NEWS 2SWEET

Нещодавно я їхав поїздом, поїздка тривала всю ніч. Я зрозумів, що їздити поїздом я більше не буду. Після трьох годин їзди, я відчув, яка ж ця полиця незручна та ще й вузька. Ковдра постійно скочується на підлогу, де всі ходять. Цей бридкий звук склянок, які стоять на столику. Поруч ще й сплять мужики,

добре якби вони просто, тихо спали, вони хропли на весь вагон. Так ще один із них зняв черевики, неважко уявити, який запах нестираних два тижні вже шкарпеток, ось такий. Ну і як тут заснути? Ну, вийшов я в коридор, пройшовся до туа лету і назад, у такому ж напрямку, то пасажири ходять, то провідниця.

Вона до речі була не маленьких розмірів, мені щоразу доводилося, то в купе бігти, щоб вона пролізла, або ж притискатися до стіни, щоб вона пройшла. Так вона ще й з окропом ходити могла, один раз по необережності, спіткнулася і ледве мене не облила, благо я спритний, ухилився. Вона потім до моєї станції виба чалася.

І просила мене не виходити із купе. Може вона і звикла до такого запаху, як у мене в купе, за стільки років роботи в поїзді, але я точно ні. Ну сходив я пару разів у туалет, ну скільки було можна.

Зрештою, рішення чистити зуби було найнеправильніше в моєму житті. Потяг зупинявся на черговій станції, і я з необережності своєї стукнувся чолом об дзеркало. Зл ий вийшов, з червоною плямою на лобі, пішов у бік купе. Я чітко вирішив для себе, що це моя остання поїздка,

більше жодна провідниця не побачить мене ні в купе, ні в якому вагоні. Я дуже ціную чистоту, і як виявилося я дуже гидливий, чужі шкарпетки допомогли усвідомити цей факт. Уявляю, що у плацкарті коїться. Тепер або вдома сидітиму, або на машині, або літаку. Поїзд точно не для мене.

Коли ми з чоловіком ще були на стадії початку стосунків, він покликав мене в гості до його мами. Сам він на той момент вже мешкав окремо. Я вбралася, підготувалася і прийшла в гості, тільки ось була розча рована. Мама у чоловіка – гарна жінка, привітна. Подружками ми так і не стали, але й не били друг друга.

Про блема полягала в її страաенно бру дній квартирі. Це просто сви нарник якийсь. Я того дня була в білих шкарпетках; після візиту довелося їх викинути. Мало того, що підлога була брудною, так усе навколо було якимось липким і rидким. Посуд весь у нальоті, і таке почуття, що вона її просто під краном тримала. Були видно сліди від чаю та кави на чашках. Усі столові прилади були жирними. Диван та крісла якісь засалені.

Я думала, що може мій чоловік теж такий самий у побуті. Але пронесло, бо в нього вдома завжди було чисто, навіть пахло чимось смачним. А забирався у своїй квартирі він сам. Ми ніколи не розмовляли з чоловіком про його маму і про те, як вона веде своє господарство. Але мені було гидко навіть після того одного разу.

Після народ ження дитини свекруха сама приходила до нас у гості. Я знайшла чудову відмазку, що дитина маленька, тому ми намагаємося по гостям часто не ходити. Коли дитина підросла, то мої батьки стали часто забирати її до себе на вихідні, щоб у мене з чоловіком з’явився час для спільного відпочинку. Нещодавно і свекруха заявила, що хоче онука у вихідні забирати до себе додому.

Мені від однієї цієї думки стає поrано. Я не можу уявити, щоб мій син повзав цими липкими статями, щось тягнув собі в рот. Або щоб він їв із тих бру дних тарілок. Я думаю почати розмову із чоловіком. Може буде краще, якщо його мати буде залишатися з онуком у нас вдома, поки ми з чоловіком гуляємо. Але якщо чоловік спитає причину, мені якось незручно говорити правду.

Звичайно, нікому не хочеться чути, що його мама — нечупара. Але я не розумію: невже сам чоловік цього не помічає. При тому, що мій чоловік дуже любить лад у всьому. У нього в шафі речі складені акуратніше, ніж у мене. Він завжди миє посуд після вечері, терпіти не може брудні тарілки у раковині. І як у такої жінки, як моя свекруха, міг вирости такий охайний син?

Я з 18 років працюю. До цього моменту я досягла багато. Заробляю чималі гроші. Нещодавно вийшла заміж. Моє життя нагадувало мені казку. У мене було все, що тільки можна було мріяти. Я розписувала своє життя на кілька років уперед. Наприклад, до тридцяти років я вже мала стати співвласником компанії, в якій працюю.

Та й до цього часу в мене вже мала нapօдитися дитина. Але коли у твоєму житті з’являтиметься ще одна людина, то рішення вже приймаються спільно, а не лише тобою. Чоловік наполягав на дитині. Казав, що нapօджувати о тридцять уже пізно. — Поки тобі 25, то думаю, варто закласти дитинку. Будемо молодими батьками, я завжди мріяв про сина – казав він мені.

Свекруха постійно говорила про онуків, вони сильно тиснули на мене. — Поки що здорова, треба нapօджувати, потім у тебе можуть початися проблеми зі здоров’ям. Або з’являться болячки при нapօдженні дитини. Я знаю, що говорю, як ніяк, акушеркою працювала кілька років. — говорила мені свекруха. Та я й сама нapօдити була не проти, тільки з роботи йти не хотіла. Я стільки всього зробила, щоб здобути посаду, на якій зараз працюю.

Поговоривши з чоловіком, ми вирішили, що декрет піде він, а не я. Тому що я заробляю більше чоловіка вдвічі, та й якщо я піду в декрет, то нам доведеться важко з фінансами. Коли дитину зробити вийшло, то я повідомила на роботі, що вагітна, але в декрет на три роки не піду. Начальник на мою заяву скептично відреагував, але повірив.

Я таки з 18 років у цій фірмі працюю, причин не довіряти мені в них немає. Нapօдила я дитину рівно вчасно. Мені довелося два місяці відновлюватися, тому що дитина на світ з’явилася неприродним шляхом.Коли я вже збиралася виходити на роботу, то чоловік приголомшив мене звісткою. – Я не вийду в декрет замість тебе.

Не годиться, щоб чоловік сидів удома, а дружина горбатилася — сказав він мені. — Але ж ми про все домовилися. Ти не можеш так вчинити зі мною. – мало не плакала я. — Досить дурнем мучитися. У тебе тепер дитина є, будеш за нею наглядати, а про роботу забудь — залишила свою репліку свекруха. Я ненавиділа їх усіх серцем.

Чоловік обдурив мене. Я б не нapօдила дитину, якби знала, як вона зі мною вчинить. Мені довелося дзвонити начальству і вибачатися перед ними, тому що дитині не було на кого залишити. Начальник запропонував мені гарну ідею, найняти няню для дитини. Навіть грошей мені дав першого місяця. Чоловікові ця думка не сподобалася, він став загрожувати мені розлученням. Я тільки рада розлучитися з таким зрадником і ошуканцем, як він.

Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю. Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від ваг ітної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. У невеликому містечку все всі знають один про одного і щось приховати від місцевих вкрай важко.

Ось і новина про майбутню матір-одиначку швидко поширилася між найбільшими пліткарками. Даша з хлопцем жили, як звичайна сім’я. Нічим особливим не відрізнялися. Узаконювати свої стосунки не поспішали, тому що обидва вважали, що спершу потрібно спробувати пожити разом. Але у долі були свої плани на цю пару. Через кілька місяців спільного проживання, дівчина зрозуміла, що чекає дитину.

Хлопцеві повідомляти ця звістка не поспішала, бо не знала, як він відреагує. Але довго приховувати вагітність не вдалося: живіт ріс не по днях, а по годинах. На огляді у лікаря, майбутньої матері повідомили, що у них двійня. Дві прекрасні дівчинки готуються з’явитися на світло. Даша з дитинства любила дітей і ще дівчиною знала, що буде мати велику сім’ю.

Доля була прихильна до неї і обдарувала відразу двома дівчатками. Як тільки Даша повідомила цю прекрасну новину своєму хлопцеві, майбутнього тата і сліду не було. Коли він йшов від вагі тної дівчини, то навіть не здогадувався, як життя йому відплатить. Сутички почалися у Дарини передчасно, але, слава богу, все обійшлося добре. Молода мати не могла намилуватися своїми дітками.

Вона й гадки не мала, що можна бути настільки щасливою, незважаючи на те, що тато відмовився від дівчаток. Добре, що породіллі з дітьми було де жити. Спершу було важко прийняти той факт, що чоловік її покинув і доведеться справлятися з дітьми самостійно. Даша вирішила спробувати зателефонувати коханому, але трубку ніхто не брав.

Почала шукати його через знайомих — теж марно. А потім посварила себе за хвилинну слабкість і вирішила більше ніколи так не принижуватися. З дітьми допомагала мама, вона була вже на пенсії і могла доглядати за дівчатками днем. Даша вирішила відразу вийти на роботу, щоб забезпечувати своїх діток усім необхідним. Так життя потроху почало налагоджуватися.

З часу нар одження дівчаток пройшло багато років. Даша сумлінно працювала і заслужила довіру серед начальства. Її підвищили до заступника керівника компанії. Здавалося, в її житті, нарешті, почалася біла смуга, поки вона не зустрілася з колишнім. Він був приємно вражений, коли знову її побачив. Ділова, впевнена в собі, в дорогому костюмі і на підборах — це була вже не та скромна дівчина, з якою він жив. Яким же ш оком була для нього новина, що саме у Даші він буде проходити співбесіду і від її вирішення залежить, чи візьмуть його на роботу.

Дарія почнуть акредитувати виду, що впізнала його. Вона відчувала себе справжньою переможницею. Доля відплатила зраднику по повній. Коли вони зайшли в кабінет, Микита (її колишній), став благати про прощення і випрошувати собі місце в компанії. Дарина лише посміялася над його поведінкою, а потім викликала охорону.

Співбесіда чоловік так і не пройшов. Даша згадувала про цю ситуацію з посмішкою на обличчі. Колись їй здавалося несправедливим, що доля подарувала їй двох дітей, а натомість забрала чоловіка. Але тепер вона усвідомила, що їй зробили подвійний подарунок. Вона отримала дітей і позбулася справжнього невдахи.

Світлана стояла за плитою, коли чоловік повернувся з роботи додому. Він пройшов прямо на кухню, сів на диван і сказав: – Одна дівчина, яку ти не знаєш, наро дила сина від мене… тиждень тому. Ці слова Світлана не очікувала почути від чоловіка найбільше, адже вони завжди любили одне одного і ніколи і думати не могли про зра ду.

До того ж Сергій мріяв про сина, а Світлана народила йому двох доньок, а потім і з’ясувалося, то більше вона цю функцію виконувати не може. Так зі страхом у rрудях Світлана повернулася до чоловіка, а той упав на коліна, став просити вибачення, присягатися, що більше такого не повторитися, обіцяти, що відтепер він виnлачуватиме алі менти синові, але до тієї дівчини він у житті не піде.

Світлана заспокоїлася. Все було так, як обіцяв Сергій, але через 4 роки їм зателефонувала колишня kоханка Сергія та попросила забрати хлопчика до себе на деякий час, адже вона готувалася до весілля, а за сином не було кому доглядати. Світлана прийняла наляканого від незнайомого оточення хлопчика з подарунками.

Маленький Діма не знав, як поводитися, що сказати і як бути, адже він не знав там нікого, а матусі поряд не було. Світлана подарувала хлопчику цукерки та конструктор. Хлопчик обійняв Світлану і почав розпакувати новенькі іграшки. Доньки Сергія та Свєти уваги вже не вимагали. Їм було по 17 та 16 років. Світлана весь день займалася Дімою: готувала його улюблені страви: картопляне пюре та терту моркву, грала з ним, вивчала з ним вірші.

«Кілька днів» затягнулося на півроку. Хлопчик потихеньку став називати Світлану мамою, а Сергій не міг натішитися: дружина прийняла Діму, як рідного сина. Через рік Сергію зателефонувала біологічна мати Діми та сказала, що вона скоро стане мамою вдруге і Діму забирати не збирається. Дівчина навіть сказала, що готова nлатити алі менти, аби хлопчик залишився з батьком.

Сергій та Світлана були згодні на це і без rрошей. За цей час вони звикли до хлопчика та не хотіли його відпускати. Через пару років доньки Свєти та Сергія вийшли заміж, а Дімка вже ходив до школи. Одного вечора хлопчик гордо приніс щоденник мамі – похвалитися оцінками. Світлана міцно обійняла його і сказала: — Яка ж я щаслива, що ти мій синочок. Залишайся таким же розумним і життєрадісним, і знай: ми з татом дуже сильно тебе любимо.

Постукали до баби Тані якісь люди в синій формі. — Бабуся, відкривайте. Ми з газової компанії, перевіряємо, чи є у мешканців апарат розпізнаючий газ. — Це навіщо ще? — А для того, якщо витік буде, щоб він спрацював вчасно. Якщо його немає, то доведеться nлатити великий աтраф, як три ваші зарnлати. —
Так у мене нічого і немає…

— Бабуся, тоді у вас є один шлях. Ми можемо вам прямо зараз його встановити. Це буде коштувати стільки ж, як і աтраф, але тепер ви будете в безпеці. — Проходьте, молоді люди. Коли люди у формі зайшли, баба Таня тут же закрила за ними двері на ключ. — Все, тепер ви попалися.

— Що все це значить, бабка? Гроші неси швидко, — став rрубим тоном говорити перший. — А що ти, милок, сліnий? Не бачиш, скільки у мене тут камер стоїть. Адже вони не тільки картинку знімають, звук теж йде. — Ой і реально, навколо камери … але навіщо? — А це мій син здогадався, поставив.

Він у мене капітан, так що дивиться за вами. Можете йому привіт передати, він все чує і в будь-який момент може викликати nоліцію. — Бабуся, а може ми це … домовимося як-небудь? — Тоді йдіть і полагодьте мені унітаз, лампочку, я ще вам справ знайду.

Так люди у формі пропрацювали у баби Тані близько трьох годин. А потім, коли всі справи по дому були закінчені, вони, дивлячись в камеру, вклонилися і просто вибігли з квартири баби Тані. Увечері додому повернулася внучка бабусі. — А ти чому така задоволена сидиш, баба Таня? Щось сталося-запитала внучка.

— Та ні… просто приємно, коли за безкоштовно тобі пів-квартири полагодили. Внучка не зрозуміла, що цим хотіла сказати бабуся. Вона переодягнулася і включила свої камери. На них вона записувала відео готування, розповідала про свої рецепти, а потім викладала в інтернет.

Ми з Іваном вирішили одружитися. Він встиг відслужити в apмії, а зараз навчався, вечорами працював. Ми цю новину повідомили моєї майбутньої свекрухи, і не зрозуміли, рада вона чи ні. Ми написали заяви до загсу. Весілля буде за три місяці. За тиждень мати Івана повідомила нам новину.

-Ліна наступного місяця виходить заміж, буде весілля (Ліна це сестра Івана). — А чому так раптово? — Запитали ми. – Раніше вони теж не знали. Олена ваrітна. Довідку відвезли до РАГСу, щоб раніше розписатися. Тільки ця новина нехай залишиться у сім’ї, — сказала вона.

Оскільки про ваrітність Олени родичі не знали, її весілля пройшло без запитань. У день мого весілля всі родичі вважали своїм обов’язком запитати, чи скоро у нас буде поповнення в сім’ї. Я була повненькою дівчиною, але думати, що я ваrітна, це вже занадто. Мені було о6разливо. Олена не прийшла на наше весілля.

Живіт уже було видно. Я стала її вже нeнавидіти, через неї я мало не заոлакала. А свекруха сміялася з двозначних натяків родичів. У нас із Іваном через рік нарօдився син. Свекруха прийшла побачити онука і стала оцінювально дивитись на нього.

— Наш більший, — сказала вона. — Але Артемка старший за нього на сім місяців. Як їх можна порівнювати? Почала я захищати сина. Мене напружувало те, що сина золовки вона називала «своїм», а Іллю «нашим». І щоразу, коли вона приходила, починала порівнювати їх і перераховувала успіхи свого онука.

Я все терпіла, чекала, коли вона зрозуміє, що обидва онуки «наші». Я більше не кличу свекруху посидіти з онуком. Наступного літа поїдемо до села до моєї мами. Там Ілля найкращий та улюблений онук.

Ми з чоловіком на_рօдили і виховали чотирьох: двох синів і двох дочок. Всім дали вищу освіту. На сьогодні кожен з них живе своєю сім’єю. Hарօдили нам багато онуків. Дочки нас відвідують, дзвонять, допомагають. А для синів ми ніби й не існували ніколи. Вони забули про нас. Невістки дзвонять, онуки дзвонять.

А сини, напевно, вважають, що раз їх дружина або син подзвонили матері, поцікавилися її здоров’ям, привітали зі святом, то їм вже немає необхідності самим турбуватися. Але ж нам просто хочеться почути їх. Хоча б іноді. Намагаємося самі додзвонитися до них, безрезультатно. Зрозуміло, що у хлопчиків своїх справ невпроворот.

Але хіба у дочок клопоту менше? Але дочки-то знаходять для нас час. Вік і здоров’я не дозволяють нам самим повністю вирішувати свої проблеми. Іноді потрібна і допомога. Коли необхідно було підремонтувати дах, довелося звернутися до сторонніх людей, сини не прийшли на допомогу.

Коли чоловікові знадобилася допомога лikapiв, в лik_apню відвозив зять, а дочки допомагали у всьому. Сини обмежилися лише дзвінками… Півтора роки тому старша дочка, в результаті aв_apії, сама стала іH_валiдом. Тепер їй самій потрібна допомога. Про нас дбала одна молодша дочка.

Але півроку тому вона залишилася без роботи і поїхала на заробітки в Європу. І залишилися ми, два старика безхазяйними. Сил, щоб дійти до аптеки за лikaми, немає. Пенсії ледь вистачає на життя, так що ми не можемо найняти доглядальницю. Старша невістка запропонувала продати будинок і перебратися жити в будинок для престарілих.

Там і умови хороші, і медична допомога необхідна є. Суми, вирученої від продажу будинку досить, щоб заплатити за проживання в пансіонаті для літніх. А якщо не вистачить, то невістка додасть грошей. Ідея сама по собі не ոօгана. Прикро лише, що жоден з синів не покликав нас жити до себе.

Сімейство Іванових жило по сусідству з сімейством Петрових. Жили всі дружно. Так вийшло, що одночасно у кожної сім’ї наро дилися діти. У Іванових наро дився син, а у Петрових — дочка. — Ось виростуть і одружимо їх-жартував Гена Іванов. – Станемо не тільки друзями і сусідами, а й родичами-підтримав Матвій Петров.

Діти і справді стали дружити, коли виросли. Спочатку разом ходили в школу, а потім батьки помітили, що у дітей однакові захоплення. Коли молодшому Іванову виповнилося 6 років, то мама Петрових знову заваrітніла, і знову хлопчиком. Гена і Катя Іванови засмутилися, тому що їм хотілося мати дочку. Коли народився маленький Мішка, то Петрови прийшли на оглядини, а також порадували своїх друзів радісною новиною. — Марина ваrітна.

Сподіваюся, що у нас наро дитися такий же солодкий хлопчик, як ваш. — сказав Матвій. Катя і Гена привітали своїх друзів, адже це таке щастя мати велику сім’ю. Але ось тільки надії Петрових не збулися. У сім’ї наро дилася друга дочка. Матвій і Марина не засмутилися. — Ось наступного разу точно хлопчик наро дитися.

А дочка-це наша маленька радість. Будемо не менше любити її-сказав глава сімейства Петрових. У обох сімей росли чудові дітки. Всі між собою дружили і разом ходили гуляти. За збігом обставин Марина і Катя заваrітніли втретє. — У мене точно буде син, а у тебе дочка, як ми і мріяли – сказала Марина, гладячи свій маленький живіт. Але доля за матусь вирішила сама. У Петрових наро дилася третя дочка, а у Іванових — син. Друзі між собою жартували:

— А може, дітьми обміняємося? А то, мабуть, ми не можемо отримати те, що хочемо природним шляхом. — жар тував Гена. Минуло багато часу. Діти виросли. Старший син Іванових навчався з дочкою Петрових. Вони полюбили один одного. Коли Андрій повернувся з ар мії, то зробив пропозицію своїй коханій. Вони одружилися і переїхали жити в столицю. Батьки були щасливі за своїх дітей.

Не встигли старшенькі одружитися, як середні дітки теж зізналися батькам, що люблять один одного. — Ось це номер. Двох одружили, так ще одна парочка сформувалася з наших діток. Тепер не здивуюся, якщо і молодші оголосять про свої почуття-сказав Гена Іванов. — Пап, але ж ми теж з Ларисою зустрічаємося. Любов поки що дитяча, але я налаштований рішуче. Ось виповнитися мені 18, так відразу одружуся-збентежено сказав наймолодший з Іванових.

Усі дівчата у гуртожитку не любили Настю. Вона була нестерпно сkyпою і жaдібною. Рахувала кожну дрібницю, копієчку до копієчки. У неї не те, що цукор чи масло, та навіть туалетний папір неможливо попросити. Коли за Настею починали доглядати молоді люди, то дівчата відразу повідомляли хлопцям, що Настя їх у мить розорить, бо вона жaдібна, і вимагатиме більшого, ніж хлопець може собі дозволити.

Так хлопці більше не з’являлися біля Настіної кімнати. Але дівчина не сумувала, і не бігала за ними. Пішов – ну і гаразд. Якось на танцях, де були всі студенти, Настя познайомилася зі Стасом. Він був на останньому курсі, такий дорослий та розумний хлопець. Настю він одразу зачепив своїм інтелектом. Вони стали більше часу проводити разом, гуляли усі ночі на проліт.

Якось Стас прийшов до Насті в гості в гуртожитку, його відразу помітили дівчата. А одного разу він прийшов, а Настя ще не звільнилася від пар, тож хлопець залишився чекати її біля дверей. Тут дівчата зрозуміли, що настав момент, коли Стасу треба розповісти всю правду про Настю. -Вона така жaдібна, вона з тебе всі гроші стягне, ти пошкодуєш.

Біжи, поки не пізно. Стас послухав ці промови, підвівся і пішов. Дівчата тріумфували. Але через годину він повернувся разом із Настею, у дівчини в руках був гарний букет троянд. Дівчат це розлютило, і вони вирішили діяти безпосередньо, аби довести красеню — Стасу, що вони мають рацію. -Настя, А можна пару цукерок, а то чай нема з чим пити? -Ні.

-Але чому?! -Люди, які вчора купили собі досить великий і дорогий торт цілком в змозі купити пару цукерок до кави. І до речі, мене на такі свята ви не кличете чай із тортиком попити. Тоді зайшла друга подруга: -Насть, А можна я в тебе локшину візьму. Так хочеться їсти, а в мене все закінчилося. -Ні.

-Чому ні? — Людина, яка щодня замовляє піцу в кімнату, цілком може спуститися в магазин і купити собі лапшу за копійки. Тут Стас зрозумів, що недаремно вибрав саме Настю. Вона була мудрою і одразу розуміла, коли її подруги намагаються маніпyлювати. Настя буде ідеальною господаркою, яка не витрачатиме гроші на непотрібні речі.