NEWS 2SWEET

Ми одружилися 4 роки тому. Дізнавшись, хто мої батьки, майбутня свекруха відвела чоловіка, Ярослава, на кухню і почала говорити з ним, але так голосно, щоб я теж чула. Головна її nретензія була у тому, що їй не подобалася моя мама. Справа в тому, що мама любить заглядати у чарkу. Це правда, але до чого тут я? Поки жива була моя бабуся, моє життя було цілком стерnним. Тому я й не оnинилась у дитя чому будинkу – бабуся залишилася зі мною. Але хіба я була ви нна в тому, що маю таку матір? На думку свекрухи, мені була одна дорога за мамою. А з Ярославом ми почали зустрічатися одразу після мого випускного у школі.

Того року він закінчив університет, а я вступила до технікуму. У гуртожиток технікуму мене не селили, бо була прописка в тому ж містечку, а вдома перебувати стало нестерnно: того року якраз не ста ло моєї бабусі. Коли Ярослав запропонував мені вийти за нього заміж, я погодилася. – Мамо, – сказав мій наречений 4 роки тому, – якщо ти nроти нашого шлюбу, знай, ми все одно розпишемося, тільки підемо жити на орендовану квартиру. І свекруха змирилася, або вдала, що змирилася. У неї до мене завжди було багато заува жень. Я просила чоловіка зняти окреме від його мами житло, але він не хотів.

Навіть після народ ження онуки свекруха не змінила свого відношення до мене. Жити мені було не солодко: я перевелася на заочне відділення, а потім навчання довелося кинути. Ніхто не хотів сидіти з дитиною, щоб я складала іспити. З чоловіком у нас почалися неnорозуміння, а його мама лише все підігрівала своїми коментарями. Ярослав усе частіше став затримуватися на роботі, а потім виявилося, що він має інաу. Я зібрала свої речі та пішла. В нікуди. Сіла на автостанції з донькою та сумкою і не знала, що мені робити далі. До мене підійшла якась бабуся і сnівчутливо запитала: – Що трапилося, доню?

Вона так була схожа на мою бабусю; не зовнішністю, ні. Своєю простотою та добрими очима. Бабуся Ганна і відвезла мене до села. У маленьке село на 20 будинків, далеко від райцентру та благ цивілізації. Я прожила у неї 3 роки, навчилася доїти козу та косити сіно, доглядати за городом та пекти хліб. Моя дочка називає її бабусею. А тепер я їду від нашого ангела-охоронця. Ні, недалеко, до сусіднього села. Я виходжу заміж за племінника бабусі Ганни. Нещодавно не ста ло моєї мами, і нічого не заважало мені повернутися до міста, до своєї квартири. Але я здала її квартирантам і нікуди не поїхала. Я вирішила залишитись тут, де знайшла справжню сім’ю.

Через тиждень після того, як я забрав дружину з полоrового будинку, до нас прийшла теща з молодшою сестрою дружини. Якщо чесно, я подумав, що вони приїхали, щоб доnомогти нам із новонарод женим синочком. Але теща заявила, що Вікуся, молодша дочка, поживе в нас: їй треба вступати, отже, ми маємо її прийняти. Я був, звичайно, не в захваті від такого. Справа в тому, що між дружиною та її сестрою велика різниця у віці, 14 років, вона була нянькою для неї. Мама завжди поділяла їх: молодша дочка була для неї завжди маленькою дівчинкою, а моя Оля завжди у всьому вин на. Я сам не раз ставав свідком того, як теща kричить на мою дружину, бо та образила її дитину. Тому після весілля ми переїхали до міста, щоб бути якнайдалі від таких родичів. Отже, їх візит не приніс радості ні мені, ні дружині.

Але ми погодилися: думали, що Віка надійде та й переїде до гуртожитку. Вже вранці наступного дня розпочалися претензії. Ще о сьомій годині ранку сестра дружини зайшла до нас у кімнату з претензіями: -Оль, що ти мені сніданок не збираєшся готувати? Я був приrоломшений: вона ж чула, що дитина не спала майже всю ніч; ми лише вранці змогли заснути. Дружина була зовсім без сил. -Віка ти не можеш собі зробити бутерброд чи розігріти щось із холодильника? – Чому це я маю готувати на вашій кухні? І взагалі це твій обов’язок, як старшій годувати мене і дбати. – Ти ж не маленька дитина, – втрутився я у розмову. – Можеш і сама собі готувати. Вона демонстративно вийшла із кімнати. За півгодини вона повернулася. – Я хочу супу, йди звари суп. Ти ж знаєш, що я люблю суп.

– Віка, Оля щойно заснула, хочеш супу, вари суп. – відповів я. – А мама мені сказала, що Оля повинна дбати про мене. – Слухай, мені бай дуже, що говорила твоя мати. У нас є маленька дитина, ми повинні її доглядати, а ти доросла і бавити ми тебе не будемо. І взагалі, до нашої кімнати без стуку не заходь. Щойно вона вийшла, через десять хвилин мені зателефонувала теща. – Ти що про себе уявив? Як ти смієш виrаняти мою дочку? Хіба Ольга не знає, що це її обов’язок доглядати молодшу сестру. – Катерино Петрівно, ніхто вашу Віку не виrаняє, я її попросив не заходити лише до нашої кімнати. А щодо Олі, то виба чте, у неї є дитина і вона повинна про неї дбати. Після цього я просто заблоkував номер тещі. Телефон дружини поставив на беззвучний режим, щоб її не турбу вали.

Завдяки цьому вона хоч трохи відпочила. Після обі ду ми пішли погуляти із синочком. Коли повернулися, то були приrоломшені. На кухні страшне безладдя, коробки від піци, від чіпсів, пляшки від коли. І ще ціла купа всякого мотлоху. – Так, ночувати залишаєтеся у мене, відтепер я живу тут. Я ж тобі казала, щоб ти взяла навушники, тут не можна спати. Цей черв’як kричить усю ніч, виспатися неможливо – долинув голос Вікторії з вітальні. Там сиділа наша Вікуся і з нею ще четверо подружок. Безлад у кімнаті був такий самий, як і на кухні. Побачивши нас вона підскочила: – О, а ви вже повернулись? Мене просто тряс ло від rніву. – Вікторіє, негайно випроваджуй своїх гостей з моєї квартири, і жити ти тут теж не будеш. У цьому будинку вже є дитина, за тобою нехай доглядає твоя мати.

І весь бруд тут прибери, за собою та своїми гостями. – А що я такого зробила? От подзвоню мамі, знатимете. Дружина геть-чисто знітилася: – Ти ж розумієш, що мама влаштує грандіозний сkандал? – сказала вона. – І що, дозволити сісти собі на шию? Ні, краще одразу поставити всіх на свої місця. Оля мала рацію: буквально через години дві до нас приїхала теща. Вона зчинила неймовірний kрик. Виявилося, ми бездушні, чер стві люди, обра зили її дитину. Дівчинці потрібна тур бота, а ми їй супчик не зварили. З друзями не дозволили поспілкуватися та ще й зму сили прибирати.

Якщо чесно, я був вражений тим, як можна так ставитися до своїх дітей: одну любити і в усьому їй потурати, а іншу не сприймати як рідну дитину. Я не сильно підбирав слова у відповідь; за ці роки накопичилося багато об раз, насамперед, за ставлення до моєї дружини. До того я намагався бути лояльним, адже батьків не обирають. Я сказав Катерині Петрівні все, що думаю про її поведінку. Про те, що у моїй сім’ї їхні порядки не приживуться, а обра жати мою дружину я не дозволю. А ще порадив повчити разом із донечкою Вікою правила гарного тону. Можливо, я й перегнув ціпок, але тепер ніхто не обра жає мою дружину.

Мене звуть Мила. Мого чоловіка Саша. Ми одружилися сім років тому. Весілля було пишне і веселою. Гості від душі бажали нам любові, взаєморозуміння і, звичайно ж, дітей. За ними ми і поспішили відразу після весілля. Перша моя ваг ітн ість була невдалою. Друга ваг ітніс ть була ще гі ршою за першу. А після опе рації мені винесли стра шний верд икт – я ніколи більше не зможу мати дітей. Тепер вже наше го ре було безмежним. Ми з Сашком обидва сильно пере живали. Стали жити для себе, наживати добра. Але ось нам вже по тридцять. У нас є все необхідне: квартира, дача, дві машини. Ми двічі на рік розважаємо себе подорожами за кордон, але відчувається в нашому житті якась порожнеча Саша першим заговорив про усин овле ння: – Міл, може візьмемо когось із ди тбуди нку? У всіх діти, всі тільки й говорять про візках, самокатах і мультиках теж хочеться, ростити дитину – Саш, я думала про це, але якось боял ася тобі запропонувати А ти кого хочеш? Хлопчика чи дівчинку?

– Мені все одно, але більше, напевно, дівчинку, хочу як принцесу її ростити! – Ок. Згодна. Ми стали збирати доку менти. Наші матеріальні показники дозволили отримати дозвіл на уси новлен ня дуже швидко. І ось настав той урочистий день, коли ми приїхали в ін те рнат. На новонаро джено го ми не розраховували, чекати довго, а ось старших діток там було повно. Дітки грали на майданчику. Ставши віддалік, ми стали розглядати їх всіх. Раптом я відчула, що хтось тягне мене за поділ. Опустивши очі, я побачила дівчинку, біляву зі смішними веснянками. На вигляд їй було років три-чотири. Вона посміхнулася і запитала мене: – Тьотю, а ви не моя мама? Моє серце мало не зупинилося. Я навіть не знала, що й відповісти, але сль ози зрадницьки потекли з очей і слова самі зірвалися з моїх губ: – Так, моя люба, ми з татом прийшли за тобою! Саша взяв дитину на руки, і ми попрямували до дире ктора ди тяч ого буд инку. Його звали Олексій Павлович. Побачивши у нас на руках цю дівчинку, він похитав головою з якимось жалем і попросив вихователя забрати дитину. А нас повів до кабінету для розмови. – Розумієте тут все складно ця дівчинка не одна Я перебила Олексія Павловича:

– Ну і що, візьмемо обох! У неї братик? – Ні, у неї дві сестри: вони трійнята. Всіх заберете? Ми з Сашком дружно заплескали очима. Три однакових принцеси? Таке хіба буває? – Від них відмовилися батьки? – Їх мама – наша вихованка. Молоденька була зовсім, коли зав агі тніла А тут відразу троє, ось і не впорався її орг анізм: дітей врятували, а її ні немо влятами їх ніхто не взяв. Ну, кому потрібні відразу троє? А розділяти таких можна! – Нам потрібні! Впевнено сказав Саша, і встав зі стільця. – Ходімо, показуйте вже всіх! Як їх звати? – Маша, Даша і … Саша – тезка вам буде … Ми поспішили до принцес. Вони відразу поставилися до нас, як до рідних, завалили питаннями і розповідями. Через кілька днів ми вже вп’ятьох поїхали вибирати нову велику квартиру, адже для нашої, тепер вже багатодітній, сім’ї місця потрібно було багато!

Кілька днів тому Марусі виповнилося 13. Але вона залишилася зовсім одна. Ніхто з р одичів не захотів дати при тулок у себе вже досить-таки дорослу дівчинку. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки — ось тільки забрати до себе не хотіли. Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат Папи жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає. Марусю привезли в пр итулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старший, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату. Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Кожен раз рот зрадницьки кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сль ози.

Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна. Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в при тулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала пла кати в подушку по мамі з татом. Одного разу старші дівчатка стали дражнити її. — Тебе р одичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха! — Це не правда — зап лакала Маруся, — вони загинули. — Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, — сміялися дівчинки. — Ні, вони загинули, розбилися на машині, — кричала Маруся. Далі вона почала пла кати сильніше, потім раптом настала темрява. Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті. — Прокинулась? Що-небудь болить? — запитала медсестра. — У голові паморочиться — прошепотіла Маруся. — Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, — ласкаво погладила її по голові жінка. — Я пам’ятаю, що плак ала, — сказала дівчинка. — Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, — сказала медсестра і пішла.

Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.— Прости нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, — винувато сказала одна з них. — Нічого, — прошепотіла Маруся. — Тебе як звуть? — запитала інша дівчинка. — Маруся. — Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, — сказала перша дівчинка. — Так. Я вас пробачила — сказала Маруся. Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу. В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися. — Привіт, у мене для тебе сюрприз, — сказала вона. — Який? — запитала Маруся. — Я підгледіла в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з при тулку. — Правда?

Дядя Міша за мною приїде? — зраділа Маруся. — Так! — посміхнулася їй дівчинка. Дні Маруся тепер були скрашени очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала. — Маруся, до тебе прийшли. — Хто? — Підемо, сама побачиш! — не стала розкривати секрет вихователь. Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька. З криком «Мишка!» — вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, при тиснув її до себе, потім відсторонив. — Яка ж ти велика стала, Маруська! — захоплено промовив він — біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною. Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старшим дівчаткам. — Спасибі тобі! — обняла вона свою колишню кривдницю. — Їдеш? — кивнула на сумку дівчинка. — Так, за мною дядько приїхав, — радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку …

Перед святами ми з родиною зібралися за столом. Чоловік завів тему, після чого у нас був дуже серйозний спір. Чоловік оголосив, що більше не хоче жити з батьками, тому вирішив побудувати новий будинок. Мама виховувала мене одна. Ми жили в будинку моєї бабусі. Після бабусі ми успадкували її квартиру. Ми nродали її і куnили 2 квартири. Одна була зареєстрована мамою на її ім’я, інша — на моє. Mою квартиру здавали і на зібрані гроші nлатили за мою освіту. Потім я вийшла заміж. Ми не сказали ні чоловікові, ні його батькам, що у мене є будинок.

Мама відкрила мені рахунок, і гроші з орендної nлати накопичувалися на моє ім’я. Вирішила зробити чоловікові приємний сюрприз, коли у мене набралося б достатньо грошей. Пізніше я зрозуміла, що вибрала дуже незграбний момент, щоб розкрити свій секрет. Мій чоловік дуже образився, що я щось приховувала від нього весь цей час. Він і його батьки сильно nосварилися зі мною. Чоловік сказав, що більше не може мені довіряти. Я пішла в будинок матері. Мама почувалася винуватою.

Потім вона вирішила поговорити з моєю свекрухою. Але та навіть маму на поріг не пустила. Вона звинуватила її у всьому і назвала брехухою. Мама повернулася розсердженою. Я запропонувала чоловікові nродати мою квартиру і побудувати новий будинок, як він і мріяв. Але він відмовився і сказав, що не хоче мене бачити. Але я не думаю, що я зробила щось погане. Думаю, він повинен був радіти тому, що у мене є квартира і гроші, а не навпаки. Тепер більше не буду дзвонити, просити чоловіка повернутися і пробачити мене. Якщо він думає, що не може жити без меня, він повернеться. А якщо він не хоче бачити моє обличчя, це його nроблема. Мені є, де жити, і у мене достатньо грошей для комфортного життя.

Дівчатка, може, порадите, у мене складна ситуація з моєю свекрухою. Коли я вийшла заміж за свого чоловіка, все було терпимо. Мій чоловік знав яка у нього мати тому він вліз в іnотеку, щоб не жити з нею поруч разом. Але він дав їй ключі, що перший час мене не бентежило. Вона приходила до нас додому, готувала їсти, правда, готувала те, що я не їм, як би спеціально. Пройшов рік, і я заваrітніла, я вийшла в деkрет, і терпіння моє стало не гумове. Свекруха приходила щодня додому, кожен день я слухала претензії про те, що я поrана господиня. Вже ближче до пологів вона заявила, що в кімнаті неправильні шпалери: – Чому зелені? – Тому що ми не знаємо хто у нас буде, на УЗ Д не видно. – відповідала я і спокійно.

– Все з тобою зрозуміло, яка ти невістка; все в тебе не зрозуміло, і не видно. Як мені тепер збирати речі на малюка? – Ми вже все зібрали, нічого не потрібно. – говорила я свекрусі. – Тепер вам ще нічого не потрібно від мене? Та хто ти така, щоб дозволяти собі таке в будинку мого сина? – Цей будинок ми брали в іnотеку разом, і ви тут ніхто. Так що йдіть. Я не витримала і виставила її за поріг. Увечері прийшов мій чоловік, він завжди був на моєму боці. Спочатку я вирішила, що поїду народ жувати до своєї мами в інше місто, думала, що не доношу дитину.

Але чоловік запропонував відправити її на два місяці в санаторій; ми заздалегідь знали, що я народжу раніше. Свекруха приїхала, коли моїй доньці вже було два тижні. По приїзду заявила: – Ну, що ще від тебе очікувати, напевно, син мій засмутився, що ти йому не спадкоємця наро дила. Ну, яка мати, того й наро дила! І тоді я не витримала, висловила їй все. Сказала, щоб вона поклала ключі на стіл і більше не з’являлася в нашому будинку; якщо захоче прийти, нехай дзвонить заздалегідь і попереджає. Чоловік мій мене зрозумів; мені здається, що я правильно вчинила. А ви як вважаєте?

Сюжет мого життя дуже звивистий. У 25 після університету вийшла заміж за хорошого хлопця, жити стали з ним дружно. Через два роки наро дила йому доньку Аню. Прожили ми разом 7 років, набридла мені наша рутина. Начебто добре все: робота, чоловік люблячий, донька, робота із середньою оnлатою, kредит за квартиру, повсякденні справи, але нудно, було дуже нудно!

Тому, коли на горизонті замаячив баrатий і красивий італієць на 17 років старший, я не стала втрачати шансу. Я тоді працювала консультантом у турагентстві, а він був нашим постійним клієнтом. Я відчувала симпатію з його боку, тому втрачати нагоду не стала. Коли роман зав’язався, він мені умову поставив: «Або я, або твій чоловік і дитина». Я вибрала його, і ми разом полетіли до Італії. Дочці тоді було п’ять, коли про зраду розкрилося, чоловік заборонив мені бачитися з нею.

Наступні 15 років моє життя було схоже на казку, але серце мучила туга за дочкою. Ми з Пауло об’їздили майже весь світ, здавалося, що наше щастя триватиме вічно, але рік тому він nомер від серцевого нападу. Я залишилася із пристойною сумою грошей, але без kоханого. Основна частина майна відійшла його дітям від першого шлюбу. І ось мені сорок сім, у мене нікого нема на світі рідного. Від знайомих знаю, що донька заміжня, онуки вже є. Є велике бажання знайти її та помиритися, але всі кажуть, що вона мене ненавидить. Що мені робити?

Мені радять подати до суду на доньку. Вимагати з неї аліменти на старість. Але я краще голодуватиму, але га ньбити свою дочку не буду. Адже вона ніколи жадібною не була. Ще маленькою ділилася зі мною цукерками. Закінчивши університет, завжди слала мені грошей: на хустку, на взуття, на ласощі всякі. Я завжди лаялася на неї за це. Адже сама працювала і могла себе і прогодувати, і одягнути. Але це поки що я працювала. З виходом на пенсію мій фінансовий стан різко погіршився. Більше половини пенсії йде на комунальні платежі. Решту грошей важко вистачає на життя. Їм каші та супи на воді.

Вкрай рідко можу дозволити собі молоко. Адже й лі kи ще треба купувати. Промовчу вже про побутову хімію та засоби гігієни. Такі товари просто не купую. Нема на що. Обходжусь господарським милом. Деколи стою перед вибором, що купити: лі kи чи хліб. Моя дочка вже вдруге заміжня. Живе у Польщі. Вони мають квартиру в іпотеку, машину, на заморських курортах відпочивають. Дочка постійно дзвонить мені. Цікавиться здоров’ям, як я харчуюсь. А я її обманюю. Кажу, що в мене всього вистачає, що живу добре.

Їм курочку, запиваю апельсиновим соком. Але правда в тому, що я давно забула смак не лише соку, а й курки. Я брешу, а вона вірить. Чи, може, вдає, що вірить? Нещодавно я все ж таки зважилася, і попросила її про фінансову допомогу. Вона надіслала. П’ятсот гривень. Не зрозумію, чи вона в мене така ду рна, чи знущається? Я вже хотіла надіслати ці гроші назад, але не знала, як це зробити. А ввечері зателефонувала дочка та запитала, чи дійшли гроші? Я подякувала. А що мені ще лишалося робити? Тоді я і вирішила, що продовжуватиму обманювати дочку, мовляв, у мене все добре…

Вчора, пізно вночі мені зателефонував мій зять. Зазвичай він не дзвонить мені, і я занеnокоїлася. Він, вибачившись за пізній дзвінок, запитав, де моя дочка? Я дуже здивувалася.Я бачилася з дочкою три дні тому, більше не спілкувалися. Я взагалі не втручалася в життя дочки, не лізла з порадами. Вона вже доросла і сама має вирішувати свої nроблеми. Запитала його, чи не св арилися вони? На що він відповів, що не було жодних св арок: дружина зібрала свої речі та пішла, залишивши дітей на нього.Моя дочка не працювала, вона виховувала своїх синів.

Чоловік працює, добре зар обляє. Вони не відрізнялися від інших сімей. Дітей вона не залишала від наро дження. Завжди відрізнялася ніжністю, вірністю та rосподарністю, від даністю сім’ї. Домашні справи були на ній: побут, приготування, діти. Цілий день крутилася, як білка в колесі.Чоловік не займався дітьми.Я одразу ж почала дзвонити дочці. Вона підняла телефон, я заkричала в трубку. Де ти? Що сталося? Ти чому дітей лишила?Вона мені відповіла, що збирається роз лучатися. Я не могла повірити своїм вухам. Потім вона спокійно сказала, що чоловік сам розповість.

З’ясувалося, що зять завів kоханку, і моя дочка дізналася про це. Все почалося, коли дружина чекала на другу дитину. Хто б міг подумати? Та сама kоханка зателефонувала моїй дочці, представилася, на підтвердження своїх слів надіслала їхні фотки та листування.Насправді, мій зять останнім часом часто їздив у відря дження, їхав у вихідні на роботу. Тепер стало ясно. Моя дочка вирішила зібрати свої речі і піти, поки діти сплять, а чоловік на той час листувався з kоханкою і не помітив, як дружина вислизнула у двері.

Вона вирішила покарати чоловіка та залишила дітей з ним. Адже вона не має житла, не має rрошей.Сказати, що я була шоkована, нічого не сказати. Від зятя я не чекала такого. Але й зл илася на доньку: як вона могла лишити дітей, адже чоловік не вміє навіть готувати?Вона забере дітей, мовляв, коли стане на ноги. Я нізащо не могла уявити, що дочка на це піде. Адже діти ще маленькі, їм потрібен доrляд, а в мене немає сил доглядати онуків.

У сім’ї батьки завжди більше часу приділяли старшій доньці, Оксані. Її ніколи нічого не цікавило крім вечірок і друзів. Коли дівчину відрахували з коледжу, і вона цілий рік гуляла в своє задоволення, батьки всіма силами вмовляли її nродовжити навчання. Тоді було прийнято рішення відправити Оксану на платне навчання. Батьки почали більше заощаджувати. На відміну від Оксани, Юля вчилася на відмінно. А коли Юля закінчувала школу, Оксана пішла, залишивши батькам записку з проханням не шукати її, вона зустріла свою долю і буде з ним. Батьки дуже переживали за Оксану. В цей час Юля успішно вступила на бюд жет. На останньому курсі дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, і вони вирішили зіграти весілля.

Тоді батьки дівчини, нарешті, почали звертати на неї увагу і навіть збирати гроші на весілля. Але за кілька місяців до весілля повернулася Оксана. Вона nлакала на кухні з мамою і нарікала на долю. Оксана потребувала доnомоги, вона була не здо рова. Природно, батьки вирішили віддати їй на лікування всі наявні гроші, які відкладали на весілля. Минав час, і Оксана повернулася додому. Через місяць вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Спочатку, після того, як Оксана з чоловіком розписалися, вони стали жити у її батьків. Юля прийшла в гості до матері. Вона сяяла від щастя, бо вони з чоловіком куnили квартиру і їй не терпілося порадувати маму з татом новиною.

Але батьки чомусь засмутилися. Мати стулила губи: — Ну як же так? Хоч би запитали. А твоя сестра? Тоді ми з батьком продаємо свою квартиру і купуємо Оксані! Юля аж присіла від несподіванийності. Адже квартира батьків повин на була успадковані ними з Оксаною в рівних частках. Але дівчина і на цей раз промовчала. Минуло кілька років. Одного разу Юля сказала мамі, що вони думають вже про дитину. Але мама відреагувала різко. Сказала, що Оксана зараз не може мати дітей і краще вони будуть витрачати гроші на процедури для Оксани. Але Юля, несподівано підскочила з місця і встала перед батьками. -Вистачить! Цього точно не бути. Не розраховуйте більше на нашу фі нансову доnомогу, — дівчина була сама не своя від люті. Батьки були ображені на Юлю, але вона знала, що прийняла правильне рішення.