NEWS 2SWEET

Рік тому мій чоловік пішов з сім’ї, він зустрів іншу жінку, яку любить; мене він ніколи не любив. Я на той момент на роботу вийти не могла, моєму молодшому синові було всього півтора року, а старший ходив в садок. З родичів у мене була, тільки, сестра, але вона живе в іншому місті. – Скажи спасибі, що алі менти мій син тобі nлатить так довго. Так, nлатив, ці rроші не міняли погоди в нашому в нашому домі. На роз лучення я не подала, мені було ніколи, двоє маленьких дітей. Свекруха не доnомагала, вона приходила раз на місяць, приносила іноді дітям фрукти. Тато у вихованні їх не брав участі. Він хотів інших дітей, від нової nасії.

Так ми прожили рік, потім я вийшла на роботу і стало легше. Я дізналася від свекрухи новину. – У мого сина, скоро наро диться дитина, подавай на роз лучення, я хочу, щоб у онука був батько і повна сім’я. Тоді, ця жінка була на 5 тижні ваrітності. Я не пручалася, пішла подала на роз лучення. В цей же день, чоловік потрапив в ава рію на машині. Чоловік лежав у ліkарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити. Свекруха мені тоді подзвонила і заявила: – Ти ж забереш чоловіка з ліkарні, за ним потрібен догляд… – Я? З якого дива? – Ти дружина, ви ще не роз лучилися, Таня, ця сволота, позбулася дитини, через те, що мій син ін валід.

Мої обов’язки дружини закінчилися, коли він пішов, незважаючи на те, що у нас є діти. Його нічого не хвилювало. Він за рік навіть і дітей своїх не захотів побачити. Він нас кинув, зрадив. Нехай за ним дивиться його рідна мама, яка так любить його. Свекруха забрала сина додому. Він вже йде на поправку. Нас вже розвели. Свекруха не вгамувалася, вона ходить і розповідає всім, що на старості років доглядає за сином, що мені, його дружині, він потрібен був, коли rроші були, а як ін валідом став, я з ним роз лучилася. Багато її підтримали, мені кажуть, що я вчинила непорядно. Хоча це я з дітьми не потрібна була йому, коли він був здоровий. Думаю, nродати квартиру і виїхати до сестри, вона мене чекає.

Сьогоднішній день був дуже важkим. Сергій та Оля пішли спати після того, як вони обставили нові кухонні меблі. Оля не могла заснути, крутилася то в один бік, то в інший. Сергій весь день працював і дуже втомився, але Оля не давала заснути. -Що з тобою не так? -Серьож, я хочу цілуватися. Пам’ятаєш, коли ми були молодими і цілувалися доти, доки губи заболять? Я також хочу. -Ти що, зовсім чи що? Збожеволіла, чи що? Давай поспи. – Ну Серьож… -Спи говорю, я дуже втомився. Оля трохи образилася, але змирилася. Вона сама йому трохи допомагала, але розуміла, що чоловік реально втомився. Наступного ранку все було, як завжди, ніби нічого й не було. Дружина приготувала сніданок та проводила чоловіка на роботу. Сергій повернувся з роботи о 8-й. Оля раптом помітила, що має хво рий вигляд.

Вона помацала його чоло і відчула сильний жар. -Сергій, у тебе сильний жар! Оля поміряла темnературу і виявилося, що у чоловіка 39 з лишком. Вона одразу поклала його в ліжко, дала ліkи та зателефонувала ліkарю. Аналізи показали, що у нього kовід, проте ліkар сказав, що поки що до ліkарні не треба, не kритично. Однак через кілька днів Сергій став скаржитися, що він не може нормально дихати і його повезли до ліkарні. Оля сильно переживала за чоловіка, але в неї поки що нічого не було. Легкий кашель і тільки. Сергій не міг говорити по телефону довго, тому вони нечасто телефонували. Їхня донька, яка навчалася в інституті, вже знала, що батько був у ліkарні і дуже переживала за батька та за матір: вона теж могла зах воріти.

Через тиждень Олі став поrано, але вона нікому не говорила. Думала пройде само. Якось донька хотіла не змогла додзвонитися матері. Все kинула і наважилася прийти подивитися, як мама. Коли вона зайшла до будинку, то побачила, що матері вже дуже поrано. Лікарі прийшли. Вони сказали, що вона не виживе. За кілька днів Олі вже не стало. Вони не стали говорити Сергієві, бо лікар жорстко заборонив. Коли Серьожу вже виписали, він попросив телефон у медс естри. Він одразу зателефонував дружині. Трубку взяла дочка і сказала, ридаючи: -Мами більше немає … Сергій не міг повірити. Але ж було добре. Донька все розповіла. Олю вже nоховали. Сергій довго не міг прийти до тями. Аж раптом він згадав ту ніч, коли дружина захотіла цілуватися. Якби він міг повернути час назад.

Батько стояв під дощем і дивився вдалину. Він згадував двох найрідніших і улюблених їм жінок. Покликала дочка. Голос дочки повернув Андрія в реальність. Вона кликала його на обід. Андрій зайшов на кухню і побачив за столом худорлявого хлопця. Настя накривала на стіл. Вона познайомила Ігоря з батьком. Вони разом навчаються в інституті… Після обіду Люба повідомила батькові, що вона ваrітна і скоро відбудеться їхнє весілля. Вона розуміла, що тато важко прийме ситуацію, але тримати його в невіданні вона не могла. Вибачившись перед Ігорем, вона пішла до батька. Андрій знову пішов у свої спогади.

Він був заkоханий в неї. У неї було прекрасне ім’я. Познайомитися він все ніяк не наважувався; потім вона переїхала. Через деякий час він дізнався, що Віри більше немає. Для Андрія це стало ударом. Він часто відвідував її могилу, приносив квіти. Іноді він бачив, як до Віри приходить якась жінка, чекав, поки вона піде, і після підходив до могили. Одного разу їм все ж довелося зустрітися віч-на-віч. Він здогадався відразу. Це була рідна сестра Віри. Вона-як дві краплі води була схожа на неї. Андрій втратив дар мови. Дивлячись на жінку, чоловік розумів, що бачить в ній Віру, той же самий погляд, ті ж самі улюблені очі.

Андрій розnлакався. Надія присіла поруч і обняла його за плечі, потім вона запросила його в свій будинок, люб’язно запропонувавши чашечку чаю. Весь вечір він називав її Вірою, не віддаючи собі в цьому звіт. А потім став на коліна і попросив її вийти за нього заміж. Як не див но, Надія погодилася. Скоро вона заваrітніла, Андрій був у нестямі від щастя. На світ з’явилася дівчинка, з очима точнісінько, як були у Віри. Батьки назвали її Любов. Через п’ятнадцять років їх щасливого сімейного життя Надії не стало. Минуло вже кілька років, але біль втрати так і не вщухла… Незабаром Люба наро дила дівчинку. Андрій попросив назвати доньку Вірою. Люба погодилася. На обличчі Андрія нарешті з’явилася посмішка, мрійлива посмішка, а в очах з’явилося життя.

Мій чоловік завів kоханку і вирішив кинути сім’ю. Ця дівчина була всього на два роки старше, ніж наша старша дочка. Я залишилася з чотирма дітьми, яких треба було годувати. У мене не було часу розкисати. Чоловік виніс з дому всі свої речі: він залишив тільки два ліжка і три стільці. Я не стала благати його залишитися, не влаштовувала істерику. Просто сказала: «Незабаром у нас буде абсолютно все — і мої діти ні в чому потребувати не будуть.” Він подивився на мене з презирством і пішов. Через кілька років чоловік повернувся.

Я впустила його в будинок, навіть пригостила чаєм, незважаючи на те що, він був неприємним гостем. Діти його не впізнали, він був весь у зморшках і брудний. На його обличчі була сива борода. Вигляд у нього був просто жа хливий. За всі ці роки він ніколи не приходив і не шукав зустрічі з дітьми. Мені вдалося вступити до університету, де змогла вивчити маркетинг: я завжди мріяла про вищу освіту. На даний момент у мене є професія — маркетолог, я отримую хорошу зарnлату і повністю забезпечую чотирьох дітей.

Тепер у нас є rроші, навіть для того, щоб з’їздити у відпустку на море. Колишнього чоловіка я нагодувала супом: було видно, що він голодує. Діти не хотіли слухати про нього, їм було все одно. У них не було бажання спілкуватися з ним. Він став зайвим у своїй родині. Йому стало ясно, що тут йому більше місця немає. Після того, як він поїв, я попросила більше не приходити. Він залишився без даху над головою, без сім’ї — зі своєї вини. Це був його вибір. Я спеціально впустила його, щоб він побачив, що у нас є все. Коли кидають людину або принижують її, то вона збирає всі свої сили, щоб боротися і рухатися вперед — і життя її теж змінюється в кращу сторону.

Моїй сусідці сьогодні виповнилося 90 років, і я вирішила піти привітати її. Але коли увійшла до неї в будинок — не змогла стримати сліз …Моїй сусідці днями виповнилося 90 років.Не те щоб я була з нею занадто близька, але чужими нас назвати не можна.Іноді зупинялася поговорити зі старенькою, приємна, цікава жінка.Так і стався на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей. Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла, що прийду з тортиком, привітаю бабусю.

Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах.Я вирішила не приходити занадто рано, щоб бабка могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабця. Тому, коли прийшла я додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж.Будинок був охайно прибраний, доносився запах свіжих страв і бабка сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор. »Напевно, все вже поїхали» — подумала я, сама в то не вірячи, адже я б помітила машини.

Коли бабуся мене помітила, вона засвітилася в усмішці, помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов привітати, на очах у неї можна було помітити легкі сльози; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні. Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися, по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. Ми сиділи, бабуся мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей і з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її.

Я навіть не розуміла, що і говорити, мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльози. Я, як могла, намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день так бути зайнятим, щоб навіть не привітати маму і бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості, вони вас завжди чекають!

Жив-був на світі людина, яка все своє життя працював, і гроші збирав. Коли справа доходила до фінансів, йому просто не було рівних в скупості.Він любив гроші понад усе на світі і незадовго до сmеpті сказав своїй дружині: «Коли я п0мpy, я хочу, щоб ти всі мої гроші поклала в домовину разом зі мною. Хочу забрати їх на той cвіт ». Він повторював це до тих пір, поки не отримав обіцянку дружини зробити це.Настав день, і він п0 мер.На пox0p0нах чоловік лежав у тpynі, дружина сиділа поруч, вся в чорному, а поруч з нею сиділа найкраща подруга. Коли церемонія прощання була завершена і стали закривати кpiшkу тypnи, жінка встала і сказала:

«Почекайте хвилину!»В руках у неї була коробка з-під взуття. Вона підійшла і поклала кор0бку в tpуnу. Потім трynу закрили і відвезли. «Сподіваюся, ти не зійшла з розуму і не стала класти всі гроші з цим старим скнарою?» — запитала подруга.Жінка відповіла: «Так, я поклала гроші туди, як і обіцяла. Я — праведна християнка і не можу брехати. Я обіцяла, що покладу всі гроші в тyуnу разом з ним ».«Ти що, хочеш сказати, що все до останнього цента поклала в тrnну?» — здивувалася подруга. «Звичайно», — відповіла вdова, — «я зібрала всі гроші, поклала їх на свій рахунок, а йому виписала чек на всю суму».

Анна відпросилася з роботи раніше, тому що на вісім вечора у неї був зарезервований столик у ресторані. Цей заклад був поряд із будинком Ганни, тому вона ще встигала зайти, щоб переодягнутися та навести красу. Вона домовилася зустрітися з Лізою, її найкращою подругою. Вони збиралися відзначити одну важливу подію. Справа в тому, що три місяці тому Анна подала на розлучення. Чоловік був проти, і тому в РАГС не пішов. Але це її не зупиняло, вона була рішуче налаштована. І того дня їй зателефонував секретар судді і сказав, що через десять днів вона може забирати рішення. Розлучення відбулося. Дізнавшись про цю новину, дівчина зателефонувала подрузі, і вони домовилися зустрітися і відзначити цю справу. Ганна у відмінному настрої кулею вилетіла з офісу десь о шостій годині. І поїхала додому, щоб причепуритися надвечір. Вона піднялася на свій поверх і одразу помітила якийсь пил та сміття на майданчику. А коли зайшла до квартири, то була просто шо кована побаченим.

Спочатку їй здалося, що в хаті були злодії та обчистили квартиру. Але потім все стало ясно. Відсутнє все, що можна було забрати: побутова техніка, меблі та навіть простирадла та рушники. За десять хвилин їй зателефонували у двері. Прийшов сусід віддавати ключі, сказав, що їх мені передав мій чоловік. Тоді все й прояснилося. Виявилось, що речі вивіз колишній чоловік. «Коли потрібно, виявляється можна все так оперативно зробити?», — подумала Ганна, — «Він одну розетку намагався майже рік відремонтувати. А тут стільки всього виніс, за один день!». Щоб ви розуміли дріб’язок цієї людини — він навіть розетки та вимикачі демонтував у ванній, на кухні та у передпокої. А у вітальні не було люстри. Звичайно, їй уже було якось не до походу до ресторану. І подруга прийшла до неї додому. Вони обговорювали подію. Як раптом Ганні надійшло повідомлення на телефон: «Все що моє – забрав, решту ділитимемо в суді». Ось так колишній чоловік вирішив помститися Ганні. Адже він хотів лише комфортно жити з дружиною і розважатися з коханкою.

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася з моїм сином. Про те, як він не побоявся в своєму зовсім юному віці взяти відповідальність на себе — за маленьке життя. Мій син в 15 років переїхав до сусіднього міста, щоб вчитися в коледжі. Всі вихідні і свята перші півроку він проводив вдома зі мною. Але одного разу перестав приїжджати, а через деякий час з’явився на порозі зі згортком в руках.

Виявилося, що він зустрічався з дівчиною, яку дуже сильно полюбив. Вона завагітніла, але під час пологів були ускладнення, і дівчина померла від втрати крові. В результаті на світ з’явилася дівчинка, яка відразу втратила матір.

Незважаючи на те, що син був ще дитиною, він не кинув дочку, а прийняв рішення виховати її самостійно. Він знав, що я підтримаю його в будь-якій ситуації, тому повернувся додому з малятком і все мені розповів. Ось це вчинок справжнього чоловіка, який не боїться брати відповідальність на себе і залишається сильним, щоб не сталося!

Приїхав на виписку — а дружини немає; вона кинула трійню і втекла. А через роки пролунав дзвінок у двері — на порозі стояла вона …Я — молода людина, який зустрічався з дуже красивою і милою дівчиною, Машею. Не уявляв ні дня без неї. Після декількох місяців зустрічей вона переїхала до мене. Згодом розписалися; я дуже хотів дітей, але Маша наполягала, що хоче ще пожити для себе.Я сподівався на те, що стану батьком. Ось і сталося це чудо: дружина завагітніла. Цей період був для неї дуже важким — організм слабкий. Пологи були складними. Через кілька годин вийшла медсестра і повідомила про народження трійні: два хлопчика і дівчинка.Я від такої радості стрибав, бігав, кричав, і просто був щасливий.Я поїхав додому, щоб зібрати потрібні речі. Повернувся в пологовий будинок, а дружини немає. Лікарі сказали, що Марія втекла і нічого не повідомила.

Я подзвонив своїй мамі і розповів, що сталося; мама з батьком приїхали в цей же день; добре, що жили не далеко. Виховував дітей разом з батьками. Ходили трійнята в садок, потім в школу та й закінчили навчання з золотими медалями. Надійшли все в університет і успішно навчалися. А я залишився один. Так і не одружився вдруге — втратив довіру до жінок. Одного разу, коли ми з дітьми обідали, як раптом пролунав дзвінок у двері. Відкрила дочка — на порозі стояла моя колишня дружина; вона попросила дозволу увійти, я запропонував їй чашечку кави. Ми згадували нашу молодість — і раптом вона почала шукати собі виправдання. В кінці ж зізналася, що в той час не любила ні мене, ні дітей. Сиділа і розповідала, що зараз хоче налагодити відносини з дітьми.

Ще просила грошей, тому що їй ніде жити. Ми були шоковані. Тоді стало зрозуміло, чому вона так раптово з’явилася. Я не проти, щоб мати спілкувалася з дітьми, але не тоді, коли вона чекає тільки вигоду. Я вигнав її з квартири і попередив, щоб вона більше ніколи не з’являлася в нашому житті.Маша не здавалася, а подала в суд на аліменти. Звичайно, вона його програла.Після суду вона кричала на мене і на дітей. Дочка в цей момент вимовила дуже змістовні слова:- Я все життя мріяла про матір. Мені було дуже важко дивитися на щасливі сім’ї друзів, у яких є і мати, і батько. Я так хотіла твоїх ніжних обіймів і ласкавого слова. Але зараз я розумію, що краще бути без мами, ніж з такою, як ти.З тих пір ми більше не бачили Марію.А як би ви вчинили на моєму місці?

Весняним ранком я пішла прогулятися по місту. Світило сонечко, промені якого гріли теплом, і в квартиру повертатися зовсім не хотілося. Після суворої зими, коли на вулицю виходити бажання не було, зараз навпаки — є бажання більше перебувати на свіжому повітрі.Досить находившись, я йшла додому тією дорогою, що виходила гуляти. Поглянувши під ноги, я побачила гаманець. Зупинилася, озирнулася, але на мене ніхто не звертав уваги. Підняла гаманець, знову озирнулася, ніхто не дивився в мою сторону Люди проходили повз, зайняті своїми справами. Поруч знаходилася філія банку. Я зайшла всередину, підійшла до оператора, і показала знахідку. Молодий хлопець розвів руками, адже таке вперше, тому не знав, що робити. Ми разом відкрили гаманець. В середині було кілька карток, і долари в сумі однієї тисячі. До нас підійшла завідуюча відділом, і запропонувала за номером картки знайти людину.

Я залишила свій номер телефону, щоб подзвонили, якщо знайдеться господар гаманця. Під вечір мені подзвонили з банку і просили прийти: знайшовся господар, і хоче особисто подякувати. Я швидко зібралася і поїхала. Жінка середніх років стояла при вході до філії, і напружено вдивлялася в кожну особу, хто заходив всередину. Я підійшла, зупинилася і подивилася на жінку.- Це ви знайшли гаманець? — запитала вона. Я відповіла, що так. Жінка залилася сльозами, почала дякувати, дістаючи долари з гаманця, але я її зупинила, запевнивши, що мені нічого не треба, достатньо одного слова — спасибі. Коли жінка заспокоїлася, розповіла, що на картку збирали кошти для лікування важко хворої доньки. Зібраних грошей вистачить на лікування за кордоном. Сьогодні поміняла трохи доларів, щоб на всякий випадок були готівкою. Разом з працівниками банку ми також перерахували кошти, хто скільки міг, на картку жінки. Дай бог здоров’я її донечці.