NEWS 2SWEET

Я прийшла додому з роботи, мене нещодавно підвищили. Тепер я головний шеф-кухар у ресторані. І мені тут же дзвонить чоловік: -Кать, до нас через дві годинки мама з сестрою прийдуть, ти швиденько зроби свою фірмову рибку в духовці. Сходи до магазину, ще фрукти куnити треба.

-А що за свято? До чого такий поспіх? -Не можу говорити, я за кермом, все, бувай. Я ніяк не могла зрозуміти, в чому річ, а потім почала аналізувати. Новий рік відзначали у нас вдома, день народження свекрухи також, навіть день народження сестри чоловіка.

Advertisements
Чомусь виходить так, що всі свята відбуваються у нас вдома. І завжди під час застілля готую я одна. Ніхто мені не допомагає, навіть на їжу не скидаються. Просто приходять, їдять за мій рахунок та працю, а потім навіть тарілки у раковину не доnоможуть скласти. За півгодини прийшов чоловік.

— Про ти вже встигла до магазину сходити? Я думав, тобі більше часу знадобиться. -Нікуди я не ходила. -В сенсі? А що сталося? Тобі що складно? -Так, мені складно.

— Надя, ну будь ласка. Я і на городі доnоможу, і тебе на роботу відвезти вранці можу. Хочеш? Тільки візьми гроші, сховай у себе. Я не можу залишити їх вдома і поїхати. — Ні не буду. Іди! — Прошу тебе, вони пропадуть. — Неси до банку. — Не можу до банку. Там у мене борг 500 тисяч, а тут лише 200. Спишуть все. Три місяці вже працюю як кінь, щоб вони даремно зникли? Невже тобі шкода зберігати їх у своїй тумбочці? – Ні. — Надя, дуже треба, прошу. Наді було важко відмовляти, адже це був рідний дядько. Щоправда, він не зразок для наслідування, але все ж таки. В нього ще й діти. — Десять днів. На одинадцятий день ти їх забереш! — Сказала Надя. — 11 днів та розписка. — Чого? Серйозно? — Ну, це ж гроші, куди без розписки.

— Сам привіз, сам вимагаєш… Гаразд. Якщо не забереш на 11 день, я віднесу їх у банк і будь що буде, — сказала Надя і забрала конверт. Надя знала, що мама та тато не будуть у захваті від цього рішення. — Поверни їх поки він у місті, — сказала мати. — Пізно вже, мамо. — Доню, я йому не довіряю. Це велика відповідальність зберігати чужі гроші. Надя мовчала. — Тато засмутиться, дізнавшись, що ти погодилася зберігати гроші Миші. Він точно поїде до нього і влаштує там сkандал. — Тому прошу, не кажи татові. — Я не маю від нього секретів. — Мам, заради Бога… — Гаразд. Але брехати я не збираюся, якщо спитає. Більшість терміну минула, залишилося лише два дні. Надя зібралася погуляти з подругами, надвечір вийшла з дому.

Advertisements
За кілька годин вона повернулася і побачила, що гроші дядька та її прикраси зникли, хтось заліз у будинок. Їх почали шукати, але ймовірність мала, що знайдуть. Збіглося, звичайно, див но. Того ж дня зателефонував дядько і питав, чи все гаразд. — Я так і знала, що тут щось не таке. Нічого хорошого ми від Михайла не бачили. Впевнена, це його дружки вкрали гроші, – злилася Мама Наді. У призначений день дядько прийшов по гроші. Надя заздалегідь йому розповіла, що та як. — Я віддав тобі гроші й у призначений день прийшов за ними. Яка різниця, що з ними? Ти винна, що не встежила. Ти віддай мені гроші, а цих двох знайдуть і повернуть тобі суму. — Двоє? Навіть ми не знаємо, скільки їх було. — Ем… ну я припустив. Надя оформила kредит, щоб повернути ці гроші дядько, а розписка справжня була. Важко було довести, що Мишко сам влаштував це, але не було жодного сумніву, що це так.

— Женя, ты вообще в своем уме? Какая любовь в ее возрасте? В ее возрасте не строят личную жизнь. В ее возрасте заготовки делают и о внуках заботятся. Куда такая бабушка годится? — возмущалась Рита — Рито, не говори так. Ей всего 55 лет. Она заслужила личное счастье после того, как заботилась о нас все эти годы. И ты можешь своей маме отвезти детей. Не одна свекровь пенсионерка со свободным временем. На майских праздниках Рита решила поехать с друзьями на небольшую вечеринку. Вечеринка была взрослая, поэтому взяла она с собой только мужа. И тут встал вопрос — куда детей деть. Она позвонила свекрови и сказала, мол, нам нужен отдых, поэтому детей с вами оставляем.

А та прямо ответила, что в тот же день у нее свидание, и она не может его отменить. Рита была ужасно возмущена. Во-первых, как что-то может быть важнее внуков для человека возраста свекрови. Во-вторых, девушка была уверена, что забота о внуках – единственная обязанность людей старше 40 лет. — Ну, с собой берите. Под ногами мешаться не будут, они у вас спокойные, так, и свежий воздух им только на пользу, — ответила Ольга, свекровь Риты. — Вы несете какую-то ложь. Вы нам все планы портите своим эгоизмом. Как-то вы опоздали со свиданиями, свекровь дорогая. На это Ольга не ответила, сильно обиделась и повесила трубку.

А Рита кипела от злости. Она позвонила мужу и начала жаловаться. — Ну, зачем ее принуждать? Пусть с нами дети поедут. Лишними не будут. Разговор с мужем лишь подлил масла в огонь. И вот тогда Рита пришла ко мне, своей подруге, жаловаться на свою нелегкую долю. — Как я оставлю детей со своей мамой? Она ведь еще работает. А свекровь безработная, она имеет сколько свободного времени, а тратит она ее на ненужные в ее возрасте вещи. Не было смысла утверждать обратное Рити, она всегда была слишком упрямой. В конце концов детей они с собой взяли, и все прошло замечательно, вот только этот случай очень сильно испортил отношения Риты и Ольги. Но это же классика жанра в отношениях свекрови и невестки.

Коли мамі було під п’ятдесят, вона вирішила вийти заміж за чоловіка, який був молодший за неї на десять років. Можливо вона вважала таким чином себе молодшою. Ми з сестрою намагалися її відмовити, але все марно. На той час ми, разом із сестрою, винаймали квартиру в іншому місті. Жили ми дружно, не сва рилися тому, коли сестра одружилася, ми продовжували жити разом. Так життя дешевше. Мама продала свою квартиру і на ці гроші купила сестрі автомобіль, як подарунок на весілля. А сама перебралася жити до вітчима. Через шість років сестрі зателефонувала сусідка мами і повідомила, що вітчим розлу чається з матір’ю, а оскільки тій нікуди йти, вона спить у сараї.

Ми, звичайно, зателефонували, щоби розібратися в ситуації. Вітчим, анітрохи не бентежачись, заявив, що наша мати тепер пенсіонерка і грошей у будинок не приносить, а він утримувати її не збирається. Ось таке кохання. Нам навіть стало відомо, що він собі вже когось надивився. Очевидно, ця жінка отримувала ще зарплату. Ми, не довго думаючи, вирішили, що де мирно уживаються троє, уживуться і четверо і перевезли матір до себе. Уявляю, як витягнулися обличчя в деяких із вас. Але запевняю вас, прагнучи жити окремо від батьків, ви не знаєте чого себе позбавляєте.

Вдома у нас тепер завжди затишно прибрано, і питання з харчуванням мати повністю взяла на себе. Боже, як смачно вона готує! І яке це щастя приходити до будинку, в якому на тебе чекають. Раніше, поки ми робили покупки, доки добиралися додому і готували вечерю, вже й на бічну було пора. А тепер у нас з’явилася нагода посидіти один з одним, поспілкуватися. У сім’ї у нас чітко розподілено обов’язки та статті витрати, тому й причин для свароk немає. Навіть горезвісного kонфлікту «зять-теща» ми не маємо. У мами дуже спокійний характер і вони із зятем чудово ладнають. У вихідні ми обов’язково кудись виберемося всі разом – у кіно, у кафе, ще кудись. Жити разом дружною сім’єю – це чудово!

Я стала сиротою з дванадцяти років. Мій батько був просто картинкою у мене в голові, і моя мати постійно розповідала гидоту про нього. Її не можна було звинувачувати; тато покинув її під час вагітності. Не маючи іншої сім’ї, я опинилася в міському притулку, змирившись з тим, що, будучи вже майже підлітком, я була нікому не потрібна серед немовлят, яких активно усиновлювали. У вісімнадцять років я успадкувала трикімнатну квартиру моєї матері і вступила до університету на стипендію. Мені не було до кого звернутися, і я знайшла мотивацію в своїй самоті, щоб досягти успіху.

Я старанно навчалася, відвідувала курси перукарів та манікюрників і невдовзі знайшла постійну роботу. Життя стало яскравішим, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка в університеті . Як староста, я вже давно хотіла зустрітися з ним, що переконало мене в старій приказці про те, що протилежності притягуються. Ми почали зустрічатися після того, як він за чашкою кави подякував мені за допомогу в навчанні, і побралися ми ще до випуску. Мати мого чоловіка припускала, що мною легко маніпулювати, вважаючи моє минуле. Вона була приголомшена моїм твердим опором її трюкам.

Її неправильне уявлення про здатність осиротілих дітей захищати себе призвело до того, що вона не злюбила мене і виступила проти нашого весілля, але чоловік дав усім зрозуміти, що останнє слово за ним. Після весілля ми жили на орендованій квартирі, поки ремонтували мою. Свекруха запропонувала здати в оренду свою маленьку однокімнатну квартиру та переїхати до мене – жити з нами. Я відмовилася, відстоюючи свої права. Це викликало суперечку і зробило мене її ворогом номер 1, але це мене не збентежило. Найголовніше – чоловік любить мене, і я нікому не дозволю використовувати мене в своїх цілях.

Коли чоловік Марії Сергіївни помер, вона намагалася вирішити, що робити далі. Перед нею стояв вибір жити однією або переїхати жити до доньки. Потрібно було вирішити залишатися в улюбленій селі у власному будинку і продовжувати вести господарство, але однією або продавати будинок і переїхати жити в незнайомий їй місто, але бути ближче до доньки. Грошей від продажу будинку не вистачило б на покупку квартири в місті, а тіснити дочка не хотілося. Марія Сергіївна вирішила звернутися за порадою до подруги, і та розповіла їй історію однієї жінки. Справа був так: подружжя жило в селі, садили город, тримали худобу і допомагали своїм уже дорослим дітям як могли. Дітей у них було троє. Син і старша дочка поїхали жити в сусіднє місто, а молодша дочка вийшла заміж і поїхала на батьківщину до чоловіка. Мати переживала, що не може допомогти молодшенької, так як, яйця, картоплю і м’ясо не відправиш в посилці в іншу країну. Коли у цієї жінки помер чоловік, вона продала худобу і курей, гроші розділила між усіма дітьми. А собі залишила тільки на поминки. І до осені, коли викопали картоплю, старший зять запропонував продати будинок і переїхати до них, щоб вона не залишалася одна.

Вона подумала, що це гарна ідея, адже що вона буде робити одна в села без чоловіка, будинок важко утримувати однією. Вона швидко продала будинок. Потім, як і було заплановано, переїхала до старшої дочки. Але в той день коли жінка приїхала до них, вона виявила, що втратила гроші від продажу квартири. Коли про це дізнався зять, він навіть злості своєї приховати не зумів. Звичайно, адже вони збиралися купити машину на ці гроші. Відчувши себе зайвою, жінка зібралася і пішла до сина, який жив неподалік. А там уже все знали про пропажу грошей. Невістка мало не з порога заявила: «Ми вас не просили від будинку позбавлятися, і до себе на постій не кликали». Так їй довелося їхати до двоюрідної сестри. Там вони подзвонили молодшої дочки і розповіли про склалося ситуації. Дочка недовго думаючи, сказала матері: «Займи грошей, купи квиток. Із зарплати надішлемо. Приїжджай, будемо раді ». «Добре, приїду» — відповіла тоді жінка. «Тільки гроші-то мої на книжці лежать. Не пройшли перевірку старша дочка і син ». — Ось і ти, Марія, не продавай правду поки квартиру. Поїдь поживи. Скажи, що грошей немає. Втратила чи обдурили шахраї. А там видно буде — у дочки залишитися або в свій будинок повернутися.

Після народження нашого сина чоловік раптом заявив, що йому набридло сімейне життя – і просто пішов. Я тоді працювала вчителькою, зарплата була дуже маленькою, виручала тільки мама. Колишній чоловік жив спочатку у своїх батьків, а згодом поїхав до Англії. Пробув він там 20 років – жодного разу не надіслав ні копійки. Але його батьки, ніби відчуваючи провину за сина, часто забирали онука у вихідні. Фінансово вони мені не допомагали, але дитині подарунки іноді дарували.

Після закінчення університету син поїхав навчатися за кордон, пробув там 2 роки, одержав гарну роботу – так і лишився там. Нині він живе в Чехії, одружився, син є. Я іноді приїжджаю до них у гості, щоб допомогти невістці з малюком. На відміну від свого батька, син зробив для мене практично все: збудував будинок, зробив там ремонт, переписав житло на мене. Все йшло добре, доки кілька місяців тому не з’явився мій колишній чоловік.

Він якось довідався, що маю будинок, і приїхав із заявою, що має тут частку, оскільки син у нас спільний. На вигляд я зрозуміла, що у нього сер йозні проблеми зі здо ров’ям. Швидше за все, йому потрібні гроші та житло, оскільки у батьківському будинку для нього більше немає місця. Зараз я перебуваю перед важкою дилемою: з одного боку, він забув про нас і згадав лише тоді, коли йому потрібна була допомога; а з іншого боку, мені шкода його просто по-людськи.

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38.

А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко. А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них. Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.

А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі. Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

Дружина народ жувала. Вадим дуже нер вував в очікуванні народ ження дитини. Нарешті ме дсестра повідомила, що наро дився син. Але відразу сказала, що лікар чекає його у своєму кабінеті. Здивований чоловік подався за медсестрою. Ліkар не став ходити довкола. Він повідомив, що стан хлопчика задовільний, але є одна проблема. Ніжки. Щось не так зрослося, тож хлопчик не зможе ходити. Тільки за кордоном роблять такі оnерації, але дуже дорого. – До речі, ваша дружина написала відмовну, – повідомив ліkар. Вадим здивовано дивився на нього. Коли вона встигла? Прийшов у палату до Віталіни. Вона лежала, відвернувшись до стіни. Чоловік довго вмовляв дружину забрати відмову.

Advertisements
Хлопчик ні в чому не винний. Йому потрібна допомога батьків. Але Віталіна стояла на своєму . З’явилася теща, яка твердила, щоб Вадим відмовився від сина. Будуть ще діти, здо рові. Чоловік мовчки пішов від них. Він запакував речі тепер уже kолишньої дружини, поміняв замки у дверях, щоб та без нього не увійшла до квартири. Забрав Максимку з nологового будинkу. Спочатку оформила декретну відпустку. Потім шукав інформацію в інтернеті про таких діток, як у нього син. Самому важко з немовлям, але він впорається. Знайшов, та це мало доnомогло. Лише сусідка підказала йому, що в одному селі живе бабуся. Вона розуміється на таких хво робах. Можна відвезти Максима до неї.

Якщо не доnоможе, то не візьметься за нього. Вадим вирішив поїхати. Він нічого не втрачає, тільки гроші за найману машину. Коли приїхали на місце, то не бабуся там була, молода жінка. Та погодилась доnомогти. Але хлопчику треба жити в неї. Чоловік був згоден на будь-які умови, аби вона доnомогла дитині. Вже за шість місяців Максимка повзав по хаті Валентини. Вадиму сподобалася жінка, хоча вона старша за нього на сім років. За цей час, що вони провели разом, чоловік роз лучився. Про це він сказав Валентині. Вона також прикипіла всім серцем до Вадима та його синочка. Тому на пропозицію чоловіка вийти за нього заміж відповіла згодою. Нарешті, у Максимки є мама, а у Вадима дружина. Через два роки Вадим із того ж nологового будинkу зустрічав Валентину із ще одним сином. Максимко бігав навколо і говорив «мама, мама, покази блатика».

Якось мій батько висунув ультиматум: якщо моя мачуха буде на моєму весіллі – він не прийде. Це призвело до спекотної суперечки між нами. Перед очима промайнуло все моє життя: після того, як моя рідна мати пішла з життя, коли мені було п’ять років, батько швидко одружився вдруге. Жінка, яку він привів додому, була доброю і гарною, і незабаром вона стала для нас матір’ю , незважаючи на початковий опір старшої сестри. Вона вміла підбирати слова, зуміла зблизитися з нами та принести мир у наш дім. Я навіть почала називати її “мамою”.

Вона була поряд з нами у всьому, навчала нас із сестрою навичкам ведення домашнього господарства і дбала про нас, коли ми хворіли. Вона перетворилася на справжню матір, а згодом і на кохану бабусю. Мій батько теж був добрим: старанно працював, щоб забезпечити нашу велику родину. У нас було щасливе спільне життя. Але все змінилося, коли мені виповнилося двадцять. Мій батько заявив, що знайшов справжнє кохання, і пішов, щоб бути зі своєю коханкою.

Моя мачуха, розбита горем, переїхала у свою власну квартиру, залишивши мене почуватися покинутою, оскільки моя старша сестра та молодший зведений брат жили своїм життям. Я часто приїжджала до неї, шукаючи її поради та втіхи. І ось, через 3 роки, коли я готувалася до свого весілля, ультиматум мого батька здався мені необґрунтованим. Я розповіла мачусі про його рішення, і вона одразу зрозуміла ситуацію. Вона вирішила, що буде краще, якщо вона не прийде на весілля, запропонувавши відсвяткувати з нею окремо, щоб усі були щасливі та задоволені. Її слова і кохання вкотре глибоко втішили мене в той скрутний момент.