NEWS 2SWEET

Мені майже 60 років, я все життя прожив зі своїм першим коханням Ніною. Ми разом за 40 років стільки всього пройшли, були у нас і сварkи, і розлу чалися навіть, але обов’язково сходилися . Всі найкращі моменти життя у мене пройшли з Ніною, у нас народилося 3 дітей. Нині вже багато онуків. У нас величезна сім’я, всі щасливі та здорові. Я думав, що мені нічого в житті і не потрібно, все є… але це було, доки я не зустрів Катю. Їй тридцять років, і саме вона змусила мене знову відчути себе молодим.

Я навіть не пам’ятаю, як так сталося, що я так сильно полюбив цю жінку. Але в мене ні дня не минає, щоб я не згадував про неї. У кожній жінці я шукаю її обличчя, вона мене просто зачарувала , і без неї я не уявляю свого життя. Днями Катя сказала мені, що більше не хоче залишатися у ролі kоханки. Катя сказала, що настав час мені вибирати, з ким я хочу залишитися: з нею чи зі своєю сім’єю. Це для мене зараз найважче випробування у житті, жа хливий вибір. Я одного боку, я дуже люблю свою велику та дружну сім’ю.

Advertisements
Ні в кого з нас немає такої звички розлу чатися, ніхто і ніколи про це навіть не заїкався. Як би ми з Ніною не сва рилися, але завжди приходили до якогось компромісу. З такою людиною, як Ніна, не страшно в житті нічого, я знаю, як вона буде робити в різних ситуаціях, ми знаємо один одного найкраще. Але, з іншого боку, моя Катя. Вона подарувала мені нове життя, я так давно не відчував це. З нею я прибуваю у вічній ейфорії. Катя дарує мені цей настрій, але Ніна подарувала мені більше — Сім’ю.

Спочатку ми з чоловіком не хотіли жити у батьків одного з нас. У мене з батьками не завжди були добрі стосунки, в останні п’ять років тільки налагодилися, тому ми обмежуємося візитами до них на свята. У чоловіка з мамою не погані відносини, у мене зі свекрухою теж, але і з нею жити ми не хотіли. Поки була можливість, хотіли жити окремо. До свекрухи теж їхали в гості під час свят, але чоловік окремо теж їхав до мами. Але нещодавно у чоловіка почалися проблеми на роботі. Він звільнився і знайшов собі нову роботу, але зарплата там набагато нижча. Скоро чоловік сказав мені: – Якщо ми продовжимо знімати квартиру, у нас ніколи не буде нашою.

Я постараюся знайти собі високооплачувану роботу, але, якщо ні, доведеться витрачати наші накопичення, тому доцільно переїхати до мами. У мене зарплата договірна: я отримую стільки, скільки працюю. Але останнім часом я майже не заробляла. Тому добре розуміла, що іншого виходу у нас немає. Я не знаю, свекруха була рада, що ми переїжджаємо до неї, чи ні, адже чоловік поїхав поговорити з нею один, але свекруха в перший час не скаржилася. Це також залежало від нас, адже ми з чоловіком намагалися бути дуже хорошими мешканцями. Ми не залишали брудний посуд на кухонному столі, прибирали за собою, не заважали під ногами, купували продукти.

Advertisements
І тому я дуже здивувалася, коли свекруха заявила, що ми її об’єдаємо, вона не буде нас годувати, тому вимагає, щоб ми розділили полиці холодильника. Незважаючи на те, що найчастіше саме ми купували продукти, ми не стали сперечатися зі свекрухою. Розділили полиці і стали харчуватися окремо. Скоро я стала помічати, що наші з чоловіком продукти пропадають. То ковбаса і сир підозріло швидко закінчуються, то йогурт або овочі зникають. Було очевидно, що бере продукти свекруха, але я не стала піднімати цю тему. Ну, бере жінка, що тут такого? Але навіщо тоді потрібно було влаштовувати цирк? Одного разу ми з чоловіком, повернувшись зі свята, де мали залишитися до наступного дня, застали свекруху.

Вона готувала собі бутерброд нашими продуктами. Вона вибрала собі стратегію жертви, почала бідкатися, що у неї маленька пенсія, їй не вистачає на продукти, а ми жерем і не ділимося з нею. Ми невдячні, адже вона впустила нас у свій дім, а ми з нею так поступаємо… Чоловік нагадав їй, що це була її ідея поділити полиці холодильника. Але вона не слухала його, нагримала, наплакалася і пішла до себе в кімнату. Вона два дня не спілкувалася з нами і демонстративно харчувалася порожніми макаронами. Чоловік запропонував їй знову харчуватися разом, але вона заявила, що їй від нас подачки не потрібні.Спочатку ми з чоловіком не хотіли жити у батьків одного з нас. У мене з батьками не завжди були добрі стосунки, в останні п’ять років тільки налагодилися, тому ми обмежуємося візитами до них на свята. У чоловіка з мамою не погані відносини, у мене зі свекрухою теж, але і з нею жити ми не хотіли. Поки була можливість, хотіли жити окремо. До свекрухи теж їхали в гості під час свят, але чоловік окремо теж їхав до мами. Але нещодавно у чоловіка почалися проблеми на роботі. Він звільнився і знайшов собі нову роботу, але зарплата там набагато нижча. Скоро чоловік сказав мені: – Якщо ми продовжимо знімати квартиру, у нас ніколи не буде нашою.

Я постараюся знайти собі високооплачувану роботу, але, якщо ні, доведеться витрачати наші накопичення, тому доцільно переїхати до мами. У мене зарплата договірна: я отримую стільки, скільки працюю. Але останнім часом я майже не заробляла. Тому добре розуміла, що іншого виходу у нас немає. Я не знаю, свекруха була рада, що ми переїжджаємо до неї, чи ні, адже чоловік поїхав поговорити з нею один, але свекруха в перший час не скаржилася. Це також залежало від нас, адже ми з чоловіком намагалися бути дуже хорошими мешканцями. Ми не залишали брудний посуд на кухонному столі, прибирали за собою, не заважали під ногами, купували продукти.

Advertisements
І тому я дуже здивувалася, коли свекруха заявила, що ми її об’єдаємо, вона не буде нас годувати, тому вимагає, щоб ми розділили полиці холодильника. Незважаючи на те, що найчастіше саме ми купували продукти, ми не стали сперечатися зі свекрухою. Розділили полиці і стали харчуватися окремо. Скоро я стала помічати, що наші з чоловіком продукти пропадають. То ковбаса і сир підозріло швидко закінчуються, то йогурт або овочі зникають. Було очевидно, що бере продукти свекруха, але я не стала піднімати цю тему. Ну, бере жінка, що тут такого? Але навіщо тоді потрібно було влаштовувати цирк? Одного разу ми з чоловіком, повернувшись зі свята, де мали залишитися до наступного дня, застали свекруху.

Вона готувала собі бутерброд нашими продуктами. Вона вибрала собі стратегію жертви, почала бідкатися, що у неї маленька пенсія, їй не вистачає на продукти, а ми жерем і не ділимося з нею. Ми невдячні, адже вона впустила нас у свій дім, а ми з нею так поступаємо… Чоловік нагадав їй, що це була її ідея поділити полиці холодильника. Але вона не слухала його, нагримала, наплакалася і пішла до себе в кімнату. Вона два дня не спілкувалася з нами і демонстративно харчувалася порожніми макаронами. Чоловік запропонував їй знову харчуватися разом, але вона заявила, що їй від нас подачки не потрібні.

Найгірше це, коли тебе підозрюють у зраді без причини. Дякувати Богу, мій чоловік адекватний і таких звичок у нього немає. Ми із Сергієм познайомилися 17 років тому. Ми зустрічалися 2 роки, а потім вирішили узаконити стосунkи. Ми не особливо затягували з дитиною, тож через рік у нас наро дилася донька. Ми були молодою сім’єю, одну дитину нам цілком вистачало, другої не планували. У нас у стосунках завжди була гармонія, тому я вважаю себе щасливою дружиною та доброю мамою. Нині, нашій доньці, Каті, 14 років. Коли Каті виповнилося 3 роки, ми стали думати вже про другу дитину.

Через кілька місяців я заваrітніла; ми сподівалися, що буде син, і коли наші сподівання справдилися, то ми були щасливі. – У мене народиться спадкоємець. Боже, як же я чекаю на тебе, мій синочок.- постійно твердив чоловік. Як після таких слів не почуватися щасливою? Під час ваrітності, як і вперше, він не дозволяв мені нічого робити. Я тільки готувала і доглядала себе, а все інше робив Сергій. Наблизилися дні сутичок, і тоді чоловік відвіз мене до ліkарні. Були важкі пологи, сутички тривали довго, але головне, що наро дився здоровенький синочок. Коли я побачила його вперше, мої емоції змішалися. Я була щаслива, але в той же час виникла тривога, тому що у сина було руде волосся.

Advertisements
У чоловіка русяві, а в мене – каштанові. Я думала, що Сергійко запідозрить мене в зраді і вимагатиме тест на батьківство. Одним словом, дуже боялася зустрічі батька та сина. -Слухай, любий, там наш малюк, але перед тим, як ти щось скажеш, я хочу пояснити тобі все. З малюком все нормально, та тільки волосся у нього руде – з тривогою говорила я. – О Боже, він успадкував їх від моєї тітоньки. Як вони йому йдуть – радісно сказав Сергій, розглядаючи дитину. Я зітхнула з полегшенням і заспокоїлася. Сергій почав сміятися з того, що я злякалася, і сказав, що він ні на секунду не запідозрив би мене в зра ді. В черговий раз розумію, що у виборі чоловіка анітрохи не помилилася.

Цю історію розповів мені мій старий приятель. Він ліkар, який має велику практику, серед його клієнтів дуже багато вельми заможних людей. Його історія виглядала приблизно так: — Ти не віриш в чудеса? Даремно, вони трапляються навіть у повсякденному житті. Мої клієнти дуже забезпечені люди. Багато з них знаходяться в дуже поважному віці. З кожним з них ми знаходимося в довірчих відн синах. Я роблю все, щоб спілкування зі мною було їм приємно, адже вони джерело мого доходу. Близько півроку тому прийшов до мене клієнт, весь сяючий від щастя не дивлячись на те, що йому скоро буде 90 років. — Доктор, привітайте мене, я одружився! — Браво. І хто вона? — О, доктор, вона красуня. Їй всього 18 років, і вона любить мене. — Ви молодець. Втім, в Вас важко не закохатися.

Сказав я і про себе подумав — ще б пак, з такими грошенятами у тебе будь-яка закохається. Наступного разу він прийшов через три місяці. Його супроводжувала молода жінка, струнка, красива, з діамантами на пальцях і одягнена так, немов тільки що зійшла з обкладинки модного журналу. — Доктор, знайомтеся — це моя дружина. Ви навіть не уявляєте, як я щасливий. А скоро у нас нар0диться син. Він буде носити моє ім’я і буде моїм спа дкоємцем, мої юри сти вже прац юють над цим. Після того, як жінка вийшла, я оглянув його. — Ви абсолютно здо рові. А скажіть, як часто ви займа єтеся люб ов’ю зі своєю молодою дружиною? — Ви знаєте, це сталося всього один раз в день весілля. Я тоді випив і погано пам’ятаю, що відбувається, але дружина сказала мені, що я був просто ге рой-кох анець.

Advertisements
— А хочете, я розповім вам одну історію? — Із задоволенням вас вислухаю. — Це сталося рік тому на полю ванні. Ми полювали на вед медя. Полюв ання тривала вже кілька годин — і все безрезультатно. Всі сильно втомилися. Я зупин ився на березі озера, притулив руш ницю до сто вбура дерева і зайшов у воду. Набрав в долоні води і умив обличчя. Ззаду почувся вед межий рик. Я обернувся і побачив того самого вед медя, на якого ми пол ювали. Мабуть, вед мідь знав про це: він повільно наближався до мене, з жовтих іклів капала слина, а в оч ах горіла справжня нена висть. До руш ниці було далеко, вряту вати мене могло лише ди во.

Я схопив з землі гілку, так схожу на руш ницю, навів її на ведмедя і натиснув уявний ку рок. І ди во сталося: мабуть, я дуже хотів жити. Пролунав пос тріл, і ведмідь впав з ку лею в сер ці. — І що ж це було? — запитав мій пацієнт. — Вистр ілив інший мис ливець, який випадково опинився поруч. — О, це справжнє д иво. А навіщо ви розповіли мені цю історію? — Я хотів вам сказати, що чудеса іноді трапляються навіть в нашому житті. Уникав мене мій пацієнт кілька стурбованим … А я картав себе за те, що піддався заздрості до багатого, але дуже наївній людині, і розповів йому цю історію.

– Ні, Валерко, і не вмовляй. Не потрібна мені твоя сестра у домі. Тим паче хвора. Як їй добре було, то майже носа не показували. А як злягла, допоможіть. Ні-ні-вимовляла Лариса чоловікові. – Ну, Лоріку, одна вона в мене і залишилася. З десяти років вирощувала. І що мені тепер накажеш, на вулиці її покинути – умовляв Валера дружину. Лариса розлютилася-вічно так, вирішувати щось обов’язково мені. Ти не забувай у чиєму будинку ми живемо. У моєму, який мені батьки подарували. А ви свій продали, щоб Іринці твоїй перший внесок за квартиру зробити було чим. А де тепер це житло? Правильно. Продала вона її та всі гроші на лікарів спустила. Зроду тільки для себе коханої намагалася. А як припекло, заберіть до себе. Тож я від неї хорошого в житті бачила – нічого. Валера також підвищив голос. – Так уже й нічого. А хто наше весілля сплатив? А хто тобі речі сумками із міста возив? А халупу, яку подарували твої, на чиї гроші відремонтували? А ти кажеш. Невдячна, – і нервово заходив по кімнаті. У хаті зависла тиша. Але не довго. Лариса вже спокійніше наводила свої аргументи: – Ну дивись.

Вона лежача, це раз. Ти на полях цілодобово, це два. Доглядати її буде хто? Мені? Ти уявляєш, що це таке? Брудні пелюшки, дорогі памперси. А де гроші взяти? Валера змахнув рукою: ”Вирішуй, Ларисо. Відмовишся, я теж з дому піду. Орендую житло і за Іриною сам доглядатиму. А ти живи як хочеш. На розлучення можеш сама подати” – і вийшов із кімнати. Лариса замислилась. Красою і поступливим характером вона не може похвалитися. Щоб за Валерку вийти, стільки інтриг вона провернула. Не моргнувши оком, у подруги під час вагітності забрала. А Валерку переконала, що не його син, а від приїжджого хлопця. Він і повірив, і тепер у бік Гальки і не дивиться. А таке кохання було. І не працює Лариса, бо кому хочеться ламатися за три копійки. А Валера в неї молодець, завжди гроші добрі приносить. А раптом справді піде? Вона кинулася слідом і обняла чоловіка за плечі. – Ну, вибач ти мене, недалеку. Просто розгубилася я, адже ніколи не доглядала. Везь сестру, Валера. Нехай у нас мешкає. Може, й полегшує їй. Він обернувся і зі сльозами на очах, поцілував її: – Я знав, Ларочко, знав. Ти в мене найкраща у світі. То завтра ж і виїжджаю. А ти поки їй місце прибери, щоб було зручно.

Advertisements
За день до будинку під’їхала спеціальна машина і з неї на ношах винесли Ірину. Лариса як побачила, ахнула. Замість активної повненької жінки, на ношах лежала втомлена і худорлява жінка. Жаль мимоволі кольнула її серце. І почалися будні. Якщо спочатку Лариса, долаючи емоції, обтирала чоловіка сестру, то через тиждень збунтувалася. – Не можу більше. То їй води подавай через кожні п’ять хвилин. Годувати починаю, все негаразд. А мені все це пері – скаржилася вона чоловікові. – Ну, потерпи трохи. Скоро Новий курс лікування починається, може, легше буде – заспокоював її Валера. – Я навіть сходити нікуди не можу. Ні в кіно, ні до подруг. Сиджу як прив’язана, – плакала вона. Зрештою, їй усе це набридло. Поки Валера був на роботі, вона почала залишати Ірину одну. Приходила пізно перед приходом чоловіка. -Тільки спробуй. До притулку відправлю – казала вона Ірині. Та покірно опускала очі й мовчала. Мабуть, не хотіла сварок між подружжям. А восени послали Валереві збирати зерно в інший район на тиждень, два. Жінки залишилися самі. – Воду я тобі на тумбочці поставлю, захочеш, дістанеш. Менше під себе ходи, а то так і мокрою лежатимеш. А я піду з подругами погуляю. Ірина тихо почала благати: -Не йди, Ларисо, будь ласка. Відчуваю, погано мені зовсім.

А я віддячу тобі. Лариса пирхнула: -Чим? Памперс? Ірина показала рукою на валізу: – Відкрий його. На чорний день відкладала. Лариса квапливо відпорола нерівний шов і відкрила скриньку. – Нічого собі. Ось куди ти гроші витрачала. Який ланцюжок, які обручки – і квапливо начепив усе на себе. Покружляючи перед дзеркалом – гарне – і побризкала духами. – Ну, я пішла. Таку красу треба обов’язково дівчатам показати. Нехай заздрять – Ірина простягла безсило до неї руки. – Ларисо, ти ж обіцяла – але почула тільки цокіт підборів на ганку. Лариса прийшла під ранок, напідпитку. Такого фурору вона не чекала. Навіть хлопці молоді та гарні, навперебій на танець запрошували. – Ну, як ти тут? Вибач, що затрималася трохи, – захихотіла вона і ввімкнула світло. І застигла. Ірина лежала на підлозі, а в сантиметрі від неї валялася розбита склянка. Старенькі шалено хрестилися і шепотіли: як прикро. А Лариса, відчуваючи свою провину, удавано сумувала. І лише боялася, щоб чоловік не довідався, що тієї ночі Ірина була одна, поки його дружина на танцях стрибала. Коштовності вона завбачливо приховала. Минуло сорок днів.

Валерій, як завжди, приїхав із роботи. Лариса метушливо ставила вечерю на стіл. Але він, як сів, так і сидів. – Ну, може вистачить уже, Валерчику. Усі ми там будемо. Він підняв голову і глухо сказав: – Це правда? – Лариса, почувши недобре, прошепотіла. -Що правда? Він підвівся і вперся в неї важким поглядом: – Що тієї ночі тебе вдома не було? – Та ти що, не вір нікому. На моїх руках Іринки не стало. – Обдурюєш! Все ти вигадуєш. Я від тебе йду. Не хочу тебе більше бачити. Егоїстка зі зміїною душею! Валерій пішов до Галини та сина. А Лариса до міста подалася. Не дуже приємно, коли тебе все засуджують і навіть батьки. Продала будинок за безцінь і поїхала. Зняла собі квартиру, насолоджувалася міським життям. А як гроші почали закінчуватись, вирішила прикраси у ломбард віддати. Сама їх одягати не могла. Від кілець пальці одразу набухали. Ланцюжки свербіли, а від сережок вуха хворіли. Принесла все своє “багатство” оцінювачу, той не поскупився і дав гарну суму. На радощах вона вирішила порадувати себе. Купила красиву сукню та різних делікатесів. Імпровізований бенкет закінчився стаціонаром. Щось із продуктів було неякісне. Так Лариса у свої неповні тридцять п’ять стала прикутою до ліжка. Довелося повернутися до рідного села до батьків та із заздрістю спостерігати за щасливими Валерою та Галиною. Ось, а ви кажете, що бумеранга не існує. Ще як є.

Ольга Олексіївна хвилювалася за свого сина. Нещодавно він відсвяткував тридцятиріччя, а радувати її невісткою та онуками не поспішав. Вона спершу з сином говорила, все випитувала коли так коли, а потім вже зневірилася і кинула тими розмовами докучати. І тут Олексій повідомляє їй, що приїде в гості не сам, а з нареченою своєю. Та яка ж вона у нього гарна і вихована була. Все б нічого, та стривожив її останній дзвінок сина. Олексій подзвонив серед ночі і попросив негайно приїхати. Жив її син заможно. Мав заміський двоповерховий будинок з басейном і викупив собі частину соснового лісу. Під будинком була ціла парковка з іномарками, одна краща за іншу. І кому це все повинно було дістатися? Хіба обдурить його, якась діваха до грошей ласа. Справа в тому, що Олексій з дитинства звик, що вся увага батьків була до нього прикута.

Балували вони єдиного сина і ні в чому не відмовляли. Ось і виріс він егоїстом та ще й дітей малих страшенно не любив. Хтось гляне на малюка і відразу якусь любов відчуває, а Льоша тільки роздратування від того мав. Сам собі дивувався, як можна так дітей ненавидіти. Адже ці маленькі створіння ще ні в чому не винні, а була якась огида до них і ні чого з собою не міг вдіяти. Всі його друзі вже давно обзавелися сім’ями і дітьми, а йому до того байдуже. Звуть його в гості, мовляв, посидимо, розслабимося, а як тільки подумає, що там діти будуть бігати, так і відразу якась відмовка знайдеться. Їх інтереси давно вже різнилися. Олексій думав про розширення бізнесу і нових проектах, а товариші про своїх чад говорили. Тому такі посиденьки стали для нього справжнім випробуванням. Ольга Олексіївна теж не розуміла, звідки в сина така відраза до дітей. Він ріс щасливим хлопчиком, ніхто ніколи його не ображав. Та й дитиною він був доброзичливою.

Advertisements
Завжди мав багато друзів серед ровесників. Олексій завжди був їх з батьком гордістю. Добре вчився в школі, самостійно вступив до престижного ВНЗ, а потім свою справу відкрив. На ноги піднявся і батькам допомагав. Весь свій вільний час роботі відав. Проводив зустрічі, вів переговори, підписував контракти, шукав нових клієнтів. Цілий день крутився, як білка в колесі, тому на особисте життя часу не вистачало. Ольга Олексіївна хвилювалася за свого сина. Нещодавно він відсвяткував тридцятиріччя, а радувати її невісткою та онуками не поспішав. Вона спершу з сином говорила, все випитувала коли так коли, а потім вже зневірилася і кинула тими розмовами докучати. І тут Олексій повідомляє їй, що приїде в гості не сам, а з нареченою своєї. Та яка ж вона у нього гарна і вихована була. Скоро і весілля відгуляли.

Свято влаштували пишний, багатий на сучасний лад. Діти не вірили в старі традиції і звичаї, тому зіграли європейське весілля. Незабаром після святкування Ользі Олексіївні серед ночі подзвонив стривожений син і попросив негайно приїхати. Вона відразу ж і зірвалася. Поки їхала, чого тільки не надумала. І все тільки дурні думки в голову лізуть. Під’їхала до воріт, які вже були відкриті; її біля дверей чекав стривожений син. Нічого не сказавши, веде її в кімнату, а там немовля в ліжечку кричить. Олексія побачив і заспокоївся, став сміятися і щось по-своєму агакать. Олексій розповів матері про своє кращого друга і партнера Стаса. Той одружився два роки тому, а недавно його дружина народила сина. Все було у них прекрасно, поки біда не постукала в двері. Стас з дружиною загинули в автокатастрофі і Олексій був для них єдиною близькою людиною. Так що малесенький Макс залишився сиротою.

Віддати його в дитячий будинок Олексій не може, тому вирішив усиновити. Почав займатися документами і сказав про свій намір дружині. Вона навіть подумала, що чоловік жартує, а потім розлютилася. Які діти? Вона молода, красива у неї ще все життя попереду. Не буде ж вона себе марнувати на чужу дитину. Сказала Льоші: або вона, або дитина. Вибір чоловіка був очевидний. Після такого ультиматуму він подав на розлучення і сказав колишній йти на всі чотири сторони. Вперше в житті Олексій відчував себе щасливим. Незважаючи на те, що дружина пішла, він більше не відчував себе самотнім. Цей маленький хлопчик зумів пробудити в ньому батьківські почуття. Новоспечений тато щиро вірив, що незабаром він зустріне жінку, яка стане люблячою мамою для Макса і вірною дружиною для нього.

Ксюша повернулася додому після роботи і знову та ж картина-порожній холодильник. Вона одна працювала за всю сім’ю, чоловіка звільнили, тому він поки був у пошуках. Сидів весь день вдома, і дуже багато їв. Хоча і не товстішав. — У нас знову порожній холодильник. — Так, все було дуже смачно, спасибі, кохана. — Ти знущаєшся? Я вчора приготувала на два дні вперед, і ти хочеш сказати, що все один з’їв? — Тобі їжі для мене шкода або як? Ксюша не стала починати цю дурну суперечку, вона була дуже втомлена після роботи. — Я завтра з другом на риболовлю піду. — Ну й іди, — хотілося відповісти Ксюші, але вона промовчала. Чоловік лежав на дивані і дивився дурний серіал, а Ксюша пішла на кухню, потрібно було приготувати борщ на завтра і салатик для перекусу.

На ранку чоловік пішов на риболовлю, але у Ксюші розболілася голова. Випита таблетка так і не допомогла, і Ксюша подзвонила начальнику, повідомила, що сьогодні не прийде. Вона сама не помітила, як заснула на дивані. Але її розбудив якийсь шурхіт на кухні, спочатку жінка подумала, що їй здалося. Але шурхіт повторився. Ксюша встала з дивана і акуратно попрямувала до кухні. Все стало ясно. Сестра чоловіка поспішаючи, переливала борщ з каструлі в трилітрову банку, а салатик вже переклала в свій контейнер. — І що це ми тут робимо? — Ой, Ксюша, ти мене злякала. А ти чому не на роботі? — Що за питання. Це я у тебе повинна запитати, чому це ти у мене в моїй кухні переливаєш собі мій борщ? — Ну що ти відразу починаєш. Тобі що супу шкода? Мені брат сам ключі дав, значить все мені можна. Все було зрозуміло.

Advertisment
Чоловік завжди говорив, що він повинен усіма можливими способами допомагати сестрі. Зараз він не працює, а допомагати потрібно, ось він їжею вирішив відкупитися. Тільки ось їжу всю купує Ксюша і втомлена вечорами готує. З сестрою чоловіка у неї жахливі стосунки, і вона ще нахабно заявляється до неї додому. — Ключі швидко віддала і геть від сюди. Я міліцію викличу, як злом з викраденням. — Ти жартуєш чи що? — А схоже, що жартую? Пішлаз відси! Сестра вибігла за двері. Ксюша, витираючи сльози від образи, стала збирати речі чоловіка. Вона відвезла їх в будинок до свекрухи і подзвонила чоловікові: — Додому можеш не повертатися, твої речі у твоїх батьків. Я не очікувала, що найближча людина може ось так ось мені брехати.

Орися була красунею. Багато задивлялися на її золоту косу, великі очі і тендітну фігурку. Тільки дівчина не давала надій ні одному зі своїх кавалерів. А в двадцять три роки несподівано привела в дім нареченого. Мати, коли побачила його, завмерла від здивування. Чому Орися вибрала Андрія? Він зовсім не красень, не багатий, без освіти. Щоб відповісти на це питання, батькам знадобилося кілька років. А спочатку вони дочку відмовляли від шлюбу з таким незавидним нареченим.

Але Орися була вперта: -Мамо, мені не потрібен красень. Мені і багатий не потрібен! Я Андрія люблю, і він мене любить більше життя, а це найголовніше. Знехотя, але батьки шлюб благословили, навіть весілля зіграли. А Ан дрій себе згодом зарекомендував себе як відмінний чоловік і батько. Він обожнював дружину, старан но працював заради добробуту сім’ї, доnомагав по дому, з дітьми няньчився з задоволенням.

Advertisment
У селі жінки стали навіть заздрити Орисі, що у неї такий чоловік добрий. А потім сталося нещастя. Орисю збив мотоцикліст, і вона отримала серйозні травми. Тоді злі язики зашепотіли, що тепер Андрій її точно кине. Кому потрібна каліка з двома дітьми?

Але і тут їх чекало розчарування. Андрій ще більше свою дружину полюбив, бо зрозумів, як дорога вона йому. Він був поруч протягом всієї реабілітації. Вони разом навчалися ходити заново.

Вадим та Оля жили у класній та просторій квартирі Олиних батьків. Як тільки вони зіграли весілля, батьки вирішили, що молоді повинні почати життя в хорошому місці. Самі батьки поїхали відпочивати до пансіону, а потім стали подорожувати. У молодих життя почалося чудово, як це і буває. Вадим став працювати охоронцем, добу за дві. Оля була викладачем у школі. Але згодом у чоловіка з дружиною з’явилися непорозуміння та побутові свapки. -Олю, ти що готувати розучилася? Скільки можна вже один і той самий суп тижнями є? Ти його тільки вечорами їж, а я цілий день. -Так візьми і приготуй щось інше. -Я взагалі працюю.

-А я, по-твоєму, відпочиваю? Але недовго тривали такі свapки, бо батьки Олі повернулися зі своєї подорожі за півроку, а повернулися якраз у їхню квартиру. Місце було багато, кожен жив у своїй кімнаті, тільки ось від цього не стало легше. Свapитися молоді при батьках не ризикували, але й своїм особистим разом поговорити теж не могли і почували себе як гості. А потім радісна новина-Оля вагiтна. Вадим розумів, що з наpoдженням дитини залишатися у квартирі тестів не вийде. У них буде своя сім’я, а бабуся з дідусем постійно втручатимуться. Проте, з переїздом Вадим не поспішав, доки Оля сиділа удома вагiтна. Не хотілося раніше виходити на повну зміну роботи.

Advertisment
І тут сталася неприємна ситуація, якраз до речі. Тесть став ставити свої правила щодо користування холодильником. -Значить, в’ялене м’ясо — моє, та копчена ковбаса — теж моя. Якщо хоч шматочка не вистачатиме- нарікайте на себе, я коли голодний і злий-сам не свій. -Оля, що означає м’ясо його? Ми взагалі-то купуємо продукти, і вони спільні, а якщо він купує-то не можна? Що це за дурні правила? Але Олі на м’ясо було байдуже, під час вагiтності вона навіть його запах не переносила, тому не поділяла обурення чоловіка. Завдяки м’ясу саме Вадим став більше працювати і вже міг дозволити собі з фінансів переїхати окремо від батьків дружини. Так і сталося. У новому домі всі були раді, і Оля з чоловіком не свapилася, і Вадим їв м’ясо спокійно.

Ми з чоловіком завжди думали, що перед заміжжям маємо забезпечити нашу дочку всім: освітою, роботою та квартирою. Тому чоловік доньки отримав все у готовому вигляді. Вони жили непоrано. Але зять всіляко сkаржився на відсутність машини. Він свою продав перед весіллям, щоб сплатити витрати. А зараз він доїжджає до роботи автобусом, що не зовсім зручно. Тож вони з донькою вирішили збирати на машину. Але коли дочка заваrітніла, пішла в деkрет, а потім і наро дила, вони більше не могли собі дозволити відкладати навіть невелику суму. Ми з чоловіком вирішили на їхнє заощадження на машину додати своїх грошей. Таким чином, зробити їм подарунок до народ ження онуки. Зять був щасливим. Він сотні разів подякував нам і казав, що він у нашому розпорядженні. Можемо кликати, коли знадобиться допомога, і він неодмінно прийде.

Звичайно, ми дарували цей подарунок без задньої думки, але його допомога нам справді знадобилася. Ми мали перевезти деякі речі на дачу. Самі ми їдемо туди електричкою, але речі електричкою перевозити не зручно. Тож попросили у зятя. Він сказав, що зайнятий, бо поїхав до своїх батьків. Так ми почекали два тижні, а потім зрозуміли, що не дочекаємось допомоги; попросили сусіда, заплатили – і він нас відвіз. Але я висловила усі дочки.- Зачекайте. Він же вам не відмовив. Просто сказав, що йому не зручно. Могли б зачекати. Ви самі вирішили попросити у сусіда, самі й обра зилися. Але ж ми чекали, цілих два тижні. Скоро літо скінчиться, скільки нам треба було чекати? Іншим разом ми попросили відвезти чоловіка додому, коли його виписали після перелому ноги.

Advertisment
Треба було тримати витягнуту ногу. Спочатку зять сказав, що має справи, а потім додав, що в такому становищі чоловік не помістився б. Ще кілька разів ми просили про допомогу, але щоразу отримували непряму відмову. Ми з ними спілкувалися, але вирішили більше не звертатися по допомогу. Незабаром вони приїхали до нас у гості. – Ми приїхали автобусом. З дитиною на громадському транспорті зовсім незручно. А таксі дуже дороге, дозволити собі не можемо, – казала донька. Чоловік її додав: – Так, машина зламалася, а взимку без машини ніяк. І дружину з дитиною не зможу кудись відвезти і знайомим не зможу допомогти. Він говорив так, ніби, коли машина була на ходу, помагав. Гидkо було слухати. Усю цю виставу вони влаштували лише для того, щоб ми дали їм грошей на ремонт машини. А ми й не збиралися. Нехай сплачує той, хто користується. Ми жодного разу не користувалися.