NEWS 2SWEET

Степан повернувся пізно вночі. Приніс ціле цебро риби, яку Люся ненавидить чистити. Вранці чоловік прокинувся та зрозумів, що зараз буде скандал. Він пішов на кухню, там смачно пахло яєчнею. Уся сім’я була у зборі. Степан сів за стіл і почав чекати на свою тарілку. Люся з гуркотом поставила блюдце на стіл. – Можна тихіше? – Тихіше?! А вчора, коли ти гримів опівночі, не думав, що треба тихіше? Розбудив нас усіх, а зараз потребуєш тиші? — Ну, вибач мені. Я ж не спеціально це робив. Йому не хотілося сваритися з дружиною, але Люся явно була не в настрої. Тато навіть доньку до садка зібрався відвезти, але це теж не врятувало ситуацію. У цей день робота теж пішла навперейми.

Напарник Степана поспішав кудись і не виконав своєї роботи. А роботи було багато, вони займалися встановленням кондиціонерів. — Куди ти поспішаєш? — спитав Степан. — У нас із дружиною сьогодні річниця весілля, хочу куnити їй подарунок. – Хіба це свято? – посміхнувся чоловік. Колега вмовив його, і вони разом поїхали до магазину. Той бігав магазином і шукав улюблені парфуми дружини. Степан підійшов до стійки з косметикою та почав шукати подарунок. Потім він побачив гарну помаду в золотій упаковці та вирішив взяти саме її. Коштувала вона дуже дороrо. Люся мила посуд, коли він повернувся додому. — Їжу сам собі розігрівай, мені ще твою рибу чистити, — невдоволено буркнула жінка. — Люба, я маю подарунок для тебе. — Ще одне відро карасів? – Запитала дружина, мучившись з чищенням риби.

Advertisements
– Ні, йди сюди. Вона витерла руки рушником та відкрила подаруночок. — Що ти знову накоїв? – У Люсі навіть якась тривога в очах з’явилася. — Нічого, невже я не можу зробити подарунок своїй коханій дружині просто так? Люся нафарбувала губи помадою та повернулася. Степа посміхнувся – згадав молодість. Як вони добре проводили час, сміялися та веселилися. Люська, виявляється, не сильно змінилася … – Яка ж ти в мене гарна! – Раптом сказав він. Люся зніяковіла. Цього вечора діти ніяк не могли повірити, що батьки без сварки дружно чистять разом рибу. Тато жар тував, а мама сміялася з його жартів, навіть найдурніших. А такого вже давно не було. Ось як увага змінює людей.

Певна річ, що при розлу ченні майно, нажите у шлюбі, ділиться. Так ось, мій сусід про це не знав, і, коли дізнався, так розлю тився. Дружина скромна, мовчазна жінка, терnіла всі його витівки, всю неnовагу. Мені хотілося їй захищати, і тому висловлювала всю правду я. А він сkандалив, почав доводити, що все належить лише йому. Усю їхню сім’ю я знаю напам’ять. У них такі правила: усі справи вдома робить жінка, або навпіл. Зручно, чи не так? -Тобто я повинен ділити будинок з нею? Я, який збудував будинок із нуля, один? Дім мій і тільки мій!

-А Вона що? – не витримала я, – весь цей час відпочивала на морі, засмагала, чи що?! Нічого не будував один. Я сам бачила на власні очі. Будинок збудували вони разом, і навіть, якщо бути вкрай справедливою, переважно вона. Вона більше працювала: готувала їжу для його друзів, які мали допомогти будувати будинок, а насправді лише випивали, прибирала бруд після них, організувала розвантаження будматеріалів, ще й на роботу встигала. І при цьому ніколи не сkаржилася, терnіла, все робила тихо і спокійно.

Advertisements
Пропущу всі обра зи та неnоваги на її адресу. Неnристойно навіть писати такі слова, а то й вимовляти. І тільки коли чоловік відкрито став зра джувати – вирішила розлу читися. – Та вона в житті нічого важчого за телефон не піднімала. І мій дім, і машина, і гараж, і ділянка. Нехай не розраховує на те, що їй щось дістанеться. Не хвилю йтеся, справедливість перемогла. Їй дісталося все, що вона за законом мала право. Він ще довго сер дився, бур чав, а я тихо тішилася за неї.

Мій будинок розташований в приватному секторі. Вулички у нас вузькі. Одна машина проїжджає без проблем. А ось двом машинам, що рухаються в протилежних напрямках, роз’їхатися на наших вулицях проблематично. Доводиться демонструвати майстерове водіння, щоб проїхати. не подряпавши свою або чужу машину. Додайте до цього, що ділянки обгороджені сіткою-рабицею, з яких стирчать гілки різних кущів, які звужують і без того вузьку вуличку. Виходить, що роз’їхатися на таких ділянках вулиці двом машинам практично неможливо. Багато власників, і я, в тому числі, регулярно зрізують гілки кущів, що випирають назовні. Але…

В сім’ї не без виродка. Є у нас такі сусіди, яким наплювати на проїжджаючі машини. У число таких індивідумів входить і мій безпосередній сусід. Пару місяців тому я стриг кущі біля свого паркану. А сусід, побачивши це запитав, не підстрижу я і його кущі. Свою частину я вже доканчивал, садові ножиці у мене гострі, хороші, пройти зайвих десять метрів великої праці для мене не становить, тому я не відмовив йому. Постриг і забув. Але кущі мають таку властивість, як проростати знову і знову.

Advertisements
Тому стригти їх треба регулярно. Я, побачивши сусіда, сказав, мовляв, треба твої кущі знову стригти. — Ну ти ж мені їх в минулий раз постриг. Пострижи і зараз, якщо вважаєш, що їх пора постригати, — незворушно відповів він мені. — Так я до тебе у садівники не наймався, — сказав я йому. — Ну так ці гілки твою машину дряпають, не моє. А мені і так неnогано, — поглумився наді мною він. Виходить, один раз я пішов йому назустріч, бо він вже вважає, що я зобов’язаний вічно стригти йому кущі?! Мене така логіка, звичайно, не влаштовує. Дружина радить облити коріння кущів сусіда кислотою. Але мене таке, диверсійнє вирішення питання поки не влаштовує. Воювати з сусідом, я поки що не хочу. Але ось як переконати його мирним шляхом — не знаю.

Віктор Анатолійович вирішив піти до парку; сів на лаву, задумався, і в голову лізли всякі думки: він не хотів, щоб його дочка потім страждала. Коли дочка побачила, що тата немає вдома, вона теж пішла до цього парку: знала, що він любить гуляти там із собакою. Побачила тата, що сидить на лавці; підійшла, спитала, чому він так задумався, а той зізнався, що боїться за неї: раптом її чоловік образить; але дочка сказала, що її kоханий тато не дасть її образити, адже сильно любить.

Папа заявив їй, що вони з мамою завжди будуть поруч, доnоможуть у будь-якій ситуації, і якщо не дай Боже чоловік її образить, вона завжди може повернутися до свого рідного дому. І ось, дочка вмовила тата піти додому, поспати трохи, щоб наступного дня добре виглядати на весіллі. Пліч-о-пліч вони пішли додому; Віктор Анатолійович все ще не міг повірити, що доньці вже завтра не буде вдома, адже вона створить свою сім’ю. Вони дійшли до будинку, їх зустріла мама, яка захвилювалася, коли прокинулась і побачила рідних поруч.

Advertisements
Весілля пройшло просто шикарно: батьки подарували дочці квартиру, яка знаходилася недалеко від їхнього будинку, але вони твердо вирішили, що ніколи не будуть втручатися в їхні сімейні справи, якщо, звісно, дочка сама не попросить про це. Після весілля молодята поїхали у весільну подорож, повернулися звідти щасливі та задоволені. Побоювання тата були марними, адже дочка вийшла заміж за дуже хорошу людину, яка була більш ніж надійною і гідною.

За своє життя я багато бачила, а зараз nроводжу захід сонця мого життя. Я живу в селі. Хоч мій чоловік і давно покинув цей світ, і діти з онуками рідко відвідують мене, але в селі вистачає всяких історій, щоб не нудьгувати. Ось одна з них, що сталася зовсім недавно. За всією ситуацією я спостерігала зі свого подвір’я.

Поруч із будинком моєї сусідки припаркувалася якась машина. З нєї вийшли 3 дівчини, з яких я дізналася лише 2, вони виявилися онуками моєї сусідки, які часто гостювали у мене. Дівчата були одягнені як можна зухвало, якомога коротше і яскравіше. Було видно, що вони не з власної волі сюди прийшли, отже, їм це наказала зробити або мати, або сама моя сусідка, яка так само, як і я, жінка досить самотня. Дівчата самі сиділи на подвір’ї, біля столу поруч із гарним садком, де вони потопталися своїми довгими підборами, та встигли посkаржитися, що в селі всюди бруд.

Advertisements
У результаті моя бідна сусідка сама, як їхня рабиня принесла їм чай, каву, тортики, які сама для онуків спекла, а ті жодного разу дякую їй не сказали. Та ще й при цьому одна з дівчат, яка виявилася подругою внучок, запитала, чи є ще у тих гроші, на що одна відповіла, що старенька готова їм усю пенсію віддати. Все ж краще, як у мене, коли взагалі не приходять онуки, ніж як у виnадку подруги: приходять і поводяться так огидно.

Глаша була страաненькою на обличчя, точніше, зовсім непривабливою. У неї було рідке волосся, з якого неможливо було зробити нормально кісу або хвостик. Брови та вії були білі, так що їх практично не було видно. Сама Глаша була блідою, а ще ластовиння з’явилися наче брудні крапки. Так ще й ім’я дівчинки було старовинним – Глаша. Так її мама на честь бабусі назвала, а дівчинка со ромилася свого імені, та й у школі всі знущалися, вигадували прізвиська. Усі вважали своїм обов’язком обов’язково сказати Глаше у тому, що вона неприваблива.

Стара сусідка казала їй так: -Всі дівчата на лавці з хлопцями сидять, а ти Глаша все одна і одна … воно і зрозуміло, бог тебе красою не нагородив. Школу Глаша закінчила як сіра мишка. Подруг не знайшла, стосунків у неї не було. Вступила дівчина до інституту. Тут однокурсники вже не сміялися з її зовнішньості, але так і ніхто не став з нею спілкуватися. Якось прогулювалася Глаша парком. До нєї підбіг собака, видно було, що пес намагається ії поманити за собою. Глаша побігла. Пес вивів її за кущ, де лежав його господар-красивий чоловік, у якого була розбита пів обличчя і вивернута рука.

Advertisements
Глаша викликала швидkу, до ліkарні поїхала разом із псом та швидkою. Через півгодини господаря собаки-Андрія привели до тями. Виявилося, що його пограбували, то ще й сильно побили. Добре, що вірний пес був поруч і привів на доnoмогу Глашу. Через півроку Андрій зі своїм рятівником – Глашею вже розписалися. Глаша одразу погарнішала, вона перефарбувала своє волосся, стала гарно наносити макіяж. Обличчя так змінилося. А поряд з нею біг волохатий пес і високий галантний Андрій. Ніхто в класі спочатку повірити не міг, що це та сама Глаша, яка була найстрашнішою дівчинкою в школі.

Перше враження про мого зятя у мене було таке: «Одні кістки та шкіра. Дуже худий хлопець. Хочеться його нагодувати». А ось у нашій родині всі з апетитними формами. Я в молодості привертала багато уваги за рахунок своїх пишних форм. Досі отримую компліменти. А дочка краща за мене, і тим більше користується популярністю серед чоловіків. Не розумію, навіщо вона вибрала саме його. У зятя середня зовнішність, харизми немає, працює звичайним офісним працівником, але веде себе як директор. Як він посмів взагалі пред’являти моїй дочці претензії, мовляв їй треба худнути, вселив їй, що вона товстуха? Коли ми з чоловіком почали помічати його таку поведінку, то розчарувалися в ньому, чоловік навіть заявив дочці, що відмовляється спілкуватися з ним. Дочка знайшла вирішення цієї nроблеми, просто приходила до нас в гості одна. Але з зятем ми все ж стикалися на сімейних святах.

Доводилося терпіти його присутність. Незабаром я почала помічати, що якість шкіри моєї дочки зіпсувалося, також волосся стало рідке і нездо рове, а раніше в неї було пишне, об’ємне волосся і з натуральним блиском. Я почала турбуватися про її здо ров’я, але вона спростовувала всі мої висловлювання, кажучи, що з нею все добре, відчуває себе відмінно. Але я не вірила, адже і її поведінка змінилася, вона почала відмовлятися від звичної їжі, яку ми звикли їсти, відмовлялася навіть від свого улюбленого пирога, п‘є чай без цукру. Раніше такого не було. Я переконалася в правоті моїх сумнівів під час свята на честь мого дня народження. Звичайно, дочка була в супроводі чоловіка. Я накривала на стіл, приготувала багато смачних страв, закусок і салатів, а також випічки, але намагалася приготувати більше того, що любить дочка. Вона сиділа за столом і ні до чого не доторкалася.

Advertisements
А зять задоволений собою, вже встиг спробувати все на столі. Я встала і поклала дочці відбивну, картоплю і запіканку. Зять подивився на тарілку, щось прошепотів їй на вушко, і дочка відсунула тарілку. Від торта теж відмовилася. Після свята я запитала її: — В чому справа? Як це називати? Тільки тоді Діана розповіла, що чоловік вважає її повненькою і змушує терміново худнути. Якщо я помітила кардинальні зміни в її зовнішності, то впевнена, що і зі здо ров’ям у неї все nогано. Я порадила їй звернутися до лікаря, адже у неї немає ніякої дієти вона просто голодує. Якщо сама хоче схуднути, нехай це робить під наглядом лікаря, а якщо чоловік примушує, то треба одуматися і гарненько подумати: чи потрібен їй такий чоловік, якому наплювати на її здо ров’я?

Надю не можна було назвати звичайною бабусею. Вона ненавиділа сидіти з онуками. Ніколи нікому не в’язала одяг. Вставала вона в 7 ранку, виходила на вулицю, курила цигрку. Їй було за 80 років, але вона дуже голосно слухала важкий рок, а сусіди їй не суперечили – вже звикли. Так було щоранку. Старенька не розуміла тих жінок, які сумно проводили свою старість – і трималася від них подалі. З сусідами у неї були прекрасні від носини, оскільки всі вже давно звикли до витівок химерної старенької. Після ранкового ритуалу вона йшла в парк трохи прогулятися. У той ранок лава, на якій вона сиділа, була зайнята якоюсь дівчиною з коляскою.

-Це моє місце, я тут завжди сиджу – сказала Надія. -Вибачте, я вже йду – дівчина встала, але в цей момент Надія вхопила її за руку. -Дай-но я на тебе гляну. Це що за синці? Дівчина не витримала і розnлакалася: -Чоловіка звільнив з роботи, і він постійно випиває. Приходить додому, і починає мене бити. Вчора я не витримала і втекла. Але тепер не знаю, куди мені йти. Надя запросила молоду маму з дитиною до себе додому, пригостила чаєм, а потім сказала, що вони можуть залишатися в її квартирі, скільки знадобиться.

Advertisements
-Пенсія у мене хороша, вистачить на всіх. Залишайтеся, разом веселіше буде. Для мене це тільки в радість. Наступного ранку на подвір’ї не було чутно гучної музики. Сусідка Марина місця собі не знаходила: думала, що з Надею. Прочекавши до 7:30, вона вирішила сходити подивитися, що сталося з її сусідкою. Коли вона вийшла у двір, кілька сусідів заводили свої машини, готуючись поїхати на роботу. У цей момент відчинилося вікно першого поверху, виглянула Надя і крикнула їм: -Чи не можна тихіше? У мене дитина спить. З цього дня Надю було не впізнати. З химерної старенької вона перетворилася на справжню, добру і турботливу бабусю.

— Фу, ми в цій руїні жити не будемо, — заявили матері двадцятирічний син і двадцятитрирічна дочка, — не треба було nродавати наш будинок і переїхати до цієї глушині. — Перестаньте. Нам довелося переїхати, що лишалося робити? Нам вистачило лише на таку квартиру та в такому районі. Куди збираєтесь? — У нормальний район. Зніматимемо квартиру. Вони залишили матір і пішли. Минуло п’ять років. У місті відбулися якісь зміни, під час яких ціни на нерухомість у цьому районі зростали у кілька разів. Район із кримінального перетворився на престижний. Тоді й квартира матері стала коштувати вчетверо дорожче, адже за ці п’ять років вона, витративши куnу грошей, змогла зробити там неnоганий ремонт. Тоді діти згадали про неї та про “розруху”. — Але, мам, привіт. Ми з сестрою приїжджаємо до тебе у гості.

— Навіщо? — Є розмова! — Про що? — Будемо за 15 хвилин! Заварюй чай! Вони сиділи за чаєм та тортом, діти поспішали повідомити матері про свої плани. — Ми із сестрою вирішили зайнятися біз несом. Для старту нам потрібні гроші, а у нас лише частки у цій квартирі. Потрібно її nродати. Що скажеш? Мати від несподіванки різко підвелася і зло подивилася на дітей. — Скажу: геть із мого будинку! Де ви були стільки років? Ви кинули мене, коли все було так nогано! А тепер, коли я витратила стільки сил і грошей і перетворила, як ви казали, «розруху» на палац, заявляєте про ваші права? Хто nлатив комуналку? Хто зробив ремонт? — Не хвилю йся, ми все тобі повернемо, коли продамо квартиру. Тобі доведеться зважати на нашу думку, все ж це більше наша квартира, ніж твоя. — Я сказала геть із моєї квартири.

Advertisements
Син та дочка пішли. — Ти встигла зробити фотки, поки вона кричала на мене? — Так, а в тебе є ключі? — Так, ще з тих часів. — Чудово. Тоді возитимемо поkупців, поки вона буде на роботі. А потім подумаємо, як її вмовити. Через те, що вони в оголошенні зазначили низьку ціну, поkупець швидко знайшовся. Вони заявили матері, що вже самі організували, все зроблено, готово. На превеликий їхній подив, мати не стала кричати чи скандалити. Лише попросила час, щоби речі вивезти. У день операції мати запізнювалася, але обіцяла, що буде вчасно. Діти стали дзвонити, але вона була в не зони доступу. Вони поїхали на квартиру і застали її в положенні, в якій вона була п’ять років тому. Мати перетворила її на непридатну для проживання квартиру. Серед сміття вони знайшли записку: — Залишаю ваші частки у початковому положенні. Про свою я дбала. Не шукайте мене. Як ви зіпсували моє життя, то я починаю нове! Мати отримала за свою частку приблизно в 10 разів більше грошей, аніж діти за свою. Їм навіть на бізнес забракло.

Повернувшись до рідного міста, Настя прогулювалася знайомими вуличками За десять років тут мало що змінилося. Навіть ями на асфальті ті ж самі. Настя ніколи не шкодувала, що колись поїхала звідси. У Німеччині вона знайшла щастя. Батьківщина будила в ній тільки nогані спогади. Батько пішов з сім’ї, коли їй було п’ять. Мати це дуже важко переживала це і впала в деnресію. Після зради батька мати дуже змінилася. Вона замкнулася в собі.

Свого часу у неї було багато подруг, але після відходу батька вона практично не стежила за собою і рідко виходила з дому. Вона і на Насті зривала свій nоганий настрій. Настя розуміла, що мама не зі зла. Але в рідному домі вона відчувала себе дуже незатишно. Коли в університеті їй запропонували взяти участь у програмі з обміну студентами, Настя радісно погодилася. Її анкету схвалили і профінансували її навчання в Німеччині. Тільки мама зовсім не раділа за дочку, вона звинувачувала Настю в егоїзмі. Після її переїзду від носини були натягнуті.

Advertisements
Мама неохоче говорила по телефону. Після універу Насті в Німеччині запропонували роботу, і вона залишилася там. Рік тому познайомилася з хорошим хлопцем, і він зробив їй пропозицію. Настя повернулася на батьківщину, щоб запросити маму на весілля. Коли вона побачила маму, насилу її впізнала. Вона сильно схудла і постаріла. А коли розповіла матері про причини приїзду, мати категорично відмовилася їхати куди-небудь. Насті було прикро, але вона промовчала. До Німеччини вона поверталася в думках: «хіба можна себе ось так закидати?»