Ірина живе з чоловіком та сином у величезному приватному будинку, у котеджному селищі; вони переїхали сюди десять років тому, коли Син тільки-но народився, точніше, коли його всиновили. Ірині вже 45 років, а чоловікові Анатолію – 50; у них не могло бути своїх дітей, тому Ірина із чоловіком усиновила сина подруги, яка раптово залишила світ. Так вони й мешкали вже 10 років у домі; свіже повітря, великі дитячі майданчики, спортивні майданчики та кілька кортів. Якось Ірина вийшла у двір рано свіжого ранку – полити улюблені квіти. Раптом вона помітила, що біля паркану стоїть незнайомий дитячий візок. Спочатку жінка вирішила, що її залишив хтось із друзів сина. Однак, підійшовши ближче, Ірина зрозуміла, що тут щось не так: візок був стареньким і сильно пошарпаним. Було відео, що вона призначалася для великої кількості дітей, і в ній, мабуть, побувало щонайменше п’ять.
Ірина подивилася всередину – і дуже здивувалася. У колясці була люлька для перенесення дітей, а в ній лежала дитина в ковдрі; вона взяла малюка і пішла до хати. Увійшовши до будинку, Ірина крикнула: – Толік, викликай п оліцію! – Іришка, що трапилося, знову паркан зламали? – Ні, цього разу дитину підкинули! Анатолій спустився з другого поверху і почав бігати з кута до кута: – Що це таке? Як можна дитину на вулиці покинути? А раптом ми поїхали? А раптом собака, страшно подумати! – Толику не миготить і заспокойся, ні чого надприродного не трапилося, подумаєш, дитина чужа на ділянці, добре хоч не в смітнику! Анатолій взяв себе до рук і зателефонував до по ліції; Ірина відправила його до магазину за підгузками та дитячим харчуванням. Сама дістала старі, маленькі речі сина і сповивала малюка; це виявилася дівчинка, наскільки Ірина зрозуміла – місяців чотирьох-п’яти. Ірина акуратно прибрала ковдру, і з неї випала записка; коли вона закінчила всі маніпуляції з дитиною,
спокійно сіла і почала читати: ”Подбайте, будь ласка, про мою дитину, у мене зовсім немає грошей на утримання дитини. Дівчинку звуть Світлана, їй три з половиною місяці, а народилася вона 29 квітня. Прошу вас, не кидайте дитину в дитячому будинку: вона гарна, весела та приваблива; всі документи під матрацом коляски! Пробачте мене!” Ірина була вражена, народити, не маючи ні чого, вирощувати три з половиною місяці, а потім підкинути, невідомо кому, а раптом тут жили б погані люди? Незабаром приїхала пол іція, а Анатолій усе намотував кола на подвір’ї будинку і голосив: – Як же так, це неймовірно! Ірина перестала звертати на чоловіка увагу, тому що в будь-якій критичній ситуації він поводився як мала дитина; по ліція опитала все селище, але, звичайно, ніхто нічого не бачив. Незабаром Ірина звернулася до найкращої подруги, щоб та допомогла з удочеренням дівчинки; знайшли матір, вона написала відмову, і Ірина вдруге стала мамою. Пройшло п’ять років, у Ірини з Анатолієм дружна родина, Толя дуже прив’язаний до малюка, він її дуже полюбив і називає Принцесою!
