NEWS 2SWEET

Григорій Корній працював механізатором в аграрній фірмі. Мав будинок, господарство (свині, качки, гуси, нутрії), 4 городу, повний двір техніки, хорошу працьовиту дружину Марію і двоє дітей. Старший син Максим уже одружений, живе в сусідньому селі. Молодша дочка Уляна недавно закінчила медичний коледж. Григорій Корній завжди вмів заробляти, тому що мав золоті руки. Все в житті вдалося, тільки б Улянку нашу красуню видати вдало заміж, щоб вона не рахувала копійки. Був у Григорія Корнія кращий друг, Петро Омельченко. Не один раз вони перекидали кілька чарок у місцевому бару. Петро Омельченко тримав в селі свиноферму, а також продавав фермерські продукти в райцентр. Мав єдиного сина Юрка. Ось і за єдиного сина Петра Омельченко хотів віддати Григорій свою дочку. “Дочка, виходь заміж за Юрка Омельченко, будеш жити як сир у маслі – Батько, я люблю іншого. Мені цього не треба, навіть з торбою грошей. Якби не його батько, то нічого не мав за душею. -Микола Антонюк нещодавно повернувся з армії. Вже знайшов роботу в райцентрі. Восени ми одружимося.

Advertisment

– Ти що, Уляна, здуріла? Знайшла якогось голодранця? У нього ж нічого немає, мало того, що сирота, у тітки виріс, але ж нізвідки йому добра не буде. Тітка сама живе, як жебрачка, племіннику не допоможе ні грошима, ні добром, бо не нажила нічого. У неї на подвір’ї п’ять курей, та собака з кішкою. Уляна спокійно слухала батьківські слова, а потім також твердо сказала: – Заміж за Юрка Омельченко не піду! І крапка! На наступний день батько Уляни зустрівся з потенційним сватом. Випили, закусили, поспівали і вирішили на наступних вихідних робити сватання. Діти не повинні суперечити батькам, і крапка! Григорій Корній повернувся додому і прямо з порога заявив дружині, що завтра треба колоти свиню, бо він “пропив” дочку і тепер вона Юркова наречена. На наступних вихідних чекайте сватів. Дружина кинулася лаяти чоловіка за п’янку та за його нерозважливий вчинок: – Григорію, ти що собі надумав? Ти рабовласник? Уляна не твоя власність.

Треба словами її переконати, а не силою віддати заміж за нелюба. Уляна все чула зі своєї кімнати. Вночі зібрала свої речі в маленьку сумку. Написала прощального листа для матері, а сама вилізла через вікно і втекла до свого коханого Миколи. Розписалися вони без весілля, зняли кімнату в комуналці. Григорій Корній цілий рік з дочкою не спілкувався, а мати їздила провідати дочку щомісяця. Після смерті тітки Миколи йому дісталася старенька хата. Молодий чоловік був працьовитий, тому вирішив будувати новий будинок. Як тільки почали будинок будувати старий, Корній дивувався, звідки у Миколи такі вправні руки: все вміє, все на льоту схоплює, незважаючи, що такий молодий. Прийшов якось до молодих у двір і запропонував свою допомогу, так і помирилися Через 6 років у Миколи з Уляною був розкішний будинок, велике господарство і двоє синів. Всі в селі не могли ними намилуватися. А Юра Омельченко так і сидів на шиї у свого батька. Двічі розведений ледар. Батьки Уляни змінили свою думку щодо зятя, і всім говорили, що у них тепер два сини і дочка.

Мені здавалося, що в молодості я була досить розумною, але після того, як вийшла на пенсію, зрозуміла, що мудрість приходить з часом. Чим старша людина, тим вона розумніша. Можливо, далося взнаки те, що я тепер не працюю і є більше часу на роздуми. На відміну від своїх ровесників, увесь свій вільний час я приділяю собі, а не дітям та онукам. Я вважаю, що я цього заслужила. Скільки себе пам’ятаю, я завжди була комусь винна. Спочатку я мала допомагати батькам, потім мала добре вчитися, потім вийти заміж, догоджати чоловікові, наро дити дітей, доглядати їх і так далі тощо. Крім того, я мала працювати на роботі.

Нині я вже на пенсії, перебуваю на заслуженому відпочинку. Мого чоловіка давно вже немає в жи вих. Із сином практично не спілкуємося, у нього своя родина та своя квартира. На мою думку він не зважає. Син навіть не спитав мого дозволу, чи можна поселити в моїй квартирі онуку з чоловіком. Я вирішила зробити все згідно із законом і подала заяву до су ду. І мені не соро мно. Я вважаю, що це моя квартира і саме я маю нею розпоряджатися. Саме я вирішую кому в ній жити. На старості я хочу спокою. Звичайно, на мене всі обра зилися. Адвокат у мене був справжній професіонал своєї справи. Суд ми виграли.

Advertisements
Внучка з чоловіком пішли винаймати житло. Щоб мені було спокійніше, я вирішила змінити замок на вхідних дверях . Коли мене не ста не, тоді вони можуть жити у цій квартирі. Але поки я жива, то насолоджуватимуся на повну. У мене залишилося трохи часу, так що я не втрачатиму жодної хвилини дарма. Я вважаю, що старість нам дана для того, щоб насолоджуватися життям. Годі вже думати про інших, я і так все життя їх ублажала. За це не отримала жодної подяки, тепер моя черга брати від життя все, що я хочу

Все це сталося зі мною. Я побачила дві смужки на тесті. Не знала, як мені про це сказати Олегу. У нас із ним за день до цього була сер йозна розмова, він мені тоді прямо сказав: -Тася, Ти не сподобаєшся моїм батькам. Ти із дитя чого будинkу. Ми можемо зустрічатися, але одружуватися я на тобі не стану. Я вирішила, що говорити Олегу про ваrітність не буду. Народ жувати однозначно хотіла. Так минуло півтора роки, я наро дила, синові вже було 9 місяців. Я вже забула про Олега, як він з’явився та стояв у мене на порозі. -Тася, Ви бач. Я не можу без тебе. Повертайся до мене. Хто там у тебе? -Син. Далі він біг сходами вниз.

Мені було байдуже. Почуття мої давно минули. Я вирішила переїхати до села. Там все було по-іншому, люди добріші, допомагали. Я зустріла там Толю. Ішла з дитиною з магазину, будинок у мене далеко. Він вирішив допомогти мені із сумками, хотів підвести. Мені було не комфортно, але Толік вирішив проводити мене пішки, взяв мої сумки і ми пішли. Він тоді побачив, що господарство у мене в жалюrідному стані. Вирішив допомогти із парканом, сказав, що завтра прийде з інструментами. Мені було так не зручно. А потім він приходив до нас щодня, лагодив усе, що колись часом зламалося. Я йому дякувала своїм обідом.

Advertisements
-Тась, ти мені скажи. Ти ось дівка гарна, син у тебе росте. Де твій чоловік? -А Його ніколи і не було. Далі як фільм: він запропонував мені вийти за нього заміж. Він мені подобався весь цей час. Одного ранку, я думала він приїхав, а це батьки Олега. Мені трохи поrано не стало! -Тася, Виходь! Ми прийшли по онука! Навіщо тобі він? Живи своїм життям, ти ще молода. Тут приїхав Толя, він їх виrнав. -Відійшли від моєї дружини та мого сина. -Як твого сина? Олег сказав, що це його син. -Я не знаю вашого Олега. Ми з моєю дружиною давно вирішили, що це наш син. Господи, я була така щаслива. Обійняла Толика. -Я люблю тебе, Толя. Я хочу за тебе заміж. Ми одружені. Любимо та виховуємо трьох дітей.

П’ять років тому моя золовка вийшла заміж, і свекруха подарувала їй свою квартиру, а сама переїхала жити в будинок у селі, який спочатку виконував роль дачі. Загалом мені було nрикро, адже свекруха нам ніколи нічим не допомагала, мовляв, у неї коштів не було, а тут цілу квартиру доньці залишила… нечесно якось. Ми з чоловіком намагалися не концентруватись на цьому багато і шукати в цьому плюси. Плюсів не було, але тут свекруха вирішила зробити ремонт, і обставини склалися так, що ми залишилися в плюсі з цього ремонту. Свекруха попросила допомоги у дочки, адже та порівняно з нами жила у своєму будинку, а не в знімному, і могла допомогти мамі, не заощаджуючи при цьому на житлі.

Золовка відмовилася, бо була ваrітна і сказала, що не зможе допомогти мамі, адже їй самій потрібні гроші на різні речі для дитини. Тоді свекруха звернулася до нас, і ми, звичайно, погодилися, адже як міг мій чоловік відмовити мамі?! Зізнаюся, вирішальним моментом у нашому рішенні стала обіцянка свекрухи переписати на нас будинок у селі. Ми повністю відремонтували будинок свекрухи, витратили на всі близько 80 тисяч гривень. Але нам було не шкода, адже ми робили це для себе, rрубо кажучи. Будинок був готовий, і того ж літа я вирішила провести місяць літа в селі.

Advertisements
Так я взяла відпустку, забрала дітей, зібрала речі, і ми поїхали. Чи бачили б ви моє обличчя, коли я там побачила золовку з донькою. Виявилося, що свекруха віддала їй свої ключі від уже нашого будинку, навіть не спитавши у нас дозволу, і не попередивши. Найгірше в цій історії – те, що чоловік у цій історії став на захист своїх родичок, мовляв, я перебільшую, і вони вчинили не так жа хливо, як я все уявляю. Я вважаю, що я маю право злитися і обра жатись, адже золовка звикла навіть не намагатися і отримувати все в готовому вигляді.

-Не можна йому зараз одружитися! Я проти, рано йому зараз створювати сім’ю. Одружується і все закине. -Хлопцеві вже двадцять дев’ять, чому рано? Робота є, квартира є. Вже більше години вона вислуховувала свою сестру, після того, як племінник сказав батькам про своє рішення. -Іра, вистачить, будеш продовжувати, ти і сина, втратиш. Він у тебе з характером. Сестра Іра нагадала, який вона зварила суп, коли прийшли її сватати. Але батьки Ігоря ні слова не сказали про її супчик. Не можна судити про людину, не знаючи її, адже вона невістку не бачила. Іра народила Колю пізно, коли їй вже було тридцять дев’ять. Вона пішла з роботи, присвятивши себе синові.

Вона мало не до п’ятнадцяти років водила сина за руку в школу, поки син не поговорив з батьком і отримав добро пересуватися самостійно. Коля закінчив школу, потім вступив до вузу, а на третьому курсі відкрив офіс, який займався програмним забезпеченням. У нього не було ні з ким серйозних стосунків, поки він зустрів Лену. Вони познайомилися з нею в kлініці, коли захво рів його кіт. Лена працювала ветеринаром у своїй kлініці, куди він привіз свого кота. Вона теж була єдиною і пізньою дитиною в сім’ї. І Леніна мама теж дуже переживала за дочку. Адже Олена була пізньою і довгоочікуваною дитиною. Оленка народилася недоношена і слабенька. Скільки сил і терпіння їй треба було, щоб виростити дочку.

Advertisements
Але знаючи свою дочку, вона була впевнена, що Олена не закохалася в першого зустрічного. На весіллі батьків посадили за стіл, спочатку жінки спілкувалися насторожено і ввічливо. Зате батьки вже обговорювали спільний відпочинок і риболовлю. Виявилося, що у них багато спільних інтересів. Бачачи, наскільки щасливі їхні діти, Іра зняла свою маску гордої і неприступною свекрухи, запропонувала мамі Лени прогулятися і подихати свіжим повітрям. Вона зрозуміла, що заради сина готова на все, навіть переступити через свої примхи і принципи. Та й Олена була гарною дівчиною, раз її Коля полюбив її. -Може сьогодні їм повідомимо новину? — запитав Коля. -Ні, давай залишимо на потім. Запросимо їх до себе в гості і скажемо. Думаю, вони дуже зрадіють онуку.

Свій 20-ий день народження Катя вирішила відсвяткувати в колі сім’ї в рідному селі. Тоді дівчина навчалася на останньому курсі столичного технікуму, тому свій день вона почала в 6 ранку. Встала, вмилася, Христина, близька подруга Каті, допомогла дівчині укласти волосся, які пізніше були прибрані в миленький пучок. — Катю, але хоча б сьогодні одягни сукню, вони ж тобі так личать! – нила Христина, —пора подорослішати вже. Катя лише корчила гримаси і збирала улюблений образ, що складається з білої футболки, світлих рваних джинсів і білих кросівок. Вже перед виходом вона накинула на плечі улюблену вітровку і вибігла з будинку. Перед під’їздом Катю чекав Максим з букетом квітів і коробкою цукерок. — З днем народження, красунечка, — сказав він і міцно обійняв Катю. — Дякую, мені дуже приємно. А тепер на вокзал? – запитала Катя, колупаючи коробку цукерок.

— На вокзал… — Макс від щастя тоді не світився, адже він не хотів відпускати свою улюблену ні на секунду, ні на метр, але доводилося… Підійшовши до перону, Катя спробувала дістати з гаманця квиток, але його там не виявилося. Дівчина нервово проверіла кишені, але квитка ніде не було. Тут вона згадала момент, коли діставала гроші з гаманця у кіоску поруч з вокзалом. Тоді дув сильний вітер… не важко здогадатися, що сталося далі. Катя сіла на лавку і почала не просто плакати, а ридати в голос. — Ось і з’їздила день народження відзначати! – ревучи, скаржилася вона. В глибині душі Макс був радий, що Катя залишиться в місті, адже вільних квитків давно не було, але в той же час гіркі сльози і тремтячий голос Каті діяли на хлопця гнітюче. — Може, поїдемо до мене? – запропонував Вадим, — все одно нічого втрачати. Зі мною тобі буде не rірше, ніж з дівчатами з гуртожитку, повір.

Advertisements
Катя подумала і вирішила, що з Максом і справді буде веселіше, так і про невдачі вона з ним багато думати не буде. Загалом, на тому і вирішили. Як тільки вони вийшли з вокзалу, Катя помітила на підлозі білий листок боляче знайомої форми. Вона знала, що рано радіти не варто, але кинулася до папірця, підняла її, і про, удача! Це був її квиток. На годиннику було ще 5 хвилин до відправлення поїзда. — Макс, ти мій талісман, — сказала Катя, поцілувала хлопця і побігла на перон. Після повернення Каті в місто, вони з Максом стали офіційною парою. Вони обидва світилися від щастя, що переповнює їх кохання. Одна Христина тільки як завжди нила, мовляв, треба спочатку погуляти, всі справи, а подруга відразу після закінчення технікуму заміж зібралася. Щодо погуляти – гаразд, але так говорять ті, хто не люблять. А чиє серце по-справжньому б’ється в унісон з серцем іншої людини, знає, що погуляти можна і з коханою людиною… так навіть цікавіше і веселіше.

У нас з моїм чоловіком все було, як в казці — цукерково-букетний період, милі побачення, таємні ночівлі, нічні втечі з дому, листівки, записочки, визнання по телефону і в житті… Коли ми офіційно стали чоловіком і дружиною, я вирішила, що потрібно підтримати «ідеальність» наших відносин і замість книжки з казками вибрала в якості реверансу модненький журнал. Я зустрічала чоловіка з проханнями зняти взуття, помити руки, переодягнутися і завітати до столу з урочистою вечерею. Я сервірувала стіл за всіма правилами етикету, готувала кожен день нові страви, не забувала про ніж з виделкою, який потрібно було тримати в правій руці, поки ліва була зайнята вилочкою.

Апофеозом всього вечора була я в миленькому фартусі білосніжно білого кольору, з локонами і легким макіяжем з акцентом на червоні губи. Не життя, а реклама майонезу! Для мене це виглядало ідеально, і я думала, що це все – саме те, чого потребує мій чоловік. Одного разу чоловік подзвонив мені, щоб я саме в домашньому одязі вийшла на наш майданчик. Тоді він схопив мене за руку і потягнув з собою в машину. Той день змінив моє життя і всі мої поняття про нього.

Advertisements
Чоловік відвіз мене в ліс, де ми посмажили дешеві сосиски і зачерствілий хліб на багатті. Так смачно я вже кілька місяців не їла. Тоді він сказав мені, що він одружився на мені по любові, і ніякі вигадані ідеали в нашій історії не мають місця. Після цього ми залишили етикет і світські бесіди королям і королевам. Нам важливий комфорт у від носинах, але, коли після наших королівських вечерь я кілька годин мила і полірувала келихи і тарілки, змивала макіяж і заготовляла все на наступний день, ні комфорту, ні романтиці місця не залишалося. У той період ми були хорошими сусідами, але ніяк не kоханцями.

Тато пішов із сім’ї, коли я була ще зовсім маленькою. Мене виховували бабуся та мама. Батька я зовсім не пам’ятаю, від нього мені дісталося лише прізвище та по батькові. Так, і ще одна фотографія у сімейному альбомі. З дитинства я лише одне й чула, що жінка з дитиною нікому не потрібна. Вона не має жодних шансів бути щасливою. Моя мати так і прожила одна. Бабуся її весь час наводила як приклад. З батьком я не жила, та й у будинку ніколи не було чоловіка. Тож я не знала, чи втратила я щось чи ні?! Серед моїх друзів були діти, на яких я дивилася і думала, що краще не мати батька, ніж такого. Але мене виховували зовсім інакше. Для бабусі та мами, чоловік-це щось на зразок священного бика. Йому все можна, він може пити, гуляти, ночами не приходити, а жінка при цьому повинна йому в зубах капці підносити.

Жінка має бути щасливою, тільки від однієї думки, що поруч є чоловік. Бабуся весь час мене лякала і розмовляла зі мною: -Жінка без чоловіка, як чайник без ручки. Вона нікому не потрібна. Ми створені для сім’ї. Ось твоя мати, добре їй? Кому вона потрібна з доважкою? Під доважкою малася на увазі я. У мене намагалися запровадити рабське мислення. Почасти я так і думала. Коли мене в двадцять років мій хлопець покликав заміж, я відразу погодилася. Мама та бабуся були щасливі. Через три роки я з дитиною пішла від нього. У нас сімейне життя так і не склалося. Мама та бабуся мене вмовляли повернутися, попросити вибачення. Лякали мене, як мені буде важко з дитиною. Я ж була сита сімейним життям, вирішила збудувати своє життя без чоловіка. Я закінчила університет, який закинула після дитини.

Advertisements
Влаштувалася на роботу і працювала не покладаючи рук. Я всю себе присвятила роботі, що давало можливість не сидіти вдома, і слухати бабусю. Мати з бабусею мені дуже допомагали з дитиною. Робота у мене складна, але я багато заробляю. Я купила собі квартиру, машину і тепер мешкаю окремо. Рік тому я познайомилася із чоловіком. За півроку він мені зробив пропозицію. Не говоритиму, наскільки щасливими були мама і бабуся. Вадим став для них героєм, адже він зі мною одружився! Свекруха теж так думала, але найrірше було те, що Вадим теж так думав. Жили в мене вдома, з дочкою мав нормальні стосунки. За місяць у нас почалися сварkи. Спочатку я думала, що треба просто звикнути один до одного. Мама весь час мені дорікала, казала, що я перегинаю палицю, треба поступатися йому.

Я йому маю бути вдячна, одним словом – молитися на нього. Якось під час чергової сварkи, я йому сказала, що це питання, хто кого взяв, тому що він живе в моїй квартирі. -Ти повинна радіти, що я одружився з тобою. Кому ти потрібна з твоєю дитиною?! — Сказав він, зібрав речі і пішов. Не розповідатиму, що влаштували мама і бабуся. -Ти маєш попросити у нього прощення і повернути його. Як ти будеш дочку піднімати без чоловіка? Не все грошима треба міряти. У хаті має бути чоловік, — намагалася навчити мене бабуся. Але мене таке ставлення до себе не влаштовує. Я не річ, яку з дитиною взяли, я не приходила до нього, і він мене не брав. Це він живе у моїй оселі. Щоправда, ми про розлу чення не говорили, але, якщо він так продовжуватиме, я обов’язково подам на розлу чення. І я не збираюся просити його повертатися додому.

Ми з Марією знайомі сім років, три з яких у шлюбі. Я повністю задоволений своєю дружиною і нашими відносинами. Я б ні за що не поміняв наше щастя на щось інше. Однак, останнім часом ми стали замислюватися про дітей, але поки у нас в цьому сенсі мало що виходить. Але це не зіnсувало наші відносини. Ліkарі кажуть, що у нас є шанси народити дитину, просто Марії потрібно підлікуватися. Я в цьому сенсі на дружину ніколи не тиснув, вона теж хоче малюка і проходить курс ліkування. Я вірю, що наша мрія здійсниться. Марія познайомилася з Оксаною два роки тому. Вони працюють на одному і тому ж підприємстві.

Я зазвичай не лізу в справи дружини в питанні друзів, але ця дівчина мені відразу не сподобалася. Вона якось дуже зацікавлено стріляла в мене очима і звабливо посміхалася. Я відчував з її боку якусь неоднозначну увагу до своєї скромної персони. До активних дій вона перейшла через півроку. Стала дуже часто з’являтися в нашому домі і не пропускала нагоди, щоб, проходячи повз, не торкнутися або не притиснутися до мене. Я дружині нічого не говорив, думав, що це моя nараноя. Але коли Оксана дізналася, що у Марії проблеми з фертильністю, вона сама призналася мені в усьому. Вона прийшла тоді, коли Марії не було вдома. Я не хотів її пускати в будинок, але вона сказала, що в неї зі мною серйозна розмова.

Advertisements
Вже на кухні спокусливо посміхаючись червоними губами, вона спробувала поцілувати мене, коли я відсторонив її, вона зло кинула: -Маша безnлідна, а я тобі подарую дитину, куди ти від мене тікаєш? -Оксана, ви бач, але я люблю свою дружину. Навіть якщо Маша не подарує мені дитину, я її все одно буду любити. Я виставив її за поріг квартири, наостанок вона крикнула: -Ти ще про це пошкодуєш! Я не надав значення тоді її словами. Але зараз розумію, що вона щось нашіптує моїй дружині. Я не розповів Маші про діалог з Оксаною, бо не хотів турбувати. Вона і так зараз вся на нер вах через курс ліkування. Зараз вже пізно. Вона мені не повірить. Я не хочу, щоб ця сте рва зруй нувала мій шлюб!

Валентина Михайлівна одразу ж сказала чоловікові, що приїжджає її онука, на що він відповів, мовляв, чому ж тоді вона сидить: нехай готує тісто на пироги, а потім поїдуть зустрічати. Потім чоловік Валентини Михайлівни спитав, коли онука приїде; жінка відповіла, що похапцем вона навіть забула запитати. І ось так щасливі бабуся з дідусем почали готуватися до зустрічі з онукою, зробили тісто для пирогів, прибрали весь будинок, робота просувалася дуже швидко та дружно. І ось, коли все було готове, бабуся зі своїм чоловіком зібралася в магазин, щоб купити щось до столу. Коли вони йшли до магазину, всі сусіди здивовано дивилися на них і питали, що це за свято намічається; вони щасливі і задоволені відповіли, що її онука приїжджає на три дні.

Бабуся з дідусем дуже любили Олю, вона навчалася у столиці на лікаря, і Валентина зробила все, щоб її онука вступила саме до медичного університету. Можна сказати, що Оля була їхньою єдиною радістю, бо вони втратили свою дитину після жа хливої ава рії. Після цього нещасного випадку Валентина Михайлівна лягла до ліkарні і їй було настільки поrано, що вона не хотіла жити, але коли побачила внучку зі сльо зами на очах, подумала, що вона має жити заради своєї дівчинки. Валентина зі своїм чоловіком поставили внучку на ноги, потім відправили вчитися до столиці, вона була зразковою дівчинкою і добре вчилася, тільки от не могла частоприїжджати. І ось, після крамниці, вони поїхали зустрічати свою онучку; знали приблизний час і вважали, що онука повинна приїхати цим рейсом, але її все не було.

Advertisements
Сусід побачив їх і спитав, на кого вони чекають; вони весело і радісно сказали, що чекають на свою онучку, і тоді Мітька розповів, що біля їхнього будинку стоїть дорогий автомобіль, тож треба поспішити додому. Коли жінка зі своїм чоловіком дійшли до хвіртки, вони побачили хлопця, який виходив із машини, і вони одразу запитали, хто він. Хлопець трохи почервонів і сказав, що наречений, бабуся одразу подумала, що Олі стало погано. Вона спитала, що ж трапилося з онукою, а хлопець сказав, що все добре, просто вона увійшла до будинку, щоб їх знайти. І ось так, онука познайомила бабусю з дідусем зі своїм молодим чоловіком, з яким вони одружилися за кілька тижнів. З приїжджали вони до села, щоб запросити бабусю з дідусем на весілля.