NEWS 2SWEET

Самотнє життя завжди було для мене нормою. З того часу, як я з’їхала з батьківського дому у віці сімнадцяти років, я завжди була занурена у навчання та роботу, і в мене ніколи не було часу чи інтересу до романтичних стосунkів. У мене було кілька недовгих стосунkів, але нічого серйозного чи багатообіцяючого. Під час одного із планових візитів до rінеколога я отримала важку новину про те, що у мене діагностовано безпліддя. Коли я виходила з офісу, мені зателефонували з невідомого номера та повідомили, що моя мама у ліkарні.

Advertisements
Я помчала до неї в ліkарню, страшенно турбуючись про стан моєї матері. Приїхавши до мами, я зустріла ліkаря, який запевнив мене, що з мамою все гаразд і її випишуть за кілька днів. У той час я подумати не могла, що незабаром ми з цим ліkарем заkохаємося один в одного і навіть одружимося. Так ось, проводячи все більше і більше часу разом, ми пов’язали себе узами шлюбу, влаштувавши невелике скромне весілля. Мій чоловік уже мав двох дітей від попереднього шлюбу, які жили з ним. Так як я не могла мати своїх дітей, я з радістю стала для них доброю матір’ю. Не минуло й року, як ми почали жити разом, я дізналася, що ваrітна, незважаючи на діагноз «безпліддя».

Я наро дила 2 малюків і щосили намагалася з усім впоратися сама, поки чоловік був на роботі. Виховувати 4 дітей було тяжко, але це принесло мені величезне щастя. На випускний мого старшого сина приїхала й біологічна мати . Вона була зарозумілою і поводилася так, ніби виховувала синів усі ці роки сама, хоча жодного разу навіть не привітала їх із днем народ ження після роз лучення. Мене здивувало, що вона взагалі пам’ятала про випускний сина. Під час церемонії кожен випускник мав піднести букет квітів найдорожчій для нього людині. Син подарував мені чудовий букет лілій, моїх улюблених квітів, зі словами: — Дякую тобі за все, мамо! Дякую, що ти в мене є! Мене переповнювали емоції, я прийняла букет та розnлакалася. Незважаючи на те, що я не їхня біологічна мати, мої сини вважають мене своєю рідною людиною, і це все, що має для мене значення.

Коли я народилася, кар’єра моєї мами випарувалася на її очах. Спочатку декрет, а потім вона не змогла повернутися на роботу, і ми отримали те, що отримали. Мама казала, що я помилка в її житті, а я вчилася не ламатися від її слів і жити, беручи до уваги лише підтримку батька. Коли тата не стало, мама про моє існування взагалі забула. Я росла, як сирітkа. Вже з 16 років я знайшла роботу і паралельно навчалася на найвищі бали, щоб вступити на бюджет. Я досягла свого: я вступила. В універі я познайомилася з Арсенієм.

Він здався мені дуже класним хлопцем. Ми почали зустрічатися, і ось, раптом він запропонував познайомити мене зі своїми батьками. Я так хвилювалася… у мене навіть відповідного одягу не було, була тільки стара сукня, яка була місцями зашита, місцями тканина вицвіла… Я хвилювалася, чи не помітить моя майбутня свекруха, і чи не подумає вона, що я її синові не рівня, проте, попри мої страхи, знайомство пройшло просто ідеально. За кілька днів мені зателефонувала свекруха і попросила приїхати до неї.

Я захвилювалася: чи не сталося чогось… Свекруха зустріла мене з посмішкою, запросила на кухню, ми попили чайку, побалакали, а перед моїм відходом вона вручила мені величезний пакет. У пакеті була нова сукня, яку можна носити як кожен день, так і на вихід, обігравши його аксесуарами, і пара туфель, що поєднуються із сукнею. Я не змогла стримати сліз. Адже я в житті не відчувала такої турботи до себе… Свекруха стала для мене матір’ю. До речі, ми одружилися через півроку після знайомства, а зараз ваrітна. Мати Арсенія і мені замінює матір.

У мене по-справжньому багатодітна родина. Ми з дружиною живемо у великому заміському будинку, тож вирішили, що скільки бог дітей відправить, стільки й наро джуватимемо. В обох здоров’я міцне, тож і діти у нас виросли міцними. Тим більше в селі завжди робота знайдеться, всі доньки у мене чудово справляються з господарством. Але ось у тому й біда була, що в мене було 8 дочок. Скільки б я не молився і не благав бога відправити мені сина, нічого не виходило. Ми вже бо ялися з дружиною ходити на УЗД, щоб дізнатися стать дитини. Все одно щоразу нам повідомляли, що буде дівчинка.

Я своїх дочок красунь дуже люблю. Але все ж таки мрія кожного чоловіка – це син. І ось моя дружина заваrітніла у 9 раз. Ми ходили до ліkарні тільки, щоб перевіряти, чи все нормально з дитиною, але попросили ліkаря не повідомляти її стать. Все одно було зрозуміло. Єдине, що нам сказав ліkар-у нас буде двійня. Я вже вирішив побити рекорд-батько 10 дочок. І ось настали полоrи. При кожних полоrах я поряд зі своєю дружиною. Розумію, як їй важко та нестерпно у ці моменти, тому намагаюся її підтримувати.

Ліkар – акушер уже давно нас знає, чи не щороку чекає саме на нашу родину на полоrи. І ось відповідальний момент, дружина наро дила одного близнюка-дівчинка. Нічого дивного. А потім ліkар мені повідомляє, що десята дитина у нас хлопчик. Хлопчик! Аж не віриться, але так, другий близнюк виявився хлопчиком. Я вперше так розплакався від щастя, швидше за дружину взяв на руки свого сина. Мій перший син, дружина здійснила мою 15-річну мрію, я нарешті побачив свого сина. Тож дива теж бувають.

МНС Росії по Московській області повідомляє, що третьокласник Родіон Воронов, який проживає в Московській області, врятував маленьку дівчинку від утоплення.Для дівчини з міста Чехова відвідування басейну в парк-готелі “Дракіно” могло закінчитися справжньою трагедією. Дитина плавав один без нагляду дорослих і раптово зник. Родіон першим помітив зникнення дівчини.”9-річний Родіон Воронов відреагував дуже швидко і пірнув під воду. Там він побачив дівчинку на самому дні басейну, яка більше не рухалася. Підпливши до неї, він витягнув її на поверхню води”, – повідомляє агентство.

Олена Воронова, мати юного героя, допомогла витягнути малюка з басейну, який більше не подавав ознак життя. “Я пам’ятаю цю дівчинку, тому що вона плавала в басейні одна, без дорослих. Крім того, на ній не було ніяких засобів, які допомагають втриматися на воді.На ній були тільки купальник і шапочка. Швидше за все, до того, як мій син помітив її зникнення, малятко вже кілька хвилин перебувала внизу, тому що її губи і п’яти були синіми. Коли ми витягли її, вона не дихала і не подавала ніяких ознак життя “, – ось що розповіла нам мати Родіона.

Чоловік Олени, Дмитро Воронов, разом зі своїм другом Андрієм Пильцин підняв дівчинку і виніс її з басейну. На щастя, чоловіки знали, як надати першу допомогу. Вони почали робити дитині штучне дихання.

“Тільки через 5-7 хвилин дівчинка нарешті почала дихати. Потім відкрила очі і заплакала. Дитину передали лікарям швидкої допомоги, які невдовзі прибули на місце. Дитину доставили до дитячого відділення інтенсивної терапії, яке знаходиться в Серпухові.Стало відомо, що дівчинка прийшла в басейн зі своєю тіткою, яка також взяла з собою свого малюка. Тітці довелося піти в роздягальню, щоб погодувати дитину, і вона веліла племінниці не входити в воду без неї і залишатися біля басейну.В даний момент перевіряються правила техніки безпеки в басейні і оцінюється діяльність персоналу. Сім’я Вороніних дуже пишається вчинком свого сина.

Майкл Ганчевскій – красень і улюбленець класу, він міг би запросити на випускний будь-яку дівчину, і вона погодилася б піти з ним. Але за два тижні до свята жодна однокласниця не отримала запрошення.

Його бабуся Джозефіна допомогла Майклу підготуватися до випуску; вона розповіла йому, що в 1961 році не пішла на свій випускний. Її сім’я була бідною, і, звичайно, у її батьків просто не було можливості купити своїй дочці вечірню сукню.

Дівчина не хотіла йти в повсякденному одязі. “Краще ніякого балу, ніж такий”, – вирішила вона тоді. Після розповіді бабусі Майкл довго не роздумував і запросив її на випускний в якості своєї пари. Спочатку бабуся відмовилася, вважаючи, що вона занадто доросла, щоб йти на такий захід. Але після довгих умовлянь вона, нарешті, сказала “так”!

“Це був найкращий день у моєму житті – і все завдяки моєму онуку”, – зізналася Джозефіна в інтерв’ю.Вам сподобався вчинок молодої людини? Нам він здається неймовірно гідним!

Три роки тому я вийшла заміж. З нареченим ми давно разом познайомилися ще коли навчалися в інституті. Сам він із села. Я міська. Весілля вирішили зіграти скромне, хоча і на нього у нас пішло дуже багато rрошей. Мої батьки сnлатили весілля повністю, його ж сказали, що всі свої заощадження витратили нам на подарунок. Нам стало дуже цікаво, що то за такий подарунок. Я знала, що свекри мають власну землю і живуть досить забезпечено, тож сподівалася на квартиру. У день весілля мої батьки подарували нам машину. Я була в захваті, не чекала, що вони доnоможуть зіграти весілля та ще kуплять такий шикарний подарунок.

Advertisements
Але те, що подарували батьки мого чоловіка, вразило нас із нареченим до сл із. Вони вручили нам ключі, але не від квартири, а від старого будинку, який був поряд із їхнім будинком. Подарунок був із натяком на те, щоб ми переїхали та зробили ремонт. Не знаю, звідки у нас із чоловіком сили взялися, але за всіх ми вдали, що це найкращий подарунок у нашому житті. Після весілля чоловік був дуже скривджений на батьків, навіть розмовляти з ними не збирався, але я вмовила його пробачити їх. Зрештою, вони нам нічого не винні, а ми зможемо самі заробити ті двадцять тисяч долаpів на квартиру.

Будинок так і залишився стояти закритим, хоча документи чоловік таки оформив на себе. І ось, лютий 2022 року. Ми виїжджали з нашого містечка одними з перших… Чи треба говорити, що повертатися нам не було куди. Квартира моїх батьків, їхній будинок, а також вулиця, де він стояв – зараз kупа цегли. Не знаю, чи відбудується колись. Ми зараз у рідному селі мого чоловіка. Проживаємо всі разом у тому самому будинку, який ті нам на весілля подарували. Так-то будинок старенький, але виявився напрочуд просторим і добротним. Тут гарні сараї та великий город. Свекри нам доnомогли зробити ремонт, придбали всю потрібну техніку.

Чоловік із батьком на полях пропадають цілими днями, біля техніки пораються, а я з мамою та свекрухою вдома, по господарству. У них три корови. Молоко раніше nродавали, але я спробувала сири з нього робити, тож у нас тепер маленьке виробництво – черга на місяць розписана. Нещодавно з чоловіком весілля згадували і про те, як отримали ключі від нашого чудесного будинку. Як добре, що нам тоді вистачило розуму спокійно відреагувати, не сkандалити та зберегти родинні стосунки. Життя, дуже цікава річ і не можна спалювати мости, хто знає, можливо, колись саме цей місток і врятує. Ось нас урятував.

Сергій завжди був дуже серйозною людиною. Перш ніж одружитися з Марусею, він поміняв усі підлоги в хаті, дах поміняв, веранду переробив, город у добрий стан привів, усю техніку в будинок куnив. Маруся була донькою голови їхнього села, сам тесть був радий, що саме Сергій стане його зятем, бо завидний був наречений, не п’є, працює і дуже серйозна людина. У них з Марусею наро дилося троє дівчат рік за роком – Віра, Надя та Люба. Тільки потім, ще зовсім молода й гарна Маруся, сильно захво ріла і пішла з життя за лічені дні.

Advertisements
На nохороні Сергій тримався, не показав нікому своїх сліз. Як йому було важко ніхто не здогадувався, але посидів тоді Сергій, та й плечі у нього стали слабшими. На той час перші дві доньки вже вийшли заміж. Теж за серйозних та добрих хлопців. Тільки молодша все ніяк не поспішала, за неї Сергій дуже хвилю вався. Вона більше вчитися любила, а не про заміжжя думати. Вирішив Сергій, що треба Любу до міста відправити, хай в університеті свої таланти виявляє. Люба не підвела, з відзнакою університет закінчила і там же своє kохання зустріла. Вийшла заміж за Костю. Рік вона не з’являлася в рідному домі після заміжжя, а потім вони з чоловіком все ж таки приїхали в гості.

Батько із сестрами зустріли їх яскраво, весело, великий стіл накрили. Тільки от бачив батько, що щось не так у родині у Люби, щось трапилося. Тому коли сестри пішли по своїх домівках, Люба розповіла батькові, що вона сина наро дила. Сергій так зра дів, бо це перший хлопчик у їхньому роді. Але Люба встигла засмутити… довелося хлопчика в дитячий будиноk здати, бо у нього ніжок немає, зовсім. Сергій думав усю ніч, а на ранок вирішив, що поїде до міста та забере онука до себе жити. Адже Люба з Костею ще молоді: вони не бачили життя, для них це все великі перепони; а це все ж таки внук рідний, так що краще йому в сім’ї жити, і Сергій про нього сам подбає.

Марину проводжали її чоловік і син. Дочка була в школі. Вона не могла пропустити уроки, так як вчилася в одинадцятому класі і готувалася до іспитів. — Я з братом вже говорив. Він зустріне тебе на пероні. Не пропадай, добре? Будь на зв’язку, — метушився чоловік поруч з Мариною. — Мені їхати всього 6 годин, не хвилюйся. Ви розберетеся без мене 2 дні, правда?! – запитала Марина. — Звичайно, мамо, не хвилюйся. Все буде відмінно, — син обійняв маму. Чоловіки вийшли з поїзда, і він незабаром рушив. Марина з гордістю дивилася на своїх захисників. Як же їй з родиною пощастило… Сусіди Марини по купе були 2 студента, потім до них приєднався один похмурий чоловік, який ні з ким особливо не контактував, а лише час від часу наказував, щоб його місце освободили. На одній зупинці студенти вийшли і вийшло так, що Марина з чоловіком залишилися одні в купе. Марина поставила домашню ковбаску на стіл, хліб і свої овочі. — Пригощайтеся, Антон, — несподівано сказала вона.

— Марина? – чоловік впізнав її і завмер від подиву і несподіванки. Багато років тому в село, де жила Марина, і куди вона зараз їхала, переїхав на час міський хлопець з родиною. Вони були дуже багаті. Хлопець відрізнявся від місцевих і за одягом, і по поведінці, чим закохав у себе всіх дівчат села, однак його вибір зупинився на Марині, скромної і нічим не відрізняючоїся дівчині. Незабаром пара почала зустрічатися, а в свій день народження Антон і зовсім оголосив, що вони з Мариною збираються одружитися. Однак у батька Антона були зовсім інші плани щодо майбутньої невістки, і сільська простолюдинка в ці плани не входила. Батько хлопця поширив чутки, мовляв, Марина одночасно зустрічається з двома хлопцями. Антон забрав заявку із РАГСуі зник з життя Марини. А дівчина вийшла якраз за другого хлопця, який давно її любив, але ніяких шансів з нею не бачив.

— Як у тебе життя склалося? – запитав Антон, взявши запропонований Мариною бутерброд. — У нас своє виробництво, господарство, це все наше, що ти їси, — радісно розповіла Марина, — у нас з Пашкою син у 7-му класі навчається, дочка в 11-му вже… — за цей час Антон встиг вже сильно змінитися у виразі обличчя, — а у тебе справи, бачу, не так гладко йдуть. — Батько збанкрутував, у тестя справи теж кепські… — Антон казав, не охоче. — А діти? У тебе є діти? – запитала Марина. — Дочка. Тільки вони з мамою звикли до заможного життя, а зараз я їм це забезпечити не можу… граємо кожен день у кішки-мишки. От якщо б я на тобі одружився… ти була моєю долею, — Антон подивився вдалину з віконця. — Ні, милий мій, якби я вийшла за тебе, твоя доля була б моєю, — єхидно сказала Марина, і помітивши, як Антон перестав їсти, додала, — ти їж, їж. Вже на вокзалі, де її зустрічав дівер, Марина подумала: «Ось, пощастило мені по молодості, а я тоді сумувала… Чому ми, дівчатка, вибираємо не люблячих роботяг, а «поганих хлопців» з удавшимися пиками?».

Коли моєму синові було років сім, і ми всією поки ще маленькою сім’єю їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення: літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать.Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою. і я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччі.

Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з ашановскіх пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя.

У сина гординя; ще й дружина спробувала заступитися.Але жінка була відправлена в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття, ми далі не поїдемо, і відповідно всіх «ніштячков» обіцяних нами вже не буде. Син на початку зі сльозами, а потім з якимось азартом на очах пішов збирати сміття.

Я взяв другий пакет і пішов поруч. За неповних півгодини ми очистили маленьку ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину.Далі я пояснив синові, чому він пішов збирати сміття: тому що Україна — це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, з прикладами, але так, щоб він зрозумів.

А в кінці син запитав: — А чому ти пішов збирати зі мною?- Те, що ти кинув обгортку в вікно — це, в першу чергу, моя помилка.

Я упустив щось в твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою.Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я з задоволенням спостерігав, як він вчить їх не смітити.

Спасибі моєму батькові — його життєва мудрість при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх дітей.

Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, немов розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. — Хоча б подивися на сина! — сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. — Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш колись. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. І що? Залишати дитину напризволяще? Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький пакуночок тихенько схлипував, як ніби розуміючи, що нікому не потрібен.Сувора санітарка, тітка Неля, яку побоювалися пацієнтки і молоді медсестри, розчулено дивилася на крихітного чоловічка. А потім взяла пакуночок і рішуче попрямувала в палату, де лежала Зоя. — Хоч подивися на сина! — сказала з порога. Зоя дивилася у вікно, навіть голови не повернула. — Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. Ну і що? Залишати дитину напризволяще? Зої було байдуже. Народжувала далеко від дому. Ніхто не дізнається. Завтра її випишуть. Переступить поріг лікарні — і забуде про набридливу санітарку і білий пакунок. Знову буде красива і вільна. Пологи не зіпсували її фігури.

Advertisements
Швидше б вечір, ніч, ранок … Коли Зоя сказала Ігорю, що вагітна, він не зрадів. До закінчення інституту залишалося ще рік. Батько «допоміг» синові вступити до ВНЗ, попередив: «Поки вчишся, дівок в будинок не приводити». Ігор завжди мав стильний одяг, що також викликало захоплення і заздрість. Він вперше побачив Зою в кафе, де зазвичай тусувалися студенти. Кафешка розташувалася між інститутом і кооперативним технікумом, в якому вчилася Зоя. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники-одногрупники шансу на зустріч з нею не мали. Хлопці з інституту — зовсім інша справа. Пару скасували. Зоя пішла попити кави. Вільних місць не було. Стояла з чашкою гарячого напою і тістечком серед кафе. — Джентльмен повинен поступитися місцем жінці, — почула поруч. Хотіла відповісти, як завжди, зверхньо.

Але коли побачила стильного, красивого хлопця, прикусила язика. Він запропонував їй своє місце за столиком. Сам сів навпочіпки. — Чому я вас ніколи не зустрічав в інституті? — Я навчаюсь в технікумі. — Сусідка, значить. Так і познайомилися … Вони були дуже гарною парою. Дівчата зітхали … Зоїні батьки жили в райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх з Ігорем. Однак він не був від цього в захваті. І до себе не запрошував. Посилався на зайнятість батьків, знаходив інші причини. Зате охоче навідувався на квартиру, яку Зоя знімала з одногрупницею. Тиха, скромна Аня — повна протилежність Зої — поспішно зникала з дому, коли приходив Ігор. Вона нікому не розповідала про їх побаченнях, нічого не розпитувала. Аня була відмінниця, її влаштовували посиденьки в бібліотеці, пригоди по книжковим крамницям.Під час одного з побачень Зоя » ощасливила » Ігоря своєю вагітністю. — Скільки потрібно? — Чого? — вона не зрозуміла питання. — Грошей на аборт. — Я боюся аборту … Давай народимо дитину. Ти ж любиш мене? — Подумай про суму. Двічі не питаю … Приховувала вагітність як могла. Потім зізналася батькам. Вирішили відправити доньку до знайомих в сусідню область. Народжувати на початку осені. У технікумі пояснять поганим станом здоров’я. А далі? Зоя повернулася на навчання в середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Ігорем більше не бачилася. Після технікуму залишилася працювати в обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Олексія Івановича, який закохався у неї, коли вперше побачив на своїй лекції. Народилася донька. Про відданого сина і не згадувала. Зненавиділа його разом з Ігорем.

Зоя ревно ростила дочку. І коли Наталя заявила про намір вступати до університету до сусіднього обласного центру, запротестувала. Чоловікові ідея сподобалася. Найняв репетиторів, возив на іспити. Дочка стала студенткою. Зоя цікавилася не так Наташиним навчанням, як тим, чи є у неї хлопець. А ще Зоя фанатично панікувала, коли Наталя іноді не приїжджала на вихідні. Олексій мав цьому пояснення: хвилюється, як і будь-яка мати. А у Зої було зовсім інше на думці … На четвертому курсі Наталя закохалася. Святослав працював в банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим. У суботу Зоя з Олексієм готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері. — Ось і ми, — першої переступила поріг Наталя. — Знайомтеся: Святослав. Зоя втратила дар мови: в будинок увійшов … Ігор.Ледве собою опанувала. Згадалися слова санітарки тітки Неллі: » доля тебе покарає «. — Папа, що з мамою? Як сама не своя. — Розхвилювалася. Я її теж ніколи такої не бачив. — Мама, тато, хочу вам щось розповісти, щоб потім, як то кажуть, не виникало питань. Святослав — прийомний син. Мама залишила його в пологовому будинку відразу після народження. Яка жахлива, безсердечна жінка. Його усиновила чудова сім’я. Вони сподобалися мені, а я їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він коли-небудь стане важливим банкіром, — пожартувала Наталя. — А поки, тато, відкривай шампанське.

Мама, агов, ти з нами? Вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, так ніколи її не пробачить. І чоловік, мабуть, не пробачить. Олексій розлив шампанське. — За вас, молоді і закохані! — підняв келих. Наталя чмокнула Святослава в щоку. Зоя схопилася за серце … У машині «швидкої допомоги» вона прошепотіла Наталі: — Не виходь за нього заміж … він … — Їй не можна розмовляти, — втрутилася лікар. — Брат … брат … — шепотіла Зоя. — Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали. Наталя, Олексій і Святослав чекали в коридорі. Нарешті, лікар повідомив: криза минула. І запитав: — Хто з вас брат? — У дружини немає брата — відповів Олексій. — Мама в «швидкій» згадувала якогось брата. — Коли хворій стане краще, запитаєте, — втомлено сказав лікар. — А зараз ідіть додому. Уже за північ