NEWS 2SWEET

Історія бере свій початок ще з молодості моєї бабусі. Вона тоді жила у селі. На той момент була одружена і виховувала маленького сина. Село було невелике. Сусідами моєї бабусі були дві рідні сестри. Одна старша за іншу на два роки. Старшу звали Ганною, молодшу – Уляною. Обидві дівки були гарні, хлопці бігали за однією, за другою. Але так цікаво сталося, що сестри полюбили одного й того самого хлопця. А самому нареченому сподобалася старша Анна. Він став до неї доглядати, на танці ходили, з них і додому проводжав. Ночі проводили разом, на зірки дивилися. Загалом, любили вони одне одного. Часу трохи минуло, то стали молоді про весілля говорити. І батьки були зовсім не проти, щоб весілля відбулося, тож потроху почали готуватися до нього. Час гулянь призначили на осінь – наприкінці жовтня. Уля в цей час ніяк не могла змиритися з весіллям. Вона дуже любила Петра – так звали нареченого її сестри Анни.

Їй дуже не хотілося, щоб їхнє весілля відбулося. Ось уже й наближався день весілля. Уляна зібралася з духом, підійшла до Петра і все розповіла. Сказала, як вона його любить, умовляла, щоб він не одружився з її сестрою. Клялася, що все життя робитиме все так, як він захоче і любитиме його до останнього дня. Хлопець вислухав Улю і сказав їй, що любить Анну, а Уляну просив заспокоїтись. Мовляв, дівка молода, знайдеш ще гідного нареченого, який носитиме на руках. Петро обіцяв, що ця розмова залишиться між ними. Уляні від цього не стало легше, плакала вона ночами. А тут і день весілля настав. Наречена була красивою, поруч жених Петро ошатний, мужній, всі довкола щасливі. Весілля було пишним. Народу було багато, усі гуляли, пили за здоров’я молодих. Навіть із сусідніх сіл люди приходили. Тільки Уля сиділа і гірко плакала. Петро бачив її стан, і добре розумів, чому вона така.

А гості всі думали, що вона так журиться від того, що тепер сестра її старша житиме від неї окремо. Весілля скінчилося, всі розійшлися по хатах. Молодята пішли у свій дім! Вони мали першу шлюбну ніч. А Уля в цей час почала у віконце підглядати за молодятами. І побачила, як Петро Анну поцілував і обійняв. Розлютилася і почала тихенько нашіптувати: «Проклинаю вас, молодята. Нехай станеться так, що ви довго не проживете разом, щоб чоловік загинув, щоб щастя в цій родині не було. Нехай діти народяться хворими, а батьки ваші щастя від онуків не отримають!», – сказала вона такі страшні слова і втекла. Минуло близько 45 років. Моя бабуся ще в молодості із чоловіком і вже двома дітьми до міста перебралися. Але іноді вона навідується до того села, на цвинтарі, де її родичі поховані. Вона доглядає їхні могили та й просто згадує. Ось і зараз вона вирішила поїхати на той цвинтар.

Побачила вона там самотню бабусю, що сиділа біля могилки. І впізнала моя бабуся в цій старенькій Уляну.
Розговорилися вони з нею. Уляна впізнала бабусю. Почали розмовляти і про життя моєї бабусі, і про життя сестри Уляни: — Життя моє перетворилося на жах. — промовила Уляна. – Гріх я на себе страшний взяла. Я ж на весіллі тоді сестрі своїй рідній прокляття побажала на її нову родину, а воно все проти мене обернулося. В Анни в житті все чудово. А ось я зустріла гарного хлопця. Життя наше відразу ж не склалося. З’явилось у нас троє дітей. Старший син потонув, середній від хвороби у 5 років помер, а молодшого я берегла, як могла. Чоловік мій на роботі під комбайн потрапив та загинув. А мені довелося одній молодшого виховувати. Тяжко без чоловіка, але я справлялася. І знаєш, що? Виріс він бовдуром. Судимість у нього. Сидить у мене на шиї. Лупить сильно. Грошей на випивку просить.

— Так, покарав тебе Господь за твої слова жахливі на адресу сестри, — сказала моя бабуся. — Тім, а давай сина хрестимо. Тож уже не ті часи, що двадцять років тому. Он і твій батько на Великдень до церкви заходить. Ну давай? – просила чоловіка. Але той був непохитний. – Батько як хоче, а я до церкви не зайду. Це не моя віра. Хто, скажи, бачив Бога? І я не бачила. Але всі говорять… а чи мало що про нас із тобою можна почути? Я вірю тільки в те, що бачу і чую на власні очі. І більше ні в що… – Сама себе я покарала. Я тоді, коли проклинала молодих, дивилася на них у ліжку та помітила, що в кімнаті дзеркало велике стояло. А у ньому я своє відображення побачила. І знаєш, що я тим часом шепотіла? А те щоб син Ганни вбив її. Це виходить, що дзеркало прокляття на мене відбило. Значить, не довго мені залишалось. Син мій мене і зі світу зведе скоро! Після цих слів Уляна у сльозах пішла з цвинтаря. Так от і виходить, що ніколи нікому не бажайте зла, все потім вам повернеться бумерангом!

Я чула багато історій про сварки родичів через квартиру і спадщину, але я завжди думала, що мене з сестрою такі речі обійдуть стороною. Ми з сестрою були дуже дружні, ніколи не сварилися як в дитинстві, так і в дорослому віці. Батьки нас правильно виховали. І також батьки нам однаково подарували по однушці кожній. Це був справжній сюрприз. Не потрібно було нічого ділити і з’ясовувати, кому належить зайвий квадратний метр. Так ми стали жити своїм життям. Сестра вийшла заміж, народила двох дітей. А у мене з особистим життям нічого не складалося, але зате з роботою все було добре.

І ось по мер наш батько, вночі серце зупинилося. Мати не змогла змиритися з втратою і теж слі дом за ним пі шла. Квартира батьків стала пустувати. І тут до мене прийшла сестра: — Вже достатньо часу пройшло, нам потрібно щось з квартирою вирішувати. — А що з нею вирішувати, все і так зрозуміло. — Та ні, мені здається, що ми в глухому куті. — Ти взагалі про що? Про квартиру батьків? -Так. — Так вона ж записана на нас, продамо і розділимо rроші навпіл. — Але от тільки я не хочу її продавати. — Ну добре, може здавати в оренду, а rроші навпіл.

— В цьому-то і проблема. Мама за життя на мене дарчу оформила. На мене одну… сказала, що у мене вже двоє дітей, а у тебе дітей вже і не буде. Просто вона тебе засмучувати не хотіла, тому не говорила. Сестра показала дарчу: все було точно так, як вона сказала… мені стало так прикро. Адже я не думала, що у нас в родині можуть бути якісь таємниці або така недовіра. Я навіть заплакала від образи. Сестра все ж запропонувала меніrроші, але я відмовилася. Я плачу не через rроші, а через таке несправедливе ставлення матері до мене.

Вже кілька місяців я помічаю, що мій чоловік поводиться дуже дивно. Я гадаю, що в нього з’явилася kоханка. Він постійно затримується на роботі. Раніше він закінчував свої справи в офісі приблизно о 8-й вечора, а зараз приходить додому до 12-ї ночі. Коли я прасувала його сорочку, то у внутрішній кишеньці знайшла чеки. Він купував комусь дорогі парфуми, одяг, їжу з ресторану … А от я такі дорогі подарунки від нього не отримую. Максимум що мені чоловік може подарувати на день народження, так це три троянди та тортик.

Я вирішила простежити за ним, щоб зловити на місці злочину. Після роботи він вийшов із офісу до 8 вечора. Я була в довгому плащі та в окулярах, він мене не впізнав. Чоловік попрямував у магазин, купив там величезну коробку цукерок. Потім зайшов у квітковий і купив там троянди, штук приблизно більше 20-ти. І до чого всі ці покупки були дуже якісні, дорогі. Я почала стежити далі. Він підійшов до якогось будиночка. Його зустріла жінка похилого віку і вони зайшли за огорожу.

Я, звичайно, припускала, що чоловік мені зра джує, але щоб з якоюсь старенькою … мене це вразило. Увечері я вирішила про все поговорити з ним. І тут чоловік мені зізнався: -Це моя знайдена мати … Так , я ріс у дитя чому будинку з 10-ти років, бо мою маму обмовили, і мене забрали. Але недавно вона знайшла мене і вийшла на зв’язок. -А Чому ти мені відразу нічого не сказав? -Я думав, що ти мене не підтримаєш чи будеш проти нашого спілкування. Коли ситуація прояснилася, то ми з чоловіком уже разом пішли до магазину, купили все найкраще та поїхали знайомитися з моєю свекрухою.

Ми в шлюбі вже 10 років. Нам обом за 30. Нашому синові-3 рочки. Ми довго не могли заваrітніти, а коли це вийшло, чоловік був просто на сьомому небі від щастя. А нещодавно він повідомив мені, що просто втомився. Почав збирати речі, кидав їх на підлогу, запихував в сумки. Йому було навіть плювати на те, що наш 3-річний малюк тримає його за ногу і плаче.

Зібрався, пішов. Подруга запевняла мене, що він точно знайшов собі молоду і не повернеться. Мовляв, мені потрібно подумати про те, як облаштовувати своє життя далі. Благо, квартира була повністю моя, так що про житло не потрібно було думати. Почала ходити по судах і збирати документи, щоб подати на алі менти. Паралельно шукала собі роботу. З вакансією мені пощастило.

До народження дитини я працювала в офісі, а коли пішла в деkрет, мене підмінила доросла жінка. А зараз вона зібралася на пенсію, так що начальник був радий бачити мене на робочому місці хоч в той же день. Мама теж виручила: запропонувала побути нянею. – А що, переїду до тебе, у мене пенсія неnогана. Та й нудно не буде одній. Одного разу в кафе я побачила причину втоми мого чоловіка. Він сидів з білявкою років 25-27 і мило розмовляв за чашкою кави. Я не стала влаштовувати сkандали: просто зняла парочку на мобільник і пішла.

Повернувшись додому, я подивилася в дзеркало і зрозуміла, що потрібно міняти себе кардинальним чином. Як же я могла так запустити себе в сімейному житті? Перефарбувала волосся в той колір, який мені завжди подобався, але який був nротивний чоловікові. Записалася в спортзал, сходила на макіяж і в спа. До суду залишалося 2 дні, коли в двері моєї квартири подзвонили.

Я відкрила – на порозі стояв чоловік-з квітами і цукерками. – Як ти змінилася! Але, постій, навіщо ти пофарбувала волосся в цей жа хливий колір? Він же тобі не личить! – Єдине, що мені не личить, це ти! Він ще довго благав мене не подавати на алі менти, говорив, мовляв, буде пересилати мені на картку певну суму на потреби дитини. Але я відповіла, що все буде по справедливості і по заkону – і зачинила перед ним двері.

Все своє життя Алла прожила в селі. Виховувала її одна мати. Під час останнього класу школи вона заkохалася в Григорія. Гриша був найвиднішим хлопцем у селі, вихідцем із заможної родини. Алла заkохалася в високого красеня всією душею, марила про щасливу сім’ю і спільне майбутнє. Закінчивши школу, Гриша поїхав в місто, вступати до університету.

Вона гріла надію про те, що він повернеться, і вони одружаться. Після його від’їзду вона виявила, що заваrітніла. Зв’язатися з хлопцем ніяк не могла, тому вирушила до його батьків. Батьки Гриші навіть на поріг її не пустили. Мовляв, заваrітніла незрозуміло від кого, а тепер на сина їх повісити збирається дитину.

Погрожували її зганьбити в селі, якщо вона не відстане по-хорошому. У них були свої уявлення про майбутнє Григорія, і безрідна дівчина в їх плани не вписувалася. Алла наро дила доньку, яку називала Катериною. Від спільних знайомих їй стало відомо, що Гриша влаштувався в місті, будує успішну кар’єру. Мати доnомагала Аллі з дитиною, а коли її не стало, їй стало значно важче.

Вона працювала в магазині і паралельно виховувала дочку. У дитинстві Катя була дуже прив’язана до матері, але, коли виросла, якось різко віддалилася. Все частіше пропадала з друзями. Алла за неї переживала, але дочку не обмежувала. Життя в селі Каті не подобалося, вона в місто рвалася. Після школи вступила до коледжу, який в місті знаходиться, з’їхала в гуртожиток.

Алла без неї дуже су мувала, все сподівалася, що дочка повернеться до неї. Однак, Катя після навчання знайшла роботу і стала знімати з подругами квартиру. А через півроку і зовсім заявила, що заміж виходить. Алла дуже зра діла за дочку, стала цікавитися подробицями. Катя поділилася, що її обранець баrатий чоловік. Попросила мати на весілля не приїжджати, пообіцявши надіслати фотографії.

Алла образилася, але виду не подала. Роки йшли. Катя наро дила сина. З мамою вона рідко спілкувалася, іноді навіть спеціально трубку не брала, коли та дзвонила. Алла один раз зібралася і приїхала, щоб дочку відвідати і онука побачити. Катерині це не сподобалося, вона присо ромила матір за те, що та виглядає бідно, дозволила на онука лише мигцем глянути ы випровадила скоріше за поріг.

Аллу цей виnадок дуже зачепив. Вона багато nлакала, а потім вирішила взяти себе в руки і змінитися. Почала краще одягатися і стежити за собою. Скоро доля звела її з хорошим чоловіком, який незабаром покликав її заміж. Жити вони стали в його будинку. Катя з’явилася через три роки. Слізно благала мати прийняти її і доnомогти. Алла дозволила їй жити в своєму будинку, який після її заміжжя пустував, але сказала, щоб дочка на велику доnомогу не розраховувала.

У нас середньостатистична сім’я, де кожен зайнятий своєю справою. Я вчуся в університеті, батько працює у великій компанії, мама візажист, а сестра школярка. Батьки в шлюбі вже 22 роки, вони з боку виглядають як Ідеальна пара. Дуже люблять і піклуються один про одного. Я б в житті не подумав, що вони можуть поранити один одного. У будинку у кожного свій ноутбук, і так як це особистий простір кожного, на них є свій пароль. Коли ми вирішили їх запаролити, я навіть зрадів, але потім це призвело до появи безліч секретів між нами. Коли ноутбук батька зіпсувався, він віддав його мені на лагодження. Я виправив там все і коли запустив, прийшов в жа х. Я зайшов в Гугл, для того, щоб довантажити відсутні файли. І там я побачив неприємні мені повідомлення в соціальній мережі.

Я був не в курсі, що у мого батька є сторінка в Фейсбуці, так як він говорив, що не зацікавлений в цьому. Коли я відкрив листування, мені хотілося провалитися крізь землю. Там були вульгарні листування з якоюсь дівчиною, яка призначила йому зустріч. Я написав у себе адресу зустрічі. Після допрацював все необхідне на пристрої і віддав його назад, але тепер я ставився до нього зі злістю. Я до останнього моменту сподівався, що це просто листування. Більше нічого. Пішов до будинку в призначений час і встав так, щоб мене видно не було. Але, на жа ль, у мене був достатній огляд. Коли під’їхала машина батька і до нього сіла ця молода дівчина, з якою він листувався, я хотів вийти і розбити машину, але стримався. Я просто ненавидів його. Він, як виявилося, зрад жував мамі з цією дівчиною після стількох років шлюбу.

Я впевнений, що моя мама ніколи б не вчинила так. І можу з точністю сказати, що вона не пробачила б його. Я тепер навіть сісти за один стіл з ним не можу. І що тепер робити далі? Розуму не докладу. Але якось все це занадто далеко зайшло. Та й не знаю, як вчинити. Увечері того дня я зайшов через його аккаунт і почитав, як він пише цій дівчині яка вона хороша в ліжку, і як йому не терпиться роз лучення з дружиною. На той момент мені хотілося розламати все навколо, я був дуже злим. Взяв навушники і вийшов погуляти. Вранці я не вийшов до сім’ї на сніданок, забрав їжу до себе в кімнату. Я не припиняв думати про те, що я теж стану ось таким. Чесно не розумію, як він може так обманювати маму, брехати їй.

Моя мама ж досі любить його і навіть не знаю, як вона переживе роз лучення. Я хотів виловити цю дівчину і поговорити з нею, але не став. Причину не знаю. Тато кілька разів намагався поговорити зі мною, дізнатися, що відбувається, але я просто йшов до себе в кімнату. З мамою я спілкуюся, як завжди, всіляко намагаючись бути спокійним, щоб не показувати щось. Напевно через те, що батько став здогадуватися, що я все знаю, він тепер нер вує, коли ми опиняємося в одній кімнаті. Страաно те, що я більше не сприймаю його як батька. Я бачу його як людину, яка зра дила мою маму і вже нічого змінити не можна. Я ніколи не зможу пробачити його. Якщо він вирішить роз лучитися з мамою, я обов’язково помщусь йому за це. За те, що він кинув мою прекрасну маму через якусь дівчину.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай. Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину. Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду. Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все. Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула. Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.

Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: «Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося». Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах». Я розвернулася і пішла, не взявши букет. Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні. Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним. На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася. Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе. Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла.

Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас. Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило. І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж. Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо. Ми все ж одружилися.

З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх.
Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить. У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає. Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися. Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Я лікар. Багато чого побачив за час своєї лікарської практики… Коли стара, хво ра людина , прощаючись з рідними, спокійно говорить про заповіти – це бо ляче, але все ж таки зрозуміло. Він прожив життя, а зараз, утомившись боротися з хво робою, хоче завершити свої земні справи, навівши порядок. Але коли так само спокійно, аналогічні слова вимовляє шестирічна дитина – це страաно.

Я, шістдесятирічний чоловік, лікар, вийшов із палати Андрійка, прийшов у свій кабінет і nлакав від безсилля… Андрію було три роки, коли він став скаржитися батькам на бо лі. Його одразу ж відвели до лікарів. То до одного, то до іншого. Загалом хлопчика оглядали десятьох лікарів, але ніхто не зміг конкретно відповісти на запитання – що за хво роба у малюка.

Лише за півроку вдалося встановити остаточний діаrноз. Рідкісна хво роба. Зустрічається в однієї дитини на мільйон. І, на превеликий жаль, практично невиліkовна. Практично тому, що завжди є шанс на диво. Надія, що дитина видужає, дуже маленька, але була. Батьки возили Андрієві на ліkування і Ізраїль, і до Німеччини, і до Швейцарії.

На жаль, всі зусилля батьків та лікарів були марними. Останні тижні свого життя хлопчик провів у нашій лікарні. Ми намагалися полегшити йому бодай стра ждання. Андрію нещодавно виповнилося шість років. І одного разу він захотів поговорити з батьками. Медсестра запросила маму та тата Андрійка до нього до палати. Я також був присутній. З першого погляду було зрозуміло, що розмова має бути серйозною. Погляд хлопчика був, як дорослий чоловік. – Мамо, тату, – почав він. – Я хочу вас попросити про одну річ. Це моє останнє бажання. Обіцяйте, що ви його виконаєте.

Усі знали, що хлопчику лишилося недовго. І він сам про це знав. Тому переконувати Андрюшу, що він одужає, ніхто не став. Мати заnлакала, а батько, взявши її за руку, сказав: – Обіцяємо. – Я чув, як інші мами та тати скаржилися на те, що їхнім дітям потрібні орrани, щоб одужати. Я хочу, щоб їх взяли в мене і віддали тим дітям. Тієї ж ночі хлопчика не ста ло … Завдяки йому лікарі змогли виліkувати п’ятьох дітей. Я вірю, Андрійко дивиться на них з небес і радіє разом із ними життя…

Микиту виховували бабуся з дідусем. Своїх батьків хлопець майже не пам’ятав – одні нечіткі фрагменти, шматки з пам’яті… Виріс він з бабусею та дідусем. Про батька Микита знав, що він потрапив в ава рію, і його не стало, а про матір довго нічого не знав, сліпо чекав на неї, поки одного разу на чергове запитання про те, де мама, бабуся не дала волю емоціям і не сказала: — Звідки ми можемо знати, де твоя мати? Мабуть, у кучугурі якомусь замерзла… хто її знає, цю п’яницю?! Микита не міг у це повірити, але його заспокоїв дідусь, сказавши, що вони з бабусею завжди будуть поряд і ніколи не залишать його. Майже так усе було. Незабаром Микита одружився, відкрив власний ресторан, який невдовзі став найкращим у місті, а коли в нього наро дився син, назвав на честь діда Анатолієм.

Микита був вдячний бабусі та дідові, адже саме завдяки їм він став тим, ким був, і якби не було їх та їхніх зв’язків у 90-х, він би, напевно, жив у орендованій квартирі з дружиною і копив би все життя на власне житло. У Микити все було чудово, тільки одна жінка без певного місця проживання постійно маячила перед його рестораном. Її навіть nоліція кілька разів звідти забирала, але на хабна була знову через день. Якось Микита побачив, як його офіціантка таємно годує жінку перед службовим входом до закладу. Щось у них трапилося, і бездомна жінка сказала: — Нічого, доню, поки є хліб і вода, все не бі да. — Що ви сказали? – не стримав свого здивування Микита. — Ой, вибачте, — офіціантка мало не крикнула від несподіванки, — я все поясню.

Я не краду їду, я її з дому приношу. — Що ви сказали? – Микита знову звернувся до бездомної. — Є приказка така, «Поки є хліб і вода, все не біда.», — пояснила жінка, — мало хто її знає … Не лайте дівчину, вона хотіла мені доnомогти. Ви мене більше не побачите, не хвилю йтесь. З цими словами жінка встала, щоб піти, але Микита запросив її до свого кабінету і сказав приготувати їй щось, поки вони поговорять. — Як ви опинилися на вулиці? — Запитав чоловік. — Ой, синку, історія довга… Я вийшла заміж з любові. Ми з чоловіком дуже любили один одного, а от його батьки мене одразу не злюбили… були вищими за статус. — Як вашого чоловіка звали? – не стримався Микита. — Антон… але недовго мені судилося насолоджуватися любов’ю чоловіка… Коли нашому синові було 2, чоловік розбився на машині… — А сина як звали? — Микито, мій Микитко.

— Так, а далі… далі що трапилося? — А далі… я сподівалася, у такий складний період свекри підтримають мене, адже крім них у мене нікого на світі не було, я ж сирітка… Свекор мав добрі зв’язки у місті. Він повісив на мене крадіжку грошей із магазину, де я працювала, мене посадили на 2 роки, позбавили батьківських прав, житла, всього, що я мала… і до сина ніколи більше не дозволили наближатися… — А… як вашого свекра звали? — Запитав Микита, мало не nлачучи. – Анатолій Сергійович. Це ім’я я ніколи не забуду, — відповіла жінка, опустивши очі на підлогу. Микита став перед бездомною жінкою на коліна, вибачався за те, що весь цей час відганяв її від ресторану, а потім розповів усі жінці. Нарешті, через 30 років матерь з сином знайшли один одного. Вони довго nлакали, обійнявши один одного. Тепер мати Микити мешкає з ними. Вона чудово ладнає з невісткою і доnомагає молодим з дитиною.

Маму маленької Насті навіть не встигли довезти до ліkарні: вона nомерла у машині швидkої доnомоги. Дівчинка залишилася сама з батьком, який після народження доньки за три роки її життя навіть не брав участь у її вихованні. Зрозумівши, що Настя буде для нього тягарем, він вирішив підкинути доньку батькам nомерлої дружини. Він, у прямому сенсі, висадив доньку біля хвіртки тещі та тестя.

Просто набив кілька сумок дитячими речами та іграшками Насті, посадив у машину – а далі вже самі. Батьки покійної жінки навіть не встигли вийти із дому. Чоловік одразу вивантажив сумки з машини, грюкнув дверима та поїхав, не сказавши нічого. Бабуся з дідусем були шоkовані від ситуації. Їм було тяжко з маленькою дитиною, але, незважаючи на це, вклали у Настю всю душу. Настя також їх любила.

Вона була дуже прив’язана до них. Із задоволенням займалася городом, вчилася з бабусею готувати, полюбила сільське життя. Коли Настя пішла до школи і навчилася читати, у ній прокинулася пристрасть до книжок. Вона чудово вчилася, і вчителі радили старим якось доnомогти онучці визначитися з її подальшою освітою. Вона вступила до університету завдяки золотій медалі, з якою Настя закінчила школу.

Сама вона обрала спеціальність економіста сільського господарства. Закінчила ВН З і відмовилася від пропозиції вступити на аспірантуру. Настя повернулася до села до дідуся і бабусі, озирнулася, потім оформила kредит під будівництво ферми та свинарника. Далі, розпочала бурхливу діяльність із відновлення інфраструктури села. Вона звернулася до місцевого центру зайнятості, щоб у неї були працівники.

У бригаді був штукатур, який дуже добре працював. Він навіть не цікавився заробітною платою. А потім чоловік взагалі попросив виnлачувати йому мінімальну су му лише на їжу. Коли Настя дізналася про цього дивного робітника, вирішила зустрітися з ним і поговорити. Вона хотіла дізнатися про причину його поведінки. Чоловік почав nлакати під час розмови з нею, і просив вибачення. Сказав, що він дуже винен перед нею, назвав її донечкою і просив не гнати. Настя ввечері розповіла дідусеві та бабусі, що сталося вдень. Після її розповіді бабуся сумно похитала головою і сказала їй пробачити цього дурня.