сумку, за гаманцем.«Ні, батько, я не візьму з вас грошей, не можу взяти, ви за життя – все оплатили» У старого навернулися сльози, він вийшов з машини, і з поклоном сказав: «Спасибі тобі, синку». І пішов до свого старого будиночка, рукою витираючи сльози.

А я – здоровий 47 річний мужик, сидів і з грудкою в горлі, дивився йому вслід. Думаючи про те, що звичайно славна у нас країна перемогами в чемпіонатах і Євробачення, важливі і олімпіади … Але не може бути здоровою країна, яка не може подбати про пенсіонерів. І я розумів, що це я зараз йому кланятися мав. І соромно мені було за нашу з ним Батьківщину. Ось саме за це – соромно …Люди, просто допоможіть їм, чим зможете, копієчкою, чергою в поліклініці, довезіть до будинку, переведіть через дорогу …Миру вам, друзья !!!

Мама нас із братом виховувала одна. Вона вийшла заміж за чоловіка старшого за себе на 20 років, їй самій на той момент вже було 30. Вони побралися, народилися ми з братом, а потім не ста ло батька. З того часу мама все сама тягла. Я після школи пішла працювати. Брат пішов до ар мії, а коли повернувся, захотів одружитися і привів невістку до нас додому. Я тоді вважала, що з мамою має залишитися дочка, а син має йти до дружини. Тому я обра зилася на своїх родичів. Тоді якраз у селі пішла мода їхати на заробітки до Італії, от я, недовго думаючи, вирушила на чужину. 18 років я не приїжджала додому, не телефонувала ні мамі, ні братові, вирішила, що якщо їм добре без мене, то хай собі живуть. Якщо зустрічала когось у Римі з нашого села, то завжди розпитувала про них.

Так від людей я дізнавалася, що з ними все гаразд. А одного разу я зустріла свою сусідку із села, вона лише кілька днів як приїхала, і шукала роботу, бо хотіла заробити для дочки на квартиру. Вона розповіла мені, що моя мама захво ріла, практично не ходить. Брат із дружиною від неї поїхали, мама зараз одна, а їй дуже потрібна допомога. Не знаю чому, але те, що я почула, мене дуже збентежило. Я всю ніч не спала, а на світанку вирішила, що поїду додому. Скажу відверто, мені було страшно. Я багато років переконувала себе, що родичі мені не потрібні і що я і без них чудово впораюся. А тут я раптом зрозуміла, наскільки мама рідна і дорога для мене людина.

На той момент я вже зібрала чималу суму. Роботу свою залишила я сусідці, а сама поїхала додому. Мама мене не чекала, словами не передати, якою була наша перша зустріч після довгої розлуки, ми обидві проnлакали майже весь вечір, вибачалися один у одного. Відразу наступного дня я почала шукати для мами добрих ліkарів, помістила її в стаціонар. За кілька місяців мамі стало набагато краще. Колись я думала, що за зароблені гроші куплю собі квартиру, але коли приїхала додому, передумала. Я вирішила вкласти гроші в мамину хату, поміняла опалення, провела в будинок воду, почала добудову ще двох кімнат та кухні. Нехай моя мама поживе на старості у добрих умовах. Я тільки тепер зрозуміла, яке це щастя мати маму.

Мені 55 років і я 8 років вже як роз лучена. Діти у мене давно заміжн і живуть окремо. У мене своя двокімнатна квартира. 3 роки тому я зробила шикарний ремонт. Я давно працюю на підприємстві і у мене дуже хороша зарnлата. Ні в чому не потребую і живу дуже добре. З чоловіками я не хотіла знайомитися, тому що мені і одній було добре. Одного разу до мене приїхала сестра. Вона сказала, що в селищі є дуже хороший чоловік, вді вець. Не п’є, не курить, займається господарством, у нього є власний бі знес в селищі.

Advertisements
Я їй сказала, що мені ніхто не потрібен, але вона продовжувала умовляти мене зустрітися з цією людиною. За її словами, вона вже показала мою фотографію, і я сподобалася йому. Тепер він хоче зустрітися зі мною. Сестра також додала, що в селищі жінки через нього просто б’ю ться, але він хоче знайти собі гідну. Я погодилася. При першій зустрічі він мені дуже сподобався. Він був симпатичним, солідним чоловіком. Ми стали зустрічатися. Він за мною дуже добре доглядав, дарував подарунки і квіти. Потім, коли ми з ним вже почали обговорювати наше спільне життя, все стало ясно.

У нього город, кури, одним словом — велике господарство, і йому потрібна була жінка, яка буде копати картоплю і доnомагати йому по господарству. Я на мить задумалася про те, навіщо мені це взагалі потрібно? У мене своя квартира в місті, я добре заробляю, я відпочиваю, коли хочу і де хочу. Я не бажаю в цьому віці копати картоплю. Вставати рано 5: 00, щоб наrодувати домашніх тварин? Я зрозуміла, що мені це взагалі не потрібно. Може комусь потрібен такий nрацьовитий мужик, а мені, вибачте, але ні. Він не просто дружину шукає, а «робочу конячку», щоб найманим роботягам rрошей не nлатити.

Якось мама сказала своєму синові: ”Синку, ти завжди повинен пам’ятати, що я тебе люблю. Ти найважливіше, що є в моєму житті. Ти можеш звертатися до мене завжди, коли тобі потрібна буде допомога та підтримка. Ти повинен знати, що мені приємно, коли ти звертаєшся до мене за допомогою. Не треба дзвонити мені вечорами. Цей час ти маєш приділяти своїй дружині. Можеш дзвонити мені протягом дня, без жодного приводу. Мені буде спокійніше, якщо я знатиму, що з тобою все гаразд. Ніколи не кричи на свою дружину і на мене. Пам’ятай, що жіноче сер це дуже вразливе. Пам’ятай, що жінка – це не слуга.

Вона не зобов’язана прибирати за тобою, готувати тобі, прати твою білизну. Все, що відбувається у сім’ї, має залишатися у сім’ї. Нікому не розповідай про те, що відбувається у стінах твого будинку. Ніколи і ні з ким не порівнюй свою дружину. Просто будь вдячний за те, що маєш. Нікому, навіть мені, не скаржся на свою дружину. Просто цінуй її – і все у вас налагодиться. Якщо я колись захво рію – не забувай про мене. Обов’язково згадуй мене, іноді відвідуй. Але якщо захво ріє твоя дружина – не відходь від неї ні на крок. Коли ти даєш клятву про кохання та вірність, з цього моменту головна людина у твоєму житті – це дружина.

Якщо дружина тебе про щось попросить – відвезти її на море, купити їй чоботи – мовчи. Якщо попросить вдруге – скажи, що подумаєш. А якщо третій – то виконуй її прохання. Ніколи не критикуй родичів своєї дружини, особливо батьків. Пам’ятай, що вони подарували тобі людину, з якою ти будеш поряд усе своє життя. Не забувай про свята. Запиши, якщо поrано запам’ятовуєш дати. І обов’язково вітай свою дружину. Не обов’язково дарувати шикарні подарунки: шоколадка або маленький букетик – відмінно підійдуть для будь-якого випадку. Якщо ти прислухаєшся до моїх слів – то обов’язково будеш щасливий”.

Єдиний син ошел ешив нас тим, що хоче одружитися — йому ж всього 22 роки. Але ми з чоловіком вирішили, що перечити не будемо, адже ми самі свого часу одружилися дуже молодими. Чоловікові ледь виповнилося 22, а мені 19. Значить, така доля. Та й наречена нам подобалася: Мар’янка вчилася з сином в університеті в одній групі. Коли ми зрозуміли, що справа вирішено, почали готуватися до торжества. Ми вирішили, що оскільки Віктор у нас єдиний син, треба робити йому весілля. Як годиться, зібралися ми з чоловіком до батьків цієї Мар’яни, нашої майбутньої невістки, в гості. Про дівчину ми нічого не знали, так, бачили її кілька разів з нашим сином. Вона розповідала, що живе разом з мамою в селі, недалеко від нашого міста.

Advertisements
Так що ми поїхали свататися. Про свій приїзд, майбутньої свахи ми, звичайно, попередили заздалегідь. Чоловік купив квіти, я спекла торт і ми вирушили на знайомство з майбутньою, так би мовити, сім’єю. По приїзду, перше, що нас вразило, це дуже чистий і охайний двір. Сам будинок, хоча і старий, теж був дуже охайний і чистий. Нас зустріла ще з порога наша майбутня сваха Олена. Вона відразу нам сподобалася: красива така, приємна жінка. Лена запросила нас до столу. Частування було і справді смачним, видно було, що вона готувалася. Ми посиділи добре, Олена виявилася чудовою жінкою, але про весілля ми так нічого і не домовилися. Справа в тому, що сваха відразу нас попередила, що у неї немає грошей на весілля.

Після цих слів було видно, як ніяково почуває себе Мар’яна. Наш син теж був дуже розчарований таким поворотом. Весілля він хотів не для себе: він просто знав, як про неї мріє Мар’яна. Ми з чоловіком вирішили не відмовлятися від весілля. Ми пообіцяли синові, що зробимо його за свої гроші, а далі буде видно, життя покаже. Свахи сказали, що нехай вона запрошує певну кількість важливих гостей зі свого боку. Люди ж з порожніми руками не прийдуть. А то, що вони принесуть в конвертах, і піде на оплату їх столів в ресторані. І хоч Олена довго вагалася, чи приймати нашу пропозицію, все ж ми умовили її підтримати дітей. У середу, практично перед весіллям, в наші двері подзвонили. На порозі стояла сваха.

Ми були дуже здивовані її візитом, запросили на чай. Олена довго не знала, як почати, а потім витягла з сумки білий конверт, а з нього — гроші. Виявляється, їй було настільки незручно від нашої пропозиції, що вона пішла в банк і взяла цю суму в кредит. Ми просили її віддати гроші банку, тому що не хотіли, щоб вона втягувалася в кредити, адже коли ми були у неї вдома, бачили, як просто й невигадливо вони з дочкою живуть. Але сваха і чути нічого не хотіла, мовляв, рішення вона вже прийняла. Весілля ми відгуляли на славу. Діти були дуже задоволені. На самому весіллі сваха ще раз здивувала нас: ми з чоловіком побачили, що вона не тільки розумна, але і красива жінка.

Олені було всього 45, вона давно розлучена, дочка виховувала одна. На весіллі ми її просто не впізнали: Олена розцвіла — зачіска, макіяж, сукня зробили свою справу. Це побачили не тільки ми, а й усі гості, серед яких був і молодший брат Василь. Василю 46, він розлучений, вже 10 років живе і працює в Польщі. А на цей раз приїхав спеціально на весілля до свого племінника. Весь вечір Василь дивився на Олену, а після весілля сказав, що планує ще трохи залишитися в Україні. І про причини я здогадувалася … Так що вже на наступну неділю ми знову їхали в село до свахи, знову свататися, але тепер уже до неї самої. У Василя з Оленою все склалося добре, вони одружилися і через кілька місяців брат забрав свою дружину до себе в Польщу. Так моя сваха стала ще й моєї родичкою. Вона дуже хороша людина і заслуговує на щастя.

Мама – єдина рідна людина, яка в мене є. Ми жили на межі злиднів. Мама працювала на ринку, продавала овочі, а вночі мила підлогу в супермаркеті. Я бачив, як тремтіли її руки, бо ліла спина, а очі були червоні через безсоння. Ганан була першою красунею у нас на потоці, хлопці табунами бігали за нею. Ганна навіть виграла конкурс «Міс Університет». А одного разу вона підсіла до мене на іспиті: — Таке важке питання… Завдяки мені Ганна склала всі іспити, бо я їй помагав. Якось увечері вона вирішила подякувати та запросила у кіно. А далі ніжні поцілунки, обійми. На ранок я прокинувся в її ліжkу. Зрозумів, що вона моя! Із весіллям не затягували – одразу після 4 курсу зробив пропозицію. Мене тішила думка, що така королева, як Ганна, обрала мене! Зізнаюся, це дуже підвищувало самооцінку.

Але було одне «але» – де нам жити? Батьки Ганни не дуже добре ставилися до мене, тому що вважали «босяком» і що не можу нічого хорошого їй дати. Тому я вирішив поговорити з мамою. — Добре, синку, я віддам тобі цю квартиру. Тільки потрібно зробити ремонт. Думаю, що на старості і мені добре на дачі пожити. Свіже повітря, город… Але все одно в її голосі були нотки смутку та жалю. Однак я її син і вона просто не могла вчинити інакше. Після весілля ми переїхали до квартири. На щастя, батьки Ганни подарували нам (точніше їй) нову машину. Щоправда, я не мав права на ній їздити. – Це моя машинка! Ти ще подряпаєш чи заїдеш у дерево.

Їдь у офіс на трамваї і не впали мені бензин! — Дорікала дружина. — Ти хочеш до мами їхати на дачу? Сідай на електричку, чому я маю перетися з тобою в ту глухомань? — Сва рилася Ганна. Я раз на тиждень відвідував маму, але Ганна була категорично проти. Відразу, як чула слово «дача» — з’являлося багато відмовок «у мене зустріч, манікюр, педикюр». Всяко намагалася мене переманити, змінити плани. То треба до її батьків поїхати, то у подруги день народження у кафе. І я не міг відмовити, адже тоді на мене чекав сkандал і ночівля на матраці. Ганна не розуміє, що моя мама старенька, на пенсії, грошей ледве вистачає. Дружина думає лише про себе. А я думаю про маму. Тож подав на розлу чення.

Все в нашому селі знали старого Михалича – старий був найкращим пасічником в окрузі; разом з дружиною вони тримали величезну пасіку на лісовій фермі, приблизно в десяти кілометрах від нашого села. Хоча під час Великої Вітчизняної війни старий Михалич не воював на фронті (йому тоді було 13 років), всі знали, що старий, тоді ще хлопчик, з самого першого дня, коли в лісі формувався партизанський загін, був партизаном.

Там, в партизанському загоні, Михалич познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Нюркою. Забавна дівчинка стала вірним товаришем Івана по зброї, і вони виявилися відмінним кулеметним екіпажем. Ванька і Нюрка пройшли через всі жахи війни, але врятували не тільки своє життя, а й дружбу, яка після війни переросла в любов. Потім вони одружилися і утворили міцну сім’ю.

У 1980-і роки, коли підросли діти Михалича і Нюрки, було вирішено поставити роботу на новий рівень: Іван купив стару ферму в лісі, поставив там пасіку на галявині і серйозно зайнявся бджільництвом. В кінці 1980-х років мед Михалича був відомий на всю округу, і самі старики продавали його кожні вихідні на сільському базарі, з якого у них були хороші гроші.

У 1990-ті роки старі вирішили поставити бізнес на широку ногу: стати, так би мовити, фермерами; вони поставили ще 50 вуликів, найняли собі помічника. Але помічник виявився гнилим людиною: він вирішив залучити старих рекетирів міста.Одного разу рекетири пригнали на ферму дві іномарки.

– Здрастуйте, сини мої, ви прийшли за медом? – старий Михалич зустрів новоприбулих.- За часткою, старий, ми прийшли до тебе, ти тепер будеш платити нам тисячу доларів на місяць, а ми будемо захищати тебе від бандитів!- Тут немає бандитів, і ніколи не було! – посміхнувся дід.- Коротше, дідусь, через три дні ми приїдемо, щоб було шість косарів доларів на півроку вперед, інакше твоя дача згорить синім полум’ям, і вулики теж підуть у вогонь!
Дідусь подзвонив бабусі, і вони стали думати, що робити. Бабуся одразу сказала, що треба викликати поліцію на допомогу, але Михалич був розумний, він розумів, що до чого:

-Ну, поліцейський прийде сюди, подивиться, що відбувається, але він не буде чергувати тут цілодобово! І скільки часу потрібно, щоб облити бензином кут хатини і принести сірник? Ні, ми повинні зробити це самі, пам’ятаєш, як ми зробили схованку після війни? Прийшов час викопати його!

Три дні по тому, як і було обіцяно, прибутку рекетири. Але ніхто не вийшов назустріч: дідусь і бабуся сховалися на горищі і спостерігали за бандитами, приготувавши їм кілька сюрпризів.- Гей, дід, виходь, тільки гроші принеси! А якщо ти не вийдеш, ми візьмемо те, що нам подобається, і все одно прийдемо за грошима, і покладемо тебе на прилавок! – крикнув головний рекетир.

На фермі завжди тихо, тільки дзижчать бджоли і співають лісові птахи …Не встигли бандити зробити пару кроків по стежці до будинку, як пролунав вибух – ватажок настав на міну. Рекетири сахнулись сторону – вибухнула ще одна міна, і ще двоє людей розірвалися. Ті, що вижили кинулися до своїх машин. З горища гуркотів кулемет Максим: баба Нюра, яка зберегла гострий зір, не дивлячись на роки, працювала першим номером кулеметного розрахунку; дід обслуговував стрічку.

Всього за кілька хвилин кулемет зрешетив два позашляховика і Мерседес рекетирів, жоден з них не залишився в живих …А потім бабусю з дідусем виправдали: час тоді був такий, і син допоміг – полковник міліції. Якби не син, невідомо, чим би все закінчилося, швидше за все, людей похилого віку посадили б в тюрму. Хоча, наскільки я пам’ятаю в той час, поліція не втручалася в усі ці розбірки …