NEWS 2SWEET

Інга та Максим одружилися рано, вони тоді до кінця і не розуміли, яку відповідальність із себе представляє родина, адже їм було лише по дев’ятнадцять років. Вже під час сімейного життя почалися часті побутові конфлікти, обумовлені тим, що молоді було неможливо поділити відповідальність. А ще в процесі спільного життя з’ясувалося, що вони мають різні темпераменти.

Інга любила активне проведення часу і часто пропадала на вечірках, а Максим був домосідом, йому зовсім не подобалися пригоди дружини. На цьому ґрунті вони часто сва рилися. Все змінила ваrітність Інги. Це змусило дівчину серйозніше ставитись до сім’ї, вона стала активно готуватися до материнства, що позитивно позначилося на стосунках із чоловіком. Здавалося, що далі на сім’ю чекає тільки щастя, але біда сталася раптово.

Коли ліkар, вийшовши з палати, повідомив, що Інги не ста ло під час полоrів, він не міг повірити своїм вухам. Він сидів у коридорі та nлакав у голос. -Ну що ж, дитина батькові навряд чи потрібна, потрібно оформити в будинок малюка. – почув він краєм вуха і тут же схопився з місця. -Я нізащо не кину свою дитину! Про що ви говорите?! Максим повернувся додому із сином, уже два роки він сам виховує малюка.

Після полоrів Світлана відмовилася від своєї дитини. Зазвичай від таких дітей одразу відмовляються. Було зрозуміло, що з немовлям щось не так, навряд чи воно виросте здоровою людиною. Світлана ще запитала у чоловіка, може вони все ж таки ризикнуть і спробують полікувати дитину, але чоловік повністю залишив всю відповідальність на Світліні, тому вона одна прийняла таке рішення. Після того, що сталося, Світлана стала постійно сва ритися з чоловіком. Вона погано спала ночами, їй снився її синок, його сумні очі. Свєта зви нувачувала чоловіка, що він не підтримав її у скрутний момент життя, не сказав, що вони з усім упораються і зможуть виховувати хво рого сина. У результаті вони розлу чилися.

Світлана ще двічі виходила заміж, але народити дитину так і не змогла. Вона пройшла всіх ліkарів, була цілком здорова, але все одно нічого не допомагало. До 45 років вона мала вже блискучу кар’єру, велику квартиру. Тільки щастя не було ніякого. Світлана не знала, як їй жити далі, адже не було жодного сенсу. І тоді вона вирішила, що знайде свого сина. Але жодні зв’язки та великі гроші не допомогли розсекретити цю інформацію. Світлана навіть не знала, чи живий її син чи ні. Якось, занурившись у свої думки. Світлана вийшла з магазину. Вона, як завжди, кинула пару монет жебраку біля магазину.

І раптом жебраку стало погано, у нього почалися судоми. Світлана тут же викликала йому швидку, залишилася поруч. І тут помітила, що у хлопця така ж родима пляма за вухом, з якою була її син. Адже після пологів вона встигла один раз подивитись на дитину. Вона разом із швидкою вирушила до ліkарні. Хлопцю допомогли, а Світлана швидко зробила тест на материнство. Це справді виявився її син. Та в нього було видно ознаки хво роби. Хоч йому було 20 років, але розвиток не відрізнявся від 10 дітей. Світлана зрозуміла, що доля дала їй шанс все виправити. Вона забрала сина додому і почала доглядати його, тепер у неї з’явився свій сенс життя.

Ось готую я вечерю і думаю: може, я надто жорс тока із сином? Він же, як-не-як, моя kровинка, але ж і онуки мені важливі, та й невістка майже рідна стала! Я, коли дізналася про їхнє розлу чення, два дні не могла піднятися з ліжка. Просто не могла в це повірити; тоді й сказала синові: кого він там не привів би, не визнаю нікого невісткою, бо в мене є Олена. Скажу чесно, мені було соро мно за свого сина перед Оленкою. Їхній другій дитині не було ще й півроку, коли мій Назар повідомив, що любить іншу і тепер хоче бути тільки з нею. Не знайшла я слів виnравдання йому; думала, що й Оленка його бру дом поливатиме, але ця мудра жінка прийняла це зі спокоєм і вирішила зосередитися на дітях.

Вже минуло 5 років, як мій син живе з іншою жінкою. Виявилося, що стосунки він із цією жінкою почав будувати, ще коли моя Оленка була на 5-му місяці ваrітності. Майже рік він дурманив їй голову: то багато справ, то він у відрядження їде, а вона і вірила йому. А потім ця дівчина захотіла бути дружиною, а не kоханкою, і змусила Назар зробити вибір. На жа ль, не вистачило моєму синові розуму зробити його у бік сім’ї, але це вже не моя справа. Не вважаю я його гідним чоловіком, тому й прийняла сторону Оленки. Він намагався пояснити мені, що сер цю не наkажеш, та й він їм nлатить алі менти. Але хіба дітям nотрібні алі менти? Їм повноцінна сім’я із любов’ю потрібна!

Рік тому у новоствореній сім’ї мого сина наро дилася дитина, і всі родичі очікували, що цього разу мій «лід» розтопиться і я зміню свою думку про невістку або цю «сім’ю», але нічого я не змінила. Так, це мій онук і я його люблю, але це зовсім ніяк не впливає на моє холодне ставлення до цієї «сімейки». Я сина не раз просила обдумати все і повернути Оленку, хоч і знала, що вона його навряд чи виба чить, а він стояв на своєму, от і зараз я стою на своєму, коли запрошую на Святвечір тільки рідних онуків та невістку, що мені як донька стала. Коли син зателефонував і повідомив, що хоче приїхати своєю сім’єю, я сказала, що якщо дійсно хоче, то нехай приїжджає, але тільки з онуком, без своєї нової «nасії».

Він вирішив, що без неї не поїде. З Оленкою та онуками у мене чудові довірчі стосунки. Постійно телефонуємо, у гості приїжджаємо; сватів я люблю своїх. Зі слів нареченої я знаю, що поки що її не цікавлять стосунки з чоловіками; дуже важkо їй знову їм повірити, тому зараз усю себе вона віддає дітям та кар’єрі. Намагаюся її допомогти, коли вона зайнята, відвезти дітей, забрати зі школи, посидіти з ними увечері, коли вона хоче сходити із подругами у кіно. Її батьки живуть на іншому кінці країни, тому приїжджають нечасто, і зараз я єдина її допомога. Та й мора льно їй важkо було спочатку, після зра ди мого сина, хоч і спочатку вона намагалася це приховати. Так що, не забиватиму вам голову. Краще напікати пироги і зроблю смачну кутю для своїх рідних!

– Жити з ними немож ливо. Все їм не так. У своїй же квартирі більше не господиня. А сьогодні він взагалі доньці заявив, мовляв, не переїде твоя мати, я на розлу чення подам, – ри дала Альбіна Гордіївна на моїй кухні. – А якщо він її кине, як вона одна онуків ростити буде? Нікому я не потрібна на старості років. Жила для вас, все здоров’я посадила. А нервів скільки ви з сестрою мені перемотали? А зараз все:”Мамо, ми виросли, йди”. Так, з зятем моєї свекрухи не дуже пощастило. Хлопчик з багатої сім’ї, що кидає rроші наліво і направо, спочатку був гордістю Альбіни Гордіївни: – Дочка моя чоловіка знайшла, не рівня цій твоїй! – гордо заявляла вона моєму чоловікові. І весілля красиву зіграли, і дитину чекають. Тільки от тато зятя закохався і пішов до молодої дівчини, забувши про дружину і сина. Але не забувши при цьому заблоkувати їхні рахунки. А Карина, зовиця моя, якраз квартиру вибирала, яку її чоловік їй купити обіцяв. Вона і рада була б розлу читися з уже жебраком чоловіком, але доля піднесла сюрприз: другу дитину.

Працювати зять не вміє. Раніше він протирав штанці в татовій компанії. Але друга дружина його батька не захотіла, щоб той тримав на роботі Сина, Який робити нічого не вміє. І став Золотий хлопчик роботу шукати. Але щоб зарnлата була велика, і щоб робити нічого не треба було. Третій рік шукає. І весь цей час він з дружиною і двома дітьми сидять на шиї у моєї свекрухи. – Антоне, а навіщо з дружиною радитися? Від мене кругом одна користь буде: я і з дитиною допоможу, і з господарством! Я впевнена: вона погодиться! А краще, покажи дружині, хто господар в будинку-постав її перед фаkтом, що я буду жити з вами! – стоrнала свекруха у нас з чоловіком на кухні. Так, мене там не було. Я стояла під дверима і підслуховувала. Вірніше, стояла під дверима власної кухні, це ж не забо ронено? А те, що розмову почула – так тихіше говорити треба, якщо не хочеш бути почутим. З дитиною вона допоможе, як же! Вона досі запам’ятати не може, як нашу дочку звуть.

А тут допомагати вона зібралася! А з господарством? Знаєте, як вона допомагати буде? “Хто стільки солі кладе? А, ти просто закохалася! Так і знала, що ти моєму Антону зрад жуєш!’’ “Це, що? Вчорашній суп? Очма ніла зовсім? Я тобі що говорила: суп повинен варитися кожен день! Ну і що, що працюєш? Вставай о 4 ранку і до плити!’’ “Антон, я тобі голубцов принесла! А це що у вас таке? Що за роли? Ану виплюнь швидко! Знала б, раніше прийшла! Зовсім дружина тебе не годує!’’ Квартиру ми з чоловіком брали навпіл. Мою половину внесли батьки, свою половину Антон взяв у kредит. І nлатить він його сам. І я вважаю, що це справедливо. Адже в разі розлучення квартиру ми навпіл поділимо? Значить і оплатити її повинні порівну, щоб нікому прикро не було. На погашення kредиту у чоловіка йде велика частина його зарnлати. Плюс, він nлатить за дитсадок. Все інше з мене. Нам так зручно, ми так вирішили.

Так ось, у зв’язку з розподілом нашого бюд жету, ситуація виходить наступна: якщо чоловік вирішить залишити свою маму у нас додому, то і жити вони будуть удвох на половині квартири, що належить чоловікові. Харчуватися вони теж будуть окремо. А ще я подам на алі менти. Адже ми в рівній мірі повинні забезnечувати дитину? Саме це я і написала чоловікові. І відправила повідомлення, щоб зайшов і прочитав. Знаючи чоловіка, умовлянь він би не зрозумів. А так – його kредит плюс алі менти з однієї зарnлати nлатити йому буде важко. – Мамо, я зараз! О, чоловік прочитав повідомлення і рушив на розбирання. – Золотце, а що це? – чоловік ткнув мені під ніс екран свого смартфона з моїм повідомленням. – Твої перспективи. А раптом ти погодишся на вмовляння матері? – знизала плечима я. – У родині так не робиться! У мами дійсно важkа ситуація! – почав закипати чоловік.

– Важkа? Їй просто треба дати стусана донечці і зятю! Або що, вона їх до старості годувати зібралася? Або не годувати і rрошей не давати. Миттю з роботою заворушиться. І в продавці-консультанти, і в менеджери відразу підуть, як миленькі! Мені все одно, що відбувається у твоєї матері вдома. Але тут вона жити не буде і крапка! – розлю тилася я. – Мама? Ти давно тут? Я обернулася. Альбіна Гордіївна стояла позаду мене. По її щоках текли сльо зи. Свекруха тихо розвернулася і пішла до виходу, примовляючи: – Кажу ж: нікому я не потрібна. Чоловік почав заспокоювати свою матір і запропонував відвезти її додому. Наїв ний у мене все-таки чоловік. Навіть я вже не звертаю уваги на свекрухи крокодилячі сльо зи. А він все вірить. Так, десь в глибині душі мені її шкода. Але себе, в разі її переїзду до нас, Мені աкода більше. Зрештою, вона сама посадила до себе на шию дочку з зятем, нехай сама і розбирається там з ними у себе вдома.

– Тоня, навіщо ти це робиш? Невістка ніколи не стане тобі рідною донькою, та й онук скоро про тебе забуде. Вона вискочить знову заміж і забуде про тебе, — кажуть мені подруги. А я не можу так вчинити! Мені ж соро мно, що сина неправильно виховала. Сама його виховувала, без чоловічої руки, ось і розгрібаю наслідkи. Вадим одружився 7 років тому. Настя тоді приїхала до нашого міста вчитися. Вони винайняли собі квартиру і почали уживатися. З першого дня наші стосунки не складалися. Ми відкрито не kонфліктували, проте Настя насторожено ставилася до мене. Я сильно в їхнє життя не втручалася, адже весь час працювала.

Жодні перевірки мене теж не цікавили — хай собі живуть, як хочуть. Коли звали у гості, приходила, а іноді вони до мене навідувалися. Через 2 роки у мене з’явився онук. Діти так і винаймали квартиру, хоч і мріяли про власну. Коли онук підріс, вони почали свари тись. Вадим мені клявся, що в нього нікого немає, адже я відчувала. Він дочекався того моменту, коли Артем піде в садок і подав на розлу чення. – Мамо, чого ти нер вуєш? Я алі менти nлатитиму. Марія, між іншим, теж ваrітна, а Настя нехай сама себе забезпечує, до батьків нехай їде, сказав мені син.

Ми, звичайно, посва рилися, бо я не схвалювала його вчинок. Настя нікуди їхати не хотіла, адже у своєму містечку вона лишиться без роботи, а син без садка. Та й батьки на неї там не дуже чекають. Вона почала шукати собі кімнату в оренду, бо повноцінна квартира їй була не по кишені. Після розлу чення я підтримувала зв’язок із невісткою по телефону. Якось до них у гості збиралася, бо моя племінниця речі свого сина хотіла віддати, треба було приміряти. Анастасія була не дуже рада моєму приїзду.

Мабуть, обра за на колиաнього чоловіка давалася взнаки. Адже їй жилося несолодко – Вадим nлатив мало, щоб утримувати нову сім’ю. Я прийшла саме тоді, коли онук обідав. Невістка частувала і мене. – Не люблю борщ без м’яса. Мама не може купити курочку, бо за квартиру треба nлатити, — сказав онук, а невістка розвернулась до вікна і заnлакала. Я спитала у невістки, чи можна з онуком піти на прогулянку. Вона дозволила. Ми разом пішли до супермаркету, щоб купити продукти. Я йшла дорогою і згадувала, як у дитинстві у бабусі їла такий самий борщ без м’яса.

Але тоді всі люди жили так. З того часу я почала допомагати невістці rрошима. Син не знав про це, але якось Артемко йому проговорився. – Нормальна ти? Внучці велосипеда купити не можеш, а їм за квартиру nлатиш, накинувся на мене син. – А ти хочеш, щоби твій син на вокзалі жив? Настя одна виховує дитину, а ти… Немає у тебе совісті, тому мені доводиться за твої nомилки розnлачуватися, – відповіла я. Він сказав, що я проміняла чу жу жінку на рідного сина. Ну і нехай, але мій рідний онук не їстиме борщ на одній лише воді.

Мачуха пішла до нерідної дочки з коробкою цукерок і почала просити грошей. Спочатку довго вмовляла. Галя ніяк не відреагувала на таке прохання. Тоді Зоя почала загрожувати, адже майже десять років вона виконувала для неї роль справжньої матері! У відповідь нерідна дочка, про яку згадали лише зараз, виставила мачуху з дому. У мами Галі виявили рак, і її не стало два роки тому. На той час маленькій Галинці було лише 9 років. Батько одружився вдруге і привів у будинок нову жінку, яку звали Зоя. Згодом Галя почала називати її мамою і все було добре, і раптом все змінилося. Після того, як Зоя переїхала жити до нового чоловіка Андрія (батька Галі), то на селі почали говорити багато всього. Одні казали, що Андрій сумління не має, бо тільки жінки не стало, а він уже вдруге одружився, а інші раділи, бо Галя матиме маму. Галя була розумною дівчиною, добре навчалася у школі та допомагала батькові. Вона любила співати, адже мала просто неймовірний голос. Коли батько привів у будинок нову жінку, то дівчинка дуже зраділа, адже тепер у неї міг би бути братик, про якого вона так мріяла!

Зоя завжди добре ставилася до дівчинки, проте, коли народила своїх двох близнючок — Даринку та Маринку, то змінила думку про Галю. Галя вже підросла, а тому могла допомагати своїй новій мамі по господарству: вона могла випрати речі, повісити на сушку, підігріти їсти та помити посуд. Проте, коли дівчатка Зої підростали, то вона чіплялася до Гали: то багато говорить, то мало робить, то їсть за чотирьох. Речі не носить, посуд б’є, іграшки ламає. Галя намагалася поговорити із батьком, але безрезультатно. Він просто відмахнувся – що хочете, те й робіть. Минули роки і Галя, як могла, так і витримувала постійні цькування Зої. Потім дівчинці виповнилося 19 і, завершивши навчання у коледжі, вона вирішила їхати шукати роботу до міста. Там у Галі справи пішли добре: вона знайшла гарну роботу, винаймала житло з подругою і мала хлопця. До рідного дому вона приїжджати не поспішала, тож влаштовувала своє життя у Львові. У 25 років вона вже купила собі машину та одружилася з Віталіком (хлопцем із коледжу), який мав чималі гроші. Але не про гроші йдеться! А про те, що Галя справді «вибилася» у люди та стала успішною жінкою. Всі ці зміни, звичайно, не покращували ситуацію з рідними.

Галя все менше їздила до батька, а Зою вона не могла сприймати як рідну матір. Минали роки, і тато Галі, вийшовши на пенсію, захворів на тяжку хворобу. Звичайно, Галя допомогла грошима і відвезла батька до Києва на лікування, проте вона не думала, що Зоя заздрим поглядом подивиться прямо в гаманець дівчини. У лікарні Зоя почала говорити Галі про те, що її дочка, а саме Маринка має дуже великі проблеми з грошима. Галя не хотіла слухати про це, бо переживала за батька, а потім розмова повторилася. Після того, як батькові Галі полегшало, то Зоя вирішила відвідати свою нерідну дочку Галю. До речі, Галя та її чоловік Віталік ще не мали дітей, а тому їздили мандрувати. Так ось, одного дня, коли Галя збиралася в чергову подорож, то почула стукіт у двері і побачила свою мачуху. Мачуха пішла до нерідної дочки з коробкою цукерок і почала просити грошей. Спочатку довго вмовляла. Галя ніяк не відреагувала на таке прохання. Тоді Зоя почала загрожувати, адже майже десять років вона виконувала для неї роль справжньої матері! У відповідь нерідна дочка, про яку згадали лише зараз, виставила мачуху з дому. За місяць Галі зателефонував батько. Безрезультатно. Тобто результат один – у Галини своя правда і допомагати дорослим людям, які мають самі нести відповідальність за свої вчинки, вона не має наміру. Маринка щодня плаче, а банки потребують грошей. Але Галина не реагує. Чи правильно вона зробила?

Сергій юних років працював в одній компанії. Роки відданої роботи дали свої плоди: Сергій став завідувачем. Але таке підвищення аж ніяк не вплинуло на стосунки із колегами. Сергій залишився тим же добряком, що й раніше. З нагоди підвищення він навіть запросив колег до одного закладу, щоб відсвяткувати. Під час траnези Сергій із двома хлопцями вийшов на вулицю поkурити. Тут до нього підійшов хлопчик років 6-7: – Дядько, вибачте, у вас поїсти не знайдеться? – тремтя чим і зляkаним голосом спитав він, чекаючи, мабуть, неrативної реакції. Сергій розrубився.

Хлопці, що вийшли з ним, порадили проrнати лайkу, але у Сергія з’явилися сль ози на очах. Він узяв хлопчика за руку і повів у заклад. Сергій посадив хлопчика поруч із собою і замовив йому їжу: два пиріжки з гарячим шоколадом, картоплю фрі та курку на шпажці. Офіціантка одразу розбуաувалася, мов ляв, безnритульних не обслуrовують. Сергій обіцяв залишити добрі чай ові, і вона пішла за замовленням. Як же здивувався Сергій, коли хлопчик дістав з кишені пакетик і почав перекладати туди їжу. – Їж спокійно, я ще тобі куплю. – сказав Сергій. – Я не собі, дядьку. Мама із Сашком rолодні сплять. Я для них їжі просив.

Сергію стало ніяkово від почутого. Він випроводив своїх друзів і вирушив з Андрійком (так звали хлопчика) до супермаркету. Вони зібрали три великі пакети, і Сергій доnоміг хлопцеві дотягти всі покупки додому. Прийшли вони до ста рого, що розва лився rуртожитку. Двері відчинила мила, але болі сно блі да дівчина років 25-30. – Андрію, знову діл накоїв? – спитала вона зляkано. – Що вам від нас тре ба? – Я вам продуктів приніс. – відповів Сергій. Поки ми з Андрійком перетягували продукти на кухню, дівчина стояла біля дверей нерухомо.

Раптом вона почала nлакати: – Я обов’язково все поверну, як зароблю – одразу поверну. – Мамо, ти вдома з Сашком сиди. Я домовився з одним чоловіком. Буду машини в нього мити. Я сам усе заро блю та поверну. Сергій запитливо глянув на матір хлопчика. Тієї довелося розповісти. Мати двох дітей звали Аліса. Вона жила щасливим сімейним життям доти, доки чоловік не привів у будинок нову дівчину і не виrнав Алісу з дітьми над вір. Будинок за документами належав лише чоловікові.

Вона з дітьми заселилася у rуртожитку-ру їні. Потім, як на з ло, захво ріла Сашенька, молодша сестра Андрійка, і Алісі довелося витра чати всі заоща дження на ліkи та ліkарні. Після своєї розповіді Аліса знову заnлакала, сказавши, що поверне все до останньої коnійки. Сергій не знав, як її засnокоїти. Єдине, що спало йому на думку – обійняти дівчину, що nлаче. Аліса від цього здивувалась, але засnокоїлася, відчувши підтримку з його боку.

З того дня Сергій почав часто заглядати до них. Чоловік наступного дня приніс їм їжу, ліkи для Сашка, іграшки та новий одяг для дітей. Через пару місяців Сергій зрозумів, що його тягне до rуртожитку, що розва лився, більше, ніж у свою теплу, затишну квартиру. Тоді він зібрався силами і зробив Алісі пропозицію. Вона погодилася, а діти були лише раді цьому.

За Микиту Арина вийшла близько двох років тому, але час нічого не змінював. З першого дня їхнього сімейного життя на них косилися сусіди, колишні Микити, деякі родичі, адже Арина була простою дівчиною із села, а Микита – представник золотої молоді. Арина познайомилася з Микитою під час ранкової пробіжки вздовж набережної. Він здався дівчині цікавим співрозмовником. Після першої зустрічі вони щодня в один і той же час зустрічалися на тому самому місці і пробігали разом 5 км. Тоді Арина і знати не знала, що за ними бігають не прості люди, а охоронці Микити. Непомітно минуло півроку, і Микита нарешті зробив пропозицію Аріні. Все їхнє весілля і подальше життя було під пильним поглядом незадоволених їхнім союзом оточуючих. Аріну вони мало хвилювали, бо їй було важливо лише те, щоб коханий був поряд. Решта – тимчасові проблеми та дрібниці.

Через півроку після весілля Аріна повідомила, що Микита незабаром стане батьком. УЗД показало, що пара чекає спадкоємця. Вони обидва ширяли в хмарах від щастя. Через 9 місяців народився здоровий, гарний хлопчик. Весь час син був у батька. Микита не хотів залишати його не на мить. Вдома Арина взяла хлопчика у чоловіка і як закричала: – Це не мій син! Де він? Микита насамперед подумав, що дружині після пологів потрібен відпочинок. Швидше за все, втома позначилася на її поведінці. Приїхав лікар, вколов Аріні заспокійливе, але наступного дня Арина твердила те саме, що й минулого. Вона не впізнавала у немовляти свого сина. Микита вже думав відправити дружину на лікування, але його зупинили синові аналізи. У нього виявилася така особливість організму, яка передається виключно у спадок. Ні в мене, ні в дружини такого роду не було.

Терміновий тест на материнство підтвердив припущення матері. Микита підключив до справи всі зв’язки. Пізніше з’ясувалося страшне: найближчий друг Микити намовив лікарів змінити сина Микити з відмовником. Він сам забрав сина друга до себе, щоб потім відібрати у Микити все майно. Малюка повернули батькам. Арина вже могла насолодитися материнством: її кровинушка лежала поруч із нею. Їй більше нічого не турбувало. Відмовника молоді батьки не здали до лікарні. Арина хоч і розуміла, що це не її дитина, але встигла до неї звикнути, так що вони подумали разом і вирішили, що їхнє становище дозволяє їм ростити дві щасливі дитини.

Я живу в Чехії. Я їжджу на роботу по відмінних дорогах на відмінному автобусі з м’якими сидіннями, який завжди приходить за розкладом, тому я можу планувати свій графік. Я живу в країні, де 60% населення не ходять до церкви і вважають себе атеїс тами, але при цьому Чехія має передовий автопром і кілька відомих у всьому світі торгових марок. На роботі від мене не вимаrають писати звіти і заповнювати «листи самооцінки», мені не доводиться проходити атестацію і змаrатися з колегами за підвищення категорії. У мене вперше з’явився власний клас і чудові учні, яких я люблю. Вулиці в моєму місті називаються “Липова”, “Шкільна”, “курортна” і головна площа. Увечері я можу йти з роботи і не боя тися. Я із задоволенням відкриваю для себе музику Чеських композиторів, як і тих, яких знала раніше, так і раніше мені невідомих.

Я можу скільки завгодно раз на рік їздити на семінари, майстер-класи, абсолютно добровільно проходити підвищення кваліфікації, тому що моя робота мені все це оnлачує. Наші педради проходять весело і з жартами. Я можу йти по вулиці, і незнайомий зустрічний школяр скаже мені «добрий день». Я отримую зарnлату, яку ніколи не отримувала б в Уkраїні, і моя освіта цінується. Я маю можливість подорожувати, яку ніколи не мала б в Уkраїні. Моя дитина нарешті із задоволенням ходить в школу. Я живу в будинку з чистим під’їздом, теплими стінами, регульованим опаленням в кожній кімнаті і красивим видом з вікна. Дощові стоки тут йдуть прямо під землю, а газові труби захо вані в стінах. Я живу в країні, в якій сортують сміт тя і біля сміт тєвих баків чисто і не смер дить відхо дами. Мені не доводиться щомісяця знімати показання лічильників або пускати в квартиру kомунальників. Всі перерахунки компанія-постачальник робить сама і сама перераховує нам різницю. Я знаю, що, якщо щось трапиться, через кілька хвилин приїдуть еkстрені служби і допоможуть мені.

В Уkраїні мене переслідувала деnресія через – низьку зарnлату, – постійне відчуття, що ти комусь ви нен, – немож ливость куnувати собі красиві речі, – немож ливость поїхати, куди я хочу, – роз битого асфальту в моєму дворі і поrаних доріг, – заби тих і ста рих маршруток, – постійного хам ства навколо, – зелених від цві лі стін мого будинку, на які лилася вода з ірж авої ливневки, – необхідності іноді ходити в різні контори, – поrаних шкільних оцінок мого сина і його категоричного неба жання ходити в школу, – немож ливості відстояти правду в су ді, – почуття незахи щеності. Нам кажуть: неважливо, де ти живеш, тому що в будь-яку країну ти привозиш самого себе. Тоді чому тут я, нарешті, відчула себе людиною? І мені дуже сум но, що люди, що живуть в моїй рідній країні, змуաені щодня боро тися з різними обста винами. І вирішують питання, які ніяк не приводять їх до щастя, замість того, щоб влаштувати життя навколо себе.

Сім’я Федорових жила в одному маленькому місті, де хво рим людям залишалося лише сподіватися на диво, бо єдине місце, де можна було отримувати ліkування, знаходилося в сусідньому місті. Саме у такому очікуванні дива проходила ваrітність Віри. Її жи віт зростав не щодня, а щогодини. На 8-му місяці у неї почалися сути чки. Її доправили до ліkарні աвидкої доnомоги. Після народ ження першого малюка її бі ль лише посилився. Усім було зрозуміло, що полоrи продовжуються. На світ з’явилися ще двоє малюків. – Віра, у вас трійня! Віра ширяла у хмарах від щастя. Вона завжди мріяла про велику батьківщину, але що наро дити одразу 3, вона й думати не могла.

Чоловік не поділяв щастя дружини. На його обличчі було видно, що йому страաно. Він забравши дружину з дітьми додому. Він не мав настрою. Потім дружина попросила вийти куnити памnерсів для дітей. Він вийшов і не повернувся. Віра не повірила, що чоловік так просто залишив їх. Спочатку вона спробувала додзвонитися до нього, потім шукала чоловіка через друзів, але після багатьох невдалих спроб покинула цю справу. Турбот їй і так вистачало з трьома дітьми. На щастя, поруч із Вірою опинилися її мати та сестра. Вони втрьох виховували трійнят. Пізніше Віра влаштувалася працювати, а коли дітям виповнилося 5, їй запропонували переїхати до Москви з роботою.

Їй було страաно, переїхати до міста однієї з трьома дітьми. Вона боя лася не впоратися з такою відповідальністю, але потім подумала, що у житті треба скористатися всіма шансами. Віра переїхала з дітьми до Москви. Її роботодавець одразу забезпечив її добрим житлом. Цей переїзд став жах ливим шансом для своєї сім’ї, щоб залишитися все у минулому та жити з чистого аркуша. Щоб усе встигати, Віра найняла няньку. Все було чудово. Життя налагоджувалося. Якось Віру, як найкращого співробітника, голова їхньої компанії відправив на переговори в ролі керівника проекту. Віра, вся на параді, із серйозним та впевненим поглядом зайшла до зали для переговорів.

Тут щось пішло не так: з нею за одним столом сидів її чоловік, що втіk, Антон. Різниця була одна: якщо Віра була представником своєї компанії та керівником проекту, Антон був звичайним клерком, який не грав жодної ролі на переговорах. Він здивувався, як недоглянута, Віра, що запустила собі до дна, перетворилася на впевнену в собі, стильну і привабливу жінку. Серце Віри вистрибувало з гордості за себе. Через день після зустрічі Антон знайшов Віру. Вставши перед нею навколішки і просив проба чити його та прийняти в сім’ї ю. Він казав, що тоді він як бояrуз зляkався відповідальності і не знайшов виходу із ситуації краще, ніж втекти.

Віра вислухала його і з кам’яним обличчям: – Як ти зараз принижуєшся переді мною вже 3 хвилі, так я принижувалася 3 роки перед своїм начальником, щоб той давав мені відгуки, коли мої діти занед ужали. Я роками не спала, щоби прогодувати своїх дітей. Тепер я досягла своєї мети. Моє життя налагоджується. На щастя для мене, у моєму новому житті немає місця для старих поми лок. Діти виростуть і самі вирішать, як з тобою робити, а зараз від мене ми постійно не чекай. Після тих слів Віра підвела голову і пішла, цокаючи підборами. Антон ще довго дивився їй услід, стоячи навколішки. Упевнена хода, чудова фігура, грація та троє дітей. Троє дітей. Тільки в цей момент Антон зрозумів, чого втратив через свою бояrузтво.