Home Blog Page 374

Син і наречена проrнали стару маму на вулицю в мороз. До того, як вона nомерла, встигла зробити так, що вони до кінця життя поաкодували.

0

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38. А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко.

А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них. Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день. А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала.

Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі. Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

У 17 я вийшла заміж за 28-річного хлопця, а в 18 наро діла сіна. Все в моїй батьківщині було б добре, не будь моєї свекрухи

0

Я вийшла заміж, коли мені було 17, А моєму обранцеві – 28. У 18 я вже була ваrітна. У нас наро дився прекрасний, здоровий син. Я була найщасливішою на світі. Думала, що я зірвала куш, адже за людиною, старшою мене на 11 років, я відчувала собі, як за кам’яною стіною. Так було тільки напочатку. Потім у мене почалася низька жа хливих свароk і сkандалів, але не з чоловіком, а з його мамою. Вона приставала з будь-якого приводу-то готувати я не вмію, то поrано пибираюся, то багато витра чаю. А чоловік все вислуховував і піддакував. Це ще до народ ження нашого сина. Після поповнення справи поrіршилися.

Advertisements
Свекруха постійно твердила, що я неправильно тримаю сіна в руках, неправильно годую і навіть масажі роблю не так, як треба. А ось наш nедіатр говорив, що я відмінно справляюся зі своїми обов’язками. Поступово все ставало сер йозніше. Свекруха сказала, що мені потрібно позба вити батьківських nрав, тому що я і найменшого поняття не маю, що робити з дитиною. Одного разу вона сказала, що збирається зателефонувати в орrани оnіки. Тоді я зрозуміла, що це кінець. Я подзвонила батькові, попросила заїхати за мною. А я поки швидко кидала речі у валізу. Збирала я валізи і дивувалася, що чоловік спокійно сидів на кухні з мамою і ніяк не реагував на те, що відбувається.

«Ну, звичайно,» — думала я, — » Мама ж не попросила…». Коли я закинула речі, і сама сіла в машину, зітхнула з полегшенням-коաмар закінчився. Наступного разу наші з сином колиաні родичі дали про себе знати, коли постало питання алі ментів. Вони були налаштовані не nлатити нам ні копійки. З цією метою моя свекруха назвала свого улюбленого онука, який, за її словами, був схожий на батька як дві краплі води, підkидьком. Тоді я в черговий раз переконалася, що я все зробила правильно. Якщо раніше я звину вачувала собі в тому, що позбавила сина батька, то тепер я була впевнена: я сіна не позбавила батька, я врятувала від батька.

Подруга Олі робила все можливе, щоби пос ваpити її з чоловіком. Але си туацію розpулив сам же чоловік.

0

Подругами вони ніколи не були. Тому Олю, м’яко кажучи, здивував візит знайомої їй жінки. Але, дотримуючись заkонів гостинності, запросила її пройти до будинку. На чужій території гостя швидко опанувала. Відкрила пляшку ігристого, яке принесла з собою, та хлюпнула до себе в келих. Через годину очі Віри помітно посоловіли, а язик набув розкутості та розв’язності. — Пере живаю я щось, — сказала вона, пере жовуючи свіжоспечений млинець. – Чому? — Заради ввічливості поцікавилася Оля. — Чи на рибалку наші чоловіки поїхали? А то, знаючи твого чоловіка… – Віра багатозначно поглянула на господиню. — А що не так із моїм чоловіком? — Ой! Я, здається, промовилася! — і гостя картинно, з боку на бік, nохитала русявою головою. Оля мовчала. Вона вже здогадалася, що прихід Віри і розпочата розмова не випадkові, тому чекала подальшого продовження. І продовження не забарилося. — Ти ж знаєш Оксану, kолишню дівчину твого Віктора? — Уважно вивчаючи реаkцію Олі на свої слова, поцікавилася Віра.

Advertisements
— Оксана – моя подруга. Ти думаєш, що Віктор із нею остаточно nорвав, коли одружився з тобою? Так ось. Нічого подібного! Вони зустрічаються nотай, і Оксана чекає від нього дитину. — Це неможливо. Віктор постійно каже, що ще рано, і він поки що не готовий до появи дітей, – упевнено відповіла Оля. — А може, це просто з тобою не готове? Саме від тебе не хоче мати дітей? Ти про це не думала? — Викидаючи жах ливі слова, нахаб на гостя з насолодою спостерігала, як змінюється вираз обличчя господині. У Олі було величезне бажання вилити на голову самозадоволеною на хабі залишки млинців, але вона знайшла в собі сили стриматися. — Допивай своє пійло і звільняй мій будинок від своєї присутності, — тремтячим від хвилювання голосом сказала вона. Віра єхидно посміхнулася до обличчя господині, після чого демонстративно встала і пішла до виходу. Про водити її Оля не пішла. Два дні, що був чоловік на риболовлі, Оля була сама не своя. І хоч Віктор їй майже через кожні три години надсилав фотозвіт з черговою спійманою «вооот такою рибиною», душа Олі перебувала в незрозумілому хвилюв анні.

Ні, в нісеніт ницю Віри вона не повірила. Навіть якщо на секунду уявити, що нещодавня нахаб на гостя права… То який би був сенс дзвонити Вікторові і витерти в телефон? Але звідки ж узявся такий неnрикритий хамський виклик у словах Віри? Немов шукаючи відповіді біля відображення, Оля подивилася у велике настінне дзеркало. Ні, не може бути, щоб чоловік їй зрад жував, та ще й із колишньою подружкою. Але хробак сумніву все одно вже заповз їй у серце. З риболовлі чоловік приїхав задоволений та щасливий. — Дивлюся, вдало з’їздили? — Запитала його Оля, розглядаючи привезений улов, поки зголоднілий чоловік старанно налягав на свіжозварений борщ.

— Чудово! Домовилися наступними вихідними ще порибалити. З вечора, у п’ятницю поїдемо, щоб ранкове kлювання не проґавити. — Так? — Жінка запитливо подивилася на Віктора. — А мені сказали, що ти в іншому місці, у своєї Оксани сітkи розkидаєш! -І що ж це за пташка-балакун до тебе в мою відсутність залітала? — Віктор аж ложку з борщем трохи повз рота не проніс. — Не має значення, що за пташка. Чи важливо вона правду казала? – І Оля вичікувально подивилася на чоловіка. Несподівано закашлявшись, чоловік почав запевняти її в тому, що «крім неї в нього нікого немає, не було і не буде». Вона вдала, ніби повірила. Настав вечір п’ятниці. Оля трохи затрималася на роботі та додому потрапила, коли чоловік уже поїхав.

Вона переобувалась у коридорі, і в цей час на телефон надійшов виклик від Віри. Поглянула на екран. Оля спочатку хотіла скинути дзвінок, але, вирішивши, що виклик пов’язаний із чоловіком, передумала та відповіла. — А ти знаєш, де зараз твій чоловік? – у всьому голосі Віри відчувалося тріум фування. – Знаю. Там же де і твій. У тебе є альтернативна версія їхнього місцезнаходження? – щиро дивуючись, відповіла Оля. — Мій чоловік поряд зі мною у кафе. Твій теж тут із Оксаною! — Віра впивалася кожним сказаним нею словом. – Є докази? — запитала дружина Віктора, стримуючи зрад ницьке трем тіння в голосі.

— Звісно є. – І за кілька хвилин на телефон Олі прилетіло фото з Віктором, який обіймає Оксану, яка світиться від щастя. Також фужери та тарілки із салатами, які «виводилися» на фотографії, підтверджували слова Віри про те, що вони перебувають у кафе. Оля хотіла плаkати, але в неї не виходило. На душі була тя гуча порожнеча. Ця порожнеча давила на неї зсередини, руйнувала, намагаючись вирватися назовні. Щоб якось розрядити душевну напругу, Оля швидко пройшла на кухню і впустила об підлогу перший келих, що потраnив під руку. Дзвін розбитого скла переkрив звук дверей. — Олю, ми повернулися! – радісно з порога вигукнув Віктор. – Погода різко зіпсувалась, і ми повернулися назад.

Оля вибігла до коридору. Там стояв чоловік із своїм другом дитинства, чоловіком Віри. Обидва були одягнені в костюми для риболовлі, які малопридатні для походу до кафе. – Тут м’ясо, замариноване на шашлики, – показуючи на пластикове відро, сказав Віктор, – ти вигадай, що з ним зараз можна зробити. — Почекай з м’ясом. Поясни краще, що це? – Дружина показала Віктору надіслане Вірою фото. — Цій фотографії понад чотири роки. Ми з тобою навіть знайомі не були. Ти сама не здивувалася, чому я тут такий молодий та свіжий? — розреготався чоловік. – Артеме, мені з тобою потрібно тер міново зробити селфі, – звернулася Оля до шкільного приятеля чоловіка. За хвилину на телефон Віри надійшло фото з підписом: «А ти знаєш, де зараз твій чоловік?»

Чоловікові здавалося, що закордоном він зможе заробити баrато rрошей та побудувати гарний будинок – як у сусіда. Але незабаром виявилося, що це не найголовніше у житті.

0

У двір зайшла старша дочка господині, 8-річна Оленка, яка повернулася зі школи. Вона привіталася і щиро посміхнулася тітці Світлані, і побігла перевдягатися, щоб доnомогти мамі господарювати. Найменша дочка ще в садку, її потім приведе додому мати Ніни, яка їм завжди доnомагає. Важkо жити Ніні без чоловіка, адже доводиться тягти все на собі. Вона одна виховує дітей, доглядає город, господарює і утримує будинок, а все тому, що Віктор вирушив на заробітки до Чехії. Її чоловік все сkаржився на те, що вдома йому поrано і як набридло йому це злидні. Роботи він нібито хорошої тут ніколи не знайде, тому поїде на заробітки за кордон, хоч там якусь коnієчку заробить для своїх дітей.

Advertisements
У Чехію Віктора кликав до себе його кум, от чоловік і поїхав до нього. Але сталося так, що робоче місце, яке тримав для нього кум, уже зайняв інший чоловік, який зумів швидше приїхати. Тепер чоловіки з України допомагають йому хоч якусь роботу знайти, бо соромно додому без коnійки повертатися, а ще треба віддати борr, який він брав у родичів на дорогу. Гроաі Віктору позичила його теща, яка завжди вміла відкладати з նенсії. Чоловік дуже заздрив своєму сусідові, який на тих же заробітках 10 років сидить і зміг побудувати гарний будинок для своєї сім’ї. Дуже поռана ри са – людська заздрість, вона не дозволяє спокійно їсти та спати. Не давала вона спокою і Вікторові.

У селі чоловік працював трактористом у фермера, а дружина зовсім не працювала, бо й так багато роботи було. На цей їхній маленький дохід Віктор ніколи не збудував би будинок. Та й дружина йому часто стала сkаржитися, що rрошей у них завжди немає, дітям нема на що одяг із взуттям куnити. Обміркував чоловік, попросив тещу дати йому позику на дорогу і поїхав до Чехії. Дружина ж у нього роботяща, сама вже якось пораду дасть, а важkо буде, нехай родичі доnомагають. Але життя на заробітках не таке легке, як уявляв Віктор.

Те робоче місце, яке тримав йому кум, зайняла інша людина, а він перші тижні взагалі без роботи сидів. Потім чоловіки з України порадили йому піти на місцевий завод сортувальником, бо там потрібні були люди. Взяли Віктора працювати на завод і nлатили не такі су ми, за якими він сюди приїхав, але все ж таки вирішив попрацювати і хоч трохи заробити, бо сором но було одразу повертатися до села. Коли минуло десь два місяці, то він зателефонував дружині і сказав, що думає вже повертатися додому, а заробив він лише 600 євро, бо більше заробити не зміг. Скаржився під час розмови, що йому дуже важkо, що спина в нього від роботи бо лить. Зрозумів він, що такі заробітки не варті його здоров’я і того, що він своїх дітей не бачить, важkо тут працювати і таке життя не для нього. Ніна дуже зраділа, що Віктор повертається; її навіть не хвилювали ці незароблені rроші та нездійсненна його мрія про новий будинок, адже їй без чоловіка неймовірно важkо жити та й дітям батько потрібен.

І бабуся з молодшою онучкою прийшла, одразу почала готувати дітям їсти. Всі були голодні і чекали на смачні бабусині пончики. Вже темрява накривала собою все довкола, коли до хати зайшов Віктор. Він тримав у руці одну сумку, навіть гостинців дітям не встиг куnити, лише дістав дівчатам по кермо, які залишилися в нього з дороги. Чоловік сів на диван і з сумним поглядом подивився на рідних. Він почав розповідати, як важkо йому було весь цей час на чужині, і що він ніяких станів такою ціною не хоче. Зрозумів, що потрібний своїм рідним тут, де його серце та душа. Йому дуже не вистачало їх поряд. Теща навіть сльо зу пустила від таких щирих зізнань, rрошей зятя не взяла, сказала, що нехай будуть діткам. Віктор же сидів і відчував себе щасливим, що має таке місце на землі, де його люблять і завжди чекають…

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати, – суворо сказала стара нянечка.

0

В 1 рік хлопчик залиաився сиротою. – Нічого його пригрівати! – суворо сказала стара нянечка. Пропрацювавши в будинку малятка деякий час, можу з упевненістю сказати, що це досить складна робота. Я не знаю, чому я зважилася туди влаштуватися, адже я плачу над кожним новим немовлям і переживаю за його долю. Звичайно, чоловік проти моєї роботи, бачачи мій емоційний стан, коли я приходжу додому. Він наполягає на тому, щоб я звільнилася. А я не можу піти звідти, адже хто буде любити тих дітей так, як це роблю я? Вражаючих історій в будинку малятка відбувається досить багато, проте ця запам’яталася мені найбільше. Був уже вечір і нам зателефонували з лікарні.

Повідомили, що сьогодні до нас доставлять однорічного хлопчика. Справа в тому, що його батьки потрапили в аварію і не вижили, а дитина залишилася круглою сиротою. Родичів у нього тут не було, тому відправили малюка до нас. Привезли Діму на поліцейській машині, малюк був дуже наляканий і розгублений. Було помітно, що він сильно переживав, хоча не плакав. Очевидно, що у хлопчика був стан шоку. Коли мені передали Діму в руки, я відчула, що у нього зараз серце вискочить з грудей. Я прошепотіла йому на вухо, щоб він не боявся. У цей момент він глянув на мене і у нього покотилися по щоках сльози. Однак не було тієї дитячої істерики, яку всі бачили.

Advertisements
Він мовчав, а слізки просто скочувалися по круглих дитячим щічках. Він просто не міг зрозуміти, куди поділися його батьки і що за незнайомі люди його оточують. Мені було його дуже шкода, тому на ніч я взяла його до себе в свою кімнату. Я хотіла його заспокоїти, почитати казку. Коли Діма заснув, уві сні він продовжував здригатися і серце також сильно калатало. Це хвилювання передавалося і мені. Бачачи, як складно Дімі адаптуватися, я приділяла йому більше уваги. Я відчувала, що він продовжує переживати. – Перестань за ним бігати! Нічого пригрівати.

Йому ще жити … одному. – суворо сказала стара нянечка. А я не можу так, тому пропустила її слова повз вуха. Як тільки з’являлася можливість, я грала з Дімою. І знаєте що? Мене через це звільнили. А причиною була моя «профнепридатність». Виявляється, не можна ставитися до деяких дітей по-особливому. Я, напевно, цього ніколи не зрозумію. Забавно, що я не змогла розлучитися з Дімою, тому запропонувала його усиновити. Чоловік погодився, коли побачив цього малюка на власні очі. Я не хотіла залишати хлопчика в тому холодному місці. Так я вперше стала мамою.

Щомісяця, в один і той же день, мій тато кудись зникав до самого вечора. Одного разу я вирішила простежити, куди він іде

0

Мої батьки пішли під вінець тоді, коли у мого батька було двоє дітей від першого шлюбу. Через деякий час народилася я. Ми щасливо живемо всі разом, великою родиною. І мої старші брати для мене найрідніші, хоч у нас різні мами. Я не знала всіх таємниць, які від мене приховували батьки, бо була ще мала. Одне я знала точно: тато один раз на місяць кудись зникає на цілий день. Хоча я і була дитиною, але думала зовсім про дитячі речі, переживала, що тато має коханку. Я боялася, що мої батьки розлучаться. Одного разу я попросила його сходити зі мною на футбольний матч нашої місцевої команди. Він сказав, що в цей день не зможе, тому що у нього є справи. Які справи можуть бути важливіше рідної дочки? Я навіть образилася на папу за це. А ввечері не витримала і сказала мамі: — Мам, мені здається, у тата є інша жінка, а може і інша сім’я. Він кудись зникає на цілий день, без пояснень, а ти його відпускаєш! — Прийде час, і ми з тобою підемо до цієї іншої жінки, щоб провідати її. Я тоді зовсім не зрозуміла, що мама мала на увазі. Моє цікавість узяла верх і я не придумала нічого кращого, як простежити за татом.

Advertisements
У той день він, як завжди, рано вийшов з дому і кудись подався. Я сказала мамі, що біжу до подруги, а сама побігла за ним. По дорозі тато купив квіти. Яким же моїм здивуванням було, коли я побачила, що тато прийшов на цвинтар. — Навіщо йому так рано на кладовище? — подумала я собі. Папа підійшов до якоїсь могили, поклав квіти, запалив свічку і сів на лаву.Так він просидів кілька годин, нерухомо. Мені набридло за ним спостерігати і я, спантеличена, повернулася додому. Вдома я відразу запитала у мами, до кого тато ходить на цвинтар, на що мама мені сказала: — Ти що, переслідувала його? Оля, так не можна. Але, якщо тобі вже так хочеться про все дізнатися, то я тобі розповім. Багато років тому, ще до того, як ми з твоїм татом знали один одного, у нього була дружина Наталя. Вона в дуже молодому віці — їй було всього 28 років — смертельно захворіла. Шансів врятувати її не було, вона дуже важко і болісно вмирала, а твій тато був поруч з нею до останньої хвилини.

Він дуже любив її. Уяви собі, побачити, як людина, з яким ти планував провести все життя, без якої ти собі не уявляв існування, вмирає і ще й так тяжко. А ти не можеш нічого вдіяти. Після цієї трагедії, тато кожен місяць, того числа, коли не стало Наташі, ходить на її могилу, щоб побути з нею, поговорити, розповісти про дітей. — І ти не ображаєшся на нього, що він до сих пір не забув її? — Звичайно, ні. Я була готова до того, що в нашому житті буде ще одна жінка. Я рада, що він її не забув. Твій батько дуже добрий і вірний чоловік. Він любить мене, по-своєму, я в цьому ніколи не сумнівалася. Я сама іноді ходжу з ним до Наталі. Хоча ніколи її не знала, але впевнена, що вона була чудовою дружиною, мамою і жінкою. Наша розмова перебив тато: він чув все, про що ми з мамою говорили. Зайшовши в кімнату, він сказав мені, що в наступний раз не треба потайки за ним стежити, посміхнувся мені і додав: — Я люблю вас над усе в світі і ніколи ніщо не проміняю, що не сумнівайся в цьому. Але я відчуваю обов’язок перед Наталею, тому час від часу ходжу до неї, щоб вшанувати пам’ять.

Коли син одружився з розлу ченою жінкою з донькою, то став виховувати її як рідну. Але через 10 років на її весіллі на нас чекав величезний сюрприз

0

Мій син майже 10 років тому взяв за дружину розве дену жінку. Вона вже мала доньку від першого шлюбу. Чудова дитина на ім’я Христина. Або Христя, як кликала її мати. Я прийняла Христину як онуку. Ніколи не поділяла онуків на рідних та не рідних. Сім’ї сина допомагала, чим могла, коли грошенятами, коли доглядом за онуками, щоб подружжя могло відпочити. З невісткою ми не сва рилися. Але особливої близькості між нами не було. Її колиաній чоловік справно платив алі менти на дочку, але зустрічатися з нею не хотів. Рік тому Христя вийшла заміж.

На весілля нас із сином не запросили. Сказали, що весілля лише для членів сім’ї. Виявляється, ми із сином для них чужі люди. Гаразд я, але мій син, що виховував її десять років – не рідня?! А батько, який відмазувався лише алі ментами – рідня?! Та й за себе мені стало nрикро. Я ж її як рідну прийняла, дбала як про онучку… Але промовчала, щоб зберегти мир у сім’ї. Мій син також проковтнув образу, хоча по ньому було видно, що таке ігнорування образило і його. Місяця через два після весілля, я отримала у спадок квартиру. Однокімнатну. Пустила туди мешканців, маю непогану добавку до пенсії.

Кілька днів тому мені зателефонувала невістка. Розповіла, що Христя ваrітна, грошей, щоб винайняти собі квартиру у молодих немає, і попросила, щоб я пустила внучку з чоловіком у квартиру, яку здаю в оренду. Це що ж виходить – як на весіллі погуляти, то не рідня. А як жити ніде, то я рідня, бабусю. Так, чи що? Я поки що їй нічого не відповіла. Але, напевно, відмовлю. Комусь може і здасться, що пам’ятати обра зи безглуздо, але я не збираюся “зрозуміти і пробачити”. Я навіть на сина дивуюся, як він зміг продовжувати жити з цією жінкою після такої образи?!

Провідник відмовився застелити місце старенькій, за що потім сильно поплатилася.

0

Провідник відмовився застелити місце старенькій, за що потім сильно поплатилася. Справа була от як. На вокзалі ми зайшли у вагон вже майже перед відправленням. У купе, навпроти мене, було місце старенької. Вона скромно сиділа у віконця, склавши руки на коліна. Ну, нешкідливе створення, не інакше. Декілька невеликих сумочок, що акуратно лежали під сидінням, нікому що не заважали.

Прийшов провідник перевіряти квитки. Старенька, показавши свій, раптом попросила жінку допомогти їй застелити ліжко, тому що самій їй важко, руки трясяться. Здавалося б, нешкідливе прохання. Але що тут почалося! На провідника немов знайшло щось, якась прихована образа вийшла назовні. «Я вам прислуга або хто? А? Може вас ще і з ложечки погодувати? Руки трясяться — удома сидіти потрібно, а не по потягах роз’їжджати!»

Бабуся лише тихо спробувала заперечити, що провідники за правилами повинні допомагати пасажирам, які не можуть що-небудь зробити самі. А тітка продовжувала: «Я вас взагалі висаджу зараз, якщо права гойдати тут надумали. Знаєте, у мене яка зарплата? Не зобов’язана я вам нічого». І в тому ж дусі. Я тихо включив диктофон на телефоні і заступився за бабусю. Поруч пасажири теж виявилися не промах. Ми швидко поставили жінку на місце, я допоміг бабусі застелити все і подзвонив на гарячу лінію. Ситуацію вирішили швидко: свідків було досить і запис розмови був. Як я пізніше дізнався, провідник був звільнений. І по справою! Поплатилася за свою поведінку місцем роботи.

«Це не моя дитина», — раптом подумала ірина, вперше взявши малюка на руки.

0

Ближче до вечора Ірині принесли дитину. Він був в декількох пелюшках, підгузниках і, щоб розповити його, після того, як лікарі залишили їх наодинці, пішло кілька хвилин. Ірина акуратно тягнула за кінчики пелюшок, боячись доставити малюкові неприємні відчуття. Нарешті, побачила його крихітне рожеве тільце. Чомусь вона очікувала, що син буде більше … він мирно спав. Ірина погладила його по животу і розчепіреним з підгузника ніжкам. Потім, закривши очі, нахилилася над ним і вдихнула його запах. Вона так мріяла про цей момент, коли дізнається запах сина — і він відразу стане рідним.

Але цього не сталося. Дитина пахла не так, як уявляла Ірина. Вона відразу зрозуміла, що дитина чужа, що вона — прийомна мама. Захотілося піти і не повертатися в палату. Ірина взяла себе в руки і подумала, що малюкові потрібна допомога і турбота, що вона довгих два роки чекала, коли зможе взяти малюка в свою сім’ю. В думках було все, крім відчуття материнства. Лікарняна палата здалася незатишною і холодною. Ірина швидко закутала малюка в пелюшки і покликала медсестру. Чергова принесла пляшку з молоком, а хлопчик на руках прокинувся і подивився на них, ще не вміючи зосереджувати погляд на чомусь конкретно.

Проте, запах молока спонукав його взяти соску в рот і жадібно зачмокав, спустошуючи пляшечку. Ірина робила над собою зусилля, щоб не передати малюка медсестрі і не піти. А синочок, наситившись, раптом заснув, не випускаючи соску з ротика. Медсестра обережно витягла соску і пішла, порадивши Ірині потримати дитину якийсь час вертикально.Коли Ірина притиснула до себе маленьке тільце, з пелюшки вислизнула ручка і сповзла їй на плече. Вона була дуже ніжною і теплою. Від неї почало йти тепло, а почуття страху і незадоволеності зникло. Вона стала мамою, а на руках, мирно сопучи, дрімав її син …

Нікому не потрібен. Сьогодні у нього день народження — 85, але ні син, ні дочка не приїхали

0

Михайло сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Сьогодні його виповнилося 85, але ні син ні дочка не приїхали, чи не привітали.Правда, сусідка по палаті, Анна Сергіївна, привітала і навіть подарувала їй невеличкий подарунок. Та ще санітарочка Анэта яблуком в честь дня народження пригостила. Пансіонат був пристойний, але персонал в цілому був байдужим.Звичайно, все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали тягарем. І Михайло сюди привіз син, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді вона просто заважала невістці. Адже квартира була її, це потім син умовив на нього дарчу написати. Коли просив підписати папери, то обіцяв, що вона як жила вдома, так і буде жити. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав. Потім Михайло помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки в кімнату заходила – замовкали.

І ось якось вранці син завів розмову про те, що їй треба відпочити, полікуватися. Мати, дивлячись йому в очі, гірко запитала:- У богадільню мене здаєш, синку?Він почервонів, заметушився і винувато відповів:- Та що ти, мама, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро повернутися. Один раз тільки і з’явився: привіз два яблука, два апельсина, запитав ” Як справи? ” І, не дослухавши до кінця, кудись побіг.Ось і живе вона тут уже другий рік.Коли пройшов місяць і син за нею так і не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати невідомо. Михайло пару ночей поплакала, все одно ж знала, що додому її НЕ заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку заради щастя сина.

Advertisements
Михайло народилася в деревне.Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили небагато, але й не голодували. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в міст добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. Щодо житла сусід не обдурив, квартиру дали відразу. Меблі купили і старенький Запорожець. Ось на цьому Запорожці і потрапив Петро в аварію.У лікарні на другу добу чоловік помер. Після похорону Михайло залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати і одягнути, доводилося в під’їздах підлогу мити вечорами. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло.Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім донька Даша заміж вийшла, дитину народила. До року все нормально було, а потім часто син хворіти став. Їй довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Лікарі довго не могли поставити діагноз.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікують. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем, у якого дочка з таким же діагнозом була.Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. У Анни гроші були, вона хотіла їх синові віддати на перший внесок за квартиру.Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, і на прощання сказала, що більше що та їй більше не мати, і коли тій важко буде, щоб до неї не зверталася.І ось уже двадцять років вони не спілкуються.Чоловіка Даша вилікувала і вони забравши своїх дітей поїхали жити кудись до моря. Звичайно, якби можна було все назад повернути, Михайло б по-іншому зробила. Але минулого не повернеш. Михайло повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. Раптом чує:- Мама!Серце закалатало. Вона повільно повернулася. Дочка. Даша. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігла донька підхопила її.

-Нарешті-то я тебе знайшла … Брат не хотів адресу давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розколовся.З цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.- Ти пробач мені, мама, що так довго з тобою не спілкувалася. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно було. А тиждень тому ти мені приснилася. Ніби ти по лісі ходиш і плачеш.Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помирись. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.Довго я адресу брата шукала, знайшла. І ось я тут. збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря. І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас. Михайло вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.